Міжнародне інвестування в Україні в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Іноземне інвестування в Україні

1.1 Правові засади іноземного інвестування в Україні

1.2 Іноземні інвестори в Україні

2. Іноземні інвестиції в регіонах України

3. Місце України у світовій інвестиційній системі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

З проголошенням незалежності нашої держави постала необхідність розробити свою національну економічну політику. Однією із складових цієї політики є інвестиційна сфера.

Сьогодні статус іноземного інвестора в Україні визначається Законом «Про режим іноземного інвестування», який був прийнятий в березні 1996 р. Останні пільги іноземним інвесторам скасовані новою редакцією законів про ПДВ та оподаткування прибутку, що передбачають оподаткування іноземних інвестицій на загальних засадах.

На нинішньому етапі докорінної перебудови економіка України потребує значних інвестицій. Через відсутність коштів на реалізацію конкретних проектів у господарському комплексі потерпає вся економічна система країни.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежить стан виробництва, положення та рівень технічного оснащення основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних та екологічних проблем.

Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки в цілому.

Особливо гострою є проблема відновлення виробничих фондів. За практично повної відсутності власних коштів велике значення мають іноземні інвестиції як додаткове не інфляційне джерело фінансування.

Обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України перевищує 40 млрд. дол. США.

Однак інвестиційний процес в Україні гальмується низкою суб'єктивних і об'єктивних факторів, серед них політична й економічна нестабільність, часті зміни законодавства, повільні темпи приватизації, не урегульованість питань про земельну власність тощо.

Усе це потребує від Уряду України впровадження зваженої, науково обґрунтованої і водночас активної інвестиційної політики, підмурком якої має бути в першу чергу чітка й стабільна нормативно-правова база господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

1. Іноземне інвестування в Україні

1.1 Правові засади іноземного інвестування в Україні

В Україні власне законодавство про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції було започатковане після прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України.

У Законі України від 18 вересня 1991 року. "Про інвестиційну діяльність» уперше в узагальненому вигляді було викладено правові, економічні й соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Закон України "Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року був першим нормативним актом, що регламентував процес саме іноземного інвестування в Україні. Але Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 55-93 дія закону була припинена, оскільки він мав ряд істотних недоліків. Зокрема, у ньому не були передбачені мінімальний розмір та вид іноземних інвестицій, для яких установлювалися податкові пільги. За період дії цього Закону за деякими підрахунками до 42 % усіх іноземних інвесторів вклали в економіку України менше ніж 1000 доларів США, а траплялися й такі спільні підприємства, в яких іноземні інвестиції становили 7 доларів США.

19 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла новий Закон України "Про режим іноземного інвестування», що скасовував дію вищевказаного Декрету. У цілому цей Закон містить безліч положень, запозичених з Декрету. Однак у ньому є й багато якісно нових елементів. Найбільш істотною рисою нового Закону, на відміну від попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної й іншої господарчої діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством. Згідно із зазначеним Законом для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державної програми розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Чітко відрегульовано момент присвоєння підприємству статусу підприємства з іноземними інвестиціями .

У розділі II Закону України "Про режим іноземного інвестування» передбачені державні гарантії захисту іноземних інвестицій. До них належать:

Гарантії від примусового вилучення іноземних інвестицій (за винятком випадків виконання рятувальних робіт у разі стихійного лиха, аварій, епідемій і надзвичайних ситуацій), а також незаконних дій державних органів та їхніх посадових осіб.

Гарантії компенсації і відшкодування збитку іноземним інвесторам (разом з втраченою вигодою і моральним збитком, заподіяним їм унаслідок дій чи бездіяльності, неналежного виконання державними органами України своїх обов'язків).

Гарантії у випадку припинення інеєстиційної діяльності (тобто право на повернення не пізніше ніж через 6 місяців від дня припинення діяльності, інвестицій у натуральній формі чи у валюті інвестування без сплати мита, а також

Україна на міжнародному інвестиційному ринку доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі відповідно до їхньої реальної вартості на момент припинення інвестиційної діяльності). 4. Гарантії безперешкодного і негайного переведення за кордон прибутку, доходів та інших коштів, отриманих унаслідок здійснення іноземного інвестування.

1.2 Іноземні інвестори в Україні

Іноземні інвестиції - це всі види цінностей, які вносяться іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності на території даної держави.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у формі таких активів:

конвертованої валюти; валюти України під час реінвестицій в об'єкт первинного інвестування, а також за умови сплати податку на прибутки від інвестицій у будь-які інші об'єкти реінвестування відповідно до чинного законодавства України (реінвестування - переміщення капіталу з одних активів в інші більш ефективні);

будь-якого рухомого та нерухомого майна і пов'язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також інших корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті за ринковою вартістю;

грошових вимог і права вимог про виконання договірних зобов'язань, гарантованих першокласними банками, які мають вартість у конвертованій валюті;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких підтверджується відповідно до законів держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

прав на здійснення господарської діяльності, а саме на розробку, видобуток або експлуатацію природних ресурсів.

