Власність, її сутність і форми. Витрати виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

власність витрати прибуток

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (розділ 11). Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності. яка відображає плюралізм відносин власності.

Власність - основа, становий хребет будь-якого суспільного устрою і суспільства. Вона виникла на зорі розвитку людства, виражаючись на початку в індивідуальному привласненні стародавніми людьми своєї здобичі, а потім і в колективному привласненні.

Там, де є економічна діяльність, завжди присутня проблема власності. Відносини власності пронизують всю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту його народження до смерті.

Під час переходу до ринкової економіки в Україні, як, втім, і в інших постсоціалістичних країнах, здійснення реформ зіткнулося з рядом об'єктивних труднощів, першочерговий серед яких, безумовно, можна назвати проблему власності.

Перші згадки про власність як про одну з основних характеристик держави, з'явилися ще в глибокій у Вавилоні, Китаї і інших країнах.

Із зародженням капіталізму виникає критика приватної власності. Так, соціаліст-утопіст Т. Мор в своїй книзі “Утопія” писав: “Там, де панує приватна власність, всі багатства потрапляють в руки небагатьох”^.

Проблеми приватної власності розглянуті і в працях А. Сміта. Так, в книзі “Дослідження про природу і причини багатства народів" він виступає як супротивник великого землеволодіння. Він писав: там є і велика нерівність. На одного - “Де є велика власність, багатої людини доводиться як мінімум п'ятисот бідних, і багатство небагатьох передбачає бідність багато кого”.

Приведені вище точки зору не втратили своєї актуальності і у наш час. В умовах переходу до ринкових відносин в економіці Росії реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності мають велике значення; це сприятиме розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість подолати ту економічну кризу, в якій знаходиться Росія.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці Росії і економічної і політичної ситуації відношення форм власності, що склалася в даний момент, грають далеко не останню з ролей в стабілізації економічного стану в країні.

Економічна наука також завжди надавала особливу увагу цій проблемі, по цьому тема власності ставати все більш і більш актуальною.

І, проте, ця проблема залишається дискусійною і недостатньо розробленої.

В даній роботі поставимо перед собою ряд задач:

· Розкрити основні поняття власності;

· Описати види і форми власності;

· Дослідити витрати виробництва та їх види.



Власність, її сутність, форми і місце в економічній системі

власність приватний корупція прибуток

Реальне усуспільнення виробництва в XX ст. зумовило таку ситуацію, що в одних країнах начебто панувала приватна власність та її різновиди, а в інших -- суспільна власність та її форми. При цьому вважалося, що приватна власність, яка панує в капіталістичних країнах, позбавлена можливості змінювати свій соціально-економічний зміст. А панування суспільної власності в країнах з адміністративно-командною економікою зображалося як вищий ступінь прогресу, і держава насильно насаджувала державну власність знову ж таки як найвищу форму суспільної власності.

Життя довело, що таке тлумачення процесів реального усуспільнення наприкінці XX ст. далеке від дійсності. Як переконує досвід, нині уже не можна зводити виробничі відносини тільки до приватновласницьких чи суспільних форм власності. Цей підхід надто спрощений і не відповідає реальному стану речей. Адже в розвинених країнах реальне усуспільнення призвело до глибоких змін форм власності, передусім на основі взаємопроникнення приватної та державної форм власності, до різноманітності їхніх форм. Звичайно, це не означає, що приватна власність зникла. Навпаки, індивідуальна приватна власність і раніше, і нині має значне поширення в розвинених країнах. Вона пов'язана насамперед з малим бізнесом (найдрібніші, дрібні та навіть середні підприємства, фермерство). Для неї характерне поєднання власності та управління. Проте слід визнати, що частка підприємств з цією формою власності у виробництві продукції і в сільському господарстві, у торгівлі і в будівництві, у сфері послуг, де ця форма власності є досить поширеною, все ж незначна. При цьому її підприємствам належить значна роль у забезпеченні населення високо якісними і дешевими побутовими послугами, ремоктно-будізельними роботами, продукцією «місцевої» промисловості тощо. У середині 80-х років найдрібніші підприємства разом з підприємствами середнього бізнесу в США становили 99,8 відсотка загальної кількості всіх американських приватних компаній. У країнах ЄЕС на аналогічних підприємствах працювала приблизно половина всього зайнятого населення. В Японії господарські одиниці з кількістю працюючих до 300 чол. становили 99,5 від сотка всіх підприємств. У більшості розвинених країн частка малих (до 100 чол.) підприємств у загальній чисельності зайнятих не лише в традиційних для малого бізнесу галузях, а й у такій важливій сфері економіки, як обробна промисловість, неухильно зростає.

