Альтернативна енергетика як фактор підвищення конкурентоспроможності України на світовій арені

Размещено на http://www.allbest.ru

Аналізуючи причини, умови та наслідки світової економічної кризи початку ХХІ ст., доцільно наголосити, що попри беззаперечно її негативні наслідки для розвитку багатьох країн, вона слугує лакмусовим папірцем їх життєздатності та дороговказом подальшого розвитку. Криза не лише продемонструвала негативні тенденції розвитку багатьох країн, а й актуалізувала перегляд стратегій їх розвитку та важливість виваженого прийняття рішень в інтересах своїх народів, а не їх правлячих верхівок. Серед країн, які у зв'язку з економічною кризою зазнали значних потрясінь, опинилася і Україна й однією з причин цього ми вважаємо низьку конкурентоспроможність держави на світовій арені. Це ставить перед можновладцями на порядок денний завдання нагальної розробки та прийняття стратегічних орієнтирів подальшого розвитку, які зможуть підвищити конкурентоспроможність нашої держави та сприяти більш швидкому подоланню існуючих проблем та наслідків кризи. Зрозуміло, що це завдання є комплексним, адже воно передбачає всесторонній глибинний підхід до перегляду підвалин розвитку держави, однак у своєму дослідженні ми зупинимося лише на одному аспекті підвищення конкурентоспроможності - енергетиці ( а саме - впровадженні альтернативних джерел енергії).

Важливість саме цього аспекту обумовлюється тим, що енергетика є становим хребтом економіки будь-якої країни й від її стану залежать не лише успішний розвиток усіх галузей народного господарства, а й рівень та якість життя населення. А в сьогоднішніх умовах це означає і більш швидкий вихід з кризи та підвищення конкурентоспроможності держави в посткризовий період. Актуалізує вивчення перспектив та ефекту від більш активного розвитку альтернативних джерел енергії й те, що на даний момент Україна може забезпечити себе власними енергоресурсами всього лише на 45%, що, враховуючи тенденцію до постійного зростання світових цін на нафту і газ, суттєво знижує конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових ринках. Адже енергомісткість, а отже і вартість української продукції є досить високою. Доцільно також зауважити, що модернізація паливно-енергетичного комплексу дозволить розв'язати ряд екологічних проблем України, які сьогодні постали перед нашою державою дуже гостро й на вирішення яких у бюджеті нашої держави хронічно не вистачає коштів. Це також стане одним з факторів підвищення конкурентоспроможності України. Ще одним і не менш важливим аргументом на користь модернізації структури вітчизняної енергетики є невпинна інтеграція України до Європи, що передбачає відмову від використання атомної енергії та широкий розвиток альтернативних джерел енергії. Аналіз свідчить, що впродовж останніх років у вітчизняній енергетиці нагромадилося чимало складних проблем, які потребують ефективного та швидкого вирішення. Серед них першочерговими є проблеми надійного та якісного енергозабезпечення, підвищення енергетичної безпеки України, розробка та впровадження енергоощадливих технологій, ефективного та сталого функціонування Об'єднаної енергетичної системи країни, пошуку нових джерел енергії, розвитку відновлювальної енергетики, вдосконалення структури енергетики, передусім, за рахунок збільшення власного видобутку енергоносіїв, реконструкція та оновлення матеріальної бази галузі, диверсифікація джерел одержання енергетичних ресурсів, інтеграція енергетики України з Європейською енергетичною системою, підвищення безпеки експлуатації енергетичних об'єктів, насамперед АЕС, тощо. Сьогодні енергетика України опинилася серед галузей, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища.

