Комерційна діяльність та види комерційних операцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

26

Зміст

Вступ

1. Поняття, зміст та цілі комерційної діяльності

2. Суб'єкти комерційної діяльності

3. Органи, які здійснюють державний контроль за комерційною діяльністю в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Торгівлю можна назвати барометром економічного розвитку держав. Вона забезпечує надходження до бюджету значної частини коштів, сприяє зміцненню фінансової системи, є необхідною умовою розвитку виробництва.

Комерційна робота в торгівлі - це діяльність підприємства, спрямована на рішення особливого комплексу задач. Вивчення процесів їхньої реалізації - важливий елемент оперативного дослідження на рівні торгового підприємства і регіону.

Основними учасниками комерційної діяльності є не тільки підприємницькі структури, але і споживачі (участь яких у лімітно-розподільчій економіці було незначним). Це твердження засноване на тім, що для підприємців найважливішим фактором при укладанні угод є доход (економічна вигода), а для споживачів вигодою є потрібний йому товар (послуга), якщо він задовольняє його потреби (споживчі інтереси). Споживач - не пасивний покупець, а повноправний учасник комерційної діяльності, її регулятор. Таким чином, найважливішим суб'єктом ділових відносин між постачальниками товарів і роздрібною ланкою є саме споживач.

Тому комплекс задач комерційної діяльності суб'єктів споживчого ринку ми розглядаємо через задоволення потреб населення. Споживач, реалізуючи свої інтереси, впливає на поводження підприємців на ринку при укладанні угод, виборі сегмента ринку, організації збуту і продажу товарів, формуванні асортиментної, цінової політики.

Зараз підприємства самі вирішують господарські питання, здійснюють більш вигідні угоди, що сприяє підвищенню їхньої прибутковості. Змінився характер господарських взаємин торгівлі з іншими суб'єктами інфраструктури ринку на основі сполучення інтересів підприємства і територій.

Для підвищення соціального рівня торгового обслуговування торгово-оперативні працівники магазинів повинні приділяти особливу увагу стійкості асортименту.

1. Поняття, зміст та цілі комерційної діяльності

В умовах ринкової економіки пануючими є товарно-грошові відносини. Тому практично кожен продукт праці, зроблений на підприємствах, обов'язково продається і купується, тобто проходить стадію обміну. Продавці і покупці товару укладають угоди купівлі-продажу, здійснюють збут і закупівлі товарів, роблять посередницькі й інші послуги.

Комерція як різновид людської діяльності в більшості з нас асоціюється з торгівлею. Це зовсім природно, тому що відбувається даний термін від латинського COMMERCІUM (торгівля). Однак таке тлумачення комерції як терміну є занадто вузьким і явно недостатнім для з'ясування поняття і сутності комерційної діяльності.

Комерсант (від франц. commercant) - особа, що займається приватною торгівлею, комерцією, що здійснює торгове підприємництво.

Комерція (від лат. сommercium, торгівля) - торгівля і торгово-посередницька діяльність, участь у продажі чи сприяння продажу товарів і послуг. У широкому змісті слова - підприємницька діяльність.

Комерційна організація - господарське суспільство, товариство, виробничий кооператив, торгова чи інша організація, підприємство, що займається підприємництвом, бізнесом, що переслідують своєю метою витяг прибули. Є юридичною особою.

Підприємництво - ініціативна, самостійна, здійснювана від свого імені, на свій ризик, під свою майнову відповідальність діяльність громадян, фізичних і юридичних осіб, спрямована на систему одержання доходу, прибули від користування майном, продажу товарів, виконаних робіт, надання послуг.

Комерційна діяльність являє собою частину підприємницької діяльності на товарному ринку і відрізняється від її по великому рахунку лише тим, що не охоплює сам процес виготовлення товару чи надання послуги. У широкому змісті будь-яка організація, що пропонує на ринку продукти праці своїх працівників, а, виходить, що бере участь у процесі обміну, може бути віднесена до категорії суб'єктів продажу. Важливо враховувати, що, якщо даний суб'єкт припускає одержання доходів від продажу (збуту) товарів чи надання послуг, що перевищують по розмірі витрати на їхнє створення, то його діяльність прийнято кваліфікувати як комерційну. Аналогічним образом формується і представлення про діяльність по придбанню сировини, матеріалів і виробів для виробництва товарів і надання послуг.

Підприємець завжди прагне здобувати ресурси і користатися послугами у відповідності зі своїми власними комерційними інтересами. Задача, що ставить перед ним ринок, зводиться до необхідності створити якісний товар і вигідно його реалізувати. Тому матеріально-технічне постачання (закупівлі і т.п.), як одне з основних умов створення товару, варто цілком віднести до комерційної діяльності і розглядати в якості її найважливішого елемента.

Професійна діяльність комерсанта здійснюється в сфері виробництва і товарного обертання і спрямована на забезпечення функціонування підприємств всіх організаційно-правових форм із метою раціональної організації комерційної діяльності з обліком галузевої, регіональної і номенклатурної специфіки підприємства. Комерсант повинний на основі професійних знань забезпечити ефективну комерційну діяльність і тим самим сприяти рішенню важливої соціально-економічної задачі - задоволенню потреб покупців.

Об'єктами професійної діяльності комерсанта є матеріальні товари і нематеріальні блага і послуги, що підлягають купівлі-продажу чи обміну в сфері обертання.

Основні види професійної діяльності комерсанта:

§ організаційно-комерційна;

§ товарознавчо-експертна;

§ маркетингова;

§ торгово-економічна;

§ аналітична;

§ торгово-закупівельна; Для науки є дуже важливим правильне визначення сутності комерційної діяльності. Безліч проблем, зв'язаних з вивченням економічних закономірностей у сфері виробництва і товарного обертання, ще тільки очікують свого рішення. Серед них найбільш актуальними є:

§ система критеріїв і методи оцінки результатів роботи комерційної служби підприємства;

§ система оплати й економічного стимулювання праці працівників комерційних служб.

Істотною проблемою є чітке визначення границь комерційної діяльності для цілей оподатковування. Так, відповідно до законодавства України основним критерієм віднесення того чи іншого виду діяльності до визначеної категорії податкообкладання є наявність у відповідного підприємства чи організації статутної мети на одержання прибутку. При цьому форма власності й організаційно-правова форма суб'єкта господарювання ролі не грає. З позицій оподатковування важливо лише чітко установити приналежність комерційного підприємства до конкретного виду і сфери діяльності: виробництво і продаж яких-небудь виробів (матеріалів чи сировини), надання виробничих чи невиробничих послуг, торгово-посередницькі операції і т.п. Ставки податків на прибуток у різних випадках відрізняються друг від друга по величині.

Усі підприємства, організації й установи, що діють на товарному ринку, можна умовно підрозділити на дві основні групи: комерційні і некомерційні. До числа комерційних відносяться практично всі підприємства сфери матеріального виробництва (заводи, фабрики), значна частина підприємств виробничої інфраструктури (транспортні і торгово-посередницькі підприємства, підприємства зв'язку й ін.) і невиробничої сфери (побутові послуги, індустрія розваг і т.п.), майже всі суб'єкти ринку цінних паперів.

Некомерційна діяльність традиційно концентрується в сфері охорони здоров'я й освіти, хоча останнім часом і тут з'явилися паростки підприємництва. Діяльність будь-якого некомерційного ("non-profіtable" - у західній економічній літературі) суб'єкта будується на принципі підтримці балансу рівності доходів і витрат. Податкове законодавство України чітко визначає напрямку, по яких можуть здійснюватися витрати, що включаються в собівартість. Крім того, строго визначаються і джерела формування доходів некомерційної організації. У випадку утворення прибутку, дана організація повинна його використовувати в строгій відповідності з вимогами законодавства чи виконати спеціальну процедуру розрахунків з державним бюджетом шляхом перегляду розмірів чи фінансування сплати відповідних податків. До числа некомерційних організацій відносяться й урядові заклади.

Предметом комерційної діяльності є купівля-продаж товарів. Однак у самому широкому змісті слова випливає як товар розглядати не тільки зроблені матеріально-речовинні об'єкти, але і послуги, і навіть об'єкти інтелектуальної власності. Товар як об'єкт комерційних операцій (угод купівлі-продажу) має потенційну і реальну корисність.