Власність -- складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин -- економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці .

Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало обсяговішим і змістовнішим.

Речі самі по собі не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Вони перетворилися в гроші лише за певних економічних відносин.

Це стосується і власності. Головною її характеристикою є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Відповідно, власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується не в системі зв'язків "людина -- річ", а в площині взаємодії "людина -- людина" з приводу привласнення об'єктів власності.

Привласнення -- процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспіль ний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів.

Власність -- це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Таким чином, сприймаючи видимість відношення людини до речі, власність завжди виражає зв'язок: відношення "власника" до "невласника".

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

відносини з приводу привласнення об'єктів власності;

відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності (тобто одержання від них доходу);

відносини з приводу господарського використання об'єктів власності.

Відносини привласнення передбачають повне відчуження об'єкта власності певним суб'єктом від інших суб'єктів, тобто економічні відносини між людьми, які характеризують їхнє ставлення до речей (насамперед засобів виробництва) як до власних

Відносини з приводу економічних форм реалізації власності є відображенням корисності чи прибутковості об'єкта власності для суб'єкта власності (одержання прибутку, ренти, процента, зарплати, дивідендів, гонорару тощо)

Об'єкти власності -- це все те, що можна привласнити чи відчужити:

засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження тощо);

природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо);

предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо);

культурні та історичні цінності;

робоча сила.

Суб'єкти власності -- це персоніфіковані носії відносин власності:

окрема особа (індивідуум) -- людина як носій майнових інемайнових прав та обов'язків;

юридичні особи -- організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);

декілька держав або всі держави планети.

Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Право власності -- це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких ви ступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями -- володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності.

Відповідно, повна реалізація прав власності можлива лише за наявності і взаємозв'язку відносин володіння, користування й розпорядження. Суб'єкти, які тимчасово отримують право на володіння і користування чужою власністю (наприклад, орендар) без права на розпорядження, не є повними власниками.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності:

приватна;

колективна;

державна.

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

В результаті проведення політики роздержавлення і приватизації в Україні останніми роками суттєво змінилась структура форм власності. На зміну монопольному пануванню державної власності прийшов реальний поліформізм власності, якій створив об'єктив ну основу для формування й ефективного розвитку ринкової економіки в країні. На початок 2004 р. частка об'єктів недержавних форм власності становила в країні більше 85 %.

Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на порозі постіндустріального розвитку і характеризується динамізмом та новітніми тенденціями в розвитку відносин власності.

Економічний зміст

Процес виробництва є не що інше, як привласнення людиною предметів і сил природи в межах певної суспільної форми. Категорія власності досить складна за своїм змістом, адже вона охоплює економічні, юридичні, соціальні та інші аспекти. З економічного боку вона є, зрештою, системою виробничих відносин з приводу привласнення чинників і результатів виробництва. Вона становить невід'ємну час тину виробництва, виступає його суспільною формою. Інакше кажучи, власність є внутрішньою структурою виробництва. Саме вона визначає його організацію. Через це вона не може бути незмінною. Навпаки, одночасно з виробництвом вона перебувала у постійному русі, періодично змінюючи конкретно-історичну форму свого існування. Отже, власність існує завжди, оскільки без неї неможливе виробництво. Проте кожній історичній епосі властива своя специфічна, конкретно-історична форма власності.

