Ринкові відносини в аграрному секторі економіки. Проблеми загальної рівноваги. Валютний курс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання 1 Ринкові відносини в аграрному секторі економіки. Види земельної ренти. Ціна землі

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці України. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства й життя країни.

Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану аграрно-промислового комплексу України є такі: взаємопов'язаний АПК як ціле тільки формується; переважну частку вартості в АПК створює сільське господарство, оскільки воно ще виступає значною мірою нерозчленованим на складові, без відокремлення вироблення сільгосппродукції в чітку окрему галузь комплексу; аграрну сферу, як і все народне господарство, охопила глибока економічна криза, в результаті чого потенціал сільського господарства і АПК в цілому використовується на третину; значна частина городніх культур вирощується на ділянках, виділених міським жителям, які вимушені займатися малопродуктивною працею, щоб вижити в умовах масового прихованого безробіття (вимушені безоплатні відпустки, невиплата заробітної плати, простої підприємств державної власності тощо); повільний, дещо хаотичний, без чіткої вмотивованої програми перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відносин в процесі невпинних політичних суперечок.

У сучасній ситуації, що визначає економічний стан України, другорядних проблем не існує. Однак, без перебільшення можна сказати, що найважливішою серед них як за значенням, так і за складністю виконання є ситуація, що склалася в продовольчому секторі економіки та навколо нього. Вирішити це завдання можна лише в комплексі, спираючись на кардинальне реформування АПК, передусім земельну реформу.

Економічна реформа у сільському господарстві передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноцінних суб'єктів ринкових відносин. Закон України "Про форми власності на землю" передбачає державну, колективну й приватну форми цієї власності. При цьому нові економічні форми, для існування яких визріли об'єктивні умови, мають виникати як у надрах старих форм, так і поряд з ними.

Тісний зв'язок сільського господарства із специфічним основним засобом виробництва - землею ускладнює реформи. Вони мають проводитися певними етапами, щоб не зруйнувати виробництво, насамперед харчування людей.

На першому етапі у колгоспах і радгоспах проведення глибоких перетворень соціально-економічної структури здійснюється на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних коопеативних та сімейно-індивідуальних форм, запровадження колективно-пайових або пайових способів безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва. Сутність останніх полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди умовно розподіляються між членами трудового колективу (з урахуванням трудового внеску) у формі паїв, на які нараховується частина одержаного прибутку, що підвищує заінтересованість селян в кінцевих результатах праці. На основі таких форм колгоспи і радгоспи перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства. При цьому багато питань діяльності їх, перетворення членів таких господарств на реальних власників та ін. потребують врегулювання.

Колективні сільськогосподарські підприємства існують поряд з іншими формами організації сільського виробництва: сімейні форми, селянські (фермерські) господарства, самостійні кооперативи, особисті підсобні виробництва тощо. В Законі України "Про власність" підкреслюється, що всі форми власності є рівноправними, а держава створює однакові умови для їх розвитку та захисту. Матеріальна і моральна підтримка потрібна всім суб'єктам господарювання в аграрному секторі економіки: і державним, і колективним, і селянським (фермерським) підприємствам.

Наприкінці 1994 р. з прийняттям Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" розпочався новий етап у реформуванні аграрного сектора. В Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 р., зазначено: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави". Перетворення на селі почали набувати більш цілеспрямованого до ринкових відносин характеру.

Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-радгоспні землі передаються державою у колективну власність їх членів. Далі кожен член колективного сільського господарства отримує сертифікат на право власності на земельну частку (пай) із зазначенням розміру її в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартісному вираженні. Земля повинна мати цінове вираження.

Створення селянських (фермерських) господарств може здійснюватись членами колишніх колгоспів і радгоспів через вилучення ними своїх паїв. На попередньому ж етапі значну частину земель було передано із колгоспно-радгоспних масивів селянським (фермерським) господарствам, засновники яких не були членами цих колективів або одержували ділянки, що набагато перевищували їх земельну частку у спільних масивах. Щодо працівників соціальної сфери села, то вони можуть реально одержати землю тільки для особистих підсобних господарств.

