Споживання, заощадження інвестицій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Споживання та заощадження інвестицій

Фірми, адміністрація яких виступає як представники капіталу, виробляють продукцію, виручають за це кошти і пред'являють попит на робочу силу. Працівники пропонують свою робочу силу, отримують за це винагороду і пред'являють попит на виготовлену продукцію. На основі взаємодії фірм і домашніх господарств на ринку товарів і послуг складається пропорція ділення ВНП на споживання та заощадження. Споживання представляє собою індивідуальне і спільне використання споживчих благ, направлене на задоволення матеріальних і духовних потреб людей. У вартісній формі - це та сума грошей, яка витрачається населенням на придбання матеріальних благ і послуг. Таким чином, все, що не відноситься до заощаджень, не входить у вигляді податку, не знаходиться на закордонних рахунках - це споживання. Люди схильні відкладати споживання сьогодні з надією, що споживання в майбутньому принесе їм більше корисності, ніж сьогодні. Первинним осередком споживання є родина. В ній формуються обсяг і структура споживання. Сімейне господарство характеризується загальним споживчим бюджетом, житловим і накопиченим майном. Споживання населення - один з головних компонентів, які визначають розвиток економіки. На споживчі витрати припадає від 2/3 до 3/4 валового внутрішнього продукту. Вони формують споживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки. Для оцінки споживчої поведінки використовується показник - індекс споживчих настроїв (ІСН). Він входить до числа основних макроекономічних показників, на основі яких складають прогнози економічного циклу. Це важливо як для короткострокового планування будь-якого бізнесу, так і для визначення економічної політики держави. Індекс споживчих настроїв був розроблений у 1946 р. у США. Однак інтенсивне його використання почалось в 70 - х роках. Практичне використання індексу для аналізу української економіки почалось з 1994 р. Заощадження - це відстрочене споживання або та частина доходу, яка в нинішній час не споживається. Вони дорівнюють різниці між доходами і поточним споживанням. Заощадження - це процес, пов'язаний із забезпеченням в майбутньому виробничих і споживчих потреб. Отже, заощадження - це економічний процес, пов'язаний з інвестуванням; частина доходу, що залишається невикористаною при витратах на поточні виробничі та споживчі потреби, накопичується. Заощадження здійснюються як фірмами, так і домашніми господарствами. Фірми заощаджують для інвестування - на розширення виробництва і збільшення прибутку. Домашні господарства заощаджують з ряду причин, серед яких: мотиви забезпечення старості та передачі спадку дітям, накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості та дорогих предметів тривалого користування. Заощадження та інвестування здійснюються незалежно один від одного, різними економічними суб'єктами і внаслідок різних причин. Яким чином прибуток розподіляється на споживання та заощадження? Відповідаючи на це запитання, важливо, насамперед, дати характеристику загальних властивостей функції споживання. Вона показує відношення споживчих витрат до доходу в їх русі. Особисте споживання домашніх господарств (С) утворює найважливішу складову частину складає що укладає ефективного попиту. Але якщо згадати, що заощадження (S) представляють собою перевищення доходу над споживчими витратами, то стане зрозумілим, що аналізуючи фактори, які визначають споживання, ми одночасно розглядаємо і фактори, від яких залежить заощадження:

попит пропозиція валовий продукт

Y = C + S,

де Y- доход;

C - споживання;

S - заощадження.

Дане рівняння показує, що частина доходів іде на особисте споживання С, а надлишок приймає форму заощаджень S. Разом з тим витрати суспільства можуть бути представлені, з одного боку, як попит на споживчі потреби С, а з іншого - на інвестиційні І:

Y = С + I.

У формалізованому вигляді споживання можна виразити наступною функцією:

С = С(Y).

Однак доход є основним фактором, який визначає не тільки споживання, але і заощадження:

S = S(Y).

Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що і доход. Однак споживання залежить не тільки від доходу, але і від так званої граничної схильності до споживання (МРС). Гранична схильність до споживання виражає відношення будь-якої зміни в споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала. Гранична схильність до заощадження - це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала. Під інвестиціями прийнято розуміти використання заощаджень з метою створення нових виробничих потужностей і капітальних активів. До складу інвестицій входять усі витрати на придбання машин і обладнання, проведення усіх будівельно-монтажних робіт і зміна запасів. Рух цінних паперів (купівля - продаж державних облігацій) до інвестицій прямого відношення не має і означає тільки передачу з рук в руки титулу власності на вже існуючі активи. Здійснення інвестицій безпосередньо пов'язане з товарним ринком, тоді як купівля - продаж облігацій - з ринком цінних паперів. При цьому інвестиції виявляють не однаковий вплив на ринок благ в короткостроковому і довгостроковому періодах. В результаті інвестування в короткостроковому періоді на ринку благ збільшується тільки попит. Обсяг пропозиції залишається незмінним, бо об'єкти, що будуються, ще не дають віддачі у вигляді продукції та послуг. У довгостроковому ж періоді під впливом інвестицій на ринку благ буде змінюватись як попит, так і пропозиція.

Сукупний попит та сукупна пропозиція

У попередньому розділі були розглянуті криві попиту і пропозиції для окремих товарів. Вони допомогли зрозуміти, чому рівноважна ціна одного товару істотно відрізняється від рівноважної ціни іншого товару. Однак модель попиту і пропозиції для одного товару не дає відповіді на низку важливих економічних питань. Чому взагалі ціни підвищуються і знижуються? Чому загальний рівень цін залишається постійним в одні періоди і різко підвищується в інші? Що визначає всю рівноважну кількість певних товарів на внутрішньому ринку, тобто реальний обсяг ВВП? Чому цей обсяг зменшується у певні періоди порівняно з попереднім рівнем, а в інші швидко збільшується? Щоб відповісти на ці питання, необхідно об'єднати, або агрегувати, всі окремі ринки країни в єдиний загальний ринок. Об'єднання всіх цін на окремі товари і послуги в загальний рівень цін, а також об'єднання всіх одиниць продукції в реальний валовий внутрішній продукт називається агрегуванням. Тому показники на графіку простої макроекономічної моделі являють собою рівень цін (на осі ординат), а не ціну на окремий товар і реальний внутрішній обсяг виробництва, "реальний ВВП" (на осі абсцис) за певний період, а не кількість окремого товару.

Сукупний попит

Сукупний попит (СП) -- це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує різні обсяги товарів і послуг, тобто реальний обсяг виробництва, який вітчизняні споживачі, фірми, уряд та зарубіжні покупці бажають купити за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин. Сукупний попит містить чотири компоненти: видатки приватного сектора на споживання (С) та інвестиції (І), державні видатки на закупівлю товарів, оплату праці та послуг (Д)і чистий експорт (ЧК), який являє собою різницю між видатками іноземців на вітчизняні товари та послуги (експортом) та внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом):

СП = С + І+Д+ЧК

Отже, сукупний попит є сумою внутрішнього і зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. За рівня цін Ц можна визначити обсяг споживання, інвестицій, державних видатків і чистого експорту як суму Об. Крива сукупного попиту будується для цього обсягу пропозиції грошей в економіці. При незмінній пропозиції грошей величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін. Чим вищий рівень цін у вітчизняній економіці, тим менший обсяг реального ВВП можуть придбати покупці. Чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг реального продукту вони будуть готові купити. Крива сукупного попиту , як і крива попиту на окремий товар, похилилася вниз і вправо. Однак траєкторію кривої сукупного попиту не можна пояснити ні ефектом доходу, коли із зниженням ціни на окремий товар грошовий дохід дає можливість споживачеві придбати більшу кількість товару, ні ефектом заміщення, коли із зниженням ціни споживач може придбати більшу кількість цього товару, бо він стає порівняно дешевшим за інші товари. Характер кривої сукупного попиту визначається передусім трьома ціновими чинниками. По-перше, ефектом відсоткової ставки, який передбачає, що траєкторія кривої сукупного попиту визначається впливом змінюваного рівня цін на відсоткову ставку, а отже, на споживчі видатки й інвестиції. Іншими словами, коли рівень цін підвищується, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. При незмінній пропозиції грошей це веде до підвищення ставки відсотка, що, у свою чергу, призводить до скорочення споживчих видатків та інвестицій. По-друге, ефектом багатства, який полягає в тому, що за вищого рівня цін реальна вартість, або купівельна спроможність, нагромаджених фінансових активів зменшиться. Населення реально стане біднішим і змушене буде скорочувати свої видатки. По-третє, ефектом іноземних закупівель, який полягає в тому, що підвищення цін у певній країні веде до зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги і, навпаки, зниження рівня цін у певній країні сприяє скороченню її імпорту і збільшенню її експорту. Все це веде до збільшення чистого обсягу експорту і сукупного попиту конкретної країни.

