Витрати виробництва і собівартість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство фінансів України

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

Кафедра світового господарства і міжнародної економічної інтеграції

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії

на тему: «Витрати виробництва і собівартість»

Київ 2010

План

Вступ

1. Концепція витрат виробництва

2. Існуючі теорії обчислення витрат виробництва

3. Економічна сутність собівартості. Види та структура собівартості

Висновки

Список джерел посилань

Вступ

Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалення практики керування витратами виробництва з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду й міжнародного досвіду. Це дозволить підприємству забезпечити оптимальний рівень витрат виробництва, максимізувати прибуток, підвищити конкурентоздатність.

Будь-яке виробництво завжди пов'язане з витратами, оскільки це -- процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Витрати виробництва є однією з найважливіших категорій ринкової економіки. За умов досконалої конкуренції витрати виробництва виявляють вирішальний вплив не лише на розмір прибутку підприємства і можливості розширення виробництва, але й на те, чи залишиться фірма на даному ринку взагалі, чи буде змушена покинути його.

Мета роботи полягає в теоретичному розгляді проблеми витрат виробництва і собівартості продукції.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1. розкрити поняття витрат виробництва;

2. висвітлити основні види витрат виробництва;

3. розглянути різні теорії розрахунку витрат виробництва;

4. дослідити поняття собівартості продукції;

1. Концепція витрат виробництва

витрата собівартість економічний грошовий

Витрати виробництва -- це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції (товарів, послуг). До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі: а)засоби виробництва - речовий фактор;

б)робоча сила - особистий фактор.

Кожен з цих факторів відіграє свою роль в процесі створення і зростання вартості продукції. Так, вартість спожитих засобів виробництва конкретною працею переноситься у вартість готової продукції без змін. Інакше обстоїть справа з робочою силою. Робітник отримує заробітну плату, як плату за свою робочу силу. Але в процесі виробництва він створює нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. І вона, як результат абстрактної праці, приєднується до перенесеної вартості.

Отже, вартість речового фактора в процесі виробництва не змінюється, якою вона входить у виробництво, такою й проявляється (кількісно) у вартості нового товару. Витрати ж на робочу силу (заробітна плата) в процесі виробництва трансформуються в більшу величину - нову вартість. Виходячи з цього, весь затрачений капітал (на засоби виробництва й робочу силу) ділиться на дві частини: постійний і змінний.

Постійний - це та частина капіталу, яка перетворюється в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Позначається цей капітал латинською літерою "с" (від слова соnstant - постійний).

Змінний - це та частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає). Змінний капітал позначається літерою "v" (від слова уагіаЬІе - змінний). [4,c. 253].

У матеріально-речовій структурі витрат в міру економічного розвитку змінюються як якісні параметри її елементів, так і функціональна роль основних з них. Тенденції таких змін зумовлюються науково-технічним прогресом.

У реальній господарській практиці існують об'єктивні причини, які пояснюють формування витрат виробництва як самостійної економічної категорії. В основі цього процесу лежать економічна відокремленість господарюючих суб'єктів (підприємств) і необхідність забезпечення їх простого відтворення.

Підприємства-товаровиробники відносно економічно відокремлені один від одного як власники факторів (засобів) виробництва і створюваного ними продукту (товару). Подібне має місце навіть у межах однієї форми власності, наприклад у державному секторі, а тим більше -- приватному.

Водночас речовий зміст витрат виробництва на різних етапах економічного розвитку має й різну суспільну форму. Так, в умовах простого товарного виробництва ці витрати вимірювалися вартістю спожитих матеріальних факторів виробництва. Разом з витратами праці безпосереднього індивідуального товаровиробника в формі суспільно необхідних затрат вони збігалися з вартістю товару [4,c. 255].

Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галузі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат (харчова, легка промисловість), трудомісткими - галузі добувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50% [1,c. 291].

Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика).

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1) Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2) Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів,

приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3) Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво [5,c. 209-210].

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські.

Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних).

Зовнішні витрати -- це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств.

Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій. Звідси така формула:

Економічні витрати - Імпліцитинг = Бухгалтерські витрати.

Поняття "економічні витрати" є загальноприйнятим.

Бухгалтерські -- обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг).

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення [5,c. 210-212]

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) -- це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата).

Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витрати поділяють на основні та накладні.

Основні витрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників.

Зa допомогою накладних витрат створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі.

Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції [6,c. 307-310].

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати - це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібно, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати - це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямопропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень [7,c. 236-240].

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими та майбутніми.

Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді.

Одноразові - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць.

Майбутні витрати -- це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Такий вид класифікації дає змогу забезпечити економічно обґрунтований рівномірний у часі розподіл витрат на виробництво продукції.

2. Існуючі теорії обчислення витрат виробництва

В економічній теорії існують різні підходи до визначення витрат виробництва. Так, прихильники теорії трудової вартості вважали, що втілена у товарі праця складає зміст витрат виробництва. При цьому розрізнялись витрати окремого товаровиробника, які одержали назву „собівартість" (затрати використаних для виготовлення товару засобів виробництва та зарплата зайнятих при цьому робітників), та суспільні витрати, які були кількісно більші на величину додаткового продукту, що складав матеріальну основу прибутку виробника.

Теорія альтернативних витрат виробництва, або витрат «втрачених можливостей», спирається на погляди відомої теорії маржиналізму, згідно з якою вартість товару вимірюється кількістю отриманої від нього граничної корисності. Під альтернативним використанням ресурсів розуміється, наприклад, можливість виробництва з деревини будівельних матеріалів або меблів, паперу тощо.

Тому, коли підприємство вирішує виготовляти меблі, то воно тим самим відмовляється від виробництва інших видів товарів з деревини.

Таким чином, вибір певних ресурсів для виробництва визначеного товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару з цих ресурсів. З цього випливає висновок, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного товару, як би витрачені виробничі ресурси використовувались по-іншому.

Найбільш поширене визначення сутності альтернативних витрат таке: вартість (корисність) отриманої якої-небудь речі повинна вимірюватись тим, від чого ми відмовляємось, щоб мати дану річ.

Проблема вибору та альтернативного використання ресурсів досить тісно пов'язана з питаннями взаємозамінності та мобільності факторів виробництва. Економічна взаємозамінність цих факторів проявляється в першу чергу в тому, що можливий випуск однакової за обсягом однорідної продукції, але при різному їх (факторів) поєднанні.

Прихильники концепції альтернативних витрат вважають, що фактори виробництва мають універсальну взаємозамінність та необмежену мобільність. Якісну однорідність цим факторам надає те, що вони є джерелами доходів. Останні трактуються як «заробітки» (earnings) відповідних факторів виробництва.

Розробники концепції альтернативних витрат виокремлюють у понятті «витрати втрачених можливостей» фактичні (fасtual cost) та наявні витрати (imputed cost). Як правило, основну частку витрат підприємства становлять фактичні або наявні витрати -- грошові виплати постачальникам факторів виробництва. Їх ще називають зовнішніми витратами. Разом з тим часто підприємства використовують ресурси, які належать їм самим (власний грошовий капітал, власні виробничі приміщення, обладнання, професійні навички власника підприємства і т. п.). У такому разі підприємство не несе безпосередніх грошових витрат на оплату цих ресурсів. Але, використовуючи власні ресурси, підприємець зіставляє ці витрати з альтернативними можливостями: грошовий капітал -- з процентами на нього в банку; використання виробничих приміщень, обладнання -- з доходом від їх оренди; особисте управління підприємством -- з наймом на інше підприємство і т.п. Витрати підприємця на виробництво певного обсягу товарів залежать від терміну, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються [6,c. 311-336].

Інституціоналістська теорія витрат полягає у поділі їх на різні типи: індивідуальні і суспільні, абсолютні, додаткові, фінансові, виробничі, довгострокові і короткострокові.

В останнє десятиріччя широко відомою стала теорія трансакційних витрат, яка розроблена представниками неоінституціоналізму. Сюди відносять головним чином витрати обігу, тобто витрати на реалізацію товару (реклама, обслуговування ринків та ін.). За цією теорією вважається, що функція ринку полягає в економії трансакційних витрат, а головною його перевагою виступає тенденція до мінімізації витрат кожного учасника обміну на отримання інформації.

У сучасній західній економічній теорії лежать постулати неокласичної та трансакційної теорії витрат виробництва, при цьому відправними є два моменти.

По-перше, витрати виробництва в їх інтерпретації є оплатою придбаних факторів виробництва. Витрати виробництва розглядаються тут під кутом зору господарника, підприємця, що намагається обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і досягти цілі отримання рівного доходу на кожну грошову одиницю, затрачену на купівлю факторів виробництва.

По-друге, у центрі класифікації витрат виробництва -- взаємозв'язок між обсягами виробництва і витратами.

Відповідно, витрати поділяються на ті, які залежать, і ті, які не залежать від обсягу виробленої продукції [11].

Ми ж зупинимось детальніше на сутності витрат виробництва за марксистською і неокласичною теоріями.

Марксистська теорія розглядає капіталістичні витрати виробництва як затрати капіталіста-підприємця на заробітну плату, матеріали, сировину, пальне, амортизацію засобів праці та ін.

Тобто витрати виробництва -- це сума затрат минулої (уречевленої) та частки живої праці, яка необхідна для виготовлення певного виду товару потрібної якості при досягнутому рівні розвитку виробництва. За Марксом, капіталістичні витрати виробництва є відокремленою часткою суспільно необхідних витрат на виробництво товару (його вартості).

Формула вартості товару (W) має такий вигляд:

W = C + V + M,

де С -- вартість спожитих засобів виробництва;

V -- вартість необхідного продукту (вартісний еквівалент заробітної плати);

M -- вартість додаткового продукту (приріст вартості щодо вартості необхідного продукту).

Звідси -- формула капіталістичних витрат виробництва, яка має такий вигляд:

К = С + V,

де К -- капітал, авансований підприємцем у виробництво.

Але слід розрізняти авансовані затрати капіталу і виокремити їх від поточних витрат виробництва. Останні -- це витрати на виробництво даної готової продукції на відміну від одноразових затрат, пов'язаних з авансуванням капіталу, який потрібний для первісної організації виробничого процесу.

Важливим науковим доробком для подальшого дослідження цієї проблеми економічною наукою стало поєднання елементів С і V в одній категорії «витрати виробництва». При цьому слід враховувати, що мета дослідження в автора «Капіталу» була специфічною. Вона пов'язувалась з його наміром всебічно розкрити особливості найманої праці, вираженої в категорії «капіталістичні витрати виробництва».

Марксистська теорія витрат виробництва є конкретизацією аналізу процесу створення вартості, яка, як уже зазначалось, трактувалась як результат суспільно необхідної праці, втіленої в товарі. З усіх сукупних затрат виокремлюють витрати на виробництво товарів.

Окрім них, також аналізують і витрати, пов'язані з реалізацією товару.

Це -- витрати обігу, які поділяються на чисті, пов'язані безпосередньо з купівлею-продажем (заробітна плата працівників торгівлі, утримання торгових приміщень, реклама тощо) та додаткові затрати (на транспортування, упаковку, фасування та ін.).

Слід виходити з того, що вартість товару утворюють витрати виробництва і ті витрати обігу, котрі фактично являють собою продовження процесу виробництва у сфері обігу, тобто додаткові витрати.

Західні дослідники (в т. ч. й сучасні) розглядають витрати виробництва під кутом зору підприємця-господарника. Розв'язанням теоретичних завдань щодо обґрунтування оптимальної стратегії фірми досягається ще одна мета, яку свого часу відмітив К. Маркс, -- обґрунтувати принцип одержання рівного доходу на кожну грошову одиницю (долар, франк, марку і т. п.), вкладену в будь-який фактор виробництва. Таким чином, сучасні дослідники ринкового господарства отримали той самий результат -- утворення середньої норми прибутку.

При цьому політична економія зблизилась з математикою, де часто трапляються випадки розв'язання однієї і тієї ж задачі різними способами.

У ринковій (капіталістичній) економіці соціально-економічна сутність витрат виробництва виявляється в тому, що вони відображають економічні відносини між господарюючими суб'єктами не просто з приводу затрат праці (уречевленої та живої) на виготовлення продукції, а власне -- відносини з приводу витрат капіталу. Адже він акумулює всі чинники виробництва.

За умов соціально орієнтованої ринкової економіки завдяки її демократизації, застосуванню акціонерних і партнерських форм господарювання поступово «нівелюється» протистояння між працею і капіталом [2,c. 232-235].

У другій половині XX ст. в розвинутих країнах відносини найманих працівників і підприємців дедалі більше набували цивілізованих форм співробітництва, тобто відбувалися зміни в соціально-економічному змісті витрат виробництва.

Неокласична теорія витрат виробництва відрізняється від марксистської не тільки своєю суттю, а й термінологією. Витрати виробництва вона розглядає як суму витрат капіталу у грошовій формі підприємства або фірми з метою придбання необхідних економічних ресурсів для виготовлення ринкового блага в економічному відтворювальному процесі, а також як вартість факторів виробництва у сферах найраціональнішого їх застосування.

Неокласична теорія не оперує поняттями «дійсні витрати виробництва» на позначення сукупності уречевленої та живої праці для виробництва благ, концентруючи головну увагу не на сутності витрат виробництва, а на поверхових формах її (сутності) вияву.

Важливим аспектом господарської діяльності ринкових суб'єктів згідно з неокласичною теорією є поділ витрат виробництва на постійні і змінні.

Автори неокласичної теорії виходять з того, що економічний аналіз діяльності фірми необхідно здійснювати з точки зору фактора часу. Розрізняючи короткий і довгий періоди в діяльності ринкових суб'єктів, вони диференціюють їх витрати виробництва на постійні і змінні лише в межах короткострокового періоду.

Довгостроковий період функціонування фірми - це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити всі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності.

Короткостроковий період - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною.

Тому короткостроковий період нерідко називають періодом фіксованих виробничих потужностей.

Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а друга - змінні.

Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва.

До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.

Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію.

Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).

Суму постійних і змінних витрат виробництва називають загальними витратами фірми (Total Cost - TC).

Тому формулою загальних витрат є:

TC=FC+VC

де FС - постійні витрати,

VC - змінні витрати.

Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати. Граничні витрати (Marginal Cost - MC) - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг:

де TC - зміна загальних витрат,

Q - зміна кількості продукції, що виробляється.

Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже - і до підвищення їх ціни.

Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.

Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати:

AC= TC: Q,

де AC - середні витрати,

TC - загальні витрати,

Q - кількість виробленої продукції.

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства.

Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки.

Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи.

Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції.

Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).

Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань.

До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві.

В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива.

У господарській діяльності підприємств виокремлюють також конкретні витрати виробництва у вартісній формі і витрати виробництва із втрачених можливостей, що пов'язані із бухгалтерським і економічним підходами у їх визначенні.

Бухгалтерський підхід зорієнтований на ретроспективу діяльності фірми, тобто на функцію руху витрат (ресурсів) і прибутку у фінансових балансах.

Економічний підхід зорієнтований на перспективу, націлює підприємців на вибір найкращого способу використання ресурсів з усіх можливих, тобто на вибір альтернативи в їх використанні.

Тому з економічного погляду і витрати виробництва, і прибуток характеризуються як економічні витрати виробництва і економічний прибуток, а з бухгалтерського - як бухгалтерські витрати і бухгалтерський прибуток.

У господарсько-економічній діяльності доводиться враховувати такий чинник, як неповерненні витрати - витрати, відмова від яких і компенсація за які неможливі. До них належать окремі показники постійних витрат, які неминучі навіть тоді, коли фірма покинула ринок і припинила комерційну діяльність. Вони безумовно впливають на прийняття фірмою рішень [2,c. 235-242].

3. Економічна сутність собівартості. Види та структура собівартості

У процесі кругообігу й обороту капіталу витрати виробництва (С + V) відокремлюються від вартості (с + v + т) і починають функціонувати як автономна категорія. Це пояснюється в основному двома моментами. По-перше, тим, що підприємці для продовження процесу виробництва частину виручки за реалізовану продукцію, адекватну первісне авансованому капіталу, знову й знову повинні повертати у виробництво для відновлення спожитих факторів виробництва. По-друге, витрати виробництва сприймаються підприємцем як його внутрішня вартість, відшкодування якої за рахунок виручки від реалізованої продукції є неодмінною умовою його існування. Будь-яке падіння виручки нижче витрат, які підприємець робить на здійснення виробництва, веде до "проїдання" авансованого капіталу, а якщо це продовжується систематично - загрожує банкрутством.

Відокремлюючись від вартості, витрати виробництва (затрати на знаряддя праці, сировину, матеріали, паливо, трудові і природні ресурси, енергію та ін. затрати на виробництво і реалізацію) набувають форми собівартості (вартість для себе). Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції.

Значення обліку собівартості величезне.

По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві при наявних ресурсах, забезпечити тим самим прискорення оборотності оборотних засобів.

По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростання прибутковості (доходності) виробництва, а отже, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в обробних галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добувної промисловості.

По-четверте, зниження собівартості продукції -- реальна основа зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення.

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати [8,c. 90-96].

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.

До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції.

Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата

працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції [8,c. 96-101].

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції.

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кош­торисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції.

Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість -- це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції.

Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю [9,c. 95-107].

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева -- відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева -- головним чином для ціноутворення.

Слід розрізняти собівартість продукції і кошторис виробництва.

Кошторис виробництва -- це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація основних фондів і матеріальних активів;

5) інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.

Таке групування для всіх підприємств промисловості є ідентичним.

До складу елемента "матеріальні витрати" включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):

1) сировини й основних матеріалів;

2) купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

3) палива й енергії;

4) будівельних матеріалів;

5) запасних частин;

6) тари і тарних матеріалів;

7) допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи -- це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг).

Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встанов­леної технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції.

До складу елемента "витрати на оплату праці" входять:

1) виплати заробітної плати за окладами й тарифами;

2) премії та заохочення;

3) компенсаційні виплати;

4) оплата відпусток;

5) оплата іншого невідпрацьованого часу;

6) інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "відрахування на соціальні заходи" включається:

1) відрахування на пенсійне забезпечення;

2) відрахування на соціальне страхування;

3) страхові внески на випадок безробіття;

4) відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

5) відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "амортизація" входить сума нарахованої амортизації:

1) основних ресурсів;

2) нематеріальних активів;

3) інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентарна тара).

До складу елемента "інші витрати", пов'язані з основною діяльністю, включають витрати, що не ввійшли до складу перелічених вище елементів, зокрема:

1) витрати на відрядження;

2) на послуги зв'язку;

3) виплати матеріальної допомоги;

4) плата за розрахунково-касове обслуговування тощо [10,c. 107-115].

Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції.

Враховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні - додається.

Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування.

На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості -- це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

1) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промисловості);

2) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

3) фондомісткі (капіталомісткі) виробництва(підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії);

4) трудомісткі виробництва (підприємства вугільної та металообробної промисловості, машинобудування, точне приладобудування).

Зниження собівартості продукції має винятково важливе значення для розвитку виробництва, піднесення добробуту населення.

Зниження собівартості продукції залежить від економії живої та уречевленої праці.

Головними шляхами зниження собівартості продукції є такі:

1) механізація і автоматизація виробництва;

2) застосування прогресивних технологій;

3) прогресивні зрушення у структурі виробництва;

4) спеціалізація і кооперування виробництва;

5) удосконалення структури управління;

6) здешевлення утримання апарату управління;

7) раціональне розміщення виробництва;

8) зниження цін на засоби виробництва, економічне стимулювання економії живої та уречевленої праці.

Зниження собівартості не завжди є доцільним. Будь-яке зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не є економічно виправданим. Наприклад, у меблевій промисловості іноді застосовують дешеву тканину для оббивання меблів. Це знижує собівартість продукції, але при цьому меблі слугують їхнім господарям значно менше.

Таке зниження собівартості не можна вважати доцільним [12].

Висновки

1. Витрати виробництва є однією з найважливіших категорій ринкової економіки.

2. Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності. Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру.

3. Весь затрачений капітал у процесі виробництва ділиться на дві частини: постійний і змінний і обчислюється за формулою: C+V. Постійний - це та частина капіталу, яка перетворюється в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Позначається цей капітал латинською літерою "с" (від слова соnstant - постійний). Змінний - це та частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає). Змінний капітал позначається літерою "v".

4. При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення

5. Витрати поділяють на бухгалтерські та економічні. Бухгалтерські -- обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси.

Отже, Економічні витрати - Імпліцитинг = Бухгалтерські витрати.

6. Для фірми (виробника) дуже важливо також аналізувати витрати виробництва з огляду на чинник часу. Тому для фірми існують два періоди функціонування: довгостроковий і короткостроковий.

7. У процесі кругообігу й обороту капіталу витрати виробництва (С + V) відокремлюються від вартості (с + v + m) і починають функціонувати як автономна категорія. Відокремлюючись від вартості, витрати виробництва (затрати на знаряддя праці, сировину, матеріали, паливо, трудові і природні ресурси, енергію та ін. затрати на виробництво і реалізацію) набувають форми собівартості (вартість для себе). Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

8. Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи.

9. Складовими собівартості є такі основні витрати: вартість спожитих у процесі виробництва матеріалів, сировини, палива, електроенергії тощо, тобто предметів праці; перенесена вартість засобів праці (амортизаційні відрахування); виплати на оплату праці; видатки на реалізацію продукції. Собівартість акумулює поточні витрати підприємства і є важливим показником ефективності його роботи.

Список джерел посилань

1. Політична економія. Підручник для студентів вузів/ За ред.. Г.І. Башнянина. - К.: Ніка-Центр, 2000.-- с. 289-299.

2. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. - К.: Академвидав, 2004.-- с.232-242.

3. Чейз, Ричард Б., Эквилайн, Ніколас Дж., Якобс, Роберт Ф., Производственный и операционный менеджмент, 8-е издание.: Пер. С англ..: М.: Издательский дом «Вільямс», 2004.--с.657-660.

4. Економічна теорія: політекономія. Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. - с. 253-274, 277-294.

5. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 5-е вид, випр. - К.: Знання, 2004. - с. 209-224.

6. Економічна теорія. Посібник вищої школи / За заг. ред. Воробйова Є.М. - Харків-Київ, 2001. - С. 307-336.

7. Основи економічної теорії. Підручник /А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко та ін. За заг. ред. А.А. Чухна. - К.: Вища школа, 2001. - с. 236-256, 318-328.

8. Політична економія / За заг. ред. Г.А. Огняна. - К.: Київ 2003.--с. 90-101.

9. Політична економія / За ред. О.К. Гаршина. - К.: Київ 2004.--с. 95-107.

10. Політична економія / За ред. О. О. Бєляєва. - К.: Київ 2004.--с. 107-124

11. http://www.tnpu.edu.ua/kurs/301/123.htm

12. http://library.if.ua/book/120/8032.html

Размещено на Allbest.ru