Резерви зростання прибутку та рентабельності П(ПО)СП "Іскра" Олевського району Житомирської області

У практиці господарювання обраховуються такі показники рентабельності: рентабельність продукції; рентабельність виробництва; рентабельність продажу; рентабельність виробничих фондів; рентабельність вкладень (капіталу) у виробництво та ін.

Розраховані показники рентабельності представимо в таблиці 2.11. Показник рентабельності активів за прибутком від звичайної діяльності показує скільки прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів інвестованих в активи.

Показник рентабельності капіталу (активів) за чистим прибутком свідчить скільки припадає чистого прибутку на одиницю коштів інвестованих в активи. Показник рентабельності власного капіталу свідчить скільки припадає чистого прибутку на одиницю власного капіталу.

Таблиця 2.11

Показники рівня рентабельності виробництва П(ПО)СП «Іскра»

Показник рентабельності продажу означає, скільки отримано прибутку на одну гривню реалізованої продукції в оцінці за цінами продажу. Його збільшення свідчить про зниження витрат на виробництво та продаж продукції, або про підвищення цін на продані товари, роботи, послуги.

Як видно з таблиці 2.11. на П(ПО)СП «Іскра» спостерігається стійке економічне спадання. Так як, рентабельність продажу зменшилась, рентабельність основної діяльності також зменшилась на 0,20, рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації на 0,13, а коефіцієнт економічної стійкості на 0,04 пункти.

Розрахунок вищевказаних показників рентабельності, їх аналіз дозволяє керівникам господарюючих суб'єктів і підприємцям орієнтуватися в економічному рівні вирішення відповідних питань, ведення господарства та прийняття необхідних заходів щодо поліпшення господарювання.

Загальний рівень рентабельності не може знаходитись на високому рівні, якщо спостерігається збитковість основних видів продукції. Для аналізу рентабельності окремих видів продукції розглянемо рентабельність реалізації по окремих видах продукції (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Рентабельність основних видів продукції на П(ПО)СП «Іскра»

З даних таблиці видно, що ціни на тваринницьку сільськогосподарську продукцію зростають з кожним роком. Так, ціни на м'ясо ВРХ у 2010 році порівняно з 2008 збільшилися на 16,35 грн за 1 ц, на молоко на 73,06 грн., ціна реалізації зерна спала на 32,13 грн. , хмелю - на 2361,44 грн. або більш як 2рази. Одночасно зі зростання ціни відбулось і підвищення собівартості 1 ц продукції, відповідно: зерна на 2,15 грн., м'яса ВРХ на 98,29 грн., молока - на 55,72 грн,. Проте відбулось зменшення собівартості хмелю на 621,79 грн.

Рентабельність реалізації 1 ц продукції для зернових спала на 57,30%, і хмелю на 78,49 %, проте для молока вона зросла на 6,50% відповідно. Приведена маса прибутку вказує на те наскільки ефективно використовувались землі під певним видом продукції. Як видно, найефективніше земля використовувалась під хмелем, проте у 2010 році порівняно з 2008 вона скоротилась на 9,42 тис. грн., тобто потрібно переглянути забезпеченість цих галузей рослинництва відповідною технологією і засобами виробництва.

РОЗДІЛ 3. Резерви зростання рівня рентабельності виробництва

3.1 Визначення факторів, які впливають на рівень рентабельності виробництва в П(ПО)СП «Іскра»

Для виявлення резервів подальшого підвищення ефективності виробництва важливо здійснити всебічний аналіз показників рентабельності.

Із логіки побудови показника рівня рентабельності випливає, що його величина залежить від двох факторів -- ціни реалізації центнера продукції і рівня її собівартості. Для визначення зміни рівня рентабельності від зміни ціни можна скористатися формулою 8, а для визначення впливу собівартості на рівень рентабельності можна визначити, віднявши від рівня рентабельності звітного року показник або ж скористатися формулою 9. Дані по впливу цих факторів зведемо у таблицю 3.1.

