Ринок олігополії і його вплив на поведінку виробників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

кафедра загальної економічної теорії

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

по предмету мікроекономіка

Варіант №15

Виконала

студентка гр. ЕК - 17б

Трофимова Ірина

Перевірила

Климова С. О.

Харків, 2008

ЗМІСТ

I. Теоретична частина:

Вступ

1. Олігополія та її характерні риси.

2. Основні моделі олігополії:

2.1 Модель Курно

2.2 Ламана крива попиту

2.3 Картелі і таємна змова

2.4 Олігополія з погляду теорії ігор. "Дилема ув'язненого"

3. Оцінка олігополії та її наслідки

ІІ. Практична частина

Висновки

Використана література

ВСТУП

Ринкова структура - складне поняття, що має велику кількість аспектів. Вона може визначатись характером об'єктів ринкових угод. Існують ринки факторів виробництва (праця, земля, капітал), ринки товарів та послуг и т.п. Але структуру ринку можна також розглядати с точки зору характеру конкурентних відношень, ступеня їх розвинутості.

Економісти розрізнюють чотири достатньо несхожі ситуації на ринку: чисту конкуренцію, чисту монополію, монополістичну конкуренцію та олігополію. Ці чотири моделі ринку розрізняються кількістю продавців в галузі, характером виробляємої продукції (стандартизована або різноманітна) та легкістю вступу в галузь.

На сьогоднішній день одними із найрозповсюдженіших ринкових структур є монополії та олігополії. Однак в чистому вигляді монополії збереглись лише в небагатьох галузях економіки. Але переважаючою формою сучасної ринкової структури є олігополія. І дослідженню саме олігополії присвячена дана курсова робота.

Тож ціль роботи: дослідити ринок олігополії і його вплив на поведінку виробників та визначити вплив різних факторів на попит, пропозицію і механізм встановлення ринкової рівноваги.

Для здійснення даної цілі необхідно виконати наступні задачі:

- сформулювати поняття олігополії та її основні характерні риси;

- охарактеризувати основні моделі олігополії;

- дати оцінку олігополії та її наслідкам;

- визначити параметри рівноваги, вплив дотації на ринкову рівновагу, надлишки виробника та споживача, ступень еластичності попиту і пропозиції, побудувати «павукоподібну модель».

Дана тема актуальна, через те, що і до цього часу залишаються суперечки з приводу того, чи є олігополія ефективною економічною структурою. Існує погляд, що конкуренція спонукає науково - технічний прогрес. У випадку олігополії, якщо конкуруюча фірма не перехватить ініціативу, один або більше виробників введуть покращений продукт або нову технологію виробництва, яка зменшує витрати, які можуть витіснити її з ринку. З точки зору короткотривалого прибутку та довготривалого виживання конкуруючі виробники знаходяться під постійним тиском, який спонукає до вдосконалення якості продукції та зниження витрат шляхом нововведень. Однак, олігополісти можуть мати стимул і для того, щоб стримувати технічний прогрес. Велике підприємство хоче отримувати прибуток, використовуючи усі свої капітальні активи. Навіщо заробляти та упроваджувати нові активи для виробництва більш нового досконалого продукту, якщо його успіх зробить непотрібним обладнання, призначене для виробництва старого продукту? Неважко перелічити галузі, в яких зацікавленість до нововведень був більш ніж скромним, наприклад, сталелітейна, тютюнова, алюмінієва промисловості. Яка точка зору більш правильна? Імовірно, можливий двоякий розвиток ситуації. Але все ж олігополія сама по собі не є джерелом науково - технічного прогресу, тому що не завжди має високий ступінь конкуренції, а скоріше навпаки. Підприємства - олігополісти можуть входити в таємну змову і при цьому продовжувати виробляти основну («лев'ячу») частку продукції галузі, встановлюючи визначені ціни і скорочуючи таким чином кількість конкурентів. Дійсно, подібна ринкова структура не буде сприяти розвитку економіки держави. І в цьому випадку олігополія навіть небезпечніша за монополію через те, що держава може контролювати другу, оскільки її діяльність знаходиться на поверхні, вона явна, а діяльність олігополій, що співпрацюють у таємній змові неявна і знаходиться поза законом. Тож, на відміну від монополіста фірма - олігополіст намагається не встановлювати ціни на свою продукцію вільно, оскільки наслідки цього можуть бути найрізноманітнішими в залежності від реакції інших фірм - учасників ринку.

Такі проблеми дуже актуальні для нашої української економіки, бо олігополії з їх нечесними методами боротьби за лідерство і панування на ринку складають більшу частину її галузей.

1. ОЛІГОПОЛІЯ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРНІ РИСИ

В даній курсовій роботі ми досліджуємо олігополію. Сутність олігополістичного ринку в тому, що на ньому діють декілька постачальників, причому будь - який з них має можливість вплинути на прибутки решти конкурентів та має певну ступінь контролю над ціною виробляємих ним продуктів, тобто між олігополістичними фірмами існує особлива залежність.

Характерні риси:

1. Невелика кількість фірм в галузі. Зазвичай їх кількість не більше десяти. Найбільш висока концентрація в автомобільній промисловості США. На три компанії («Дженерал Моторс», «Форд» и «Крайслер») у 80-е рр. припадало більше 95% національного виробництва автомобілів.

