Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни «Економіка підприємства»

Вступ

Економіка підприємства - це сукупність економічних процесів, які здійснюються на підприємстві при використанні ресурсів для задоволення матеріальних потреб у відповідності до матеріальних можливостей учасників господарської діяльності.

Економікою охоплюються усі без винятку сторони життя людини, пов'язані з задоволенням її фізіологічних і духовних потреб. Щоб підтримувати необхідний життєвий рівень, мати сім'ю, виховувати дітей, людям необхідні їжа, притулок. Ці предмети життєзабезпечення створюються на підприємствах які функціонують у різних галузях виробництва.

Для оцінки використання основних засобів треба використовувати систему показників, за допомогою яких можна отримати грунтовну інформацію про наявні резерви поліпшення інтенсивного та екстенсивного їх використання.

Виконання курсової роботи є важливою складовою навчального процесу. Мета курсової роботи - закріплення та поглиблення теоретичних знань, здобутих при вивченні курсу, освоєння методів виконання широкого кола типових планово-економічних розрахунків і обґрунтувань, формування практичних навичок створення власного підприємства.

Завдання:

- дати розгорнуту характеристику підприємства;

- визначити склад, структуру і показники використання виробничих ресурсів підприємства (трудових ресурсів, основних виробничих фондів, обігових коштів);

- визначити класифікацію витрат підприємства за різними ознаками;

- розрахувати основні техніко-економічні показники виробничо-господарської діяльності підприємства;

- зробити відповідні висновки за проведеними розрахунками.

У курсовій роботі я буду досліджувати підприємство,характеристику, нормативні документи, ресурси, які функціонують у виробничій діяльності підприємства, навчуся оцінювати ефективність їх використання, робити відповідні техніко-економічні розрахунки. За допомогою методів статистичних спостережень та статистичної обробки інформації, визначу необхідні техніко-економічні показники, вивчаю навчальну, нормативну, нормативно-довідкову літературу, роблю узагальнення і відповідні висновки.

Курсова робота виконана на підставі завдання, виданого викладачем кафедри «Економіки підприємства».

1. Характеристика підприємства: поняття, принципи діяльності, характеристика підприємства

Основною виробничо-господарською ланкою економіки України є підприємство. Згідно з Господарським кодексом України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності[1].

Підприємства, якщо законом не встановлено іншого, діють на підставі статуту і можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Будь-яке підприємство має історично усталену конкретну назву (завод, фабрика, шахта, електростанція тощо). Воно може включати кілька організаційних утворень (комбінат, об'єднання). У більшості країн світу такі організаційні утворення заведено називати фірмами (корпораціями).

Місія - це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування. Місія сучасного підприємства полягає у виробництві продукції (наданні послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

На основі встановленої загальної місії визначаються загально фірмові цілі, які мають бути:

1. конкретними і вимірними, що дає їм можливість стати реальною вихідною базою для наступних правильних господарських і соціальних рішень стосовно діяльності підприємства (фірми, корпорації);

2. зорієнтованими у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування (прогноз розвитку подій на тривалі і відносно короткі періоди часу - відповідно на 5-10 років і 1-2 роки);

3. досяжними, щоб стимулювати підвищення ефективності діяльності підприємства;

4. взаємодоповнюваними, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не повинні перешкоджати реалізації інших цілей діяльності підприємства (фірми, корпорації);

5. чітко сформульованими щодо кожного виду (напрямку) діяльності підприємства, що робить їх реальними для досягнення у відповідному часі.

Підприємство має діяти і господарювати в рамках законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. З-поміж юридичних актів визначальними є закон про підприємства та статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір.

Облік і звітність підприємства здійснюються відповідно до вимог статті 19 Господарського Кодексу та інших нормативно-правових актів.

Відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам державної влади, органам місцевого самоврядування, іншим підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприємства[8].

Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62 - 71 Господарського Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Якщо чинним міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено правила інші, ніж ті, які передбачені законодавством про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору.

Статут підприємства - певна сукупність правил, що регулюють діяльність підприємства та його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут повинен відповідати основним положенням закону країни про підприємства.

У ньому мають бути чітко сформульовані:

- точне найменування і місцезнаходження підприємства;

- власник (власники) або засновник (засновники);

- місія та основні цілі діяльності;

- органи управління і порядок їх формування;

- джерела і порядок формування майна;

- умови реорганізації і припинення діяльності.

Колективний договір - угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією підприємства (організації), що використовує найману працю. Він має укладатися щорічно, ним регулюються виробничі, економічні і трудові відносини працівників з власником підприємства; визначаються заходи із забезпечення належних умов та оплати праці, соціального захисту всіх категорій персоналу[5].

