Розвиток і розміщення галузей АПК в Шаргородському районі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на продовольство -- такі явища викликають у населення України велику стурбованість і загострюють соціальну напруженість.

Творча і трудова активність людини визначаються не тільки суспільними свободами та правовою захищеністю, а й якістю життя, основним показником якого виступає здоров'я окремої людини і всього суспільства. А залежить здоров'я від стану охорони здоров'я та якості продуктів харчування, стану природного середовища, комфортності житла і робочого місця, організації відпочинку та рівня соціального забезпечення. В усіх сферах господарської діяльності має діяти принцип: не може бути економічним те, що завдає шкоди людині. Тому господарникам необхідно брати до уваги не тільки традиційний економічний ефект, а й шкоду, завдану природі та здоров'ю людини.

В сучасному аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання.

Важливу роль у виробництво сільськогосподарської продукції відіграють АПК, що єдиною цілісною виробничо-економічною системою, яка охопила цілий ряд галузей народного господарства спеціалізованих на виробництві продовольства.

Головне завдання що стоїть перед галузями АПК - це зростання сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об'єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів. Надавати можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок. Подолання глибокої економічної кризи зокрема в АПК України пов'язане з переходом до ринкових відносин, з усуненням державного монополізму і розвитком досконалої конкуренції в усіх сферах АПК. Для обґрунтованого здійснення цього процесу необхідно в повній мірі використовувати позитивний історичний досвід, оскільки сьогоднішня ситуація економічних перетворень столипінської реформи сільського господарства, яка здійснювалась на початку 20 ст. і передбачена запровадженням приватної власності на землю та передові досягнення сучасного стану розвитку сільського господарства.

В основу ринкових перетворень в АПК покладена програма роздержавлення і приватизація, а для сільськогосподарських підприємств - створення нових господарських структур на засадах приватної власності на майно і землю.

Причиною низької результативності аграрної реформи є недооцінка її здійснення, як єдиної багатоаспектної системи. Подолання дестабілізації виробництва сільського господарства можливе шляхом реформування. Реформування економіки, проходження процесів приватизації та роздержавлення вимагає вивчення досвіду функціонування господарських структур з різними формами власності. В основному завершена приватизація майна підприємств АПК. Проте пошук ефективних шляхів реформування АПК України триває.

Метою даної розрахункової роботи є вивчення і визначення на основі теоретичного обґрунтування і практичного матеріалу особливості діяльності АПК в сучасних умовах господарювання, обґрунтування механізму організації і ефективного функціонування різних форм господарювання та ринкових відносин в АПК.

Багатогранність поставленої мети визначає необхідність вирішення таких завдань:

характеристика природно-економічних умов і встановлення рівня їх впливу на результати агропромислового виробництва;

сучасний стан та характер розміщення галузі;

закономірності розвитку та об'єктивна необхідність організації нових господарських формувань в АПК;

реформування виробничих відносин в сільському господарстві;

оцінка ефективної діяльності різних форм господарювання в АПК;

основні проблеми та перспективи розвитку АПК.



1. Загальна характеристика галузі

агропромисловий ринковий господарювання

Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. У ньому зосереджена майже третина основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого у народному господарстві, виробляється понад 20% валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу.

Виробничий потенціал аграрної сфери на 2009р налічує 42,4 млн га сільськогосподарських угідь,з них 33,2млн га ріллі.

Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, на яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту. У Білорусії та Казахстані, наприклад, цей показник становить 13%, в Росії - майже 7%, в Грузії - більше половини, Вірменії, Киргизстані та Узбекистані - близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю. Економічні реформи проводяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудозатратних впроваджуються високоефективні технології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто. Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення. Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи. Значної шкоди сільському господарству завдала аварія на Чорнобильській АЕС. Вона призвела до забруднення радіонуклідами 3,5 млн. га угідь, з яких 70 тис. га виведено з сільськогосподарського використання.

Великі проблеми виникли із використанням природних ресурсів. Якість навколишнього середовища, його відтворювальний і відновлюваний потенціал значно зменшується з нарощуванням масштабів ресурсовикористання і обсягів забруднюючих речовин та відходів.

І все це аж ніяк не пов'язане із збільшенням населення або підвищенням його життєвого рівня. Навпаки, приріст населення падає, а життєвий рівень погіршується. Кризовий стан, що склався в аграрному секторі, та використання природних ресурсів вимагають концептуального визначення основних напрямів та змісту аграрної реформи, взаємоузгодження експлуатації природних ресурсів, сфер вкладення капіталу з урахуванням чисельності населення та майбутніми потребами людей.

З розвитком продуктивних сил суспільства великого значення у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва набувають використання досягнень науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Процес відтворення в сільському господарстві досить складний і залежить від природних, науково-технічних, біологічних, соціальних та економічних факторів. Все це вимагає глибоких економічних знань, постійного аналізу, застосування економічних законів.

До складу АПК входять: сільське господарство, харчова, м'ясо-молочна, борошномельно-круп'яна, комбікормова, мікробіологічна промисловості, а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хімікатів, сільське будівництво та допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об'єктів, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції. За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва - агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково-виробничі системи.

Сьогодні в окремих областях України створені і успішно діють агропромислові об'єднання. До їх складу входять на добровільних засадах радгоспи, міжгосподарські підприємства, підприємства й організації по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва і переробці сировини, а також підприємства торгівлі, які реалізують вироблену об'єднанням продукцію. При цьому підприємства зберігають свою господарську самостійність і юридичні права.