Однак, ці данні, як і всі статистичні показники, мають очевидні недоліки. Вони або перебільшують, або зменшують ступінь концентрації. Перебільшують, через те, що не враховують іноземної и міжгалузевої конкуренції, а також конкуренції зі сторони постачальників. Зменшують, бо оцінюється ступінь концентрації на загальнонаціональному рівні, а не на рівні регіонів або окремих міст, де на ринках декількох товарів і послуг часто панують дві - три місцеві компанії. До того ж, поряд з класичною (жорсткою) олігополією, в якій головну роль грають 3 - 4 фірми, існує і м'яка (аморфна) олігополія, коли основну долю продукції виробляють 6 - 8 фірм.

2. Олігополії можуть бути однорідними або диференційованими, тобто олігополістична галузь може виробляти стандартизовану або диференційовану продукцію. Багато з промислових продуктів - сталь, цинк, мідь, цемент - є стандартизованою продукцією у фізичному сенсі і виробляються в умовах олігополії. Багато з галузей, що виробляють споживчі товари: автомобілі, листівки, миючі засоби, цигарки та більшість побутової техніки - є диференційованими олігополіями. [2, 591]

3. Високі бар'єри для вступу в галузь. Щоб фірма могла досягнути найбільш ефективних для даного виду діяльності розмірів, часто потрібен значний об'єм капіталу. Потенційному учаснику ринку в авіаційній, автомобільної, хімічної, нафтодобувної промисловості та у багатьох інших галузях потрібні мільярди гривень, щоб почати справу. Безперечно, це є важливим бар'єром на шляху зменшення ринкової концентрації в даних секторах економіки.

Бар'єри можуть бути пов'язані з патентною монополією, як це відбувається в наукомістких галузях, контролюємих фірмами типа «Ксерокс», IBM та ін. На протязі всього терміну дії патенту (у США - 17 років) фірма надійно захищена від внутрішньої конкуренції.

Серед інших причин - монополія контролю над рідкими джерелами сировини; обмеження, що встановлюються державою під час реєстрації компаній і ліцензуванні якого - небудь виду діяльності; високі витрати на рекламу; складність товарів, яка потребує розгалуженої мережі збуту и послідуючого обслуговування. Усі ці бар'єри перешкоджають вступ нових виробників на ринок и підтримують високий рівень концентрації.

Є також і деякі інші бар'єри, що утворилися з часом або створені штучно. Бар'єри різні за міцністю. І хоча нездоланних бар'єрів немає, вони виникають знову і знову.

4. Загальна взаємозалежність. Олігополія виникає в тому випадку, якщо кількість фірм в галузі настільки мала, що кожна з них при формуванні своєї економічної політики змушена брати до уваги реакцію зі сторони конкурентів. Подібно до того, як шахіст повинен враховувати можливі ходи противника, олігополіст повинен бути готовим до різноманітних (нерідко альтернативних) варіантів розвитку ситуації на ринку в результаті різної поведінки конкурентів.

Загальна взаємозалежність проявляється і в умовах загострення конкурентної боротьби, і в умовах, коли досягається домовленість з іншими олігополістами і виникає тенденція перетворення галузі в чисту монополію.

5. Жорсткість цін и нецінова конкуренція. В умовах досконалої конкуренції фірма не має сенсу змагатися за більшу долю ринку, оскільки її об'єм продаж малий у порівнянні з загальним об'ємом виробництва і збуту даного товару. Монополіст також не має причин хвилюватися за власну долю, оскільки йому належить весь ринок. Однак в умовах олігополії боротьба за долю на ринку - ядро конкурентної боротьби. Учасники олігополії намагаються перевершити один одного новими розробками, вдосконаленням продукту, витонченою рекламою, найкращим обслуговуванням і т.п. Ціль цих методів чесної нецінової конкуренції - завойовування більшої долі ринку.

Фірма може практикувати і розкрадацькі методи боротьби з конкурентами, крайнім з яких є фізичне зруйнування обладнання і продукції останніх. До таких методів відноситься і розкрадацьке ціноутворення, при якому диверсифіційна компанія може дозволити собі продавати певні товари нижче витрат для того, щоб витіснити більш дрібних конкурентів з ринку. Після того як конкуренти витіснені, фірма починає вести себе як монополіст. Вона може використовувати систему ексклюзивних контрактів з компаніями, які працюють над збутом її продукції. Такі контракти передбачають, що дилери обмежуються продажем товарів виключно цієї фірми і не можуть одночасно займатися збутом продукції конкурентів. Усі ці методи нечесного завойовування контролю над ринком були і залишаються предметом антимонопольного законодавства.

2. ОСНОВНІ МОДЕЛІ ОЛІГОПОЛІЇ

На протязі багатьох років багато економістів пропонували різні теорії олігополії. Ціллю таких теорій є визначення рівноважної ціни и об'єму випуску для олігополістичної фірми. Що стосується галузі, ціллю виступає визначення таких характеристик ринкової структури, як кількість фірм, ступень концентрації, рівень витрат и технології, крива попиту. Поки не існує загальної теорії, але існує декілька поодинокі теорій і досліджень окремих ситуації. Вони сприяють більш глибокому розумінню проблем олігополії.

