Емісійне фінансування досить інтенсивно використовувалось в Україні. Проте з ряду причин результатом емісії, яка була покликана залатати дірки у державному бюджеті та підтримати підприємства державного сектора, стало виникнення інфляції і збільшення її дезорганізуючого впливу на весь процес відтворення. За рахунок зростання грошової маси держава не змогла досягти не тільки прискорення прогресивних зрушень у структурі виробництва і відновлення економічного зростання, а й стимулювала появу прямо протилежних процесів.

Одним з найважливіших наслідків інфляції як на мікро-, так і на макрорівні стає невизначеність. Причому на макрорівні в період ринкової трансформації економічної системи вона виявляється значно більше, оскільки всі орієнтири розвитку, які раніше існували, виявляються в значній мірі розмитими, а нові ще не сформовані. Стрибкоподібне скорочення державного регулювання цін, помножене на сильні інфляційні імпульси, призводить до того, що норма прибутку значно коливається не тільки між галузями, а й в середині однієї галузі і навіть підприємства протягом року і навіть за місяцями. Передбачувати зміни ринкових умов господарювання стає майже неможливо. Визначення рівня витрат і прибутків навіть за поточними програмами капіталовкладень, не кажучи вже про середньо - і довгострокові програми, пов'язано з ризиком чималих прорахунків.

Складається спекулятивна ситуація, в якій всі учасники відтворення вважають за краще утриматись від виробничої активності та шукати інші, невиробничі, сфери вкладення, принаймні для частини своїх капіталів, а заощадження спрямовуються у ті форми та країни, де ризик їх втрати через інфляцію мінімальний. Отже, інфляція посилює невизначеність, виводячи її на макроекономічний рівень і прирікаючи суб'єктів відтворювального процесу на схильність до випадкових рішень, що є матеріальним втіленням несталості розвитку економіки у перехідний період при непослідовності її реформування.

Суттєвим наслідком інфляції на макрорівні є зміна співвідношення між нагромадженням і споживанням. У багатьох країнах, які розвиваються, інфляція використовується як основний інструмент для збільшення нагромаджень. Механізм примусового збільшення нагромадження в результаті інфляції полягає у тому, що за рахунок зниження реальних доходів і можливостей споживання, передусім населення, ресурси вивільняються зі сфери споживання і потрапляють в ті сектори, де вони використовуються для збільшення розмірів виробництва. Отже, інфляція знижує і без того недостатній рівень споживання основної маси населення, а це може спричинити не тільки соціальні конфлікти, а й зниження ефективності виробництва у зв'язку зі звуженням ринку

Проте інфляція, викликана емісійним фінансуванням дефіциту бюджету, може і не призводити до зростання норми нагромадження, коли скорочення рівня особистого споживання населення компенсується зростанням державного невиробничого споживання, а також зниженням заощаджень та інвестицій в недержавному секторі перехідної економіки, що і спостерігалось в Україні.

Інфляція суттєво вплинула і на зміну структури інвестицій. Оскільки під впливом інфляції зростає економічний ризик інвестицій, у результаті найбільший розвиток отримують лише ті види бізнесу, які мають виразно спекулятивний характер і не розраховані на тривалу перспективу. Діяльність пріоритетних для стабільного розвитку суспільства галузей з тривалим виробничим циклом заморожується. Базові галузі економіки при цьому приходять в занепад, оскільки їх фінансові ресурси реально перекачуються в галузі з швидкою оборотністю капіталу. Отже, відбувається порушення інвестиційних процесів та поглиблення макроекономічних диспропорцій, що не створює умов для тривало-стабільного економічного зростання.

За допомогою інфляції здійснюється перерозподіл частини ресурсів і між окремими секторами економічної системи, галузями, підприємствами. Вплив такого перерозподілу на економічну систему залежить від напряму перетікання частини реальних доходів і характеру їх використання. Суспільство зацікавлене у тому, щоб реальні ресурси, які потрапляють до тих суб'єктів господарювання, номінальні доходи яких зростають досить швидко, спрямовувалися у продуктивні канали. Проте в період ринкової трансформації економічної системи це відбувається не завжди. Головна причина полягає в тому, що суспільні інституції, які цим займаються в умовах ринку, в нашій країні ще повністю не сформовані. Інфляція в Україні справді спричинила випереджаюче скорочення реального споживання, але зумовлений цим примусовий перерозподіл коштів, не був продуктивно використаний. Отже, що у перехідний період в економіці України, зростання інфляції призвело лише до дезорганізації інвестиційної діяльності. Це пов'язано і з тим, що зростання інфляції підвищувало прибутковість не реальних інвестицій, а спекулятивних операцій, що і нині значно ускладнює інвестування та відновлення економічного зростання.

До наслідків інфляції можна також віднести і більш швидку появу в Україні ринку державних цінних паперів, адже саме інфляція підштовхнула до пошуку неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету, яким і став цей елемент фінансового ринку. Проте в сфері державного кредиту під впливам інфляції скорочується передплата на державні облігації, оскільки знижується їхня реальна вартість та посилюється недовіра до самої держави і її спроможності регулювати економічні процеси. Внаслідок цього ще більше знижуються фінансові можливості держави для впливу на економіку.

Водночас у проблемі взаємодії інфляції та державного кредиту є ще один досить важливий аспект. Це проблема погашення отриманих кредитів, оскільки до цього часу залишається незрозумілим, за рахунок чого держава збирається їх погашати. Реальних доходів від використання наданих їй кредитів держава не має, оскільки не провадить відповідних інвестицій, які б забезпечували зростання доходів, що, в свою чергу, дало б змогу погасити борг і виплатити відсотки. Якщо погашення боргів планується за рахунок податків, то краще підвищити їх відразу. Це буде менш обтяжливо для суспільства, адже не треба буде платити відсотки. Якщо цю акцію передбачається здійснити за рахунок емісії, то знову-таки краще зробити це зразу. Це викличе менший сплеск інфляції. Якщо за рахунок нових позик, то це той шлях розвитку, який і розвитком дуже важко назвати.

Серйозним наслідком розвитку інфляційних процесів у економічній системі України стала натуралізація господарських зв'язків між суб'єктами підприємництва, яка надає інфляційним тенденціям ще більші масштаби. Поширення бартерних операцій, підштовхуючи інфляцію, обумовило і таке явище, як значне зменшення потреби в національних грошах і відповідне зменшення забезпеченості економіки України національною грошовою масою.

Наслідком інфляції в період ринкової трансформації економічної системи є також зміни в характері грошового обігу України. Під впливом гіперінфляції різко зріс рівень доларизації.

Подвійно вплинула інфляція і на кредитну систему. З одного боку, під впливом інфляції розвиток кредитних відносин був спрямований у ринкове русло, оскільки інакше кредитні установи не змогли б вижити. Інфляція певною мірою сприяла їхньому розвою та становленню, оскільки початково інфляційна нерівновага викликала значний приплив коштів саме у фінансову сферу. Проте, з іншого боку, інфляція справила і значний негативний ефект на розвиток цієї сфери. Були підірвані засади кредитування - кредит став невигідним, оскільки сума боргу впродовж строку кредиту інтенсивно знецінювалась. Знизилась реальна пропозиція позикових капіталів, зросли відсотки за позиками, скоротились строки їх надання. Під час гіперінфляції не тільки зменшилася частка термінових депозитів, а й відбулось реальне вилучення частини вкладів. Перевищення темпами інфляції темпів зростання відсоткових ставок свідчило про те, що почали знецінюватись не тільки гроші, а й позиковий капітал, суспільні заощадження. Це неминуче призвело до того, що тільки-но організовані українські банки втратили значну частину власного акціонерного капіталу. (майже половину). Реальне поповнення статутних фондів українських банків стримувалось податковою політикою держави. Внаслідок цього ряд комерційних банків взагалі збанкрутував, а десятки інших і тепер переживають серйозні труднощі, які загрожують їхньому існуванню.

Ще одним напрямом, що характеризує негативні наслідки впливу високої інфляції на макрорівень економіки, є зниження частки довгострокових кредитів у загальному обсязі їх. Це веде до зниження інвестиційної активності. Головні причини такого становища - "інфляційна короткозорість" і відсутність довгострокових внесків на депозити в банки. Вкладники в умовах інфляційної нестабільності не довіряють банкам, а тому тримають гроші там не більше як 1 - 4 місяці.

Ще одним наслідком інфляції в перехідній економіці України стала дестабілізація ринку недержавних цінних паперів. Одна з важливих причин цього явища полягала у тому, що в умовах інфляції та часткового збереження державного регулювання цін, об'єктивно не може скластись середня норма прибутку, яка є головним орієнтиром цього ринку.

Інфляція істотно вплинула на обсяг вкладання іноземного капіталу в Україну. Проте приплив іноземних інвестицій можливий лише за відсутності в Україні високої інфляції. Світовий досвід свідчить, що активне іноземне інвестування на довгостроковій основі можливе лише за умови тривалого утримання інфляції на рівні нижчому за 40 відсотків на рік. Це має бути основним критерієм для державної економічної політики на перехідний період.

Водночас не можна не визнавати і того факту, що інфляція, загальмувавши структурну перебудову, зіграла і певну позитивну роль в її розгортанні. Справа в тому, що зміна цінових пропорцій є визначальним елементом структурної перебудови при переході до ринкових відносин. Вона має їй передувати, оскільки злам цінових пропорцій покликаний дати напрям тому потоку інвестицій, який і здійснюватиме структурну перебудову. Зниження інвестиційної активності та збільшення ступеня зламу цінових пропорцій в Україні проходило на тлі загального інфляційного зростання цін. Саме останній чинник істотно полегшив перебудову цінових пропорцій.

Висока інфляція, за якої вигідно несвоєчасно сплачувати податки чи взагалі їх не сплачувати, призвела також до посилення тінізації економіки (ухилення від офіційної реєстрації виробничого процесу). Отже, виходить, що інтеграція тільки половини тіньової економіки в офіційну, легальну (а відтак, одержання від неї податків до бюджету) дало б змогу повністю покрити дефіцит бюджету і в такий спосіб досягти фінансової стабілізації.

Ще одним наслідком високої інфляції стала поява в Україні тіньового ринку валюти при фактичній відсутності легального та його жорсткій регламентації.

Наступним важливим наслідком інфляції є зниження курсу української національної грошової одиниці по відношенню до інших більш сталих валют. А це вносить значний елемент невизначеності та несталості в здійснення валютних операцій, ускладнює розвиток міжнародних економічних відносин, призводить до того, що велика частина торговельних операцій проводиться у валютах зарубіжних країн або на бартерній основі.

В той же час інфляційне падіння валютного курсу справляє суперечливий вплив на розвиток економічних відносин. Падіння курсу української валюти сприяє зниженню цін на експортні товари, обчислені в іноземній валюті, а це зміцнює їхню конкурентоспроможність на зовнішньому ринку, призводить до зростання експорту і надходжень від нього, тим самим посилюючи позиції України в міжнародній торгівлі. Під впливом зниження курсу збільшується ціна імпортованих товарів, підтримуючи конкурентоспроможність національного виробництва на внутрішньому ринку. Це, в свою чергу, призводить до скорочення імпорту і створення можливостей для збалансування зовнішньої торгівлі.

Розділ 2. Державне регулювання інфляційних процесів

2.1 Індекс інфляції за 2000-2011 рр.

Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг у поточному періоді щодо попереднього. Споживчий набір товарів і послуг - це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Встановлюється централізовано і є єдиним для всіх регіонів Україні.

На споживчому ринку у березні ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,8%. Найбільше (на 9,5% та 4,6%) подорожчали овочі та фрукти. На 4,0-2,0% підвищилися ціни на продукти переробки зернових, м'ясо птиці, хліб, макаронні вироби та рис. Разом з цим на 3,0-0,7% подешевшали тваринні жири, молоко, свинина, яйця, масло та сири.

Зростання цін на алкогольні напої та тютюнові вироби на 0,9% в основному пов'язане з подорожчанням алкогольних напоїв на 1,5%.

Ціни (тарифи) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива підвищилися на 1,2%, у т. ч. плата за квартиру - на 3,6%, водопостачання - на 2,6%, каналізацію - на 2,5%, гарячу воду, опалення - на 1,7%.

Підвищення цін у сфері охорони здоров'я на 0,8% головним чином зумовлене подорожчанням фармацевтичної продукції на 1,2%.

Ціни на транспорт у цілому підвищилися на 4,4%, що в першу чергу викликане подорожчанням палива та мастил на 9,3%. Крім того, на 2,1% та 1,7% зросла вартість перевезень пасажирським автодорожнім та залізничним транспортом.

І. Індекси споживчих цін (відсотків)

В Україні ще немає значного досвіду боротьби з інфляцією і тому в розробці своєї антиінфляційної політики в нашій державі було використано теоретичні й практичні розробки західної економічної науки в цій сфері. Це дозволило нашій країні, хоч і з багатьма серйозними помилками, приборкати, врешті - решт, інфляцію і подолати ті найбільш негативні її соціально - економічні наслідки.

Увесь комплекс заходів щодо боротьби з інфляцією і її наслідками, який і складає, власне, антиінфляційну політику держави, у незалежній Україні можна поділити на декілька етапів.

Перший етап - антиінфляційної політики почався на початку 1990 років. Він продовжувався з 1991 по кінець 1993 року. Його суть зводилась до спроб в умовах реформування економіки підняти виробництво і наповнити ринок товарами. Але за обмеженості ресурсів і зростання цін через різке подорожчання енергоресурсів, що надходили, головним чином, з Росії, і дії інших факторів, ці спроби здійснити економічне зростання виявились марними. У той же час урядом була здійснена масова лібералізація цін і знято обмеження на підвищення заробітної плати. Усе це призвело до зростання дефіциту державного бюджету, який покривався за рахунок використання потужностей друкарського верстата. Інфляція переросла в гіперінфляцію і стала найбільш загрозливим явищем в економіці нашої держави. За суттю антиінфляційну політику держави на цьому етапі можна назвати антиінфляційною тільки умовно. Насправді вона була про інфляційною.

Другий етап - формування й реалізації антиінфляційної політики починається з кінця 1993 і продовжується до вересня 1996 року. На цьому етапі антиінфляційна політика в Україна набуває певних конкретних ознак. І хоч вона інколи мала суперечливий характер, проте її спрямованість на зменшення інфляції на цьому етапі очевидна. У цей період упорядковано ціноутворення при формуванні оптових цін промисловості. З метою зменшення спекулятивних операцій було обмежено відсотки по кредитах комерційних банків. Для торговельно-посередницьких фірм уведено обмеження націнок, що не повинні бути більше 50% від відпускної ціни промисловості. Наведені й інші заходи призвели до суттєвого зменшення динаміки зростання цін і дали можливість 2 вересня 1996 року почати грошову реформу в Україні.

Третій етап - антиінфляційної політики починається з кінця 1996 і по кінець 1999 року. Він характеризується тим, що інфляція в її розмірах у ці роки не була ворогом номер один і основний акцент в антиінфляційній політиці було зроблено на створення умов для виходу з економічної кризи. Антиінфляційна політика базувалась на жорстких монетарних принципах і це призвело до придушення інфляції, яка в 1997 році склала 110%.

Проте обмеження приросту грошової маси мало й негативні наслідки. Вони виявились у кризі неплатежів, у зростанні взаємної та бюджетної заборгованості, у підвищенні частки бартерних розрахунків.

З початку 2000 року в економіці України почалось зростання виробництва. У цих умовах антиінфляційна політика була спрямована на забезпечення підйому економіки. Того часу почали застосовуватись різні, переважно непрямі антиінфляційні заходи.

У сучасних умовах в Україні для здійснення виваженої антиінфляційної політики слід, передусім, навчитись точно прогнозувати інфляцію. Для цього необхідно на основі чіткого статистичного відображення основних макроекономічних показників у сфері товарного і грошового обігу розробляти моделі можливих інфляційних змін у грошовій сфері. Але розробка моделі розвитку інфляційних процесів з огляду на заплановані основні макроекономічні показники розвитку нашої економіки являє собою тільки теоретичне обґрунтування здійснення антиінфляційних заходів. Їх реалізація вимагає постійного пошуку з боку НБУ шляхів найефективнішого застосування цього інструментарію. Останнє передбачає максимальне врахування особливостей і реального стану нашої економіки. Досвід показує, що в наших умовах традиційні антиінфляційні заходи не завжди дають відповідні результати.

Так, в останні роки для посилення стимулів до економічного зростання, а відтак, і впливу на інфляційні процеси, НБУ чітко проводить політику зниження облікової ставки. Якщо в 1996 році вона склала 40%, то в 2000 році - 27%, у 2002 році - 8%, у 2003 році - 7% і тільки в кінці 2004 року - біля 9%. Незважаючи на дуже помітну тенденцію щодо здешевлення кредитних ресурсів для комерційних банків, вони не поспішають знижувати вартість кредитів, що надаються суб'єктам господарювання. Це підтверджує той факт, що середньозважена ставка за кредитами комерційних банків у 2001 році склала 30 - 35%, а в 2004 році - 18%. Розрив між базовою ставкою НБУ і середньозваженими ставками комерційних банків ще великий.

Важливим напрямком здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів. Активний продаж цінних паперів і реанімація цього ринку в Україні - необхідна передумова зменшення інфляційних наслідків від збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Нині цей ринок в Україні малоефективний і слабкий. Посилення його роботи стає неодмінною умовою як розвитку економіки в цілому, так і вдосконалення системи антиінфляційних заходів держави.

Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти і організація державного управління. Як відомо, на сьогодні маємо великий і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в більш - менш помітних масштабах на даному етапі малореальне, то треба хоч би підвищити ефективність використання коштів, які виділяються на цей апарат з державного бюджету. Великий резерв ще є і в царині функціонування всієї бюджетної сфери, де проблема не тільки в оптимізації витрат бюджетних коштів, але й в удосконаленні її організаційної структури.

У країнах з перехідною економікою, а саме такою є економіка нашої держави, важливий антиінфляційний захід - це контроль за рухом іноземної валюти. Справа в тому, що перехідна економіка характеризується, як правило, високим рівнем доларизації. А це робить грошовий обіг дуже чутливим до всіляких зовнішніх і внутрішніх змін в економіці, і за певних умов може стати чинником посилення інфляції. Принаймні вітчизняні фахівці доводять, що, наприклад, між курсом гривні до долара і рівнем інфляції є досить тісний зв'язок.

З огляду на це слід дуже ретельно розробляти і реалізовувати валютну політику в усьому різноманітті її напрямів. Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до інвестиційного процесу, способи та організація її конвертації у вітчизняну грошову одиницю і т. ін. - усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану динаміки інфляційних процесів.

Наша молода незалежна держава робить ще тільки перші кроки в напрямку розробки антиінфляційних програм. Але вже перші заходи в цій площині показують, що при концентрації зусиль науковців у поєднанні з дією владних структур можна, дійсно, досить швидко набути гарного досвіду в боротьбі з таким грізним явищем, як інфляція.

Висновки