Агропромислові комбінати являють собою виробничо-економічні формування, головне завдання яких полягає в об'єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по забезпеченню виробництва, заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та високо якісних продовольчих товарів. Вони можуть створюватися або завдяки інтеграції всіх технологічно взаємозв'язаних виробничих підрозділів одного адміністративного району, або входженням до складу агропромислового комбінату та організацій, які розміщені в кількох районах.

Конструктивно новою формою організації агропромислового виробництва є агрофірми. Вони забезпечують виробництво, зберігання, проектування і будівництво об'єктів виробничого та соціального призначення, виступають як єдиний організаційно-економічний комплекс.

За сучасних умов розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки й виробництва на базі створення науково-виробничих систем.

Виходячи з неоднакових економічних і природно-кліматичних умов, в яких функціонують сільськогосподарські підприємства, в окремих районах створюються асоціації кооперативів по виробництву м'яса і м'ясопродуктів, молока й молокопродуктів, цукрових буряків і цукру, соняшнику й олії тощо. Основними виробничими одиницями асоціації є первинні кооперативи орендаторів по виробництву сільськогосподарської продукції і наданню різних послуг.

Магістральним напрямом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК є перехід на шлях інтенсивного розвитку. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Хоч цей процес уже стає реальністю, однак зростання собівартості продукції й зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення капіталовкладень випереджає зростання валової продукції. Впродовж багатьох років підвищення продуктивності праці відстає від темпів зростання оплати. Все це істотно уповільнює темпи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

У справі інтенсифікації виробництва найважливішими є заходи науково-технічного характеру, спрямовані на перехід від випуску окремих механізмів до комплексу машин, що уможливлять впровадження поточної технології. Важливе місце в системі заходів належить прогресивним індустріальним технологіям вирощування окремих культур.

Розвиток сільськогосподарського виробництва повинен супроводжуватися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак формування і функціонування АПК відбувається в умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки в колгоспах та радгоспах окремих областей, особливо низових адміністративних районів, збільшується дефіцит робочої сили.

Агропромисловий комплекс України - складна виробничо-економічна система,яка становить групу технологічно й економічно взаємозв'язаних галузей народного господарства, промисловості. В його складі три основні сфери. Перша забезпечує сільське господарство різним устаткуванням і засобами виробництва; друга-сільське господарство; до третьої входять заготівля, збереження й переробка сільськогосподарської продукції. Центральна ланка АПК - сільське господарство,а також:

харчова,

м'ясо-молочна,

борошномельно-круп'яна,

комбікормова,

мікробіологічна промисловості,

а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування,

виробництво мінеральних добрив і хімікатів,

сільське будівництво

та допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об'єктів, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції.

За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва:

агропромислові об'єднання,

агрокомбінати,

агрофірми,

асоціації,

виробничі й науково-виробничі системи.

Давайте розглянемо детальніше АПК Шаргородського району.

У ньому нараховується велика кількість галузей АПК,зокрема найрозвинутіші з них:

ь СТОВ „Поділля”с. Писарівка;

ь ПП „Укрпостачсервіс” с.Лопатинці

ь ПП „Довіра”;с. Зведенівка ФГ

ь „Попелівське”; с.Попелівка

ь с. Зведенівка” СТОВ „Колос”;

ь с.Хоменки СФГ „Агро-Дар”

ь с. Клекотина СТОВ „Зето”;

ь ФГ „ДІМ-с.Сл.Шаргородська”;

ь СФГ „АВК-Агро”с. Клекотина;

ь ТОВ „Агро-Балт”;

ь с.Лозова ПП „Золотий колос”;

ь с. Михайлівка ПП „Україна”;

ь с.Гибалівка ФГ „Смед Тверстед”;

ь СТОВ „Політанське” с.Політанки;

ь ПП „Юхимівське” с. Юхимівка;

ь ПП „Клекотинське”с.Клекотина

Усі вище перераховані господарства займаються виробництвом сільськогосподарської продукції,зокрема рослинної і тваринної.

На сам перед виробництвом зерна, адже виробництво зерна - провідна галузь сільського господарства країни,а зокрема і району. У зв'язку з цим підвищення врожайності всіх зернових культур слід розглядати як ключовий напрям у розвитку зернового господарства. Зернова галузь повинна забезпечити зростаючі потреби країни в високоякісному продовольчому та фуражному зерні, державні резерви зерна і ресурси його для експорту. Стабілізація і нарощування темпів виробництва зерна можливе лише на основі застосування конкурентоспроможних технологій, які забезпечують врожай зерна на рівні 70 - 90 ц/га. Для досягнення таких результатів необхідна науково обґрунтована і зважена державна політика щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств коштами для матеріального забезпечення технологій та дотримання їх вимог в кожному підприємстві.

У процесі виробництва зернових культур можна виділити чотири основних періоди:

основний обробіток ґрунту і внесення добрив;

передпосівний обробіток ґрунту і сівба;

догляд за посівами;

збирання врожаю.

Технологічний комплекс робіт з основного обробітку ґрунту і внесення добрив включає лущення або дискування стерні, внесення мінеральних і органічних добрив, оранку або безполицевий обробіток ґрунту.

Також Шаргородський район славиться виробництвом м'ясомолочної продукції,зокрема тут розташований ВАТ "Шаргородський маслозавод",також є ковбасний цех в самому Шаргороді.

Цей потужний маслозавод славиться своїми виробами по всій області, зокрема навіть сама Вінниця п'є Шаргородське молоко і споживає інші молочні продукти.