2.1 Модель Курно

Статистичний аналіз взаємозв'язків двох фірм в умовах дуополії був запропонований у 1838 р. французьким економістом Антуаном Огюст'єном Курно (1801 - 1877). Курно виходив із наступних передумов. Обидві фірми (А і Б) виробляють однорідний товар. Їм відома крива ринкового попиту. Обидві фірми приймають рішення про виробництво одночасно, самостійно і незалежно одна від одної. Кожна з фірм припускає випуск конкурента постійним, продавці не можуть мати точної інформації про свої помилки ( діють «з зав'язаними очима»). При цьому можливі різні варіанти.

Припустимо, одна з фірм (наприклад, Б) приймає рішення про зупинку виробництва. Тоді ринковий попит повністю співпадає з кривою ринкового попиту D(0) (мал. 1). При виборі максимізуючого прибуток обєму виробництва фірма А вирішить виробляти 120 одиниць товару, бо саме при цих умовах зрівнюються граничний дохід MR(0) и граничні витрати MC. Якщо тепер фірма Б буде виробляти 40 одиниць, то фірма А відреагує на це зсувом кривої попиту до положення D(40), а її виробництво скоротиться до 40 (саме в цьому випадку MR(40) =MC). Відповідно, коли фірма Б виробляє 60 одиниць, фірма А зменшує свій випуск до 20 одиниць, а коли фірма Б збільшить свій випуск до 120 одиниць, фірма А взагалі припинить своє виробництво. Відмічаючи на графіку (мал. 2 ), як змінюється випуск фірми А в залежності від зміни випуску фірмою Б, ми отримаємо криву реакції фірми А - Q(Q). Перетин кривих реагування цих двох фірм (точка Е) показує рівновага Курно: кожна фірма правильно здогадується про поведінку конкурента і приймає оптимальне для себе рішення, жодна з фірм не має стимулу змінювати свій об'єм виробництва.

Модель рівноваги Курно передбачає, що фірми - дуополісти конкурують один з одним. Ситуація принципово зміниться, якщо дуополісти домовляться один з одним і будуть колективно намічувати об'єм виробництва. Розглянемо цей випадок, передбачаючи ідентичність двох фірм і лінійна крива попиту (мал.3). рівновага Курно досягається, коли Q=Q=40, а сумарний випуск складає 80 одиниць. Якщо фірми домовляться максимізувати сукупний прибуток, щоб потім розділити її навпіл, то більшість рішень цієї задачі буде лягати на контрактну криву. При цьому підсумковий випуск Q+Q=60. Порівняння показує, що при рівновазі Курно загальний об'єм виробництва вище, ніж під час дуополістичного зговору (40 > 30), але нижче, ніж він був при конкурентній рівновазі (40 < 60). [3, 252 - 253]

В теорії Курно привабливі дві речі. По - перше, вона приводить до стабільної рівноваги. При цінах вище точки перетину кривих кожна фірма має стимул знижати ціну, встановлену конкурентом. При цінах нижче точки перетину, кожна фірма має стимул просити більше, ніж її конкурент.

Таким чином при цьому припущенні існує тільки одна ціна, яку може встановити ринок. По - друге, через те, що ця теорія може розповсюджуватися на ринки не тільки з двома фірмами, можна довести, що рівноважна ціна рухається поступово від монопольній ціні до ціни, рівної граничним витратам.

Ти не менш, існує одна деталь в теорії Курно, що непокоїть економістів. В основі теорії лежить припущення кожної фірми, що її конкуренти не відреагують на зміну фірмою цін. Також теорія Курно не передбачає можливості того, що фірма може знижувати ціну так, щоб провчити конкурента. Нещодавно теоретики розробили варіацію теорії Курно, в якій фірми будують свої передбачення про поведінку конкурентів не тільки на основі їх дій в попередній період, а й на протязі дій багатьох попередніх періодів

Крім моделі Курно є й інші інтерпретації дуополії - моделі Бертрана, Еджуорта и Штакельберга.

2.2 Ламана крива попиту

В умовах високого ступеня невизначеності олігополісти ведуть себе по - різному. Одні намагаються ігнорувати конкурентів і діяти ніби в галузі панує досконала конкуренція. Інші навпаки, намагаються передбачити поведінку суперників і уважно слідкують за кожним їх кроком. Нарешті, деякі з них вважають найбільш вигідним таємну змову з супротивниками. У реальній дійсності можуть одночасно зустрічатися усі ці три варіанти ринкової поведінки. Оскільки керівництво фірми повинно постійно приймати безліч рішень, воно практично не в змозі передбачати реакцію конкурентів на кожну свою дію. Тому по багатьом тактичним питанням, що стосуються другорядних аспектів рішення, приймаються досить самостійно. З іншого боку, під час розроблення стратегічних рішень фірма веде роботу по оптимізації відносин із суперниками. Завдання економічної теорії - вивчити правила раціонального вибору привертаючи апарат теорії ігор. Кожний «гравець» шукає такий хід, щоб максимізувати свою вигоду и одночасно обмежити свободу вибору у конкурента. В пошуках найбільш «простого» шляху фірми - суперники можуть вступити в пряму змову, домовляючись про єдину політику цін, про розділ ринків збуту і т. д. Останній випадок є найбільш небезпечним для суспільства і, як правило, забороняється нормами антимонопольного законодавства.