Українським законодавством передбачені такі корпоративні форми іноземного інвестування:

часткова участь у підприємствах, створюваних спільно з українськими юридичними і фізичними особами або придбання частки в діючому підприємстві;

створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, відділів та інших окремих підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність підприємства повністю;

придбання прямо не забороненого законами України нерухомого або рухомого майна, включаючи земельні ділянки, будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності шляхом прямого придбання майна або майнових комплексів, а також у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користування землею і концесій на використання природних ресурсів на території України;

придбання інших майнових прав;

здійснення інвестицій в інших формах, частково на підставі погодження із суб'єктами господарської діяльності в Україні, які прямо не заборонені законами України.

Пріоритетними сферами для іноземного інвестування в Україні визначено: агропромисловий комплекс, легку промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медичну промисловість, металургійний комплекс та виробництво матеріалів, паливно-енергетичний комплекс, транспортну інфраструктуру, зв'язок, хімічну і нафтохімічну промисловість, соціальну інфраструктуру.

Підприємства з іноземними інвестиціями, діяльність яких пов'язана з пріоритетними сферами інвестування і критеріями, визначеними Державною програмою заохочення іноземних інвестицій в Україну, можуть самостійно ухвалювати рішення про застосування норм прискореної амортизації (але не більше двократного розміру чинних норм).

У перелічених та інших сферах економіки підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передбачених чинним законодавством України. Вони можуть здійснювати будь-які, не заборонені законодавством види діяльності, що відповідають цілям, викладеним у статуті. Припинити дію цих підприємств можливо в таких випадках:

- за рішенням власників, прийнятим відповідно до статутних документів підприємства;

після закінчення терміну дії договору про заснування підприємства;

відповідним рішенням суду, арбітражного суду.

Здійснюючи інвестиції в Україні, іноземні компанії і банки можуть мати на меті:

1) одержання високої норми прибутку в разі створення виробництв з випуску дефіцитної в Україні продукції, ціни на яку значно перевищують світові;

2) використання факторів виробництва, вартість яких в Україні нижча від світових: порівняно дешева (але кваліфікована) робоча сила, низька вартість деяких видів сировини;

3) використання родовищ корисних копалин та інших природних ресурсів, розробка яких в Україні коштує дешевше, ніж в інших країнах, або доступ до яких в інших країнах ускладнений.

придбання потенційно ефективних українських підприємств (звичайно експортноорієнтованих) за низькою ціною з метою отримання високого прибутку після обмежених інвестицій у створення системи збуту, проведення маркетингу і реструктуризації номенклатури виробленої продукції;

просування на український ринок своєї продукції: створення торговельно-збутової мережі, складальних виробництв, сервісних підприємств, упровадження своїх стандартів на українському ринку. До інвестицій такого типу підштовхують і високі митні збори;

6) використання морально застарілого або екологічно шкідливого устаткування, яке неможливо ефективно експлуатувати у розвинутих країнах; випуск застарілої продукції, технологія виробництва якої добре відпрацьована;

7) інвестування коштів українського походження під виглядом іноземних, щоб мати більше можливостей для захисту
капіталу від дій влади.

На думку деяких вітчизняних учених, диференціація привабливості для іноземних інвесторів полягає у бажанні отримати прибуток за короткий термін. Але це стосується лише незначної частини економіки.

Дійсно, переважна більшість інвесторів, що володіють реальними фінансовими ресурсами і мають мотивацію, обумовлену станом світового ринку, жадає від країни-реципієнта інвестицій мінімального циклу обороту капіталу. В Україні така ситуація склалася в деяких підгалузях транспорту, в оптово-торговельних ланках хімічної, металургійної і харчової промисловості. У цих підгалузях велика частка обороту практично монополізована підприємствами з іноземними інвестиціями. Водночас стосовно використання й модернізації базових галузей частка іноземних інвесторів мізерна.

2. Іноземні інвестиції в регіонах України

Світовий досвід сушених високорозвинених країн, зокрема Японії, підтверджує ефективність синтезу державної і регіональної економічної політики щодо створення сприятливих умов для національного бізнесу та його підтримки з орієнтованістю на експорт та залучення іноземних інвестицій. Досвід цих країн доводить, як важливо правильно врахувати момент, коли від політики імпортозаміщення і торгівлі сировиною слід переходити до високотехнологічних виробництв, орієнтованих на зовнішні ринки. Нині для України у сфері зовнішньоторговельних відносин нагальним є перехід від переважно сировинного експорту до розвитку власної переробної промисловості, спроможної конкурувати на світових ринках. Втішним є приклад дніпропетровських підприємств "КБЮ», "Південмаш», "Олейна», "Дніпромаш», "Злагода», "ДЕВЗ», які успішно працюють у системі вже світової економіки.

Перспективне значення має прийнята у 2004 році на спеціальному засіданні Кабінету Міністрів України Державна програма стимулювання експорту продукції вітчизняних виробників. У ній окреслено два взаємозалежні завдання: 1) переорієнтація від вивозу сировини й напівфабрикатів на вивіз готової продукції, у тому числі сучасної високотехнологічної; 2) підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів та підприємств. Для реалізації цієї програми заплановано залучити коштів із різних джерел: держбюджети) капіталовкладення, кошти приватних українських і закордонних інвесторів, інвестиційні кредити вітчизняних і закордонних банків. Тільки на модернізацію виробництва на найближчі п'ять років (передбачено капіталовкладення в сумі 6,4 млрд. грн.

Прийняття цієї програми є офіційним визнанням українським керівництвом значення експорту для розвитку вітчизняної економіки. Тенденція на активний пошук власних ніш у світовому розподілі праці має бути продовжена, оскільки тиск закордонних виробників товарів і послуг буде посилюватися й протиставити йому можливо тільки власну активну наступальну тактику. Традиційні заходи захисту власного ринку (митні бар'єри, заборони, квоти, ліцензії) втрачають колишню ефективність. Конкурентне середовище на світових ринках набуває винятково агресивного характеру, і без допомоги владних структур, без чіткої державної політики активного залучення українських підприємств до міжнародної торгівлі Україна не зможе зайняти гідне місце в економіці, що глобалізусться.

Економічне відродження України та її провідних підприємств вимагає формування міжнародних господарських зв'язків на рівні регіонів, областей, міст, галузей та окремих підприємств. Економічна діяльність керівництва цих структур має бути зорієнтована на пріоритети співробітництва з іншими країнами. Не випадково в рамках реалізації програми стимулювання експорту вітчизняних виробників уряд поставив перед регіональною владою завдання надати свої пропозиції про пріоритети у розвитку конкурентоспроможних галузей та окремих підприємств своїх регіонів.

Сьогодні ми є свідками того, що світова глобалізація спонукає розвиток інтеграційних процесів на регіональному, субрегіональному та міжрегіональному рівнях. Регіональну інтеграцію називають однією з головних рушійних сил і каталізаторів глобалізації. Перетворення національних економік із замкнутих систем в елементи єдиного світового господарства змінює сутність поняття "національна економіка». У рамках однієї держави виникає ніби "подвійна» економіка: поряд з "анклавами процвітання», "регіонами-донорами» утверджуються добре відомі "дотаційні області». Цілі регіони або сегменти національної економіки перетворюються в постачальників сировини та ринки збуту для транснаціональних корпорацій, не піклуючись при цьому про власне виробництво. Небезпека такого розвитку подій велика для багатьох регіонів України.

Технологічний стан вітчизняної промисловості не дає підстав розраховувати на великомасштабний прорив її продукції на західні ринки. Діяльність окремих підприємств щодо цього скоріше виняток, аніж закономірність. Відомо, що 70 % українського експорту продукції чорних металів визнано неконкурентоспроможною, тому що на її виробництво витрачається у 2-3 рази більше сировини й електроенергії порівняно зі світовими стандартами. Це при тому, що експорт продукції чорної металургії у 2000 р. становив 44 % від загального експорту України.

Бурхливе зростання новітніх технологій формує високі вимоги до якості виробленої продукції. Однак, за оцінками експертів ООН, 80 % промислового обладнання в Україні безнадійно застаріло, вік левової його частки перевищує 20 років. Показовим є такий факт: лише 400 із 22 тисяч українських стандартів (близько 2%) гармонізовано з відповідними міжнародними стандартами. За час незалежності в Україні було введено близько 2 тисяч стандартів, решта - успадковане від СРСР. Щоправда, починаючи з 2000 р., зокрема, після виходу Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції», приведення вітчизняних стандартів у відповідність з міжнародними активізувалося. Проте із розроблюваних нині 1,6 тисячі українських стандартів, адаптованих до міжнародних вимог, в найближчому майбутньому очікується впровадження тільки 500 з них.

Отже, не конкурентоспроможність і не інтегрованість України у світовий розподіл праці й споживання роблять наш промисловий експорт надзвичайно уразливим для зовнішніх факторів.

