Показники собівартості продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Економіка вважається основною діяльністю людей. Вона забезпечує людей життєвонеобхідними матеріальними благами. Економіку умовно ототожнюють з народним господарством в цілому, або з його складовими частинами.

Економіка підприємства - це прикладна економіка, організація та ефективність господарювання на рівні підприємства. Вона дає практичне знання з управління ринковою економікою на сучасному етапі її розвитку .

У сучасних ринкових відносинах, які мають властивість до швидких змін, управлінню підприємства необхідно проводити аналіз діяльності підприємства для прийняття управлінських рішень. Для цього необхідною є початкова інформація, що можна отримати з ряду техніко-економічних показників, одним з яких є собівартість.

Собівартість,як показник є одним з найважливіших. В чому ж це полягає? Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне підвищення ефективності виробництва, а також заняття стійких позицій підприємств на внутрішньому і міжнародних ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинне вигідно виділяться на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця в першу чергу цікавить якість продукції і її ціна. Чим вищий перший показник і нижче другий, тим краще і вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників якраз і укладені в собівартості продукції. Фактично, собівартість продукції відображає всі сторони господарської діяльності підприємств, їх досягнення і недоліки. Рівень собівартості пов'язаний з об'ємом і якістю продукції, використовуванням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т.д. Собівартість, у свою чергу, є основою визначення цін на продукцію. Систематичне зниження собівартості промислової продукції - одна з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва. Вона робить безпосередній вплив на величину прибутку, рівень рентабельності, а також на загальнодержавний грошовий фонд - бюджет.

Також, важливу роль у забезпечені підвищення ефективності відіграє економічний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, зокрема собівартості, що є складовою частиною економічних методів управління. Аналіз є базою планування, засобом оцінки якості планування і виконання плану. Собівартості продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Тому її аналіз є дуже важливим. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Аналіз витрат, як правило, проводиться систематично протягом року в цілях виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження.

Метою моєї курсової є вивчення поняття собівартості продукції як економічного показника ефективності роботи підприємства, виявлення і аналіз чинників, що впливають на собівартість продукції і резерви її зниження.

1. Сутність та поняття собівартість

Собівартість продукції, робіт або послуг це грошовий вираз суми витрат, необхідних на виробництво і збут даної продукції, а більш точно її одиниці. Під витратами розуміються виражені в грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його вдосконалення (детальніше витрати будуть розглянуті трохи нижче). Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їх класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькуляції - самими підприємствами.

Собівартість продукції, будучи витратами підприємства на виробництво і обіг, служить основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокуповування - основоположної ознаки ринкового господарського розрахунку. Собівартість - один з найважливіших показників ефективності споживання ресурсів.

Собівартість показує всі успіхи і невдачі підприємства в організації виробництва того або іншого продукту. Якщо собівартість такого ж або аналогічного продукту конкурентів нижче, то це означає, що виробництво і збут на нашому підприємстві були організовані нераціонально. Отже, необхідно внести зміни. Вирішити, які потрібні зміни, допоможе знову ж таки собівартість, оскільки вона є одним з чинників формування асортименту.

Крім того, собівартість складає частину вартості продукції і показує, в що обходиться виробництво продукції для підприємства (фірми), тому собівартість є основним ціноутворюючим чинником. Чим більше собівартість, тим вище буде ціна за інших рівних умов. Різниця між ціною і собівартістю складає прибуток. Отже, для збільшення прибутку необхідно або підвищити ціну, або понизити собівартість. Понизити її можна шляхом скорочення включених в неї витрат (основні моменти цього питання детально висловлені у відповідному розділі курсової роботи).

Процес виробництва є важливою стадією кругообігу коштів підприємства. В ході його здійснення підприємство, витрачаючи матеріальні, технічні, трудові та фінансові ресурси, формує собівартість продукції та фінансові результати діяльності - прибуток та збиток.