Перший варіант зводиться до досконалої конкуренції, третій - у крайньому випадку - до чистої монополії. Він може бути вивчений як з урахуванням теорії ігор, так і без неї.

Припустимо, на галузевому ринку конкурують три фірми (I, II, III). Розглянемо реакцію фірм II і III на поведінку фірми I. Можливі дві ситуації: коли вона підвищує ціни і коли вона їх знижує. У випадку, якщо фірма I піднімає ціни вище P ( мал. 4а), її попит зображується кривою D вище лінії PA. Конкуренти не будуть її наслідувати, і їх ціни або залишаться не змінними, або зростуть у значно меншій пропорції, як показує крива D вище лінії PA. При зниженні фірмою I ціни нижче P фірми II і III будуть її наслідувати, що показує крива D нижче лінії PA. У результаті виникає ламана крива попиту DAD, високоеластична вище рівня поточної ціни P і малоеластична нижче неї (мал. 4б) при цьому крива граничного доходу не є безперервною і складається з двох ділянок - MR вище точки B та MR нижче точки C. [3, 256 - 257]

Ця модель пояснює відносну негнучкість цін при олігополії. Справа в тому, що у відомих межах будь - яке підвищення цін погіршує ситуацію. Підвищення ціни однією фірмою дає можливість захвату ринку конкурентами, які можуть переманити колишніх покупців фірми, зберігаючи низькі ціни. Зниження цін в умовах олігополії також може не привести до бажаного зростання об'єму продажу, через те, що конкуренти, так само знизив ціни, зберігають свої квоти на ринку. Внаслідок цього фірма - лідер не зможе збільшити кількість покупців за рахунок інших фірм. До того ж зниження ціни може призвести до цінової війни.

Модель не дозволяє визначити початковий рівень цін та механізм їх зростання. Це краще пояснюється змовою олігополістів.

2.3 Картелі і таємна змова

Прагнення олігополістів до кооперативної поведінки сприяє утворенню картелів. Картель - це об'єднання фірм, що погоджують свої рішення з приводу цін та об'єму продукції так, ніби вони злились у чисту монополію. Створення картелю вимагає вироблення спільної стратегії (з приводу цін, об'ємів продукції), встановлення квот для кожного учасника і створення механізму контролю за виконанням прийнятих рішень. Встановлення єдиних монопольних цін підвищує виручку всіх учасників, але зростання цін досягається шляхом обов'язкового зниження об'ємів продаж. В результаті у кожного з учасників виникає спокуса отримати подвійний виграш: продавати свою продукцію за високою картельною ціною, але з перевищенням низьких картельних квот. Якщо така поведінка стане загальною, картель розпадеться.

Картель - класичний приклад кооперативної гри з n учасниками, де n може дорівнювати 2, 3 і т.п. Обов'язкова умова картельної угоди в тому, щоб кожний з її учасників отримав не менше того, що він би міг отримати при об'єднанні проти нього всіх інших олігополістів. Часто картельна угода передбачає створення колективного фонду, з якого здійснюються « побочні платежі» тим, хто постраждав від скорочення квот. Ці виплати стають ніби зрівнюючими платежами. Загрозою для картелю є об'єднання в контркартель.

Однак сьогодні явні картельні угоди зустрічаються досить рідко. Частіше можна спостерігати неявні (приховані) угоди, таємну змову.

Таємна змова - це негласна угода про ціни, розділення ринків та інші способи обмеження конкуренції, які переслідуються законом.

Якщо між учасниками зговору (всіма продавцями відповідного ринку) досягнуто твердої домовленості, то олігополія перетворюється на чисту монополію і усі криві попиту зливаються в одну. Об'єм продажу визначається точкою B, де MR=MC. Проекція цієї точки на криву D, тобто точка A (мал. 5), дозволяє визначити монопольну ціну P та економічний прибуток (площа PACN).

Однак таємна змова не може бути міцною тривалий час. Високий рівень прибутку і монопольна ціна привертають в галузь нових виробників, що загострює конкуренцію. Чим більшою є кількість учасників, тим важче їм домовлятися поміж собою. З розвитком виробництва і насиченням ринку все більше позначаються відмінності у попиті та витратах виробництва. Ті, що змогли знизити витрати і підвищити попит, викликають заздрість конкурентів, які вважають. Що їх обійшли нечесним шляхом. До об'єктивної диференціації виробників додається суб'єктивний фактор - шахрайство, яке стає заразливим. В обхід угодам здійснюються таємні продажі на пільгових умовах. Особливо ці явища проявляються в умовах спаду виробництва, коли кожний бажає вижити за рахунок інших. Перепоною для таємної змови є також антимонопольне законодавство.

Таким чином в сучасному світі зустрічаються не оформлені угоди (картель), а мовчазні домовленості (таємна змова).

2.4 Олігополія з погляду теорії ігор. "Дилема ув'язненого"

В даний час усе більше значення для аналізу олігополістичних ситуацій набуває теорія ігор. Теорія ігор - наука, що досліджує математичними методами поводження учасників у ймовірних ситуаціях, пов'язаних із прийняттям рішень. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації із заздалегідь установленими правилами (типу гри в карти чи доміно). У ході гри можливі різні спільні дії - коаліції гравців, конфлікти.

