Етапи розвитку економічної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

"Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Реферат

на тему:

"Етапи розвитку економічної науки"

Студентки I курсу,

7 групи, спеціальності 6508

Фінансово-економічного

факультету

Сівко Катерини

Київ - 2011

Зміст

Вступ

1. Економічна думка стародавнього світу

2. Формування політичної економії як науки

2.1 Економічні ідеї середньовіччя, меркантилізм

2.2 Класична політична економія

2.3 Марксизм або політична економія праці

2.4 Марджиналізм і неокласичний напрям

3. Основні напрями сучасної економічної думки

3.1 Кейнсіанство

3.2 Монетаризм

3.3 Інституціоналізм і теорія суспільного вибору

3.4 Неокласичний синтез

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Темою мого реферату, є історія розвитку економічної науки, а також встановлення і розвиток різноманітних економічних і наукових шкіл. Тут будуть представлені основні етапи еволюції економічної думки зі стародавніх епох і до нашого часу,представлені світові економічні школи: неокласична,монетарна, кейнсiанство, марксизм, розглянуто теорії провідних економічних вчених різних періодів : Адама Сміта,Адама Маршала,Франсуа Кене, Карла Маркса, М. Фрідмена, та інших.

Відомий філософ доби Відродження сказав: "Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе". У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Минуле - це грунт, майбутнє - квітка , що проростає з нього. Вивчаючи історію економічної думки, можна побачити, що люди завжди прагнули усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної науки.

Тема мого реферату є надзвичайно актуальною в наш час,адже кожен день ми "стикаємося з різноманітними економічними процесами і проблемами, щоб краще розуміти їх суть і наслідки людині необхідно хоча б трішки знати про рiзнi економічні думки щодо них. Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. В жодній епосі не існувало сталої системи економічних поглядів на економічні процеси та явища. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку людства.

Вивчаючи історію розвитку різних економічних думок і теорій, ми, тим самим, досліджуємо стан економіки у різні періоди часу. Саме аналізуючи економічні процеси певного історичного періоду, ми дізнаємося про рівень розвитку тогочасного суспільства. Головною метою мого реферату є дослідження еволюції економічної науки від стародавнього світу до сьогодення , а також різних пояснень одних i тих самих економічних процесів та явищ різними вченими.

1. Економічна думка стародавнього світу

Джерела та витоки економічної науки знайшли своє відображення у численних історичних пам?ятках глибокої давнини. Відомості про господарське життя та спроби теоретичного усвідомлення економічних умов існування, осмислення виробничого досвіду та мотивів господарської діяльності народів стародавніх цивілізацій дійшли до нас в усній народній творчості, світових релігійних системах, перших писемних творах.

Економічна думка стародавнього світу охоплює значний історичний період. Пам'ятки давнини та твори стародавніх мислителів відображають насамперед стан соціально-економічного та політичного розвитку країн Стародавнього Сходу і античності. Водночас їх можна розглядати як перші пам'ятки економічної думки, спроби узагальнення господарської практики, теоретичного усвідомлення економічних процесів та явищ.

Відмінності становлення та розвитку окремих держав стародавнього світу спричинили відмінності в економічних поглядах мислителів різних країн. Проте економічна думка стародавнього світу має цілісність якісних особливостей:

· виразниками економічної думки стародавнього світу були, як правило, великі мислителі (філософи, теологи), релігійні діячі, правителі рабовласницьких держав, урядові чиновники та ін.;

· економічній думці стародавнього світу притаманна ідеалізація рабовласницької держави, захист переважно натурального господарювання, ототожнення багатства з натуральною формою продукту, засудження (з позицій моралі, етики) великих торговельних та лихварських операцій як чинників дестабілізації існуючого суспільного устрою;

· економічні ідеї та обґрунтування економічних процесів та явищ у творах стародавніх мислителів базуються на категоріях моралі, етики, релігійних постулатах тощо.