За типовим положенням з плану, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженим постановою Кабінети Міністрів України від 26.04.1996р. №473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Як економічна категорія собівартість являє собою:

- основу для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізації продукції;

- слугує базою ціни товару і її нижньою межею, «обмежувачем» для виробника (підприємство не може встановлювати ціну нижчу за собівартість, оскільки воно матиме збитки;

- визначає прибуток і рентабельність;

- відображає ефективність використання виробничих ресурсів, впровадження нових технологій та нововведень, удосконалення системи організації та управління виробництвом;

- є важливим елементом економічного обґрунтування управлінських та інвестиційних рішень.

Рівень собівартості продукції перебуває в прямій залежності від продуктивності праці, раціонального використання основних фондів, енергоресурсів, скорочення непродуктивних витрат, організації виробництва, якості управління та інших факторів.

Собівартість продукції підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію.

Отже, відображаючи процеси виробництва, обігу та розподілу, собівартість виступає як один з важливих синтетичних показників діяльності підприємства.

Принципи формування собівартості продукції :

- чітке розмежування витрат підприємства по сферах господарської діяльності - виробнича, адміністративна, капітальні вкладення, невиробнича, збутова;

- безпосередній зв'язок витрат з процесами виробництва та обігу;

- зміщення витрат в процесі відтворення для відновлення основної виробничої діяльності;

- повний облік фактичних витрат незалежно від рівня дотримання встановлених норм та умов;

- прямий зв'язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом часу.

В господарській практиці склад витрат, які включають в собівартість промислової продукції, визначається в централізованому порядку. Для забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції і фінансових результатів на підприємствах України незалежно від форм власності рекомендується дотримуватися основних засад «типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості».

Планування собівартості продукції для підприємства є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і включає систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат, що включаються до складу собівартості валової продукції, а також витрати усього промислового циклу по етапах управління .

Склад витрат підприємства, що включаються в собівартість продукції

Склад витрат підприємства різноманітний. Це не тільки витрати на сировину і матеріали, на заробітну платню, амортизацію, але і витрати підприємства, пов'язані із сплатою податків, штрафів, змістом житла на балансі підприємства, оплатою путівок для працівників підприємства, будівництвом нових об'єктів основних фондів і т.д.

Тому з метою регламентації переліку витрат, що включаються в собівартість продукції законодавчо розроблено і є обов'язковим до застосування всіма підприємствами «Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибули». Це положення затверджене ухвалою Верховної ради України.

Нижче перераховано найбільш основні витрати підприємства, які включаються в собівартість продукції (робіт, послуг). Сюди відносяться витрати:

- безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

- зв'язані з використанням природної сировини;

- на підготовку і освоєння виробництва (перевірка готовності агрегатів, виготовлення пробних зразків продукції і ін.);

- некапітального характеру, пов'язані з вдосконаленням технології і організації виробництва, а також по підвищенню якості продукції, її надійності, довговічності, здійснювані в ході виробничого процесу;

- пов'язані з винахідництвом і раціоналізацією, включаючи витрати на організацію виставок, конкурсів, виплату авторських винагород;

- на обслуговування виробничого процесу (забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, а також виконання санітарно-гігієнічних вимог і витрати на охорону);

- по забезпеченню нормальних умов праці і техніки безпеки, включаючи пристрій і зміст лазень, душових, пралень і т. п., а також витрати на забезпечення працівників спецодягом, живленням;

- поточні, пов'язані із змістом і експлуатацією фондів природоохоронного призначення. При цьому платежі за гранично допустимі викиди забруднюючих речовин здійснюються за рахунок собівартості продукції, а платежі за їх перевищення - за рахунок чистого прибутку;

