Наукові основи ефективного використання основних фондів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукові основи ефективного використання основних фондів

основний засіб використання

Класифікація, структура та оцінка основних фондів

Для правильного обліку ефективного використання та планування відтворення основних фондів важливе значення має класифікація.

За функціональним призначенням розрізняють:

1. Основні фонди виробничого призначення - ті основні фонди підприємства, які беруть участь у виробничому процесі (обладнання, транспортні засоби, будівля виробничого цеху та інші).

2. Основні фонди невиробничого призначення - ті основні фонди, які не беруть участь у виробничому процесі та призначені для задоволення побутових, комунальних і соціально - культурних потреб працівників (гуртожитки, їдальні, медичні пункти тощо).

За характером участі у виробничому процесі поділяються на:

1. Активну частину, до якої належать ті основні виробничі фонди, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (обладнання, машини, транспортні засоби);

2. Пасивну частину, включають основні виробничі фонди, які забезпечують здійснення виробничої діяльності, але не беруть у ній безпосередньої участі (будівлі, споруди тощо).

За видами основні фонди усіх галузей господарства класифікуються:

1. Будівлі - виробничі корпуси та будинки, в яких розміщені різні цеха, лабораторії, склади, адміністративно - господарські підрозділи та служби;

2. Споруди - шахти, нафтові та газові свердловини, водонапірні башти, мости, під'їзні дороги тощо. Ця група створює умови, необхідні для виробництва шляхом виконання тих чи інших функцій;

3. Передавальні пристрої - лінії електропередачі, тепломережі, трубопроводи для передачі між об'єктами води, пари, повітря, кислоти тощо;

4. Машини та обладнання. Їх поділяють на:

- робочі машини та обладнання - машини, апарати, обладнання за допомогою яких здійснюється механічний, термічний або хімічний вплив на предмети праці з метою зміни їх складу, форми та стану;

- силові машини та обладнання - машини - генератори, що виробляють теплову та електричну енергію, машини - двигуни, що перетворюють різного роду енергію на механічну (атомні реактори, турбіни, електродвигуни тощо);

- вимірювальні, регульовані прилади, пристосування та лабораторне обладнання - прилади та пристрої, що призначені для вимірювання діаметра, площі, ваги, часу, тиску, швидкості, потужності тощо, а також прилади для випробування матеріалів, виконання експериментів, аналізів та досліджень;

- обчислювальна техніка - електронно - обчислювальні, управляючі та інші машини, прилади призначені для прискорення та автоматизації процесів, пов'язаних з вирішенням математичних завдань за даною програмою та отримання необхідної інформації;

- Інші машини та обладнання, що не входять до вказаних підгруп (обладнання автоматичних телефонних станцій, установки промислового призначення тощо);

5. Транспортні засоби - рухомий склад залізного, автомобільного та інших видів транспорту для транспортування пасажирів, напівфабрикатів, готових виробів (електровози, автомобілі тощо);

6.Інструмент - різні інструменти, призначені для обробки сировини, матеріалів (електродрилі, фарбопульти тощо), різні пристосування для пересування матеріалів під час їх обробки;

7. Виробничий інвентар та прилади - предмети виробничого призначення, які забезпечують виконання виробничих операцій (робочі столи, верстаки тощо), а також засоби для зберігання у виробничих приміщеннях рідин, сипучих матеріалів (чани, бочки тощо);

8. Господарський інвентар - конторський та господарський інвентар (канцелярські столи, друкувальні машинки, оргтехніка тощо);

9. Робочі та продуктивні тварини (коні, воли тощо);

10. Багаторічні насадження - плодово - ягідні, декоративні інші насадження;

11. Капітальні витрати з поліпшення земель - витрати підприємства на меліорацію та зрошення земель;

12.Інші основні виробничі фонди - бібліотечні фонди, капітальні витрати на орендовані основні засоби та інші, які не ввійшли до попередніх груп.

Видова структура основних фондів підприємства суттєво відрізняється у різних галузях господарства. Так, в електроенергетиці більшу частку основних фондів становлять пристрої (32%) та силові машини й обладнання (33%); у паливній промисловості більше половини вартості основних фондів припадає на споруди (58%); у галузях машинобудування більше 45% займають машини та обладнання; у легкій промисловості на будівлі припадає 42% вартості фондів.

За використанням основні фонди поділяються:

1. Діючі - основні фонди, що використовуються у господарській діяльності;

2. Недіючі - ті основні фонди, що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів;

3. Запасні - різне устаткування, яке знаходиться у резерві та призначене для зміни об'єктів основних фондів, вибули або ремонтуються.

За належністю основні фонди поділяються:

1. Власні, які повністю належать підприємству;

2. Орендовані, які є власністю інших підприємств і використовуються на даному підприємстві відповідно до договору оренди.

Співвідношення різних групп (або видів) основних фондів підприємства у їх загальній вартості характеризує виробничу структуру основних фондів.

Серед основних факторів, що впливають на виробничу структуру основних фондів підприємства, можна визнати такі:

- виробничо - технологічні особливості галузі;

- темпи науково - технічного прогресу;

- ступінь розвитку різних форм суспільної організації виробництва;

- технічний рівень виробництва на підприємстві;

- відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;

- територіальне розміщення підприємства;

- інші.