Потенційна корисність товару (послуги і т.п.) це здатність якого-небудь продукту праці задовольняти індивідуальні конкретні потреби з урахуванням приступності за ціною і визначається двома його невід'ємними характеристиками: якістю і ціною. Співвідношення між ними, що склалося в тій чи іншій ринковій ситуації, дає можливість потенційному споживачу вирішувати принципове питання - чи потрібне і чи доступний йому даний пропонований товар?

Реальна корисність товару з'являється в момент його придбання споживачем (реалізації продавцем), тобто в результаті обміну.

Передумовами того, щоб потенційно корисний товар став реально корисним для покупця служать:

§ наявність у даного товару потенційної корисності, відповідність його споживчих властивостей існуючим запитам, тобто наявність внутрішнього фактора, що робить вплив на попередній вибір покупця;

§ наявність у продавця достатньої кількості потенційно корисного товару в потрібному місці й у потрібний час чи зовнішні умови для реалізації вибору.

Створення умов для реалізації потенційної корисності товару є найважливішою задачею комерційної діяльності. Саме для цих цілей і формуються відповідні служби збуту, накопичуються матеріальні запаси, створюються торгово-посередницькі фірми.

Основні різновиди комерційної діяльності цілком відбивають її сутність. По-перше, мова йде про постачання підприємства необхідними для нього сировиною, матеріалами і виробами. Робота, зв'язана з їхніми закупівлями, включає наступні основні операції:

§ планування матеріальної потреби;

§ організація придбання ресурсів і доставка їх на підприємство;

§ регулювання розмірів матеріальних запасів;

§ організація і контроль споживання ресурсів на підприємстві необхідно виконувати спеціальним підрозділам.

У типових ситуаціях їм (підрозділам) привласнюються такі назви:

§ відділ матеріально-технічного постачання (забезпечення); відділ виробничої (виробничо-технічної і виробничо-технологічної комплектації);

§ служба комплектування устаткуванням споруджуваних об'єктів.

У сучасних умовах, коли в професійний лексикон комерсанта входять усе нові терміни і поняття, у даній ролі можуть виступати підрозділу по керуванню матеріальними ресурсами і логістиці. Служба закупівель підприємства звичайно займається і питаннями одержання необхідної комерційної інформації.

Необхідно виділити збут готової продукції (послуг). Функцію збуту виконує спеціальна служба підприємства, що організує формування партій відвантаження, займається просуванням товару на ринок, здійснює пошук і оформлення відносин з покупцями (клієнтами). У сучасних умовах успіх цієї діяльності у великому ступені залежить від професіоналізму збутового персоналу і тому основною технологією роботи служби збуту стає маркетинг.

В окрему категорію варто виділити торгово-посередницькі операції на споживчому і промисловому (бізнес) ринку, маючи на увазі, насамперед, оптову і роздрібну торгівлю. Участь посередника в процесі товароруху в багатьох випадках є необхідною умовою висновку угоди купівлі-продажу, тому що забезпечує більш широкий доступ споживачів до товару. Більш того, на споживчому ринку покупець, майже завжди, може придбати товар тільки через посередника (роздрібного торговця), тому що фірми-виготовлювачі практично ніколи не працюють з фізичними особами.

Комерційна діяльність завжди зв'язана з виконанням операцій по доведенню матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів. До таких операцій відносяться:

§ у виготовлювачів - підготовка продукції до відправлення, відвантаження, відпуска і її документальне оформлення;

§ на складах посередницьких і транспортних підприємств у процесі руху продукції - її приймання, збереження, формування комплектних партій, відвантаження;

§ на складах підприємств-споживачів - приймання продукції по кількості і якості, збереження, доведення придбаних матеріалів до високого ступеня технологічної готовності до виробничого споживання, відпустка і доставка матеріалів до робочих місць.

У цілому всі ці операції в залежності від конкретної ситуації можна умовно розподілити на дві категорії - збутові і постачальницькі. Збутові операції і процеси зв'язані з виробництвом і постачанням продукції. Процес виробництва продукції закінчується збутом продукції. Постачальницькі операції зв'язані з виробничим споживанням матеріальних ресурсів, держанням матеріальних ресурсів і забезпеченням ними підприємств виробничої і невиробничої сфери.