Підприємства класифікуються за рядом ознак, а саме:

1. Мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні).

2. Галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, лізингові, банківські та інші).

3. Розмір за чисельністю працівників (малі, середні, великі).

Відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація здійснюється державним реєстратором винятково у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або в районній, районній в містах Києві і Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, що наміряється стати підприємцем, повинна подати особисто (направити рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків й інших обов'язкових платежів;

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Дата внесення в Єдиний державний реєстр запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації такої фізичної особи - підприємця. Термін державної реєстрації не повинен перевищувати двох робочих днів з дати надходження документів для проведення держреєстрації фізособи - підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрації повинне бути оформлено державним реєстратором і видано (направлене рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати держреєстрації фізособи підприємця.

За проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця стягується реєстраційний збір у розмірі 2 нмдг.

За проведення державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи - підприємця стягується реєстраційний збір у розмірі 30% реєстраційного збору, встановленого в п.1 (0,6 нмдг).

За заміну свідоцтва про державну реєстрацію в зв'язку з його втратою або пошкодженням стягується реєстраційний збір у розмірі 1 нмдг[4].

В Україні в процесі роздержавлення економіки найважливішою соціально-економічною метою є передача значної частини державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження трудящіх від власності на засоби виробництва і результатів праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади тощо.

Законами України визначено три основних види підприємств: державне колективне та індивідуальне. При цьому остання група має можливість створення індивідуального, сімейного та приватного підприємства.

Малі підприємства.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємства:

у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;

у науці й науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік;

у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

У нашій країні в залежності від природно-кліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки[6].

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємства, а частина

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємство здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості.

Малі підприємства спеціалізуються і на випуску кінцевої продукції, орієнтованої в основному на місцеві ринки збуту. В основному, це швидкопсувні продукти, ювелірні вироби, одяг, взуття і т.д. і т.п.

Акціонерні підприємства.

Важливою формою підприємництва, є організація акціонерних підприємств.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних товариств. У Законі України "Про господарські товариства" зазначається, що акціонертім товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

Акціонерне товариство - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації коштів (об'єднання капіталу) різних осіб, проведеної за допомогою продажу акцій із метою здійснення господарської діяльності й одержання прибутку.

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є залучення до господарського обігу вільних коштів (грошових і матеріальних) трудящіх, а також підприємств для виконання певних господарських завдань. Акціонерне товариство створюється на основі купівлі-продажу акцій.

У якості учасників об'єднання капіталу шляхом створення акціонерного товариства можуть виступати фізичні і юридичні особи.

Внеском учасника товариства в об'єднаний капітал можуть бути кошти, а також будь-які матеріальні цінності, цінні папери, права користування природними ресурсами й інші майнові права, у тому числі право на інтелектуальну власність.

Вартість внесеного кожним засновником майна визначається в грошовій формі спільним рішенням учасників товариства. Об'єднане майно, оцінене в грошовому вираженні, складає статутний капітал (фонд) товариства.

Останній розділяється на визначену кількість рівних частин. Свідченням про внесення таких частин є акція, а грошове вираження цієї частки зветься номінальної вартості (номіналу) акцій.

Таким чином, акціонерне товариство має статутний капітал, розділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, що випускаються товариством в обертання на ринок цінних паперів.

Товариство має повну господарську самостійність у визначенні форми керування, прийняття господарських рішень, збуту, встановлення цін, оплати праці і розподілу прибутку.

Термін діяльності товариства не обмежений або ж установлюється його учасниками.

Акціонерне товариство відповідає за своїми обов'язками всіма наявними активами. Проте по зобов'язаннях окремих своїх учасників (акціонерів) товариство не відповідає.

Зі своєї сторони акціонер приймає на собе відповідальність по зобов'язаннях товариства в межах розміру свого внеску - частки капіталу, вкладеної в справу, або кількості наявних у нього акцій.

Акціонерні підприємства поділяються на два види: акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого типу (або ТОВ), акції якого поширюються лише серед його засновників.

Функціонування акціонерного товариства закритого типу відрізняється й іншими особливостями, що в обов'язковому порядку повинні бути відбиті в його статуті. Акціонерні товариства закритого типу - це в основному невеличкі приватні підприємства з невисокою чисельністю акціонерів, такі, як магазини, ательє, майстерні, гаражі і т.п.

Основними характеристиками акціонерного товариства відкритого типу є масштаби об'єднаного капіталу і велика кількість власників. Основна ідея, що звичайно переслідується при створенні такої форми приватного підприємства, полягає в притягненні і концентрації великих коштів (капіталу) населення й інших підприємств із метою їх використання для одержання прибутку.

Акціонерне товариство закритого типу являє собою об'єднання не тільки капіталів, але і конкретних учасників (фізичних і юридичних осіб).

У Законі про акціонерні товариства передбачене: у закрите АТ може входити не більш 50 учасників (фізичних і юридичних осіб). З моменту перевищення цієї межі товариство буде признаватися відкритим незалежно від запису в статуті і зобов'язано перереєструватися в якості відкритого.

Акції можуть переходити з рук у руки, але реально функціонуючий капітал товариства залишається в цілості. Історично АТ виникнули поряд із ТОВ як більш стійка форма підприємства з практично не обмеженою життєздатністю.

Акція - це цінний папір, що підтверджує право її утримувача на частку в статутному капіталі акціонерного товариства і, отже, на усі права, що випливають із права власності на її.

Акції випускаються акціонерним товариством, як було відзначено вище, із метою притягнення додаткових коштів для своєї діяльності, здійснюваної через їхню реалізацію фізичним і юридичним особам.

Акція є безстроковим документом. Термін її обертання обмежений тільки терміном існування товариства, що випустило її. Право акціонера на участь в керуванні акціонерним товариством реалізується: у праві брати участь у Загальному збори акціонерів -вищому органі керування акціонерного товариства, що визначає основні напрямки його діяльності; а також у праві обирати і бути обраним в органи керування товариства[8].

Орендне підприємство - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Об'єктами оренди є: 1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їхні структурні підрозділи; 2) окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути:

1. організації орендарів, створені членами трудових колективів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2. громадяни та юридичні особи України;

3. громадяни іноземних держав;

4. міжнародні організації;

5. особи без громадянства.

Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, в організації, та юридичне вільним і економічно самостійним суб'єктом - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договорові в строкове платне володіння і користування.

Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації об'єктів державної власності; 2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Інший тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності вільного підприємництва.

Договірні товариства. Договірне (повне або змішане) товариство досить поширене, як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а в нашу практику воно лише починає входити. Його не слід путати з статутним товариством - акціонерним товариством відкритого або закритого типу, учасники якого утворюють юридичну особу.

Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони знаходять вигоду в спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї самостійності - зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу.

Учасники поділяються на дійсних членів і членів-вкладників.

Всі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання договорові надана можливість вибору: кожний із них буде діяти від імені товариства, може доручати це одному або декільком дійсним членом, розділити між собою обов'язки та сферу компетенції, передбачити види і розміри справ, по яких необхідна згода всіх або більшості. Члени-вкладники таких прав не мають. Кожний дійсний член має один вирішальний голос, а член-вкладник - лише дорадчий.

У повному товаристві відповідно до договору необмежену солідарну відповідальність по забов'язаннях товариства несуть усім своїм майном всі учасники, а в змішаному - один або декілька дійсних членів, а члени -вкладники відповідають по забов'язаннях товариства лише в межах своїх вкладів.

Спільне підприємство - це організація, що має широкі права в галузі експортно-імпортних операцій, погодження цін, укладання контрактів, працює на принципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності. Діяльність спільного підприємства як юридичної особи регулюються Законами України. Важливе значення для створення та розвитку спільних підприємств має Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

При створенні спільного підприємства паї участі в ньому визначаються самими партнерами.

Підприємство з іноземними інвестиціями створюються і діють у формі акціонерних І інших господарських товариств і товариств, передбачених законом на території України.

Спільне підприємство може бути створене або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій або придбання такого підприємства цілком.

Статутні документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні визначати предмет і цілі діяльності підприємства, склад учасників, розмір і порядок формування статутного фонду, розмір часток учасників, структуру, склад і порядок прийняття рішень, перелік питань, що потребують одноголосності, порядок ліквідації підприємства.

Внески в статутний фонд оцінюються учасниками на основі цін світового ринку. При відсутності таких цін вартість внесків визначається за домовленістю учасників.

Підприємства з іноземними інвесторами вправі здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом. Іноземні інвестори і підприємства наділяються землею, мають право орендувати майно, набувати частки участі, акції й інші цінні папери на фондових біржах, брати участь у біржових угодах у порядку і на умовах, установлених законодавством. Іноземні інвестори можуть брати доля в приватизації державних і муніципальних підприємств на території України.

Іноземні громадяни можуть входити в органи керування підприємства на умовах, обумовлених індивідуальними договорами.

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в різних галузях народного господарства.

Відповідно до Закону України "Про підприємства" діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.

Державні органі, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його організації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших типів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії що не суперечать Закону.

Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.

Керівні функції держава здійснює через встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо.

У своїй економічній діяльності підприємство повинно керуватися принципами комерційного розрахунку та самофінансування, забезпечуючи відшкодування потокових та капітальних витрат виключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів. Водночас воно має право самостійно вирішувати питання матеріального стимулювання.

Державне підприємство несе повну відповідальність за свої забов'язання перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яку не виконує свої забов'язання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкрутом).

Об'єднання підприємців.

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств, фірм у сукупні структури. Це збірні асоціативні форми.

Роздивимося окремі типи асоціативних організаційних структур.

Корпорація - це акціонерне товариство, що об'єднує діяльність декількох фірм для досягнення їхніх загальних цілей або захисту привілеїв. Як юридична особа, корпорація відповідає по боргах і податках за усі вхідні в її підприємства і виступає в якості самостійного суб'єкта підприємницької діяльності.

Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій, утворювані для спільного виконання однорідних функцій і координації загальної діяльності. Асоціації ставляться до однієї із самих м'яких форм об'єднань, що мінімально обмежують дії вхідних у них членів асоціації. Учасники асоціації мають право входити в будь-які інші асоціації.

Концерни - форма договірних значних об'єднань звичайно монопольного типу, що дозволяє використовувати можливості великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування, завдяки наявності виробничо-технологічних зв'язків.

Ці організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям, диверсифікации виробництва мають визначену усталеність до коливань ринкової кон'юнктури, спроможні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних, прибуткових напрямках. Виникнення концернів у країнах із розвиненою ринковою економікою історично було обумовлено насамперед концентрацією капіталу, його перенакопиченням в окремих товаровиробників. Найважливішою ознакою концернів стала єдність власності вхідних у них фірм, підприємств банків. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а по сутності економічних відношень.

Холдінгові компанії - характеризуються тим, що вони мають контроль над іншими компаніями або за рахунок володіння їхніми акціями і грошовим капіталом, або в зв'язку з правом призначати директорів підконтрольних компаній.

Механізм прийняття рішень в акціонерних товариствах дозволяє холдінгу впливати на господарські, комерційні рішення підприємств, що входять у холдінгові об'єднання. Хоча ці підприємства залишаються в правовому відношенні самостійними, холдінг спроможний спрямовувати їх у русло інтересів великої компанії, як великої цілісної структури. Крім цього холдінг може здійснювати ряд функцій, пов'язаних із загальною підприємницькою діяльністю. У тому випадку, коли це обумовлено необхідністю і загальною користю, холдінг спроможний централізувати і перерозподіляти фінансові засоби своїх учасників.

Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання підприємств, організацій, утворене для вирішення конкретних задач і проблем, здійснення значних інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів.

У консорціум можуть входити і великі, і дрібні підприємства, що бажають взяти участь у здійсненні проектного або іншого підприємницького задуму, але не маючи самостійних можливостей його здійснення. Консорціум надає потенційно ефективний організаційно-структурний засіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів. Підприємства можуть об'єднуватися в консорціум заради здійснення привабливого проекту, але потребуючого для своєї реалізації значних капіталовкладень, що відволікаються на тривалий термін при високому ступені ризику[6].

2. Персонал підприємства: характеристика, склад і структура, показники руху та використання персоналу підприємства

2.1 Характеристика, склад і структура персоналу. Визначення середньорічної чисельності персоналу підприємства за звітний рік

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, які мають необхідну професійну підготовку або досвід практичної роботи (діяльності).

Залежно від функцій, які виконують працівники на підприємстві, вони поділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Так, у промисловості до першої групи (промислово-виробничого персоналу) відносять працівників основних, допоміжних обслуговуючих виробництв, науково-дослідних структурних підрозділів і лабораторій, заводоуправлінь, складів, охорони, тобто всіх зайнятих у виробництві або безпосередньому його обслуговуванні. До другої групи персоналу відносять працівників структур. Які належать підприємству, але не пов'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, тобто житлово-комунального господарства, навчальних і медичних закладів, дитячих садків та ясел, культурно-побутових установ тощо.

Залежно від характеру виконуваних функцій, персонал підприємства поділяється на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці.

Керівники - це працівники, що займають керівні посади на підприємствах та у їхніх структурних підрозділах, а також їхні заступники.

До спеціалістів відносять працівників, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи. Зокрема інженери, економісти, бухгалтери, інспектори, психологи, соціологи, фізіологи, техніки, нормувальники, юрисконсульти тощо.

Службовці - це працівники, що виконують суто технічну роботу і займаються діловодством, обліком, контролем, господарським та технічним обслуговуванням, зокрема діловоди, обліковці, секретарі-друкарки, креслярі, стенографісти, касири тощо.

До складу охорони входять працівники сторожової та пожежної служби підприємств.

Учнями вважаються особи, що проходять професійну підготовку на підприємстві за системою бригадного та індивідуального навчання.

Робітники - це категорія персоналу, яка безпосередньо зайнята у процесі створення матеріальних цінностей, виконання робіт та надання послуг. До робітників належать також двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

Робітники поділяються на основних, тобто безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій з виготовлення продукції, і допоміжних, які виконують різноманітні допоміжні або підсобні операції.

Працівник кожної професії та спеціальності відрізняється рівнем кваліфікації.

Кваліфікація - це рівень знань та трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю.

Кваліфікована праця - праця, що потребує спеціальної підготовки працівників, знань, умінь і навичок для виконання певних видів робіт.

За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю роботи, мають неоднакову професійну підготовку і поділяються на чотири групи:

- висококваліфіковані - робітники, які виконують особливо складні та відповідальні роботи і мають великий практичний досвід;

- кваліфіковані - робітники, що виконують складні роботи і мають значний досвід роботи;

- малокваліфіковані - робітники, що виконують нескладні роботи і мають певний досвід роботи;

- некваліфіковані - робітники, які виконують допоміжні та обслуговуючі роботи і не потребують спеціальної підготовки.

За відношенням працівників до власності підприємства їх можна поділити на власників і найманих.

Власник - це працівник, який бере участь у господарській діяльності підприємства тільки особистою працею.

В господарській діяльності підприємства можуть брати участь сумісники, а також працівники, які виконують роботи підприємства від імені інших суб'єктів господарювання.

Сумісник - працівник підприємства (власник, найманий працівник), який має місце основної роботи на іншому підприємстві. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом[8].

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається розрядами, які присвоюються їм залежно від теоретичної та практичної підготовки.

Кваліфікація керівників, спеціалістів та службовців залежить від характеру і рівня спеціальної підготовки, а також від практичного досвіду роботи. Залежно від цього їх поділяють на такі групи:

- найвищої кваліфікація (з вченими ступенями і званнями);

- вищої кваліфікація (працівники з середньою, середньо-спеціальною освітою та значним практичним досвідом);

- середньої кваліфікації (працівники з середньою, середньо-спеціальною освітою та певним практичним досвідом);

- спеціалістів-практиків (без спеціальної освіти, але їз значним досвідом роботи).

Названим категоріям працівників на підприємстві надається відповідна посада згідно із штатним розписом.

Штатний розпис - це внутрішній нормативний документ підприємства, в якому зазначається перелік посад, що є на даному підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх місячних посадових окладів.

Усі працівники, які своєю працею беруть участь у господарській діяльності підприємства на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, становлять його трудовий колектив.

Склад і кількісне співвідношення окремих категорій працівників характеризують структуру персоналу.

Таблиця 2.1 Вихідні дані для визначення середньооблікової чисельності персоналу підприємства

Варіант	Середньоспискова чисельність працівників (у т. ч. робітників) у базовому році, чол.	Чисельність робітників на 01 січня звітного року, чол.	Надійшло робітників протягом року, чоловік, чисельник - дата надходження, знаменник - чисельність робітників, які працевлаштувалися	Вибуло робітників протягом року, чол.,	Чисельність керівників, спеціалістів та службовців, чол.
				Усього	у тому числі з причин
					За власним бажанням	У зв'язку з виходом на пенсію	У зв'язку з призовом на дійсну військову службу	У зв'язку зі вступом до ВНЗ	За порушення трудовой дисципліни
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
10	99(89)	86	13,02/2	5,03/2	18,05/2		19,10/1	8	10,01/4	20,06/2	28,07/1	3,08/1		7

Таблиця 2.2 Характеристика складу та структури персоналу підприємства у звітному році

Категорія персоналу	На початок року	Надійшло, чол.	Вибуло, чол.	На кінець року	Темп зростання, %
	Всього, чол.	Питома вага, %			Всього, чол.	Питома вага, %
Всього персонал	93	100	7	8	92	98,9	98,9
у тому числі:
АУП	7	7,5			7	7,5	100
Робітники	86	92,5	7	8	85	91,4	98,8

Розрахунок середньорічної чисельності робітників за звітний рік ведуть за наступною формулою:

де - середньооблікова чисельність робітників за рік;

- середньооблікова чисельність робітників за місяць.

Середньооблікова чисельність робітників за місяць визначається підсумуванням облікової чисельності кожного календарного дня цього місяця та діленням отриманого результату на кількість календарних днів у місяці.

Таблиця 2.3 Розрахунок середньооблікової чисельності робітників, підприємства за звітний рік

Місяці	Наявність на початок місяця, чол.	Рух робітників: (+) надійшли, (-) вибули, дата- чисельність	Підрахунок	Середньооблікова чисельність робітників за місяць, чол.
січень	86	10.01 - "4"	(86*9 + 82 + 82*21)/31	83
лютий	82	13.02 + "2"	(82*12 + 84 + 84*15)/28	83
березень	84	5.03 + "2"	(84*4 + 86 + 86*26)/31	86
квітень	86	0	0	86
травень	86	18.05 + "2"	(86*17 + 88 + 88*13)/31	87
1	2	3	4	5
червень	88	20.06 - "2"	(88*19 + 86 + 86*10)/30	87
липень	86	28.07 - "1"	(86*27 + 85 + 85*3)/31	86
серпень	85	3.08 - "1"	(85*2 + 84 + 84*28)/31	84
вересень	84	0	0	84
жовтень	84	19.10 + "1"	(84*18 + 85 + 85*12)/31	84
листопад	85	0	0	85
грудень	85	0	0	85
Разом				1020
Середньооблікова чисельність робітників за рік				1020/12 = 85

Середньооблікова чисельність працівників визначається за формулою:

де, - чисельність керівників, спеціалістів та службовців;

- середньооблікова чисельність робітників за рік.

(чол.)

2.2 Розрахунок показників руху та продуктивності праці персоналу

Визначаю основні показники руху персоналу за звітний період: коефіцієнти обігу з прийому та вибуття, із загального обігу і плинності персоналу.

1. Коефіцієнт обороту з прийому, який визначається за формулою

де - чисельність прийнятих робітників на підприємстві протягом року;

- середньооблікова чисельність робітників підприємства за звітний рік.

Коефіцієнт обороту з прийому робітників:

Коефіцієнт обороту з прийому працівників:

2. Коефіцієнт обороту з вибуття

,

де - чисельність робітників, що вибули з підприємства протягом року.

Коефіцієнт з вибуття робітників:

Коефіцієнт з вибуття працівників

.

3. Коефіцієнт загального обороту

.

Коефіцієнт загального обороту робітників:

.

Коефіцієнт загального обороту працівників:

4. Коефіцієнт плинності кадрів

де - чисельність робітників, що вибули з підприємства протягом

року за власним бажанням;

- чисельність робітників, що вибули з підприємства протягом року за порушення трудової дисципліни.

Коефіцієнт плинності кадрів робітників:



працівників:

Показники продуктивності праці (виробіток на 1-го робітника (працівника)) у вартісному виразі визначаються з розрахунку на одного працівника та на одного робітника в базовому і звітному періодах. Середньорічний виробіток у розрахунку на одного робітника й працівника визначається за формулою

де - обсяг виготовленої продукції (у базовому та звітному роках);

- середньооблікова чисельність робітників (працівників) підприємства за базовий і звітний рік.

Таблиця 2.4

Вихідні дані для розрахунку основних показників використання основних виробничих фондів

Варіант	Обсяг виготовленої продукції (товарів, робіт, послуг), грн.	Середньорічна вартість основних виробничих фондів, базовий рік, грн.
	Базовий рік	Звітний рік
10	1116500	1157015	421550

;

;

;

Темп зростання продуктивності праці:

- у розрахунку на одного робітника

%;

- у розрахунку на одного працівника

%.

Висновок

На даному підприємстві на початок звітного року персонал підприємства становив 93 чол., в тому числі чисельність робітників склала 86 чол., АУП - 7 чол. Протягом звітного року у складі персоналу відбулися певні зміни: надійшло 7 робітників, а вибуло 8. Такий рух призвів до зменшення чисельності працівників до 92, чисельність АУП залишалася незмінною, а чисельність робітників зменшилася до 85. Темп зростання персоналу становив 98,9%.

Зміни у складі персоналу спричинили структурні зрушення. Якщо на початок року питома вага робітників становила 92,5%, то на його кінець питома вага збільшилась і становила 98,8%. При цьому питома вага АУП залишалась незмінною - 7,5%.

Коефіцієнт обороту з прийому робітників і працівників становить 0,08. Коефіцієнт обороту з вибуття - 0,09, коефіцієнт загального обороту робітників - 0,18, працівників - 0,16. Коефіцієнт плинності кадрів робітників 0,05, працівників - 0,04 - цей коефіцієнт не повинен перевищувати 10%.

Обчисливши показники продуктивності праці у вартісному виразі, можна зробити висновок, що цей показник досить низький для підприємства. Темпи зростання продуктивності праці становлять 8,5% для робітників, а для працівників 11,5%.

3. Основні виробничі фонди підприємства: склад, структура та ефективність використання

3.1 Характеристика, склад і структура основних виробничих фондів, розрахунок видової структури

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру спрацювання.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

В бухгалтерському обліку використовується термін «основні засоби». Його визначення дається в П(С)БО 7 основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, завдання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються).

Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди - це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють свої натурально-речові форми і поступово частинами переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції, а основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва (житлово-комунальне господарство, об'єкти соціально-побутового призначення, будинки відпочинку, дошкільні установи тощо)[8].

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних фондів є їхня класифікація за такими ознаками:

1. Функціональне призначення (натурально-речовий склад).

Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).

Споруди (об'єкти, що виконують технічні функції, - дороги, мости, водокачки тощо).

Передавальні пристрої (об'єкти трансформації, перетворення і передачі енергії та для переміщення речовин - лінії електропередач, трубопроводи).

Машини та обладнання

- силові машини й обладнання (об'єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну),

- робочі машини й обладнання (об'єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці),

- вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати тощо),

- регулюючі прилади та пристрої (лінійні пристрої диспетчерського контролю, пульти автоматичного управління тощо),

- лабораторне обладнання (мікроскопи, витяжні шафи тощо),

- обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, керуючі та аналогові машини тощо),

- медичне обладнання,

- комп'ютерна техніка та її комплектуючі (комп'ютери, монітори тощо),

- інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка тощо).

Транспортні засоби (всі види засобів пересівання, які призначені для переміщення людей і вантажів).

Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).

Виробничий інвентар і приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій, - робочі столи, верстати, стелажі тощо).

Господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування).

Робоча і продуктивна худоба.

Бібліотечний фонд (наукова, художня та навчальна література, спеціальні види літератури та інші видання незалежно від вартості окремих примірників книг).

Інші основні фонди (багаторічні насадження, капітальні затрати на покращення земель, документація з типового проектування).

2. Формування бухгалтерської інформації про основні фонди підприємства.

Земельні ділянки.

Капітальні витрати на поліпшення земель.

Будинки, споруди та передавальні пристрої.

Машини та обладнання.

Транспортні засоби.

Інструменти, прилади та інвентар.

Робоча і продуктивна худоба.

Багаторічні насадження.

Інші основні засоби.

3. Роль у процесі господарської діяльності.

Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі).

Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).

4. Сфера використання.

Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).

Невиробничі (використовуються у невиробничій сфері підприємства).

5. Форма власності.

Власні.

Орендовані (лізинг).

6. Характер участі у процесі виробництва.

Діючі.

Ті, що перебувають у запасі чи на консервації.

4. Рівень технічної придатності.

7.1. Обладнання, яке можна використовувати у виробництві.

7.2. Обладнання, що потребує капітального ремонту.

Відповідно до податкового обліку з метою нарахування амортизації основні фонди класифікують за функціональним призначенням на чотири групи.

До першої групи належать будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

До другої групи відносять автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

До третьої групи відносять будь-які інші основні фонди, що не входять до груп 1, 2 і 4.

До четвертої групи належать електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів(предметів).

Таблиця 3.1 Вихідні дані для визначення середньорічної вартості основних виробничих фондів та показників їх руху

Варіант	Найменування показників	Основні фонди, у тому числі, грн.
		будівлі	споруди	передавальні пристрої	силові та робочі машини й устаткування	транспортні засоби	інструмент виробничий, господарський інвентар	інші основні фонди	земля	капітальні витрати на поліпшення землі	робоча і продуктивна худоба	багаторічні насадження
10	Наявність основних фондів на початок року, тис. грн.	51000	42130	39000	173000	66000	6160	5500	21500	6000		2200
	Надходження основних фондів протягом року (+); вибуття (-); тис. грн.	-4400	+3750	-1000	+3200	-1400	+1740	+1320	+2680	-900		+860
	Місяць надходження, вибуття	3	1	8	4	9	10	11	2	4		7

Таблиця 3.2 Видова структура основних виробничих фондів підприємства у звітному році

Найменування грн.` основних фондів	Наявність на початок року, грн.	Надійшло протягом року, грн.	Вибуло протягом року, грн.	Наявність на кінець року, грн.	Питома вага, %
					на початок року	на кінець року
Земельні ділянки	21500	2680		24180	5,3	5,8
Капітальні витрати на поліпшення земель	3000		900	2100	0,7	0,5
Будівлі, споруди, передавальні пристрої	132130	3750	5400	130480	32,3	31,4
Машини й устаткування	173000	3200		176200	42,2	42,4
Транспортні засоби	66000		1400	64600	16,1	15,6
Інструмент виробничий, господарський інветар	6160	1740		7900	1,5	1,9
Робоча та продуктивна худоба
Багаторічні насадження	2200	860		3060	0,5	0,8
Інші основні фонди	5500	1320		6820	1,4	1,6
Разом	409490	13550	7700	415340	100	100

Таблиця 3.3 Активна і пасивна частина основних фондів

Основні фонди	Наявність, грн.	Структура, %
	Поч. року	Кінець року	Поч. Року	Кінець року
Активні: машини й устаткування, інвентар, інші основні фонди.	250660	255520	61.2	61.5
Пасивні: будівлі, споруди, передавальні пристрої, багаторічні насадження, робоча і продуктивна худоба, земля, транспортні засоби	158830	159820	38.8	38.5
Разом:	409490	415340	100	100

Таблиця 3.4 Класифікація основних фондів підприємства відповідно до податкового обліку в звітному році

Найменування грн.` основних фондів	На початок року	На кінець року
	Вартість, грн.	Питоа вага, %	Вартість, грн.	Питома вага, %
Усього основних фондів, у тому числі:	385790	100	388100	100
грн.`о 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;	135130	35	132580	34,2
грн.`о 2 - автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади й інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;	245160	63,5	248700	64,1
грн.`о 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до грн.` 1, 2, 4;	5500	1,5	6820	1,7
грн.`о 4 - електронно-обчислювальні машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, грн.`онии (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

3.2 Визначення показників руху основних виробничих фондів

Коефіцієнт надходження основних фондів

вартість основних фондів, що надійшли протягом звітного року

К^{надх. =} вартість основних фондів на кінець звітного року

Коефіцієнт вибуття основних фондів

вартість основних фондів, що вибули протягом звітного року

К^{виб. =} вартість основних фондів на початок звітного року

.

3.3 Розрахунок середньорічної вартості основних виробничих фондів, розрахунки показників, які характеризують ефективність їх використання

У пункті 3.3 визначається середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році. Використовуючи дані Таблиці 3.1, розрахунок доцільно виконати за балансовою формулою

,

де ОФ^пр - вартість основних виробничих фондів на початок року;

ОФ^{над -} вартість основних виробничих фондів, які надійшли протягом року;

ОФ^виб - вартість основних виробничих фондів, що вибули протягом року;

М^{над -} кількість місяців у році, протягом яких основні виробничі фонди, що надійшли, працювали, не враховуючи місяця надходження;

М^виб - кількість місяців, що залишилися до кінця року з моменту вибуття основних виробничих фондів, не враховуючи місяця вибуття.

Для характеристики ефективності використання основних виробничих фондів у базовому і звітному роках розраховуються показники фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєності праці робітників та рентабельності основних фондів за формулами:

Фондовіддача - характеризує рiчний випуск продукцiї з одиницi вартостi основних фондiв і розраховується за такою формулою:

, ,

де V_{ВИГ.ПРОД.} - обсяг виготовленої продукції у базовому і звітному роках;

- середньорічна вартість основних виробничих фондів у базовому та звітному роках.

Фондомісткість - представляє собою показник зворотнiй фондовiддачi, за допомогою якого можна визначити величину основних фондiв, яка припадає на одиницю вартостi випуску вiдповiдного виду продукцiї i розраховується за такою формулою:

,



Фондоозброєність праці робітників - відображає вартість основних виробничих фондів, які приходяться на одного робітника

, ,

де - середньооблікова чисельність робітників підприємства у базовому і звітному роках.

Рентабельність основних фондів - показує, скільки прибутку отримано з кожної гривні основних фондів.

*100%,

де ПР^вал. - валовий прибуток підприємства за рік, грн.

ПР^вал. = ЧД - С_соб^реал. (грн.).

ЧД = Вир^реал. - ПДВ- Акц. Збір - Інші відрахув. (грн.)

ЧД = 1001387 - 166895 - 1993 - 1735 = 830764 (грн..).

ПР^вал. = 830764 - 780610 = 50154 (грн.).



3.4 Розрахунок амортизаційних відрахувань, практичне використання, аналіз діючих методів нарахування амортизації у бухгалтерському та податковому обліку

Амортизація -- це процес поступового перенесення вартості основних фондів на виготовлену продукцію (надані послуги) або на витрати підприємства протягом терміну їх використання. Об`єктом амортизації є вартість основних фондів (крім землі). Амортизації підлягає первісна або переоцінена вартість основних фондів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості.