Управління ціноутворенням на промисловому підприємстві

До діючого часу на підприємства цієї галузі було поставлено більш ніж 100 приладів. Кожного року підприємствами оновлюється 5-8% експлуатаційного парку мас-спектрометрів. Звідси, можна припустити, що така тенденція збережеться до 2008-2010 року та необхідність в мас-спектрометрах складе 5-7 пристроїв на рік.

- електронні мікроскопи - ПЕМ 125К, РЕМ-106 - призначені для структурного дослідження поверхонь різних зразків в твердій фазі, визначення їх якісного та кількісного елементного складу за довжиною хвиль та енергіям квантів характеристичного рентгенівського випромінювання. Вони знаходять широке застосування у металургії, геології, матеріалознавстві, мінералогії, напівпровідниковій технології та мікроелектроніці, біології, медицині, хімії, дослідах у фізиці твердого тіла, сертифікації та стандартизації продукції.

- газові та рідинні хроматографи - призначені для дослідження та контролю складу сумішей хімічних сполук як в газовій, так і в рідинній фазах; знаходять широке застосування в охороні навколишнього середовища, наукових аналітичних дослідах, нафтохімічній, газовій, коксохімічній, та інших галузях промисловості; використовують для контролю якості ' та проведення сертифікації продукції в харчовій, фармацевтичній, парфумерній промисловості.

- атомно-абсорбційні спектрофотометри - призначені для кількісного визначення наявності важких металів, токсичних елементів у воді, ґрунті, рослинах; використовуються при екологічному контролі, у медицині, біології, металургії, геології, де необхідно контроль за елементним складом речовин та у навколишньому середовищі.

- електронно-променева зварювальна апаратура - призначена для зварювання, напилення, та термообробці у вакуумі різних металічних деталей.

- лабораторне обладнання та прилади препарування Ультрамікротом УМТП-6М - призначені для підготовки мікронних зрізів зразків препаратів при електронно-мікроскопічних дослідженнях, диспергатор ультразвуковий УЗДН-А - дозволяє препарувати об'єкти з кристалічних, порошкообразних, волокнистих, та інших речовин, наносити їх на плівку-подложку при електронно-мікроскопічному методі дослідження.

Прайс-лист на продукцію ВАТ «Selmi» на 1.01.2005 р. наведений у додатку

Свої прилади товариство реалізує як на Україні, так і за її межами.

Цінова політика будь-якого підприємства визначається, в першу чергу, його власним потенціалом, наявністю достатнього капіталу, кваліфікованих кадрів, організацією виробництва і тільки потім станом попиту та пропозиції на ринку, тому що наявний попит потрібно задовольнити в необхідному обсязі та у потрібний час.

До сильної сторони діяльності ВАТ «Selmi» відносяться:

- висококваліфікований кадровий потенціал;

- зручне розташування відносно джерел матеріальних ресурсів з їх прийнятними цінами та якістю;

- наявність резерву виробничих потужностей, в т.ч. обладнання та площі;

- професійно організований виробничий процес;

- добре розвинута внутрішня виробнича інфраструктура Але при усіх цих позитивних факторах підприємство не має достатньої кількості власного капіталу.

Крім цього, при обранні методу розрахунку ціни необхідно враховувати цільову спрямованість підприємства. Вірність встановлення головної перспективної цілі забезпечить ефективність його праці.

Виходячи з аналізу фінансово-господарської діяльності ВАТ, можна виділити 3 основні групи його стратегічних цілей:

1. отримання прибутку

2. збільшення обсягів продаж

3. збільшення темпів росту підприємства

Виходячи з цих цілей встановлюються і цілі ціноутворення:

1) оптимізація прибутку;

2) подальше ефективне існування підприємства за рахунок виробництва унікальної продукції, роботи з деякими великими споживачами;

3) розширення частки ринку за рахунок випуску нової та модернізації старої продукції

Таким чином, ми познайомилися з першим етапом ціноутворення - обранням цілей та задач цього процесу.

На другому етапі службами маркетингу визначається попит на продукцію підприємства: йде оцінка еластичності попиту по ціні, визначається вірогідна кількість товару, яку можна продати на ринку протягом певного часу та, по цінам різного рівня. Визначається максимальна ціна, по якій можна продати товар.

Оцінка витрат виробництва - третій етап ціноутворення. Тут визначається мінімальна ціна продукції. Зокрема, ВАТ «Selmi» прагне встановити таку ціну, яка б покривала усі витрати на виробництво та забезпечувала справедливий прибуток.

Четвертий етап - аналіз цін та якості продукції конкурентів.

На внутрішньому ринку України та на російському ринках конкурентів для продукції ВАТ «Selmi» майже немає. Серед конкурентів далекого зарубіжжя виділяють:

o електронні мікроскопи - JEOL, HITACHI, LЕО, FЕТ;

o масс-спектрометри - Finnigal Маt, Місromass, Ваlzers, МЕТТЕК;

o спектрометри та спектрофотометри - Троїцьке ТОВ «Спектроприбор», Обнинське НВО «Тайфун», Меtalscan, Spektroanalistical Instruments

o Хроматографи-ЛХМ, «Цветметалавтоматика», Varian.

На основі аналітичних порівнянь власної та конкурентної продукції встановлюється прийнятна ціна, проводиться прогноз цінової реакції конкурентів на появлення нового товару.

П'ятим етапом може бути вибір методу ціноутворення. Від його вибору залежить правильність визначення ціни на товар.

Основним методом ціноутворення на ВАТ «Selmi» є витратний метод, який, до речі, залишається самим поширеним методом. В його основі - витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції, підтверджені бухгалтерськими документами.

Вірогідна ціна повинна повністю відшкодовувати всі витрати, а також забезпечувати отримання певної норми прибутку.

Ціни, розраховані цим методом «прозорі», більш справедливі відносно як до покупця, так і до виробників.

Загальним принципом визначення ціни на основі витратного методу є принцип «витрати + прибуток». Модифікацій даного методу доволі багато. У ВАТ «Selmi» використовується метод повних нормованих витрат, який засновано на формуванні ціни за рахунок всіх нормованих витрат з обліком їх відхилень від фактичних значень.