2. Суб'єкти комерційної діяльності

Поняття суб'єкта комерційного права обґрунтоване теорією комерційного права, яка виходить з того, що суб'єктами комерційного права є учасники комерційних відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами комерційного права, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоча їхній правовий статус потребує детального дослідження.

Суб'єктами комерційного права є:

а) фізичні особи;

б) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги;

в) організації - споживачі результатів комерційної діяльності;

г) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.

Суб'єкти комерційного права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як комерційні суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації - міністерства, відомства - законом визначені як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 33 Закону "Про власність", ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні").

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм, або навіть і не передбачена (на­приклад, запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується Законом "Про підприємництво" і своїм статутом.

Другою ознакою суб'єкта комерційного права є те, що він має юридичне відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт комерційного права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта комерційного права відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої комерційного право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Правом власності і комерційним законодавством про управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта комерційного права є його комерційна правосуб'єктність. Суб'єкт комерційного права має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта комерційного права доктринально визначається як комерційна компетенція, тобто сукупність вста­новлених законодавством і набутих у комерційних правовідносинах прав і обов'язків. Суб'єкти комерційного права (крім підрозділів організацій) є юридичними особами.

Отже, суб'єкти комерційного права - це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють комерційну діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

Комерційне законодавство і право регулює умови створення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.

Класифікація суб'єктів комерційного права на види здійснюється згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній системі України.

З урахуванням особливостей функцій комерційне законодавство визначає правове становище таких суб'єктів комерційного права, як:

1) фізичні особи;

2) підприємства та їхні структурні підрозділи;

3) об'єднання підприємств;

4) фінансові та посередницькі інститути;

5) органи державної виконавчої влади в економіці.

Крім того, у кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб'єктів комерційного права.

Підприємства відповідно до їхніх функцій посідають головне місце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України. Така кваліфікація обумовлена тим, що підприємство є комерційною організацією, господарюючим суб'єктом. Коротко підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку (тобто комерційної діяльності), який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація.

Суб'єктами комерційної діяльності є також підрозділи підприємств (ст. 7 Закону "Про підприємства в Україні") та інших комерційні організацій. Вони створюються самими організаціями для певної комерційної діяльності. Функції і компетенцію таких суб'єктів визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб'єкти не реєструються як юридичні особи.

Другим видом суб'єктів комерційного права є об'єднання підприємств, що визначається як комерційна організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси. Об'єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім видом суб'єктів комерційного права є так звані фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, - обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.

Такі акціонерні та інші комерційні товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії (товариства), товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо.

Четвертим видом суб'єктів господарського права є органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці (органи управління).

Комерційна діяльність фізичної особи може здійснюватися і без створення юридичної особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної трудової діяльності.

Кожен з видів суб'єктів комерційного права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк - кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці та ін. Правовою формою, в якій врегульовані завдання суб'єктів комерційного права, є їхні статутні комерційно-правові акти - установчі документи (установчий до­говір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта комерційного права (функції щодо органів управління).

Підприємства згідно з законом мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями, їх статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів комерційної діяльності підприємства (ст. 1, 18 Закону "Про підприємства в Україні", ст. 1 Закону "Про підприємництво"). Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює власник (власники) підприємства.

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому з своїх комерційних можливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта комерційного права виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються комерційним законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державної виконавчої влади.

3. Органи, які здійснюють державний контроль за комерційною діяльністю в Україні

У відповідності зі статтею 32 Закону "Про підприємства в Україні" контроль за окремими сторонами діяльності підприємств здійснюють державні податкові адміністрації, державна контрольно-ревізійна служба, державні органи, на які покладений нагляд за безпекою виробництва і купа, протипожежною й екологічною безпекою, інші органи.