Співвідношення різних вікових груп основних фондів у їхній загальній вартості характеризує вікову структуру основних фондів підприємства. Вона залежить переважно від ступеня оновлення підприємством своїх основних фондів.

Ефективність використання основних фондів

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємства. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого - дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів.

Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття - відношенням обсягу вибуття основних фондів до їх наявності на початок року, що унеможливлюють порівнювання цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів - екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає зміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їх частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

- коефіцієнт змінності роботи устаткування - відношення загальної кількості відпрацьованих машино змін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;

- напруженість використання устаткування (виробничих площ) - випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

- коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування - відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомих і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визначити досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнта змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8.

Джерела відтворення основних фондів

В умовах ринкових відносин політика в області відтворення основних фондів грає винятково важливу роль, тому що саме вона визначає кількісний і якісний стан основних фондів.

Ця політика повинна здійснюватися як на мікро, так і на макрорівні. Основна задача відтворювальної політики на макрорівні полягає в створенні для всіх господарських суб'єктів сприятливих умов для простого і розширеного відтворення, придбання нової техніки, реконструкції і технічного переозброєння виробництва. Ця задача вирішується шляхом здійснення відповідної амортизаційної, інвестиційної і податкової політики.

Відтворення основних фондів - це безупинний процес їхнього відновлення шляхом придбання нових, реконструкції, технічного переозброєння, модернізації і капітального ремонту.

Основна мета відтворення основних фондів - забезпечення підприємств основними фондами в їх кількісному і якісному складі, а також підтримка їх у робочому стані.

У процесі відтворення основних фондів вирішуються наступні задачі:

- відшкодування основних фондів, що вибувають по різних причинах;

- збільшення маси основних фондів з метою розширення обсягу виробництва;

- удосконалювання видової, технологічної і вікової структури основних фондів, тобто підвищення технічного рівня виробництва.

Процес відтворення основних фондів може здійснюватися за рахунок різних джерел.

Власні фінансові ресурси:

- статутний капітал підприємства;

- амортизаційні відрахування;

- прибуток після оподаткування;

- кошти від продажу власного майна;

- кошти від надання майна в оренду.

Кількісна характеристика відтворення основних фондів протягом

року відображається в балансі основних фондів по повній первісній вартості по наступній формулі:

ОФ_К = ОФ_П + ОФ_вв +ОФ_вив

де ОФ_К - вартість основних фондів на кінець року,

ОФ_Л - вартість основних фондів на початок року,

ОФ_вв - вартість основних фондів, що вводяться в дію протягом року,

ОФ_вив - вартості виведених основних фондів.

Для більш детального аналізу процесу відтворення основних фондів можна використовувати наступні показники:

1. Коефіцієнт відновлення (К_від) відображає інтенсивність відновлення основних виробничих фондів

К_від = ОФ_вв/ ОФ_к

де ОФ_к - вартість ОФ на кінець року.

2. Коефіцієнт вибуття (К_виб) характеризує ступінь інтенсивності вибуття основних фондів:

К_виб =ОФ_вив / ОФ_п

де ОФ_п вартість ОФ на початок року.

3. Коефіцієнт приросту (К_прир) характеризує рівень приросту основних фондів:

К_прир =(ОФ_в - ОФ_вив) /ОФ_к

Технічний стан основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт придатності (К_п):

К_п =ОФ_зал /ОФ _пер

де ОФ_зал - залишкова вартість основних виробничих фондів,

ОФ_пер-первісна вартість основних фондів.

4. Коефіцієнт зносу (К_з)

К_з =(ОФ_пер - ОФ_зал) / ОФ_пер

5. Коефіцієнт відтворення (К_від) розраховується як відношення капітальних вкладень (К) до вартості основних фондів, що вводяться (ОФ_вв)

К_від =К/ОФ_вв

Заходи, щодо підвищення ефективності використання основних фондів підприємства

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого - від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи:

- збільшення екстенсивного завантаження;

- підвищення інтенсивного навантаження;

Великим резервом збільшення продуктивності роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрішньо змінні простої становлять 10-15% робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; браком робітників тих чи інших професій; перебоями в забезпечені робочих місць матеріалами, оснащенням, пристроями тощо.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах України є дуже значною, а також виведення з експлуатації зайвого й неефективно використовуваного устаткування та організація повноцінної двозмінної роботи. За розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості і народного господарства на 10-15% і більше.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасна зміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно змінювати 4 - 6% і модернізувати 6 - 8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам з різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання послуг.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно - конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування.

Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними обстеження кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих об'єктів становить 5 - 6 років. Проте технічно та економічно обґрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної - за один рік і навіть швидше.

За умови ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачити достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення і розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програм роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньо економічної діяльності тощо.

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнт оновлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5 - 6 та 2 - 3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50 - 55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину спрацьованих і технічно застарілих його одиниць. Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

- усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялися або імпортувалися з інших країн;

- зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованого розвитку передовсім наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко - організаційного рівня та соціально - економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

- докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування - виробництво - розподіл - запровадження - експлуатації нової техніки);

- дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технічної бази взаємопов'язаних ланок підприємств;

- створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).

Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.

Размещено на Allbest.ru