Так, за оцінками експертів, теплові електростанції на території України викидають в атмосферу 76% окисів сірки, 53% окисів азоту та 26% твердих частинок у відношенні до загальних викидів стаціонарних установок. Один мільйон кіловат виробленої напруги АЕС нагріває навколишнє природне середовище не менше ніж двома мільйонами кіловат теплової потужності, яка в нашій країні не використовується. Тільки один атомний блок споживає 30 мільйонів кв. м води на рік, яку неможливо відновити. Серед забруднювачів природного середовища найбільш масштабними і шкідливими є газопилові викиди теплової енергетики. Небезпека об'єктів теплової енергетики для населення і природного середовища України обумовлена їх розміщенням (особливо потужних ТЕС) у великих містах та густонаселених районах, а також наявністю в їх викидах, окрім основних токсичних домішок (сірчистий ангідрид та окисли азоту), дрібнодисперсного попелу окису вуглецю і таких канцерогенів, як бензопірен, окис ванадію, високомолекулярних органічних сполук тощо. Окрім забруднення атмосфери, викиди енергетики інтенсивно забруднюють атмосферну вологу і опади за рахунок розчину в них окислів сірки і азоту; поверхню, ґрунти, рослинність -- за рахунок випадання на них пилу, забрудненого дощу та снігу; поверхню вод -- за рахунок осідання на водні об'єкти шкідливих речовин та змиву їх у річки і водойми дощовими струмками. Наслідком такого забруднення земної поверхні є закислення сільськогосподарських земель та накопичення у ґрунтах важких металів із вугільного попелу, що пригнічує розвиток лісових біоценозів, знижує урожайність сільськогосподарських культур і забруднює небезпечними для людини сполуками продукти харчування. Найбільш небезпечними щодо цього є вугільні ТЕС, які використовують високозольне і сірчане вугілля. З інших (окрім пилогазових викидів) небезпечних для навколишнього середовища видів впливу ТЕС слід відзначити скиди хімічно забруднених стоків у річки і водойми, теплове їх забруднення, що різко змінює і погіршує термічний і гідрохімічний режим поверхневих вод, пригнічує водні біоценози.

Небезпечний локальний вплив на навколишнє середовище ТЕС здійснюють і шлакозоловідвали. Вони є причиною інтенсивного забруднення ґрунтів та місцевих поверхневих і ґрунтових вод. Зараз під шлакозоловідвалами ТЕС зайнято майже 3 тис. га, на яких заскладовано понад 300 млн. т. золошлаків. Щорічне зростання цих золошлаків становить 12 млн. т. Крім хімічного забруднення, електроенергетика здійснює ряд фізичних впливів, до яких належать: теплове забруднення атмосфери паровими викидами великих градирень охолоджуючих водоймищ ТЕС і АЕС, що викликає негативні зміни місцевого клімату; значний шумовий вплив на навколишні території; утворення постійно діючих потужних електромагнітних полів вздовж трас високовольтних ЛЕП, а також формування під факелами аерозольних викидів потужних ТЕС небезпечного для здоров'я людини електричного поля. Серед фізичного впливу слід також відзначити і радіаційний вплив на населення і біосферу радіоактивних викидів атомних, деяких вугільних теплових електростанцій, попіл яких може мати радіоактивні речовини. Шкідливий вплив на природне середовище здійснюють і хімічно чисті гідравлічні та гідроакумулюючі електростанції, водойми яких призводять до затоплення і виведення з господарського використання значних площ високопродуктивних земель та ріллі, формування екологічно шкідливих мілин, а також суттєвих змін гідрологічного і погіршення гідрохімічного режимів регульованих цими водоймами рік. З точки зору хімічного забруднення природного середовища, найбільш чистими вважаються атомні електростанції. Водночас, вони є потенційно небезпечними у зв'язку з можливістю радіоактивного забруднення, про що свідчить аварія на Чорнобильській АЕС, яка призвела до глобальної радіоекологічної катастрофи, негативні наслідки якої відчуватимуться на території України, Росії, Білорусі ще багато десятиліть. Однак зауважимо, що у зв'язку з нестачею в Україні традиційних енергоносіїв (вугілля, нафти і особливо газу) і незначних запасів відновлюваних джерел енергії (гідро-, вітро-, біо-, геотермальної та ін.) атомна енергетика розглядається сьогодні деякими можновладцями єдиним надійним джерелом енергозабезпечення народного господарства. Однак безпечне використання атомної енергії вимагає, разом з будівництвом нових високонадійних реакторів і блоків АЕС, створення на території України власного ядерного енергетичного циклу на базі наявних багатих покладів уранової руди, а також вирішення проблеми консервації і демонтажу АЕС, що відпрацювали свій термін, й безпечного довготермінового зберігання радіоактивних відходів. Сьогодні щорічний приріст цих відходів становить майже 11 тис. куб. м. Зрозуміло, що всі окреслені проблеми постали перед Україною не сьогодні, а одразу після отримання нею незалежності, проте до цього часу жодної з них не було вирішено, а економічна криза їх лише загострила. Однак, якщо не приділяти їм увагу вже сьогодні, зважаючи на пріоритетне розв'язання соціально-економічних проблем у складних умовах сьогодення, то в недалекому майбутньому конкурентоспроможність України може знизитися ще більше, а ряд економічних та екологічних проблем так і не буде вирішено.