Історія держав Стародавнього Сходу відображає початок цивілізації та становлення економіки як специфічної сфери людської діяльності. Відокремлення скотарства від землеробства, виділення ремесла із сільськогосподарського виробництва, розвиток обміну, виникнення торгівлі та грошей сприяли продукуванню надлишкового продукту, майновому розшаруванню населення. Охорона інтересів приватних власників, необхідність обслуговувань потужних іригаційних систем та захисту населення від зовнішньої небезпек викликали потребу у сильній централізованій владі, суворій дисципліні, регламентації господарського життя.

Характерними рисами економічної думки Стародавнього Сходу є глибокий символізм, апріорність, невіддільність від універсального міфологічного розуміння світу, схильність до повчань. Слід зазначити, що у країнах Стародавнього Сходу регламентувалось не тільки натуральне господарство, але і зачатки товарно-грошових відносин. Проблеми захисту населення від боргового рабства і лихварства знайшли яскраве відображення у Старому заповіті Біблії. ( "Історія економічних учень" Базилевич В.Д., Гражевська Н.І.)

Саме з історією економічної думки Стародавнього Сходу пов'язане започаткування конкретних економічних наук -- статистики, обліку та аналізу господарської діяльності, управління тощо. Економічна думка Стародавнього Сходу справила значний вплив на розвиток європейської цивілізації і стала суттєвим внеском до скарбниці світового економічного знання.

Економічна думка античного світу розвивалась у межах філософських і політичних вчень. Соціально-економічні вчення Стародавньої Греції у своєму розвитку проходять 3 історичні етапи.

Перший - охоплює IX - VI ст. до н.е. процеси встановлення державності , зародження і розвитку рабовласництва відображені у творах Гомера, Гесіода , Соломона (638-559рр.до н. е.)

Другий - (V - пер. пол. VI ст. до. н. е.) пов'язаний з розквітом полісної економіки та класичного рабовласництва. Важливу роль у розвитку економічних ідей цього періоду відіграла діяльність відомих афінських реформаторів Солона (638--559 pp. до н.е.), Пісістрата (546--527 pp. до н.е.) та Перікла (490--429 pp. до н.е.), твори давньогрецьких мислителів Демокріта, Сократа, Протагора та ін.

Реформи Солона відобразили перехід від родових до полісних відносин і були спрямовані на подолання суперечностей розвитку давньогрецької держави шляхом відміни боргового рабства, проведення "сейхастейї" (списання всіх боргів, які були надані під заставу землі). Передбачались заходи з розвитку середнього та дрібного землеволодіння, посилення товарності сільськогосподарського виробництва . Відомий афінський політик Перікл (490--429 pp. до н.е.) керував афінською державою у 444--429 pp. до н.е. Захищаючи рабовласницький устрій, він заохочував розвиток міст, дрібну торгівлю та ремесло, колонізацію нових територій. Щоб полегшити доступ незаможних громадян до управління, він забезпечив ухвалу народних зборів про грошові оплати для членів ради та народних суддів.

У поглядах на економіку відомого філософа Стародавньої Греції Сократа (469--399 pp. до н.е.) переважали морально-етичні підходи. Економічну діяльність з метою наживи він трактував як несумісну з доброчинністю. Сократ стверджував, що всі економічні операції випливають із моральних характеристик людини: енергії, настирливості, стриманості тощо. Вважаючи багатство відносним поняттям, він наголошував на тому, що доброчесність пов'язана не стільки з умінням користуватися багатством, скільки з умінням обходитись без нього.( Історія економічних учень. Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Гайдай. Навчальний посібник / К.: Знання, 2004.- 1300 c. 2.2.2. Економічні погляди старогрецьких філософів)

Третій (др. пол. IV - II ст. до н.е.) -період еллінізму. Починається занепад державності у Стародавній Греції , який супроводжувався кризою рабовласницького господарства. Принципи економічної політики елліністичних держав отримують систематичне обґрунтування у специфічних творах цього періоду. У трактаті "Економіка", виділено 4 види "економії": царська, тирана,полісна та приватна й обґрунтовано основні вимоги раціонального ведення господарства. Теофраст (370-286 рр. до н. е.) традиційним чином прославляє сільське господарство, але наголошує на домінуючому значенні полісної економіки. Творчість Теофраста втілила антитезу азіатського (натурального) та античного (комерційного) способів ведення господарства. (Політична економія: Підручник. Ніколенко Ю.В. Глава 2 зародження і основні етапи розвитку економічної думки.)

2. Формування політичної економії як науки

2.1 Економічні ідеї середньовіччя, меркантилізм

економічний меркантилізм кейнсіанство марджиналізм

Хронологічні межі епохи середньовіччя охоплюють період з V до середини XVII ст.( від падіння Римської імперії і до Відродження), який у європейських народів був пов'язаний із зародженням, пануванням та розкладом феодалізму.

Термін "феодалізм" виник напередодні Великої французької революції і означав "Старий порядок" (абсолютна монархія, панування дворянства тощо). Сучасна історична наука трактує феодалізм як соціально-економічну систему, яка існувала у Західній та Центральній Європі у період середньовіччя, хоча її окремі риси були притаманні й іншим регіонам світу в різні епохи.

У період середньовіччя у суспільній думці Західної Європи переважала канонічна доктрина, яка демагогічно проголошувала ідеалом суспільну власність, але об'єктивно підтримувала інститут приватної власності. Економічні ідеї середньовіччя систематизував Ф. Аквінський у трактаті "Сума теології",1273р. Так, багатство розглядалося ним як матеріальні блага, і засуджувалося, якщо воно нагромаджено іншими способами, ніж праця.(Політична економія: Підручник. Ніколенко Ю.В. Глава 2 зародження і формування політичної економії як науки.)

Меркантилізм. Становлення капіталізму в Західній Європі, зростання наукових знань створили сприятливі умови для вивчення та узагальнення процесів економічного розвитку. Меркантилізм (з лат. Mercari - торгувати), як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва, виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу.

Прибічника цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівля, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей. Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу.(Економічна теорія: Навч. посібник. 2009р. Крисальський О.В., Савчук В.К.)

У розвитку меркантилізму виділяють 2 основні етапи: перший - ранній меркантилізм або монетаризм, до представників якого відносять В.Стаффорда (Англія), Б.Даванцаті (Італія) ; другий - розгорнута система меркантилізму, ідеї якого втілили Т.Мен, С.Фортрей (Англія), А.Монкретьєн (Франція). Основним критерієм поділу є обґрунтування засобів досягнення торговельного балансу.

Меркантилісти сприяли розвитку експортно-орієнтованої промисловості, міжнародному поділу праці, визначали свободу багатьох форм економічної діяльності, але одночасно спиралися на митний протекціоналізм, монопольні компанії, колоніальну систему, фіскальне пограбування. Специфіки капіталізму меркантилісти не розуміли , не було і аналізу виробництва, соціальні проблеми ігнорувалися.

Фізіократи( з гр. physis - природа, kratos - влада) французька школа , що критикувала ідеї меркантилістів . На відміну від меркантилістів, вони перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість,транспорт і торгівля - безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф.Кене (1694-1774рр.) (Лідер школи. Саме він розробляє концепцію природного порядку в економіці), А. Тюрго (1727-1781рр.), В.Мірабо (1715-1789рр.), Д.Норе. (Економічна теорія: Навч. посібник. 2009р. Крисальський О.В., Савчук В.К.)

2.2 Класична політична економія

Закінчення періоду меркантилізму збіглося з тенденціями обмеженого прямого державного контролю над економічною діяльністю. "Laissez faire" (незалежність ділової діяльності) є девізом нового напряму економічної думки - класичної політичної економії. Її засновники У.Петті. А.Сміт, Д.Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, механізму конкуренції. Саме вони започаткували трудову теорію власності, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.

Згідно з найбільш поширеним підходом до хронологічного поділу класичної школи її поділяють на такі етапи:

a) Перший період охоплює кінець XVII - перша половина XVIII. Відбувається утвердження основних положень класичної школи у творчості В.Петті (Англія) та П.Буагільбера (Франція). В.Петті у праці "Трактат про податки та збори", 1662р., починає розробку трудової теорії власності. Відома формула В.Петті : "Праця - батько і активний принцип багатства, а земля - його мати" є варіантом вчення про джерела власності. Отже, В.Петті все ще знаходився під впливом меркантилістичних уявлень, вважав, що праця по видобутку дорогоцінних металів - це особлива праця, яка безпосередньо створює вартість. Він є одним із засновників економіко-статистичних методів дослідження, виділив категорію національного доходу.

b) Другий етап (др. пол. XVIII ст.) пов'язаний з дослідженнями англійського економіста А.Сміта (1723-1790рр.). Найгеніальнішою працею вченого є "Дослідження про природу та причини багатства народів",1776р. Саме в ній Сміт започаткував систематизований виклад політекономії і дослідив значення особистого інтересу, як рушійної сили економічного прогресу. Він досліджує суть та закономірності капіталістичного господарства, аналізує розподіл праці та грошовий обіг. На відміну від меркантилістів, вчений визначив першоджерелом багатства працю. Одночасно для Сміта була характерна подвійність поглядів стосовно теорії вартості, він обґрунтовує і трудовий і витратний підходи.

c) Третій(пер.пол.XIXст.)представлений у працях Д.Рікардо,Т.Мальтуса(Англія), Г.Кері (США), був пов'язаний з утвердженням ринкової економіки, завершенням формування національних ринків у Європі та початком економічних кризових потрясінь. Д.Рікардо так сформулював мету політичної економії: визначення законів, які керують розподілом доходів. Вчений більш послідовно, ніж А.Сміт, розробляє теорію про працю як єдине джерело вартості.

Завершальний етап класичного напрямку (др.пол. XIXст.) було ознаменовано працями Дж.С.Мілля та К.Маркса. Дж.С.Мілль (1806-1873рр.) у праці "Основи політичної економії",1848р.,систематизував економічні ідеї класичної школи та обґрунтував вимоги англійської ліберальної буржуазії до соціального реформізму.(Політична економія: Підручник. Ніколенко Ю.В. 2009р.)(Економічна теорія:Навч.посібник. Крисальський О.В., Савчук В.К. 2009р.)

2.3 Марксизм,або політична економія праці

Засновники цього напрямку К. Маркс і Ф.Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позиції робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії власності, зробили аналіз розвитку форм власності, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей продуктивності праці. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не малі належної обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження.

2.4 Маржиналізм і неокласичний напрям

У 70-х рр. XIX ст. політичній економії формується новий напрям - маржиналізм (з фр. Marginal- грань, межа). Специфікою маржиналізму є використання граничних величин (гранична корисність і гранична продуктивність ) в аналізі економічних процесів, які характеризують не саму суть цих процесів, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда.

Початок маржиналістичної революції припадає на 70-80-ті рр. XIX ст. та ототожнюються з працями В.Джевонса, Л.Вальраса,К.Менгера("Основи вчення про народне господарство",1871р. Австрія)

Продовженням маржиналістичної революції є формування у 90-х рр. XIX ст. неокласичного напряму. Починається заперечення необхідності втручання держави в економіку, розглядається ринок як саморегульована економічна система , що здатна самостійно встановлювати наобхідну рівновагу між попитом і пропозицією. Найбільший внесок у розвиток неокласичної теорії належить кембриджській школі (А.Маршалл ,А.Пігу), американській школі граничної продуктивності (Дж. Кларк) та математичній школі (Л.Вальрас,В.Парето,В. Джевос.)

Престиж неокласичного напряму було підірвано "великою депресією"1929-1933 рр., незворотнім закінченням епохи вільної конкуренції, впевненості в могутності "невидимої руки" ринку, концепції невтручання держави у економічне життя суспільства. Криза неокласицизму отримала назву "першої кризи економічної теорії" Заходу XX ст.

3. Основні напрями сучасної економічної думки

До сучасної відносять широкий спектр теорій, концепцій, шкіл західної економічної думки XX - поч.XXI ст., її основними напрямами є кейнсіанство, інституціоналізм та неокласичний синтез.

3.1 Кейнсіанство

Одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. (Економічна теорія:навч. посіб. ,Крисальський О. В. 2009. - 520с.) Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж.М.Кейнс., який у 1936р. опублікував працю "Загальна теорія зайнятості,процента та грошей", яка стала важливою подією в історії економічної думки міжвоєнного періоду. Дж. Кейнс першим застосовує макроекономічний підхід до аналізу економічних процесів, досліджує зв'язки між національним доходом, сукупним попитом і пропозицією. Дж. Кейнс побудував свою теорію на запереченні вчень неокласичної школи. Криза ринкового господарства - криза перевиробництва, тому її вирішення знаходиться не у сфері пропонування ресурсів (як стверджували неокласики), а у сфері попиту.

У стислому вигляді кейнсіанське трактування макроекономіки можна подати так. Основоположним у теорії Кейнса є твердження про те, що ціни на продукцію та заробітна плата в короткостроковому періоді є нееластичними щодо зниження, тобто падіння сукупного попиту не справляє впливу на їхній рівень. Це призводить до того, що крива сукупної пропозиції стає горизонтальною лінією, котра розміщується праворуч від нульового рівня реального обсягу виробництва, нижче його рівня за повної зайнятості або рівня потенційного обсягу виробництва. Відповідно до кейнсіанської теорії, як тільки досягнуто рівня повної зайнятості, крива сукупної пропозиції перетворюється на вертикаль.( Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. Історія економічних учень .Навчальний посібник / К.: КНЕУ, 1999.- 562 c.)

Також Кейнс розробляє теорію активної участі держави у структурній перебудові економіки,запровадженні антикризового регулювання, перерозподілі доходів,збільшенні соціальних витрат.

Економічна теорія Дж. М. Кейнса, безумовно, містила новаторські ідеї. Її практична доцільність була підтверджена підчас подолання кризи 1929-1933 pp. у заходах господарської політики, зокрема США. Однак це аж ніяк не дає підстав говорити про кейнсіанську революцію, бо, по-перше, революції в історії економічної теорії не відповідають природі поступального розвитку; по-друге, чимало з того, що запропонував Дж. М. Кейнс, було відоме раніше, можливо, не з такою науковою аргументацією і прозорістю. В економічній теорії ніщо не виникає з нічого. Це істина, про яку доводиться нагадувати тим, які будь-яку незвичну концепцію оголошують революцією. Якби так було, то в історії економічної теорії було б надто багато революцій, бо вона має справу з постійним новаторським оновленням. Це, звичайно, не може применшити значення теоретичної системи Дж. М. Кейнса, який назавжди залишиться серед видатних економістів XX ст.

3.2 Монетаризм

Монетаризм являє собою одну із найбільш впливових течій у сучасній економічній науці, яка належить до неокласичного напряму. Він розглядає вплив господарського життя на процес, який відбувається у галузі грошового обігу, і наслідки останнього для економіки. Термін "монетаризм" був уведений в сучасну літературу Карлом Бруннером у 1968 р. Здебільшого він застосовується для характеристики економічної школи (переважно чиказької), представники якої твердять, що сукупний грошовий доход справляє найбільший вплив на зміну грошової маси.

Монетаризм як новий напрям економічної думки звичайно протиставляли кейнсіанству. Тоді як концепція Кейнса сформувалася на фоні критики неокласичної економічної теорії, сучасний монетаризм виник як опозиція насамперед кейнсіанству, на основі якого виявилося неможливим робити аналіз поширених у світі процесів інфляції. Цікаво відзначити, що найбільш відомий представник сучасного монетаризму, засновник Чиказької школи М. Фрідмен виступив зі своїми новими ідеями у той період, коли пануюче становище в теоретичній економіці займали кейнсіанці. Після закінчення другої світової війни вони прогнозували глибокий спад або навіть депресію у виробництві. Однак такий спад не настав, зате посилились інфляційні процеси, які, на думку монетаристів, пов?язані насамперед з непомірне швидким зростанням грошової маси.( Юхименко П. І., Леоненко П.М Історія економічних учень.Навчальний посібник / К.: Знання-Прес, 2005.- 583 c. 16. Економічні концепції монетаристів. М.Фрідмен) На думку монетаристів грошова маса, що перебуває в обігу,є визначальним фактором у розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту. Приріст грошової маси має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

3.3 Інституціоналізм, або інституціально-соціологічний напрям і теорія суспільного вибору

Інституціоналізм (з лат. Institution - спосіб дії) виник у XX ст. в умовах "глобальної промислової революції". Його представниками є Т.Веблер, Дж. Коммонс,У.Мітчелл. які розглядають економіку як систему,в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють корпорації, державу, профспілки, а також правові і морально-етичні норми. Серед нових концепцій найбільш суттєвими були теорії системної трансформації капіталізму, інституціально-соціологічні дослідження.

Теорію суспільного вибору також називають новою політичнию економією, оскільки вона вивчає політичний механізм прийняття макроекономічних рішень . Автор теорії Дж.Б'юкенен аналізує взаємовідносини всередині державного апарату. Держава, на його думку,є особливим ринком,який включає виборців, депутатів та чиновників. Чиновники,насамперед,прагнуть до максимізації власного прибутку, а не добробуту суспільства. Дж.Б'юкенен надає наукову інтерпретацію багатьом не дослідженим раніше явищам: "пошуку політичної ренти,економіки бюрократії".

3.4 Неокласичний синтез

Неокласичний синтез - узагальнена концепція представники якої (Д.Хікс,П.Самуельсон) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

Прихильники "неокласичного синтезу" не перебільшували регулюючих можливостей ринку. Вони вважали, що в міру ускладнення економічних взаємозв'язків і відносин слід удосконалювати та активно використовувати різноманітні методи державного регулювання.

у 50-60-ті pp. в економічній літературі концепція неокласичного синтезу набуває цілковитого визнання. Кейнсіанство, неокласична теорія, теорії кон'юнктури, економетрики об'єднуються на базі пошуку шляхів стабілізації й економічного зростання. Під різними кутами зору вони вивчають функціональні аспекти процесу відтворення. Суть цього поєднання відобразив Вільям Ростоу, який писав, що "сучасні економісти, поставивши перед собою завдання об'єднання класичної теорії відтворення з кейнсіанським аналізом доходу, запровадили динамічні змінні: населення, технологію виробництва, підприємницьку активність".

Школу "неокласичного синтезу" вирізняє з-поміж інших різноманітність тематики досліджень. Увага її представників зосереджується на проблемах економічного зростання, розвитку теорії загальної економічної рівноваги. Саме представниками цієї школи було запропоновано методику аналізу безробіття та заходи щодо його регулювання, отримано суттєві результати в галузі теорії та практики оподаткування. У межах цієї школи розвитку набули методи економіко-математичного аналізу, можливості їхнього застосування в політології.

Поряд з макроекономічними методами дослідження ця школа використовувала мікроекономічні підходи, розвиваючи прикладні аспекти економічної теорії.

Найвидатнішим пропагандистом і автором теорії "неокласичного синтезу" був американський економіст, професор П. Самуельсон, який писав: "Мої погляди вичерпуються загальною неокласичною теорією, яка включає в класичну традицію будь-яку частину кейнсіанського аналізу, що є придатною для сучасної економіки".

