Продовження таблиці

До складу оборотних актів входять всі статті ІІ розділу активу балансу. У СТОВ “Хлібороб” загальна сума оборотних активів на кінець 2008р. зросла на 515,9 тис. грн.

На початку року найбільшу питому вагу в оборотних активах становили виробничі запаси - 27,63%, а найменшу - товари, лише 1,4% або 123,7 тис. грн.. Значну питому вагу мали грошові кошти (18,21%) та дебіторська заборгованість (21,68%).

На кінець року серед оборотних активів найбільшу питому вагу займали грошові кошти - 23,79% або 2204,8 тис. грн.. Зменшилась питома вага виробничих запасів, товарів, дебіторської заборгованості. Проте питома вага на вирощуванні і відгодівлі змінилося лише на 0,46%, або на 93,3 тис. грн. в бік збільшення.

Для оцінки якості оборотного капіталу підприємства його складові доцільно класифікувати за ступенем ліквідності і ступенем фінансового ризику. Завдання такої класифікації - виявити ті поточні активи, можливість реалізації яких видається маловірогідною. Ефективність управління оборотним капіталом підприємства не лише пошук і залучення додаткових джерел фінансування, а й раціональне їх розміщення в поточних активах.

За ступенем ліквідності оборотні кошти групуються в такі три групи:

1. Найбільш ліквідні активи:

- грошові кошти, каса, розрахунковий та валютний рахунки, інші грошові кошти;

- короткотермінові фінансові вкладення;

2. Швидкореалізовані активи:

- дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію короткострокового характеру (не більше ніж 90 днів);

- готова продукція.

3. Повільнореалізовані активи:

- запаси за вирахуванням готової продукції;

- дебіторська заборгованість тривалих строків.

Активами з мінімальним ризиком є кошти на розрахункових рахунках, у касі, слід зазначити, що в балансі оборотні активи розміщенні за зростанням ступеня ліквідності і за зменшенням ризиковості.

Оборотні кошти підприємств ку процесі виробничої діяльності перебувають у безперервному русі і постійно змінюють свою форму. Прискорення обігу обігових коштів скорочує потребу в матеріальних і фінансових ресурсах, що дозволяє вивільнити додаткові кошти на розширення і розвиток виробництва.

Джерелом аналізу наявності власних оборотних коштів та прирівняних до них є розподіл активу і пасиву балансу підприємства на звітну дату. Для визначення надлишку чи нестачі власних та прирівняних до них коштів доцільно скласти аналітичну таблицю. Наявність власних бігових коштів, розрахована за даними балансу, корегується на суму переплат чи не доплат на звітну дату платежів з прибутку до бюджету або до інших фондів та резервів.

Таблиця 13 Аналіз забезпеченості СТОВ “Хлібороб” оборотними коштами за 2009р.,тис.грн.

Як видно із таблиці, СТОВ “Хлібороб” має в надлишку власні обігові кошти. За звітний період надлишок в середньому склав 8528,45 тис. грн.. Це приводить до неефективного використання цих коштів.

Ефективність використання оборотних коштів характеризують такі показники, як коефіцієнт оборотності запасів та заборгованості (дебіторської і кредиторської), коефіцієнти завантаженості коштів, тривалість оборотів дебіторської і кредиторської заборгованості, сума вивільнених з обігу коштів внаслідок прискорення їх оборотності або сума додатково залучених у виробничий процес коштів внаслідок сповільнення оборотності оборотних коштів. Для розрахунку використаємо дані бухгалтерського балансу.Основні показники оборотності наведемо у таблиці в динаміці з визначенням відхилення для аналізу змін та визначення тенденції щодо ефективності використання оборотних коштів в СТОВ “ Хлібороб ”(таблиця 14 додатку 15).