Розглядаючи різні варіанти структурної перебудови паливно-енергетичного комплексу України, зауважимо, що надзвичайно корисним для України є вивчення досвіду Європейського Союзу, який розглядає конкурентоспроможності на світовому ринку. В основі цієї політики лежить суттєве розширення частки альтернативної енергії в структурі паливно-енергетичного комплексу країн. Так, згідно з прийнятими в ЄС документів, до 2020 року не менш як 20% всієї електроенергії, яка споживається в країнах ЄС, має вироблятися з використанням відновлюваних джерел енергії, передовсім, вітру, сонця та води, хоча сьогодні ця частка в Європі в середньому не перевищує 7% (хоча в окремих країнах вона суттєво відрізняється). Наприклад, в середньому в Європі на долю гідроелектростанцій припадає лише 2% виробленої електроенергії, а в Швеції, якщо рік не посушливий, ця частка може становити 50%, у Фінляндії - 15-20%. У Данії 20% всієї енергії виробляється на вітрових генераторах. Як бачимо, вже зараз в окремих країнах Європейського Союзу частка альтернативної енергії сьогодні перевищує намічений рівень. Зрозуміло, що країни, в яких власні поклади нафти та газу незначні, для виробництва електроенергії використовують ті джерела енергії, які є в достатній кількості. Так, Китай та Японія використовують гідроресурси, Німеччина та Данія - енергію вітру, Ізраїль - сонячну енергію. Лідером у використанні енергії вітру є Німеччина. Сумарна потужність встановлених на її території генераторів приблизно така сама, як у країнах першої п'ятірки разом узятих - Іспанії, США, Данії, Індії, за якими йдуть Італія, Нідерланди, Японія, Великобританія та Китай. У Німеччині 7% всієї енергії, яка споживається, виробляється з використанням відновлюваних джерел енергії, при цьому 4% припадає на вітрові генератори. Однією з причин цього є цілеспрямована політика держави щодо розвитку цього напряму.

Так, кілька років тому в країні було прийнято закон, мета якого - розширення масштабів альтернативної енергетики. Він передбачає, що всі оператори, наприклад, сонячних батарей, отримують від уряду компенсацію в розмірі 50-52 євроценти за кожну вироблену кіловат-годину електроенергії. Для інших установок - вітрових генераторів та гідротурбін - діють більш низькі тарифи. Уряд Німеччини гарантує збереження таких тарифів протягом наступних 20 років. Окрім цього, деякі міські та селищні ради надають таким операторам позики на досить пільгових умовах. Тому, в цілому, фінансування установки альтернативних генераторів представниками приватного сектора не є проблемою, що відкриває сьогодні широкий простір для приватного фінансування розвитку цього сектора. Водночас, цей закон передбачає поступове скорочення державних дотацій. З кожним роком для нових виробників альтернативної енергії початкові тарифи, які гарантуються державою, скорочуються на 5%. Цим кроком уряд стимулює більш швидкий перехід на використання відновлюваних джерел енергії. Аналізуючи перспективи розвитку альтернативної енергетики, доцільно брати до уваги і саму тенденцію: з розвитком техніки та технологій електроенергія, отримана від невідновлюваних джерел енергії, дедалі більше дорожчатиме внаслідок вичерпання не відновлюваних ресурсів - нафти, газу та вугілля. Розглядаючи ситуацію в Україні, наголосимо, що у вітчизняному законодавстві вже зроблено ряд кроків щодо вдосконалення функціонування паливно-енергетичного комплексу. Так, відповідно до планів інтеграції до Європейського Союзу в Україні вже розроблено стратегію розвитку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), згідно до якої їх доля в загальному енергозбереженні країни має зрости з 2,5% у 2002 році до 15,5% у 2030 році. Цю стратегію було підкріплено постановою Кабміну №1505 від 31 грудня ще 1997 року під назвою "Програма державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії й малої гідро- та теплоенергетики". Також було прийнято розпорядження Кабміну №111-р "Про заходи щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Євросоюзу" й Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення України енергоносіями та їх раціонального використання в Україні". Загалом прийняття Україною національної Енергетичної стратегії на період до 2030 року, яка затверджена розпорядженням уряду від 15 березня №145-р, має безумовну значущість в історичному та економічному контексті. Тривалий час Україна не мала стратегічної програми національного енергетичного розвитку, що негативно позначалося на формуванні та реалізації вітчизняної як енергетичної, так і загальноекономічної політики. Позитивним моментом є, на наш погляд, те, що одним із перспективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетрадиційних поновлювальних джерел енергії (енергія сонця, вітру та ін.).