Таблиця 3.1

Факторний аналіз рентабельності реалізації продукції

З даних таблиці видно, що при зменшенні ціни на зерно на 27,55% рівень рентабельності спаде на 40,95, а при зростанні собівартості на 12,05% рівень рентабельності спаде на 646,91 %. В ситуації з м'ясом ВРХ ми спостерігаємо, що навіть при зростанні собівартості на 43,17 % рівень рентабельності зростає на 190,32 - це відбувається завдяки швидшому зростанню ціни майже в двічі. При зміні рівня ціни рівень рентабельності зросте на 2,92 %. При реалізації ми спостерігаємо більший рівень зростання рентабельності від ціни ніж від собівартості.

Тому для підвищення рівня рентабельності виробництва необхідно:

- знижувати собівартість продукції, зокрема зернових;

- застосовувати сучасні методи ведення землеробства на підприємстві, оскільки основна галузь виробництва П(ПО)СП «Іскра» рослинництво і необхідно слідкувати за раціональним використанням земельних ресурсів;

- відрегулювати рівень цін. Необхідно щоб темпи росту ціни відповідали темпам росту собівартості у такій мірі, щоб з невіліювати вплив росту собівартості, який майже не можливо зупинити в даних умовах.

3.2 Впровадження інтенсивних технологій вирощування продукції рослинництва

На сучасному етапі розвитку сільськогосподарського виробництва система землеробства відіграє надзвичайно велику роль. Вона виступає безпосередньою продуктивною силою суспільства. Визначаючи і прискорюючи розвиток сільського господарства. Обумовлюється це багатьма причинами і передусім різноманітністю та складністю процесів, які забезпечують акумуляцію сонячної енергії та перетворення її в органічну речовину - джерело життя.

Науково-технічний прогрес в сучасному землеробстві досяг небувалого розвитку. Потенціальні можливості підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь надзвичайно великі. На Україні при використанні тільки 2% фотосинтетичної активної радіації (ФАР) протягом вегетаційного періоду можна щорічно одержувати понад 125 ц сухої маси органічної речовини з гектара.

Проте й на сьогодні продуктивність сільськогосподарських угідь в цілому по країні ще недостатня і не спроможна забезпечити промисловість необхідною сировиною, населення - продуктами харчування, тваринництво - повноцінними кормами. Надзвичайно важливим завданням агрономічної науки в даний час є розробка заходів і способів підвищення продуктивності та сталості землеробства в різноманітних грунтово-кліматичних умовах країни.[ 22. с.3-5]

Найціннішим природним ресурсом, джерелом багатства України по праву вважають ґрунти, унікальні чорноземи. В Україні зосереджено 8,4% світових запасів чорноземів, які є її національним надбанням. Проте сучасне використання земельних ресурсів призвело до порушення науково обґрунтованої системи ведення землеробства. Стан, в якому нині знаходяться сільськогосподарські угіддя незадовільний - від чого природна родючість ґрунтів знижується. Високий рівень розораності земель, виснажливе використання земельних ресурсів внаслідок укладення, в переважній більшості, короткострокових договорів оренди земельних часток не сприяє підвищенню родючості ґрунтів та їх охороні. Безгосподарське ставлення до землі проявляється і в розвитку ерозійних процесів. Вже тепер 32,8% орних земель України зазнали водної, а 54,2% - вітрової ерозії. Особливо страждають від ерозії схилові ділянки, на яких нині розташовано більше 1/3 ріллі.

Загальний аналіз й оцінка землекористування свідчить, що воно в Україні зорієнтовано на досягнення максимальних вигод без відповідних заходів щодо підвищення родючості ґрунтів і землеохоронних витрат. Збільшення у 2000 році частки соняшнику серед технічних культур до 70% проти 43,6% площ у 1990 році спричинило суттєві порушення науково обґрунтованої структури посівів і виснаження ґрунтів.

Недостатня кількість внесених добрив, яка за останнє десятиріччя по мінеральних добривах зменшилася з 4241 тис.т до 278,7 тис.т на рік, або у 15 разів, а по органічних у 10 разів, припинення вапнування і гіпсування ґрунтів, порушення екологічно допустимого співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень - негативно впливає на стійкість агроландшафту, посилює де градаційні процеси сільськогосподарських угідь, призводить до зниження вмісту гумусу в ґрунтах. За підрахунками фахівців, у цілому по Україні баланс гумусу негативний і щорічний дефіцит його становить 110 кг/га.

Ефективно використовувати землю в сільському господарстві - означає одержувати максимальну кількість сільськогосподарської продукції з одиниці площі з мінімальними витратами. Ретроспективний аналіз характеризує істотне зниження ефективності використання землі, внаслідок чого відбувся різкий спад виробництва. З 1990 по 2001 рік індекс виробництва валової продукції в порівняльних цінах 2000 року з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь становив 0,638. скорочення площі сільськогосподарських угідь спричинило зміну виробництва валової продукції на 5,0%, а зниження ефективності використання земельних ресурсів - на 41,2%, у тому числі виробництво продукції рослинництва зменшилося на 27,9%, а продукції тваринництва - на 54,7%. [ 22. с.17-18]

Слід зазначити, що комплексний підхід до планування та раціонального використання земельних ресурсів визначений концепцією сталого розвитку землекористування, який передбачає взаємне узгодження екологічних, економічних, і соціальних чинників розвитку. А.Г. Тихонов, Н.В. Гребенюк, О.В. Гряник, В.П. Феденко, О.В. Тихоненко, В.П. Прадун, В.М. Трегобчук та інші суть сталого розвитку вбачають у боротьбі за екологічність виробництва й збереження навколишнього середовища, яке "не повинно ставати на шляху економічного та соціального розвитку".[ 6. 73-74]

Враховуючи сучасний кризовий економічний стан сільського господарства, який поглиблюється внаслідок порушення диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію , найефективнішими , на думку вчених (Носко Б.С. та ін., 1999р.), є такі реальні заходи щодо підвищення родючості ґрунтів та їх ефективного використання:

1. Найбільш повне використання ефективної і потенціальної родючості ґрунтів завдяки раціональному розміщенню посівів сільськогосподарських культур у межах кожного господарства.

2. Впровадження науково обґрунтованої діагностики мінерального живлення рослин, що дає змогу більш раціонально використовувати досить обмежені ресурси добрив. Для об'єктивнішої оцінки фосфатного режиму доцільне поширення застосування при аналізі ґрунтів лужних методів (Мачигіна, Олсена).

3. Застосування заходів, спрямованих на підвищення ефективності і запобігання втратам поживних речовин (оптимізація доз і співвідношення N:P:K з урахуванням забезпеченості ґрунтів доступними для рослин елементами живлення, захист грунтів від ерозії, боротьба з бур'янами, меліоративні заходи та ін.). Підвищення культури землеробства, створення оптимальних умов для розвитку культурних рослин дає змогу завдяки більш потужному розвитку кореневих систем мобілізувати поживні речовини грунту. У тому числі й залишкові фосфати.

4. Ефективне використання наявних ресурсів органічних добрив (гною, торфо-гнойових компостів, сапропелю, органічних відходів від переробки сільськогосподарської продукції та ін.).

5. Зважаючи на мізерну кільість иінеральних добрив, які надходять у господарства, використовувати їх, насамперед, під пріоритетні культури (цукрові буряки, озиму пшеницю та ін.) найбільш ефективними способами: в рядки при сівбі та в підживлення (азотні добрива). Ці заходи сприяють підвищенню економічної віддачі від внесених добрив.

6. Застосування ресурсозберігаючих технологій внесення добрив, передусім локальним способом, завдяки чому внесення фосфорних та калійних добрив для підвищення позиційної доступності поживних речовин максимально наближає їх до кореневої системи, зберігаючи лише невеликий прошарок грунту (3-4 см).

7. Більш повне використання переваг біологізації землеробства завдяки розширенню посівів багаторічних трав та впровадженню бактеріальних препаратів.

