Основи економіки в освіті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему: "Основи економіки в освіті"

освіта економічний витрата навчання

Особливе значення освіти зумовлено його місцем у суспільному житті, значимістю в соціально-економічному, науковому прогресі в цілому і в відкриваються інтелектуальних можливостях будь-якого індивідуума, що пізнає, що здобуває знання, уміння та навички. Кожен етап еволюції суспільства пов'язаний і визначає особливості освітнього процесу.

Одна з головних завдань економіки освіти полягає в більш детальному розкритті економічного боку матеріальних умов, необхідних у кожний даний момент для досягнення певного освітнього рівня членів суспільства.

Це завдання має вирішуватися з урахуванням загального стану економіки країни, тих ресурсів, які можуть бути виділені на потреби освіти. Освіта відіграє величезну роль у відтворенні кваліфікованої робочої сили. Перед економікою освіти стоять внутрішні питання, серед них на перший план висуваються питання фінансування, планування.

Відтворення трудових ресурсів передбачає вдосконалення різних форм підготовки кваліфікованих кадрів, а, отже, наявність різних типів навчальних закладів, форм навчання. Між різними рівнями освіти повинні існувати об'єктивні пропорції. Повинна бути тісний взаємозв'язок між планованої підготовкою кадрів взагалі і трудовими ресурсами, між планованої підготовкою кадрів різних рівнів і потребами у кваліфікованих кадрах різних галузей економіки. За роки реформ в Росії зріс інтерес до здобуття вищої освіти.Це проявилося як у зростанні чисельності студентів вищих навчальних закладів (ВНЗ), так і в збільшення числа вузів. Цей процес породжений зростаючим розумінням того, що в новій соціально-економічної ситуації вища освіта є не тільки цінністю сааме по собі, а й все більш важливою умовою соціальної та професійної мобільності. Забезпечення науки, виробництва, органів управління висококваліфікованими кадрами є однією з головних завдань діяльності системи освіти, так як інтелектуальний потенціал стає визначальним фактором можливості прогресивного розвитку суспільства.

Дуже важливо правильно розподілити витрати за видами і формами навчання, здійснювати розрахунок потреб у викладацьких кадрах. Одним з головних моментів планування освіти є планування капітальних вкладень для створення та оновлення основних фондів. Істотну частину предмета економіки освіти становить розробка принципів організації, оплати праці та матеріального стимулювання вчителів шкіл, професорсько-викладацького складу.

Важливо враховувати загальні умови праці різних категорій викладачів та вдосконалювати систему оплати їх праці. З цим пов'язано визначення науково-обгрунтованих штатів вчителів, викладачів. Таким чином, економіка освіти досліджує, по-перше, матеріальні відносини людей, залучених у сферу освіти, по-друге, економічний аспект діяльності установ, і, по-третє, взаємини освіти з усіма іншими галузями економіки. Особливою сферою досліджень може бути порівняльна економіка освіти, то є порівняльний економічний аналіз систем освіти в різних країнах. Отже, предметом вивчення економіки освіти є економічна сторона матеріальних умов, необхідних у кожний даний момент для досягнення певного освітнього рівня членів суспільства. Одна з особливостей економіки освіти полягає в тісному переплетенні методів економічного аналізу з методами педагогічного дослідження. Для того, щоб правильно оцінити економічні наслідки тих чи інших заходів в області освіти, потрібно погоджувати їх з педагогічними результатами. У зв'язку з цим виникає ціла система оцінок, які повинні носити педагогічний і економічний характер. Освітню систему або зв'язку між освітою та іншими галузями необхідно розглядати в постійному русі і зміні. Система освіти, існувала до реформ, була орієнтована на потреби тих підприємств, які в нової економічної ситуації виявилися або зайвими, або не конкурентоспроможними.

Отже, виникла задача переорієнтації багатьох навчальних закладів відповідно до нинішніми особливостями економіки. Перехід нашої країни до ринкових відносин спричинив великі зміни в обсязі, зміст і методи навчання у всіх ланках системи освіти. Ці зміни пов'язані з розвитком потреб матеріального виробництва, соціального і культурного життя суспільства. Економіка освіти спирається на спеціальні методи дослідження, такі, як порівняльний, балансовий, економічний аналіз, соціологічний метод, програмно-цільовий і комплексний методи, статистичні методи. Незважаючи на економічну ситуацію і істотне скорочення державних коштів на освіту, в Росії зберігається досить високий рівень освіченості населення. Необхідність постійного розширення знань, підвищення культурно-технічного рівня вимагає певних витрат на освіту та навчання кадрів, які входять у витрати відтворення робочої сили. За останній час сфера освіти опинилася у важкому стані:практично не виділяються кошти на капітальне будівництво та ремонт освітніх установ; знижуються оплата і престиж праці педагогічних і науково-педагогічних працівників; зростає обсяг платного навчання і платних освітніх послуг в освітніх установах. Ця ситуація зумовлена як загальним погіршенням стану в країні, а й погіршенням ставлення до освіти, що можна простежити за останніми бюджетам та особливо по тому, як виконувалося фінансування освіти. Подібне ставлення до освіти є серйозною стратегічною помилкою. Разом з тим часто освіта розглядається виключно з точки зору інтересу особистості, необхідності забезпечення історичної наступності поколінь, розвитку культури, виховання громадянина, підготовки кадрів і т. д. Але останнім часом роль і значення освіти стали розглядатися з позиції впливу на економіку країни. Освіта стало менш доступним, знижується його якість, наростає процес його комерціалізації, що підсилює нерівність громадян при його отриманні, тобто обмежує право на освіту. Тому погляд на освіту необхідно змінити: адже освіта - об'єкт перспективних і надзвичайно важливих інвестицій, стан і ефективність роботи якого визначить в найближче десятиліття вигляд держави (його економічний і виробничий потенціал, обороноздатність, життєвий рівень громадян, міжнародний статус). В останні роки, нарощуючи підготовку, наприклад, юристів, економістів, управлінців, скоротивши випуск інженерів, недооцінили необхідність підготовки кваліфікованих робітників. До того ж через слабкість матеріальної бази знизилася якість підготовки фахівців і робочих технічного напрями, що НЕ дозволяє виробництва освоювати сучасні технології. Проведена державна політика свідчить про недооцінку справжньої ролі освіти в економічному і соціальному розвитку країни. Обговорення проектів концепції реформування системи освіти по суті зводиться до пошуків шляхів економії бюджетних коштів за рахунок скорочення витрат на освіту. Таким чином, можна говорити не тільки про певну роль освіти в розвитку економіки країни, а й про необхідність випереджаючого розвитку системи освіти в цілому. Реформа освіти, в тому числі, і економіки освіти, пов'язана, в першу чергу, з вирішенням проблем, заснованих на принципах: стійких і достатніх бюджетних асигнувань на освіту; ї реконструювання потоків фінансових коштів; створення умов для залучення додаткових позабюджетних ресурсів. В даний час найбільш важливими завданнями досліджень в галузі економіки освіти подаються: 1. визначення допустимих меж дії ринкового механізму в освіті; 2. обґрунтування співвідношення ролі держави і ринку в освіті за рівнями системи;

3. обґрунтування методологічних

Підходів до розробці системи економічних відносин в освіті;

4. визначення умов і напрямів реформування системи економічних відносин в освіті та розробка комплексу конкретних механізмів реалізації нововведень.

Необхідність розробки організаційно - економічного механізму функціонування та розвитку системи освіти продиктована зміною соціально-економічної системи Російської держави, а також зміною в самій системі освіти.

Система організації та управління освітою Організаційною основою державної політики в галузі освіти є Федеральна програма розвитку освіти, приймається вищим органом законодавчої влади України, яка розробляється і коректується на конкурсній основі.

Вона розроблена на основі програмно-цільового методу обґрунтування стратегічних і тактичних рішень щодо здійснення реформи системи освіти в інтересах її ефективності. Державні гарантії прав громадян України в області освіти забезпечують отримання безкоштовного загального і на конкурсній основі безкоштовного професійного освіти в державних, муніципальних освітніх закладах у межах державних освітніх стандартів, за умови, що утворення даного рівня громадянин здобуває вперше (Конституція, Закон "Про освіту"). Система освіти є сукупність системи:

1. спадкоємних освітніх програм і державних освітніх стандартів різного рівня і спрямованості;

2. мережі реалізують їх освітніх установ різних організаційно-правових форм, типів і видів;

3. системи органів управління освітою і підвідомчих їм установ і підприємств.

Освітні програми бувають:загальноосвітні (дошкільні, початкової загальної, основної середнього, середньої загальної); професійні (початкова, середня, вища, фундаментальну). Мережа освітніх закладів включає; дошкільні;загальноосвітні; заклади початкової, середньої, професійної вищої та після вузівської освіти; заклади додаткової освіти дорослих; заклади додаткової освіти дітей; установи для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків; спеціальні (корекційні) установи.

Метою організаційних та економічних перетворень в галузі освіти є вдосконалення механізму управління галуззю. Для цього необхідно усунути відомчу роз'єднаність освітніх установ, посилити державне регулювання витрачання коштів федерального бюджету, що спрямовуються на фінансування освіти, підвищити роль підготовки кадрів як основоположного чинника розвитку економіки. Система органів управління освіти включає в себе: Міністерство освіти, регіональні управління освітою, муніципальні управління освітою. Управління освітою - це цілеспрямована діяльність усіх суб'єктів щодо забезпечення становлення, оптимального функціонування та обов'язкового розвитку кожного освітнього закладу, всіх ланок і системи освіти в цілому. Засновниками освітніх установ можуть бути: органи державної влади, місцевого самоврядування; вітчизняні, іноземні підприємства і приватні фонди, громадяни і інших держав; громадські та релігійні організації, зареєстровані на території України, а так само допускається спільне фундація Розглянемо функції органів управління на відповідних рівнях. Органи державної влади і управління формують і здійснюють федеральну політику в галузі освіти; розробляють і реалізують програми розвитку освіти; формують органи управління освітою; встановлюють порядок створення, реорганізації та ліквідації установ, атестації та державної акредитації закладів, кадрів; щорічно встановлюють частку федерального доходу на потреби освіти та ін.

Органи управління освітою суб'єктів УКРАЇНИ здійснюють політику в області освіти, забезпечують доступність і обов'язковість основного загальної освіти, формують витрати на освіту, встановлюють місцеві податки на цілі освіти, нормативи фінансування та ін. На місцевому рівні реалізуються права громадян на отримання обов'язкового основної загальної освіти; формуються місцеві бюджети і фонди розвитку освіти; приймається рішення про створення, реорганізації, ліквідації муніципальних освітніх установ і т.д. Управління державними, муніципальними освітніми установами здійснюються відповідно до законодавства України і статутом установи.

Загальне керівництво установи здійснює рада освітньої установи. Управління недержавним освітнім закладом здійснює безпосередньо його засновник або піклувальна рада, що формується засновником. Зміни в системі освіти потребують удосконалення управлінської діяльності, націленої на розвиток системи за допомогою спеціальних форм, методів і коштів, що дає можливість підняти на відповідний рівень ефективність освіти. У нових соціально-економічних умов управління освітою неможливо без: управління якістю освіти; нормативного фінансування; управління з опорою на гнучкі динамічні стандарти освіти і гарантовані бюджетні нормативи; соціально-економічного прогнозування розвитку професій і стратегічного планування; соціального партнерства з регіонами; всебічного аналізу та контролю з метою прийняття оперативних управлінських рішень, спрямованих на коригування або ліквідацію наявних недоліків. Завданням короткостроковій перспективи стає створення пакета програм, спрямованих на підтримку самої системи освіти. Значення набувають організація та фінансування наукового забезпечення державної стратегії розвитку світи, яка реалізується в системі освіти триєдності "школа-вуз-регіон".

Навчально-матеріальна база освіти. Витрати на освіту та фінансування навчальних закладів Матеріально-технічна база освіти - сукупність матеріальних засобів залучених до процесу навчання учнів, підготовки фахівців, що забезпечують умови життя, праці і побуту студентів та професорсько-викладацького складу. До матеріально-технічній базі відносяться всі закріплені за нею матеріально- речові засоби, основні фонди: будівлі, споруди, лабораторії, гуртожитки, столові та ін. Залежно від особливостей функціонування матеріально-речових коштів утворення їх можна поділити на дві групи: основні фонди та малоцінні, швидко зношуються предмети. В аналізі основних фондів освіти вказуються натуральні і вартісні показники. До натуральних показників належить: число навчальних будівель, гуртожитків, лабораторій, їдалень, одиниць устаткування.