Стратегія гравців визначається цільової функцією, яка показує виграш чи програш учасника. Форми цих ігор різноманітні. Найбільш простий різновид - гри з двома учасниками. Якщо в грі беруть участь не менш трьох гравців, можливе утворення коаліцій, що ускладнює аналіз. З погляду платіжної суми гри поділяються на дві групи - з нульовою і ненульовою сумами. Гри з нульовою сумою називають ще антагоністичними - виграш одних у точності дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу дорівнює нулю. По характеру попередньої домовленості ігри поділяються на кооперативні (коли утворюються коаліції гравців) і некооперативні (коли кожний грає за себе проти усіх).

Найбільш відомий приклад некооперативної гри з нульовою сумою - модель Курно, а з ненульовою сумою - "дилеми ув'язненого". Суть її полягає в наступному. На гарячому поймали двох злодіїв, яким пред'явлене обвинувачення в ряді крадіжок. Перед кожним з них постає дилема - чи зізнаватися в старих (недоведених) крадіжках чи ні. Якщо зізнається тільки один зі злодіїв, то той, що зізнався, одержує мінімальний термін ув'язнення (1 рік), а його товариш, що не зізнався, - максимальний (10 років). Якщо обоє злодія одночасно зізнаються, то обоє одержать невелике зменшення (по 6 років ув'язнення); якщо обоє будуть заперечувати провину, обоє отримають покарання тільки за останню крадіжку (по 3 роки). Ув'язнені сидять у різних камерах і не можуть домовитися один з одним. Перед нами - некооперативна (неузгоджена) гра з ненульовою (у даному випадку негативною) сумою. Характерною рисою цієї гри є невигідність для обох учасників керуватися своїми корисливими інтересами. "Дилема ув'язненого" може використовуватися для аналізу процесу встановлення ціни учасниками олігополістичного ринку. [5, 113 - 114]

3. ОЦІНКА ОЛІГОПОЛІЇ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

олігополія ринок конкуренція змова

Сумніви, що стосуються корисності конкуренції для розвитку виробництва, виникли вже наприкінці XIX ст. як у буржуазних економістів, так і у марксистів. Звичайно, що мова йшла не про знищення конкуренції, а лише про її обмеження. Американський економіст Дж. Кларк вважав, що деякий відхід від чисто конкурентних фірм не є шкідливим у довгостроковому плані, як це вважалася на той час. В умовах науково - технічної революції виробничі сили на чисто ринковій основі розвитися не можуть. Дж. Гелбрейт писав, що характер використання часу і капіталу в сучасному виробництві, спеціалізація підприємств, потреби крупних організацій і проблеми функціонування ринку в умовах передової технології - все це говорить про необхідність планування. Величезні масштаби сучасного виробництва з відповідними капіталовкладеннями, досконалою технікою складною організацією - все це вимагає від фірми контролю над цінами, забезпечення надійності збуту і поставок.

Ринковий механізм у певних границях заміщується вертикальною інтеграцією, укладанням контрактів, розвитком робіт на замовлення, фінансовим забезпеченням угод та ще багатьом іншим.

У багатьох відношеннях олігополія має ті ж переваги і недоліки, що й монополія. Економія на масштабах виробництва дає можливість мінімізувати витрати, коли галузь складається із не багатьох виробників.

Деякі економісти доводять, що у порівнянні з більш конкурентними ринками олігополія полегшує введення нової технології, стимулюючи таким чином економічне зростання. Інновації потребують масивних інвестицій і значного науково - дослідницького персоналу.

Негативна риса олігополії в тому, що нерідко вона використовує ринкову владу задля обмеження конкуренції і підвищення цін. Привласнення виликих прибутків ослаблює стимули для вдосконалення технології. Критики олігополії зазвичай посилаються на те, що за період з 1880р. менше 1/3 значних відкриттів були зроблені великими корпораціями. Разом з тим відмічається, що вони відіграють ключову роль в організації масового виробництва нових продуктів. Між економістами немає однієї думки, щодо оцінки значення олігополії для технологічного прогресу і розвитку виробництва. [5, 194]

Але все ж можна зробити деякі висновки, щодо діяльності олігополії .

1. Обмеження об'єму виробництва нижче того рівня, який би існував при досконалій конкуренції в короткостроковій перспективі може привести до величезного збільшення прибутку учасників олігополії. Це значить, що фірми - учасники олігополії завжди мають потужні стимули для координації своєї діяльності з ціллю реалізації можливостей по контролю над ринком.

2. Зговір і обмеження пропозиції виявляються особливо успішними у випадку високої ринкової концентрації пропозиції товару, швидкого зростання попиту на нього, низької еластичності попиту і пропозиції товару, високих бар'єрів для вступу на ринок.

3. Контролювати ринок з часом стає все важче і важче. Це пов'язано з тим, що, під час того, як нові компанії, прихилені високими прибутками, переборюють бар'єри для вступу у галузь, пропозиція на ринку збільшується. Одночасно знижується попит, бо зростає економія, а також з'являються нові замінники даної продукції.

4. Компанії, які контролюють ринок, завжди будуть зустрічатися з проблемою вибору між збільшенням прибутку на протязі короткого і тривалого періодів. Чим ближче встановлюємі ціни до рівня монопольних цін, тим вище і прибуток на протязі короткого періоду часу. Однак в довгостроковій перспективі це посилює відповідну реакцію ринку: з'являється більше нових виробників аналогічної продукції, виникає більше товарів - замінників.

