Інфраструктура ринку. Проблеми формування її в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра політичної економії

обліково-економічних факультетів

Курсова робота

На тему: «Інфраструктура ринку. Проблеми формування її в Україні»

Виконала

студентка 1 курсу

7 групи, спеціальності 6508/1

факультету КЕФ

Кікоть Анна

Перевірила

Назарова М.Ю.

Київ 2008

Зміст

Вступ

Походження, поняття та сутність інфраструктури ринку

Характеристика основних елементів і функцій ринкової інфраструктури. Їх класифікація

Проблеми формування та шляхи становлення інфракструктури ринку в Україні

Висновок

Використана література

ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ -

це система підприємств і організацій, які

забезпечують рух товарів, послуг, грошей,

цінних паперів, робочої сили.

Вступ

інфраструктура ринок україна

Сучасна економіка розвинутих країн носить ринковий характер. Ринок (market) - будь-яка інституція або механізм, що забезпечує зв'язок покупців і продавців певного товару або послуги.

Ринкова система виявилась найбільш ефективною і гнучкою для рішення основних економічних проблем. Вона формувалась не одне сторіччя, набула цивілізованої форми і буде визначати економічний облік майбутнього в усіх країнах світу.

Хоча товарне виробництво, ринок, конкуренція існують дуже давно, не слід забувати, що людство більшу частину своєї історії прожило без ринку - в натуральному господарстві. Однак натуральне господарство було основою бідності, а не багатства, що зв'язано з вузькістю економічних відносин, відсутністю спеціалізації, обмеженням виробництва і капіталу.

Перехід від натурального господарства до товарного зв'язаний з формуванням таких основних передпосилок, як економічна обособленість або автономність товаровиробників, можливість або свобода для кожного економічного суб'єкта прагнути забезпечення своїх приватних інтересів і розподілу праці між товаровиробниками.

На певному етапі розвитку натурального господарства стало зрозуміло, що будь-яке багаточисленне суспільство не може прожити за рахунок повного самозабезпечення при зростаючих потребах, тому різні групи виробників починають спеціалізуватись на випуску одного якого-небудь продукту, пропонуючи його в обмін на всі інші продукти, необхідні йому для життя. Поступово така практика поширюється і призводить до руйнування натурального господарства і утворенню товарного виробництва.

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства - основні засади економічної та соціальної політики Української Держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства - процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов'язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм - це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок - це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Україна, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Однак складність завдання полягає в тому, що немає у світі аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних кордонів. В таких скрутних умовах, що склалися в Україні, в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної, паливно-сировинної, екологічної та інших криз перехід до реального ринку надзвичайно ускладнений. Як і всяка об'єктивно існуюча система, ринок має власну інфраструктуру.

Ринкова економіка базується на правовій системі (право власності), ринковій інфраструктурі і підприємництві. Вона являє собою неперевершений по ефективності господарський механізм, у якому людина сприймається такою, якою вона є: з одного боку, що переслідує власні інтереси, з іншого - творчою особистістю, що створює матеріальні цінності для інших. Адам Сміт у своєму знаменитому творі «Дослідження про природу і причини багатства народів», а також в інших роботах показав, що власний інтерес кожної окремої людини як члена товариства, заснованого на розподілі праці, веде до одержання максимально можливих благ усім товариством у цілому. Передумови для цього власність, конкуренція, ринок і підприємницьке середовище.

1. Походження, поняття та сутність інфраструктури ринку

Термін «інфраструктура» походить від латинського infra, що означає «нижче», «під», та structure - «структура», що означає сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробничу і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна та професійна освіта, охорона здоров'я тощо).

Цей термін був уперше використаний ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил.

У 40-і роки ХХ століття на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70-і роки.

Інфраструктура - це обов'язковий компонент любої цілостної економічної системи і підсистеми. Вона представляє собою складову частину загальної будови економічного або політекономічного життя, яка носить підлеглий допоміжний характер і забезпечує нормальну господарську діяльність економіки або політичної системи в цілому. Не дивлячись на широке використання, існують різні пояснення цього поняття.

Одна група авторів визначає інфраструктуру як всю систему обслуговування з функцією надання послуг виробництву і населенню. Інші розуміють під інфраструктурою тільки систему виробничого обслуговування у вигляді її призначення в утворенні загальних умов виробництва, в забезпеченні діяльності основного виробництва.