Вартісні показники застосовуються при визначенні обсягу капітальних вкладень. В процесі споживання основні фонди поступово втрачають свою споживчу вартість і вартість. Основні фонди освіти схильні не тільки фізичному, але і моральному зносу. Наприклад, у вищій школі термін, за який фізично і морально зношується наукове і навчальне обладнання, становить 5-10 років. Наявний же фонд часто не відповідає сучасним науково-технічним, педагогічним та санітарно-технічним вимогам. Основні фонди постійно збільшуються й удосконалюються за рахунок різних джерел фінансування. Наприклад, матеріальна база ДВГУ в 1990 р. становила 54 тис.кв.м, а в 1999 - 166 тис.кв.м. Вища школа для свого функціонування і розвитку у своєму розпорядженні значні основними фондами, відбувається розширення корисної площі. Зростання матеріально-технічної бази вузів визначається не тільки розмірами і структурою інвестицій, але і їх використанням. Використання основних фондів у вищій школі знаходить своє відображення і в показниках ефективності відтворення висококваліфікованих фахівців і наукових досліджень. Взаємозв'язок між показниками використання основних фондів і ефективності відтворення фахівців з вищою освітою виражається в тому, що зі зростанням фондоозброєності вищої школи удосконалюються кількісна та якісна сторона відтворення фахівців.

Оцінка використання окремих видів основних фондів по вузах проводиться на основі натуральних показників: співвідношення фактично використовуваного навчального і наукового обладнання до є в наявності; використання навчального та наукового обладнання в часі; використання фактичної площі будівель за призначенням. Фінансування утримання кожної бюджетної установи визначається особливим документом - кошторисом. Кошторис є основним документом, що встановлює обсяг, цільове призначення та квартальне розподіл коштів, які відпускаються їх бюджету на утримання установи. У кошторисах передбачаються видатки на поточне утримання і розширення установ, крім капітальних вкладень.

Оплата праці працівників освіти має специфічні особливості, що обумовлено своєрідністю педагогічної праці. У сфері освіти фонд заробітної плати формується по-особливому: шляхом перерозподілу національного доходу через державну бюджетну систему і частково за рахунок зароблених самою установою грошових коштів. Таким чином, заробітна плата працівників освіти - частина національного доходу, яка повинна надходити ним відповідно до кількості і якістю праці. Правильна організація заробітної плати працівників освіти вимагає визначити якісні та кількісні відмінності педагогічної праці: час, необхідне для виконання даної роботи; кваліфікацію працівників, які виконують різні види педагогічної діяльності; форму і рівень заробітної плати.

Найбільшу трудність представляє внутрішня диференціація в оплаті праці різних категорій працівників. Це пов'язано з тим, що результати праці тут менш відчутні і набагато важче піддаються точному рахунком, а тому можуть бути оцінені лише побічно, через тривалий час. В освітніх установах прийнята погодинна система оплати з урахуванням кількості фіксованих годин роботи, а не виробленої продукції.Для виконання різної педагогічної роботи встановлені норми витрат праці, тобто норми навчального (Педагогічної) навантаження за ставку заробітної плати. Для викладачів навчальних закладів встановлена кількість навчальних годин, для вихователів - педагогічна діяльність за день, для керівників установ - діяльність протягом дня. Ставки їх заробітної плати, наприклад, призначаються 18 годин на тиждень вчителям 5-11 класів; за 20 годин роботи на тиждень вчителям початкових класів; за 24 години на тиждень - вчителям-дефектологам; за 36 годин на тиждень - педагогам-психологам. Іншим категоріям працівників загальноосвітніх шкіл встановлюється посадовий оклад за 40 годин на тиждень. Вихователям дитячих садків визначена ставка за 36 годин педагогічної роботи на тиждень. За роботу по класному керівництву, перевірці письмових робіт, позакласна робота та інші види діяльності оплачуються додатково.

Важливим кроком на шляху диференціації зарплати вузівських викладачів, збільшення її розмірів стало запровадження щомісячних доплат до посадових окладів за вчені ступені. Відповідно до ст.30 Закону "Про вищу професійну освіту "вуз в межах наявних у нього коштів на оплату праці працівників самостійно визначає форму і систему оплати праці. Розміри доплат, надбавок, премій та інших заходів матеріального стимулювання, а також розміри посадових окладів всіх категорій працівників. Ставки заробітної плати (посадові оклади) встановлюються на основі Єдиної тарифної сітки з оплати праці працівників бюджетної сфери відповідно до тарифно-кваліфікаційними вимогами і на підставі атестаційної комісії. Атестація здійснюється на основі вимог затверджених кваліфікаційних характеристик.