Згідно з Методичними рекомендаціями по формуванню собівартості продукції в промисловості, затверджені наказом Мінпромполітики від 2.02.2001 №47, планово-економічним відділом розроблено стандарт підприємства СТП ЦФ 447-03 «Порядок разработки и согласования оптовой цены на готовую продукцию на Сумском ОАО «Селми»», метою - якого є забезпечення більш повного відображення в цінах необхідних витрат праці, матеріальних ресурсів, обліку техніко-економічних показників та споживчих якостей продукції, оновлення та покращення її якості.

Оптові ціни на продукцію визначаються згідно з нормованою вартістю основних та допоміжних матеріалів, купованих комплектуючих виробів та виробів, які постачають по кооперації, зарплати згідно розробленої нормативної документації, відсоткам транспортних витрат; додаткової зарплати; накладних витрат та рентабельності.

Основою складання калькуляції є технічні умови, встановлені для продукції. Ці норми визначаться на основі діючих на початок поточного періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

На кожен вид продукції визначається обсяг прямих витрат, який розраховується з обліком досягнутого підприємством рівня технології, організації виробництва та праці.

Калькуляція на продукцію, яка вперше виготовляється у поточному році, складається, виходячи з коефіцієнтів на матеріали комплектуючі та зарплаті до існуючих аналогів.

Для якісного та своєчасного калькулювання собівартості та цін продукції у планово-виробничий відділ надаються наступні документи:

- нормативна вартість основних та допоміжних матеріалів, купованих комплектуючих виробів, відомостей виробів, які постачаються по кооперації;

- розшифровка трудових витрат на виготовлення приладів, надання послуг;

- кошторис витрат на розробку приладів; коефіцієнти по матеріалах, комплектуючих, зарплаті на аналоги;

- графік випробувань та трудомісткість на їх проведення, центр сертифікації виробів.

Розглянемо в таблиці 2.1 формування ціни на мас-спектрометр МИ-1201 АГМ-01М.

Таблиця 2.1

	Статті витрат	грн.
1	Матеріали	51 600
2	Комплектуючі виробу	130 000
3	Транспортно-заготівельні витрати	16 344
4	Інші	36 525
5	Основна зарплата	44 000
6	Додаткова зарплата	22 880
7	Відрахування у фонд соцстраху	25 749
8	Загальновиробничі	577 808
9	Виробнича собівартість	904 906
10	Адміністративні витрати	189 332
11	Витрати на збут	35 722
12	Повна собівартість	1 129 960
13	Прибуток	285 490
14	Оптова ціна	1 415 450
15	ПДВ	279 490
16	Відпускна ціна	1694940

Інші витрати включають різні види випробувань: періодичні, сертифікаційні; втрати внаслідок технічно-неминучого браку: вартість остаточно забракованої продукції по технологічним причинам, вартість матеріалів, напівфабрикатів, зіпсованих при налагодженні обладнання; витрати на підготовку та освоєння виробництва. Ці витрати включають у собівартість одиниці продукції за допомогою методу прямої оцінки.

Основна зарплата встановлюється у вигляді тарифних ставок та відрядних розцінок для виробничих робітників. До витрат на виплату додаткової зарплати відносять:

1. надбавки та доплати до тарифних ставок та посадовим окладам в розмірах, передбачених діючим законодавством; розширення зон обслуговування, збільшення обсягу виконаних робіт);

2. премії та заохочення робітникам, керівництву, спеціалістам та іншим спеціалістам за виробничі результати;

3. гарантовані та компенсаційні виплати.

До відрахування на соціальні заходи відносять:

- обов'язкове Державне пенсійне страхування;

- соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням чи похованням;

- соціальне страхування на випадок безробіття;

- соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності.

До складу загальновиробничих витрат відносять:

- витрати на управління виробництвом, службові відрядження персоналу цеху;

- знос обладнання, будівель, споруд;

- витрати на обслуговування виробничого процесу до загальної суми витрат на виробництво,

- передбачені законодавством податки.

- водопостачання; ремонт оснащення, обладнання, будівель та споруд; внутрішньозаводське переміщення вантажів; витрати на удосконалення технологій та організацію виробництва;

- витрати по охороні, праці;

- витрати на охорону навколишнього середовище;

- послуги метрології, стандартизації та сертифікації;

- витрати на пожежну охорону;

- податки та збори, пов'язані з виробничім процесом;

- витрати по страхуванню окремих категорій робітників;

- витрати на підготовку та перепідготовку кадрів.

До складу адміністративних витрат включають:

- службові відрядження керівних працівників товариства;

- послуги зв'язку;

- послуги інформаційно-консультативного характеру;

- витрати на проведення аудиту та юридичні послуги;

- страхування кредитних договорів та комерційних ризиків;

- утримання відділів «та служб підприємства

- представницькі витрати;

- витрати на проведення зборів акціонерів;

- витрати на врегулювання спорів у судових органах;

- утримання, знос, ремонти будівель, споруд, інвентарю заводоуправління;

- підготовка та перепідготовка кадрів;

- податки та відрахування.

До складу збутових витрат відносять:

- утримання підрозділів, які займаються реалізацією продукції;

- витрати на зберігання, завантажено-відвантажувальні роботи;

- витрати на транспортування продукції;

- витрати на участь у виставках та рекламу;

- митні витрати;

- витрати на гарантійний ремонт та обслуговування;

- відрядні витрати;

- передпродажна підготовка;

- пусконалагоджувальні роботи.

Загальновиробничі, адміністративні та збутові витрати розподіляються пропорційно основній зарплаті виробничих робітників.

Таким чином, отримана ціна мас-спектрометра включає повну собівартість, необхідний прибуток по єдиній ставці до загальної суми витрат на виробництво, передбачені законодавством податки.

Метод повних нормативних витрат має великий потенціал з точки зору ефективності ціноутворення. Ціни, визначені на базі прогресивних норм, орієнтують підприємство на зниження витрат, дають можливість визначити, що саме необхідно для цього зробити, а з іншої сторони - ці ціни конкурентоздатні на ринку, тобто відображають не тільки індивідуальні особливості підприємства, але й прийнятний рівень ефективності виробництва.

Недоліком даного методу є складності у визначеності норм витрат, для формування яких необхідно деталізовано вивчити технологію виробництва. Знаючи норми, з'являється можливість провести аналіз витрат по відхиленням та виявити причини недостатньої ефективності виробництва.

Хочу зазначити, що поточні витрати виробництва є основоположними при встановлені цін, але на цьому процес ціноутворення не закінчується. Йде подальше дослідження взаємозв'язку витрат та споживчої вартості, тому що саме вона визначає верхню межу ціни.

Продукція ВАТ є дуже специфічною, вона призначена для невеликого та вузького кола споживачів. Тому тільки витратний метод ціноутворення рано чи пізно міг привести до втрати існуючих та потенційних споживачів.

З початком ринкових перетворень ситуація на підприємстві змінилася. Ступінь самостійності у формуванні цін значно виросла. З'явилась можливість розробляти методику розрахунку цін, яка поєднувала б декілька методів ціноутворення. Так на ВАТ «Selmi» поряд з базовими витратними методами використовуються ринкові методи ціноутворення, орієнтовані на попит Для підприємства важливим є визначення залежності між цінами та обсягами продукції та вибору на цій основі такої ціни, яка могла б дозволити досягнути встановленої мети. Але при цьому деяка продукція реалізовувалась по таким ринковим цінам, які виявились збитковими. Аналіз фактичної собівартості за 2004 р., проведений планово-економічним відділом, виявив перелік таких приладів, які подані в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Збиткові прилади ВАТ «Selmi», які випущені у 2004 році

Назва пристрою	Кількість, од.	Ціна грн.	Прибуток грн.
		розрахункова	контрактна
ВМТ-001 вакуумметри	25	12790	10915	-46875
ВУП-5М - вакуумний універсальний пост	10	89540	76900	-126400
УВМ-5 - ультразвуковий промиватель	20	9060	7670	-27800
МП-3	5	46580	12670	-169550
МВ - 1,5	3	86890	4420	-247410
Всього				-618035

Особливу увагу на підприємстві приділяють розробці новітньої, науково-технічної продукції. Для цього залучаються інвестиції на розробку приладів та вузлів згідно технічних завдань замовника.

При формуванні ціни на нову продукцію використовують як класичний витратний метод, так і ринкові методи на основі тесту «ціна - готовність купити».

Ринковий метод передбачає переговорний процес між замовником та підприємством, які разом визначають взаємовигідну для обох сторін ціну. В процесі визначення ціни виконавці надають техніко-економічне обґрунтування, масштаби або ефект очікувальних результатів, вірогідні відхилення при проведенні робіт, вірогідність досягнення визначеної задачі за конкретний період. А замовник - деталізовану характеристику проблеми, результат, який би хотів би отримати, форму оплати, розмір оплати, строки виконання. При умові підписання договору ціна стає незмінною величиною. Проведення детальних переговорів передбачає визначення максимальної ціни.

Таким чином, витратний метод визначення ціни використовується при значних матеріально-технічних витратах на розробку нових приладів, а договірний - використовується при значних витратах інтелектуальної праці.

Формування експортної ціни на продукцію підприємства має свої особливості. Цінова політика підприємства однаково важливе для його діяльності на внутрішньому ринку, так і на світовому. В останній час перед підприємством виникають проблеми, виходячи з особливостей міжнародного ціноутворення

Експортна цінова політику - виключно важливий інструмент виробника, використання якої пов'язано з ризиком, тому що при недосконалому володінні передбачення можуть бути отримані непередбачувані негативні по своїм економічним наслідкам результати.

Вагома частина приладів об'єднання постачається для реалізації у Росію. Продаж ведеться за контрактними цінами, які встановлюються в процесі переговорів при складанні контракту. Використовується тверда ціна, яка не підлягає зміні та не залежить від строків та поставки товарної партії.

Таблиця 2.3. Формування ціни на інноваційний прилад МПС - мікрохвильовий плазмовий спектрометр

Близьким аналогом для приладу МПС є атомно-абсорбційний спектрометр СЕВ-30.
Експертним шляхом прораховані коефіцієнти згідно прямих витрат
СЕВ-30	Коефіцієнти	МПС
Матеріали М =5180 грн. Комплектуючі К = 45690 грн. Зарплата ЗП =5100 грн.	К м = 1,4 М Кк= 1,4 К К зп= 1,6^	М мпс =7250 грн. К мпс = 63970 грн. ЗПмпс = 8160 грн.
Статті витрат	Грн.
1. Матеріали	7 250
2. Комплектуючи вироби	63 970
3. Транспортно-заготівельні витрати	6 410
4. Інші	18 500
5. Основна зарплата	8 160
6. Додаткова зарплата	4 243
7. Відрахування у соцстрах	4 775
8. Загально виробничі витрати	107 157
9. Виробнича собівартість	220 465
10. Адміністративні витрати	35 112
11. Витрати на збут	6 626
12. Повна собівартість	262 203
13. Прибуток	65 550
14. Оптова ціна	327 753
15. ПДВ	65 550,6
16. Відпускна ціна	393303,6

В залежності від умов контракту на поставку використовують фактурні ціни - ціни реальних угод, які змінюються на суму експортних і страхових витрат. Тут значний вплив на формування ціни має вибір засобу транспортування та страховки. Визначається базис на ціни, по відношенню до якої відбувається розподіл цих витрат між продавцем та покупцем.

Згідно з конкретними умовами складання контракту обираються базисні умови постачання, систематизовані Міжнародною торговою палатою в видавництві INCOTERMS -2000. Так, на ВАТ «Selmi» при формуванні експортної ціни використовуються умови постачання DAF - постачання до кордону, СРТ - перевозка сплачена до… FСА - франко-перевізник.

Існують деякі обмеження при експорті основного виду продукції у зв'язку з тим, що мас-спектрометри мають подвійне призначення, то експорт підлягає державному контролю згідно положенню про нерозповсюдження ядерних технологій та оформлення документів на їх вивіз займає 45 днів.

Таблиця 2.4. Формування експортної ціни відповідно до рекомендацій INCOTERMS

2.2 Взаємозв'язок ціни і фінансових результатів діяльності ВАТ «Selmi»

Фінансові результати діяльності підприємства складаються з ціни та кількості кожного виду продукції, яка виробляється підприємством. У маркетингу продукція досліджується на кожному етапі життєвого її циклу, і це можна побачити з даних по рентабельності кожного виду продукції.