Відома і така точка зору, згідно якої інфраструктура складає накопичене матеріальне багатство, як сукупність об'єктів і споруджень, забезпечуючих необхідні матеріально-технічні умови для успішного функціонування підприємств промисловості, як частина національного багатства, яке повинно забезпечити вільне поле діяльності.

Стосовно до ринку (ринкової економіки) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одне ціле - ринкову економіку.

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринковї інфраструктури, постійно відтворюваного ринкового середовища. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку.

Інфраструктура1 - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.

Інфраструктура ринку2 - це комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату та лізингу.

Поняття «ринок» використовується в різних значеннях. Економісти цей термін розуміють насамперед як категорію обміну, його характеристику. Ринок це засіб взаємодії економічних суб'єктів заснований на ціновій системі і конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Особливо важливе значення ринкова інфраструктура має для розміщення продуктивних сил та економічного розвитку регіонів.

2. Характеристика основних елементів і функцій ринкової інфраструктури. Їх класифікація

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції (рис.1): здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріальн-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарі і послуг від виробника до споживача.

Інститути та організації вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу.

Правове та економічне консультування підприємств, захист їх інтересів у державних та інших структурах		Страховий захист підприємницької діяльності		Забезпечення фінансової підтримки і кредитування підприємств		Підвищення оперативності, ефективності роботи суб'єктів ринку

Функції інфраструктури ринку

Створення умов для ділових контактів підприємців		Сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг		Регулювання руху робочої сили		Здійснення маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування

Рис.1. Функції інфраструктури ринку

Інфраструктура ринку покликана забезпечувати цивілізовані стосунки між суб'єктами через свої функції. Вона робить істотний вплив на функціонування економічної системи в цілому.

Оскільки будова інфраструктури ринку дуже складна, варто розглянути її елементи.

Елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у чотири основні підсистеми (рис.2):

· організаційно-технічна - товарні біржі, оптові ринки, аукціони, торговельно-промислові палати, сервісні центри, опціони, ярмарки, транспортні комунікації, ріелтерські фірми, земельні аукціони;

· фінансово-кредитна - банки, фондові біржі, валютні біржі, фінансові небанківські інститути, страхові компанії, інвестиційні, пенсійні та інші фонди, ощадні каси, ломбарди і т. ін.;

· державно-регулятивна (законодавче регулювання ринкових відносин) - біржі праці (служби зайнятості), ліцензування, оподаткування, митна система, державні фонди для сприяння діловій активності тощо;

· науково-дослідне та інформаційне забезпечення - науково-дослідні установи з вивченням ринкових проблем, консалтингові компанії, інформаційні центри та агентства, рекламні агентства, спеціальні навчальні заклади, юридичні контори і т. ін.

Інститути та організації, що входять у цей перелік , вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу.

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання,

Ринкова інфраструктура

Підсистеми

Організаційно-технічна: товарні біржі, оптові ринки, аукціони, торговельно-промислові палати сервісні центри, опціони, ярмарки, транспортні комунікації, ріелтерські фірми, земельні аукціони		Фінансово-кредитна: банки, фондові біржі, валютні біржі, фінансові небанківські інститути, страхові компанії, інвестиційні, пенсійні та інші фонди, ощадні каси, ломбарди і т. ін.		Державно- регулятивна (законодавче регулювання ринкових відносин): біржі праці (служби зайнятості), ліцензування, оподаткування, митна система. державні фонди для сприяння діловій активності тощо		Науково-дослідне та інформаційне забезпечення: науково-дослідні установи з вивченням ринкових проблем, консалтингові компанії, інформаційні центри та агентства, рекламні агентства, спеціальні навчальні заклади, юридичні контори, і т. ін.

Рис.2. Елементи інфраструктури ринку

страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів - товарні біржі, торговельні дома та торгово-посередницькі фірми, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції із цін і стандартів; ринок праці - біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості.

Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі.

Термін «біржа» в перекладі з латинської мови означає «шкіряний гаманець». Біржі виникли як місця, де комерсанти здійснюють торгівельні операції. Перша біржа була зареєстрована в Антверпені у 1531р., друга - у Лондоні в 1566р.