2. Основні передумови розміщення і розвитку галузі

Формування АПК і особливості його територіальної організації залежать від сукупної дії природно і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, ґрунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.

Клімат Шаргородського району помірно континентальний, з помірно м'якою зимою та теплим літом.. Він сприяє проведенню всіх сільськогосподарських робіт, відпочинку і туризму. Тривала й достатньо суха осінь з чудовими краєвидами. Привертають до себе увагу чисте повітря, велика кількість сонячних днів, лісові масиви, струмки і річки створюють комфортну зону. Територія району належить до першого помірно-теплого, вологого агрокліматичного району. Максимальна температура повітря може сягнути +38 °C, мінімальна -- ?33 °C, а середньорічна +7 °C. Такі кліматичні умови сприяють всебічному розвитку землеробства.

Район багатий на будівельні матеріали. Насамперед, на вапняковий камінь, залягання якого виявлено в районі сіл Джурин, Сапіжанка, де вже протягом 70-ти років триває його промисловий видобуток, пісок.

Ґрунти переважно сірі й світло-сірі, опідзолені. Клімат помірний.

Шаргородський район межує з Тиврівським, Тульчинським, Томашпільським, Чернівецьким, Могилів-Подільським, Муровано-Куриловецьким, Барським та Жмеринським районами.

За національним складом населення району: українці -- 96,5%, росіяни ?2,0%, євреї -- 0,1%, інші національності -- 1,4.

Шаргородщина пишається іменами Героїв Радянського Союзу Михайла Мандибури, жителя села Довжок та Іллі Грелі, жителя села Будне. Кавалерами 3-х Орденів Слави стали: Андрій Дудник та Іван Гаврилюк - жителі села Лозова. Шаргородщина зростила 20 Героїв Соціалістичної Праці.

В Шаргородському районі народився і вчився відомий радянський фізик, академік, Лауреат ленінської та Державної премії, директор інституту ядерної фізики Сибірського відділення АН СРСР Буткер Гірш Іцкович.

В районі народився і навчався відомий поет Петро Мойсейович Перебийніс.

Серед пам'ятників архітектури привертають увагу костьоли Святого Флоріана в м. Шаргороді та Непорочного зачаття Діви Марії в с. Мурафа, Свято-Миколаївський монастир в м. Шаргороді (православний), дерев'яна Покровська церква в с. Лозова та колишня єврейська синагога в м. Шаргороді.

В районі видається газета „Шаргородщина”, співзасновниками якої є районна державна адміністрація та районна рада, працює районний телерадіокомітет „Шаргород”.

Шаргородський район розташований у південно-західній частині Вінницької області. До його складу входять м. Шаргород та 62 населених пункти, всі вони підпорядковані одній міській і 31 сільським радам. Площа району становить 1137 кв. км. Розташований за 90 км від Вінниці і за 27 км від залізничної станції Ярошенка.,через яку проходять велика кількість сполучних шляхів для перевезення різноманітної продукції,так званий «експорт» і «імпорт» різної сировини для розвитку району.

Через Шаргородський район протікають невеличкі річки Мурашка та Мурафа.

Як було вище наведено про наявність маслозаводу,то це - акціонерне товариство по виробництву масла тваринного, цiльномолочної продукції, нежирної продукції та казеїну технічного. Підприємство було створене 43 роки тому як державне підприємство. Відкрите акціонерне товариство "Шаргородський маслозавод" створене відповідно до Установчого договору вiд 16.08.1995 року, укладеного Регіональним вiддiленням фонду державного майна України по Вiнницькiй областi та орендним підприємством "Шаргородський маслозавод".

На пiдприємствi працює 2 цехи - об'єднаний та цех по виробництву казеїну технiчного, механiчне та енергетичне вiддiлення, виробничу лабораторiю, склади для збереження готової продукцiї та матерiалiв, очиснi споруди. Фiлiй, дочiрнiх пiдприємств та представництв немає. Змiн в органiзацiйнiй структурi не передбачається.

Фiнансовi звiти ВАТ складенi на пiдставi нацiональних положень (стандартiв) бухгалтерського облiку України, якi не протирiчать чинним Мiжнародним стандартам бухгалтерського облiку. На пiдприємствi ведеться журнально-ордерна система рахiвництва вiдповiдно до нацiональних Положень бухгалтерського облiку, затверджених Мiнiстерством фiнансiв України та вимог Закону України "Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi" вiд 16.07.99 р. № 996-ХIY та iнших нормативних документiв з питань органiзацiї бухгалтерського облiку. Нарахування амортизацiї проводиться у вiдповiдностi з українським податковим законодавством, тобто за ставками амортизацiї, передбаченими ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку пiдприємств". Амортизацiя основних засобiв нараховується за методом зменшувального залишку iз застосуванням норм, встановлених для нарахування амортизацiї у податковому облiку, за ставками, передбаченими ст.8.6 Закону України "Про оподаткування прибутку пiдприємств" у редакцiї вiд 22.05.1997 р. № 238/97-ВР, iз змiнами та доповненнями, у розрiзi груп, порядок формування яких встановлено п.п.2.2 "Закону про прибуток". Запаси вiдображаються у фiнансовiй звiтностi за найменшою з двох оцiнок: собiвартостi або чистої вартостi реалiзацiї. Собiвартiсть придбаних запасiв складається з цiни придбання, а також всiх iнших витрат безпосередньо пов'язаних з придбанням. Оцiнка запасiв здiйснюється з використанням методу ФIФО. Дебiторська заборгованiсть вiдображається в Балансi за їх номiнальною вартiстю за вирахуванням вiдповiдної суми резерву сумнiвних боргiв. Резерв сумнiвних боргiв формується на пiдставi аналiзу перiодизацiї дебiторської заборгованостi, вiдображеної в балансi. Поточна кредиторська заборгованiсть облiковується та вiдображається в балансi за номiнальної вартiстю. Дохiд вiдображається в бухгалтерському облiку в сумi справедливої вартостi активiв, що отриманi або пiдлягають отриманню Витрати вiдображаються в бухгалтерському облiку одночасно зменшенням або збiльшенням зобов'язань. Доходи i витрати якi вiдповiдають критерiям визнання наводяться у Звiтi про фiнансовi результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звiтного перiоду. Встановлено перiодичнiсть та термiн проведення iнвентиризацiї окремих матерiальних активiв: - для готової продукцiї, сировини, матерiалiв, палива, запасних частин, МШП, товарiв щорiчно за станом на 1 листопада; - для об`єктiв основних засобiв, нематерiальних активiв - один раз на два роки; - для розрахункiв з постачальниками та покупцями - щорiчно за станом на 1 грудня; - для коштiв у касi - щомiсяця. В цiлях формування показникiв фiнансової звiтностi пiдприємства встановлено межу суттєвостi - 0.5 тис.грн. Затверджено систему оплати працi згiдно колективного договору пiдприємства.