Основними критеріями при цьому були і залишаються рівень освіти, педагогічний стаж, показники кваліфікації і професіоналізму, у тому числі послужили раніше підставою для присвоєння кваліфікаційних та почесних звань (Категорій), а також обсяг і складність праці для керівних працівників. Державний вищий навчальний заклад самостійно формує фонд оплати праці працівників за рахунок коштів бюджету, що спрямовуються на утримання ВНЗ.

Розширилося всередині вузівське міжвузівське сумісництво. Викладачі навчально- допоміжний персонал (а також і студенти) мають право вести госпдоговірні науково-дослідні роботи в порядку платного сумісництва. Науково-дослідні сектори вузів отримали широкі можливості для збільшення власних коштів і підвищення оплати праці. Але, слід зазначити, що, заробітна плата працівників освіти залишається нижче середньої по промисловості Якісним критерієм оцінки праці і диференціації розмірів ставки заробітної плати педагогічних працівників виступає їх кваліфікація. Її рівень визначається освітою, стажем роботи і присвоєними званнями.

Низька заробітна плата педагогічних працівників і зниження її співвідношення із зарплатою менше кваліфікованих працівників підриває престиж освіти. Невідповідність між середньою зарплатою у промисловості і в освіті свідчить про грубе порушення статтею 54 Закону "Про освіту", яка свідчить, що мінімальні ставки заробітної плати і посадові оклади педагогічним працівникам повинні бути вище середнього рівня заробітної плати. Основними вимогами, що пред'являються до організації системи оплати праці в освітніх установах, є: 1. Обґрунтованість затверджених штатів, їх відповідність нормативам, укомплектованість штатів; .

2. цільове використання коштів на оплату без відволікання цих коштів на інші витрати;

3. правильність оплати за групами працюючих;

4. дотримання встановлених термінів і повнота виплат стипендій. Фактично яку працівники сума доходів складається з наступних джерел оплати праці та пільг: за виконану роботу; доплати і премії, компенсації; за освітні та інші послуги; соціальні виплати і пільги з бюджетних і позабюджетних фондів; за публікації; від спонсорів, меценатів.

Освіта надає багатостороннє значне вплив на розвиток економіки. Цей вплив йде головним чином через підвищення продуктивності праці. Робітник, що має більш високий рівень освіченості та культурного розвитку, як правило, швидше опановує фах і досягає високої кваліфікації, продуктивніше економніше використовує обладнання, матеріали.

Зрозуміло, продуктивність праці залежить не тільки від рівня освіти робочого і його кваліфікації. Вона визначається багатьма чинниками, перш за все рівнем технічної озброєності праці і його організації. Впровадження нової техніки, прогресивної технології та методів організації праці не може забезпечити бажаних результатів, якщо рівень освіти і кваліфікації не буде підвищуватися. Не завжди можливо точно визначити, яка частина приросту продуктивності праці забезпечується за рахунок техніки, і яка частина - за рахунок зростання кваліфікації робітників.

Отже, зростання освіти і кваліфікація робітників - один з основних факторів підвищення ефективності праці, прискорення соціально-економічного розвитку суспільства. Економічна ефективність освіти має два аспекти: внутрішній і зовнішній. Під внутрішнім аспектом мається на увазі розгляд таких економічних проблем, яка відображає раціональне використання ресурсів самої галуззю освіти в цілому, і кожним закладом освіти, зокрема.

Показниками внутрішньої економічної ефективності є витрати на навчання одного людини, зміст та науковий рівень освіти, якість професійної підготовки, професійна структура підготовлюваних кадрів. При розгляді зовнішньої ефективності велике значення набуває дослідження економічної віддачі вкладених суспільством коштів на освіту. Виробити прийнятні методи і найбільш повно відображають дійсну роль освіти методи вимірювання його економічної ефективності дуже складно. Економічна оцінка освіти як галузі людської діяльності вимагає кількісного виміру витрат у цій сфері з його економічною віддачею.

Однак, оскільки результати праці в сфері освіти не можна виразити в будь-яких вартісних показниках, доводиться користуватися непрямими показниками (кваліфікацією). У поєднанні двох зазначених аспектів ефективності також проявляється особливість галузі освіти. З іншого боку, багатофункціональність освітнього комплексу призводить до того, що його ефективність має кілька взаємопов'язаних елементів: педагогічний, соціальний та економічний. Вони практично невіддільні один від одного і досить різнопланові.

Размещено на Allbest.ru