Скорочення промислового експорту й вихід України зі світових ринків, наприклад чорних металів, можуть мати для нашої економіки досить серйозні наслідки. Тим більше, що за 10 років внутрішнє споживання продукції гірничо-металургійного комплексу скоротилося з 26,6 млн. тонн у 1990 р. до 4,6 млн., тонн у 2000 р. Деякі закордонні експерти пропонують за цих умов повну переорієнтацію економіки України від традиційних галузей до інших її складових. Зокрема вони вважають, що торгівля, яка домінувала в міжнародних економічних зв'язках, відіграє все меншу роль у відносинах між розвиненими країнами. Сьогодні вона багаторазово перекривається більш вагомими операційними потоками - рухом капіталів, технологій, людей. Однак такі експерти забувають додати, що стратегія промислово розвинених країн полягає не у відмові від промислового виробництва, а в його оптимізації з використанням контролю з боку уряду та в гарантуванні забезпечення зовнішніх інтересів державними ресурсами. Цей шлях повинен бути магістральним і для України. Активізація інвестицій у високотехнологічні виробництва зовсім не повинна обезкровлювати традиційні галузі. Зокрема в дніпропетровському регіоні згідно з програмою реструктуризації та модернізації підприємств горно-металургійного комплексу передбачається скоротити неконкурентоспроможне виробництво прокату на 8,5 млн. тонн, труб - на 1,5 млн. тонн. Нагадаємо, що більше половини промислового виробництва області припадає на гірничо-металургійний комплекс, який у свою чергу, більш ніж на 80 % зорієнтований на зовнішні ринки.

Курс на збереження та утримання давніх традиційних ринків збуту української продукції, де переважають потоки продукції виробничо-технічного призначення, є одним із пріоритетних в умовах глобалізації світової економіки.

Тридцять відсотків українського експорту припадає на країни Азії, Африки та Латинської Америки. В його номенклатурі - машини, обладнання, труби та інша промислова продукція. Однак зважаючи на помітні тенденції курсу країн цих континентів на індустріалізацію й залучення сучасних технологій, наші торговельні партнери найближчим часом зможуть самі задовольняти свої потреби. Про це свідчить і той факт, що експорт української металургійної промисловості в ці держави постійно знижується.

Традиційними споживачами української промислової продукції були і залишаються країни СИД і Росія. І хоча Росія, захищаючи своїх виробників, вводить митні обмеження на імпорт українських труб і вважає антидемпінгові заходи щодо низки груп українських товарів, співробітництво із цією країною у зовнішньоекономічної сфері має першорядне значення для України.

В умовах глобалізації світової економіки загострюється конкуренція не тільки за ринки збуту товарів, але й за залучення інвестицій. На думку західних аналітиків, настав час конкуренції щодо інвестицій не тільки серед країн, але й територій в середині країн інвестицій. Усе частіше інвестиційні потоки йдуть не в країну взагалі, а в конкретне місто або регіон.

Інвестиційний клімат в Україні помітно покращився. Держава прийняла важливі складові економічного законодавства, у тому числі Земельний кодекс. З урахуванням цих факторів МВФ поновив співробітництво з Україною, активізувалися її відносини зі Світовим банком. Досягнута реструктуризація українського боргу в Паризькому клубі. Однак прямі інвестиції в Україну все ще залишаються на низькому рівні порівняно з іншими постсоціалістичними країнами.

Виграш у конкурентної боротьбі за інвестиції досягається створенням для інвесторів кращих умов на загальнодержавному рівні. Це - скорочення податкових ставок, чіткі правові основі для ведення бізнесу і т. ін. Але й регіони можуть додати своє у створення сприятливих факторів для залучення інвесторів. Це - розвиток інфраструктури на місцях, підготовка кваліфікованих кадрів, де бюрократизація адміністративних процедур, розумна структура місцевих податків. Досвід Дніпропетровщини свідчить, що досить ефективним у створенні інвестиційної привабливості регіону є проведення бізнес-форумів з опорою на широку інформаційну основу.

Процеси глобалізації обумовлені новими суспільно-економічними явищами. У всьому світі економічне співтовариство є свідком нових політичних та економічних феноменів: інфраструктурними мегапроектами, вартість яких перевищує багато мільярдів доларів. В Європі це тунель під протокою Ла-Манш, міст Ерсен-суд між Данією та Швецією, міст Васко да Гама в Португалії, німецький потяг Маглєв між Берліном та Гамбургом. До таких проектів можна віднести створення залізничної мережі для всієї Європи, міжнаціональних систем автострад, тунелів в Альпах, шляхів сполучення між Німеччиною та Данією через Балтику, плани перетворення аеропортів у "вікно в Європу», величезні інвестиції в нові порти для вантажоперевезень, проекти транспортної інфраструктури, що пов'язані з об'єднанням Східної та Західної Німеччини, сполучення через протоки Гібралтар та Месіна. Такими проектами є найдовший тунель в Норвегії, телекомунікаційні мережі, що постійно розбудовуються, системи міжнародних трубопроводів для транспортування нафти та газу, міжнаціональні електроенергетичні мережі для потреб європейського ринку, що постійно збільшуються.

Аналогічна ситуація в інших розвинутих країнах, та країнах, що розвиваються. До таких проектів, що значною мірою пов'язані з розвитком транспортної інфраструктури, необхідно віднести аеропорт Чек Леп Кок у Гонконзі, тунель Квілінг у Китаї, міст Акаші Кайкіо в Японії, тунель через гавань Сіднея, Північно-Південну швидкісну автомагістраль в Малайзії, другу швидкісну автомагістраль у Таїланді, пропозиції про об'єднання Євроазійської транспортної системи. На американському континенті споруджено автостради та залізничні магістралі в Каліфорнії, новий міжнародний аеропорт в Денвері, міст Конфедерації в Канаді, супер автострада між Сан-Паолу та Буенос-Айросом, міжокеанська автострада через всю Південну Америку від Атлантики до Тихого океану, автострада Венесуела - Бразилія. Навіть запропонований в США проект вартістю 50 мільярдів доларів - шляхопровід, що має з'єднати США та Росію, на думку його промоутерів, може бути реалізований найближчим часом.

Не вписується в стандартні інвестиційні проекти "Дамба трьох розщілин» у Китаї, газові трубопроводи в Росії, дамба Пер-гау в Малайзії, газовий трубопровід між Болівією та Бразилією, лінія електромережі між Венесуелою та Бразилією. До найбільших та найвідоміших мегапроектів слід віднести Інтернет з відповідними інфраструктурними та телекомунікаційними проектами.

Накопичена за останній час інформація дає можливість спрогнозувати значне надходження інвестицій в транспортну інфраструктуру, що сприятиме економічному зростанню регіону. До факторів зростання регіонального інвестування можна віднести такі:

Інвестиції з метою усунення значних проблем у транспортній мережі регіону позитивно вплинуть на зайнятість та капіталовкладення в регіоні.

Інвестиції у великі урбанізовані регіони, де нова потужність транспортної мережі сприятиме значній економії вартості транспорту, можуть активізувати рух бізнесу та домогосподарств, що приведе як до економічного, так і до соціального ефекту.

Комбінація різних типів інвестицій в інфраструктуру і соціальний капітал.

Наявність в регіоні промислових підприємств, які можуть отримати замовлення на виробництво устаткування, обладнання, необхідного для реалізації інвестиційних проектів.

Транзитні можливості території держави або регіону.

Одним із важливих моментів перспективного розвитку економіки України є гарантування економічної безпеки країни в умовах прогресуючої глобалізації. Підкреслимо, що в умовах глобалізації зовнішня торгівля й закордонні інвестиції будуть відіграти значну роль в економіці Україна й надалі. При цьому підтримку динаміки експорту може забезпечити його подальша індустріалізація. Для цього необхідно буде вирішувати завдання забезпечення технічного прогресу, розвитку високотехнологічних галузей. Можливий і доцільний відхід від невиправдано широкої номенклатури виробництва в машинобудуванні, зосередження на відносно вузькому колі спеціалізованих конкурентоздатних виробництв. Слід мати на увазі можливе згортання та відмирання окремих експортних виробництв. Це неминуча плата за пристосування до глобального ринку та переходу до відкритої економіки.

У перспективі все більшої ваги набуватиме удосконалення регіональної зовнішньоекономічної політики, посилитеся дія формули "Сильні регіони - сильна держава», що відповідає загальносвітовій тенденції децентралізації та розвитку інститутів місцевого самоврядування. Регіони за умови зваженої зовнішньоекономічної діяльності зможуть забезпечити більш ефективне й органічне входження України у світову економіку. На цьому етапі важливим є вибір обґрунтованої довгострокової зовнішньоекономічної спеціалізації міст і областей.

Комплексний підхід, системний аналіз наявних умов, розробка заходів різної спрямованості повинні скласти зміст діяльності регіональних владних структур у сфері зовнішньоекономічної політики.

З боку владних структур потребує перегляду та удосконалювання діяльність торгово-екоиомічиих місій України за кордоном, яка недостатньо орієнтована на роботу з регіонами. Слід зазначити, що зі свого боку регіони також рідко звертаються до послуг цих місій і в такий спосіб втрачається конкретика зовнішньоекономічної діяльності держави в цілому.

Необхідно передбачити представництво регіонів в міжурядових комісіях з економічного співробітництва між Україною та її основними торговельними партнерами. Ці комісії, які мають у своєму складі представників офіційних і ділових кіл, повинні більше опікуватися проблемами регіонів.

Важливим для регіону є створення інформаційно-аналітичного центру, основним завданням якого має стати накопичення та оброблення інформації зовнішньоекономічного характеру, постійний моніторинг зовнішнього світу та надання їх результатів суб'єктам економічної діяльності регіону.

Світовий досвід показує, що одержання й акумулювання зовнішньоекономічної інформації відіграє важливу роль для економіки держави. Більшість антидемпінгових переслідувань, яких зазнає нині українська продукція, виникають іноді просто через банальну цінову непоінформованість українських трейдерів.

Є доцільним проаналізувати показники залучення іноземних інвестицій до Дніпропетровської області. Загальний обсяг іноземних інвестицій, що надійшли в економіку області станом на 01.01.2003, становив 382,3 млн дол. США. З них за основними видами економічної діяльності максимальна питома вага припадає на промисловість, оптову і роздрібну торгівлю, операції з нерухомістю та послуги юридичним особам, хімічну та нафтохімічну промисловість, металургію й обробку металу, машинобудування і целюлозно-паперову промисловість.

