Формування стратегії підвищення прибутку та показників рентабельності діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи прибутку

1.1 Економічна сутність прибутку

1.2 Функції прибутку

1.3 Класифікація прибутку підприємства

РОЗДІЛ 2. Розподіл прибутку підприємства

2.1 Принципи розподілу прибутку підприємства

2.2 Розподіл прибутку на підприємствах різних організаційних форм

2.3 Рентабельність як узагальнюючий показник ефективності діяльності підприємства

РОЗДІЛ 3. Актуальні проблеми управління прибутком підприємств

3.1 Планування прибутку на підприємстві

3.2 Максимізація прибутку

3.3 Підвищення ефективності розподілу прибутку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток. Переважна більшість керівників вітчизняних підприємств пріоритетним завданням управління підприємством вважають забезпечення максимізації прибутковості. Найчастіше ця прибутковість характеризується показниками прибутку і рентабельності. Тому тема є актуальною в наш час.

Прибуток підприємства - це перевищення доходів від діяльності над сумою видатків, він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Це найбільш проста і одночасно найбільш складна категорія ринкової економіки.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках

У широкому розумінні стратегія підвищення прибутку та рентабельності підприємства може розглядатись як довгострокові, найбільш принципові, важливі настанови, плани, наміри керівництва підприємств щодо виробництва, доходів і витрат, капіталовкладень, цін, соціального захисту тощо. Стратегія визначає цільову настанову, перспективні напрямки і шляхи розвитку підприємства та є динамічною моделлю доцільної, системної діяльності людей, що враховує вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Тому дана тема є актуальною.

Метою курсової роботи є формування стратегії підвищення прибутку та показників рентабельності діяльності підприємства.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дослідження, спрямовані на її досягнення:

- з'ясувати економічну природу прибутку та прибутковості в сучасних умовах та проаналізувати класичні та сучасні теоретичні засади стратегічного аналізу на підприємстві;

- провести аналіз прибутку та показників рентабельності на підприємстві;

- розробити теоретико-методичні підходи до формування та вибору стратегії підвищення рентабельності на підприємствах України;

Об'єктом дослідження є механізм та особливості проведення аналізу прибутковості

Предметом дослідження є економічні методи та підходи до проведення аналізу прибутковості на підприємстві.

Методологія та матеріали дослідження. При виконанні курсової роботи були використані наступні методи: "використання існуючих теорій", а також створення елементів нових узагальнень - при дослідженні понять "прибуток", "прибутковість", „рентабельність”; "гіпотетичний" - при розгляді питання про зміст і структуру аналізу фінансових показників підприємства; "аксіоматичний" - при розробці питання сутності явищ і предметів; "метод системного аналізу" - при обґрунтуванні вдосконалень теоретико-методологічних підходів до напрямів проведення аналізу прибутковості; "аналіз", "синтез" - при розгляді засад розробки стратегії підвищення рентабельності підприємства; метод "факторного аналізу" - при аналізі чинників, що впливають на рентабельність підприємства; "розрахунково-аналітичний" - при проведенні розрахунків доцільності впровадження комплексу заходів; "економічний аналіз"; "впровадження результатів дослідження в практичну діяльність".

Курсова робота складається з теоретичного розділу, аналітико-дослідницього розділу та проектно-рекомендаційного розділу. Також в роботі виконано висновки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРИБУТКУ

1.1 Економічна сутність прибутку

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу національного доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Прибуток як економічний показник являє собою різницю між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів, послуг), між обсягом отриманої виручки та реалізацією продукції.[23]

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії “витрати виробництва ”. Прибуток - це та частина вартості, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у вигляді витрат, виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх набирає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення “... фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати”.