Ще в 2000 роках на його території функціонував потужний Деребчинський цукровий завод,куди з навколишніх сіл звозили буряки.

Також в с.Пеньківці функціонував асфальтний завод,а вугільний склад працює і інтенсивно розвивається і досі,який забезпечує вугіллям ледь не весь район. Також працювала нафтопереробна база,що забезпечувала цукровий завод паливом для переробки продукції.

3. Сучасна територіальна структура галузі

Для описання сучасного стану та характеру розміщення агропромислового комплексу перш за все необхідно вказати, які галузі АПК являються провідними (тобто, на які припадає найбільша питома вага всієї випущеної продукції АПК).

Такими галузями є сільське господарство та галузі первинної обробки сільськогосподарської продукції (або харчової промисловості). Розглянемо відповідно кожну з цих галузей.

Сільське господарство є найважливішою ланкою агропромислового комплексу.

Обсяг продукції сільського господарства за січень-серпень 2009р. в усіх категоріях господарств у фактичних цінах склав за розрахунками 41 млрд.грн. В порівнянних цінах виробництво продукції проти відповідного періоду 2008р. зросло на 4,4%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності - скоротилося на 2,1%, а в господарствах населення - зросло на 10,2%. Зміни обсягів сільськогосподарського виробництва (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)

У структурі сільського господарства домінують такі галузі: рослинництво і тваринництво.

Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва України, однією з провідних ланок усього АПК країни. Частка рослинницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 51,7%.

Основа розвитку рослинництва -- це земля, яка використовується як окремі угіддя для певних виробничих цілей. Певна кількість землі відведена під присадибні та садово-городні ділянки колгоспників, робітників та службовців. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінні орні землі, які складають понад 80% усіх сільськогосподарських угідь України.

Провідне місце в структурі посівів займають зернові культури. Основними зонами виробництва зерна в Україні є Степ і Лісостеп, по Шаргородському районі ледь не в кожному селі, зокрема в селах - Пеньківка, Юхимівка, Михайлівка, Зведенівка, Мурафа, Попелівка, Писарівка, де виробляють відповідно по 45 і 40% його загального обсягу. В Україні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов'язано з неоднаковими природно-економічними умовами. В районі переважна посівка пшениці, ячменю, жита, соняшнику, кукурудзи, сої, соняшнику тощо.

Основними хлібними зерновими культурами України,зокрема і району є озимі пшениця і жито, круп'яними -- просо, гречка і рис, зернофуражними -- ячмінь, кукурудза і овес, зернобобовими -- горох.

В Україні вирощують озимі та ярі культури. Сіють, як правило, більше озимих культур, бо вони дають вищі врожаї. Однак нерідко несприятливі погодні умови призводять до загибелі посівів озимих культур і доводиться пересівати їх ярими.

У загальному виробництві зернових культур пшениця озима становить 58,1% (20,8 млн.т), ячмінь ярий - 26,3% (9,4 млн.т), жито озиме - 4,4% (1,6 млн.т), ячмінь озимий - 3,9% (1,4 млн.т), овес - 2,8% (1,0 млн.т), зернобобові - 2,4% (0,8 млн.т). Найбільш урожайною зерновою культурою є пшениця озима, з кожного гектара зібраної площі якої в середньому намолочено по 32,2 ц. Значно перевищено цей рівень урожайності в господарствах Кіровоградської (39,6 ц), Харківської (38,9 ц), Дніпропетровської та Черкаської (38,0 ц) областей. Основними районами вирощування озимої пшениці є області Степової (понад половина посівів) і Лісостепової (понад третина) зон. У поліських та західних районах питома вага озимої пшениці значно менша. Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Пояснюється це тим, що жито переважно дає менші врожаї, ніж інші зернові. Основні райони вирощування озимого жита -- Полісся (понад 60% усіх його посівів) і західна частина республіки. Цій культурі належить друге місце (після пшениці) за розмірами посівних площ озимих культур.

З інших озимих культур на відносно невеликих площах вирощують озимий ячмінь. Провідне місце у структурі посівів зернових належить ярому ячменю.

Другою за площею ярою зерновою культурою є кукурудза. Кукурудза є цінною продовольчою і фуражною культурою.. Цю культуру вирощують також для пересіву після загибелі озимих.