В аналізі велике значення має рентабельність продажів, що розраховується за формулою

Вплив ціни реалізації одного товару, його кількість має прямий вплив на собівартість продукції, виручку від реалізації та узагальнюючий показник - прибуток.

Прибуток ВАТ «Selmi» в 2005 році приніс виріб МИ-1201, АГМ-01, МИ-1201 СГ ПЄМ-100-01, РЕМ-106; прибутковими в 2005 році залишилися 16 з 23 виробів.

В цілому по ВАТ «Selmi» отримані наступні фінансові результати, які зведені в таблицю 2.8.

Згідно плану у 2003 році прибуток від реалізаційної діяльності збільшився на 1294 тис. грн. та склав 184,69% від запланованого. До цього призвели:

зменшення виробничої собівартості на 585 тис. грн., тобто на 3,75%

збільшення адміністративних витрат на 329 тис. грн., тобто на 10,12%

збільшення витрат на збут на 16,5 тис. грн., тобто на 2,07%

збільшення середнього рівня рентабельності виробництва на 6,56 одиниць, тобто на 82%

збільшився обсяг реалізованої продукції на 1054 тис. грн., тобто на 4,98% від запланованого.

Згідно плану 2004 року прибуток від реалізаційної діяльності зменшився на 2410 тис. грн. та склав тільки 49,52% від запланованого. До цього призвели:

1. зменшення виробничої собівартості на 112 тис. грн., тобто на 0,5 1%;

2. збільшення адміністративних витрат на 2575 тис. грн. тобто на 75,38% від запланованого;

3. зменшення витрат на збут на 26 тис. грн. тобто на 3,23% від запланованого;

4. зменшенню середнього рівня виробничої рентабельності на 10,22 одиниць, тобто на 54,74% від запланованого;

5. зменшенню обсягу реалізації на 20 тис. грн. тобто на 0,06%.

Ми бачимо, що хоча підприємство намагається знизити виробничу собівартість, адміністративні витрати та витрати на збут збільшуються, що призводить до збільшення повної собівартості. Якщо у підприємства є можливість закладати ціну більшу ніж заплановано прибуток - тобто є покупці, спроможні заплатити більш високу, ніж планувалося ціну, то на отриманих прибутках зростання собівартості це не відображається. Але якщо такої можливості немає, прибутки скорочуються. У даному випадку підприємство у ціні заклало більший прибуток, тобто і ціна виробів виросла.

У цьому році за рахунок збільшення адміністративних витрат підприємству було необхідно знижувати рівень рентабельності виготовленої продукції, що призвело до втрати прибутку.

Згідно плану 2005 року прибуток від реалізаційної діяльності зменшився на 1432 тис. грн. та склав тільки 35,31% від запланованого. До цього призвели:

1. зменшення виробничої собівартості на 141 тис. грн., тобто на 0,73% від запланованого

2. збільшення адміністративних витрат на 1518 тис. грн., тобто на 40,85% від запланованого

3. збільшення витрат на збут на 128 тис. грн., тобто на 11,22% від запланованого;

4. зменшення рівня виробничої рентабельності з 9,16 за планом до 3,05, тобто на 6,12 одиниць, що склало лише 33,24% від запланованого;

5. збільшення обсягу реалізації на 73 тис. грн., тобто на 0,28% від запланованого.

У 2005 році ситуація майже та сама, що у 2004році, але крім адміністративних витрат додалися ще збільшення витрат на збут, хоча падіння рівня рентабельності не таке істотне, як у 2004 році.

Звернемо увагу на статистичну інформацію щодо фінансових результатів ВАТ «Selmi», зведену в таблицю 2.9

Вивчаючи вплив ціноутворення на фінансові результати діяльності нас інтересують показники, які формують прибуток від реалізації, та їх відношення до чистого прибутку, отриманого підприємством.

Порівнюючи основні показники ми можемо побачити, що у 2004 році в порівнянні з 2003 роком:

Виручка від реалізації продукції збільшилася на 39,22% тобто на 8713 тис. грн.

Виробнича собівартість реалізованої продукції збільшилася на 45,02% -6751 тис. грн.

Адміністративні витрати збільшилися на 67,32% - 2410 тис. грн.

Витрати на збут зменшилися на 4,42% це складає 36 тис. грн.

Повна собівартість збільшилась на 47,06%, це складає 9125 тис. грн.

Прибуток від реалізації продукції зменшився на 14,6%, що складає 412 тис. грн.

Чистий прибуток від усієї діяльності підприємства зменшився на 2768 тис. грн..

Якщо ми проаналізуємо ці дані то побачимо, що збільшення виробничої та повної собівартості, адміністративних витрат йде з випередженням обсягів росту реалізації продукції. Це призводить до зменшення прибутків підприємства в цілому, та прибутку від реалізації зокрема.

Якщо порівняти періоди 2004 рік та 2005 рік:

Виручка від реалізації продукції зменшилась на 14,51% тобто на 4487 тис. грн.

Виробнича собівартість реалізованої продукції зменшилась на 11,91%, тобто на 2591 тис. грн.

Адміністративні витрати зменшились на 12,65% - 758 тис. грн.

Витрати на збут збільшились на 62,9% це складає 490 тис. грн.

Повна собівартість зменшилась на 10,03%, це складає 2859 тис. грн.

Прибуток від реалізації продукції зменшився на 67,55%), що складає 1628 тис. грн.

7. Чистий прибуток від усієї діяльності підприємства зменшився на 619 тис. грн.

Якщо прорахувати скільки на 1 грн. чистого доходу від реалізації продукції підприємство витрачає коштів, то вийде:

2003 р. = 1939230927=92 коп..

2005 р.=25658/26440=97 коп.

Отже, за проведеним дослідженням ціни виробу, його кількості по ВАТ «Selmi» можна зробити висновок, що існує безпосередній зв'язок між ціною на товар та отриманим прибутком. Підприємство має використовуючи маркетинг, має значний асортимент продукції і здатний управляти ціною з метою отримання прибутку.

3. Напрямки поліпшення управління цінами в умовах маркетингової орієнтації підприємства

політика ціноутворення маркетинговий підприємство

3.1 Пропозиції щодо впливу ціноутворення на фінансові результатів діяльності підприємства

Проаналізувавши результати діяльності ВАТ «Selmi» за три роки ми бачимо, що прибутковість підприємства спадає, а це вказує на те, що необхідно втручатися та застосовувати заходи для поліпшення стану підприємства. Відомо що прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від 4 факторів:

1. обсягу реалізованої продукції;

2. її структури;

3. собівартості;

4. середньорічних цін.