8. Використання місцевих сиробинних ресурсів для підвищення родбчості грунтів (сапропелі, фосфорити, цеоліти, глауконіти, фосфатшлак, дефекат та ін).

9. Широке впровадження біологічних стимуляторів рослин.

Безперечно, більшість цих заходів мають тимчасовий характер і не вирішують повною мірою проблеми підвищення ефективності землеробства, тому вони повинні доповнюватись за умови поліпшення економічного стану в сільському господарстві комплексом науково обгрунтованих заходів щодо розширеного відтворення родючості грунтів. [ 22. с.407-408]

Найважливішим фактором і шляхом підвищення економічної рентабельності виробництва продукції рослинництва є подальше збільшення врожайності всіх сільськогосподарських і насамперед зернових культур. Ріст врожайності зернових культур стримується недостатньою інтенсивністю галузі, не дотриманням всіх елементів ґрунтозахисної системи землеробства, повільним освоєнням раціональних сівозмін і інтенсивних технологій, недоліками насінництва, відступом від вимог агротехніки оброблення культур. По оцінках українських вчених та економістів, приріст врожайності зернових культур при інтенсивній технології забезпечується за рахунок: раціонального застосування мінеральних добрив - на 30 -35%, використання інтенсивних сортів - на 15 -18%. Інше збільшення врожайності досягається за рахунок дотримання термінів і високої якості проведення усіх видів технологічних процесів оброблення зернових культур.

Збільшення врожайності впливає не тільки на збільшення валових зборів зерна, але і на економічну ефективність його виробництва: продуктивність праці, собівартість, а отже і на рентабельність.

Ріст врожайності зернових культур, як правило, зв'язаний з додатковими трудовими і матеріальними витратами на їхнє оброблення (у розрахунку на гектар посіву). Однак як показують практичні дослідження темпи росту врожайності і додаткових витрат неоднакові - врожайність росте швидше, ніж додаткові витрати праці і засоби. Тому з ростом врожайності скорочується трудомісткість виробництва і знижується собівартість зерна.

Визначимо як впливає врожайність зернових культур на собівартість виробництва зерна в П(ПО)СП «Іскра» і установимо яка існує залежність між цими двома показниками. Для цього побудуємо наступну таблицю 3.2.

Таблиця 3.2.

Визначення даних для обчислення кореляційного зв'язку

Використовуючи розрахункової дані таблиці 3.2. можна за допомогою комп'ютера установити коефіцієнт кореляції, що показує тісноту зв'язків між врожайністю зернових культур і собівартістю 1 ц зерна. У даному випадку він буде дорівнює -0,7808, що свідчить про тісний зворотний зв'язок між цими двома показниками.

Також за допомогою комп'ютера можна визначити параметри а й в у лінійному рівнянні

у= а + b*х (10)

де y - собівартість 1 ц. зерна; х - врожайність; а - коефіцієнт, який показує вплив всіх інших факторів, крім врожайності; b - коефіцієнт, який показує на скільки зміниться собівартість продукції при збільшенні чи зменшенні врожайності на 1 ц. з гектара.

У = 73,79-0,1642Х (11)

Воно означає, що при збільшенні врожайності на 1 ц. з гектара собівартість виробництва зерна знизиться на 16 копійок.

Якщо в отримане рівняння підставити врожайність зернових культур до приклада за 2010 рік, то можна одержати розрахункову величину собівартості, що буде дорівнює 72,73 грн. Порівнюючи фактичну величину собівартості зерна 2010 року з розрахункової бачимо, що вона вища на 6,70 %, що свідчить про не ефективність використання виробничих ресурсів.

Відношення фактичної собівартості до розрахункового називається коефіцієнтом коректування. Для даного розміру він дорівнює 0,019.

Тепер визначимо планову собівартість зерна за рахунок збільшення врожайності зернових культур (у результаті визначених заходів), наприклад, на 3 ц/га. планову врожайність визначимо по формулі:

Хn = Хфакт + Х (12)

де Хn - планова врожайність; Хфакт - фактична врожайність; Х - зміна врожайності. Підставляючи вихідні дані у формулу (12 ) одержимо врожайність 55,11 ц/га.