Просо, гречка, овес -- цінні круп'яні культури. Просо завдяки його посухостійкості вирощують переважно в степових областях, хоча найбільші врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській). Врожайність проса є відносно високою -- 15 -- 21 ц/га.

Значні площі в Україні відводяться під гречку -- до 459 тис. га. Однак за повоєнні роки площі посівів дуже скоротилися. Відносно невисокою є і врожайність цієї культури - 10 -- 12,5 ц/га. На деяких територіях району також вирощується,хоча і в маленьких кількостях.

У країні близько 22 тис. га зайнято під рис. Розширення зрошувальної меліорації в південній частині України створює сприятливі умови для розширення площ під посіви цієї культури, яка вирощується на поливних землях і дає високі та стабільні врожаї до 50 ц/га.

Значно розширюються посіви зернобобових культур, зокрема гороху, вики і викової суміші на зерно, люпини, менше -- сої, сочевиці, квасолі, бобів, чини та ін.

За рівнем виробництва зернових і зернобобових культур Україна займає одне з провідних місць у світі. Станом на 2 вересня п.р. зернові та зернобобові культури (без кукурудзи) всіма категоріями господарств скошені та обмолочені на площі 12,7 млн.га (майже на 97% площ).

Цукровий буряк -- основна технічна культура України. Під ним зайнято 1,5 млн. га. В основі формування бурякоцукрового комплексу лежать сприятливі умови для вирощування цукрових буряків, забезпеченість трудовими ресурсами і навики населення. Найбільш важливими його ланками є сільськогосподарська (вирощування цукрових буряків) і переробна (виробництво цукру).

Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. У 1999 р. ним було зайнято понад 2,0 млн. га (в колишньому СРСР -- близько 4,0 млн. га); валовий збір в останні роки становив 45% загальносоюзного валового збору. В Україні отримують досить високі врожаї цієї культури.

Частина урожаю,яка була зібрана в районі не вивозиться за межі його,а переробляється на Зведенівському оліє переробному цеху.

Шаргородський район є важливою складовою регіону по вирощуванні картоплі. Почали її культивувати у 60-х роках XVIII ст. в західній частині, а також у районі Охтирки, Лебедина. У другій половині ХІХ ст. ця культура розповсюдилася також у Східній Галичині. Площі товарної картоплі зосереджені переважно в областях Полісся, а також навколо більших і найбільших міст центральної та північної частини республіки. Потреби у картоплі в південних регіонах задовольняються за рахунок її доставки із північних областей: Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, Сумської.

З метою створення кормової бази для тваринництва в Україні вирощують кормові культури на площі 6375,5 тис. га, такі як кормові коренеплоди і кормові баштанні, кукурудза на силос і зелений корм, однолітні трави, багатолітні трави. Провідне місце в структурі посівів кормових культур належить кукурудзі на силос і зелений корм, багатолітнім травам, зокрема конюшині, люпину, люцерні та ін., однолітнім травам (включаючи посіви озимих на зелений корм), кормовим коренеплодам і кормовим баштанним..

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва стало садівництво і виноградарство. Головними центрами садівництва стали садки,які найбільше дають урожаю - це села Пеньківка, Мурафа, Юхимівка, Строїнці, Шурата інші, менш прибутковіше.

У загальному виробництві зернових культур пшениця озима становить 58,1% (20,8 млн.т), ячмінь ярий - 26,3% (9,4 млн.т), жито озиме - 4,4% (1,6 млн.т), ячмінь озимий - 3,9% (1,4 млн.т), овес - 2,8% (1,0 млн.т), зернобобові - 2,4% (0,8 млн.т).

Найбільш урожайною зерновою культурою є пшениця озима, з кожного гектара зібраної площі якої в середньому намолочено по 32,2 ц. Значно перевищено цей рівень урожайності в господарствах Кіровоградської (39,6 ц), Харківської (38,9 ц), Дніпропетровської та Черкаської (38,0 ц) областей.

Валовий збір урожаю зернових і зернобобових культур (без кукурудзи) та їх урожайність по всіх категоріях господарств значно варіюють по регіонах країни, про що свідчать наведені дані (дод 3).

На початок вересня п.р. у всіх категоріях господарств накопано 9,4 млн.т картоплі та зібрано 2,2 млн.т овочів при середній урожайності відповідно 95 та 103 ц з 1 гектара.

Поряд зі збиранням урожаю сільськогосподарські підприємства проводять інші осінньо-польові роботи. Озимі на зерно і зелений корм посіяні на площі 346,4 тис.га, у тому числі на зерно - 280,2 тис.га.

Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва України. Воно покликане задовольнити потреби населення у м'ясо-молочних продуктах, а також потреби легкої та інших галузей промисловості в багатьох видах сільськогосподарської сировини.

На розміщення тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і передусім природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясо-молочної, цукрової, спиртової, крохмале-патокової промисловості.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинярство, птахівництво та вівчарство. Менше значення робочого конярства, кролівництва, ставкового рибництва, кліткового тваринництва, бджільництва, шовківництва тощо.

Потужною галуззю продуктивного тваринництва України стало свинарство. Воно, як галузь скороспілого тваринництва, розвивається в усіх регіонах республіки. У найбільших масштабах воно сконцентровано у великих вузькоспеціалізованих господарствах приміських зон більших і найбільших міст.

Високотоварною галуззю тваринництва за останні роки стало птахівництво.