Приділивши особливу увагу середньорічним цінам, ми мали змогу побачити, що той рівень прибутку, який використовується при ціноутворенні не покриває усіх витрат, пов'язаних з діяльністю підприємства - це відображено у «Звіті про фінансові результати», де кінцевим результатом діяльності підприємства є не прибуток, а збиток за усі 3 роки діяльності, які аналізувалися.

Слід зазначити, що у структурі реалізованих приладів дуже багато тих, які взагалі є збитковими

Не дивлячись на певне різноманіття методів ціноутворення на ВАТ «Selmi», які представлені у роботі, у встановленні ціни на продукцію найбільш поширеним є підхід «середні витрати плюс прибуток». Облік витрат проводиться на основі методу повних витрат, які відображені у плановій та фактичній калькуляції на продукт. Цю калькуляцію складає планово-економічна служба підприємства.

Крім цього, використаний метод договірного ціноутворення, який не завжди є ефективним. Задача ціноутворення особливо ускладнюється, коли ринкові умови не дозволяють встановити ціну на продукцію вище повної собівартості. Перед керівництвом підприємства у даних випадках постають досить важкі питання:

- Чи виробляти цей продукт чи ні?

- Наскільки нижче рівня повної собівартості можна встановлювати ціну?

- Що вигідніше: продавати певну кількість прибуткового товару або нарощувати об'єм продажу з і змушеним зниженням ціни реалізації, навіть якщо вона може виявитися збитковою?

- Як враховувати фактор збитковості продукту при аналізі товарного портфелю та розробці стратегічної програми розвитку підприємства?

Як бачимо всі ці питання пов'язані з поняттям «збиткового продукту», яке виникає в наслідок застосування методу повних витрат при обліку витрат, і є ефективним в певній області застосування, а за її межами не може давати адекватну інформацію для прийняття вірних рішень, як тактичного так і стратегічного характеру.

Як одне із рішень даної проблеми можна пропонувати для обліку витрат метод визначення ціни на основі граничних витрат. Для ВАТ «Selmi», обтяженому «стандартним» пакетом проблем впровадження маржинального підходу при обліку витрат і ціноутворенні було б своєчасною необхідністю. Цей метод засновано на принципі додаткової вартості, який визначається як різниця між виручкою від реалізації та змінними витратами. Маржинальний дохід йде на покриття накладних витрат, а різниця яка залишилася - це прибуток до сплати податків. Пошук ціни починається з оцінки передбачуваного об'єкту продажу по кожній вірогідній ціні, тобто аналізу попиту. Зі всіх комбінацій «ціна - обсяг продажу», обирається та, яка забезпечує отримання найбільшої суми прибутку.

Перевагою цього методу є те, що він привносить у процес ціноутворення елементи економічного аналізу. Тут використовується класифікація витрат за ступенем їх впливу на обсяг виробництва, частково - по засобу перенесення вартості на продукцію та по відношенню до процесу виробництва. При визначенні ціни цим методом враховуються тільки ті витрати, які можна безпосередньо віднести на виробництво даного виробу. Крім цього передбачається, що постійні та змінні витрати практично незмінні ні при виробництві нового продукту, ні при зміні обсягу. Отже, чим вища різниця між ціною та змінними витратами, тим більш рентабельно виробництво.

Використовуючи дану цінову стратегію, підприємство повинно розрахувати свої сили та можливості. Маржинальний метод є стратегічним елементом економічного ривку, стабілізації позицій перспективних підприємств, що розвиваються.

Недоліком цього методу є те, що ця ціна, дуже чутлива до попиту, вона реагує навіть на незначні коливання останнього, інформуючи виробника про зміни в обсягах виробництва. Накопичуючи достовірну інформацію про витрати, така ціна більш точно відображає суспільне значення вироблених товарів. У той же час, частина невиробничих витрат не фіксується у грошовій формі, що змушує виробника постійно шукати оптимальну позицію на ринку, удосконалюючи методи виробництва та поліпшувати якість своїх товарів.

При прийнятті замовлень на виготовлення приладів доволі часто покупець сам корегує властивості приладу, які йому потрібні, задає необхідні параметри, та ставить ті завдання, які повинні бути розв'язані за допомогою цього обладнання. При цьому один і той самий прилад може оснащуватися додатковим обладнанням, або з нього виключать непотрібні вузли. При цьому доречно застосовувати агрегатний метод, параметричних методів ціноутворення.

Сутність цього методу полягає у підсумовуванні окремих частин параметричного ряду продукції з додаванням оригінальних вузлів.

Даний метод застосовується, коли нова продукція складається з різних сполучень конструктивних елементів, ціни на які відомі, та сукупна ціна продукції розраховується як сума окремих елементів або визначається шляхом підсумовування цін елементів, які додаються або замінюється.

При обранні цінової стратегії слід звернути увагу на декілька запропонованих стратегій. При цьому розміри знижок, які тут використовуються повинні бути прораховані та не перевищувати тих розмірів, при яких підприємство вже не отримує прибуток, а продукція збиткова.

1. Стратегія «збирання вершків». Ця стратегія дає змогу продавати товар за високими цінами і отримувати при цьому великі прибутки. Оскільки підприємство виготовляє високотехнологічну продукцію. яка застосовується у багатьох галузях. Вона необхідна та має свого споживача, при цьому аналогів на території СНГ практично не випускається, тому теоретично слід запроваджувати цю стратегію. З її впровадженням отримаємо швидку окупність коштів, вкладених у виробництво та просування товару на ринок. Як правило, ця стратегія ціноутворення не передбачає зниження ціни, оскільки споживачі можуть сприймати таке зниження як погіршення якості товару.

Використання цієї стратегії дає змогу підприємству-виробнику швидше оновити виробництво, збільшити обсяг коштів, що спрямовуються на інвестування нової техніки та технології, почати виробляти товар на рівні найновітніших досягнень науково-технічного процесу.