За умов сертифікації земельних паїв їх можна успадковувати, дарувати, продавати, здавати в оренду без контурного вилучення землі, тобто може бути зміна їхніх власників без будь-яких землемірних робіт, що дуже важливо для забезпечення цілісності та не-порушності системи землеробства і сівозмін господарства. Це подібно до того, як купівля-продаж акцій не призводить до будь-яких фізичних і матеріальних змін на підприємстві - акціонерному товаристві. Особливістю приватизації в АПК є участь сільських господарників в акціонуванні переробних підприємств, яким вони поставляють сировину.

Важливим є використання світового досвіду. У країнах з розвиненою соціальне орієнтованою економікою кожен підприємець відшукує свою нішу господарської діяльності, яка б вдало вписувалась у загальний бізнес. У сучасних умовах формування АПК альтернативними сегментами діяльності сільськогосподарських колективних підприємств можуть бути такі, що доповнюють основне виробництво, яке склалосяв них раніше: переробка сільськогосподарської продукції, матеріально-технічне постачання, реалізація продукції, виробництво будівельних матеріалів тощо. Подібна система організації основного виробництва і допоміжних виробництв, у тому числі через спеціалізацію і кооперування в системі АПК, як колективних, так і фермерських господарств, безумовно, усуває багато суперечностей, що виникають між окремими суб'єктами в аграрному секторі економіки. При цьому ринкова економіка розкриває широкі можливості для розвитку підприємництва. Однак було б неправомірним зводити його до малого та середнього бізнесу. Доцільно використовувати колективні сільськогосподарські підприємства, надавши їм можливість реформуватися в умовах демократичної ринкової економіки, при широкій господарській автономії та належних конкурентних механізмах між різними економічними укладами.

Важливе значення для підприємця мають можливість самостійно вибирати спеціалізацію (з урахуванням умов господарства), визначати перспективу й економічно ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних підприємств і обслуговуючих цехів, а також право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера, договірних взаємовідносин із суб'єктами ринку, вільний вибір форм організації і оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зробить селянина повноцінним господарем.

Основним поточним завданням аграрної політики нині є зупинення негативних процесів у цьому секторі економіки та забезпечення умов для нарощування виробництва сировини і продовольчих ресурсів. У зв'язку з цим на сучасному етапі проведення аграрної реформи особливо потрібне наукове, правове, методичне, фінансове, інформаційне і матеріально-технічне забезпечення її. В цьому запорука успіху реформи, оскільки альтернативи їй немає, вона має здійснюватись в інтересах селян і самими селянами.

аграрний рівновага обмін валюта

Питання 2. Загальна рівновага в економіці обміну. Коробка Еджуорта

Рівновага, яка аналізується на кожному окремому ринку за припущення незмінності всіх зовнішніх стосовно цього ринку умов, називається частковою рівновагою.

На відміну від випадку часткової рівноваги, аналіз загальної рівноваги передбачає вивчення цін та обсягів виробництва і споживання благ на всіх ринках з врахуванням фактору зворотних зв'язків. Ефектом зворотного зв'язку називається зміна цін і кількості товарів на певному ринку як реакція на аналогічні зміни, що виникають при споріднених ринках. Наприклад: На ринку відбувається подорожчання нафти. Це негайно зсуває криву пропозиції ліворуч і піднімає ціну на нафту. Звідси, вища ціна на нафту підвищила б попит (а, відповідно, і ціни) на природний газ. Це, в свою чергу, спричинило б збільшення попиту на нафту (зсув праворуч) і ще більше підвищило б ціну на неї. Ринки газу і нафти продовжували б взаємодіяти до тих пір, доки не настала б рівновага, за якої попит і пропозиція на обох ринках зрівноважилися б.

Стан загальної рівноваги є такою сукупністю обсягів усіх факторів виробництва, товарів, послуг та цін на них, за яких усі ринки факторів і кінцевої продукції перебувають у стані часткової рівноваги. Можна вважати, що стан загальної є композицією всіх станів часткової рівноваги на взаємопов'язаних ринках факторів і продукції.