Воно постачає населенню м'ясо і яйця, а легкій промисловості -- пух і пір'я. Це найбільш механізована і автоматизована галузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промислову технологію, яка істотно впливає на територіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенденція до наближення до споживача будівництвом птахофабрик навколо великих міст, зокрема Писарівська птахоферма забезпечує район своєю продукцію на 28%.

В господарствах населення за січень-серпень п.р. порівняно з відповідним періодом 2009р. зросло виробництво м'яса ( на 0,8%), молока (на 9,2%), яєць (на 5,2%) та вовни (на 3,7%). Ця тенденція відмічалася в більшості регіонів. Реалізація худоби та птиці на забій зросла в 20 регіонах (на 0,2-11,6%), виробництво молока - в усіх регіонах (на 2,4-30,4%), виробництво яєць всіх видів - в 24 регіонах (на 0,2-39,5%), виробництво вовни - в 16 регіонах (на 1,3-22,2%).

В сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності у січні-серпні п.р. продовжувала зберігатися позитивна тенденція нарощування обсягів виробництва тваринницької продукції. Так, порівняно з відповідним періодом 2001р. виробництво м'яса (реалізація худоби та птиці на забій) збільшилось - на 83,3 тис.т (на 25,2%), яєць від птиці всіх видів - на 902,4 млн.шт. (на 39,4%). Поряд з цим, дещо зменшився обсяг виробництва молока - на 62,9 тис.т (на 2,3%).

У січні-серпні 2010р. в сільськогосподарських підприємствах в районі стали кращими проти минулорічного періоду були показники продуктивності худоби та птиці. Надій молока від однієї корови збільшився на 159 кг (на 10%) і становив 1712 кг. Несучість курей-несучок зросла на 9 яєць і становила 171 штуку. Серед регіонів найвищою була їх продуктивність у господарствах Івано-Франківської, Луганської та Житомирської областей (по 187-191 шт.).

Чисельність великої рогатої худоби, що утримується в господарствах населення, порівняно з 1 вересня 2001р. збільшилася на 7,5% і в тому числі корів - на 4,0%; свиней - на 7,7%, овець та кіз - на 9,7%, птиці - на 5,7 %. У 24 регіонах збільшилась чисельність великої рогатої худоби (на 0,5-29,7%) та свиней (на 0,1-33,1%), в 23 регіонах - птиці всіх видів (на 0,1-24,0%), в 20 регіонах - овець та кіз (на 0,2-43,2%).

В сільськогосподарських підприємствах обсяг продажу населенню молодняка птиці проти січня-серпня 2010р. збільшився на 18% (на 9,6 млн.голів), а продаж великої рогатої худоби зменшився на 12% (на 55,9 тис. голів), свиней - на 10% (на 179,5 тис.голів менше).

Сільськогосподарські підприємства продовжують заготівлю кормів для зимівлі худоби. Станом на 1 вересня п.р. сіяних та природних трав було скошено з площі 2495,1 тис.га, що на 295,8 тис.га (на 10,6%) менше, ніж торік. Заготовлено кормів усіх видів, включаючи зернофураж, 5243 тис.т кормових одиниць, що на 1061 тис.т (на 16,8%) менше проти аналогічної дати минулого року. Грубих кормів заготовлено 2701 тис.т к.од. (на 28,4% менше). Засипка зернофуражу становила 1677 тис.т к.од. (торік - 1698 тис.т к.од.). У розрахунку на одну умовну голову на початок вересня п.р. заготовлено по 9,39 ц к.од. проти 11,23 ц к.од. станом на 1 вересня 2001 року.

Найважливішими факторами розміщення галузей харчової промисловості є чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації виробництва,транспорт. Об'єктивними чинниками є природні умови і НТП. Залежно від дії основних факторів галузі первинної переробки сільськогосподарської сировини поділяються на такі групи:

- орієнтуються на джерела сировини: цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна;

- тяжіють до місць споживання готової продукції: молочна, кондитерська, хлібопекарська;

- одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача: м'ясна, борошномельно-круп'яна.

М'ясна промисловість є однією з основних в харчовій індустрії. На розміщення м'ясокомбінатів головний вплив має сировинна база, а фактором розміщення м'ясопереробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази.

Створення на наступному етапі корпоратизованих сільськогосподарських підприємств шляхом добровільної горизонтальної інтеграції її структурних підрозділів, або приватно-орендних підприємств.

На основі розпаювання земель і майна створюватимуться також товариства з обмеженою відповідальністю, командні товариства, селянські (фермерські ) господарства.

У процесі приватизації та реструктуризації господарств формуватимуться виробничі, переробні, збутові-закупівельні та обслуговуючі кооперативи.

У відповідності з концепцією розвитку сільського господарства намітились такі основні шляхи реформування організаційних форм господарювання :

1) реорганізація колгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства, селянські спілки з персоніфікованою власністю на майно і землю;

2) реорганізація колективного чи державного підприємства в виробничі кооперативи, які мають більшу самостійність;

3) формування аграрно-акціонерних підприємств;

4) створення приватно-орендних підприємств;

5) об'єднання в асоціації пайовиків, створення спілок пайовиків.

При організації нових сільськогосподарських формувань на орендній або акціонерній основі, виникає необхідність у розширенні оперативно-господарської самостійності госпрозрахункових підрозділів, створенні якісно нової організації структури господарства незалежно від форми власності. Економічні відносини в кооперативах можуть ґрунтуватися на різній основі : оренді майна; паях ; придбанні акцій ; викупі майна за рахунок кредитів ; формуванні колективної власності ; приватної власності.