Так, у деяких європейських країнах частка альтернативної енергії в загальному обсязі спожитих енергоресурсів становить 40%, а в Україні цей показник -- тільки на рівні 0,8%. Для порівняння наведемо й такі цифри. Згідно з перспективними планами розвитку ряду розвинених країн доля вітрової енергії в енергетиці ряду країн вже у 2020 році має скласти: у Данії - 50%, Німеччині - 30%, США - близько 25%, Китаю - 15%. Стратегічним завданням Програми НВДЕ є досягнення до 2010 року економії традиційних паливно-енергетичних ресурсів за рахунок використання нетрадиційних джерел енергії та альтернативних видів палива в обсязі 8-10% загального споживання енергоресурсів в Україні. За даними спеціалістів, оцінка потенційних можливостей використання цих видів енергії на території України свідчить, що їх запаси досить значні. Широке впровадження і використання енергії нетрадиційних джерел може дати до 1800 млрд. кВт/год електроенергії на рік. Використання нетрадиційних джерел енергії дає змогу покращити екологічну обстановку в регіонах, замінити і зекономити дефіцитне паливо, вирішити певні соціально-економічні проблеми в сільській місцевості, на якій немає централізованого енергопостачання, тощо. Географічне положення України дозволяє розвивати усі напрями нетрадиційної енергетики, і особливо використання енергії вітру, сонця, геотермальної, біомаси. Технічно доступні ресурси альтернативних джерел енергії в Україні на даний час оцінюються у переведенні на умовне паливо в 100 млн. т. на рік, що може забезпечити задоволення до 40% потреб країни в паливно-енергетичних ресурсах. Найбільші ресурси АДЕ мають АР Крим, Закарпатська, Полтавська, Львівська, Миколаївська, Одеська та Херсонська області. На сучасному етапі в Україні економічно доцільними мають бути такі обсяги виробництва електроенергії: - 30 млрд. кВт/рік за рахунок використання енергії вітру; - 4 млрд. кВт/рік за рахунок використання гідроенергії малих річок. Загальні річні обсяги відновлюваних ресурсів біомаси становлять 115,5 млн.т.

Можливий енергетичний потенціал обсягу біомаси становить 22,0 млн.т., з яких технічно доступний енергопотенціал оцінюється в 13,2 млн. т на рік. Кожна тисяча кіловат-годин електроенергії, яка вироблена з вторинних ресурсів, запобігає, в середньому, викидам в атмосферу 4,2 кг твердих частинок, 5,65 кг оксидів сірки, 1,76 кг оксидів азоту, а кожна вироблена гігакалорія теплоти - 0,2 кг твердих частинок, понад 3 кг оксидів сірки та близько 1 кг викидів оксидів азоту. При виробництві теплової енергії щорічно можна економити умовного палива завдяки використанню енергії сонячного випромінювання - 6 млн. т., геотермальної енергії - 22 млн. т., біомаси - 6,5 млн. т. Іншими передумовами розвитку альтернативної енергетики в Україні є наявність розвиненої промислової інфраструктури, підготовленої значною мірою для швидкої організації виробництва головним чином сонячних, вітрових та геотермальних енергоустановок та необхідних комплектуючих у великих масштабах, а також можливість організації значних експортних поставок енергоустановок та комплектуючих до них, що зумовить швидку окупність вкладених коштів. Щодня Україна витрачає 100 млн. грн. на енергоносії, тому розвиток альтернативної енергетики може звільнити останню від екзистенціальної залежності від паливних ресурсів її східного сусіда та спрямувати звільнені ресурси на розвиток власної економіки. Крім того, більша частина всіх екологічних проблем України пов'язана з паливно-енергетичним комплексом, тому впровадження інвайронментальних технологій альтернативної енергетики значно покращить стан навколишнього природного середовища країни. На підставі зазначеного та з урахуванням світового досвіду пріоритетними напрямами розвитку альтернативної енергетики є: освоєння комплексу технологій пасивного сонячного опалення будівель, впровадження систем гарячого водопостачання та опалення з використанням сонячних колекторів, створення високоефективного обладнання для фотоелектричної енергетики, створення комбінованих сонячно-паливних електростанцій та котелень, налагодження виробництва вітротехніки потужністю від 600 до 2500 кВт, впровадження ГеоТЕС одиничною потужністю від 1-5 до 50-100 МВт, а також системи геотермального теплопостачання потужністю від 1-3 до 25-50 МВт. альтернативний енергія конкурентоспроможність екологічний