Аналіз загальної рівноваги пов'язують із французьким економістом Л. Вальрасом, який досліджував ці проблеми, починаючи із 70-х років минулого століття. Існують різні сучасні інтерпретації моделі загальної рівноваги Вальраса, які так чи інакше приводять до системи алгебраїчних рівнянь, де невідомими величинами є обсяги та ціни.

В аналізі загальної рівноваги основними вважаються три проблеми:

чи існує стан загальної рівноваги взагалі (математично - чи існує додатний розв'язок системи рівнянь, які описують модель загальної рівноваги);

чи буде стан рівноваги, якщо він існує, єдиним (інакше можливе існування кількох станів для однієї економічної системи, які відповідають умовам загальної рівноваги, тобто кількох систем рівноважних цін одночасно);

чи буде система стійкою, тобто чи може економічна система без зовнішнього втручання знову повернутися до стану рівноваги, коли внаслідок якихось збурень умови рівноваги будуть порушені.

Поняття загальної рівноваги тісно пов'язане з ефективністю розміщення ресурсів в економіці.

Ефективність розміщення (алокативна ефективність) означає, що жоден ресурс не розтрачується. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли хтось може покращити своє становище без погіршення становища будь-кого іншого, - це означає, що при початковому розміщенні ресурсів вони розтрачувались і тому ефективність їх не досягалась.

Для досягнення ефективного розміщення ресурсів необхідне виконання трьох умов:

Ефективності у виробництві: фірма не може зменшити вартість виробництва певного фіксованого обсягу випуску зміною обсягів використання факторів виробництва. Виробнича ефективність потребує досягнення двох умов: технологічної ефективності - фірма досягає максимально можливого випуску продукції при затратах наявних ресурсів та економічної ефективності - фірма використовує таку комбінацію факторів виробництва, що мінімізується вартість виробництва даного обсягу випуску.

Ефективності у споживання: досягається, коли споживачі не можуть покращити своє становище - досягти вищого рівня корисності при заданому бюджеті та цінах - шляхом перерозподілу своїх бюджетних витрат.

Ефективності у обміні: досягається, коли всі ринкові операції на кожному з ринків здійснюються за цінами, що дорівнюють одночасно і граничній вартості виробництва певної одиниці блага, і граничній вигоді від споживання цієї ж одиниці блага.

2. Економіка обміну - це економіка без виробництва. Припустимо, що в економічній системі є лише споживачі з відомими початковими запасами споживчих благ, які максимізують корисність від споживання благ і обмежені власними доходами. З метою покращання свого становища вони можуть обмінюватись благами (припустимо, 3 одиниці їжі на 1 одиницю одягу). В такій економіці приймаються рішення про вибір найкращого варіанту розподілу благ між споживачами.

Центральним поняттям економіки обміну є поняття ефективності у розподілі благ. Кажуть, що на ринку досягнуто ефективного (оптимального за Парето) розподілу благ, якщо неможливо через перерозподіл покращити чиєсь становище без погіршення становища хоча б одного з інших учасників.

Якщо ж такий перерозподіл можливий, тоді, в разі здійснення відповідного обміну благами, відбувається покращання за Парето.

Графічно всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома споживачами можна показати на діаграмі (скриньці) Еджворта для споживання, на якій суміщаються дві системи координат - для двох учасників.

Суть скриньки Еджворта полягає в тому, що кожна її точка одночасно відповідає ринковим кошикам обох споживачів.

Характерною також є крива контрактів, яка показує всі розподіли, після котрих неможливі взаємовигідні торговельні операції. Ці розподіли іноді називають ефективними за Парето, на честь італійського економіста Вільфредо Парето (1848-1923), котрий розвинув концепцію ефективності обміну. Розподіл ефективний за Парето, якщо товари неможливо перерозподілити так, щоб комусь було краще, але комусь - гірше.

Крива (межа) можливих корисностей відображає всі ефективні розподіли. Межа можливих корисностей показує різні задоволення, яких досягає кожна з двох осіб при досягненні ефективного обміну на кривій контрактів.