У Росії перша біржа з'явилась у 1705р. в Санкт-Петербурзі, а на території України - 1796р. в Одесі. У Києві біржа з'явилась у 1865р.

Пожвавлення біржової торгівлі відбулося у період непу. Кількість бірж у цей період перевищила 100. Проіснували вони до 1930р.

З переходом постсоціалістичних країн до ринку біржова торгівля відроджується.

Біржа - організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа) (рис.3).

Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, найманою робочою силою і формуванням ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

Товарна		Фондова		Валютна

Види бірж

Праці		Фрахтова		Універсальна

Рис.3. Класифікація бірж.

На початку XX ст. сформувалися чотири основних види бірж:

перший - як доступне для всіх зібрання; другий - як замкнене, усебічно регламентоване державою зібрання; третій - як усебічно регламентована державою корпорація; четвертий - як вільна корпорація чи приватна застава останньої. Всі вони мають свої особливості. Однак їх об'єднує те, що вони вдосконалюють і полегшують ринкові взаємовідносини, регламентують і впорядковують (через писані й неписані правила) найактивніших агентів ринкової економіки, зв'язують їх між собою, полегшують переливання капіталів, виступають індикаторами ринкової орієнтації. На даний момент можна віділити шість основних видів.

Товарна біржа1 - це комерційне підприємство, регулярно функціонуючий оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості:

- торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

- регулярність торгів на основі певних правил;

- формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції (котирування);

- свобода вибору контрагента за угодою;

- стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок.

У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як економічна категорія, що відображає складову частину ринку, специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність. По-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення та прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом.

У цьому також полягає мета діяльності біржі.

Охарактеризувавши різні сторони діяльності товарної біржі, можна дати таке узагальнююче її визначення: товарна біржа - це асоціація юридичних та фізичних осіб, що здійснює оптові торгівельні операції за стандартами та зразками у спеціальному місці, де ціни на товар складаються в умовах вільної конкуренції.

У країнах з розвиненою ринковою економікою товарні біржі в основному функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку.

Особливостями українських бірж порівняно з західними є малий статутний капітал, універсальність, низький рівень спеціалізації. Товарна біржа - це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, діяльністю якої є укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа.

Товарні біржі бувають публічні й приватні.

На публічних біржах доходи можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами.

Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери. Члени біржі, як правило, не отримують дивідендів на вкладений капітал. Їх прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто біржі виступають у ролі брокерів.

За допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам додаткові послуги, у тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами.

Брокерська фірма - це посередник між продавцями й покупцями цінних паперів на біржі. Вона всебічно вивчає кон'юнктуру ринку, можливості закупівлі та збуту акцій. Схема операцій, здійснюваних брокерами, така: заява інвестора про готовність придбати акції оцінка брокером кон'юнктури ринку завершення операції.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування та розглядає спори. Економічна роль товарних бірж полягає передусім у тому, що вони сприяють встановленню ринкової рівноваги, відтворювальним процесам, ефективності економіки.

Протягом тривалого часу існування товарних бірж, вироблялися й випробувалися на практиці принципи та правила функціонування суб'єктів ринкових відносин, викристалізовувалось біржове законодавство, правове забезпечення їх діяльності. Одними з перших сформувалися поняття так званих біржових товарів та біржового контракту. Останній є юридичним зобов'язанням поставити або прийняти товар на певних умовах. До нього належать угоди із стандартними умовами: сума, кількість, дні та засоби постачання товарів, межі щоденних коливань цін.

Фондова біржа1- організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм. Цінні папери - це документи, що виражають майнові (боргові) зобов'язення: акції, облігації, векселя, варранти, ваучери, сертифікати, коносаменти.

Українська фондова біржа (УФБ), яка виникла в 1991 році, є першою в історії незалежної України національною фондовою біржею, яка веде свій «родовід» від Київської біржі, що функціонувала з 1865 по 1914 та з 1921 по 1930 роки. Організатори біржі при її створенні більше орієнтувалися на європейський досвід (зокрема, на досвід функціонування Парижської фондової біржі).