Планову собівартість визначимо за допомогою формули (11) помноживши її кінцевий результат на коефіцієнт коректування (0,1642). Зробивши відповідні розрахунки, одержимо планову собівартість зерна рівну 64,74 грн. Таким чином, при збільшенні врожайності зернових собівартість продукції знизиться за інших рівних умов.

3.3 Удосконалення механізму ціноутворення на сільськогосподарську продукцію

Головна причина, що обумовила кризовий стан в АПК України, -- це тривала відсутність еквівалентності обміну між продукцією сільського господарства та товарами і послугами що надаються йому. Вона зумовила величезну заборгованість сільськогосподарських товаровиробників, хронічну збитковість сільськогосподарського виробництва, економічну базу бартеризації, ускладнення кредитної системи та товарно-грошових відносин.

Аналогічна кризова ситуація в АПК була в США в тридцяті роки нинішнього століття. У зв'язку з цим у 1933 р. в США був введений закон про регулювання сільського господарства, яким концепція паритету цін і доходів була визначена як наріжний камінь сільськогосподарської політики. Концепція паритету була представлена в реальному та номінальному виразі. Сутність реального паритету вдало висловив колишній президент США Дж. Рузвельт: "Якщо в 1912 р. фермер міг відвезти в місто бушель зерна, продати його і купити собі сорочку, то і сьогодні він повинен бути в змозі відвезти в місто бушель зерна і купити сорочку". Тобто президент країни проголосив, що реальний паритет в тридцяті роки повинен бути таким, як у 1912 р., який на той час вважався найкращим роком в сільському господарстві країни.

Під номінальним паритетом розуміють співвідношення індексів зміни цін на сільськогосподарську продукцію до індексів зміни цін на продукцію, що споживається сільським господарством. Отже, виходячи із сутності реального паритету, номінальний паритет передбачав у вказаних співвідношеннях одиницю.

Аналіз показав, що у США в 1988 р. порівняно з 1912 р. ціни на сільськогосподарську продукцію зросли в 6 разів, а ціни на товари і послуги, що надавались йому, -- майже в 12 разів. Тобто номінальний показник паритету в США становив 0,54.

Противники об'єктивної необхідності дотримання номінального паритету в АПК України посилаються на те, що навіть в США з 70-х років він був порушений. При цьому не береться до уваги саме головне, що в США у сільське господарство за роки дотримання номінального паритету був закладений такий виробничий потенціал, який забезпечив темпи росту продуктивності праці у два рази більші, ніж в інших галузях народного господарства. Це і компенсувало американським фермерам недостаючий до одиниці номінальний показник паритету.

Для українського сільськогосподарського товаровиробника, як зазначалося, показник номінального паритету становив 0,20 при надзвичайно великих темпах зниження продуктивності праці. Останнє зумовлено тим, що капіталовкладення у виробничу сферу сільського господарства скоротилося в 14,7 рази. У зв'язку з цим жива праця почала витісняти уречевлену. Так, у багатьох господарствах цукрові буряки через дорожнечу технічних засобів збирали вручну.

Отже, проводити аналогію в недотриманні номінального паритету у США і в нашій країні абсолютно невірно. Це зумовлено і тим, що сільськогосподарські підприємства країни з розвинутою ринковою економікою вузькоспеціалізовані, а наші -- багатогалузеві і значна частина матеріальних ресурсів (насіння, корми тощо) виробляється безпосередньо у господарствах і здорожчення їх через екологічний ефект не враховується при традиційному дотриманні паритету цін. Без усунення надвеликого диспаритету у вітчизняному АПК неможливі нормальні товарно-грошові відносини, адекватні ринковим умовам які б сприяли ефективному функціонуванню товаровиробників будь-яких форм господарювання.

Цінова політика повинна здійснюватися на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням та посиленням антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що надаються товаровиробникам за умов запровадження єдиної методології ціноутворення на основі концепції ціни виробництва.