Таким чином, впровадження та використання АДЕ веде до зменшення впливу на навколишнє середовище, рівномірного розподілу енергетичних ресурсів, децентралізації виробництва енергії, збільшення економічної свободи держав та тривалої моделі цивілізації, що є одними з головних умов стійкого розвитку. В останні роки особливо негативно на стан теплової енергетики впливає робота в маневровому режимі, що зумовлено "провалом" споживання електроенергії в нічний час (із 23.00 до 6.00). За даними Мінпаливенерго України, нічний надлишок потужностей в Україні перевищує 1100 МВт і має тенденцію до зростання. Для використання цього надлишку і згладжування добового графіка споживання використовуються робота енергоємних промислових підприємств і акумулювання надлишкової енергії в нічний час. В Україні застосовуються гідроакумулюючі станції, вироблення теплоти вночі та її використання в денний час. Проте обидва види акумулювання характеризуються великими тепловими та гідравлічними втратами, які можуть сягати 35%. Щодо перспектив використання в Україні альтернативних джерел енергії, то серед теоретиків та практиків існують різні думки. Так, на думку доктора технічних наук, професора, начальника відділу Інституту електродинаміки НАН України Костянтин Олександрович ЛИПКІВСЬКОГО, велику промислову перспективу в Україні має лише біоенергетика. Він вважає, що для використання сонячної енергії треба мати великі площі та значну кількість сонячних днів, які має, наприклад, Ізраїль. В Україні ж місцями, які можуть використовуватися для вироблення сонячної енергії є, передовсім, Крим. Погоджуючись загалом із думкою про широкі перспективи використання біомаси в Україні, ми вважаємо, що недоцільно взагалі відмовлятися від використання альтернативних джерел енергії у тих регіонах, де вони можуть принести суттєвий ефект. Тому використання енергії сонця в Криму, а води й вітру - в західних регіонах залишається сьогодні актуальним завданням. Більшість науковців і практиків зазначають, що перехід на альтернативні технології в енергетиці дозволить зберегти паливні ресурси України.

Окрім того, вартість енергії, яку виробляють альтернативні джерела, вже сьогодні нижче вартості енергії традиційних джерел, адже ціни на альтернативну енергію знижаються, а на традиційну - постійно ростуть. Головними проблемами на шляху до широкого впровадження альтернативних джерел енергії, на наш погляд, є: потреба в комплексній модернізації паливно-енергетичного комплексу, яка вимагає значного фінансування, наслідки економічної кризи, в результаті якої інвестування багатьох проектів припинилося, недостатнє вивчення та використання міжнародного досвіду з використання альтернативних джерел енергії, відсутність в Україні стратегії сталого розвитку та бачення тісного зв'язку альтернативної енергетики та ефективної боротьби з глобальними змінами клімату Землі. Деталізуючи проблему фінансування, наголосимо, що з метою реалізації завдань Програми НВДЕ необхідно залучити в 2003-2010 роках з різних джерел фінансування кошти в обсязі близько 13 млрд. грн. А на розвиток альтернативної енергетики в Україні з державного бюджету 2009 року передбачено 500 млн. грн. за лінією Міністерства житлового господарства і 1,5 млрд. грн. - за лінією Міністерства регіонального розвитку і будівництва. На нашу думку, подальший розвиток використання нетрадиційної енергетики та альтернативного палива, які можуть в короткі терміни принести суспільному виробництву України значний економічний ефект, повинен здійснюватись у таких напрямах, зокрема необхідно використовувати вторинні енергетичні ресурси (штучні горючі гази) промислових підприємств, особливо металургійної та хімічної промисловості та метан вугільних родовищ, в тому числі залучати новітні технології попередньої дегазації шахтних площ; відновлювати електрогенеруючі установки малої гідроенергетики; впроваджувати новітні конструкції вітроагрегатів для мережної та автономної вітроенергетики, пристосовані для найбільш поширених вітрових умов України; забезпечити більш широке впровадження теплонасосних пристроїв та систем геотермальної енергетики ; проваджувати комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) на діючих об'єктах електроенергетики, на котельних установках та промислових печах, котельнях комунальної сфери, а також на газотурбінних установках газоперекачуючих агрегатів; зменшувати емісію шкідливих парникових газів для чого переводити автомобільний транспорт для роботи на стисненому природному газі, застосовувати кисневмісні спиртові домішки до бензинів, протизносні присадки до масел двигунів внутрішнього згорання; використовувати грошові надходження, отримані (при здійсненні реальних продаж) за рахунок продажу квот на знешкодження викидів антропогенних газів та теплового забруднення довкілля згідно з Протоколом Кіото до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Таким чином, ми бачимо, що на рівні наукових дискусій, економічних розрахунків та законодавчих ініціатив в Україні існує розуміння важливості розвитку альтернативної енергетики як одного з важливих елементів модернізації паливно-енергетичного комплексу. Це дає нам надію сподіватися, що попри всі тимчасові економічні складності, уряд України зробить реальні ефективні кроки в цій сфері.

Размещено на Allbest.ru