Оборотність оборотних засобів дає можливість визначити, скільки разів протягом року обсяги надходжень від реалізації можуть вмістити в собі середні залишки оборотних засобів. Як бачимо із таблиці даний показник мав найбільше значення у 2009р. - 1,05, що на 0,08 пунктів більше за 2007р. Оборотність оборотних засобів у днях має зменшуватись, оскільки це свідчитиме про ефективність оборотних коштів. В СТОВ “Хлібороб” цей показник у 2009р. зменшився на 28 днів порівняно з 2007р. і на 71 день в порівнянні з 2008р..

Тому у 2009р. оборотні кошти використовувались ефективно. Кількість оборотів оборотних засобів у 2009р. зменшилось у порівнянні з 2007р. на 0,44 пункти, збільшилось також кількість днів, необхідно для одного обороту виробничих, що є негативним.

Показник оборотності дебіторської заборгованості дає змогу визначити, скільки разів протягом року обсяги надходжень від реалізації можуть вмістити в собі середній залишок боргових прав. Він визначає ефективність контролю з боку підприємства, адже, продаючи товар з відстрочкою платежу іншим суб'єктам, підприємство фактично їх кредитує. Виходячи з цього, даний показник має зростати. Так, в СТОВ “Хлібороб” у 2009р. він становив 4,85, що на 0,76 пункти більше за 2007р. Тривалість оборотів оборотності дебіторської заборгованості визначає скільки в середньому днів знадобилося підприємству для отримання оплати за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги). У СТОВ “Хлібороб” щодо цього показника прослідковується позитивна тенденція. Він зменшився в порівнянні з 2007р. на 6 днів, а з 2008 - на 63 дні.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості - це середня кількість днів, необхідних для розрахунків з постачальниками і підрядчиками. У СТОВ “Хлібороб” даний показник не перевищує показник тривалості обороту дебіторської заборгованості.

В цілому по даній таблиці можна зробити висновок, що тривалість 1 обороту всіх активів господарства хоча в динаміці і зменшується, але і залишається надзвичайно високою. В певній мірі це спричинено специфікою сільськогосподарського виробництва. Але все ж таки необхідно вдатися до заходів щодо підвищення ефективності використання оборотних коштів, зокрема слід зменшити кількість запасів на складах, які не використовуються, до оптимально необхідних.

Наявність у господарському обігу підприємства (наприклад СТОВ “Хлібороб”) власних оборотних коштів у розмірах, які покривають нормативні потреби в них, а також залучення кредитних та інших позичених ресурсів ще не є гарантією умов для нормального господарювання. Підприємство має забезпечити ефективне, раціональне розміщення цих ресурсів за призначенням, і це є однією з найважливіших ланок роботи фінансової служби. Аналіз оборотності обігових коштів доцільно проводити за схемою, наведеною в додатку 16.

Про нераціональне використання власних і позичених оборотних коштів свідчать відволікання їх у:

- понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва;

- дебіторську заборгованість за товари, роботи послуги, не оплачені в строк покупцями;

- іншу дебіторську заборгованість.

Для не допущення накопичення за кожною із статей нормованих активів ї балансовий залишок порівнюють зі встановленим нормативом.

Запобігти накопиченню понаднормативних запасів в СТОВ “Хлібороб” можна, якщо відповідні служби підприємства грамотно визначають потребу підприємства у тих чи інших матеріальних ресурсах, складають угоди на їх закупівлю, виходячи з потреб виробництва, слідкують за недопущенням порушень постачальниками строків поставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів.

Оборотні кошти підприємств безперервно перебувають у кругообігу, переходячи з однієї фази в іншу. Чим швидше здійснюється перехід з однієї фази кругообігу в іншу, тим менше затримуються у сфері виробництва і сфері обігу, тим ефективніше вони використовуються.

Тільки не допускаючи нераціонального використання оборотних коштів, СТОВ “Хлібороб” може досягти прискорення їх оборотності.

4. Шляхи стабілізації фінансового стану підприємств та удосконалення методів його оцінки

підприємство фінансовий платоспроможність

Дані Міжнародного центру перспективних досліджень свідчать, що серед внутрішніх факторів, які обмежують збільшення сільськогосподарського виробництва, основне місце посідають: брак обігових коштів, недостатні обсяги реалізації, відстала технологія, нестача кваліфікованих працівників і виробничих потужностей. Однак поряд із комплексом об'єктивних причин у неплатоспроможності й кризовому стані багатьох вітчизняних підприємств винна недостатня компетентність вищого керівництва самих підприємств. Серед заходів, які вживають чи планують вжити аграрні підприємства, найпоширенішими є підвищення відпускних цін (30,3%), переорієнтація на інші ринки збуту (30,3%), зміни в організації управління підприємством(27,7%). Близько третини підприємств мають намір вжити заходів, що пов'язані із скороченням кількості зайнятих або звільненням працівників чи відправленням їх у вимушені відпустки(18,3%). Серед інших засобів подолання кризового стану керівники сільськогосподарських підприємств застосовують такі: зменшення обсягів виробництва, зростання обсягів кредиторської заборгованості, заборгованості із заробітної плати, зміна виду діяльності, тимчасове припинення виробництва, завищення цін, закриття підприємства. Із цього можна зробити висновок, що основні проблеми сільськогосподарських підприємства пов'язані з їхньою неплатоспроможністю, недосконалою системою управління, неефективним використанням коштів. У результаті значна частина підприємств опиняється на межі банкрутства.

Оскільки неплатоспроможність будь-якого, в тому числі і сільськогосподарського підприємства викликається, як правило, нестачею грошових коштів, добрі результати дають цілеспрямовані дії щодо поліпшення структури обігових коштів. Для цього достатньо зменшити залишки непотрібних або надмірних виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей через реалізацію або обмеження придбання при звичайних обсягах використання. Якщо підприємство має великі суми дебіторської заборгованості, то слід вжити комплекс заходів, починаючи з можливого вибіркового припинення відвантаження продукції замовникам - боржникам до рішучих вимог повернення коштів у судовому порядку. Наполеглива робота з дебіторами, диференційний підхід до кожного партнера обов'язково дасть певні сплачені суми, що призведе до збільшення платіжних можливостей самого підприємства. Пошук грошових коштів може бути пов'язаний також із зміною співвідношення основного і оборотного капіталу на користь останнього. При цьому реалізуються найбільш ліквідні види основних фондів (нові сучасні верстати, автомобілі, комп'ютери, окремі будівлі), а виторг зараховується на розрахунковий рахунок і використовується як обігові кошти. Доречним і суттєвим джерелом надходження коштів може бути здавання в оренду виробничих і складських приміщень, виробничих потужностей.

Оскільки сільськогосподарське виробництво характеризується значною сезонністю виробництва і грошові кошти надходять періодично (основна маса - після збору урожаю та його продажу, а саме в липні - жовтні), то таким підприємствам необхідно впроваджувати підсобні та промислові виробництва. Переробляючи власну сировину, сільськогосподарське підприємство забезпечить собі більш-менш рівномірне надходження грошових коштів протягом року і зможе підтримувати свою платоспроможність на певному рівні.

Радикальним способом для залучення необхідних грошових коштів може бути частковий продаж підприємства ( акцій, паїв ). При цьому з'являються нові власники підприємства, а одержані гроші спрямовуються на збільшення частки обігових коштів, що поліпшує фінансовий стан підприємства. Тимчасовим заходом стабілізації фінансового стану є одержання банківських позик. Однак у більшості випадків позичені кошти не вирішують фінансових проблем, а лише зволікають їх розв'язання у часі. До того ж це дає змогу залучати в обіг підприємства кошти, коли фінансові негаразди незначні і є наслідком випадкових і в основному зовнішніх чинників. Підприємствам, що потерпають від фінансової скрути, банки вважають за краще позик не давати Нарешті, якщо всі перелічені вище заходи, що переважно мають одноразовий характер, не забезпечують одержання достатньої грошової суми, слід зосередити увагу на можливостях докорінного поліпшення ефективності роботи підприємства. Це стосується підвищення рентабельності та якості продукції, впровадження нової техніки і технології, реорганізації виробництва і управління тощо. За відсутністю джерел фінансування і часу залишається тільки одна можливість - оголошення підприємства банкрутом.

