Теорія виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики і продовольства України

Житомирський національний агроекологічний університет

Факультет аграрного менеджменту

Кафедра економічної теорії

Спеціальність «Менеджмент ЗЕД»

Реферат

на тему:

Теорія виробництва

Виконала: студентка

2 курсу 2 групи

Литвин К.І.

Перевірила:

Горобчук Т.Т.

Житомир 2011

План

1. Виробництво та виробнича функція

2. Закон спадної граничної продуктивності

3. Заміщення факторів виробництва

4. Зміна масштабу виробництва

Список використаної літератури

1. Виробництво та виробнича функція

Виробництво -- це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир -- робітник, директор підприємства -- начальник цеху, робітник -- робітник тощо) або соціально-економічний (власник -- невласник, акціонер -- акціонер, кредитор -- позичальник тощо) характер. Наочно виробництво як поєднання продуктивної системи та системи відносин подано на рис.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві визначаються насамперед пануючими відносинами власності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу основ економічної теорії. Мікроекономіка вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається передусім технологією, що використовується у ньому.

Технологія -- це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується:

-- у нових зразках обладнання;

-- у нових методах виробництва;

-- у новій організації праці;

-- у підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки праців­­ників.

У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то можна обгрунтовано припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.

Рис. 1. Виробництво як продуктивна система та система відносин

Виробнича функція -- це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q = f (L, K, M). (1)

Де Q -- обсяг виробництва;

L -- затрати праці;

К -- затрати капіталу;

М -- матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, М -- const, а зростає тільки L, то DQ а 0.

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторії виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період -- це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництві не можуть бути змінені (найчастіше -- капітал).

Довготерміновий період -- це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку -- таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів ви­робництва .

Ізокванта - це крива, що відображає різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Рис 2. Карта ізоквант

Карта ізоквант - це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, розміщена на більшій відстані від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. І означає, що скорочення затрат капіталу потреб; збільшення затрат праці для збереження незмінної обсягу виробництва.

2. Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбінації факторів виробництва до іншої, що містяться на різних ізоквантах. У короткотерміновому періоді обсяги виробництва можуть збільшуватися за рахунок додаткового використання праці при незмінних затратах капіталу. Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії АВ (рис.4). Виробник може використовувати більше праці, переходячи від однієї ізокванти до іншої. При цьому змінюється співвідношення затрат капіталу і праці (відношення К/L).

Щоб з'ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їх використання, слід ввести ряд понять, що характеризують результати виробництва:

-- сукупний продукт змінного фактора виробництва (у нашому випадку праці -- ТРL) -- це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов;

-- середній продукт змінного фактора виробництва (АРL) -- це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка ви­користовується у виробництві: АРL = ТРL/L. Цей показник можна вважати продуктивністю змінного фактора;

-- граничний продукт змінного фактора (МРL) -- це зміни за інших рівних умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю: МРL = DТРL/АL.

На рис.3 показано криву сукупного продукту. Вона відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними.

Середній продукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої су­купного продукту. Так, нахил променя ОА можна визначити через співвідношення координат точки А: Q1/L1. Це буде середній продукт у цій точці.

Рис .3. Крива сукупного продукту змінного фактора

виробництво праця капітал технологія

Середній продукт досягне свого максимуму за умови використання кількості праці, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку координат, та кривої сукупного продукту. На рис.3 це точка С.

Якщо проведемо дотичні до кожної точки на кривій сукупного продукту та знайдемо тангенси кутів, що вони утворюють з віссю X, то отримаємо граничний продукт. Криві середнього та граничного продуктів подано на рис.4.

Середній продукт буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде більший за нього. Якщо до виробництва залучається нова порція ресурсу, продуктивність якої більша за середню, то таке залучення, звичайно, збільшить і середній показник. Навпаки, якщо гранична продуктивність змінного фактора виявиться менше середньої, то нове залучення зменшить середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт змінного фактора досягатиме в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів, тобто при АР = МР. У нашому прикладі ця точка лежить в інтервалі затрат праці від 50 до 60 люд.-год.

Рис. 4. Криві середнього та граничного продуктів

Слід звернути увагу на одну досить важливу залежність спрямованості динаміки граничного продукту від збільшення змінного фактора. Граничний продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає зменшуватися. Більше того, після досягнення нуля у точці В граничний продукт набуває від'ємного значення. З цього моменту сукупний продукт починає зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність є досить стійкою, що дає змогу вважати ї економічним законом.

2. Закон спадної граничної продуктивності

Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, ще збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продуктивності -- це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися.

Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня, то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то все сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати праці.

З'ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Вона вико­ристовується насамперед для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду можна виділити три стадії виробництва:

перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу та недостачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів та, як правило, до збитків підприємця;

друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва;

третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника.

3. Заміщення факторів виробництва

Іншою сферою використання досліджуваних закономірностей може бути прийняття рішень з оптимізації структури затрат на виробництво. Припустимо, що існує дві дільниці, які виробляють однакову продукцію. Як маневруючи перерозподілом фіксованої кількості праці між ними в короткотерміновому періоді досягти більших обсягів виробництва?

Щоб відповісти на це запитання, слід порівняти граничні продукти змінного фактора на цих двох дільницях. Якщо при певному розподілі праці між діль­ницями МР1>МР2, то ресурси треба перерозподілити на користь першої дільниці, якщо співвідношення протилежне (МР1 < МР2) -- на користь другої. Максимальний обсяг продукції з двох дільниць підприємець отримає тоді, коли граничні продукти на двох дільницях зрівняються: МР1 = МР2. Уміння оцінити граничні продукти змінного фактора та максимізувати результати від його використання є однією з складових мистецтва управління.

3. Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим у процесі їх використання. Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу (МRTSLK) визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва:

МRTSLK = -DK/DL. (2)

Форма ізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз уздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, а й через граничні продук­ти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні кількості праці з L1 до L2 виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність: тоді

МRTSLK = -DK/DL= MPL/ MPK. (4)

Оскільки залежність (4) характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обґрунтування точки рівноваги виробника.

Хоча спадна гранична норма технологічного заміщення працею капіталу властива для абсолютної більшості виробничих процесів, існує цілий ряд винятків, де ця залежність дещо інша. Розглянемо кілька з них.

1. Фактори виробництва можуть використовуватися лише у певній пропорції. Прикладом є співвідношення комп'ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Справедливим буде також зворотне твердження: при фіксованій кількості операторів неможливо досягти зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп'ютерів. У цьому випадку ізокванта матиме вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис.5).

Рис. 6. Ізокванти при фіксованій пропорції факторів виробництва

2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом, який дорівнює 1. Однак цю ситуацію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів виробництва в принципі не можливе.

3. На відміну від короткотермінового періоду в довготерміновому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис.8). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадна. Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

4. Зміна масштабу виробництва

Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект збільшення масштабів виробництва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація, що дає ефект зростання продуктивності праці і, отже, зменшення затрат.

Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність. Поява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, допомагає збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту.

Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Рис. 7. Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

Нейтральна реакція середнього продукту на зрос­тання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, яка на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується. Справа в тому, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими стикається підприємство. Це насамперед значна інерція великих систем і втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу керованості: занадто великі розміри створюють громіздку систему управління, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.

При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того самого підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелічених реакцій, їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо.

Список використаної літератури

1. Задоя А.О. Мікроекономіка. - Київ: “Знання”, 2000 р. - ст.59-73.

2. Грантовська Г., Косік А. Мікроекономіка. Практикум. Навчальний посібник.- К: Центр навчальної літератури, 2004, с.137-245.

3. Курс экономической теории. /Под ред. Чепурина М., Киселевой Е. - Киров: АСА, 2004, с. 210-229.

4. Макконнелл Р., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2-х томах, пер. с англ.- М.: Республика, І992. - Т.2, с.65-140.

5. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. - М.: Норма.-1998. - С.І83-201.

6. Приходченко Т.А. Микроэкономика. Учебно-методическое пособие для самостоятельного изучения дисциплины К.: Изд-во Европейского унив-та, 2004, с. 69-151.

7. Экономика. Учебник / Под ред. Булатова А.- М.: БЕК, 1997, с. 167-180.

8. Экономическая теория (политэкономия). Учебник / Под ред. Видяпина В., Журавлевой Г. - М.: ПРОМО-Медиа, 2004, с.114-149, 214-230, 240-253.

Размещено на Allbest.ru