2. Стратегія плинної спадної ціни. Визначальними чинниками цієї стратегії є попит та пропозиція: ціна на виріб знижується, якщо пропозиція зростає. Виробник у разі використання цієї стратегії одержує додатковий прибуток не за рахунок великої ціни, а в результаті збільшення обсягів виробництва та зростання його частки на ринку цього товару. При цьому прибуток зростає внаслідок так званої економії на масштабі виробництва.

3. Стратегія масових закупівель. Ця стратегія є різновидом стратегії договірної ціни. Суть її в тому, що у разі закупівлі споживачем великої кількості товарів йому може надаватися досить істотна знижка. Це дає змогу збільшити обсяги реалізації товарів, отримати більший прибуток, а також зменшити витрати, пов'язані зі зберіганням і збутом продукції. Ця стратегія може бути застосована при необхідності швидко звільнити свої складські приміщення від товарів, які реалізуються дуже повільно.

4. Стратегія сервісної ціни. Суть цієї стратегії ціноутворення полягає в тому, що виробник-продавець крім реалізації товарів пропонує і його сервісне обслуговування. Потреба у такому обслуговуванні виникає здебільшого при реалізації складних механізмів довгострокового користування, наданні консультаційних послуг, які пов'язані з експлуатацією таких механізмів, коли потрібні невеликі доробки виробу. У разі застосування цієї стратегії підприємство може збільшувати ціну на надану послугу, а може не враховувати її вартість, що впливає на зростання попиту на продукцію цього підприємства.

Перейдемо до ціноутворюючих факторів, при зміні яких, можна домогтися збільшення прибутку.

Так як існує попит на виготовлений підприємством товар, але покупця не влаштовує висока ціна на прилади, слід шукати шляхи здешевлення продукції:

за рахунок елементів собівартості продукції - деякі спеціальні інструменти, необхідні для вироблення продукції, слід купувати, а не виробляти, тому, що виробництво дорожче.

скорочення адміністративних витрат;

скорочення витрат на збут;

скорочення терміну виготовлення продукції - завантаження всіх виробничих потужностей, скорочення простоїв, використання новітніх розроблених технологій

Зараз на ринку існують конкурентоспроможні високотехнологічні прилади досить відомих Західних та Східних компаній, якість яких не викликає сумнівів у покупців, але за рахунок ціни, вироби ВАТ «Selmi» мають свого покупця, тому слід приділяти особливу увагу якості приладів.

Оскільки на балансі підприємства знаходиться науково-дослідний інститут, який бере участь у наукових розробках новітніх технологій, доопрацьовує прилади, які вже знаходяться у виробництві, він може брати участь у комерційній діяльності. Інститут ' може складати конструкторську документацію та проводити наукові досліди не тільки для своїх потреб.

Серед заходів, які впливають на можливість встановлювати більш конкурентні ціни виробникам продукції можна доповнити державними методами, а саме:

регулювання кредитно-грошової політики через зниження облікових ставок банківських кредитів;

диференційована податкова політика та надання пільг з оподаткування. В деяких штатах США існує положення, згідно з яким підприємство, що виробляє нову продукцію, аналогів яких немає у світі, в першому періоді виробництва взагалі не сплачує податок на прибуток, у другому періоді - тільки 50%, у третьому періоді - 75% і лише через кілька років підприємство сплачує податок у повному обсязі;

жорсткий контроль за зміною тарифів на тепло та електроенергію, водопостачання, газ, бензин, керосин, дизпаливо, нафта для виробництва добрив та інші види палива;

- фінансування наукових розробок згідно програм, які закладені до бюджетів країни.

Одним з важливих напрямків діяльності підприємства є його експортна діяльність, яка складає від 40 до 49% від загального обсягу реалізації. Існують деякі обмеження при експорті основного виду продукції ВАТ «Selmi»: це пов'язане з тим, що мас-спектрометри мають подвійне призначення і експорт підлягає державному контролю згідно положень Договору про нерозповсюдження ядерних технологій.

В процесі формування цінової політики виникає необхідність в управлінні ціновими ризиками, метою якого є мінімізація даних ризиків через прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Рішення проблем, пов'язаних із ціновими ризиками можливо за допомогою таких методів:

- попередження появи ризику; запобігання цінового ризику; прийняття цінового ризику;

- оптимізація рівня цінового ризику. Підприємствам рекомендується використовувати наступні засоби попередження цінового ризику: збільшення якості товарів;

- випуск такого асортименту товарів, які характеризуються низькою ціновою чуттєвістю споживачів;

- підвищення ефективності заходів щодо стимулювання збуту товарів;

- зменшення витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції; Доцільно здійснювати внутрішнє страхування цінових ризиків, що сприяє нейтралізації їх негативних фінансових наслідків.

Існують такі форми внутрішнього страхування цінових ризиків: забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок системи штрафних санкцій; забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок відповідної «премії за ризик», забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини фінансових коштів. Особливе значення у даний час набуває аналіз джерел появи цінових ризиків. У зв'язку з цим підприємствам рекомендується здійснювати ретельну оцінку наступних джерел появи цінових ризиків:

1. необґрунтоване визначення принципів ціноутворення;

2. необґрунтований вибір критеріїв встановлення цілей цінової політики;

3. помилки, пов'язані з оцінкою ступеня впливу факторів ціноутворення;

4. відставання темпів росту цін від інфляції;

5. ігнорування цінової чутливості споживачів у процесі формування цін конкурентів;

6. необґрунтований вибір методу ціноутворення;

7. відсутність гнучкого механізму коригування цін.

Ми вважаємо, якщо вживати усі заходи, запропоновані у цьому розділі при виробці методології ціноутворення на підприємстві, все це позитивно вплине на фінансові результати діяльності підприємства та воно отримає можливість отримувати прибуток.

3.2 Управління ризиками в ціновій політиці в умовах маркетингової орієнтації підприємства

В процесі формування цінової політики підприємств на основі маркетингу виникає необхідність й управлінні ціновими ризиками. Умови ринкових відносин, що характеризуються підвищенням рівня невизначеності в ціноутворенні, загостренням конкурентної боротьби, розширенням кола зовнішніх і внутрішніх факторів цінової політики, їх динамічністю, обумовлюють підвищення актуальності і значущості завдань, пов'язаних із розробкою гнучкого механізму управління ціновими ризиками на підприємствах.