На фінансову стійкість сільськогосподарського підприємства впливають такі фактори:

нестабільність законодавства держави;

нечітко виражена цінова політика держави;

відсутність продуманої кредитної політики;

нестабільна політична ситуація;

склад і структура продукції послуг, що виробляються;

оптимальний склад і структура активів, а також правильний вибір стратегії управління ними;

сезонність виробництва;

диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію промислового виробництва;

кошти, які додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів.

На стабілізації фінансового стану значний вплив має також загальний стан економіки країни, тому необхідно враховувати і зовнішні фактори впливу на фінансову стійкість підприємства та вживати різноманітні заходи на макроекономічному рівні.

Нині в економічній теорії й на практиці існує кілька різних методичних рекомендацій з широким спектром показників, які дають змогу оцінити фінансовий стан підприємства. Однак ці методики різняться за своєю суттю лише кількістю використовуваних для аналізу показників способами їх групування. При цьому в більшості методик оцінок фінансового стану підприємства проводиться за такими шістьма напрямками: оцінка майнового стану, оцінка фінансової стійкості, оцінка ділової активності, оцінка рентабельності, оцінка становища підприємства на ринку цінних паперів. Однак ці методики мають низку істотних недоліків:

потребують розрахунку великої кількості показників, отримані значення можуть призводити до суперечливих висновків про стан підприємства;

їм бракує диференціальних значень показників про стан підприємства. які належать до різних галузей, організаційно-правових форм господарювання тощо;

у них відсутній єдиний інтегральний критерій, на підставі якого можна було б судити про рівень кризового стану на підприємстві й можливість настання банкрутства;

в певній мірі вони призначені для промислових підприємств і не враховують специфіку сільськогосподарського виробництва.

Цих хиб позбавлені методики, що грунтуються на використанні критеріїв банкрутства підприємства. до найвідоміших із них належать критерії Альтмана, Таффлера, Лиса, Терещенка. Кафедра банківської справи НАУ зробила спробу обгрунтувати єдиний інтегральний показник фінансового стану залежно від значень шести відібраних коефіцієнтів ( перші чотири характеризують платоспроможність підприємства, два останніх - його заборгованість).

Для виконання у повному обсязі всіх функцій інтегральна оцінка повинна відповідати таким вимогам:

розробленню інтегрального показника повинен передувати ретельний аналіз і вибір найважливіших показників, які характеризують усі аспекти фінансового стану підприємств. Для цього можуть застосовуватись статистичні методи або експертні оцінки;

окремі показники, відібрані до включення в інтегральну оцінку, не мають дублювати один одного, бо це дублювання не тільки утруднює економічне обгрунтування отриманих результатів, а й може викривити їх;

усі показники слід привести до однакових одиниць виміру, що забезпечує можливість їх математичного об'єднання;

якщо методика призначена для зовнішніх користувачів, усі показники мають обчислюватися на базі інформації фінансової звітності.

Інтегральний показник фінансового стану (І) - коефіцієнт, який змінюється в інтервалі від нуля до одиниці: чим ближче значення показника до одиниці, тим кращий фінансовий стан підприємства і, навпаки, наближення показника до нуля свідчить про його незадовільний фінансовий стан.

Для проведення інтегральної оцінки фінансового стану підприємства пропонується методика, якою передбачено декілька етапів.

Перший етап - визначення основних напрямків оцінки.

Другий етап - вибір окремих фінансових коефіцієнтів за кожним з аналітичних напрямків.

Третій етап - визначення для кожного із коефіцієнтів критичного (нормативного) значення. Для більшості коефіцієнтів , які характеризують фінансовий стан підприємства немає та й не може бути загальнорекомендованих нормативів. Наведені у літературі значення деяких коефіцієнтів дуже умовні орієнтири. Тому для забезпечення точності інтегральної оцінки критичні значення фінансових коефіцієнтів для конкретного підприємства в усіх напрямках мають розроблятися з урахуванням його галузевої належності й специфіки діяльності.

Четвертий етап - визначення питомої вагомості окремих коефіцієнтів. Рівень вагомості, який характеризує важливість окремого коефіцієнта для об'єктивної оцінки фінансового стану, може суттєво відрізнятись залежно від виду діяльності підприємства та інших його особливостей.

П'ятий етап - формування узагальнюючих показників. Узагальнюючі показники розробляються за кожним із напрямів з урахуванням відібраних на другому етапі окремих коефіцієнтів їх вагомості. Для формування комплексного узагальнюючого показника за кожним із окремих коефіцієнтів визначається ступінь досягнення критичного рівня як відношення фактичного значення до критичного. Усі узагальнюючі показники розраховуються за єдиною методикою. При цьому можливе використання двох методів їх розрахунку: як середня геометрична величина ступеня досягнення коефіцієнтами, що характеризують окремий напрямок оцінки, їх критичних значень або як середня арифметична зважена.

Шостий етап - формування інтегрального показника фінансового стану підприємства з урахуванням усіх аналітичних напрямків. Інтегральний показник залежить від рівня платоспроможності, рівня фінансової незалежності й рівня якості активів підприємства і визначається як їх середня геометрична. Цей показник також може набирати фактичного і нормативного виду залежно від того, які види узагальнюючих показників використовуються при його обчисленні . У першому випадку його верхній граничний рівень не обмежується, а в другому він не перевищуватиме одиниці.

Запропонований підхід дає змогу комплексно оцінити фінансовий стан підприємства за допомогою одного інтегрального показника. Залежно від цілей аналізу можуть розраховуватись та аналізуватись один або обидва показники.

В тому разі коли виконується аналіз щодо відхилень, достатньо розглянути нормативний інтегральний показник. Якщо він дорівнює одиниці, будь - які відхилення у значенні фінансових коефіцієнтів відсутні й подальший аналіз не доцільний. Якщо ж нормативний інтегральний показник має значення менше за одиницю, слід проаналізувати узагальнюючі показники.

У разі, коли слід окрім оцінки досягнення критичних значень, установити фактичний рівень фінансової стійкості, використовують обидва показники.

Запропонований підхід є узагальнюючим і допускає у разі потреби при формування інтегрального показника доповнення будь - якої кількості аналітичних напрямків і окремих коефіцієнтів, аналізом інших аспектів діяльності підприємства. Водночас застосування пропонованої моделі сприяє об'єктивній оцінці підприємства - потенційного позичальника і може використовуватись у системі інших показників, за якими оцінюється фінансовий стан і кредитоспроможність підприємства.

Слід зазначити, що точність оцінки, визначеної за пропонованою моделлю, значною мірою залежить від об'єктивності даних бухгалтерського балансу підприємства, тому за необхідності ці дані можуть уточнюватися.

Пропоновану модель розроблено також для тих підприємств, для яких прийнятні нормативні значення фінансових коефіцієнтів, тобто для переважної більшості підприємств різних галузей реального сектору економіки, в тому числі і для сільськогосподарських підприємств.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

На сьогоднішній день відсутня єдина методологія оцінки фінансової стабільності підприємств на основі форм фінансової звітності, складеними за національними стандартами бухгалтерського обліку.

В процесі написання курсової роботи на прикладі СТОВ „Хлібороб” ми користувались різними рекомендаціями та методиками проведення оцінки фінансової стійкості та стабільності підприємств, в тому числі і сільськогосподарських.

Методика проведення аналізу фінансової стабільності та стабільності підприємств та набір показників, які використовуються для цього, залежать від мети проведення аналізу та органів, які проводять даний аналіз.

Досліджуване підприємство в основному забезпечене всіма необхідними основними засобами. Найбільшу питому вагу в структурі основних засобів займають будинки, споруди, машини і обладнання.

Коефіцієнт зносу основних засобів незначний - 28%, тобто більша частина основних засобів придатна для використання. Керівництво підприємства дбає про оновлення основних засобів - у 2009 році було введено в експлуатацію основних засобів на суму 1676,3 тис. грн. або 18% від загальної вартості основних засобів.

Найінтенсивніше відбувається оновлення таких основних засобів як будинки, споруди, машини та обладнання, робоча і продуктивна худоба.

Для оцінки якості оборотного капіталу підприємства його складові доцільно класифікувати за ступенем ліквідності і ступенем фінансового ризику. Завдання такої класифікації - виявити ті поточні активи, можливість реалізації яких видається маловірогідною.

СТОВ „Хлібороб” забезпечене оборотними коштами, навіть має їх у надлишку. Це призводить до неефективного їх використання. Оборотність оборотних коштів у досліджуваному господарстві зменшується, що свідчить про підвищення ефективності їх використання.

Серед оборотного капіталу найбільшу питому вагу займають виробничі запаси - 27,63%, дебіторська заборгованість - 21,68%, грошові кошти - 18,21%.

Дебіторська заборгованість при необхідності може забезпечити надходження грошових коштів на підприємство. Джерелом покриття дебіторської заборгованості є кредиторська заборгованість.

В СТОВ „Хлібороб” дебіторська заборгованість значно перевищує кредиторську (на 1801,9 тис. грн.). Це свідчить про відволікання власних коштів з обороту, що негативно впливає на фінансовий стан підприємства. Загальна сума оборотних коштів за досліджуваний період зросла на 515,9 тис. грн..

СТОВ „Хлібороб” має позитивний підсумок своєї виробничо-фінансової діяльності, тобто, отримує прибуток. Цей прибуток має тенденцію до зростання. В 1999році він становив 459,5 тис. грн., а в 2009 році вже 3837,9 тис. грн..

Дослідження свідчать, що найбільшу частку прибутку від звичайної діяльності займає прибуток від операційної діяльності (93%). Із загальної суми цього прибутку 74,5% становить прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг, що і визначає основний напрямок пошуку резервів його збільшення.

Найбільший вплив на зміну величини прибутку має зміна обсягу продаж, зміна цін реалізації продукції, зміна собівартості продукції та структурні зміни у реалізованій продукції.

Отриманий прибуток є достатнім для сплати податків, фінансування розвитку підприємства, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства та його власників.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів в активі, згрупованих за ступенем ліквідності і розташованих в порядку зменшення ліквідності, з зобов'язаннями в пасиві, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку зростання таких термінів

Досліджуване підприємство має абсолютно ліквідний баланс. Коефіцієнт поточної ліквідності більший за нормативне значення (2),що свідчить про сприятливий стан ліквідності активів. Підприємство є надзвичайно платоспроможним і лише за рахунок наявних грошових коштів може погасити всі свої зобов'язання перед контрагентами, працівниками, бюджетом, які в 7,9 разів менші за його наявні грошові кошти. В загальному, платоспроможність підприємства досить висока і реально забезпечена.

Фінансова стабільність є однією з найважливіших характеристик фінансового стану з точки зору його довгострокової перспективи. Оцінка здійснюється на основі ряду коефіцієнтів.

Так, досліджуване підприємство лише на 4% залежить від зовнішніх кредиторів, тому імовірність зміни фінансового стану підприємства під їх впливом надзвичайно мала. Коефіцієнт фінансового лівериджу свідчить про те, що підприємство має запас фінансової стійкості, оскільки його власні кошти більші за запозичені (у нашому випадку вони взагалі зі сторони не залучаються).

Про те надлишок фінансової стійкості також негативно впливає на виробничо-торгівельну діяльність, оскільки виступає гальмом її розвитку, збільшуються затрати на надлишкові запаси і резерви.

На нашу думку, фінансова стійкість повинна характеризуватись таким станом фінансових ресурсів, який би відповідав вимогам ринку і водночас задовольняв би потреби розвитку підприємства.

Фінансова стійкість передбачає здатність підприємства зберігати заданий режим функціонування за найважливішими фінансово-економічними показниками.

Размещено на Allbest.ru