Організація підприємств з іноземним капіталом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність функціонування підприємств з іноземними інвестиціями

Формування ринкової економіки в Україні потребує докорінної перебудови зовнішньоекономічних зв'язків, що знаходить свій вираз у створенні і функціонуванні з іноземним капіталом і закріпленні цього процесу у відповідному законодавстві.

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», серед видів зовнішньоекономічної діяльності виділяється спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами. Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Суб'єктами господарювання в режимі іноземного інвестування є:

· юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

· фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України;

· іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

· інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визначаються чинним законодавством України.

Узаконеними формами іноземних інвестицій в Україні є:

1) часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки у діючих підприємствах;

2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам;

3) придбання прямо не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна;

4) придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користуватися землею та концесій на використання природних ресурсів на території України;

5) придбання інших майнових прав;

6) інші форми здійснення інвестицій, зокрема, на підставі угод із суб'єктами господарської діяльності України, які прямо та виключно не заборонені законами України.

На території України щодо іноземних інвестицій та форми їх здійснення встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, що означає ті самі права і обов'язки для підприємств з іноземними інвестиціями, які діють для національних суб'єктів господарської діяльності.

Найбільш поширеною формою функціонування іноземного капіталу на території України як одна із форм господарювання за нових умов, що дає змогу залучити іноземний капітал в економіку, є спільні підприємства.

Спільне підприємство -- організаційно-правова форма створення фірми в країні-одержувачеві капіталу. Даний вид підприємств створюється і управляється спільно з іноземними і місцевими інвесторами, як правило, приватними фірмами, але іноді державними підприємствами чи навіть урядовими органами. Спільні підприємства можуть утворюватись у третій країні декількома іноземними компаніями. Метою цієї стратегії є проникнення компаній на нові ринки з меншими витратами і ризиком, ніж у разі застосування інших інвестиційних методів.

Головними мотивами використання спільних підприємств як стратегії входження до світового ринку є зниження капітальних витрат та зниження ризику при створенні нових потужностей; придбання джерел сировини або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг нижчої вартості чинників виробництва; можливість уникнення циклічності або сезонності при нестабільності виробництва; пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції; підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб; набуття управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, що приймає.

У міжнародній економічній теорії спільні підприємства виділяють як один із найбільш розвинутих видів спільної підприємницької діяльності, характерними особливостями якого є: наявність згоди про довготермінові цілі співробітництва; об'єднання сторонами активів; оцінка об'єднаних активів як капіталовкладень обох сторін; реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління, незалежні від органів управління сторін; участь обох сторін у прибутках та збитках, відповідно до вкладеного капіталу.

Спільні підприємства мають переваги порівняно з іншими видами спільного підприємництва, оскільки забезпечується довго-тривалість угод, комплексність співробітництва, спільна відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшується ризик, особливо політичний.

За чинним українським законодавством поняття «спільне підприємство» та «підприємство з іноземними інвестиціями» в цілому еквівалентні. Останній термін має ширше тлумачення, оскільки стосується й підприємств з 100% іноземним капіталом.

Як правило, для спільних підприємств, які створюються та діють на території України, характерна різноманітність видів і сфер діяльності. При цьому новостворювані спільні підприємства мають додержуватись таких орієнтирів: виробляти товари, послуги, потреба в яких задоволена поки що не повністю; оперативно впроваджувати наукові відкриття й винаходи для випуску конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках продукції; забезпечувати зниження витрат у розрахунку на одиницю продукції в галузях-споживачах продукції спільного підприємства; випускати високоякісні споживчі товари та послуги для населення; створювати нові робочі місця.

Процес створення спільних підприємств на території України досить динамічний. Перші спільні підприємства з'явились у 1877 р. У другій половині 90-х років їх кількість уже становить близько 3000. Значно зросли не тільки масштаби діяльності спільних підприємств, а також спостерігалась їх диверсифікація. Основні галузі народного господарства, де діють дані підприємства, - це торгівля, сільське господарство, будівельна індустрія, транспорт і зв'язок, наука та освіта, харчова промисловість. Найбільшу активність у створенні спільних підприємств виявили підприємці з Польщі, Росії, США, Угорщини, Чехії та Словакії. До процесу створення спільних підприємств практично включено всі регіони України. Проте територіальна концентрація їх нерівномірна. Відносно розвинута інфраструктура, науково-технічний та кадровий потенціал, загальні соціально-економічні та ряд інших чинників сприяли утворенню спільних підприємств переважно у великих промислових регіонах: Київ, Одеська, Дніпропетровська, Донецька та Закарпатська області.

Порядок створення спільних підприємств

Відповідно до чинного законодавства України спільне підприємство може бути створене:

· шляхом його заснування;

· у результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю акцій) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції;

· у результаті придбання юридичною чи фізичною особою України частки участі у підприємстві зі 100% іноземною інвестицією.

Процес створення СП на території України включає ряд послідовних етапів:

1. Розробка позицій українського партнера з питань створення СП.

2. Пошук і вибір іноземного партнера.

3. Підготовка і підписання партнерами протоколу про наміри.

4. Розробка техніко-економічного обґрунтування і його узгодження партнерами.

5. Підготовка установчих документів на базі техніко-економічного обґрунтування.

6. Реєстрація СП.

Пропозиція про створення СП на території України розробляється потенціальним засновником. Ураховуючи багатопланованість і складність питань, які необхідно вивчити при підготовці ТЕО, ініціатори створення СП можуть звертатися за консультаціями як у державні органи, так і в спеціалізовані госпрозрахункові фірми. Результатом цієї роботи є пакет документів, підготовлений партнерами, який включає:

· установчий договір про створення СП;

· Статут спільного підприємства;

· техніко-економічне обґрунтування СП.

Досвід розробки пропозицій про створення СП засвідчує, що ця робота характеризується великим обсягом, необхідністю аналізу правових, економічних та інших питань з урахуванням конкретних умов. До підготовки пакета документів про створення СП необхідно залучити групу спеціалістів, яка має бути організована на базі українського партнера і складатися з кваліфікованих експертів і обов'язково одного з майбутніх керівників СП. Після розробки основних вимог українська сторона приступає до пошуку партнера.

У випадку, коли пропозиція про створення СП виходить від іноземного партнера з викладкою основних контурів майбутнього підприємства, група спеціалістів указаного профілю аналізує дану пропозицію з подальшим уточненням позиції з іноземним партнером. Але в будь-якому випадку важливим моментом процесу створення СП є пошук і вибір партнера.

Українське підприємство, що бажає створити СП, має надати інформацію іноземним партнерам про:

· рівень якості продукції, що випускається, його порівняння зі світовими аналогами;

· технічні характеристики обладнання;

· наявність окремих споруд, а також наявність вільних площ для внеску до Статутного фонду;

· професійну підготовку і кваліфікацію кадрів;

· забезпеченість території майбутнього СП транспортними комунікаціями;

· місцезнаходження підприємства стосовно постачальника сировини, напівфабрикатів.

Позиція українського партнера включає в обов'язковому порядку вирішення питання валютного самозабезпечення СП. За законодавством потреби у валюті СП мають покривати за рахунок своїх валютних ресурсів. Потреби і надходження в іноземній валюті мають бути збалансовані, тобто рівні, що і буде означати на практиці реалізацію принципу валютного самозабезпечення. Конкретні деталі постачання і реалізації в іноземній валюті будуть розроблені партнерами в процесі переговорів і підготовки ТЕО, проте на перших етапах створення СП український партнер мусить мати загальну схему валютного самозабезпечення.

Пошук іноземного партнера спирається на загальновизнану у світовій практиці систему. Передусім необхідно накреслити коло фірм-продуцентів, які відомі на світовому ринку, що робить український учасник за допомогою спеціалізованої служби Торгово-промислової палати України або через консультаційно-посередницькі фірми, або через зовнішньоторговельні об'єднання.

Як і будь-яка фірма у світі, потенційний український учасник СП мусить мати у своєму розпорядженні систему критеріїв, за допомогою яких він відбере певну кількість фірм (8-10) для подальшого детального вивчення. До таких показників належать:

· розміри активів і їх динаміка в останні два-три роки;

· співвідношення між власними і запозиченими капіталами;

· співвідношення між основним і оборотним капіталом;

· кількість зайнятих на підприємстві;

· динаміка отриманого прибутку в останні два-три роки.

Ці абсолютні показники мають бути доповнені рядом відносних показників, які в цілому характеризують різні аспекти вкладення капіталу.

Після того, як будуть відібрані три-чотири найбільш відповідні фірми, українське підприємство направляє їм офіційні запити. В запитах викладаються загальні вимоги до створюваного СП, вказуються технічні характеристики продукції, яка пропонується до випуску. Відомості, викладені в запиті, дають можливість іноземному партнеру уявити масштаби запланованого СП, загальні підходи до рівня конкурентоспроможності, можливий попит на продукцію на внутрішньому ринку, наявність споруд чи необхідність нових побудов для СП.

При виборі партнера використовується також практика проведення міжнародних тендерів (торгів). Тендери можуть бути проведені як відкриті, так і закриті. У випадку проведення відкритих тендерів українські учасники зацікавлені в найбільш представницькій участі іноземних фірм, щоб забезпечити собі вибір торгів, у них можуть взяти участь лише деякі іноземні фірми. Це можливо за наявності особливого інтересу партнера базової країни, а також при бажанні залучити до тендерів лише певне коло фірм, добре відомих у тій чи іншій галузі.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених чинним законодавством України.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення встановленого порядку реєстрації, а з мотивів її недоцільності не допускається. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій має бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому порядку.

Статутний фонд спільного підприємства -- це сукупність внесків засновників, які надаються в повне господарське відання (володіння, користування, розпорядження) підприємству, яке вони створюють.

Обов'язковість створення Статутного фонду спільного підприємства передбачена законодавством України. При цьому частка іноземного інвестора у Статутному фонді має становити не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземний інвестор може здійснювати свій внесок до Статутного фонду спільного підприємства у вигляді:

· іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

· валюти України при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

· будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

· акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у Статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

· грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

· будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

· прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

· інших цінностей відповідно до чинного законодавства України.

Внески іноземного інвестора та його українського партнера до Статутного фонду підприємства оцінюються в іноземній конвертованій валюті України за домовленістю сторін на підставі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом національної валюти України, визначеним Національним банком України.

При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум проводиться за офіційним курсом національної валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Питання про формування Статутного фонду, який є основою для майбутньої діяльності спільного підприємства, вирішується партнерами. Виходячи з уяви про масштаби діяльності спільного підприємства, оцінюється його загальна вартість на момент виходу на проектну потужність з метою встановлення оптимального розміру капіталу, який необхідний для забезпечення першого етапу спільного підприємства. У подальшому Статутний фонд спільного підприємства може поповнюватись за рахунок прибутків від господарської діяльності, а при необхідності також за рахунок додаткових внесків його учасників.

Вартість споруд, будинків, інженерних комунікацій, об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури, які входять до складу внеску українського учасника, визначається виходячи з вартості нових будинків, комунікацій, споруд, побудованих в Україні за договорами з іноземними будівельниками, будівельно-монтажними фірмами і організаціями. При цьому вартість діючих будинків, споруд має бути зменшена на відсоток їх зносу за діючими в Україні нормами амортизації.

Оцінка вартості ліцензій та ноу-хау також необхідна, якщо вони подаються партнерами до Статутного фонду як внесок. Вартість оцінюється, виходячи з:

· виду об'єкта, що передається за ліцензією, або її правової охорони;

· ціни одиниці продукції, що виробляється на базі ліцензії;

· обсягу продукції, що виробляється протягом ліцензії (від 5-ти до 10-ти років). У цьому випадку розмір плати визначається від 2 до 7% вартості продукції, що випускається. Окрім вищевикладених загальних підходів, на практиці в Україні використовують і інші критерії. До них слід віднести:

1) унікальні ліцензії;

2) рівень освоєння і використання фірмою-ліцензіатом технології, що продається, з урахуванням одержаного комерційне ефекту;

3) термін освоєння ліцензії;

4) перспективи виходу ліцензіата на нові ринки збуту продукції.

Проводячи аудит Статутного фонду, аналізують:

· відповідність розмірів оголошеного Статутного фонду;

· первинні документи про внески засновників та правильні їх оформлення;

· правильність іноземних інвестицій;

· відповідність іноземної інвестиції до кваліфікаційних ознак залежно від періоду її внесення;

· дані про інвентаризацію майнових внесків;

· дані про реєстрацію (перереєстрацію) іноземних інвестиції;

· своєчасність внесення внесків та відображення їх у бухгалтерському обліку;

· факти збільшення (зменшення) розміру фонду та дані пре реєстрацію;

· структуру фонду (частки);

· документи про відчуження іноземних інвестицій.

Ефективність функціонування підприємства з іноземним капіталом

підприємство іноземний капітал

Розміри уставного фонду відображають у цілому розміри підприємства, хоч і дуже умовно, бо тільки його повна вартість і виході на проектну потужність, розміри основних засобів, об випуску продукції, кількість зайнятих у цілому дадуть уяву і підприємство.

Таким чином, формування Статутного фонду викликає необхідність проробки різних аспектів господарської діяльності підприємства. Ця робота потребує участі всіх партнерів, їхнього взаєморозуміння.

Для оцінки економічної доцільності інвестиційного проекті цілому необхідно розрахувати ряд показників, серед яких:

· прибуток від реалізації продукції;

· балансовий прибуток;

· чистий прибуток;

· річна і середньорічна рентабельність капітальних вкладень;

· внутрішня норма рентабельності;

· термін окупності проекту;

· валютна самоокупність.

Критерієм ефективності інвестиційного проекту є досягнення максимального інтегрального ефекту за період, що аналізується. Вказані показники доцільно розраховувати за роками (дискретно) накопиченими значеннями (інтегрально).

Економічний ефект, що полягає в отриманні максимального прибутку, визначається як різниця між призведеною до початкового стану здійснення проекту виручкою від реалізації продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках та витратами, які включають власні капіталовкладення, витрати, пов'язані з погашенням кредиту, поточні витрати виробництва і транспортування продукції.

У цілому розрахунок основних показників можна звести до такої схеми. Спочатку визначається прибуток від реалізації продукції в t-му році:

де Рt -- прибуток від реалізації продукції;

РS -- валютна виручка від реалізації продукції в /-му році (якщо ці витрати не внесені до собівартості продукції);

k-- курс Національного банку для перерахунку відповідної іноземної валюти в національну (на момент проведення розрахунків);

Рct -- виручка від реалізації продукції на внутрішньому ринку у /-му році;

Сt -- повна собівартість реалізованої продукції у 1-му році.

Далі система відрахувань будується відповідно до діючого національного законодавства. Визначається балансовий прибуток (РSt) як сума прибутку від реалізації продукції, що надійшла в даному році, відсотків за зберігання коштів у банках, інших виробничих і невиробничих надходжень, з відрахуванням податку, виплат по кредиту, включаючи відсотки та інші платежі. Чистий прибуток (Рnt) визначається як різниця між балансовим прибутком і сумою податків, що сплачується до Державного бюджету:

де Тt -- розмір податків.

При розрахунку інтегрального ефекту від реалізації інвестиційного проекту доцільно використовувати показник чистого прибутку:

де Рnt -- чистий прибуток;

Аt -- амортизаційні відрахування;

Кt -- капітальні витрати по всіх джерелах фінансування;

Lt -- ліквідна вартість;

at-- коефіцієнти дисконтування.

Якщо показник NPV> 0 при даному нормативі дисконту, то це означає перевищення внутрішньої норми рентабельності проекту над витратами, пов'язаними зі здійсненням проекту. Якщо показник NPV<0, то інвестиційний проект недоцільно реалізувати, при варіанті NPV=0 інвестиційний проект не має чистого прибутку.

Визначення ефективності участі в інвестиційному проекті українського і зарубіжного учасників є невід'ємною частиною його аналізу, оскільки може скластися ситуація, коли проект у цілому може бути ефективним, але з огляду на інвестиційний клімат, діючу систему оподаткування та інші загальноекономічні фактори може бути неефективним для конкретного учасника проекту.

Ефективність інвестицій українського і зарубіжного інвесторів визначається показниками прибутку від реалізації проекту, рентабельності і періоду окупності понесених (зазнаних) витрат, чистої поточної вартості і внутрішньої норми рентабельності. Сума прибутку (Рn), що залишається у розпорядженні національного і іноземного інвесторів, визначається як різниця між балансовим прибутком (Рb) і податком Тt:

Якщо в інвестиційному проекті беруть участь дві або більше сторін, то прибуток між ним розподіляється відповідно до статутних документів або до внеску до статутного фонду спільного підприємства. Прибуток, що отримує національний інвестор (Рnn), можна визначити, як

де 1 -- частка чистого прибутку, що має отримати національний інвестор.

Прибуток, що отримує іноземний інвестор (Рnf), розраховується таким чином:

де Y-- частка чистого прибутку, що отримує іноземний інвестор. Основні поняття і терміни: іноземні інвестори, іноземні інвестиції, підприємства з іноземними інвестиціями, види іноземних інвестицій, форми іноземних інвестицій, інвестиційний клімат, інвестиційний ризик, оцінки ефективності спільних підприємств, національний режим інвестиційної діяльності, порядок створення спільних підприємств, спільне підприємництво.

Список джерел:

1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Курс лекций для студентов; высших учебных заведений. М., 2003.

2. Данилов А.С., Юлдашев З.Ю. Национальная экономика: Учебное пособие, Т., 2003.

3. Козырев В.М. Основы современной экономики. Учебник. М., 1998.

4. Законодавство України.

Размещено на Allbest.ru