Основним механізмом системи державного цінового регулювання повинна стати участь товаровиробників у державних цільових і регіональних програмах.

Удосконалення цінової політики повинно спрямовуватися:

на першому етапі-- на створення, як мінімум, умов простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства на основі запровадження цін підтримки (заставних цін) на квотуванню в межах продовольчої безпеки країни сільськогосподарську продукцію;

на другому етапі -- на стабілізацію і створення економічних передумов для розширеного відтворення на основі дотримання цінового паритету шляхом вільного ціноутворення та, при необхідності, введення еквівалентних цін (цін розширеного відтворення).

Державними програмами щорічно визначатимуться види та обсяги (квоти) продукції, рівні цін підтримки та еквівалентних цін. Визначені обсяги необхідної продукції розподілятимуться між товаровиробниками шляхом квотування на конкурсній основі. Решта продукції реалізовуватиметься за ринковими цінами.

Ціни підтримки визначаються на основі нормативної галузевої собівартості та мінімального прибутку.

Для забезпечення цінового паритету запроваджуватимуться еквівалентні ціни, що формуватимуться на основі галузевих нормативних витрат і середньої норми прибутку (в галузях, які обслуговують агропромисловий комплекс) на авансований у виробництво капітал. 3 цією метою створюватиметься фонд державної підтримки цін і доходів в агропромисловому комплексі та передбачаються відповідні кошти в державному і місцевих бюджетах для регулювання цін підтримки та еквівалентних цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників.

При наявності протягом року значних темпів інфляції необхідно здійснювати щомісячну індексацію цін підтримки та еквівалентних цін на рівень інфляційного зростання сукупних витрат виробництва.

Регулятивну функцію забезпечення ринкової рівноваги попиту і пропозиції, а також стабілізації продовольчих фондів та споживчих цін повинна виконувати товарно-кредитна корпорація (ТКК) із необхідними запасами сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів і коштів.

Для дотримання еквівалентності міжгалузевих відносин між сільським господарством і переробними галузями АПК слід розширити мережу узгоджувальних комісій по цінах і доходах у сировинних зонах інтегрованих формувань. До складу узгоджувальних комісій по цінах і доходах включити представників від виробників сировини, переробних підприємств та торговельних організацій, професійних спілок, організацій по захисту прав споживачів та незалежних експертів.

Кожний сільськогосподарський товаровиробник, виходячи з ціни реалізації продукції, має визначити для себе поріг продуктивності беззбиткового виробництва. За розрахунками, у сучасних умовах в середньому в Україні беззбиткове виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах можна мати при надоях близько 7 тис. кг, великої рогатої худоби -- при середньодобових приростах понад 1 кг, свиней -- при приростах 450-500 г.

Нині в АПК країни існує надзвичайно важлива проблема інфраструктури ринку. У нас повністю зруйнована так звана адміністративно-командна система реалізації продукції (яка передбачала визначення рівня закупівельних цін, обсягів реалізації продукції через систему договорів контрактації, доставку продукції на заготівельні пункти, авансування тощо) без своєчасної заміни її бажаною ринковою системою.

Ціни на сільськогосподарську продукцію в даний час переважно визначаються, як це передбачено ринковими умовами, згідно з попитом і пропозиціями. Загальновизнано, що індикатором цін має стати біржова торгівля. В Україні у 1998 р. зареєстровано 223 біржі, що більше ніж у Європі та США. Проте обсяги біржової торгівлі у 1997 р. в загальних обсягах реалізації відповідної продукції сільськогосподарськими товаровиробниками України становили по зерну лише 1,3 %, соняшнику -- 3,1 %, цукру -- 5,6 %. За цих умов вітчизняні біржі не є індикатором цін на сільськогосподарську продукцію. У багатьох випадках вони нижче рівня цін позабіржової торгівлі. Ці незначні обсяги реалізації продукції на умовах СПОТ- та форвард не репрезентативні генеральній сукупності товарів.