Аналіз діючого законодавства дозволяє віднести до числа останніх наступні органи:

1) міліції;

2) державного пожежного нагляду;

3) митні;

4) державного санітарного нагляду;

5) державного ветеринарного нагляду;

6) державної служби по карантині рослин;

7) Міністерства охорони навколишньої природного середовища і ядерної безпеки;

8) Фонду соціального страхування;

9) Пенсійного фонду;

10) державної статистики;

11) Державного комітету з захисту прав споживачів;

12) державного контролю за цінами;

13) інспекції державного архітектурно-будівельного контролю;

14) Державного комітету України по стандартизації, метрології і сертифікації; комерційна діяльність

15) Державного комітету України з питань розвитку підприємництва;

16) фінансові;

17) Міністерства охорони здоров'я України;

18) Міністерства праці України;

19) Антимонопольного комітету України;

20) Національного банку України;

21) деякі інші органи, а також виконавчі комітети місцевих Рад.

Крім цього, держава дозволяє здійснювати контроль за комерційною діяльністю і недержавними органами, наприклад, суспільній пожежній охороні й ін.

Органи, що контролюють окремі сторони діяльності комерційного підприємства, здійснюють повноваження в границях своєї компетенції.

Підприємство має право не виконувати вимог зазначених органів, якщо ці вимоги виходять за границі їхніх повноважень. Підприємство має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок протягом 30 днів з їхнього початку. Дії посадових осіб, що здійснювали інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені власником (керівником) підприємства в порядку, установленому законодавством України. Ці положення містяться в статті 32 Закону "Про підприємства в Україні".

Повноваження окремих державних органів по контролі (нагляду) за комерційною діяльністю визначаються спеціальними актами законодавства України.

Так, відповідно до Закону "Про міліцію", міліція зобов'язана, зокрема:

- виявляти, запобігати, припиняти і розкривати злочину, у тому числі господарські, приймати з цією метою оперативно-розшукові і профілактичні міри;

- припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати ведення справ по них;

- забезпечувати виконання загальнообов'язкових для всіх рішень місцевих Рад народних депутатів, прийнятих ними в межах своєї компетенції, з питань правил торгівлі;

- забезпечувати суспільний порядок під час проведення масових заходів комерційного характеру й ін.

Для виконання зазначених обов'язків міліція наділена відповідними правами, наприклад:

- викликати громадян і посадових осіб по справах про злочини й у зв'язку зі знаходиться в її виробництві матеріалами;

- складати протоколи про адміністративні правопорушення, застосовувати міри забезпечення виробництва по справах про адміністративні правопорушення;

- у випадках, передбачених КпАП, накладати адміністративні стягнення;

- проводити в порядку виробництва дізнання і з доручення слідчих органів по кримінальних справах обшуки, виїмки, допити і слідчі дії;

- входити безперешкодно в будь-який час доби на територію й у приміщення підприємств і оглядати їх з метою припинення злочинів і в деяких інших випадках;

- одержувати безперешкодно і безкоштовно від підприємств на письмовий запит зведення, необхідні по справах про злочини й у зв'язку з матеріалами про правопорушення, що знаходяться у виробництві міліції;

- анулювати видане підприємству дозвіл на придбання, збереження і використання зброї, інших предметів і речовин при невиконанні ними встановлених правил чи користування звертання з ними або при недоцільності чи подальшого збереження; опечатувати склади, бази і сховища, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил;

- оглядати за участю адміністрації підприємств приміщення, де знаходяться зброю, боєприпаси, вибухові, наркотичні і сильнодіючі хімічні, отрутні і радіоактивні матеріали, з метою перевірки дотримання правил звертання з ними;

- вилучати в громадян і посадових осіб предмети і речі, заборонені чи обмежені в обороті;

- проводити за участю адміністрації підприємств огляд виробничих, складських і інших службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державного і колективного майна, дотримання правил продажу товарів і надання послуг населенню;

- жадати від матеріально-відповідальних і посадових осіб підприємств зведення і пояснення по фактах порушення законодавства, проведення документальних і натуральних. перевірок, інвентаризацій і ревізій виробничої і фінансово-господарської діяльності; запитувати і при необхідності вилучати документи, зразки сировини і продукції, опечатувати каси, приміщення і місця збереження документів, грошей і товарно-матеріальних цінностей.