Метою управління ціновими ризиками в умовах маркетингової орієнтації підприємств є мінімізація даних ризиків через прийняття обґрунтованих управлінських рішень. При цьому зміст етапів і сукупність методів управління ризиками повинні визначатися як загальною маркетинговою стратегією, так і стратегією ціноутворення на підприємстві.

В умовах ринкової економіки управління ризиками в ціновій політиці підприємств необхідно здійснювати на основі системи принципів, що відповідають сучасним вимогам.

У зв'язку із цим, підприємствам у процесі управління ціновими ризиками рекомендується керуватися наступними основними принципами:

1. урахування співвідношення рівня можливих втрат, пов'язаних із ризиками, і витрат щодо його оптимізації;

2. прогнозування можливих наслідків ризику в ціновій політиці;

3. узгодженість між рівнем цінового ризику і ресурсами підприємства;

4. урахування ступеня впливу інших комерційних ризиків на ризики в ціновій політиці підприємства.

Рішення проблем, пов'язаних із ціновими ризиками на підприємствах можливо за допомогою таких методів, як:

1. попередження появи ризику;

2. запобігання цінового ризику;

3. прийняття цінового ризику;

4. оптимізація рівня цінового ризику.

Підприємствам рекомендується використовувати наступні засоби попередження цінового ризику:

- підвищення якості товарів, що реалізуються;

- збільшення питомої ваги в асортиментній структурі підприємства товарів, які характеризуються низькою ціновою чутливістю споживачів;

- підвищення ефективності заходів щодо стимулювання збуту товарів;

- орієнтація на закупівлю товарів, ринок яких характеризується низьким рівнем конкуренції.

Запобігання цінового ризику повинно передбачати відхилення від певного заходу, пов'язаного з надмірним ризиком. При цьому запобігання ризику на підприємстві може означати відмову від деякої суми прибутку, що, в свою чергу, обумовлює появу ризику невикористаних можливостей. У зв'язку з цим підприємствам при прийнятті управлінського рішення щодо запобігання цінового ризику необхідно використовувати зовнішні і внутрішні фактори, що його визначають, а також оцінювати позитивні і негативні наслідки заходу, пов'язаного з даним ризиком.

Прийняття цінового ризику на підприємствах доцільно в тих випадках, коли існують резерви покриття збитків або дані збитки підприємству не загрожують.

Прийняття цінових ризиків може бути пов'язано з появою негативних наслідків даних ризиків на підприємстві.

У табл. 3.1 наведено основні засоби зменшення негативних наслідків цінових ризиків в умовах маркетингової орієнтації підприємств.

Таблиця 3.1. Засоби зменшення негативних наслідків цінових ризиків в умовах маркетингової орієнтації підприємств

Види цінових ризиків	Засоби зменшення негативних цінових ризиків на підприємстві
Підвищення рівня закупівельних цін на товари	Вибір постачальників. Прогнозування зміни цін постачальниками на основі комплексного аналізу факторів ціноутворення. Своєчасне здійснення заходів щодо корегування цін.
Зниження рівня роздрібних цін товарів на ринку	Прогнозування змін кон'юнктури ринку. Активізація маркетингових заходів щодо стимулювання збуту. Системний підхід до використання елементів комплексу маркетингу з метою зниження цінової чутливості покупців.
Можливість встановлення конкурентами цін, нижче ринкових	Здійснення моніторингу цін конкурентів. Виявлення сильних і слабких сторін у ціновій політиці конкурентів. Прогнозування динаміки цін конкурентів. Планування відповідної реакції на зміни цін конкурентами.
Підвищення цін і тарифів на послуги сторонніх організацій	Прогнозування цін і тарифів у коротко- і середньостроковому періоді. Проведення маркетингових досліджень контактних аудиторій.
Зміни у державному регулюванні ціноутворення	Систематичний і всебічний аналіз засобів і форм державного регулювання ціноутворення. Оцінка ступеня впливу урядової політики як на ринок у цілому, так і на підприємство.
Підвищення рівня ставок діючих податкових і митних платежів, що включаються в роздрібну ціну	Систематичне вивчення діючих нормативів в області ціноутворення. Оперативне реагування на зміни законодавства в сфері ціноутворення.
Невірна оцінка попиту	Здійснення комплексного аналізу цінової чутливості споживачів, включаючи кількісну і якісну оцінку попиту. Прогнозування загальних тенденцій зміни попиту покупців на групи товарів, що реалізуються. Прийняття управлінських рішень з цін у залежності від стану попиту.
Невідповідність рівня якості товару ціні	Здійснення маркетингової оцінки співвідношення «ціна - якість». Комплексний аналіз якості реалізованих товарів. Порівняння співвідношення ціни і якості товарів підприємства і конкурентів.
Поява товарів-замінників	Проведення маркетингових досліджень ринку даного товару. Прогнозування появи на ринку нових товарів - замінників. Оцінка перехресної еластичності попиту на даний товар. Прийняття цінових рішень відповідно до рівня цін на товари - замінники.
Зміна кон'юнктури ринку постачальників	Прогнозування зміни кон'юнктури ринку постачальників. Обґрунтований вибір постачальників відповідно до певних критеріїв. Здійснення маркетингових досліджень постачальників на постійній основі.
Інфляційний ризик	Оцінка інфляційного очікування. Виявлення загальних тенденцій інфляційних процесів.

Таким чином, в умовах маркетингової орієнтації підприємства існуючу систему цінових ризиків доцільно доповнити такими видами ризиків, як: невірна оцінка попиту, невідповідність рівня якості товару ціні, поява товарів-замінників, зміна кон'юнктури ринку постачальників, інфляційний ризик. При цьому аналіз цінових ризиків стає більш глибоким, набуває якісно нового рівня, що досягається за допомогою використання маркетингового підходу.

Процес управління ціновими ризиками в умовах маркетингової орієнтації підприємств доцільно розглядати з двох точок зору:

1. як багатоетапний процес;

2. як процес взаємопов'язаного виконання функцій управління ризиками.

Початковим етапом процесу управління ціновими ризиками в умовах маркетингової орієнтації підприємств є ідентифікація даних ризиків.

Ідентифікація ризиків у ціновій політиці підприємств передбачає виявлення основних видів цінових ризиків на основі певних факторів. При цьому доцільно виділити систематичні і несистематичні цінові ризики.