Визначники сукупного попиту

Однак для розуміння змін, які відбуваються в обсязі реального ВВП, слід розрізняти зміни величини попиту вітчизняних споживачів, підприємств, уряду та іноземних покупців, викликані змінами рівня цін, і зміни сукупного попиту, викликані зміною одного або декількох визначників, що впливають на сукупний попит. До них належать: зміни видатків споживачів (добробут споживача, його очікування, заборгованість, податки); зміни інвестиційних видатків (відсоткова ставка, очікувані прибутки від інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності); зміни державних видатків; зміни видатків на чистий обсяг експорту (національний дохід зарубіжних країн, валютні курси). Усі ці чинники, не пов'язані з рівнем цін, так чи інакше впливають на реальний обсяг продукту, який можуть купити споживачі, підприємства, уряд і іноземні покупці за такого рівня цін. Збільшення видатків, зумовлене змінами одного або декількох визначників сукупного попиту, зміщує криву сукупного попиту вправо від СП до СП.. і навпаки, зменшення таких видатків веде до зміщення цієї кривої вліво від СП до СП. Зміни кривої сукупного попиту треба відрізняти від зміни реального обсягу виробництва ВВП, що виникає внаслідок зміни рівня цін. Зміни у рівні цін зумовлюють ефекти багатства, відсоткової ставки та імпортних закупок, якими пояснюється спадна траєкторія кривої сукупного попиту. Зміни нецікавих чинників сукупного попиту викликають зміщення самої кривої сукупного попиту.

Економічний кругообіг

Найпростіша модель економічного кругообігу закритої економіки, тобто без участі держави і без міжнародних зв'язків містить тільки два сектори - домогосподарства і фірми та два види ринків - ринок благ і ринок ресурсів. На ринку благ домогосподарства купують необхідні їм товари і послуги у фірм. На ринку ресурсів, навпаки, фірми купують у домогосподарств необхідні їм ресурси: капітал, робочу силу, природні ресурси для здійснення виробничого процесу. Економічна система є замкненою. Доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших економічних суб'єктів. У моделі наявні два види потоків: "доходи-витрати" та "ресурси-товари" і послуги. Вони здійснюються одночасно у протилежних напрямах і постійно повторюються. Потік товарів і послуг здійснюється проти годинникової стрілки. Ринки благ та ресурсів балансуються потоками грошових платежів за годинниковою стрілкою. Домогосподарства на ринку благ здійснюють грошові платежі. Фірми на ринку ресурсів також купують робочу силу, капітал, природні ресурси, здійснюючи при цьому грошові витрати. У результаті взаємодії двох ринків відбувається кругообіг, а між самими ринками досягається рівновага. Отже, сумарна величина витрат одних суб'єктів макроекономіки дорівнює сумарній величині доходів інших. Модель економічного кругообігу за участі держави доповнюється ще одним сектором - сектором уряду. Держава бере участь у регулюванні економіки трьома способами: 1) збиранням податків; 2) здійсненням державних витрат; 3) регулюванням кількості грошей в економіці. Дві попередні моделі є замкненими. Якщо в модель вводиться сектор закордон, то одержана система стає відкритою і модель матиме назву "модель відкритої економіки". Зовнішній світ пов'язаний з економікою країни такими способами: 1) через імпорт товарів і послуг; 2) через експорт товарів і послуг; 3) через міжнародні фінансові операції.

Список використаної літератури

1. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Буда-говської. - К.: Основи, 1998.

2. Савченко А. Г., Пухтаевич Г. О., Тітьонко О. М. Макроекономіка. - К.: Либідь, 1999.

3. Семюелъсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1997.

4. Тітьонко О. Системи макроекономічного рахівництва: Навч.-метод. посіб. - К.: Вид-во КНЕУ, 1999.

Размещено на Allbest.ru