5. Штучне обмеження об'єму виробництва за допомогою угоди між кількома фірмами достатньо важко підтримувати на протязі довгострокового періоду. Це особливо справедливо у тих випадках, коли знижаючийся попит і зростаюча конкуренція з боку нових виробників ведуть до зниження долі ринку, що належить учасникам олігополії.

II. ПРАКТИИЧНА ЧАСТИНА

Таблиця 1

Вихідні дані показників ціни та об'ємів попиту і пропозиції

P	Q	Q
2	13	3
3	11	6
4	9	9
5	7	12
6	5	15

P=3

Д=2

1.Визначення параметрів рівноваги і побудова «павукоподібної моделі».

Перш за все треба побудувати графік попиту і пропозиції. Для цього доповнимо подану таблицю 1 і занесемо дані в таблицю 2.

Таблиця 2

Доповнена таблиця 1

P	Q	Q
0 1 2	17 15 13	-3 0 3
3	11	6
4	9	9
5	7	12
6 7 8 8,5	5 3 1 0	15 18 21 22,5

Тепер, використовуючи точки в таблиці, будуємо графік попиту і графік пропозиції. Для графіку попиту ціні P=0 відповідає кількість товару Q=17, ціні P=1 - Q=15 і так далі. Так само і для графіку пропозиції ціні P=0 відповідає кількість товару Q= -3, ціні P=1 - Q=0 і так далі.

Тепер визначаємо показники рівноваги. Для цього треба прирівняти рівняння попиту до рівняння пропозиції. Лінійна залежність попиту передається рівнянням:

Q= a -bP, де (1)

Q - кількість купуємої продукції,

P - ціна,

a, b - коефіцієнти( b показує tg кута нахилу, a показує на скільки віддалена лінія попиту від початку координат).

Коефіцієнт a ми маємо з таблиці, він дорівнює 17, а коефіцієнт b = ctg EAB. Його ми розраховуємо з прямокутного трикутника EBA.

ctg EBA = АВ/АЕ = 17-9/4 = 2, b = 2

Таким чином рівняння попиту має вигляд: Q= 17 - 2P.

Лінійна залежність пропозиції передається рівнянням

Q=a + bP. (2)

Коефіцієнт a дорівнює -3, а коефіцієнт b = ctg EMA, який розраховуємо з прямокутного трикутника EAM.

ctg EMA = АВ/ЕА = 9+3/4 = 3, b = 3.

Рівняння пропозиції має вигляд:

Q = -3 + 3P

Розраховуємо показники рівноваги. Прирівнюємо рівняння попиту до рівняння пропозиції:

17 - 2P = -3 + 3P. (3)

Звідси рівноважна ціна P = 4. Щоб розрахувати Q треба підставити значення рівноважної ціни P у будь - яке з рівнянь: 17 - 2*4 = 9. Q = 9.

Таким чином показники рівноваги такі: P = 4, Q = 9

Тепер будуємо "павукоподібну модель". Починаємо з початкової ціни P = 3 і проводимо перпендикуляр до лінії попиту, отримаємо точку від якої проводимо перпендикуляри до вісі Р і Q - це ціна та об'єм випуску продукції за другий день. Наступні два перпендикуляри проводимо спочатку до лінії пропозиції, а потім до лінії попиту і до вісей, отримуючи таким чином ціну і об'єм продукції за третій день. Проводячи перпендикуляри, ми побудували павутиообразну модель і, виходячи із графіку можна сказати, що рівновага нестабільна ( нахил прямої S більш положистий, чим нахил прямої D).

2. Розрахування об'ємів попиту і пропозиції за перші три дні.

Ціна за перший день дорівнює трьом P = 3. Завдяки рівнянням попиту і пропозиції розраховуємо Q та Q.

Q= 17 - 2*3 = 11

Q = -3 + 3*3 = 6

В такій ситуації на ринку виникає дефіцит, оскільки Q > Q і буде підвищуватись ціна, бо на даний момент ринкова ціна нижче рівноважної.

Об'єм пропозиції за перший день дорівнює об'єму попиту за другий день Q = Q= 6. Ціну за другий день визначаємо підстановкою об'єму попиту за другий день у рівняння попиту: 6 = 17 - 2*P, P = 5,5

Об'єм пропозиції за другий день визначаємо підстановкою ціни у рівняння пропозиції: Q = -3 +3*5,5, Q = 13,5

У цей період на ринку виникає надлишок Q> Qі оскільки ринкова ціна вище рівноважної, надлишок пропозиції буде сприяти її зниженню.

Об'єм пропозиції за другий день дорівнює об'єму попиту за третій день Q = Q= 13,5. Ціну та об'єм пропозиції за третій день визначаємо так само як і у попередньому випадку. P = 1,75, Q = 2,25. На ринку встановлюється дефіцит і завдяки надлишку попиту ціна буде підвищуватись.

Знайдені дані заносимо в таблицю 3:

Таблиця 3

Об'єми попиту і пропозиції за перші три дні

День	P	Q	Q	Характер пропозиції	Змінювання ціни
1	3	11	6	дефіцит	^ ?P = 1
2	5,5	6	13,5	надлишок	v ?P = 1,5
3	1,75	13,5	2,25	дефіцит	^ ?P = 2,25

3. Визначення впливу дотації на ринкову рівновагу.