Найбільше відношення до контролю міліції за торговою діяльністю мають органи Державної служби боротьби з економічною злочинністю, що структурно входять у систему МВС України.

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється державною пожежною охороною.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про пожежну безпеку" на об'єктах приватної власності органи державного пожежного нагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також рішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав і інтересів інших юридичних осіб і громадян.

Державна пожежна охорона:

- організує по договорах пожежно-технічне обслуговування підприємств;

- здійснює державний нагляд за виконанням підприємствами, громадянами законодавства з питань пожежної безпеки;

- забороняє продаж (постачання) юридичним особам і громадянам пожежної техніки і протипожежного устаткування, не минулих сертифікаційних іспиті і не відповідають вимогах стандартів;

- надає платні послуги протипожежного призначення і т.п.

У зв'язку з виконанням своїх задач державні інспектори пожежного нагляду мають, зокрема, право:

- проводити в будь-який час у присутності чи власника його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підприємств, незалежно від форми власності;

- одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали й інформацію;

- у випадку порушення правил пожежної безпеки, що створює погрозу виникнення чи пожежі перешкоджає його гасінню й евакуації людей, а також у випадках випуску вогненебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від чи стандартів технічних умові й у випадку їхньої відсутності чи припиняти забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих ділянок і т.д.;

- притягати до адміністративній відповідальності посадових осіб і інших працівників підприємств і громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки;

- застосовувати штрафні санкції до підприємств за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки й в інших випадках.

Права й обов'язки органів державної статистики передбачені статтями 10-13 Закону України "Про державну статистику".

Створюючи умови для ведення державної інформаційної системи України, Закон надає органам державної статистики наступні права:

- одержувати у встановленому порядку безкоштовно від усіх підприємств і використовувати державну статистичну звітність;

- одержувати від банківських заснувань у десятиденний термін інформацію про відкриття рахунків суб'єктам підприємницької діяльності;

- перевіряти на підприємствах стан первинного обліку і статистичної звітності;

- вносити пропозиції по залученню посадових осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність, винних у порушенні законодавства про державну статистику, до відповідальності (дисциплінарної, карний і ін.);

- накладати штрафи на посадових осіб і громадян-підприємців за порушення правил обліку і статистики і т.д.

У відповідності зі статтями 16 і 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" нормативні акти Національного банку, прийняті в границях його повноважень, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб. У зв'язку з цим Національний банк здійснює контроль за дотриманням юридичними особами банківського законодавства і власних нормативних актів.

Головною задачею державної контрольно-ревізійної служби, як зазначено в Законі України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", є здійснення контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їхньою схоронністю, станом і вірогідністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах і фондах, бюджетних заснуваннях, а також на підприємствах і в організаціях, що одержують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів, розробка пропозицій по усуненню виявлених недоліків, а також порушень і запобіганню їх надалі.

В основному контроль органи державної контрольно-ревізійної служби здійснюють у формі ревізій і перевірок.

Одним з органів Міністерства праці України, контроль з сторони якого за діяльністю суб'єктів підприємництва є обов'язковим і постійної, є Державний комітет України по нагляду за охороною праці.

Слід зазначити, що саме органи цього Державного комітету дають дозвіл на початок роботи всім підприємствам незалежно від форм власності і видів діяльності. Утім, такі дозволи видаються лише при наявності позитивних висновків про готовність підприємства до роботи органів Державного пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічної служби, а в разі потреби - органів нагляду по ядерній і радіаційній безпеці.

Контрольні функції в сфері торгівлі і суспільного харчування здійснює також державна інспекція по контролі за цінами.

Значні контрольні повноваження у відношенні підприємств торгівлі, що здійснюють реалізацію продукції рослинного походження, а також сільгоспмашин і знарядь обробки ґрунту, що використовують тару, а також упакування і вироби з рослинних матеріалів і т.д., мають органи Державної служби по карантині рослин України.