Розрізняють економічний зміст власності та власність як юридичну, правову категорію. Економічний зміст власності визначається ступенем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто самим виробництвом, і є об'єктивною категорією, яка і виражає, і визначає реально існуючі суспільно-економічні відносини, становить їхній головний зміст. Як юридична правова категорія власність виражає свідомі, вольові дії та відносини між людьми з приводу речей. Римське право визначало власність як повну владу особи над річчю. У кодексі Наполеона власність визначалась як право користування і розпорядження речами абсолютно. Право власності, тобто юридичне вираження власності, визначається об'єктивно існуючими економічними відносинами, економічним змістом власності. Форма права виражає реально існуючі відносини власності, їхній економічний зміст, залежить від ступеня розвитку людини, її знань, уміння виразити у юридичних формах дійсну власність. Не випадково римське право, кодекс Наполеона -- видатні віхи у розвитку права. До того слід мати на увазі, що реальні економічні відносини власності постійно розвиваються, змінюються разом з виробництвом, норми права переглядаються періодично. Це неминуче породжує певний розрив між економічним змістом власності та його юридичною формою. Отже, норми права можуть більш-менш повно і чітко відбивати реально існуючі економічні відносини власності. А оскільки виробництво розвивається, змінюється постійно, а юридичні норми діють певний період і залишаються незмін ними, то неминуче існує суперечність між дійсними відносинами власності та їхнім юридичним відбиттям. Завдання полягає в тому, щоб, по-перше, правові норми, які виробляються людьми щонайповніше відбивали реально існуючі відносини власності; по-друге, норми права мають періодично приводитися у відповідність з відносинами власності, які за певний час змінились, набули нових якісних характеристик. Усе це означає, що економічний зміст власності та право тісно взаємопов'язані.

Для дослідження економічного змісту власності дуже важливо розуміти співвідношення відносин власності та виробничих відносин загалом. Оскільки економічний зміст власності становлять виробничі відносини, то іноді робиться висновок, що відносини власності та виробничі відносини тотожні. Насправді ж, відносини власності є головним змістом економічних виробничих відносин і визначають їхній характер. Як ядро в атомі, так власність відіграють визначальну, системоутворюючу роль в економічних, виробничих відносинах. Вона визначає соціально-економічну при роду і характер системи виробничих відносин. Адже усі конкретні виробничі відносини реалізують певну, історично і економічно визначену суспільну форму привласнення. Саме це робить власність економічною категорією, оскільки вона пронизує усю систему виробничих відносин, визначає властивий їм спосіб привласнення.

Типи, форми і види власності

Історії відомі два основних типи власності - приватна і суспільна. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.

Говорячи про трудовий і нетрудовий характер приватної власності, необхідно звернути увагу на таке. В економічній літературі (особливо марксистській) нетрудові доходи розглядаються як такі; що не відповідають принципам соціальної справедливості. Однак таке твердження не завжди може бути достовірним, тому вимагає деякого пояснення.

Звичайно, з самого початку привласнення мало трудовий характер. Адже привласнювати можна лише те, що задовольняє певні людські потреби. Людина своєю працею перетворювала дані природою предмети у такі, які вона могла споживати, а отже, і привласнювати. Тому саму по собі працю можна представляти як процес привласнення.

З цих міркувань випливає, що в тих суспільствах, де переважає ручна фізична праця, нетрудові доходи справді означають експлуатацію. Такими є, наприклад, рабовласницьке і феодальне суспільства. Доходи рабовласників і феодалів - це нетрудові доходи, які вони одержують в результаті експлуатації рабів і кріпаків.

В цивілізованому суспільстві, де переважно високомеханізоване та автоматизоване виробництво, нетрудові доходи не завжди мають соціально несправедливий характер. Справа в тому, що застосування капіталу підвищує продуктивну силу працівника. Як зазначає П. Самуельсон, капітал має "власну продуктивність". Тому той доход, що походить від капіталу, логічно має привласнюватися власником капіталу. Якщо, наприклад, за рахунок коштів акціонерів здійснена технічна реконструкція підприємства і завдяки цьому зросли його доходи, то останні мають виплачуватись у формі дивідендів власникам акцій.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально ж у господарській практиці вона виступає в формах державної і колективної власності.

Донедавна в економічній літературі приватна і суспільна власність розглядалися як антиподи, тобто такі, що заперечують одна одну і не можуть разом співіснувати. Навіть і сьогодні подібні міркування інколи висловлюються в окремих працях. Наприклад, у навчальному посібнику "Основи підприємницької діяльності" під редакцією проф. В.М. Власової (М., 1995. - С. 31) зазначається, що "відносини власності можна представляти як два полюси, на одному з яких - приватна власність, а на іншому - суспільна власність".

Подібне протиставлення двох типів власності не можна визнати правомірним. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою переконливо доводить, що в цивілізованому суспільстві поруч існують різні типи і форми власності, доповнюючи одна одну і урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. В кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності: це в основному сфера обслуговування населення. Сучасна індивідуалізація виробництва також більшою мірою зорієнтована на приватну власність. Водночас технологічний процес окремих галузей вимагає їх усуспільнення в рамках держави або окремого колективу (залізниця, транспорт, зв'язок та ін.).

Свого часу в нашій країні протиставлення приватної і суспільної власності дуже негативно позначилося на господарській практиці. Пряме насильне усунення приватних форм господарювання стало відчутним фактором гальмування економічного розвитку.

Таким чином, приватну і суспільну власність не варто протиставляти, не слід також вважати, що одна з них більш прогресивна, а інша - регресивна. Прогресивний економічний розвиток завжди передбачає взаємодію цих двох типів власності. Водночас не заперечує того, що одна з них може бути переважаючою в окремі періоди і етапи розвитку людського суспільства.

Відносини власності також виникають у процесі господарського використання певного майна. Це особливо має місце тоді, коли власник засобів виробництва сам не веде господарську діяльність. Він надає можливість іншим особам володіти його майном на конкретних умовах. Тоді між власником і підприємцем виникають відносини використання майна. Підприємець одержує юридичне право володіння і користування чужою власністю. Прикладом цього може бути оренда - договір про надання за певну плату майна якого-небудь власника для тимчасового користування іншим особам. Аналогічні відносини виникають на державних підприємствах - між державою як власником засобів виробництва і трудовими колективами, при концесії, в акціонерних товариствах і кооперативах тощо.

Власність економічно реалізується, коли приносить доход її суб'єкту. Такий доход може бути виражений прибутком, різного роду платежами. Наприклад, в умовах оренди призначається орендна плата, при концесії - платежі, або встановлюється частка прибутку, яку тимчасово виплачують господарі власнику. Держава також реалізує свою власність через систему податків і платежів.

Економічні інтереси, їхня класифікація та взаємодія

"Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси" -- ці слова належать Ф. Енгельсу. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Інтерес (від лат. іпіегеззе -- мати важливе значення) -- форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів.

Економічні інтереси -- усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.

Суб'єкти економічних інтересів -- окремі індивіди, домо-господарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів -- економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Плюралізм економічних потреб породжує багатоманітність економічних інтересів, які утворюють складну та динамічну систему, багатовимірну у фазах відтворення, у просторі та часі, у статиці та динаміці. Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

За суб'єктами:

особисті;

колективні, групові;

суспільні.

За нагальністю, важливістю:

головні, першочергові;

другорядні.

За часовою ознакою:

поточні;

перспективні. За об'єктами:

майнові; --- фінансові;

інтелектуальні тощо.

За ступенем усвідомлення:

дійсні;

уявні.

За можливостями реалізації,:

реальні;

утопічні.

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:

економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;

економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкуренто спроможності продукції;

економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

За територіальною ознакою виокремлюють такі економічні інтереси:

муніципальні;

регіональні;

національні;

об'єднання держав;

загальнолюдські (глобальні).

Територіальний зріз системи економічних інтересів окремої країни формується на основі розподілу повноважень між органами державної влади та місцевого самоуправління. Муніципальні та регіональні інтереси спрямовані на реалізацію економічного потенціалу окремої території з метою забезпечення по треб певної територіальної спільноти.

Водночас державні та муніципальні службовці, покликані здійснювати заходи щодо практичної реалізації зазначених інтересів, є носіями особистих потреб, які не завжди збігаються із суспільними. Зазначена суперечність породжує корупцію -- негативне соціальне явище, пов'язане зі зловживанням державною владою, корисливим використанням службовцями офіційних повноважень, авторитету та можливостей їх реалізації для отримання особистих вигод в особистих чи вузькогрупових корпоративних інтересах.

Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадовим становищем, перевищення владних або посадових повноважень, розкрадання державного або колективного майна, не цільове використання бюджетних коштів тощо.

Система взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів суспільства завжди суперечлива. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;

координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб'єктів.

Проблема співвідношення та пріоритетності інтересів економічних суб'єктів залишається до цього часу дискусійною. Механізм їхнього узгодження визначається сутністю економічної системи.

За умов економічної свободи та конкуренції суб'єктів господарювання створюються передумови для формування цілісної, органічної системи взаємопов'язаних і взаємообумовлених економічних інтересів. їх суперечлива взаємодія заснована на принципах зворотного зв'язку та самоорганізації, має творчий характер і сприяє прогресивному розвитку суспільства.

Процес еволюції сучасних розвинених країн на основі соціально орієнтованої та регульованої ринкової економіки створює передумови для координації та гармонійного розвитку системи економічних інтересів громадянського суспільства. Водночас корпоратизація економічного життя породжує проблему узгодження економічних інтересів власників, менеджерів та найманих робітників з метою недопущення їхньої опортуністичної поведінки. Важливу роль в узгодженні індивідуальних та корпоративних інтересів у сучасних змішаних економіках відіграє держава.

Витрати виробництва

Витрати виробництва -- це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. Склад і взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат та прибутку наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку

Загальна виручка підприємства
Економічні витрати	Економічний прибуток
Явні витрати: сировина, матеріали, напівфабрикати, що купуються електроенергія, зарплата, витрати на утримання обладнання, орендна плата, інші явні витрати	Неявні витрати: процент на власний капітал, зарплата підприємця, інші неявні витрати
Бухгалтерські витрати	Бухгалтерський прибуток

У короткостроковому періоді сукупні витрати підприємства поділяються на постійні та змінні. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними.

Постійні витрати (ТFС) -- це витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли не виробляється продукція (заробітна плата управлінського персоналу, орендна плата, плата за кредит, амортизаційні відрахування та ін.).

Змінні витрати (ТVC) -- це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).

Сукупні витрати підприємства (ТС) -- це сума постійних і змінних витрат.

ТС(Q) = TFC + TVC(Q). (1)

Середні постійні та середні змінні витрати визначаються діленням сукупних постійних і сукупних змінних витрат на обсяг випуску продукції:



; (2)

, (3)

Тобто

АТС(Q) = АFC(Q) + AVC(Q). (4)

Рис. 1. Типовий характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді: а -- сукупні витрати; б -- середні та граничні витрати.

Типовий характер динаміки витрат виробництва ілюструє рис. 1. Як бачимо, змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу виробництва (рис. 1, а). Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу. Крива середніх постійних витрат має тенденцію до зниження (рис.1, б), оскільки зі збільшенням обсягу виробництва загальна сума постійних витрат лишається незмінною.

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора виробництва тлумачать як закон неухильного збільшення граничних витрат. Зауважимо, що крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму.

У динаміці витрат виробництва можна також вирізнити кілька фаз (рис.1, табл.2).

Таблиця 2. Характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді

Фаза	Сукупні витрати, ТС	Середні змінні витрати, AVC	Середні сукупні витрати, АТС	Граничні витрати, МС	Критична точка
І	Зростають	Зменшуються	Зменшуються	Зменшуються до min	Точка перегину кривої МС MC = min
II	Зростають	Зменшуються до min	Зменшуються	Зростають MC AVC MC < ATC	Точка перегину кривої AVC AVC = MC, AVC = min
III	Зростають	Зростають	Зменшуються до min	Зростають MC>AVC MCATC	Точка перегину кривої АТС АТС = МС, АТС = min
IV	Зростають	Зростають	Зростають	Зростають МС > AVC MC > ATC	--

Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємства. За даної технології та організації виробництва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам. Якщо маркетингові дослідження потверджують, що фірмі доцільно розширювати виробництво, то саме на третій або навіть на другій фазі слід вжити випереджальних заходів. На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого фірмі обійдеться додаткове виробництво одиниці продукції.

На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва. Варіанти кривих середніх витрат підприємства у довгостроковому періоді наведено на рис. 2. Найпоширенішим є випадок комбінації зазначених варіантів (рис. 3).

Зауважимо, що навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка А на рис. 3).

У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю. Їх не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки підприємства.



Рис. 2. Криві середніх коротко- та довгострокових витрат за сталої (а), зростаючої (б) та спадної (в) віддачі від зміни масштабів виробництва.

Рис. 3. Типовий характер динаміки середніх і граничних витрат у довгостроковому періоді.



Основні терміни

Витрати змінні -- витрати виробництва, які залежать від випуску продукції і змінюються залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Витрати незворотні -- витрати, пов'язані з наявністю у власності господарського суб'єкта капітального блага, для якого не існує альтернативної можливості використання.

Витрати постійні (фіксовані) -- витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від обсягу випуску продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли продукція не випускається.

Середні змінні витрати (АVC) -- кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Середні постійні витрати (АFC) -- кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Середні сукупні витрати (АТС) -- кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Сукупні (загальні) витрати (ТС) -- сумма постійних (фіксованих) і змінних витрат.



Висновок

Власність як економічні відносини почали формуватися ще на зорі становлення людського суспільства. На монополізації різних об'єктів власності тримаються всі найважливіші форми внеэкономического і економічного примушення до праці.

Економічне стимулювання дрібного бізнесу, активно здійснюване в Україні сьогодні, безумовно, лімітується украй недостатніми фінансовими можливостями держави. У міру подолання фінансової кризи стимулювання створення приватного сектора повинне стати однією з пріоритетних задач економічної політики держави. Проте вже сьогодні можна значно поліпшити правові умови діяльності у сфері дрібного бізнесу і усунути численні штучно створені перешкоди на його шляху. Від створення ефективного середнього класу вирішальним чином залежить майбутнє країни.

Отже, подальший економічний розвиток нашої країни у вдосконаленні форм власності. Після довгих літ панування держави і відчуження людини від власності, в країні стало формуватися суспільство, орієнтоване на те, що кожний його член має право бути власником.

Проведення ринкових перетворень, введення різноманіття форм власності і їх рівного правового захисту створюють матеріальні передумови для формування в Російській Федерації нового класу власника, обмежують державу в «беззаконні» по відношенню до індивідуума економічної діяльності, звільняють особу від постійного страху перед «апаратом насильства» і встановлюють межі державного втручання у відносини власності.

Витрати виробництва -- це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.

У короткостроковому періоді сукупні витрати підприємства поділяються на постійні та змінні. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними.

На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва.



Література

1. Воробйов Є.М., Грищенко А.А., Лісовицький В,М., Соболєв В.М. Економічна теорія: Посібник вищої школи. /Під загальної ред. Воробйов Є.М. - Харків-Київ, 2001.- 704с.

2. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: Учебник для вузов.- М.: Изд-во Норма, 2001. - 572 с.

3. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. Навчально-методичний посібник. Київ: ЦУЛ, 2002, 236 с.

4. Олсон М. Логіка колективної дії. Суспільні блага і теорія груп / Пер. з англ., післямова С. Слухая. -- К.: Лібра, 2004. -- С. 194.

Інтернет-ресурси

5. dpr.ru/journal - Власність як економічна і юридична домінанта господарських відносин

Размещено на Allbest.ru