- пов'язані з управлінням виробництвом. Сюди відносяться витрати на зміст апарату управління, витрати на матеріально-технічне і транспортне обслуговування їх діяльності, експлуатаційні витрати за змістом будівель управління, офісів, устаткування, інвентарю, витрати на відрядження, оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, банків, а також послуг, здійснюваних сторонніми організаціями по управлінню, оплата консультацій, аудиторських послуг, представницькі витрати. Але для цілей оподаткування витрати на зміст службового автотранспорту, компенсації за використовування для службових поїздок особистого автотранспорту, витрати на відрядження і представницькі приймаються в межах, встановлених законодавством. Не включаються в собівартість продукції витрати, пов'язані з аудиторською перевіркою, що проводиться за ініціативою одного із засновників підприємства, а також витрати по створенню і вдосконаленню систем і засобів управління капітального характеру, витрати на установку і підключення телефонів і др.;

- пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів. Для цілей оподаткування оплати за договорами з учбовими установами для підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів включаються в собівартість продукції не більш 2% витрат на оплату праці промислово-виробничого персоналу підприємства;

- по транспортуванню робітників до місця роботи і назад в напрямах, не обслуговуваних пасажирським транспортом загального користування;

- відрахування до позабюджетних фондів по заробітній платні працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг);

- платежі по добровільному страхуванню майна підприємства, а також платежі по укладенню на користь своїх працівників договорів страхування від нещасних випадків, медичного страхування і договорів з недержавними пенсійними фондами, що мають відповідну ліцензію - в межах 1% від об'єму реалізованої продукції;

- на оплату відсотків по одержаних кредитах банків. Для цілей оподаткування витрати по оплаті відсотків по прострочених кредитах податковими органами не приймаються, а по оплаті відсотків банків приймаються в межах облікової ставки Центрального банку, збільшеної на 3 пункти;

- пов'язані із збутом продукції;

- амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих фондів по нормах, затверджених в установленому порядку;

- амортизація нематеріальних активів;

- платня за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, а також лізингові платежі по операціях фінансового лізингу;

- податки, збори, платежі і інші обов'язкові відрахування, вироблювані відповідно до чинного законодавства;

- інші види витрат, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) відповідно до встановленого законодавства порядком.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) включаються в собівартість продукції того звітного періоду, до якого вони відносяться, незалежно від часу оплати. Слід зазначити, що частина витрат, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) нормується для цілей оподаткування, наприклад, витрати на підготовку кадрів, рекламу, представницькі витрати і т.п. В собівартість включають повну суму таких витрат, але при розрахунку прибутку оподаткування до її фактично одержаної величини додають витрати, вироблені підприємством понад норми. Крім того, в собівартість продукції включають втрати від браку, втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин і від недостачі матеріальних ресурсів, що поступили, в межах норм природного спаду.

Розібравшись, таким чином, які витрати підприємства відносяться на собівартість продукції, а які на чистий прибуток, необхідно виробити їх аналіз. Показники, що дозволяють це зробити вказані нижче.

Показники собівартості продукції

Протягом року підприємство повинне проводити аналіз витрат з метою виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження, а також для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукції. Для цього використовується ряд показників. Основними є такі показники, як витрати на виробництво і реалізацію всього об'єму товарної продукції, витрати на одну гривну товарної продукції і собівартість конкретного виду продукції.

Розглянемо їх:

Витрати на виробництво і реалізацію всього об'єму товарної продукції (повна собівартість) визначаються кошторисом витрат, тобто розраховуються шляхом підсумовування витрат по основних економічних елементах . Даний показник необхідний для визначення прибутку від реалізації продукції, а отже прибули для оподаткування. На собівартість товарної продукції можуть вплинути наступні чинники:

- зміна об'єму випущеної продукції;

- відхилення в асортименті випущеної продукції;

- ціни на матеріальні ресурси.

Витрати на одну гривну товарної продукції розраховуються як відношення повної собівартості продукції до всього об'єму реалізованої товарної продукції (або до ціни даного об'єму товарної продукції).

В гр = С повн/V реал

Це - найвідоміший на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартість одиниці продукції у вартісному виразі, без розмежування її по конкретних видах. Він показує в скільки обходиться підприємству отримання кожної гривні виручки. Показник широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, охарактеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості.

Показник витрат на одну гривну змінюється у зв'язку із зміною асортименту товарної продукції; зміною собівартості окремих видів продукції; зміною цін на продукцію.

Собівартість конкретного виду продукції відображає витрати підприємства на виробництво цього виду продукції. Цей показник потрібен підприємству для того, щоб воно мало нагоду визначити на скільки ефективно виробництво того або іншого виду продукції при рівні цін, що склався на ринку, на даний вид продукції і при рівні витрат, що склався на підприємстві (собівартості). Якщо собівартість, що склалася, вища за ринковий рівень цін на даний вид продукції, підприємство вимушене або знімати з виробництва цей вид продукції, або знижувати свої витрати. У зв'язку з цим підприємство, у принципі не регламентоване чинним законодавством до визначення собівартості кожного виду продукції, вимушене постійно розраховувати цей показник для організації беззбиткового виробництва.

Види собівартості

Виходячи із процесу формування собівартості продукції (робіт, послуг) на промислових підприємствах, незалежно від форм власності, або по обсягу врахованих затрат, розрізняють такі види собівартості:

Залежно від послідовності формування витрат і місця виникнення види собівартості підрозділяють на:

Цехову собівартість, яка включає в себе витрати на виробництво продукції в межах цеха, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового обладнання, зарабітна плата основних виробничих робочих цеха, соціальні відрахування, витрати на утримання та експлуатацію цехового обладнання, загальнозаводські витрати.

Виробничу собівартість (собівартість готової продукції), крім цехової собівартості, включає, в себе загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські та загальногосподарські витрати) та витрати допоміжного виробництва.

Повну собівартість характеризує не тільки усю суму грошових витрат на виробництво продукції, а й на збут готової продукції підприємства (сума виробничої собівартості та позавиробничих витрат).

Деякі автори джерел економічної літератури виділяють і такі види собівартості, як кошторисна собівартість, що характеризує затрати на виріб або замовлення, які виконують у разовому порядку. Кошторисні калькуляції використовують для розрахунків із замовником.

Технологічна собівартість - витрати, безпосередньо пов'язані із технологією виробництва продукції.

Залежно від рівня формування, від досліджень та цілей аналізу діяльності підприємства собівартість буває:

- індивідуальна (собівартість продукції, яка формується на рівні окремого підприємства). Вона слугує реальним відображенням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції;

- середньогалузева (собівартість, яка характеризує рівень затрат на продукцію у середньому за сукупністю підприємств галузі). Її визначають як середньозважену величину, де як вага є обсяг випуску продукції на підприємствах галузі.

- галузева собівартість дає характеристику суми затрат у галузі, тобто являє собою середню собівартість продукції по галузі. Цей вид собівартості відноситься до собівартості промислової продукції.

На собівартість продукції як економічний показник впливає велика кількість чинників, що враховують специфіку кожної галузі економіки, кожного окремого підприємства. Високий рівень собівартості продукції може свідчити про наявність на підприємстві застарілого технологічого устаткування, про нераціональне використання робочого часу, низьку продуктивність праці, високу матеріаломісткість продукції, що випускається, дорогу сировину або високі транспортні витрати, непродуктивну технологію, високі адміністративні витрати, досконале дослідження ринку тощо.

При проведенні економічного аналізу, залежно від часу формування витрат собівартість класифікують на такі види:

Планова собівартість визначається спочатку планового року виходячи з планових норм витрат та інших планових показників на цей період.

Фактична собівартість визначається вкінці звітного періоду на основі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова собівартість та фактична собівартість визначаються по одній методиці та по одним і тим же калькуляційним статтям, що необхідно для порівняння і аналізу показників собівартості.

На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.

Нормативна собівартість виражає затрати на виробництво і реалізацію, які розраховані на основні поточних норм використання ресурсів.

Для аналізу рівня собівартості на різних підприємствах або її динаміки за різні періоди часу витрати на виробництво повинні приводитись до одного об'єму. Собівартість одиниці продукції показує витрати підприємства на виробництво та реалізацію конкретного виду продукції у розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується у ціноутворенні, господарському розрахунку, плануванні та у порівняльному аналізі.

Для характеристики собівартості при випуску різнорідної продукції користуються такими показниками:

- затрати на 1грн товарної продукції. Їх визначають як частку від ділення собівартості всієї товарної продукції на обсяг товарної продукції, розрахований в оптових цінах підприємства. Цей показник широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє охарактеризувати рівень та динаміку витрат на виробництво продукції у цілому по промисловості.

- собівартістю одиниці окремих видів продукції.

Співвідношення окремих видів затрат до їх загальної суми характеризує структуру собівартості.

Класифікація витрат на виробництво

Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтях витрат.

Угрупування по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якій визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці і інші грошові витрати підприємства. Це угрупування використовується також для узгодження плану по собівартості з іншими розділами техпромфінплана, для планування оборотних коштів і контролю за їх використовуванням. У промисловості прийняте наступне угрупування витрат по їх економічних елементах:

- сировина і основні матеріали,

- допоміжні матеріали,

- паливо (із сторони),

- енергія (із сторони),

- амортизація основних фондів,

- заробітна платня,

- відрахування на соціальне страхування,

- інші витрати, не розподілені по елементах.

Угрупування витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції і інші господарські потреби. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому разом з угрупуванням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції).

Угрупування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцю і призначенню, знати, в що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямах потрібно вести боротьбу за її зниження.

У промисловості застосовується наступна номенклатура основної калькуляційної статі:

1) сировина і матеріали

2) паливо і енергія на технологічні потреби

3) основна заробітна платня виробничих робітників

4) витрати на зміст і експлуатацію устаткування

5) цехові витрати

6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати

7) втрати від браку

8) невиробничі витрати.

Перші сім статей витрат утворюють фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат.

Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, діляться на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна платня основних виробничих витрат і ін. До непрямих витрат відносяться витрати, які неможливо або недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), за змістом і експлуатації устаткування.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються по статтях витрат, прийнятим в даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативній - по діючих на даному підприємстві нормах, і тому вона на відміну від планової калькуляції у зв'язку із зниженням нормативів в результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісячно. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Нормативний метод обліку і калькуляції є найпрогресивнішим, бо дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Всі витрати в межах норм враховуються без угрупування, по окремих замовленнях. Відхилення від встановлених норм враховуються з їх причин і винуватців, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх в процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

2. Аналіз собівартості продукції

Задачі аналізу собівартості. При аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних чинниках. Економічні чинники якнайповніші охоплюють всі елементи процесу виробництва - засобу, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки і технології, краще використовування устаткування, здешевлення заготівки і краще використовування предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типовому переліку) чинників:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це упровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до і після упровадження заходів і множенням одержаної різниці на об'єм виробництва в планованому році:

Э = (СС - СН) * АН

де Э - економія прямих поточних витрат

СС - прямі поточні витрати на одиницю продукції до упровадження заходу

СН - прямі поточні витрати після упровадження заходу

АН - об'єм продукції в натуральних одиницях від початку упровадження заходу до кінця планованого року.

Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тих заходах, які здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річною розрахунковою економією і її частиною, врахованою в планових розрахунках попереднього року. По заходах, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з об'єму роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без урахування масштабів упровадження до початку цього року.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використовуванні ЕОМ, вдосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використовування сировини, застосування економічних замінників, повного використовування відходів у виробництві. Великий резерв таїть в собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використовування основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших чинників, що підвищують рівень організації виробництва.

При одночасному вдосконаленні техніка і організації виробництва необхідно встановити економію по кожному чиннику окремо і включити у відповідні групи. Якщо таке розділення зробити важко, то економія може бути розрахована виходячи з цільового характеру заходів або по групах чинників.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт і продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, що не виконують норм вироблення. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість робітників, що вивільняються, на середню заробітну платню в попередньому році (з нарахуваннями на соціальне страхування і з урахуванням витрат на спецодяг, живлення і т.п.). Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної платні і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

При поліпшенні використовування основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності і довговічності устаткування; вдосконалення системи планово-запобіжного ремонту; централізації і упровадження індустріальних методів ремонту, зміст і експлуатації основних фондів. Економія обчислюється як твір абсолютного скорочення витрат (окрім амортизації) на одиницю устаткування (або інших основних фондів) на середньоарифметичну діючу кількість устаткування (або інших основних фондів).

Вдосконалення матеріально-технічного постачання і використовування матеріальних ресурсів знаходить віддзеркалення в зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготовчо-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.

Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і наднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т.п.). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одноразового обліку, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.

3. Зміна об'єму і структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), відносного зменшення амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури і асортименту продукції, підвищення її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Із збільшенням об'єму виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається по формулі

ЕП = (Т * ПС) / 100

де ЕП - економія умовно-постійних витрат

ПС - сума умовно-постійних витрат в базисному році

Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.

4. Поліпшення використовування природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при здобичі, способів здобичі природної сировини; зміна інших природних умов. Ці чинники відображають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик добувних галузей промисловості.

5. Галузеві і інші чинники. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка і освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші чинники. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на вищій технічній основі, з кращими економічними показниками.

Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, в зменшенні витрат пускового періоду по цехах, що знов вводяться в дію, і об'єктах. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється по формулі

ЕП = ( С1/Д1 - С0/Д0 ) * Д1

де ЕП - зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва

С0, С1 - суми витрат базисного і звітного року

Д0, Д1 - об'єм товарної продукції базисного і звітного року.

Об'єктами аналізу собівартості продукції є наступні показники:

- повна собівартість товарної продукції в цілому і по елементах витрат;

- витрати на гривну товарної продукції;

- собівартість порівнянної товарної продукції;

- собівартість окремих виробів;

- окремі елементи і статті витрат.

3. Шляхи зниження собівартості продукції

Можна виділити наступні основні напрями зниження собівартості продукції промислового підприємства:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це упровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва. По даній групі також аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використовуванні ЕОМ, вдосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використовування сировини, застосування економічних замінників, повного використовування відходів у виробництві. Великий резерв таїть в собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використовування основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших чинників, що підвищують рівень організації виробництва.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперації. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва, наприклад, розвитку потокового виробництва, впорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт і продукції. Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, що не виконують норм вироблення. Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної платні і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

При поліпшенні використовування основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності і довговічності устаткування; вдосконалення системи планово-запобіжного ремонту; централізації і упровадження індустріальних методів ремонту, зміст і експлуатації основних фондів.

Вдосконалення матеріально-технічного постачання і використовування матеріальних ресурсів знаходить віддзеркалення в зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготовчо-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів, на транспортування готової продукції.

Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і наднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т. п.). Сюди ж можна віднести і такі найпоширеніші виробничі втрати, як втрати від браку. Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Усунення цих втрат є істотним резервом зниження собівартості продукції.

Наступний чинник, що впливає на собівартість продукції - це продуктивність праці. При цьому необхідно враховувати, що зниження собівартості продукції багато в чому визначається правильним співвідношенням темпів зростання продуктивності праці і зростання заробітної платні. Зростання продуктивності праці повинне випереджати зростання заробітної платні, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.

Розглянемо, в яких умовах при зростанні продуктивності праці на підприємствах скорочуються витрати праці з розрахунку на одиницю продукції. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються норми вироблення і відповідно ним розцінки за виконувані роботи і за рахунок перевиконання встановлених норм вироблення без проведення організаційно-технічних заходів.

У першому випадку підприємство одержує економію на заробітній платні робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку із зниженням розцінок частка заробітної платні в собівартості одиниці продукції зменшується. Проте це не приводить до зниження середньої заробітної платні робітників, оскільки організаційно-технічні заходи, що проводяться, дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції.

У другому випадку величина витрат на заробітну платню робітників в собівартості одиниці продукції не зменшується. Але із зростанням продуктивності праці збільшується об'єм виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню.

Також важливо скорочувати цехові і загальнозаводські витрати. Це полягають перш за все в спрощенні і здешевленні апарату управління, в економії на управлінських витратах; а також в скороченні витрат на заробітну платню допоміжних і підсобних робітників.

3. Зміна об'єму і структури продукції може привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури і асортименту продукції, підвищення її якості. Із збільшенням об'єму виробництва кількість умовно-постійних витрат на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості.

Зміна номенклатури і асортименту вироблюваної продукції є одним з важливих чинників, що впливають на рівень витрат на виробництво. При різній рентабельності окремих виробів (по відношенню до собівартості) зрушення у складі продукції, пов'язані з вдосконаленням її структури і підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити і до зменшення і до збільшення витрат на виробництво.

4. Поліпшення використовування природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при здобичі, способів здобичі природної сировини; зміна інших природних умов. Ці чинники відображають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат.

5. Галузеві і інші чинники: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка і освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші чинники.

Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, в зменшенні витрат пускового періоду по цехах, що знов вводяться в дію, і об'єктах.

Вплив на собівартість товарної продукції змін в розміщенні виробництва аналізується тоді, коли один і той же вид продукції виробляється на декількох підприємствах, що мають неоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів. При цьому доцільно провести розрахунок оптимального розміщення окремих видів продукції по підприємствах об'єднання з урахуванням використовування існуючих потужностей, зниження витрат виробництва і на основі зіставлення оптимального варіанту з фактичним виявити резерви.

Якщо зміни величини витрат в аналізований період не знайшли віддзеркалення у вищевикладених чинниках, то їх відносять до інших: наприклад, зміна розмірів або припинення різного роду обов'язкових платежів, зміна величини витрат, що включаються в собівартість продукції і ін.

ВИСНОВКИ

Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства. Собівартість відображає витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виражені в грошовому вимірюванні. Окрім цього, в собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє віддзеркалення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використовування виробничих потужностей; економічність використовування матеріальних і трудових ресурсів і інші умови і чинники, що характеризують виробничо-господарську діяльність.

Для комплексного аналізу собівартості продукції застосовуються спеціальні показники, які дозволяють розраховувати і аналізувати витрати підприємства на весь об'єм виробленої товарної продукції, витрати на виробництво конкретного виду продукції, а також витрати підприємства на отримання кожного рубля виручки.

Найважливішим моментом у вивченні такого показника, як собівартість є розгляд чинників, що впливають на показник і визначення основних напрямів по зниженню собівартості. Від того, як вирішує підприємство дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з якнайменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Тому істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво.

Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використовування виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків; а також всіх складових собівартості.

Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, але і дає державі додаткові засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і для підвищення матеріального добробуту трудящих. Отже собівартість є показником ефективності роботи підприємства в цілому.

собівартість продукція економічний показник

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного,

М.Г. Грещака , 2001.

2. Економіка підприємств: Посібник/ за. ред. П.С. Харіва,

3. Борісов Е. Ф. Економічнакая теорія: Підручник. -- М.: Юріст, 1997

4. Економіка: Підручник / Під ред. доц. А. З. Булатова. 2-е видавництво, перераб. і доп. -- М.: Видавництво БЕК, 1997. -- 816 з.

5. Баканов М.І., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу: Навчань. для студентів экон.спец.-4-е видавництва, доп і перераб.-М.:Финансы і статистика,1997.-416 з.:ил.; 21 см.

6. «Економіка підприємства» Під. ред.проф. В.Я. Горфінкеля, М.,1996

Размещено на Allbest.ru