В Україні на початок 2003 року провідні позиції на біржовому ринку за обсягами укладених угод займала Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ) -- 46% від загального обсягу угод, Українська міжнародна валютна біржа (УМВБ) посідає друге місце -- 30%, на третьому Українська міжнародна фондова біржа (УМФБ) -- 11%, на четвертому -- Українська фондова біржа (УФБ) -- 6%, на п'ятому -- Донецька фондова біржа (ДФБ) -- 4%, на шостому Кримська фондова біржа (КФБ) -- 2%, останнє місце за обсягами торгів посідає Придніпровська фондова біржа (ПФБ) -- близько одного відсотка.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (у СІІІА, Великобританії, Японії) або державних інститутів (у Німеччині, Франції). На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій тощо) діють цивілізовані правила та принципи, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям, окремим акціонерам.

Розпродаж акцій - це вільний маневр бірж і можливість нагромаджувати значний обсяг інвестицій.

Акція1 - цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства.

Фондова біржа у формі акціонерного товариства являє собою об'єднання капіталів, створене шляхом випуску акцій, які є документом "на пред'явника", котируються і можуть вільно переходити від однієї особи до іншої.

Акціонерне товариство утворюється на основі статуту, розробленого її засновниками й узаконеного державними правовими актами. Статутом передбачено максимальну суму (статутний капітал), на яку можуть випускатися акції, та їх номінальну вартість.

Акціонерні товариства виконують роль «барометра» економічного життя. Біржові операції мають на меті не тільки індивідуальне збагачення власників акцій (йдеться про власників контрольного пакету), а й утвердження, як структурного різновиду ринку. При жорсткій конкуренції між фондовими біржами, власники акцій являються "приреченими" на спільність економічної долі.

Щоб бути членом біржі, треба засвідчити свою дієздатність. Так, вартість місця на Нью-Йоркській біржі в різні роки була такою (тис$): у 1827 р. - 0,1; 1901 р. - 80; 1929 р. - 625; 1942 р. - 17; 1987 р. - 1100; 1988 р. - 665.

Незважаючи на те, що нині в США діють 16 фондових бірж, Нью-Йоркська тримає першість не тільки в Сполучених Штатах (3/4 операцій з акціями), а й у світі. Саме на цій біржі котируються цінні папери 1600 найавторитетніших компаній.

У дореволюційній Росії, у тому числі й на території України, щоб вступити в біржове товариство (корпорацію членів біржі), необхідно було пройти через процедуру виборів. Члени товариства сплачували вступний внесок (на Калашниковській біржі, наприклад, він становив 300 крб. для купців, 1100 крб. для промисловців) і щорічно вносили в касу біржі певну суму. Центром торгівлі закордонними векселями, валютою, цінними паперами була Санкт-Петербурзька біржа; а лідером у сфері обігу з державними позиками - Московська біржа.

За своїми статутами російські біржі були заставами відкритого типу. Відвідати біржу з метою укладення угоди не заборонялося нікому, проте категорично заборонялося навіть входити до біржі особам, колись засудженим за економічні та інші проступки, боржникам, банкрутам та іншим, чиї справи були передані в кредиторське управління. Ті, хто бажав взяти участь в біржовій торгівлі, повинні були мати право на торгівлю та дотримуватися Положення про державний промисловий податок.

У суверенній Україні формується система бірж. Вже діють такі біржі, як фондові, аграрні, міжбанківська валютна. Має місце тенденція розвитку від універсальних товарних бірж до спеціалізованих.

Купівля-продаж цінних паперів, облігацій, акцій на фондовій біржі здійснюється через відпрацьований тривалою практикою механізм. Залежно від попиту й пропозиції на них установлюється біржовий курс. Бюлетені зареєстрованих біржових курсів (котирувань) публікуються в пресі.

Біржовий курс цінних паперів визначається: прибутковістю фірми та прибутками, що передбачаються; розмірами банківського відсотка, а також ціною на золото, окремі товари й нерухомість, які є альтернативою залучення тимчасово вільних коштів; варіантами ліквідності, тобто можливістю перетворити придбані цінні папери в гроші; політичним становищем у найважливіших регіонах світу; тіньовими операціями, таємними домовленостями, які іноді укладаються з метою отримання спекулятивного прибутку від різниці між біржовими курсами.