Дніпропетровська область за результатами щорічного рейтингу інвестиційної привабливості регіонів України, проведеного київським Інститутом Реформ, визнана третьою після Київської та Донецької областей. Насамперед, пріоритети стосуються промисловості і торгівлі. З огляду на специфіку регіону ці галузі можна прогнозувати як найбільш привабливі. У сфері надання послуг питома вага іноземних інвестицій максимально сконцентрована на операціях з нерухомістю і наданні послуг юридичним особам. Такі галузі, як хімічна та нафтохімічна, металургія й обробка металу, харчова і переробка сільгосппродукції, машинобудування, целюлозно-паперова, є менш популярними серед інвесторів щодо прямого інвестування.

Основна частина залучених у регіон інвестицій - це прямі інвестиції. На 01.01.2003 питома вага їх становила близько 94 % від загального обсягу залучених інвестицій на той же період. Розглядаючи структурний розподіл іноземних інвестицій, залучених в економіку регіону за 2002 р., у розрізі міст і районів, побачимо, що значна частина з них припадає на м. Дніпропетровськ - 75,2 %, що становить 287,3 млн. дол. США. Помітними в цьому ряді є: міста Кривий Ріг - 22,1 млн. дол. США, Орджонікідзе - 16,2 млн. дол. США, Дніпродзержинськ - 7,07 млн дол. США; райони -Дніпропетровський - 24 млн. дол. США, Нікопольський - 4,62 млн. дол. США, Покровський - 3,45 млн. дол. США.

За даними статистики на 01.01.2003 упродовж 2002 р. в регіоні зареєстровано 451 підприємство з прямими іноземними інвестиціями, а капітал інвестора - 359,43 млн. дол. США.

Серед основних партнерів у сфері інвестиційної діяльності треба відзначити Кіпр (залучено 118,8 млн. дол. США), Сполучені Штати Америки (86,37 млн. дол. США), Великобританію (44,6 млн. дол. США), Австрію (37,07 млн. дол. США), Швецію (17,73 млн. дол. США), Швейцарію (14,13 млн. дол. США).

Вкладення інвестицій за основними галузями таке:

харчова промисловість - 151,17 млн. дол. США;

промисловість - 131,85 млн. дол.;

оптова і роздрібна торгівля 128,9 млн. дол. США;

- хімічна і нафтохімічна промисловість - 26,9 млн. дол. США; будівництво - 19,6 млн. дол.. США;

металургія й обробка металу - 18 млн. дол. США;

целюлозно-паперова промисловість - 16,3 млн. дол. США;

сільське господарство - 8,7 млн. дол. США;

транспорт - 144,5 млн. дол. США;

машинобудування - 16,18 млн. дол. США;

фінансова діяльність - 10,98 млн. дол. США;

операції з нерухомістю - 36,6 млн. дол. США.

За остаточними даними щодо наявності іноземних інвестицій в економіці регіону, наданими обласним управлінням статистики, обсяг прямих іноземних інвестицій на 1 мешканця області на кінець 2002 року склав 102,3 дол. США при чисельності населення 3,533 млн. осіб, тобто на 8,7 дол. США менше, ніж середній національний показник, але це більше, ніж у деяких регіонах, де створені спеціальні економічні зони та запроваджений спеціальний режим інвестиційної діяльності. Показник наявності іноземних інвестицій на душу населення Дніпропетровської області, на початку 2003 р. був більший, ніж у Донецькій області на 20,7 дол. США (81,56 дол. США), Харківській - на 45,5 дол. (56,8 дол. США), Житомирській - на 60 дол. США (42,3 дол. США), Волинській - на 51,5 дол. США (50,8 дол. США), Миколаївській - на 50,1 дол. США (52,24 дол. США), Автономній Республіці Крим - на 5,8 дол. (96,5 дол. СТА). Зазначимо, що за станом на 1 січня 2003 року тільки чотири регіони України мали обсяг прямих іноземних інвестицій на 1 мешканця вищий за середній національний показник.

Необхідно відзначити зростання обсягу прямих інвестицій, вкладених у сферу надання послуг населенню: ресторанний і готельний бізнес, лікувально-оздоровчий комплекс, центри дозвілля. У зв'язку з цим зросла необхідність у прямому інвестуванні у сфері операцій з нерухомістю, і, як наслідок, підвищується потреба інвестування безпосередньо будівництва.

Понад ЗО великих компаній з 9 країн світу інвестували в економіку регіону у 2002 р. кошти, в основному, у вигляді майна. Подібна ситуація є яскравою ілюстрацією того, чому інвестор не прагне вкладати валютні кошти, тоді як охоче направляє інвестиції на створення і розвиток основних фондів. У такий спосіб він намагається максимально завбачити усілякі ризики.