Дотація - це грошова виплата, яку отримає або виробник (для стимулювання виробничої діяльності), або споживач (як компенсацію за підвищення цін). В нашому випадку дотацію отримує виробник.

Будуємо графік. Лінії попиту і пропозиції залишаються такими ж як і на попередньому графіку. Оскільки дотацію отримує виробник лінія пропозиції зміщується на дві одиниці вниз (Д = 2) паралельно лінії S - отримуємо лінію S. Точка перетину S та D - нова точка рівноваги на ринку. Опустивши перпендикуляри до вісей P і Q отримуємо нову рівноважну ціну і кількість продукції відповідно. Перпендикуляр від точки E до вісі P - довжина прямокутника, який буде визначати виграш споживача та виробника. Побудувавши перпендикуляр ^ від точки E до лінії S довжиною в дві одиниці, отримуємо ширину прямокутника.

Лінія P E розділює прямокутник на дві частини - виграш виробника і виграш споживача. Оскільки еластичність пропозиції вище еластичності попиту виграш виробника буде меншим, ніж виграш споживача.

Тепер за графіком визначаємо нові параметри рівноваги E.

Для цього визначаємо нові рівняння попиту і пропозиції. Рівняння попиту залишається незмінним, а щоб записати нове рівняння пропозиції нам треба визначити лише коефіцієнт а (кут нахилу прямої залишається незмінним, тому і коефіцієнт b визначати не треба). Віддаленість від початку координат - це відстань від 0 до точки М. ЇЇ можна знайти, якщо відняти з відрізка 0В відрізок МВ. 0В - це перша рівноважна кількість продукції, вона дорівнює 9.

Ми бачимо, що трикутник АЕВ подібний до трикутника МNВ, тож складаємо пропорцію:

ЕВ AB (4)

NB MB.

Звідси знаходимо

МВ: 4/2 = 12 / МВ, МВ = 6

0М = ОВ - МВ

ОМ = 9 - 6 = 3

Таким чином рівняння пропозиції має вид: Q = 3 + 3P. Прирівнявши його до рівняння попиту Q = 17 - 2P, ми зможемо вирахувати нову рівноважну ціну.

3 + 3P = 17 - 2P

14 = 2P

P = 2,8

Щоб вирахувати нову рівноважну кількість товару, підставляємо P у будь - яке з рівнянь. Q = 3 + 3* 2,8, Q = 11,4.

Точку P знаходимо як P + 2, P = 4,8

Виграш виробника і споживача визначаються площами прямокутників на графіку. Виграш виробника - це S ,а виграш споживача - це S

S = (4,8 - 4)*11,4, S = 9, 12 (5)

S = ( 4 - 2,8)*11,4, S = 13, 68

4. Визначення надлишків виробника і споживача.

Надлишок споживача - це різниця між тією ціною, яку споживач готов заплатити за дану кількість товару і фактичною ціною покупки.

Надлишок виробника - це різниця між тією ціною, яку виробник готовий отримати за дану кількість товару і фактичною ціною продажу.

Надлишок споживача - це площа трикутника KLE.

Надлишок виробника - це площа трикутника FLE.

Надлишок споживача = S = (8,5 - 4)*9/2 = 20,25 (6)

Надлишок виробника = S = (4 - 1)*9/2 = 13,5

6. Визначення ступеня еластичності попиту і пропозиції.

Для цього треба розрахувати коефіцієнти еластичності попиту і пропозиції.

Щоб якомога точніше розрахувати еластичність попиту використовуємо формули дугової еластичності, яка вживається для виміру еластичності між двома точками і визначається як середня еластичність за формулою точки:

(7)

Еластичність пропозиції розраховуємо за цією ж формулою.

E (2, 3) = (13 - 11)/12 : (2 - 3)/2,5 = 0,17 : -0,4 = -0,417 = 0,4 > D - нееластичний

E (3, 4) = (11 - 9)/10 : (3 - 4)/3,5 = 0,2 : -0,2857 = -0,7 = 0,7 > D - нееластичний

E (4, 5) = (9 - 7)/8 : (4 - 5)/4,5 = 0,25 : -0,22 = -1,14 = 1,14 > D - еластичний

E (5, 6) = (7 - 5)/6 : (5 - 6)/5,5 = 0,33 : -0,18 = -1,83 = 1,83 > D - еластичний

E (2,3) = (3 - 6)/4,5 : (2 - 3)/2,5 = -0,67 : -0,4 = 1,675 > S - еластична

E (3,4) = (6 - 9)/6 : (3 - 4)/3,5 = -0,5 : -0, 286 = 1,75 > S - еластична

E (4,5) = (9 - 12)/10,5 : (4 - 5)/4,5 = -0,29 : -0,22 = 1,318 > S - еластична

E (5,6) = (12 - 15)/13,5 : (5 - 6)/5,5 = -0,22 : -0,18 = 1,22 > S - еластична

Таким чином на ділянці з ціною від 2 до 4 попит нееластичний, а від 4 до 6 він еластичний, а пропозиція ж еластична на всій ділянці.