Незважаючи на те, що іноді має місце суттєвий відрив біржових курсів цінних паперів від представленої ними реальної вартості, у кінцевому рахунку вони відображають реальну ситуацію в економіці країни чи регіону.

Найбільш узагальнюючим показником динаміки курсу цінних паперів є індекс Доу-Джонса. У 1884 р. Ч. Доу за допомогою винайденого ним індексу розрахував серію курсів акцій двох промислових фірм та дев'яти залізничних компаній США. Пізніше разом із своїм партнером Е. Джонсом він почав регулярно публікувати цей індекс у газеті "Уолл-стріт джорнел".

У 1928 р. індекс був модернізований. Нині індекс Доу-Джонса враховується по 30 великих промислових компаніях, 20 транспортних компаніях і 15 фірмах паливно-енергетичної та комунальної інфраструктури.

Індекс Доу-Джонса є показником "здоров'я" економіки не тільки США, а й значної частини світу в зв'язку з діяльністю чисельних транснаціональних корпорацій.

До середини 20-х років індекс Доу-Джонса перевищував (нечасто) 100. Потім він пішов в гору. У середині 1929 р. він уже позначався цифрою 469,5. Однак велика депресія призвела до біржового краху - у жовтні 1929 р. індекс знизився до 230,1. Ще на початку 50-х років він дорівнював 200. Проте потім почалося його стабільне зростання. 80-ті роки ознаменувалися біржовим бумом. У середині жовтня 1987 р. індекс досяг позначки 2722. Під час біржового потрясіння в жовтні 1987 р. курс акцій за один день знизився на 22,6 відсотка, індекс становив усього 1733.

Валютна біржа1 - біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами. Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Біржа праці1 - державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення.

Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. В Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Фрахтова біржа2 - постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та відфрахтування суден. Тут концентрується інформація про: попит і пропозицію на тоннаж; рівень фрахтових ставок; умови договору фрахтування.

Термін «фрахт» походить від німецького fracht, тобто «вантаж», і вживається на позначення: вантажу і плати за перевезення вантажу водними шляхами або плати за використання суден протягом визначеного часу.

Розглянуті вище біржі називаються спеціалізованими.

Універсальна біржа3 - біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрахтовими контрактами.

Отже біржі - це ринкові структури, де укладаються угоди та здійснюються біржові операції (рис.4).

Останнім часом поширилися так звані ф'ючерсні угоди - угоди про купівлю-продаж фінансових інструментів або товарів обумовленої марки на біржах за умови оплати їх за узгодженою ціною через певний проміжок часу після укладання угоди.

Ф'ючерсні угоди4 укладаються не з метою купівлі чи продажу, а з метою страхування (хеджування - строкова угода, укладена для страхування від можливого коливання цін) угоди стосовно наявного товару, або з метою отримання різниці від перепродажу ф'ючерсної угоди, або для отримання прибутку від зміни цін і курсів, що відбуваються на кінець ліквідаційного періоду.

Ф'ючерсні		Форвардні

Види біржових операцій (угод)

Угоди з премією (опціони)		Онкольні

Рис.4. Класифікація біржових операцій

Ф'ючерсні угоди найчастіше використовують для продажу товарів великими партіями з характерною для них тенденцією до значних коливань цін (сільськогосподарські та сировинні товари) валюти, акцій, облігацій, для банківських вкладів, іпотеки і т. ін. Постійне збільшення кількості ф'ючерсних контрактів підвищує роль товарних бірж в економіці. Це впливає на формування як товарних цін, так і відсоткових ставок і валютних курсів. Функції ф'ючерсних угод: зменшення ризику, пов'язаного з різким коливанням цін; забезпечення стійкості одиніць господарювання; гарантування передбачуваності господарської діяльності; здешевлення кредиту.

Аукціони - форма організації реалізації товарів та послуг, що ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами аукціонної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

Головні суб'єкти аукціону: власник цінностей (продавець); організатор аукціону; покупець.

Первинна (вихідна) ціна визначається угодою між організатором аукціону і власником - продавцем. Торги на аукціоні веде аукціоніст, який має певні повноваження оголошувати найвищу ціну під час торгів.