Відповідно до статті 22 Основ законодавства України про охорону здоров'я контроль і нагляд за державними стандартами, критеріями і вимогами, спрямованими на забезпечення здорової навколишньої природного середовища і санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, вимогам Державної Фармакопеї, стандартам медичних матеріалів і т.д. держава здійснює через спеціально уповноважені органи. Зокрема, як випливає зі статті 61 Основ, контроль за виконанням санітарно-гігієнічних і інших нормативних вимог по відношенню продуктів дитячого харчування покладений на органи державного санітарного нагляду.

Питання санітарно-гігієнічного контролю регламентуються в основному Законом України "Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення", а також деякими іншими нормативними актами.

На ринках, а також у сфері реалізації ветеринарних препаратів і в деяких інших випадках здійснюється державний ветеринарний контроль. Його загальні питання регулюються Законом України "Про ветеринарну медицину".

Компетенція Державного комітету з захисту прав споживачів, а також деяких інших державних органів, що здійснюють контроль у сфері торгівлі і суспільного харчування, у тому числі органів, що здійснюють санітарний і інші види контролю якості продукції, регулюється Законом України "Про захист прав споживачів".

Крім органів, що здійснюють санітарно-гігієнічний контроль, при Міністерстві охорони здоров'я України діє також Комітет з контролю за наркотиками, повноваження якого визначені в Законі України "Про звертання до України наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів", а також у Положенні про Комітет з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я.

Крім перерахованих вище, існує ще цілий ряд державних органів, що вправі здійснювати контрольні функції на підприємствах торгівлі і суспільного харчування у відношенні діяльності останніх, що не має відносини до основного виду діяльності (наприклад, органи державного енергонагляду, зв'язку, охорони пам'ятників історії і культури, Державного комітету з земельних ресурсів, державного газового нагляду і т.д.).

Висновок

Визначальним фактором функціонування ринку є комерційна діяльність. Це невід'ємна умова ринкового господарювання. Потенційні можливості комерційної діяльності з переходом до ринкової економіки здобувають усе більше значення. Будучи складовою частиною ринку, комерція, спираючи на свої позиції, одночасно стає основою ринкового господарства. Як показує практика, активність комерції тим вище, ніж стійкіше і динамічніше діюче середовище ринку. У своєму призначенні і діяльності комерція повинна базуватися на українській моделі формування ринку і ринкових відносин, що складаються. Важливо представити, що комерційна діяльність не обмежується заданими межами. Комерційні процеси варто розглядати в ув'язуванні із суб'єктами господарювання і факторами зовнішнього середовища.

Сьогодні виникли досить неоднорідні ринки, що володіють різними товарно-матеріальними ресурсами, інфраструктурою, торговим обслуговуванням, кадровим потенціалом. На ринку товарів відбувається взаємодія виробників і споживачів, продавців і покупців. Ринок розглядається як товарне господарство, що представляє сферу товарно-грошового обміну з визначеною системою комерційних дій і відносин. Ринкові процеси і комерція тісно взаємозалежні між собою. Зміни в ринковому середовищі супроводжуються змінами й у комерційних діях.

Отже, комерція повинна мати автономність і адаптуватися до вимог ринку. Перетворення, проведені в торгівлі і комерції, не можуть не враховувати ряду обставин. По-перше, економічні зміни що відбуваються, особливості перехідного періоду, менталітет і купівельне поводження населення. По-друге, всі елементи макро- і мікросередовища повинні працювати як єдиний і злагоджений механізм, що діє в нових умовах господарювання. По-третє, ринкові перетворення необхідно проводити в ув'язуванні з економічними процесами і ринковими принципами, що затвердилися у світовій практиці. Комерційна діяльність знаходить висвітлення в різноманітних проявах, тому необхідно виділити її основу (базис). Такий підхід дозволить найбільше повно розкрити сутність комерції і конкретизувати її можливості.

Список використаної літератури

1. Антіпов В.М. Комерційна діяльність - К. КНЕУ, 2000

2. Закон України "Про підприємства в Україні" №887-12 від 27.03.91

3. Закон "Про банки і банківську діяльність" №872-12 від 20.03.91

4. Закон України "Про підприємництво" №698-12 від 07.02.91

5. Закон України "Про власність" №697-12 від 07.02.91

6. Закон України "Про міліцію" №565-12 від 20.12.90

Размещено на Allbest.ru