Підводимо результати проведених розрахунків:

За графіком ми визначили такі показники рівноваги: P = 4, Q = 9. Потім подували «павукоподібну модель», за якою визначили, що рівновага нестабільна. Визначаючи вплив дотатації на ринкову рівновагу, ми розрахували виграш виробника, який дорівнює 9,12 і виграш споживача = 13,68 надлишок споживача = 20,25 і надлишок виробника = 13,5

Під час розрахунків ступеня еластичності попиту і пропозиції ми побачили, що на ділянці з ціною від 2 до 4 попит нееластичний, а від 4 до 6 він еластичний, а пропозиція на всій ділянці еластична.

ВИСНОВКИ

У результаті наших досліджень ми встановили, що для визначення ціни і об'єму продукції на ринку олігополії існує багато теорій, пов'язаних з кооперативною чи некооперативною поведінкою олігополістів, основними з яких є модель Курно, модель ламаної кривої попиту. Також учасники олігополії можуть укладати таємні угоди та об'єднуватися в картелі.

Оцінюючи значення олігополістичних структур, необхідно відмітити, по - перше, неминучість їх формування як об'єктивного процесу, який витікає з відкритої конкуренції і прагнення підприємств досягати оптимальних масштабів виробництва. По - друге, не дивлячись на позитивну, так і на негативну оцінку олігополій у сучасному економічному житті, треба визнати об'єктивну неминучість їх існування. Позитивна оцінка олігополістичних структур пов'язується перш за все, з досягненнями науково-технічного прогресу. Олігополія володіє величезними фінансовими ресурсами, а також помітним впливом в політичних і економічних кругах суспільства, що дозволяє їм з тим чи іншим ступенем доступності приймати участь в реалізації вигідних проектів і програм, фінансуємих нерідко з суспільних фондів. Невеликі конкурентні підприємства, зазвичай, не володіють достатніми коштами для реалізації нових розробок. Негативна оцінка олігополій визначається тим, що олігополії шляхом підписання таємних угод відходять від контролю держави і створюють лише видимість конкуренції, тоді як насправді намагаються отримати вигоду за рахунок споживачів. В результаті це відбивається на зниженні ефективності використання ресурсів і погіршенні задовільнення потреб суспільства. Не дивлячись на значні фінансові ресурси, які мають олігополістичні структури, більша частина основних продуктів і технологій розроблюється незалежними винахідниками, а також невеликими і середніми підприємствами, які проводять дослідницьку діяльність. Однак технологічними можливостями практичної реалізації досягнень науки та техніки нерідко володіють лише великі підприємства, які входять до олігополістичної структури. У зв'язку з цим олігополії використовують можливість досягнення успіхів у галузі технології, виробництва і ринку на основі розробок малого та середнього бізнесу, який не володіє достатнім капіталом для їх технологічної реалізації.

Виходячи зі сказаного у першій частині роботи можна зробити висновок, що хоча олігополія і не задовольняє абстрактним умовам ефективного використання і розподілу ресурсів, у реальній дійсності вона ефективна, бо вносить важливий вклад в економічне зростання, активно беручі участь у дослідженнях і розробках нових продуктів і технології, а також упроваджуючи ці винаходи у виробництво. Багато західних економістів стверджують, що олігополістична структура найкраще з усіх пристосована для проведення тривалих, великих за своєю вартістю, фундаментальних досліджень та розробок і упровадження отриманих результатів у виробництво. Стверджується, що через те, що учасники олігополії постійно стикаються з яскраво вираженою конкуренцією зі сторони своїх основних суперників, у них, на відміну від монополістів, є явні підстави активно використовувати технічний прогрес для покращення власного становища на ринку. До того ж учасники олігополії володіють значним об'ємом прибутку, який є результатом існування бар'єрів для входження у галузь і їх здатності уникати цінової конкуренції. Подібні ствердження підкріплені багаточисленними емпіричними даними. Лідируючи американські, японські, європейські фірми, оперуючи у висококонцентрованих галузях економіки, є лідерами технічного прогресу. Серед них такі, як “Кодак”, “Ай Бі Ем”, “Дюпон”, “Ксерокс”, “Соні” та інші.

Проведені розрахунки у другій частині роботи допомогли визначити який вплив робить дотація на ринкову рівновагу. У нашому випадку дотація вплинула на виграш споживача, оскільки у результаті він більший, ніж виграш виробника. Крім того я навчилась будувати «павукоподібну модель», яка допомагає визначати ціну та об'єми попиту і пропозиції на ринку. Також важливими є розрахунки еластичності попиту і пропозиції, тому що кожному виробнику важливо скільки грошей споживач готовий витратити на придбання даного товару при різному рівні ціни на нього. Від еластичності залежить підвищення або пониження виробником ціни на товар.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Мікроекономіка Навч. посібник / за ред.. Яковлевої С. І., Н. Б.Решетняк -Харків: НТУ «ХПІ», 2003. - 160 с.

2. Макконнелл К.Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми і політика.: Пер з англ. 13 вид. - М.: ІНФРА, 1999. - с. 569

3. Нурєєв Р. М. Курс мікроекономіки: Підручник для вузів. 2 вид., зм. - М.: Норма, 2005. - 576с.

4. Економіка. Підручник/ за ред. А.С. Булатова - М.: Ви - во ВЕК, 1997.- 816 с

5. Економічна теорія / за ред. Камаєва В. Д. 7 вид, доп. - М.:ВЛАДОС, 2001. - 639с.

Размещено на Allbest.ru