Види аукціонів:

- товарні - реалізують вироби мистецтва, ювелірні вироби, хутра та інші унікальні вироби;

- валютні - один із методів організації валютного ринку країни. Це публічні валютні торги. Об'єкт валютного аукціону - валютні відрахування організацій. Мета валютного аукціону - надання можливостей купити валюту тим суб'єктам господарювання, які не мають можливості заробити її або отримати з централізованих фондів.

Біржові посередники.

Брокер - торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера - брокеридж.

Маклер (дилер, джокер) - біржовий посередник, котрий купує і прдає тільки для себе й за свій рахунок. Та ін.

Є також інші організаційні форми продажу товарів та послуг.

Торговельно-промислові палати1 - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків із партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Торговий дім2 - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків і перепродують іх всередині своєї держави або за її межами.

Ярмарок - надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Це періодично організована в одному й тому самому місці виставка зразків товарів широкого вжитку і (або) устаткування, транспортних засобів, засобів зв'язку, ноу-хау, де експоненти укладають угоди в національному та міжнародному масштабі. На міжнародному ярмарку не дозволяється продаж на винос. Подекуди ярмарки визначають як місце періодичної торгівлі.

Маркетинг - різновид діяльності фірм, пов'язаний із продажем та збутом продукції, що включає: розробку товару, дослідження ринку, налагодження комунікацій, організацію розподілу, встановлення цін, розгортання сервісного обслуговування тощо.

Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції;

Ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі всебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних розробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів.

У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоеконемічних зв'язків відповідних господарських і комерційно-торговельних формувань. Основні завдання маркетингової служби:

комплексне вивчення ринку; забезпечення стійкої реалізації товарів; ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

Аудиторська фірма1 здійснює консультування з питань бухгалтерського обліку та контролю фінансової діяльності щодо проведення господарсько-фінансових ревізій; управління через систему обліку; готує висновки стосовно достовірності фінансового звіту фірм, що підлягають аудиторському контролю.

Аудиторські фірми підтверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права в сфері фінансово-кредитних відносин. Свої послуги вони здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення підприємств та організацій. Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським суб'єктам видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого фінансового стану.

Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому "чорному ринку".

До фінансово-кредитної підсистеми належать украй важливі елементи інфраструктури, як банки та небанківські фінансові інститути.

Холдингова компанія - це акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії. Найпоширеніші так звані «чисті» холдингові компанії, проте є й змішані, які поєднують контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами.

Холдингова діяльність - це різновид підприємництва, що потребує значних інвестицій і здійснюється, як правило, на основі об'єднання капіталів кількох фізичних чи юридичних осіб.

Банки - це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб'єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади у рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, але діють у межах чинного законодавства.

Капітал банку складається із двох частин: власного капіталу банкірів та залученого у формі вкладів.

Діяльність банків з залученням вільних засобів та кредитуванням суб'єктів господарської діяльності здійснюється через банківські операції. Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій з цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.

У банківську систему входять різні види банків.

Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також за рахунок випуску власних цінних паперів. Вони кредитують суб'єктів господарської діяльності.

Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують грошові резерви комерційних банків, зберігають золоті та валютні запаси держави. Вони надають кредити комерційним банкам і державі.

Іпотечні банки надають позики під застави нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла.

Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал.

Діяльність банків має засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток. Банківський прибуток - це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір -- від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів на постачання, просування товарних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. З огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.

3. Проблеми формування та шляхи становлення інфраструктури ринку в Україні

Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні не менш складний, чим підприємництва. У цій главі розглянуті основні складові їхня діяльність.

Динаміку розвитку ринкової інфраструктури в 2004-2007 роках очевидно з нижченаведенної таблиці 1 та діаграми 1. Не дивлячись на деякі коливання, основна тенденція проглядається чітко - ріст кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України в розвитку інститутів ринкової інфраструктури.

Мала економіка - украй суперечливий сектор народного господарства. Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерел фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку тощо. Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі. У той же час втрати у випадку невдачі не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.

Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва. Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів. Все інше ? турбота малих підприємств.

Таблиця 1. Динаміка зміни кількості бірж в Україні в 2002-2007 роках.