В окремих господарствах, на конкурентній основі,за контрактом майно і землю здають в оренду приватним особам на принципах єдиноначальності. Статутним фондом акціонерного товариства є пайовий фонд. В основу новостворені акціонерні товариства закритого типу. В умовах закритих товариств підприємництво повинно за першою вимогою власника акцій забезпечити його грошима.

Якась, або вся частка основного фонду, яка складається з майнових паїв, може бути базою для випуску акцій і створення за бажанням акціонерного товариства закритого або відкритого типу. Акції, які будуть реалізовані за кошти, як членам колективної структури, акціонерного товариства, так і іншим громадянам, випускаються під проект бізнес-плану. Дивіденди на вартісну ціну акцій нараховуються в процесі отримання прибутків від даного проекту. Дивіденди на уставний капітал, тобто майновий пай нараховується за визначеною раніше схемою, яка може враховуватись або ні в прибутках майбутнього проекту.

В процесі трудової діяльності пайовики отримують заробітну плату за конкретну працю. Колектив може наймати на роботу працівників як постійно, так і сезонно. Заробітна плата пайовиків та найманих працівників враховується в статті витрат. З огляду на сказане, пропонуємо логічну послідовність організаційно-економічних заходів по впровадженню моделей (вибору форми господарювання)після поділу господарства на земельні і майнові паї

Масова приватизація ускладнила взаємовідносини товаровиробників щодо збуту продукції, передусім з державою. Посередницькі структури, які спочатку активно займалися закупівлею сільськогосподарської продукції та її реалізацією, через надмірний податковий тиск самоліквідувалися або переорієнтувалися на імпорт продовольства. Держава самоусунулась від цієї сфери діяльності. Мають місце неплатежі за продукцію. Закріпитися на внутрішньому ринку власному виробникові стає все складніше.

Внаслідок цього значна частина виробленої продукції, особливо в приватному секторі, не потрапляє до споживача. Отже, аграрна реформа в Україні не доведена до логічного завершення.

З одного боку, паювання землі та майна закінчене, а з другого- у більшій частині господарств проведені номінальні, а не реальні дії відносно зміни внутрішньогосподарських земельних та майнових відносин. Вони, як і раніше, функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без яких подальше реформування сільськогосподарських підприємств неможливе, не вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до вирішення головної проблеми, пов'язаної з формуванням господаря-власника на селі. В суспільстві ще не створене середовище підтримки реформаційних процесів. У підходах до втілення їх в життя спостерігається велике протистояння. Зокрема це і не оминуло Шаргородський район,а особливо с. Пеньківку, де було розпайовано 70% земель з фруктовими насадженнями,зокрема яблуневими деревами.

4. Перспективи розвитку і розміщення галузі

Перехід України до ринкової економіки вимагає здійснення кардинальних змін у функціонуванні системи державного регулювання виробничих процесів у суспільстві. Його суть полягає, з одного боку, у різкому зменшенні всеохоплюючого впливу державного регулювання економічного механізму господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, значному послабленні державного втручання в їх економічні процеси, а з другого - у заміні існуючих в адміністративно-плановій економіці форм і методів державного регулювання у виробничій сфері. При цьому слід виходити з того, що роль державного регулювання економічних процесів у перехідний період до ринкових відносин залишається значно вищою, ніж в умовах діяльності розвинутої ринкової економіки. Це зумовлюється тим, що на перехідному етапі ще не сформовані до кінця умови регулювання економічних процесів широкої підприємницької діяльності. Крім того, перехідний період від однієї системи до іншої, зокрема до ринкової, вимагає певного часу, потребує активної участі держави у створенні інфраструктури ринкового середовища.

На початковому періоді концептуального формування напрямів соціально-економічної реформи в Україні серед певної частини економістів і політологів превалювали погляди щодо застосування моделі вільних ринкових відносин, які ґрунтуються на класичній конкурентній основі. Вони відносили сільське господарство до тих сфер виробництва, які вважались найбільш пристосованими до освоєння моделі ринкових відносин практично без участі державної підтримки. Проте в процесі поступово формування реальних умов переходу агропромислового виробництва до ринкової економіки ставали все більш очевидним, що в сучасній кризовій ситуації розвитку продуктивних сил великомасштабних обсягів виробництва, неминучого стрімкого розширення складних господарсько-виробничих і економічних зв'язків державне регулювання ринкових відносин стає об'єктивно необхідним.

Без постійної активності держави, її владних структур неможливо успішно вирішити невідкладні завдання соціально-економічного характеру, спрямовані на формування ринкового середовища, здійснення демократичного державотворення, на входження країни в цивілізоване світове співтовариство.

Тільки держава, і ніякий інший атрибут суспільного життя нації, може забезпечити економічну свободу всім суб'єктам господарювання, створити механізм надійного захисту населення від об'єктивного впливу стихії ринку. Тільки держава, як система влади, може здійснити у відповідному напрямі політичні, економічні та соціальні реформи.

Зволікання в обґрунтованому визначенні пріоритету сільськогосподарського виробництва та нерішучість владних структур щодо реального надання йому пріоритетного значення в народногосподарському комплексі неминуче призвели до згортання діяльності галузей сільського господарства, які покликані виконувати відповідальне соціальне замовлення суспільства - виробляти життєво необхідні продукти харчування, доступні кожному громадянинові країни незалежно від його майнового і соціального стану. Від вирішення цього завдання безпосередньо залежить стабільність не тільки економічної, а й політичної системи країни. Відсутність законодавчого затверджених Концепції аграрної політики України та Національної програми розвитку агропромислового комплексу і соціального відродження села на найближчу і середньострокову перспективу, у яких були б чітко визначені орієнтири подальшого розвитку агропромислового виробництва в умовах переходу до ринку, значно знизили державну роль у протидії кризових явищ.