Потрібно чітко визначитися, що індикатором цін є біржова торгівля на умовах ф'ючерсу, якого у нас на аграрному ринку ще немає. За умов ф'ючерсу кількість продукції за контрактами (торгівля здійснюється не реальним товаром) продається і купується в десятки, сотні разів більше, ніж виробляється в країні конкретного виду товару. Крім того, ф'ючерс передбачає часткове перенесення ризику з товаровиробника на покупця шляхом залучення спекулятивного капіталу та здійснення процесу хеджування.

У процесі створення нової ринкової інфраструктури необхідно організовувати торгові доми, продовольчі оптові ринки; розробити вітчизняні стандарти, гармонізовані із світовими, налагодити систему сертифікації продукції; аналітико-інформаційне забезпечення суб'єктів ринку (організація служби цінового моніторингу, забезпечення прогнозно-аналітичною інформацією). Відділення ціноутворення та інфраструктури ринку тривалий час два рази на рік розробляє прогнози по 13 ринках аграрної продукції.

Відділенням ціноутворення та інфраструктури ринку Інституту аграрної економіки УААН розроблені методичні підходи на основі концепції ціни виробництва та щоквартально розраховуються на нормативній базі конкретні рівні заставних і еквівалентних цін.

Проте в існуючих умовах досягти бажаних позитивних зрушень в АПК країни можна лише завдяки системі економічних важелів: реструктуризації заборгованості, обумовленої диспаритетом цін, елементарної еквівалентності цін, життєздатної кредитної та податкової системи і в завершення введення положень про банкрутство господарств. Крім того, треба вирішити проблему внутрішнього споживчого ринку через підвищення катастрофічно низької купівельної спроможності населення.

Без введення такої системи економічних важелів сільськогосподарське виробництво буде наближатися до натурального виробництва, що поставить під загрозу харчування міського населення країни.

ВИСНОВКИ

Показник рентабельності виробництва має особливо важливе значення в сучасних, ринкових умовах, коли керівництву підприємства потрібно постійно приймати ряд неординарних рішень для забезпечення прибутковості, а, отже, фінансової стійкості підприємства (фірми).

Фактори, що роблять вплив на рентабельність сільськогосподарського виробництва, численні і різноманітні. Одні з них залежать від діяльності конкретних колективів, інші зв'язані з технологією й організацією виробництва, ефективністю використання виробничих ресурсів, упровадженням досягнень науково-технічного прогресу.

Підприємство протягом періоду з 2008 по 2010 рр. показало себе як рентабельне, ефективне та продуктивне підприємство. Показники ефективності підтверджують це. Лише в 2010 році було вироблено валової продукції на 1200 тис. грн. менше ніж у 2008 р. на 6,25 %. В 2010 році було отримано чистого прибутку на суму 194 тис. грн. Рівень рентабельності в різні роки становив 38,42%, 22,16 %, 10,78 %. На підприємстві зменшилась норма прибутку на 66,68%. Зросла оплата праці на 1,26%. Проте рівень заробітної праці на підприємстві залишає бажати кращого, середньомісячна заробітна плата в 2010 році склала 790, 36 грн.

Отже, проаналізувавши господарську діяльність підприємства можна зробити висновки, що П(ПО)СП «Іскра» досягло високих результатів і позитивних економічних показників. У товаристві спостерігається тенденція до зростання всіх економічних показників. Проте підприємству багато в чому необхідно удосконалюватись. Для кращого розвитку сільськогосподарського виробництва треба створити більш сприятливі умови. А саме: пільгове кредитування, забезпечення новою сільськогосподарською технікою. Потребує удосконалення і оподаткування виробників сільськогосподарської продукції. За даних умов можна добиться підвищення врожайності всіх культур, що вирощуються на підприємстві.

Як показали практичні розрахунки, показники рентабельності мають більш-менш значні коливання по роках, що є наслідком зміни цін реалізації і собівартості продукції. На рівень реалізаційних цін впливає насамперед кількість і якість товарної продукції, а на собівартість - врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби, а також величина трудових і матеріальних витрат.

Поліпшення використання землі;

- Підвищення її родючості;

- Раціональне використання виробничих фондів;

- Впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва;

- Підвищення якості і збереження виробленої продукції;

- Широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці, оренди як прогресивної форми господарювання;

- Розвиток сільськогосподарського використання на основі різноманітних форм власності, видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та інтенсивної роботи.

Важливим напрямком зростання ефективності сільськогосподарського виробництва є підвищення рівня забезпеченості господарства основними і оборотними фондами та поліпшення їх використання. Із зростанням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності, проте, спостерігається деяке зниження фондовіддачі.

СПИСОК ВИКОРИСТИНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 p., №996-XІV // Відомості Верховної Ради (ВВР). -1999. -№40. - ст.365.

2. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації: Затв.Наказом Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України 26.01.2001р., № 49/121 // Українська Інвестиційна Газета, Нормативна База.- 2001.- № 9 (281).-С.7-11.

3.Вітков М.С. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва в перехідний період до ринку// Економіка АПК, 2005, №2

4. Россоха В.В.-Ефективність використання виробничого потенціалу в аграрній сфері АПК//Економіка АПК, 2004.-№6

5. Ситник В.П.-Впровадження наукових розробок у виробництво: стан і перспективи//Економіка АПК, 2005.-№2

6. Котикова О.І.-Земля та її потенціал у виробничій функції: особливості і шляхи підвищення ефктивності використання// Економіка АПК, 2006.-№12

7.Мойса М.Я., Крюкова І.О.-Ресурсний потенціал аграрних підприємств та економічний механізм його раціонального використання// Економіка АПК, 2004,№2

8. Аранчій В.І., Чумак В.Д.-Удосконалення організаційно-економічного механізму фінансової стабілізації аграрних підприємств// Економіка АПК, 2004,№2

9. Сахно Л.А.-Удосконалення економічних відносин в інтегрованих агропромислових підприємствах//Економіка АПК, 2004.-№8

10. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. - К.:КНЕУ,-2002,-с.624

11. Афанасьєв М.В. Економіка підприємства: Навчально-методичний посібник/ М.В.Афанасьєв, А.Б.Гончаров.- Х.: ВД "ІНЖЕК", 2003.- 410c

12. Бойчик І.М. Економіка підприємства: навчальний посібник. - К: Каравела,-2001,-с.298

13. Бондар Н.М. Економіка піддприємства: Підручник.-К.:2005.-530с.

14. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навчальний посібник.- К.: Знання, 2002.- 236 с

15. Горлачук В.В., Вюн В.В., Сохнич А.Я. Управління земельними ресурсами: розвиток екологічної інфраструктури землекористування. - Львів: НВФ «Українські технології», 2002.-с.28

16. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. - К.: Знання, 2000. - 378 с.

17. Луцький І.М., Манів З.О. Економіка підприємства: Підручник.-К.: Знання, 2004.-487с.

18. 19. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 132 с.

19. Економічна енциклопедія:У трьох томах. Т.З./Редкол.:…С.В. Мочерний (відпр.ред.),та ін.-К.: Видавничий центр «Академія»,2002.-952с.

20.Мацибора В.І. Економіка сільського господарства.- К.:Вища школа.-1995.-415с

21. Осипов В.І. Економіка підприємства: Підручник.- Одесса: Маяк, 2005.- 724с

22. Примак І.Д. Системи землеробства: історія їх розвитку і наукові основи/ за р15. Экономика предприятия: Учебник/ М.Г.Грещак, В.М.Колот, П.НаливайкоА, С.Ф.Покропивний; Под ред. Покропивного С.Ф.- К.: КНЕУ, 2003.- 608с.

23. Славюк Р.А. Економіка сільського господарства.-Л.: Вежа, 1999.-196с

24. Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., Тихоненко О.В., Феденко В.П. Наукові засади сталого розвитку землекористування: принципи, індикація, показники// Землевпорядкування. -2002, -№2.-с.13

25. Топіха І.Н. Економіка аграрних підприємств: Підручник.-К.:2001.-461с.

26.Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. - К.:”Каравела”, 2003. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru