Поведінка виробника в сучасних мікроекономічних теоріях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об'єднуються єдиним поняттям - ринок. Ринок - це організована структура, де "зустрічаються" виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів (попитом називається кількість товару, яку споживачі можуть купити за певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція - це кількість товару, яку виробники продають за певною ціною) встановлюються і ціни товарів, і обсяги продаж.

В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання.

Актуальність теми. Подивившись на історію розвитку підприємства, бачимо, що її коріння сягають сивої давнини, коли разом з розвитком перших мануфактур відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. З того часу підприємство сильно змінило свою зовнішність, ускладнилася його організаційна структура, але суть і мета залишалася незмінною - одержання прибутку.

Фундаментальною проблемою, що стоїть перед усіма фірмами є вибір такого співвідношення вхідних ресурсів, який забезпечує вироблення максимального обсягу продукції з мінімальними затратами. Вирішення даної проблеми обумовлює об'єктивну необхідність дослідження виробничих функцій. Саме за їх допомогою стає можливим знайти ефективні шляхи специфічної комбінації вхідних ресурсів. Для цього необхідно: по-перше, вивчити інтереси поведінки підприємства; по-друге, проаналізував-ти технологію виробництва та виробничі функції; по-третє, знайти шляхи оптимального поєднання вхідних ресурсів.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних та практичних аспектів поведінки виробника в сучасних мікроекономічних теоріях.

Предметом дослідження є взаємодія поведінки виробника.

Для досягнення мети в роботі поставлено наступні завдання:

розглянути суть підприємства та мотивація його поведінки;

розглянути технологію виробництва та виробничі функції;

охарактеризувати види виробничих функцій;

сформувати стратегію поведінки виробника для досягнення ним умов рівноваги.

1.Загальна теорія виробництва

1.1 Суть підприємства та його види

Суспільне виробництво - складна інтегрована система, яка включає різні організаційно-правові структурні ланки. Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства.

Сутність підприємства найповніше виявляється в принципах його діяльності.

Принцип самоокупності затрат вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам.

Суть принципу самофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження.

Принцип матеріальної заінтересованості у кінцевих результатах праці передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.

Підприємство несе повну економічну, майнову відповідальність за результати своєї діяльності.

Усі ці принципи безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві.

Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:

- економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;

- соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури;

- екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Крім того, що підприємство функціонує в системі національної економіки, воно може вступати у відносини з іншими партнерами в системі світового господарства, що й зумовлює здійснення ним зовнішньо-економічної функції. Зовнішньоекономічна функція реалізується розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва. Найбільш відомими формами такої спеціалізації і кооперації є міжнародна торгівля, організація спільних підприємств, участь у спільних міжнародних проектах, науково-дослідне співробітництво.

Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь-яких з них може негативно вплинути на загальний стан підприємницької діяльності, її кінцеві результати.

В умовах ринкової економіки виникає безліч різних підприємств. Вони діють у різних галузях і різняться за багатьма ознаками, зокрема за формами власності, характером економічної діяльності, сферою діяльності і т.д.

Найбільший вплив на особливості функціонування підприємств справляє форма власності, оскільки від неї залежать особливості господарювання, система управління, принципи розподілу прибутку, соціальний захист працівників тощо. За формами власності можна виділити такі види підприємств: державні, колективні, приватні, спільні.

За характером економічної діяльності підприємства поділяють на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-дослідні тощо.

Залежно від сфер діяльності між підприємствами є відмінності, що дають підстави говорити про існування їх форм за такими критеріями. Наприклад, вугільні, нафтодобувні, залізорудні та інші гірничодобувні підприємства можуть створюватись лише в місцях покладів корисних копалин, наявності ресурсів. Отже, такі підприємства мають певну географічну обмеженість створення. Частина підприємств утворюються ближче до споживачів: хлібозаводи, кондитерські фабрики, побутові підприємства тощо.

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються і своєю продукцією. Промислові, сільськогосподарські, будівельні підприємства виробляють, як правило, матеріальну продукцію. Але є підприємства, які надають послуги (наприклад, підприємства зв'язку, побуту).

Відповідно до господарського обсягу і кількості його працівників - незалежно від форм власності - підприємства можуть поділятись на: великі, середні та малі. Органічно поєднані в оптимальній кількості малі, середні та великі підприємства краще задовольняють різнобічні потреби суспільства, оперативніше реагують на вимоги ринку та на досягнення науково-технічного прогресу. Також можна класифікувати підприємства за масштабами: масового, серійного та індивідуального виробництва.

З точки зору доходності (прибутковості) виділяються: прибуткові (високорентабельні), малоприбуткові (малорентабельні) та збиткові (нерентабельні) підприємства.

Будь-яке підприємство як організаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.

1.2 Мотивація поведінки підприємства

В мікроекономіці не приймають до уваги різноманітність форм, розмірів і функцій фірм. Узагальненим поняттям фірма об'єднують всі підприємства і організації.

Модель поведінки фірми будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання. Мета фірми - одержання максимальної величини прибутку за даний період. Обмеженнями виступають продуктивність факторів виробництва, витрати виробництва, ціна продукції та попит на неї. Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма.

Модель фірми ґрунтується на припущенні раціональності її поведінки. Головна мета підприємства - максимізація вигоди у вигляді суми прибутку за певний період - визначає всі рішення фірми відносно того, що, як і для кого виробляти.

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення. Чинниками виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.

Одержання прибутку - це безпосередня мета підприємства. Але дістати прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо воно робить чи продукцію послуги, що реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Співпідпорядкованість цих двох цілей - задоволення потреби й одержання прибутку - наступна. Не можна дістати прибуток, не вивчивши потреби і не почавши робити той продукт, що задовольняє потреби. Необхідно зробити продукт, що задовольнить потреби і притім за такою ціною, що задовольнила б платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в тому випадку, коли підприємство витримує визначений рівень витрат, коли споживані ресурси, витрати їхній менше, ніж отриманий виторг, тобто коли воно працює з прибутком. У цьому випадку і говориться, що прибуток - безпосередня мета функціонування підприємства й одночасно це результат його діяльності. Якщо підприємство не укладається в рамки такого поводження і не одержує прибутку від своєї виробничої діяльності, він змушене піти з економічної сфери, визнати себе банкрутом.

В загальному виразі сума прибутку за даний період визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (сукупним виторгом) і витратами її виробництва. Обчислення сукупного виторгу не викликає труднощів, - треба помножити ціну одиниці продукції на кількість проданої продукції. Але визначення сукупних витрат пов'язане зі значними теоретичними і практичними проблемами. В залежності від того, що відносять до витрат виробництва теоретики і практики, величина їх буде значно відрізнятись, отже, різною буде і величина прибутку фірми.

1.3 Технологія виробництва та виробничі функції

Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво розглядається як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готової продукції1. Фактори виробництва, до яких належать праця, земля, капітал, організація або підприємливість, час та технологія - розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ - готової продукції.

Згідно з теорією факторів виробництва Ж.Б.Сея, у створенні продукту і його вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва. Кожному фактору приписують свою продуктивність, тобто здатність створювати свою частку продукту.

Наприкінці ХІХ ст. економісти розробили теорію спадної граничної продуктивності факторів виробництва, згідно з якою віддача від змінного фактора з нарощуванням його використання спадає. А. Маршалл обмежив дію закону спадної продуктивності фактором часу, виділивши три часових періоди виробництва: миттєвий, короткостроковий і довгостроковий.

У миттєвому періоді ніяких змін у виробництві не відбувається. У короткостроковому періоді деякі ресурси є змінними, інші фіксовані, а в довгостроковому - всі ресурси змінні. Закон спадної віддачі діє в короткостроковому періоді, коли не відбувається жодних змін у техніці і технології.

Поняття „короткостроковий” і „довгостроковий” мають різний смисл для характеристики стану виробництва на фірмі і в галузі. 3 точки зору фірми короткостроковий період - це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо. З точки зору галузі короткостроковий період - це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється.

Довгостроковий період з точки зору фірми - це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей. З точки зору галузі - це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можуть виникнути і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді число фірм в галузі є змінним.

Використовуючи властивість взаємозамінності вхідних ресурсів, можна виробляти ту саму кількість продукції за певний час різними способами. Фірма приймає рішення про вибір технології, порівнюючи продуктивність і витрати на ресурси за різних способів виробництва. Вона оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності.

Технологія -- це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів1.

У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Якщо технологія залишається незмінною, то можна обґрунтовано припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція. Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.

Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску , який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси для довгострокового періоду - праця і капітал , і тільки один змінний фактор - праця - для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:

або або

Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробнича функція Кобба-Дугласа (1923 р.), яка описує залежність обсягів виробництва від двох факторів - капіталу і праці1:

де - коефіцієнт пропорційності або масштабності; - коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, М -- const, а зростає тільки L, то Q 0.

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторії виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

2. Виробнича функція з одним змінним фактором

2.1 Короткостроковий період: постійні, змінні, граничні витрати

У короткостроковому періоді фірма для збільшення виробництва може змінювати обсяги лише деяких ресурсів, інші є фіксованими. Ця особливість зумовлює відмінність виробничої функції і короткострокових витрат.

Короткострокова виробнича функція має вигляд:

.

Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, дозволяє визначити, якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі. Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат - постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями1. Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий - аналізу витрат на одиницю продукції.

Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами . Вони включають постійні і змінні витрати:

.

Постійні витрати - це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов'язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює постійним витратам фірми.

Змінні витрати - це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників.

Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період : середні постійні витрати:

,

середні змінні витрати: ,

середні сукупні витрати: .

Оскільки сукупні витрати є сумою і , то середні сукупні витрати також можна представити як суму середніх постійних і середніх змінних витрат:

Граничні витрати - це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції:

.

Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показником приросту змінних витрат:

.

Всі типи витрат виробництва безпосередньо пов'язані з виробничою функцією, яка відображає залежність між кількістю застосовуваного ресурсу і обсягом випуску. Нехай величина заробітної плати 1 робітника за тиждень становить 100 гривень, а ціна одиниці капіталу - 50 грн.

У таблиці 2.1 наведені розрахунки витрат фірми, яка нарощує виробництво продукції від 0 до 120 одиниць. У колонці 4 обчислені постійні витрати - витрати на придбання капіталу (50 грн.?10 од.). В колонці 5 обчислені змінні витрати - на найом робочої сили. Сума витрат на капітал і працю дає сукупні витрати виробництва (колонка 6).

Граничні витрати (колонка 7) обчислюємо за формулою:

.

Значення граничних витрат ми записуємо між рядками, щоб підкреслити, що це прирости витрат. В останніх трьох колонках обчислені середні витрати виробництва.

Таблиця 2.1

Кількість робітників за тижд. L	Кількість капіталу, од./тижд. K	Сукупний продукт, од./тижд. TP=Q	Витрати на весь обсяг	Гранич-ні витрати MC	Витрати на одиницю продукції
			Постійні витрати, грн. FC	Змінні витрати, грн. VC	Сукупні витрати, грн. TC		Середні постійні, грн. AFC	Середні змінні, грн. AVC	Середні сукупні, грн. ATC
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9	10 10 10 10 10 10 10 10 10 10	0 10 30 60 80 95 105 113 118 120	500 500 500 500 500 500 500 500 500 500	0 100 200 300 400 500 600 700 800 900	500 600 700 800 900 1000 1100 1200 1300 1400	>10 >5 >3,3 >5 >6,7 >10 >12,5 >20 >50	- 50 16,7 8,3 6,3 5,3 4,7 4,4 4,2 4,2	- 10 6,7 5,0 5,0 5,3 5,7 6,2 6,8 7,5	- 60 23,3 13,3 11,3 10,5 10,5 10,6 11,0 11,7

Криві витрат виробництва на весь обсяг продукції за даними таблиці 2.1 зображені на рис. 2.1 а). Крива постійних витрат має вигляд горизонтальної лінії, крива змінних витрат - це крива сукупних витрат , зміщена паралельно вниз на величину постійних витрат. Крива сукупних витрат графічно визначається додаванням значень кривої до кривої . Відстань по вертикалі між кривими і показує значення змінних витрат, а відстань по вертикалі між кривими і дає значення постійних витрат.

Конфігурація кривих і ілюструє дію законів зростаючої та спадної віддачі. Зв'язок між динамікою продуктивності факторів виробництва і витрат обернений: гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, досягає максимуму, а згодом - на вищих обсягах випуску - спадає, тоді як прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер (це показує опуклість кривих і вгору), а на вищих - зростаючий (опуклість кривих донизу). Графіки граничних та середніх витрат (рис. 2.1 б) ілюструють цей закон більш виразно. Граничні витрати спадають приблизно до обсягу 45 одиниць, у точці b? набувають мінімального значення, після чого стрімко зростають. З деяким відставанням цю ж динаміку виказують середні витрати. Дія законів зростаючої та спадної віддачі (спадних та зростаючих витрат) обумовлює U - подібну форму кривих граничних, середніх змінних і середніх сукупних витрат у короткостроковому періоді.

Рис. 2.1 Криві короткострокових витрат

Між кривими, і існує характерний геометричний зв'язок: коли крива граничних витрат розташована нижче кривих середніх витрат, то середні витрати спадають, а коли значення перевищують значення і , то середні витрати зростають, криві середніх витрат стають висхідними. Отже, крива перетинає криві середніх витрат в точках, які відповідають мінімальним значенням і (точки а? і с?). Подібної залежності не існує між кривими і , вони не пов'язані між собою.

2.2 Загальний, середній, граничний продукт

Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.

Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора - це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів.

Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора - це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора:

.

Середній фізичний продукт або середня продуктивність змінного фактора - це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора: .

Припустимо, що фірма нарощує обсяги виробництва , збільшуючи лише кількість праці , яка є єдиним змінним фактором, за незмінних обсягів капіталу (рис. 2.2). Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то обсяг продукції також дорівнює нулю. В міру залучення у виробництво все більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає максимального значення (120 одиниць), коли на фірмі працюють 9 робітників, а далі, з наймом десятого робітника, сукупний обсяг випуску починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і навіть гальмує виробництво.

Конфігурація кривої сукупного продукту (рис.2.2 а) ілюструє нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції донизу показує, що до точки обсяг продукції зростає швидше, ніж обсяги ресурсу. Праворуч від точки крива стає опуклою вгору - це означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у виробництво одиницею праці. Таким чином, до точки діє закон зростаючої граничної продуктивності, після неї починає проявлятись закон спадної граничної продуктивності ( спадної віддачі).

Рис. 2.2 Криві сукупного, граничного та середнього продуктів змінного фактора

Найбільш виразно ці закони відображає крива граничного продукту праці . Граничний продукт змінного фактора спочатку зростає. Найбільше продукції додає третій робітник, його = 30, але, починаючи з четвертого, гранична продуктивність кожного наступного робітника спадає. Отже, динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, а за високих - додатна, але зменшується. На обох цих стадіях сукупний продукт зростає, досягаючи максимуму, коли = 0, крива перетинає горизонтальну вісь.

Крива середнього продукту також відображає дію обох законів, проте з деяким запізненням порівняно з кривою . Продуктивність праці зростає до точки , після якої спадає більш повільно, ніж гранична продуктивність.

Всі криві взаємопов'язані. За кривою сукупної продуктивності можна визначити величини граничного і середнього продуктів. Так, в точці величину граничної продуктивності визначає нахил кривої , а величину середньої продуктивності дає , тобто нахил променя, що йде від початку координат до даної точки . В точці встановлюється рівність між граничною і середньою продуктивністю, оскільки тут промінь від початку координат є одночасно дотичною, яка показує нахил кривої . В точці С , досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки відповідні криві перетинаються у максимальному значенні середньої продуктивності.

Для аналізу ефективності використання ресурсів враховують таку властивість показників: якщо гранична продуктивність вища за середню, то нарощування змінного фактора супроводжується зростанням продуктивності (крива висхідна), а якщо гранична продуктивність нижча за середню, то зі збільшенням змінного фактора середня продуктивність спадає (обидві криві спадні).

Враховуючи динаміку всіх показників продуктивності за умови нарощування використання змінного фактора, виділяють чотири стадії розвитку виробництва:

на першій стадії всі показники зростають, всі криві є висхідними до точок ;

на другій стадії гранична продуктивність і крива починають спадати, але і продовжують зростати до точок ;

на третій стадії зростає лише сукупний продукт (до точки), а і спадають;

на четвертій - спадають всі показники (праворуч від точок ).

Закон спадної віддачі, як правило, діє в межах певної технології, тобто у короткостроковому періоді. Спадна продуктивність змінного фактора визначає динаміку короткострокових витрат виробництва.

3. Двофакторна виробнича функція

3.1 Ізокванта. Властивості ізоквант

У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Зміна технології веде до зміни функціональної залежності між структурою затрат ресурсів і випуском. Для аналізу застосовуються дво- і багатофакторні виробничі функції. Коли виробничому процесі капітал і праця можуть замінювати один одного, пропорції між ресурсами вимірює показник капіталоозброєності праці .

Функція виробництва має вигляд:

.

Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній („виробнича сітка”), графічній (ізокванта) і аналітичній формах.

Ізокванта - це крива, що відображає можливі комбінації вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований обсяг виробництва (рис. 3.1). Кожна з комбінацій факторів виробництва на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Наприклад, в точці переважає машинна технологія, а в точці виробництво продукції здійснюється переважно за рахунок ручної праці.

Ізокванти показують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які показують рівні задоволення. Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище від попередньої, ізоквантою. Так, ізокванта відповідає всім комбінаціям праці і капіталу, які дозволяють виробляти 55 одиниць продукції, ізокванта - 75 одиниць продукції і ін.

Рис. 3.1 Довгострокова виробнича функція. Ізокванти

Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант.

Можна відмітити ще кілька властивостей ізоквант:

- ізокванти, що відображають різні рівні випуску, не можуть перетинатися;

- ізокванти опуклі до початку координат і не перетинають осі координат, а лише необмежено наближаються до них, оскільки фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна заміна, як правило, неможлива, що відповідає припущенню про абсолютну необхідність для виробництва обох факторів;

- чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший випуск відповідає цій лінії.

Аналітично побудова ізокванти базується на рівнянні виробничої функції:

.

Тобто необхідно зафіксувати рівень виробництва, для якого будується ізокванта, і розв'язати рівняння відносно або .

За допомогою виробничої функції можна проаналізувати можливості зміни технології за умови збереження досягнутого рівня виробництва. Наприклад, якщо кількість капіталу зменшилась на , то таку саму кількість продукції за той же час можуть виробити додатково залучені у виробництво одиниць праці:

.

Показник, що визначає пропорції заміни факторів виробництва, називається граничною нормою технологічної заміни - .

Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.

Відповідно,

- гранична норма заміни праці капіталом - показує скільки одиниць капіталу може замінити одиницю праці1;

- гранична норма заміни капіталу працею - показує скільки одиниць праці може замінити одиницю капіталу

Гранична норма технологічної заміни завжди є величиною від'ємною. Зберегти певний рівень виробництва за нової технології можна лише тоді, коли збільшення одного фактора буде супроводжуватись відповідним зменшенням іншого, і навпаки, тобто величини і завжди мають протилежні знаки, а ізокванта має від'ємний нахил.

Величина граничної норми технологічної заміни залежить від співвідношення граничних продуктивностей факторів виробництва. Зміна капіталу на призводить до зміни обсягу виробництва на величину , а зміна праці на дає зміну обсягу випуску на . У випадку фіксованого рівня виробництва необхідно, щоб втрата продукції від зменшення кількості робітників компенсувалась приростом продукції від збільшення застосування капіталу, і навпаки, тобто повинна виконуватись рівність:

або ,

або .

Звідси гранична норма технологічної заміни праці капіталом:

,

або гранична норма технологічної заміни капіталу працею:

, тобто

.

Динаміка граничної норми технологічної заміни при зміні технологічного способу виробництва зазнає впливу закону спадної віддачі: в міру насичення виробництва будь-яким фактором його гранична продуктивність спадає. Ця тенденція отримала назву закону зниження граничної норми технологічної заміни: зі збільшенням застосування у виробництві будь-якого фактора гранична норма технологічної заміни одиниці цього фактора іншим знижується, і навпаки.

3.2 Довгострокові витрати

Як показує виробнича функція, випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами.

Бажані зміни в структурі виробничих факторів фірма може здійснити лише протягом досить тривалого часу, оскільки це пов'язано зі зміною технології. У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише:

довгострокові сукупні витрати - витрати на весь обсяг продукції ;

довгострокові середні витрати - витрати на одиницю продукції ;

довгострокові граничні витрати , тобто приріст сукупних витрат.

Аналізуючи мінімізацію сукупних витрат у довгостроковому періоді, для спрощення приймаємо, що фірма використовує лише два фактори виробництва: працю і капітал, які можуть замінювати один одного. За одиницю виміру приймаємо годину праці і годину експлуатації машин. Припускаємо також, що фірма купує ресурси на конкурентному ринку за незмінною ринковою ціною. Тоді, - годинна ставка заробітної плати (ціна одиниці праці), - орендна плата за годину використання устаткування (ціна одиниці капіталу).

Для кожного періоду фірма має певні обмежені фінансові засоби, які може витратити на вдосконалення виробництва. Тому допустимі витрати на працю і капітал можна описати таким рівнянням:

.

У довгостроковому періоді фірма може змінювати співвідношення праці і капіталу.

3.3 Пропорційна варіація факторів виробництва

У довгостроковому періоді підприємство, намагаючись збільшити обсяг виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва.

Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис.3.1).

Рис. 3.1 Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

Співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва, тобто ефект масштабу показує довгострокова виробнича функція1. Тут можливі три випадки:

Перший, якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу. Даний ефект досягається завдяки наступним факторам:

поділу праці, що призводить до підвищення продуктивності праці і зниження витрат;

покращення управління, а саме виділенням працівників, які безпосередньо займаються маркетингом, рекламою, науково-технічною роботою, що дозволяє збільшити ефективність діяльності фірми;

великі фірми володіють більшими можливостями для виробництва побічної продукції та ефективної утилізації відходів, ніж малі фірми;

збільшення масштабів виробництва не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів (збільшення кількості верстатів, не вимагає такого ж збільшення електриків, бухгалтерів, охоронців, витрат на освітлення, опалення, і т. ін.).

Другий випадок, якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу. Збільшення вдвічі ресурсів виробництва призводить до подвоєння обсягів випуску продукції. Середня продуктивність вхідних факторів при цьому залишається постійною, незмінною є і продуктивність кожного із вхідних факторів, тобто середній випуск продукції на одиницю вхідних факторів залишається незмінним.

Третій випадок, якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу. Середня продуктивність вхідних факторів і продуктивність кожного вхідного фактора падає, хоч загальне виробництво збільшується. Незважаючи на зростання обсягу виробництва, зменшується і середня кількість продукції на одиницю вхідних факторів. Падіння середнього продукту призводить до меншого, ніж пропорційного, зростання рівня виробництва. Водночас подальше зростання виробництва продовжується.

Спадний ефект масштабу ефект виникає через вплив таких факторів, як:

значна інерція великих систем, втрата фірмою гнучкості, необхідної в умовах нестабільного ринку;

вихід фірми за межі порога керованості (великі розміри підприємства створюють громіздку систему управління, ускладнюється координація проміжних ланок, обмін інформацією, а це призводить до зниження ефективності управлінських рішень).

При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того самого підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелічених реакцій, їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо.

4. Ізокоста

4.1 Ізокоста та її властивості

Як було показано вище, один і той самий обсяг виробництва можна забезпечити за рахунок різних витрат факторів виробництва. За певних економічних умов комбінація факторів виробництва має забезпечити певний рівень виробництва при мінімальних витратах. Важливою є зворотна задача - досягти максимального рівня виробництва при певних витратах. Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Розв'язавши рівняння , відносно L або К, можемо визначити всі можливі комбінації вхідних ресурсів, які не виходять за межі визначеного рівня витрат:

,

або .

Графічно ці комбінації відображає ізокоста.

Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат1.

Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост (рис. 4.1).

Ізокоста за своїм змістом і властивостями є аналогом бюджетної лінії споживача: зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил до відповідної осі.

Рис. 4.1 Карта ізокост

Ізокостам притаманні також такі властивості: усі точки ізокости відповідають однаковим сукупним витратам факторів виробництва; чим далі від початку координат розміщена ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується у виробництві. Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів: або . Одночасно він визначає норми взаємозаміни ресурсів, виражені в категоріях альтернативних витрат. Якщо заміна ресурсів відбувається за умови, що сукупні витрати повинні залишатися незмінними, то вірним буде рівняння:

, або

звідси: .

Тобто додаткові одиниці капіталу можна придбати на суму, яка буде зекономлена внаслідок вивільнення певного числа робітників. Норму заміни праці капіталом показує співвідношення - відносна ціна праці. Наприклад, якщо становить 10 грн., а - 5 грн., то відносна ціна праці: 10/5=2. Це означає, що економія витрат на одиниці праці дозволяє замінити одиницю праці двома одиницями капіталу.

4.2 Рівновага виробника

Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Технологічно ефективні комбінації для заданого рівня випуску показує ізокванта. Отже, геометрично задача зводиться до пошуку точки, яка знаходиться на фіксованій ізокванті і одночасно спільна з найменш віддаленою від початку координат ізокостою, що забезпечує найнижчу суму сукупних витрат виробництва.

Рис. 4.2 Виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами

Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою (рис. 4.2), бачимо, що дві ізокости мають спільні точки з ізоквантою, але ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти, а параметри точки дотику (Е) покажуть оптимальну комбінацію факторів виробництва. У цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва в категоріях їх продуктивності

,

а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін , то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам. Ця точка є точкою рівноваги фірми.

Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв'язку системи рівнянь:

.

Перше рівняння є рівнянням заданої ізокванти, а друге рівняння - це рівняння рівноваги, яке означає, що в точці дотику співвідношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює співвідношенню їхніх цін. Переписавши рівняння рівноваги як

,

одержимо умову рівноваги, відому під назвою еквімаржинального принципу або принципу рівності граничних величин1.

І геометричний, і аналітичний методи розв'язку задачі мінімізації витрат для фіксованого обсягу випуску продукції дають одну і ту ж умову рівноваги: мінімум витрат для заданого рівня виробництва досягається, якщо фірма використовує таку комбінацію ресурсів, для якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів.

Одночасно з вирішенням задачі мінімізації сукупних витрат на певний обсяг випуску фірма може вирішувати обернену задачу - досягнення максимального обсягу випуску за умови фіксованих цін ресурсів та рівня сукупних витрат.

Для знаходження точки максимального рівня випуску алгебраїчно необхідно розв'язати систему рівнянь:

.

Перше рівняння є рівнянням заданої ізокости, друге - це рівняння рівноваги, аналогічне еквімаржинальному принципу (рівності граничних величин).

Умови рівноваги одинакові для обох випадків, оскільки точкою мінімізації витрат і максимізації випуску є точка дотику ізокванти до ізокости. Це - одна і та ж проблема, розглянута з різних точок зору.

Узагальнюючи, можна сказати, що комбінація факторів виробництва, за якої граничні продуктивності вхідних ресурсів пропорційні їхнім цінам, мінімізує витрати для заданого рівня випуску і одночасно максимізує випуск для заданого рівня витрат. У точці дотику збігаються нахили ізокванти та ізокости, отже однаковими будуть норми заміни факторів виробництва за технологією і за затратами.

4.3 Траєкторія розвитку фірми

Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних напрямках, а в одному і тому ж, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробництва. Фірма переходить на нові обсяги виробництва у довгостроковому періоді.

Рис. 4.3. Траєкторія розвитку фірми

Збільшуючи фінансові видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Для кожного бажаного обсягу випуску, відображеного серією ізоквант, можна знайти ізокосту, що мінімізує витрати фірми, - це будуть ізокости, дотичні до відповідних ізоквант (рис. 4.3).

З'єднавши точки дотику плавною лінією, ми одержимо траєкторію розвитку або лінію експансії фірми.

Траєкторія розвитку ілюструє комбінації праці і капіталу, які обирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді. Вона проходить через всі точки рівноваги фірми, відображаючи зміни її фінансових можливостей за незмінних цін факторів виробництва.

З допомогою кривої розвитку фірми можна визначити функцію сукупних витрат для довгострокового періоду. Для цього потрібно обчислити величину сукупних витрат для комбінації ресурсів, що відповідають точкам на траєкторії розвитку і скласти таблицю функціональної залежності між витратами і обсягами випуску в довгостроковому періоді. Одержимо функцію в табличній формі.

Можливість зміни всіх ресурсів у довгостроковому періоді надає фірмі додаткової гнучкості порівняно з короткостроковим періодом, дозволяє виробляти продукцію за нижчого рівня сукупних витрат, ніж тоді, коли обсяг капіталу фіксований.

Отже, у довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні, фірма має можливість працювати з меншими сукупними витратами, ніж у короткостроковому періоді.

виробництво ізокванта ізокоста рівновага

Висновки

Написавши курсову роботу на тему “Ізокоста та рівновага виробника” можемо зробити певні висновки.

Основна виробнича ланка економіки економіки є підприємство. Саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Ця робота присвячена вивченню технології виробництва фірми фізичного взаємозв'язку, що показує, яким чином вхідні ресурси (фактори виробництва, такі як праця, капітал і матеріали) перетворюються на продукцію (товари для продажу на ринку). Технологія описується функцією виробництва Q = F (К, L), яка інформує про максимальний обсяг, що може отримати фірма, за наявності конкретних кількостей капіталу і праці. Слід враховувати, що функція виробництва обумовлює технологічну ефективність фірма за даних рівнів ресурсів виробляє максимально можливу кількість продукції.

Виробничу функцію можна зобразити графічно у двох вимірах у вигляді ізоквант. Ізокванта це крива, в кожній точці якої різні комбінації ресурсів дають можливість виробляти однакову кількість продукції. Ізокванти подібні до кривих індиферентності, за винятком того, що обсяг продукції можна вимірювати і контролювати, проте не можна виміряти корисність у кількісних показниках.

Важливо вміти розрізняти довгострокові та короткострокові періоди виробництва. Різниця між ними не полягає виключно в часі, більшою мірою вона залежить від особливостей ресурсів виробництва. Короткостроковий період -- це такий проміжок часу, протягом якого не можна змінити один чи більше ресурсів. Отже, в короткостроковому періоді фірма володіє певною кількістю фіксованих ресурсів. Довгостроковий період - це тривалість часу, протягом якого можна змінити всі ресурси. Тривалість цих періодів відрізняється для різних фірм і галузей.

Якщо кількість усіх ресурсів фіксована, а обсяг одного змінюється (яким, за звичай, є праця), то при зростанні кількості робочої сили граничний продукт праці врешті-решт починає спадати. Це явище називається законом спадної віддачі (ефективності).

Величина нахилу ізокванти свідчить про те, як, утримуючи незмінним сумарний обсяг, можна змінювати співвідношення ресурсів. Від'ємна величина нахилу ізокванти - це гранична норма технічної (технологічної) заміни.

Закон спадної віддачі проявляється і на довгостроковому періоді, коли відбувається заміна одного виробничого фактора іншим. Якщо. наприклад, зростає заміна капіталу працею, то кожна додатково залучена одиниця праці буде все менше і менше продуктивною. Аналогічна ситуація спостерігається при заміні праці капіталом.

Необхідно взяти до уваги два особливих випадки щодо ізоквант. По-перше, якщо виробничі фактори є абсолютно замінними, то ізокванти мають форму прямої лінії. По-друге, для функції виробництва з фіксованим співвідношенням ресурсів ізокванти зігнуті під прямим кутом, і тоді або граничний продукт праці, або граничний продукт капіталу дорівнює нулю.

При пропорційному зростанні всіх ресурсів спостерігаються зміни в обсязі виробництва, які характеризують віддачу від масштабів (ефект масштабу). Виділяють: зростаючий ефект масштабу, незмінний ефект масштабу, спадний ефект масштабу. Зауважимо, що виробнича функція може давати зростаючу віддачу в одному і спадну в іншому виробничому періоді. Адже можна помітити, що зростаюча віддача від масштабів є характерною для низьких рівнів виробництва (через причини технологічного характеру). А спадна виникає за вищих рівнів виробництва (через складність контролю менеджером великомасштабної діяльності).

У короткостроковому періоді витрати поділяються на постійні і змінні. В довгостроковому періоді всі витрати змінні.

За певних економічних умов комбінація факторів виробництва має забезпечити певний рівень виробництва при мінімальних витратах. Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат показує ізокоста.

Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Технологічно ефективні комбінації для заданого рівня випуску показує ізокванта. Отже, геометрично задача зводиться до пошуку точки, яка знаходиться на фіксованій ізокванті і одночасно спільна з найменш віддаленою від початку координат ізокостою, що забезпечує найнижчу суму сукупних витрат виробництва.

Отже, умова рівноваги: мінімум витрат для заданого рівня виробництва досягається, якщо фірма використовує таку комбінацію ресурсів, для якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів.

Мінімізуючи сукупні витрати на певний обсяг випуску фірма може прагнути досягнення максимального обсягу випуску за умови фіксованих цін ресурсів та рівня сукупних витрат.

Умови рівноваги одинакові для обох випадків, оскільки точкою мінімізації витрат і максимізації випуску є точка дотику ізокванти до ізокости.

Узагальнюючи, можна сказати, що комбінація факторів виробництва, за якої граничні продуктивності вхідних ресурсів пропорційні їхнім цінам, мінімізує витрати для заданого рівня випуску і одночасно максимізує випуск для заданого рівня витрат. У точці дотику збігаються нахили ізокванти та ізокости, отже однаковими будуть норми заміни факторів виробництва за технологією і за затратами.

Збільшуючи фінансові видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Траєкторія розвитку ілюструє комбінації праці і капіталу, які обирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді. При цьому, з меншими сукупними витратами фірма може працювати у довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні.

Список літератури

1. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навч.посібник для студентів вищих навч.закладів .-К.:ЦУЛ, 2004 -351с.

2. Базилевич В., Лук'янов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: опорний конспект лекцій. -- К.: Четверта хвиля, 1998. - 248 с.

3. Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. Економічна теорія: Посібник вищої школи/За ред.Є.М.Воробйова .-К.;Х.,2003 .-703с

4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Б.Ю. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища школа, 1995. - 471 с.

5. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка: Навчально-методичний посібник. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 236 с.

6. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навч. посіб. К. Центр навчальної літератури, 2004. - 416 с.

7. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2003. -- 208 с.

8. Основи економічної теорії/ За редакцією проф. Мочерного С.В. - Тернопіль АТ “Тарнекс”, 2003, с. 12-13.

9. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч.посіб. - 3-тє вид.,випр. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. - 211 с.: іл.

10. Мелькова В.І., Яременко В.Г., та ін. Мікроекономіка: навчальний посібник. -К.: ВД Професіонал, 2005, - 400с.

11. Піндайк Р.С. Рубінфелд Д.Л. Мікроекономіка \ Пер з англ . А. Олійника, Р. Скільського .- К: Основи, 1996. - 646 с.

Размещено на Allbest.ru