Він спромігся об'єднати в одну теорію всі досягнення економічної думки від А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса до Д. М. Кейнса, М. Фрідмена, Д. Тобіна та Р. Лукаса, тобто доктрини, здавалося б, цілком протилежні за змістом, і тим самим накреслив сучасні підходи до вивчення економічних проблем. Він писав, що його теорія включає все те позитивне, що містить як кейнсіанський, так і неокласичний аналіз, що уможливлює поєднання в одне ціле макро- і мікроекономіки. Його книжку "Економіко" (1948), яка стала найпоширенішим підручником присвячено аналізу проблем, що стосуються всіх сторін економічного життя. Кожне нове видання відображало нові досягнення економічної теорії. 1985р. у дванадцятому (спільно з В. Нордхаузом) виданні підручника, було враховано особливості макроекономічного розвитку 80-х pp., проаналізовано причини високого рівня безробіття, інфляції, ставки процента, бюджетного дефіциту, визначено напрямки розвитку економічної науки та основи монетаризму (матеріал з електронного ресурсу з Вікіпедії -- вільної енциклопедії. (Неокласичний синтез))

Висновок

В цьому рефераті я намагалася розглянути основні і найголовніші етапи встановлення та розвитку економічної науки (теорії), від найдавніших часів до сьогодення. Кожна теорія - унікальна і повністю відповідає своїй історичній епосі і періоду. Економічна історія - це як своєрідний альманах економічних розробок, в котрому кожна з думок доповнює іншу.

Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало бездоганної системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

У першому розділі мого реферату розповідається про перші спроби людства осягнути економічні процеси. Тут розкрита специфіка формування економічної думки народів стародавнього сходу і античного світу. Розкриті основні ідеї і погляди античних вчених і філософів на тогочасну економічну дійсність.

У другому розділі розглянуті етапи встановлення політичної економії як науки на прикладі різних економічних шкіл і напрямків. Від епохи середньовіччя представленої меркантилістами і фізіократами. Меркантилісти основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівля, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей. Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Фізіократи,в свою чергу, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Це було зумовлено тим, що Франція, де й зародилася ця школа, на той період була аграрною країною і основний дохід отримувала саме із сільського господарства. Далі, в цьому ж розділі, розглянуті основні ідеї і теорії школи класичної політичної економії, марксизму, марджиналізму і неокласичного напряму. Ці школи і їх ідеї чітко відображали тогочасні економічні реалії з їхніми позитивними і негативними сторонами, пропонуючи реальні способи вирішення існуючих проблем. Поява кожної наступної школи базувалася на запереченні ідей попередньої, які з плином часу втрачали свою актуальність і ефективність.

У третьому розділі показані 3 основні напрями сучасної економічної теорії. Розглянуті їх основні характеристики, теорії, і етапи розвитку. А точніше: кейнсіанство, інституціоналізм ,неокласичний синтез. Кейнсіанство - одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій. Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему,в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних факторів. І , нарешті , неокласичний синтез - узагальнена концепція представники якої (Д.Хікс,П.Самуельсон) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

Досліджуючи основні етапи історії розвитку економічної теорії, стало зрозуміло наскільки це складний i суперечливий процес, саме економічне життя - це сама суперечливість. I тому жодна з численних теорій , шкіл, течій не можуть повністю пояснити суть економічного життя. Лише об'єднання, синтез дасть змогу створити більш-менш точне пояснення економічних процесів.

Список використаної літератури

1. Економічна теорія: Навч. посіб./ Крисальський О.В., Савчук В.К. - К.:Центр учбової літератури, 2009. - 520с.

2. Історія економічної теорії, Злупко С.М. Навчальний посібник / К.: Знання, 2005.- 719 c.

3. Історія економічних учень. Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Гайдай Т.В// Навчальний посібник / К.: Знання, 2004.- 1300 c.

4. Історія економічних учень . Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. Навчальний посібник / К.: КНЕУ, 1999.- 562 c.

5. Неокласичний синтез [ електронний ресурс ] Вікіпедія - вільна енциклопедія .

6. Політична економія : Підручник/ Ніколенко Ю.В. - Центр Учбової літератури,2009. - 632с.

Размещено на Allbest.ru