За станом на 1 січня 2003 р. максимальна кількість прямих інвестицій, вкладених в економіку Київської області, становила 419,5 млн. дол., а Києва майже 2 млрд дол. США. У Донецькій області обсяги залучення прямих іноземних інвестицій на 01.01.2003 досягай 389,4 млн. дол. США. За кількістю залучених прямих іноземних інвестицій область поступається також Запорізькій, де на 01.01.2003 зафіксовано обсяг інвестицій на суму 362 млн. дол.

Підприємства м. Дніпропетровська, які працюють за участю іноземного капіталу, відомі далеко за її межами: ЗАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод», ВАТ "Іста-центр», ЗАТ "Міжнародний готель "Україна», НВП "ЛВС», ЗАТ "Дніпромайн» та ін.

.Успішно впроваджуються інвестиційні проекти і в інших містах і районах нашої області. Продукція ЗАТ "Ольвія Бета Клінінг Продактс», ЗАТ "Птахокомбінат "Дніпровський», ВАТ"Новопавлівський гранітний кар'єр», компанії "Вільногірське скло», ЗАТ "Акціонерне товариство Дніпро-Каолін» користується стійким попитом за межами області і на зовнішніх ринках України.

Основними факторами інвестиційної привабливості Дніпропетровського регіону є рівень економічного розвитку, обсяги зовнішньоекономічної діяльності, людські ресурси, рівень розвитку банківського сектора, а також роль місцевих органів влади у розв'язанні проблем залучення іноземних інвестицій в економіку регіону.

Дніпропетровський регіон займає п'яте місце в Україні за обсягами залучення інвестицій і третє місце в рейтингу інвестиційної привабливості.

3. Місце України у світовій інвестиційній системі

іноземний інвестор експорт

Для України, що стала на шлях інтеграції у світове господарство і прагне створити відкриту економічну систему, участь у процесах руху капіталу і як імпортера, і як експортера є питанням стратегічно важливим. Сьогодні ж спрямованість України на ці процеси важко назвати активною, а з позицій залучення закордонних капіталовкладень їй доведеться конкурувати з країнами, ринки яких виявляються зараз більш привабливими для інвесторів.

Отже, залучення іноземних інвестицій в українську економіку є одним з найважливіших завдань, яке має бути в найближчі роки вирішене економічним керівництвом України. Заохочення закордонних джерел капіталу необхідне нашій країні з кількох причин:

- економічна криза і різке скорочення внутрішніх інвестиційних ресурсів спонукають звертання до закордонних джерел фінансування як конкретних проектів у сфері виробництва, так і в бюджетній сфері (через збільшення зовнішнього державного боргу);

залучені іноземними інвесторами в українську економіку сучасні технології здатні істотно підвищити конкурентоспроможність вітчизняного виробництва (що особливо важливо для експортноорієнтованих галузей);

підприємства з іноземними інвестиціями, створюючи нові робочі місця, сприяють підвищенню рівня зайнятості населення України і зниженню соціальної напруги;

конкуренція підприємств з іноземними інвестиціями з «давніми» українськими підприємствами на внутрішньому ринку може відігравати суттєву роль у боротьбі з монополізмом;

у довгостроковій перспективі «вбудовування» України у світовий цикл руху капіталу сприятиме інтеграції країни у світове господарство і отримання нею оптимальної «ніші» у всесвітньому розподілі праці,

В умовах інвестиційної кризи в Україні залучення іноземних інвестицій стає завданням, від ефективності вирішення якого залежать хід, темпи і багато в чому результати здійснюваних реформ. В умовах переходу від однієї господарської системи до іншої потрібна величезна кількість інвестицій для забезпечення такої реформації.

Для перебудови всього народногосподарського комплексу на ринковій основі, модернізації економіки, посилення її соціальної орієнтації потрібні величезні капіталовкладення. Звичайно, наївно думати, що іноземні капітали зможуть утамувати наш інвестиційний голод повною мірою. Однак деякою мірою, у рамках розвитку окремих ключових галузей і сфер виробництва, це зробити можливо.

Маючи безліч альтернативних пропозицій з більш сприятливими, ніж в Україні, умовами, іноземний капітал не поспішає і не буде поспішати інвестувати в українську економіку. Готовність інвесторів вкладати капітал в економіку тієї чи іншої країни залежить від наявного в ній інвестиційного клімату.

А в Україні інвестиційний клімат для широкого залучення іноземних інвестицій досить несприятливий. Політична нестабільність, економічна криза, загроза інфляції, розгул злочинності та інші «негативні явища» перехідного періоду обумовлюють украй низький рейтинг України в західних організацій, що здійснюють порівняльний аналіз умов для інвестицій і визначають ступінь їхнього ризику в усіх країнах світу.

Всесвітньо відоме американське видання Wall Street Journal разом з американським фондом Heritage Foundation публікують цікавий рейтинг під назвою «індекс свободи економіки», який дає можливість довідатися, де знаходиться Україна в масштабах глобальної економіки. Згідно з цим рейтингом наша країна посідає 22-ге місце з кінця або 133-тє з початку. Відповідно до результатів останнього дослідження Україна дещо втратила позиції порівняно з попереднім рейтингом. У 2004 році кількість балів становить: 3,85 (у 1995 р. - 3,7; у 1996 - 3,8; у 1997 - 3,75; у 1998 - 3,8; у 1999 - 3,8; 2000 - 3,6). Економічні категорії оцінюються за п'ятибальною шкалою, і чим вище бал, тим гірше оцінка.

Ці та багато інших факторів змушують західних інвесторів проводити обережну й вичікувальну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.

Названі проблеми переважують такі привабливі особливості України, як потужний, хоча й технічно застарілий виробничий апарат, наявність дешевої і кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.

Для того щоб іноземні інвестори пішли на вкладення, не обхід ні дуже серйозні зміни в інвестиційному кліматі. Потрібно вжити ряд кардинальних заходів, спрямованих на формування у країні як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, які мають безпосереднє відношення до вирішення завдання залучення іноземних інвестицій. Серед заходів загального характеру як першочергові слід назвати:

досягнення національної згоди між різними владними структурами, соціальними групами, політичними партіями й іншими громадськими організаціями з приводу пріоритетності вирішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи;

прискорення роботи Верховної Ради над суспільним і карним законодавством, спрямованим на створення в країні цивілізованого не криміногенного ринку;

радикалізацію боротьби зі злочинністю;

гальмування інфляції усіма відомими у світовій практиці заходами, за винятком невиплати трудящим зарплатні;

перегляд податкового законодавства убік його спрощення і стимулювання виробництва;

мобілізацію вільних коштів підприємств і населення на інвестиційні нестатки шляхом підвищення відсоткових ставок за депозитами і внесками;

надання податкових пільг банкам, вітчизняним і іноземним інвесторам, що йдуть на довгострокові інвестиції, з тим щоб цілком компенсувати їм збитки від уповільненого обігу капіталу порівняно з іншими напрямками їхньої діяльності;

формування загального ринку пострадянських країн з вільним переміщенням товарів, капіталу і робочої сили.

Перелічені заходи не абсолютні, але вони, на наш погляд, можуть відіграти позитивну роль у становленні вітчизняної економіки.

Висновок

Економічний розвиток країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються, гальмується не сформованістю ринкового механізму та звуженістю баз капіталу. Розвиток країни зі зрілою ринковою економікою забезпечений накопиченим капіталом та спектром норм його внутрішнього зростання. Для країн, що розвиваються, необхідною умовою є висока внутрішня норма заощаджень і нагромаджень. Економісти доводять, що економічне зростання таких країн немислиме без присутності іноземного капіталу.

Вони також припускають, що сприятливий вплив інокапіталу на господарство, що розвивається, не залежить від форми його вливання в національну економіку: чи то приватних прямих інвестицій і кредитів, чи то державних інвестицій і кредитів чи в будь-якій іншій формі.

Дійсно, з одного боку, інокапітал, залучений в національну економіку і з ефектом використаний, сприяє економічному зростанню країни, допомагає їй подолати відсталість та інтегруватися у світову економіку. З іншого боку, залучення інокапіталу накладає на країну, що його приймає, певні зобов'язання, створює різноманітні форми залежності країни-позичальника від кредитора, часом призводить до різкого зростання зовнішнього боргу. Отже, для національної економіки інокапітал може мати неоднозначні наслідки.

Однак його переваги переконливі.

На сьогодні залучення іноземних інвестицій в українську економіку є найважливішим завданням для керівництва держави. Зростання фінансування в Україні найближчому майбутньому буде залежати від стану внутрішніх заощаджень і прямих іноземних інвестицій.

Головне в проблемі інвестицій - створення умов для їхніх вкладень в найбільш перспективні, конкурентоспроможні виробництва зі швидкою віддачею, що дозволяє максимально збільшити доходи підприємств, населення і бюджету; при цьому слід запобігати тим капітальним та іншим витратам, які призводять лише до розтринькування ресурсів та посилення інфляції.

Список використаної літератури

1. Булатов A.C., Рогатных Е.Б., Волков Р.Ф., Виноградов В.В., Бартенев C.A. Мировая экономика / Под ред. A.C. Булатова. - М.: Юрист 2003.-С. 190-205.

2. Козик В.В., Папкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. - К.: Знання-Прес, 2002. - С. 201-222.

3. Сазонець І.Л., Джусов О.А., Сазонець О.М. «Міжнародна інвестиційна діяльність»: Підручник. - К.: «Центр учбової літератури». 2007. - 304с.

4. Соколінко К.С. «Міжнародна економіка». Навч. посібник. - К.: «Кондор», 2008р.

5. Румянцев А.П., Клименко Г.Н., Рокоча В.В., Шевченко В.Ю., Савчук B.Л. Міжнародна економіка. - К.: Знання-Прес, 2003

Размещено на Allbest.ru