3. Ефективність (оптимальність за Парето) у виробництві досягається при такому розподілі ресурсів між галузями, що неможливий їх перерозподіл, який збільшував би виробництво будь-якого блага без зменшення виробництва хоча б одного з інших благ.

Для графічної інтерпретації проблеми розподілу ресурсів користуються графічною моделлю Еджворта для виробництва, яка зовні схожа на відповідну модель для економіки обміну.

Щоб зрозуміти, як ресурси можуть ефективно поєднуватись, необхідно знайти різні форми і поєднання їх використання для виробництва кожного із двох товарів. Певний розподіл витрат у виробництво ефективний, якщо виробництво одного товару не можна збільшити без зменшення виробництва іншого. Ефективність означає перерозподіл ресурсів між виробництвом обох товарів з метою мінімізації виробничих витрат.

Вкладення розподілені неефективно, якщо їх перерозподіл дає приріст одного або обох виробництв.

У скриньці Еджворта з двома фіксованими ресурсами і двома товарами ресурси використовуються ефективно, коли ізокванти, що відповідають двом товарам, дотикаються.

Слід зазначити, що якщо ринки конкурентні (на конкурентних ринках багато продавців і покупців, і якщо покупцям не до вподоби умови обміну, вони можуть знайти іншого продавця, який запропонує дещо краще), то встановлюються відносини обміну і досягається ефективність виробництва.

Діаграма Еджворта.

Якщо обмін вигідний, то якими будуть торгові операції? Які з них ефективно розподілять товари між сторонами і наскільки поліпшиться становище споживачів? Ми можемо відповісти на ці запитання для кожного з випадків обміну двома товарами між двома особами за допомогою діаграми, відомої під назвою «скринька Еджворта».

На мал. 1 зображено скриньку Еджворта, де горизонтальним осям відповідає кількість їжі, а вертикальним -- кількість одягу. Довжина цієї скриньки дорівнює 10 од. їжі, тобто її початковому загальному запасові, а її висота -- 6 од. одягу, тобто сумарній кількості до початку торгівлі.

Суть скриньки Еджворта полягає в тому, що кожна її точка одночасно відповідає ринковим кошикам обох споживачів. Запаси Джеймса беруть початок від точки 0_Дж, а запаси Карен -- у зворотному напрямі від точки 0_К. Наприклад, нехай початковий розподіл їжі та одягу передається точкою А. Починаючи відлік по горизонталі нижньої осі діаграми зліва направо, ми бачимо, що Джеймс має 7 од. їжі, а на вертикальній осі зліва відкладається 1 од. одягу. Таким чином, для Джеймса точка А відповідає 7Ї та 1О, а для Карен при цьому залишається 3Ї та 5О. Її запас їжі (3Ї) відраховуємо справа наліво, починаючи від точки 0_К, а її запас одягу (5О) -- згори донизу по правій вертикальній осі.

Мал 1. Обмін у скринці Еджворта

Ми також бачимо результат обміну між Карен і Джеймсом. Джеймс віддав 1Ї,

Кожна точка скриньки Еджворта одночасно відповідає кошикам Джеймса і Карен для одягу і їжі. У точці А, наприклад, Джеймс має 7 од. їжі та 1 од. одягу, а Карен має 3 од. їжі та 1 од. одягу.

В обмін за 1О, перемістившись з точки А на В. Карен обміняла 1О на 1Ї, також перемістившись з точки А до В. Отже, точка В визначає ринковий кошик Джеймса і Карен після взаємовигідного обміну.Спробуємо узагальнити все, що ми знаємо про конкурентну рівновагу споживачів. По-перше, оскільки криві індиферентності дотичні, граничні рівні заміни однакові для всіх споживачів. По-друге, оскільки кожна крива індиферентності дотикається до лінії ціни, то ГНЗ одягу їжею кожної людини дорівнює співвідношенню цін на ці товари. Отже, якщо Ц_О та Ц_Ї -- ціни, то:

ГНЗ^Дж_ОЇ = Ц_О / Ц_Ї = ГНЗ^К_ОЇ

Досягти ефективного розподілу у разі багатьох споживачів (і багатьох виробників) нелегко. Це можливо тоді, коли на всіх ринках існує абсолютна конкуренція. Але ефективні розподіли досягаються й іншим шляхом, наприклад, за допомогою централізованої системи, при якій держава розподіляє товари і послуги. Конкурентне розв'язання часто більш бажане, оскільки для розподілу воно вимагає мінімуму інформації. Всі споживачі мають лише знати власні уподобання і ціни. їм не потрібні дані про виробників або про попит інших споживачів. Інші способи розподілу вимагають більшої поінформованості і тому їх важко реалізувати.