З метою забезпечення точності і достовірності рішень, пов'язаних з ідентифікацією цінових ризиків, підприємствам рекомендується аналізувати такі фактори ризику в ціновій політиці як: цінова чутливість споживачів, конкурентоздатність товару, умови постачання і форма розрахунків із постачальником, рівень каналу товароруху, форма і методи збуту, репутація постачальника, якість роботи з ціноутворення, рівень сервісу, імідж підприємства на ринку, система корегування цін, яка використовується.

Наступним етапом процесу управління ціновими ризиками на підприємстві є якісна і кількісна оцінка ризиків.

Здійснення якісної оцінки цінового ризику на підприємстві передбачає порівняння очікуваних позитивних результатів від реалізації певного рішення з цін із можливими його наслідками. При цьому, дані наслідки рекомендується класифікувати на: фінансові, збутові, тимчасові, соціальні.

Визначення належності цінового ризику до однієї з зон ризику дозволить розробити ефективне управлінське рішення на підприємстві щодо заходів відносно оптимізації даного ризику. Оптимізація цінового ризику передбачає визначення внутрішніх і зовнішніх засобів зниження ступеня даного ризику і розробку конкретних механізмів їх реалізації на підприємстві.

В якості внутрішніх засобів оптимізації цінових ризиків підприємствам рекомендується використовувати: лімітування цінових ризиків, диверсифікацію, одержання додаткової інформації, мінімізацію цінових ризиків.

Лімітування цінових ризиків на підприємстві виступає важливим засобом зниження рівня ризику і передбачає встановлення певних економічних і фінансових нормативів.

Підприємствам рекомендується використовувати наступну систему нормативів, що забезпечують лімітування цінових ризиків:

- максимальний обсяг надходження товару від окремого постачальника;

- мінімальний рівень торговельної надбавки, що використовується на підприємстві;

- максимальний розмір знижок, що надаються;

- граничний рівень переоцінки товарів.

Диверсифікація як засіб оптимізації цінових ризиків спрямований на зниження рівня концентрації даних ризиків.

З метою зниження ризиків у ціновій політиці підприємств доцільно використовувати наступні напрямки:

- диверсифікація постачальників товарів;

- диверсифікація цілей цінової політики;

- диверсифікація товарного асортименту;

- диверсифікація сегментів ринку;

- диверсифікація рівня торговельної надбавки на підприємстві;

- диверсифікація знижок, які надаються підприємством.

В умовах формування ринкових відносин одержання додаткової інформації є одним із найбільш значимих засобів зниження ризику. Водночас, підприємствам рекомендується оцінювати доцільність одержання додаткової інформації. Так, у деяких випадках процедура збору додаткової інформації пов'язана зі значними витратами тимчасових і фінансових ресурсів. У даній ситуації використання зазначеного засобу оптимізації цінових ризиків на підприємствах є неефективним і внаслідок цього - недоцільним.

Визначення видів необхідної додаткової інформації залежить як від цілей маркетингової діяльності, так і від цілей цінової політики підприємства. Так, кожній із цих цілей відповідає різноманітний рівень потреби в інформації певного виду. При цьому необхідно розрізняти цілі стратегічного рівня і цілі тактичного рівня. Обгрунтоване визначення цілей у процесі формування цінової політики дозволить підприємствам об'єктивно визначити потребу в інформації і джерела її одержання, що буде сприяти зниженню рівня цінових ризиків.

Мінімізація ризиків у ціновій політиці підприємств доцільна в тих випадках, коли їх неможливо уникнути цілком.

В сучасних умовах підприємствам доцільно здійснювати внутрішнє страхування цінових ризиків. Розробка і реалізація заходів, пов'язаних із внутрішнім страхуванням ризиків у ціновій політиці, буде сприяти нейтралізації їх негативних фінансових наслідків.

Підприємствам рекомендується використовувати такі форми внутрішнього страхування цінових ризиків, як:

- забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок системи штрафних санкцій;

- забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок відповідної «премії за ризик»;

- забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини фінансових коштів.

Забезпечення компенсації фінансових втрат за рахунок системи штрафних санкцій передбачає визначення і включення в умови договорів необхідних рівнів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення постачальниками своїх зобов'язань. При цьому необхідно визначити такий рівень штрафних санкцій, який компенсує фінансові втрати підприємства, пов'язані з негативними наслідками цінових ризиків.

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок відповідної «премії за ризик» передбачає одержання від контрагентів додаткового прибутку щодо ризикових операцій зверх того рівня, що можуть забезпечити безризикові операції.

Забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини фінансових коштів у підприємствах рекомендується здійснювати у наступних формах:

- формування резервного фонду підприємства;

- формування резервних обсягів фінансових коштів при розробці бюджетів з окремих заходів у рамках цінової політики;

- формування цільових резервних фондів

Зовнішні засоби зниження цінового ризику передбачають передання відповідальності за даний ризик страховій компанії. При цьому слід зазначити, що цінові ризики не підлягають обов'язковому страхуванню. Даний засіб оптимізації цінових ризиків не передбачає з боку підприємства активних дій до зниження рівня даних ризиків і забезпечує йому роль пасивного спостерігача, що констатує факт виникнення або відсутності застрахованих ризиків.

Підприємствам доцільно використовувати зовнішні засоби зниження цінових ризиків за наступних умов:

1. ризик має складний, системний характер;

2. підприємство має у своєму розпорядженні достатні фінансові ресурси для зовнішнього страхування;

3. однобічне використання внутрішніх засобів зниження цінового ризику не дає позитивних результатів;

4. підприємство не має кваліфікованих кадрів, які здатні здійснювати аналіз і розробляти заходи щодо оптимізації цінових ризиків.

При цьому, у процесі управління ціновими ризиками, пов'язаного з їх зовнішнім страхуванням, підприємствам необхідно приділяти особливу увагу розміру страхових платежів, який сплачується. Так, на розмір даних платежів впливають такі фактори, як: загальний період страхування; діючі страхові тарифи; розмір суми, що відшкодовується. Підприємствам доцільно проводити оцінку зазначених факторів і керуватися даними критеріями при виборі страхової компанії.

Наступним етапом процесу управління ціновими ризиками в умовах маркетингової орієнтації підприємств є здійснення заходів щодо контролю за ціновими ризиками.