	Всього зареєстровано	Універсальні	Товарні	Агропромислові	Фондові	Інші
2002	386	97	157	31	27	74
2003	429	113	176	32	27	81
2004	459	118	201	31	27	82
2005	493	119	227	34	29	84
2006	458	115	244	30	19	50
2007	467	114	258	29	19	47



Діаграма 1.

Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвинутих країн, і вони мають відповідні державні органи керування. На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції.

Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвинутих країнах є податкова політика, за допомогою якої нерідко вирішуються складні регіональні проблеми. Так, у Франції утворена мала фірма на 3 роки звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще 2-х років рівень процентної ставки знижується вдвічі.

Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвинутих країн є система державних контрактів. Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри.

Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям, що організуються державними органами і приватними підприємствами.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребуває підтримки держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.

Для успішного функціонування такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

стабільність державної економічної і соціальної політики;

позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;

пільговий податковий режим;

наявність розвитої інфраструктури підприємництва;

ефективна система захисту інтелектуальної власності.

В Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність одержують наступні умови:

1. Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець обов'язково повинний бути власником зробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності.

2. Визначене економічне, правове і політичне середовище. Формальне визнання майнових прав на умови і результати виробництва може разом існувати з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя товариства, але не забезпечуючі достатнього ступеня економічної самостійності. Різноманітного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при:

виборі виду господарської діяльності;

визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів;

визначенні цін;

розпорядженні отриманим прибутком.

3. Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Варто пам'ятати, що негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути:

збитковість, тобто перевищення витрат над прибутками;

істотна втрата майна;

банкрутство (визнання повної неплатоспроможності).

4. Етика підприємництва. Етика підприємництва є одним із чинників його прибутковості або прибутковості. Морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на цивілізованих ринках такі:

обов'язковість;

загальна висока культура й освіченість;

уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.

У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП складає близько 15%.

Це відбувається тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, які можна поділити на макро- і мікроекономічні. До першої групи належать такі:

1. Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють.

2. Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій.

3. Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки і захисту малого підприємництва. Механізм фінансування і кредитування, інформаційне і консультаційного забезпечення, система підготування і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.

4. Низька інвестиційна активність унаслідок нестабільності економіки.

5. Тіньова економіка. Найчастіше МП є змушеними учасниками тіньової економіки через податковий тиск тощо.

Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі:

засіб і час виникнення;

форма власності;

фінансові можливості підприємства;

асортимент продукції, її якість і попит на неї;

обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру;

кадрову політику;

можливість доступу до комерційної інформації;

ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни. Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по набору позитивних і негативних.

На сьогоднішній день пріоритетом розвитку економіки з боку держави зобов'язаний стати розвиток елементів ринкової інфраструктури, їх реформування відповідно до світових стандартів, оновлення правової бази для забезпечення ефективності їх функціонування. Звичайно, період незалежності України досить короткий, щоб досягти економічного рівня країн Заходу, але використання їхнього досвіду у відповідності з особливостями вітчизняної економічної системи забезпечить розвиток усіх сфер народного господарства, а згодом і вихід економіки України на світовий рівень.

Висновок

Ринок - один із найважливіших витворів людської цивілізації. Він об'єднує інтереси людей, які ніколи не бачили один одного. Він забезпечує виробництво саме того, що потрібно, безпосередньо не опитуючи при цьому кожного споживача. Він досконально розподіляє ресурси і неупереджено ставиться до людей, незалежно від їхнього рангу.

Функціонування ринку безпосередньо залежить від розвитку ринкової інфраструктури, яка забезпечує життєдіяльність, стійкість, інформаційне та наукове забезпечення, страховий та правовий захист суб'єктів ринку.

Держава значною мірою впливає на стан конкурентного середовища, перебираючи на себе виконання тих функцій, які ринок відмовляється виконувати, розробляючи спільні для всіх суб'єктів господарювання правила гри, слідкуючи за їхнім дотриманням та створюючи механізми, які регламентують відповідальність тих, хто порушує законодавчо встановлені правила гри на ринку.

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку - як форми організації і функціювання економічних зв'язків господарюючих суб'єктів, що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об'єктивними умовами існування і функціонування ринку є товарне виробництво - основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокремленість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб'єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру: товарні, фондові та валютні біржі, торгово - збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує тісний зв'язок, оскільки взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків. Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.