Питання 3. Валютний курс. Види валютного курсу. Конвертація валюти

Важливим елементом будь-якої валютної системи є валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. На практиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США.

Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції.

Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

Валютні курси розрізняють і за видами платіжних документів, що є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного переказу, курс чеків, курс банкнот (курс обмінних пунктів). Які ж фактори безпосередньо впливають на динаміку курсу валют? Можна назвати такі:

- національний дохід і рівень витрат виробництва

- реальна купівельна спроможність грошей і рівень інфляції в країні;

- стан платіжного балансу, що впливає на попит і пропозицію валюти;

- довіра до валюти на світовому ринку;

- рівень відсоткових ставок у країні;

Останнім часом для валютної сфери в Європі та в інших регіонах світу характерні нестабільність, постійні коливання курсових співвідношень валют, зокрема долара до євро і долара до японської ієни. Це пояснюється багатьма факторами, в тому числі дестабілізуючою дією дефіциту федерального бюджету США; незбалансованістю розрахунків Японії та ФРН з партнерами в Західній Європі й США; проблемами заборгованості багатьох країн, що розвиваються. Нестабільність валютних курсів, їхні амплітудні коливання дуже відчутні для національної економіки.

Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші. Це - або розвинуті індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р.

Частково конвертована валюта (ЧКВ) - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту.

Неконвертована валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД.

Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості - реального курсу валюти, валютного ринку, свобода експортно-імпортних операцій та використання в них національної валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться про введення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому включенню до світового економічного товариства.

Отже, для конвертованості гривні необхідні певні умови:

* Наявність товарного і грошового ринку, де задовольняється попит власників валюти на товари і послуги.

* Юридичний і організаційний режим вільного обміну національної валюти на іноземні.

* Стабільність національної грошово-кредитної і фінансової системи, що передбачає низькі темпи інфляції, відсутність незабезпеченої емісії грошей.

* Наявність потужного і конкурентноздатного експорту для підтримання курсу національної валюти.

Але такі умови конвертованості самі по собі з'явитись не можуть. Конвертованість досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки України до системи світового господарства, а це справа не одного року.

Чинники, які впливають на валютний курс.

1. Темп інфляції. Співвідношення валют по їх купівельній спроможності (паритет купівельної спроможності), відображаючи дію закону вартості, служить своєрідним хребтом валютного курсу. Тому на валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші чинники. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно простежується в середньо і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

2. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, оскільки боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.

3. Різниця процентних ставок в різних країнах. Зміна процентних ставок в країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, перш за все короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює притоку іноземних капіталів, а її зниження заохочує відлив капіталів, у тому числі національних, за межу.

4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до пониження, то фірми і банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці і політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху “гарячих грошей”.

5. Ступінь використовування певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.

6. Прискорення або затримка міжнародних платежів. В очікуванні зниження курсу національної валюти імпортери прагнуть прискорити платежі в іноземній валюті, щоб не нести втрат при підвищенні її курсу. При зміцненні національної валюти, навпаки, переважає її прагнення до затримки платежів в іноземній валюті.

7. Ступінь довіри до валюти на національному і світових ринках визначається станом економіки і політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками, що надають дію на валютний курс. Причому ділери враховують не тільки дані темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту і пропозиції валюти, але і перспективи їх динаміки.

8. На валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші чинники. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно простежується в середньо і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика у країн з великим об'ємом міжнародного обміну товарами, послугами і капіталами.

Размещено на Allbest.ru