До основних концептуальних положень формування і реалізації аграрної політики України насамперед належить забезпечення продовольчої безпеки країни, гарантування пріоритетного розвитку агропромислового комплексу з визнанням сільського господарства базовою галуззю економіки народного господарства, створення умов для стабілізації та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції. Важливого значення набуває формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення свободи вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі удосконалення земельних та майнових відносин власності.

Одним із стратегічних напрямів аграрної політики України є створення умов для збалансованого поєднання державного регулювання економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і організацій в умовах переходу до ринкових відносин. Державна підтримка розвитку агропромислового комплексу спрямовується на забезпечення соціально-економічного захисту вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, формування внутрішнього ринку продовольства, матеріальних ресурсів, робочої сили та виведення агропромислового виробництва на світовий ринок.

Особлива увага звертається на удосконалення організаційно-економічних механізмів цінового регулювання, кредитно-фінансової системи та податкової політики, спрямованих на стимулювання розвитку агропромислового виробництва. Чільне місце відводиться державі щодо забезпечення прискореного розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та хімічної промисловості для повного забезпечення агропромислового виробництва сучасною технікою, мінеральними добривами, хімічними засобами захисту рослин, препаратами ветеринарної медицини для потреб тваринницьких галузей. Вектор інвестиційної політики спрямовується на відновлення та розвиток ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва та харчової промисловості. Важливим напрямом аграрної політики нині є відновлення роботи зрошувальних і осушувальних систем з метою ефективної віддачі меліорованих земель як одного із джерел нарощування виробництва сільськогосподарської продукції.

У практичну площину передбачається спрямувати розвиток інтеграційних процесів у виробництві сільськогосподарської продукції та її промислової переробки з метою виготовлення високоякісних конкурентоспроможних кінцевих продуктів споживання. Успішне вирішення продовольчої проблеми вимагає невідкладного освоєння новітніх ресурсозберігаючих технологій виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції та збереження навколишнього природного середовища. Двоскладових забезпечення розвитку агропромислового комплексу безпосередньо включається формування державної науково-технічної політики, організація наукового, інформаційного та кадрового забезпечення агропромислового виробництва, розвитку селекції і насінництва сільськогосподарських культур та селекційно-племінної справи у тваринництві та рибництві.

Аграрна політика повинна мати чітко виражену соціальну спрямованість, вектор якої зорієнтований на відродження і соціальний розвиток села, створення повноцінного середовища в сільських поселеннях. Ці та інші положення знайшли відображення у новому варіанті проекту Концепції аграрної політики України, яка розглянута і схвалена. Кабінетом Міністрів України.

Складний період переживає нині наша країна. Економіка всього народного господарства, у тому числі і його складова частина АПК, перебувають у кризовому стані. Велика відповідальність лежить на корпусі економістів країни, які повинні здійснювати реформування існуючого економічного механізму в напрямі ринкових відносин. При цьому з об'єктивних причин самим економістам у ході реформ слід переозброюватися, тому що в ринковій економіці існує свій апарат, відмінний від апарату періоду адміністративно-командної системи управління. Потрібно оволодіти й користуватися теорією попиту і пропозиції, граничної корисності, концепцією ціни виробництва, законами конкуренції, маркетингу, інфляції, біржової торгівлі, процесами хеджування, опціонів, спекуляції, кривими Філіпса і Лафера, поєднання вільного ринку та елементів державного регулювання і т. д.

Не викликає сумніву той генеральний курс, який був обраний на проведення глибоких економічних реформ в АПК країни і перехід до ринкових методів господарювання. На превеликий жаль, маючи в сільському господарстві великі національні та природні потенціальні можливості, ми не змогли створити конкурентоздатного товаровиробника з питань продуктивності праці. І - що саме головне - Україна не забезпечила собі перших місць у світі за тривалістю життя її населення. А це, мабуть, найбільш комплексний показник ефективності суспільного виробництва взагалі і АПК зокрема. Наше виробництво було надзвичайно енерго-, матеріало- і трудомістким. За цих умов країні відводилась роль сировинного придатка для країн із розвинутою ринковою економікою

Протягом останніх років все сільськогосподарське виробництво було збитковим.

Але у чому ж причина такого стану? Ряд економістів пояснює це тим, що в Україні реформи не йдуть. Проте з цим важко погодитись. За минулі роки в АПК відбулися величезні зміни в економічних відносинах: ліквідовано раніше існуючу систему заготівель сільськогосподарської продукції і матеріало-технічного постачання, систему ціноутворення, страхування, кредитування, оподаткування, держава практично повністю усунулася від управління АПК. Кардинальні зміни відбулися в питаннях, що стосуються власності, землі й майна. Отже, багато зроблено, але бажаних результатів немає.

На думку провідних економістів, різкий і такий тривалий спад сільськогосподарського виробництва, його ефективності значною мірою зумовлений макроекономічними факторами, непослідовністю й безсистемністю реформ, неврахуванням психології вітчизняного товаровиробника, яка формувалася десятиріччями, і тих політичних суперечностей, що існують нині.

Суцільна руйнація, безперечно, неефективної адміністративно-командної системи управління економікою здійснювалася внаслідок безсистемної і своєчасної її заміни більш результативною ринковою системою, надмірним сподіванням на саморегулюючу роль “невидимої руки” ринку.