Додатковий продукт - частина чистого продукту, створена безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному і додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток - це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва - це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форм чистого доходу підприємств.[17]

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Прибуток - одна з форм чистого доходу в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, що виражає вартість додаткового і часткового необхідного продукту. За своєю величиною прибуток - це різниця між продажною ціною товару і витратами на його виробництво. Значна частина прибутку йде на виплату податків сплату процентів за кредит, виплату дивідендів тощо. Прибуток виступає основним критерієм ефективності підприємницької діяльності, основною метою капіталістичного способу виробництва. Ця мета є дещо іншою на народних підприємствах (тобто підприємствах, викуплених трудящими), де основним є не максималізація прибутку, а максималізація чистого прибутку на одного зайнятого. У розвинутих країнах Заходу не вся величина прибутку (після сплати податку, тощо) привласнюється капіталістами. Наймані працівники залежно від розміру акцій, суми вкладів в ощадних касах також привласнюють певну суму прибутку. Так у США на початку 90-х років на проценти від вкладів припало 15% сукупного прибутку, дивіденди на акції - близько 8%. Прибуток виступає одним з важливих джерел накопичення капіталу, розширення масштабів діяльності підприємств. Тепер у розвинутих країнах Заходу дрібні та середні підприємства отримують в основному середній прибуток, а крупні фірми - монопольний прибуток. В Україні найбільші прибутки привласнюються великими комерційними банками та гігантськими підприємствами - монополістами.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, усіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.

Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має ті ж джерела, що і доход, тобто вона включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій.[5]

Висновок: прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

1.2 Функції і норма прибутку підприємства

1. Оціночна функція. Прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця.

2. Розподільча функція. Її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється в бюджетах різний рівнів та залишається в розпорядженні підприємства.

3. Стимулююча функція. Виконання цієї функції визначається тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання, фонд виробничого та соціального розвитку, фонд виплати дивідендів абощо.

Прибуток, як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарського суб'єкта, робітників і власників підприємства. Вирішення цього завдання перш за все пов'язане з пропорціями в розділі та використанні прибутку.[4]

Об'єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обов'язкових платежів. Економічний інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальнення у обсязі прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його розвитку. Економічний інтерес працівників підприємства пов'язаний передусім з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить в першу чергу розмір фонду виплати дивідендів, а отже - та частина прибутку, котра пов'язана з виробничим розвитком, а відповідно приростом капіталу підприємства. У зв'язку з тим, що прибуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів всіх перерахованих сторін, жодна з них не може мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це призведе до ущемлення інтересів інших сторін. Наприклад, надмірні податки з прибутку підприємства знижують економічну зацікавленість підприємства в його збільшенні, що призводить до зменшення надходжень у бюджет.

Прибуток є якісним показником, позаяк в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величини витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

Норма прибутку - це процентне відношення маси прибутку до авансованого капіталу. Позначивши норму прибутку через П', отримаємо формулу:

П' = (П / К) *100 (1.1)

Де:

П - маса прибутку;

К - величина авансового капіталу.

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, в тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Значення норми прибутку полягає в тому, що вона показує вигідність капіталу, який застосовується, тобто, скільки прибутку приносить кожна гривня, вкладена в підприємницьку діяльність. Вона є мірилом вигідності вкладення капіталу. Тому капітали в умовах ринкової економіки, заснованої на приватній власності на засоби виробництва, скеровуються туди, де норма прибутку вища. Тобто норма прибутку виступає регулятором капіталовкладень.[7]

Висновок: функціями прибутку є: оціночна, розподільча, стимулююча. Прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

1.3 Класифікація прибутку

1. За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства.

Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відбивається на рахунку 80 "Прибутки та збитки".

BP = TR -- EC (1.2)

Де:

ВР -- бухгалтерський прибуток;

TR -- загальний доход;

ЕС -- явні витрати.

Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються по їх альтернативній вартості. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

EP = TR -- TC, (1.3)

Де:

ЕР -- економічний прибуток;

TR -- загальний доход;

IC -- неявні витрати.

2. За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій.

Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.

Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

3. По основних видах господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції - товарів, робіт, послуг - є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін "прибуток по основній діяльності". В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання по основній виробничо-збутовій діяльності підприємства.

Прибуток від реалізації продукції складається з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року, прибутку від випуску товарної продукції звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець року

Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном "доходи від позареалізаційних операцій", однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін.

4. По основних видах діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності.

Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності.

Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій по придбанню (спорудженню, виготовленню) і продажу - основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань по основному боргу і т.п.).

5. За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий (балансовий) і чистий прибуток підприємства.

Під цими термінами звичайно розуміють різні ступені "очистки" отриманих доходів від понесених підприємством у процесі господарської діяльності витрат.

Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат.

Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних

Балансовий прибуток являє собою різницю між всією сумою чистого доходу підприємства і всією сумою його поточних витрат, він включає три основні елементи:

прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього вибуття, реалізації іншого майна підприємства;

фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок. Як це показано з рис 1.1:

Рисунок 1.1 - Формування чистого прибутку [11]

6. За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і не оподатковувану податком його частини.

Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їх ефекту. Склад прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.

7. 3а характером інфляційної "очистки" прибутку виділяють номінальний і реальний його види.

Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоректований на темп інфляції у відповідному періоді.

8. По достатності рівня формування виділяють низький, нормальний і високий прибуток підприємства (критерієм такого розподілу виступає рівень нормального прибутку).

Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти гроші на депозит чи вкласти їх в бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту він вважається нормальним.

Низький і високий прибуток характеризує рівень її формування, що відповідно нижче або вище рівня нормального прибутку.

9. За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується.

Капіталізований прибуток характеризує ту суму, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток - ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми підприємства.

10. За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства.

Нерозподілений прибуток -- це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби. В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини: - асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо); - неасигнована частина не має конкретного призначення. У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби. Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними.

Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності. Санаційний прибуток - це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), у результаті їх безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.[8]

З розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного розуміння прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток (рис. 1.2).



Загальний доход =	Економічний прибуток	Бухгалтерський прибуток
	+	+
	Економічні витрати = явні + неявні витрати, включаючи нормальний прибуток	Бухгалтерські витрати = явні витрати

Рисунок - 1.2. Економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток

Висновок: з розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного розуміння прибутку.

РОЗДІЛ 2. РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Принципи розподілу прибутку підприємства

В умовах ринкової економіки, що є багатоукладною, не існує єдиної схеми розподілу прибутку. Так розподіл прибутку на приватному підприємстві відрізняється від такого в корпоративних і державних підприємствах. однак є загальні засади щодо здійснення цієї процедури всіма учасниками виробництва.

Насамперед з прибутку вираховують податки до державного бюджету. Частина прибутку вилучається як орендна плата ( за користування землею. будівлями). За рахунок прибутку підприємства сплачують відсотки банківським установам за запозичені кошти ( рис. 2.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1. Розподіл прибутку підприємства

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків.

Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.[5]

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку.

Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

На рис. 2.2 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів.



Рисунок 2.2 - Схему розподілу балансового прибутку підприємства

З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишався в розпорядженні підприємств, впливали: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, податок на прибуток). [7]

Розглянемо процес формування прибутку на прикладі ТОВ «СПП ЛАНА».

Таблиця 2.1 Динаміка формування прибутку ТОВ «СПП ЛАНА»[17, 177]

Показники	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2006 р. до 2008 р.,%
Дохід (виручка) від реалізації продукції( робіт, послуг)	4391	7092	7017	159,8
Податок на додану вартість	312	701	662	212,78
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг)	4079	6391	6355	155,79
Собівартість реалізованої продукції	2199	3756	4402	200,18
Валовий прибуток (збиток)	1880	2635	1953	103,88
Інші операційні доходи	95	495	730	768,42
Адміністративні витрати	-	283	119	100
Витрати на збут	-	-	703	100
Інші операційні витрати	487	316	318	65,29
Прибуток (збиток) від операційної діяльності	1488	2531	1545	103,83
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування	1488	2531	1545	103,83
Податок на прибуток	-	-	10	100
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподаткування	1488	2531	1535	103,16
Надзвичайні доходи	-	-	47	100
Чистий прибуток (збиток)	1488	2531	1582	106,32

Аналізуючи таблицю 2.7, можна відзначити такі зміни, що відбулися в 2008 р. порівняно з 2006 р.: дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг) зріс на 59,8%, разом з тим зріс податок на додану вартість на 112,78%; зріс чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг) на 55,79%, зросла собівартість на 100,18%; за період 2006-2008 р.р. ТОВ «СПП ЛАНА» отримувало прибуток, валовий прибуток зріс на 3,18%, також зросли інші операційні доходи на 668,42%, у 2006 р. адміністративних витрат не було в 2008 р. вони становили 119 тис. грн., також не було витрат на збут і 2006 р., а і 2008 р. вони становили 703 тис. грн.; зменшення відбулось по іншим операційним витратам на 34,71%, прибуток від операційної діяльності зріс на 3,83%, податок на прибуток нараховувався лише у 2005 р. - 10 тис. грн., прибуток від звичайної діяльності після оподаткування зріс на 3,16%; у 2008 р. в ТОВ «СПП ЛАНА» були надзвичайні доходи - 47 тис. грн.; чистий прибуток в ТОВ «СПП ЛАНА» зріс на 6,32%.

2.2 Розподіл прибутку на підприємствах різних організаційних форм

прибуток витрата рентабельність

Прибуток повного товариства розподіляється між учасниками у відповідностями з установчим договором, у якому визначаються частки його учасників. Визначення часткою в договорі має значення не тільки при розподілі прибутку, але і для рішення питання про покриття збитків.

Кожен учасник, одержавши частину прибутку повного товариства, враховує її в складі свого балансового прибутку як позареалізаційний доход і з загальної суми балансового прибутку у встановленому порядку обчислює податок, що вносить у бюджет.

Чистий прибуток товариства розподіляється між резервним фондом, фондом накопичення, фондом споживання, а прибуток, що залишився - уже між засновниками. [14]

В установчому договорі можуть бути передбачені й іншої умови розподілу прибутку. При недостатності прибутку вкладники можуть одержати менший відсоток прибутку на свій внесок, але й у цьому випадку договором можуть бути передбачені інші умови (наприклад, виплата відсутньої частини прибутку вкладникам у наступному році і т.д.).

У командитному товаристві з отриманого балансового прибутку насамперед вноситься в бюджет податок на прибуток, обчислений відповідно до порядку, установленим для юридичних осіб. Після цього частина прибутку направляється вкладникам у долі, що відповідає їхньому внеску в капітал товариства, потім прибуток направляється на розвиток підприємства й інші мети. Залишок прибутку розподіляється між дійсними членами (повними товаришами).

Якщо прибуток чи не отриманий отримана в меншому обсязі, ніж передбачалося, то можливі наступні варіанти:

-- при негативних фінансових результатах дійсні члени зобов'язані віддати вкладникам їхню частку прибутку, продавши майно товариства;

-- при недостатності засобів може бути прийняте рішення про невиплату пайовикам прибутку.

Прибуток товариства з обмеженою відповідальністю обкладається податком і розподіляється в загальному порядку, установленому для юридичних осіб. При підведенні підсумків господарської діяльності за рік кожному учаснику (пайовику) виплачується частка прибутку, що відповідає його внеску в статутний капітал, внесення в бюджет податків, інших обов'язкових платежів, напрямку прибутку на розвиток підприємства і матеріальне заохочення працівників.[11]

Найбільш складним є порядок розподілу прибутку акціонерних товариств. Загальні механізми розподілу прибутку і порядок виплати дивідендів фіксується в статуті суспільства.

Для визначення ставки дивідендів необхідно розрахувати потенційний розмір прибутку, що може бути виплачена акціонерам без збитку для діяльності АТ.

Якщо прибуток, планований як результат господарської діяльності суспільства за рік, позначимо як ПЗ (загальний прибуток); прибуток, що буде спрямована у виді податків у бюджет, -- ПП; прибуток, що направляється на розвиток суспільства, -- ПР; прибуток, що відчисляється в резервний фонд, -- ПРФ; тоді прибуток, що нараховується на виплату дивідендів, ПД, буде дорівнює:

ПД = ПЗ -- ПН -- ПРФ -- ПР. (2.1)

Прибуток як чистий доход АТ формується в процесі його господарської діяльності і реалізується після продажу зробленої продукції, виконання робіт, надання послуг. Його величина залежить від підсумків роботи суспільства, ефективності використання притягнутих фінансових ресурсів. Узагальнюючим результатом господарської діяльності АТ є балансовий прибуток, що обчислюється в загальновстановленому порядку. Як фінансовий ресурс використовується чистий прибуток, що залишився в розпорядженні суспільства після сплати податку.

Особливістю розподілу прибутку АТ є формування резервного фонду (і інших аналогічних по призначенню фондів -- гарантійних, страхових і т.п.), що створюється суспільством. Величина резервного фонду не може бути менш 10 та більш 25 % величини оплаченого статутного капіталу. Розмір відрахувань у резервні фонди встановлюється загальними зборами акціонерів, але вони не можуть складати більш 50% оподатковуваного прибутку.[15]

Резервний і інший фонди призначені для покриття збитків АТ і використовуються, якщо прибутку звітного року недостатньо для виплати доходів по цінних паперах.

До витрат АТ, зв'язаним з розвитком виробництва та тих, що фінансуються з чистого прибутку, відносяться витрати по випуску і поширенню акцій і облігацій (придбання бланків цінних паперів, сплата винагороди посередникам за первинне розміщення цінних паперів). Частина прибутку, використовуваної на накопичення, може бути спрямована на збільшення статутного капіталу АТ чи як внесок у статутний капітал дочірнього суспільства.[13, 115]

Якщо це передбачено статутом, частина прибуток спрямовується для розподілу між працівник у вид грошових винагород чи у вигляді акцій.

Політика АТ в області розподілу прибутку звичайно здійснюється Радою директорів і підлягає твердженню на загальних зборах акціонерів. При плануванні розподілу чистого прибутку АТ необхідно враховувати види випущених акцій.

2.3 Рентабельність як узагальнюючий показник ефективності діяльності підприємства

Для оцінки ефективності роботи промислового підприємства недостатньо використовувати лише показник прибутку. Наприклад, два підприємства отримують однаковий прибуток, але мають різну вартість виробничих фондів, тобто суму основного капіталу і оборотних коштів. Ефективніше працює те підприємство, в якого вартість виробничих фондів менша. Таким чином, для оцінки ефективності роботи підприємства необхідно поставити прибуток і виробничі фонди, за допомогою яких вона створена. Це і є рентабельність.

Рентабельність - це прибутковість, прибутковість підприємства; показник економічної ефективності виробництва промислового підприємства, який відображає кінцеві результати господарської діяльності. Її розраховують як відношення балансового прибутку R до середньорічної вартості основного капіталу і нормованих оборотних коштів (ОК + ОС). Розрізняють два види рентабельності: рентабельність розрахована на основі балансового (загальною) прибутку, і рентабельність, розрахована на основі чистого прибутку. При формуванні цін на промислову продукцію може використовуватися рентабельність окремих виробів, яка розраховується як відношення прибутку до собівартості.[12, 238]

Показник рентабельності взаємозв'язаний зі всіма показниками ефективності виробництва, зокрема, з собівартістю продукції. фондомісткістю продукції і швидкістю оборотності оборотних коштів.

На величину рентабельності, розраховану по балансовому прибутку, впливають: приріст прибутку, рівень використання основного капіталу і нормованих оборотних коштів.

Підприємство на сам перед звертає свою увагу на проблеми контролю за змінами промислової виробничості і стараються знизити роль зовнішнього фактору, або фінансової виробничості. Однією з вимог процвітання підприємства являється розширення ринку збуту продукції за рахунок зниження ціни за пропонуємі товари. Оскільки цей процес не супроводжується зниженням цін на використовуємі ресурси, то роль дефлятора ціни в формуванні доходності підприємства знижується. Це "природним" шляхом переключає сферу вимог керівництва на контроль за зміненням промислової виробничості, тобто за внутрішніми факторами: зниження матеріалоємності і трудоємкості продукції, підвищення віддачі основних фондів, машин та обладнання.

Основні показники рентабельності:

Рентабельність продукції;

Рентабельність продаж;

Рентабельність активів;

Рентабельність текучих активів;

Рентабельність власного акціонерного капіталу.

На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає показник рентабельності активів. [11]

В ринковій економіці придається велике значення порівнянням прибутку з прибуткоутворюючими факторами і базами її формування.

При стандартній оцінці фінансового стану підприємства пропонується західними методиками:

По-перше, використання системи взаємозв'язаних показників рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації (менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);

По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з елементів фінансово-економічної оцінки текучого положення підприємства;

По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу показників рентабельності по секторам основної діяльності, по підприємствам - аналогам і підприємствам - конкурентам.

Для цієї мети розроблена система показників рентабельності, котра об'єднує три основним класи показників (табл. 2.1.)

Таблиця 2.1. Система фінансових коефіцієнтів рентабельності [18, 150]

Основні класи показників рентабельності	Фінансові коефіцієнти рентабельності
1	2
1. Показник рентабельності, розрахований на підставі прибутку (доходу)	1.1 .Коефіцієнт обмеженого рівня валового прибутку 1.2.Коефіцієнт обмеженого рівня прибутку від основної (операційної) діяльності 1.3.Коефіцієнт обмеженого рівня прибутку всієї діяльності підприємства 1.4.Коефіцієнт обмеженого рівня чистого прибутку 1.5.Коефіцієнт критичної рентабельності
2.Показник рентабельності, розрахований в зв'язку з використанням виробничих активів	2.1.Коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів 2.2.Коефіцієнт віддачі на інвестований капітал 2.3.Коефіцієнт віддачі на акціонерний Продовження таблиці 2.1 капітал
3.Показник рентабельності, розрахований на підставі потоків власних грошових коштів	3.1.Коефіцієнт рентабельності відбору 3.2.Коефіцієнт рентабельності совокупного капіталу 3.3.Коефіцієнт рентабельності власного капіталу 3.4.Коефіцієнт обслуговування боргу

Головна вимога, яка пред'являється сьогодні до системи розподілу прибутку, що залишається на підприємстві, полягає в тім, що вона повинна забезпечити фінансовими ресурсами потреби розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і накопичення.

При розподілі прибутку, визначенні основних напрямків його використання насамперед враховується стан конкурентного середовища, що може диктувати необхідність істотного розширення і відновлення виробничого потенціалу підприємства. Відповідно до цього визначаються масштаби відрахувань від прибутку у фонди виробничого розвитку, ресурси яких призначаються для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідної діяльності, упровадження нових технологій, переходу на прогресивні методи праці і т.п.

Для кожної організаційно-правової форми підприємства законодавчо установлений відповідний механізм розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, заснований на особливостях внутрішнього пристрою і регулювання діяльності підприємств відповідних форм власності.[19]

Висновок: законодавство обмежує розмір резервного фонду підприємства, регулює порядок формування резерву по сумнівних боргах. Порядок розподілу і використання прибутку підприємства фіксується в його статуті і визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних і фінансових служб і затверджується керівним органом підприємства.

РОЗДІЛ 3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Планування прибутку на підприємстві

Планування прибутку виробляється роздільно по усіх видах діяльності підприємства. У процесі планування прибутку враховуються усі фактори, що можуть впливати на фінансові результати.

В умовах стабільних цін і можливості прогнозування умов господарювання плани по прибутку, як правило, розробляються на рік. Підприємства можуть також складати плани по прибутку на квартал.

Об'єктом планування є елементи балансового прибутку. При цьому особливе значення має планування прибутку від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг.

За наведеної схеми бачимо, що основними показниками, які впливають на формування валового та чистого прибутку від операційної діяльності, є сума валового доходу від реалізації продукції, валові витрати виробництва і збуту цієї продукції, амортизаційні відрахування та податкові платежі.

На практиці застосовуються різні методи планування прибутку. Найбільш розповсюдженим є метод прямого рахунка.

При прямому рахунку планований прибуток на продукцію, що підлягає реалізації в майбутньому періоді, визначається як різниця між планованим виторгом від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додаткову вартість, акцизів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю продукції, реалізованої в майбутньому періоді. Цей метод розрахунку найбільш ефективний при випуску невеликого асортименту продукції.

Метод прямого рахунка використовується при обґрунтуванні створення нового чи розширеного діючого підприємства або при здійсненні якого-небудь проекту. Різновидом методу прямого рахунка є метод поасортиментного планування прибутку (тобто визначення прибутку по кожній асортиментній групі).

Достоїнством методу прямого рахунка є його простота. Однак його доцільно використовувати при плануванні прибутку на короткостроковий період.

Для складання плану прибутку використовуються й інші методи, наприклад, аналіз перекриття ліміту рентабельності, прогноз рентабельності, аналіз перекриття ліквідності, а також інші аналітичні методи [13, 475].

Аналіз ліміту рентабельності дозволяє оцінити взаємозв'язок планового прибутку й еластичності підприємства стосовно коливань величини витрат при обороті капіталу. Звичайно будується система графіків, що показують цю залежність. Розрахунки виробляються по наступній формулі:

Постійні витрати

Мінімальний оборот = --------------------------------, (3.1)

(1--% постійних витрат)/100

Важливе місце має розрив, що існує між мінімальним оборотом, необхідним для покриття витрат, і запланованим оборотом. Саме ця різниця характеризує ступінь свободи підприємства в плануванні обороту капіталу.

Аналіз перекриття ліквідності заснований на співвідношенні витрат підприємства, що є грошовими витратами, і амортизацією. У цьому випадку визначається мінімальна величина обороту капіталу, необхідна для збереження ліквідності підприємства.

Аналітичний метод планування прибутку заснований на побудові багатофакторних моделей. Він враховує вплив різних факторів на результати діяльності підприємства.

3.2 Максимізація прибутку

Максимізація прибутку досягається у взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності прибутку. Основна вимога максимізації прибутку -- прибутковість кожної одиниці випуску. Виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує обсяг на величину граничних витрат, але одночасно підвищується і загальний доход -- на величину граничного доходу. Поки граничний доход більше граничних витрат, прибуток у цілому підвищується, її гранична максимізація ще не досягнута і підприємство може збільшувати обсяг виробництва. Як тільки граничні витрати виявляються вище граничного доходу, зростання загального прибутку сповільнюється і збільшення випуску стає збитковим. Отже, величина прибутку досягає максимуму при такому випуску продукції, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам.

Щоб максимізувати прибуток підприємства (фірми), його керівництво може з успіхом використовувати дані про доход і витрати. Максимізує прибуток такий обсяг виробництва Q, при якому

а (3.2)

Економічний прибуток буде максимальної, якщо для визначеного рівня Q різниця між TR і ТС буде найбільшою.

Існують дві концепції, два методи, чи підходу максимізації прибутку фірми -- метод вирівнювання загального доходу і загальних витрат і метод вирівнювання граничного доходу і граничних витрат.

Загальним правилом для максимізації прибутку є те, що фірма дістає максимальний прибуток тоді, коли вона робить такий рівень Q, для якого MR = МС. Це правило є обов'язковим для всіх підприємств (фірм) -- конкурентних, монопольних чи олігопольних [5, 201].

3.3 Підвищення ефективності розподілу прибутку

Проблема ефективності розподілу прибутку підприємств -- одна з найбільш дискутованих у сфері фінансового менеджменту в останні роки.

Процес розподілу прибутку підприємства має багаторівневий характер і залежить від багатьох факторів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, має бути розподілено на дві основні частини: а) фонд виплати винагороди власникам підприємства у формі дивідендів на акції або процентів на пайові внески; б) фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Процес такого розподілу прибутку називається дивідендною політикою підприємства, варіанти якої визначають його власника та фінансові менеджери.

Наступним етапом розподілу прибутку є формування за рахунок нього конкретних фондів розвитку підприємства. Сучасна практика поділяє ці фонди на три основні групи: а) фонд стимулювання персоналу підприємства; б) фонд інвестування приросту активів підприємства; в) резервний або страховий фонд. Кожен із цих фондів має суто цільове призначення у напрямках майбутнього використання. Формування резервного фонду підприємств регулюється в Україні діючим законодавством [1].

На завершальному етапі розподілу прибутку планується розподіл коштів кожного із сформованих фондів за окремими напрямками витрачання їх. Так, фонд стимулювання персоналу підприємства може бути розподілено на додаткове преміювання працівників за рахунок прибутку, додаткові соціальні виплати персоналу відповідно до колективних та індивідуальних трудових угод тощо. Фонд інвестування приросту активів підприємства може бути розподілено за видами цих активів -- основних фондів, нематеріальних активів, власних оборотних коштів тощо.

Серед найбільш складних і принципових питань, пов'язаних із розподілом прибутку, головне -- формування пропорцій цього розподілу між виплатами винагороди власникам і формування фондів розвитку підприємства у наступному періоді.

Остаточна політика дивідендних виплат формує механізм розподілу прибутку підприємства, за яким, у першу чергу, відповідно до потреби мають бути сформовані необхідні фонди його розвитку в наступному періоді, а лише після цього за рахунок суми, що залишилася, формується фонд дивідендних виплат. Цей тип дивідендної політики формується під пріоритетним впливом інвестиційних можливостей підприємства і загальної суми прибутку, що підлягає розподілу. У зв'язку з тим, що такий підхід забезпечує переважне реінвестування прибутку на цілі розвитку підприємства, його ринкова вартість зростає високими темпами. Але за цим типом дивідендної політики власники отримують, як правило, більш низький рівень доходу на вкладений капітал, ніж склався на фінансовому ринку, а в деяких випадках і зовсім не отримують дивідендів. Цього типу дивідендної політики притримується зараз переважна більшість державних виробничих підприємств України з метою забезпечення самофінансування свого розвитку [2, 153].

Політика стабільного розміру дивідендних виплат характеризує стабільну суму дивідендів на акції протягом певного періоду часу. Як правило, розмір дивідендів відповідає середній нормі прибутку на вкладений капітал і не залежить від економічних результатів діяльності підприємства. Такий тип дивідендної політики створює умови передбаченості отримання доходів акціонерами. Але провадити таку дивідендну політику підприємства можуть за умови стабільної економіки і кон'юнктури ринку. Брак таких умов на сучасному етапі економічного розвитку України не дає змоги виробничим підприємствам ефективно провадити цей тип дивідендної політики.

Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди поєднує в собі риси обох раніше розглянутих її типів. Встановлений мі-німальний стабільний розмір дивідендів дає змогу підприємству забезпечити необхідні інвестиційні потреби, а в ті періоди, коли воно одержує більший розмір прибутку або не має ефективних інвестиційних проектів, що передбачаються до реалізації, розмір дивідендів може бути збільшено. Такий тип політики розподілу прибутку дає змогу підприємству найбільшою мірою врахувати економічні умови своєї діяльності і створює в акціонерів відповідні очікування отриманні ”екстра-дивіденду”. Але мінімальний розмір дивіденду, що сплачується акціонерам протягом тривалого періоду, веде до зменшення рівня їхніх доходів (у порівнянні з альтернативним інвестуванням капіталу) і не забезпечує відповідно високих темпів зростання ринкової вартості підприємства. У сучасних економічних умовах лише деякі з виробничих підприємств обирають такий тип дивідендної політики, бо вони не можуть гарантувати акціонерам стабільних виплат дивідендів навіть у мінімальних розмірах. [20]

Політика постійного розміру дивідендів заснована на прирості їх у кожному періоді. У практиці західних країн вона набула певного розвитку на підприємствах, що освоїли нову ринкову нішу і перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу, для яких постійне зростання власного капіталу є нагальною потребою. Ця потреба задовольняється шляхом постійних додаткових емісій акцій, інвестиційна привабливість яких забезпечується постійним зростанням розміру дивідендів. В Україні цей тип дивідендної політики декларували деякі новостворені акціонерні товариства, але зростання дивідендних виплат забезпечувалось ними не приростом виробничої діяльності (і, відповідно, приростом суми та рівня прибутку), а приростом акціонерного капіталу (тобто за принципом дії так званої ”фінансової піраміди). Така політика призвела до банкрутства більшості таких акціонерних товариств, а решта їх відмовилася від цього типу дивідендної політики [2, 155].

Для оцінювання ефективності дивідендної політики застосовується коефіцієнт дивідендних виплат, який характеризує частку чистого прибутку підприємства, що спрямована на дивідендні виплати. Розраховується цей показник за такою формулою:

 (3.3)

де КДВ -- коефіцієнт дивідендних виплат, %;

ФДВ -- сума фонду дивідендних виплат, сформованого в процесі розподілу прибутку за обраним типом дивідендної політики;

ЧП -- сума чистого прибутку підприємства, отриманого в звітному періоді, який підлягає розподілу.

Кошти прибутку, спрямовані на розвиток підприємства в наступному періоді, розподіляються за окремими фондами і напрямками відповідно до умов діяльності і конкретних потреб цього розвитку. При цьому пріоритетними мають вважатися напрямки розвитку підприємства, пов'язані з реалізацією його інвестиційних можливостей. Це дає змогу збільшити суму власного капіталу, що використовується, і відповідно, підвищити ринкову вартість підприємств.

ВИСНОВКИ

В ході здійснення курсової роботи можна зробити наступні висновки.

Функціонування підприємства, незалежно від виду його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній прибуток.

Прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи. В умовах ринкової економіки прибуток є найважливішим чинником стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства та створює фінансову основу для її розширення, задоволення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу. Також прибуток можна визначити як головне джерело фонду підприємства, з одного боку, а також джерело доходів державного та місцевих бюджетів.

А також прибуток - один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективність функціонування підприємства. Прибуток формується, як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації.