Економічні витрати виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Економічні витрати виробництва



ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. СУТЬ ТА ВИДИ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА
• 2. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА В КОРОТКОСТРОКОВОМУ ТА ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДАХ. ЕФЕКТ МАСШТАБУ
• 3. ОСНОВНІ ФАКТОРИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА
• ВИСНОВКИ

• ВСТУП
• Головним напрямком реформ, які здійснюються в Україні, є перехід до сучасних ринкових умов господарювання, в яких підприємство несе повну економічну відповідальність за результати своєї діяльності.
• При цьому успіх у досягненні визначених цілей будь-якого підприємства нерозривно пов'язаний з обсягом витрачених коштів. Як показує досвід високорозвинених країн, ключовим фактором економічного зростання є концепція зниження витрат, яка передбачає, що кожна складова одиниця затрачених коштів повинна витрачатися доцільно.
• У той же час необхідність вивчення витрат виробництва, розуміння їх ролі і сутності в сучасних умовах господарювання зумовлені рядом практичних завдань, що виникають у процесі розвитку пов'язаних, зокрема, з характерними для України процесами кризового періоду. Це зумовлено тим, що витрати виробництва безпосередньо впливають на процес ціноутворення продукції, визначають рівень ефективності виробництва.
• Взагалі, будь-яке виробництво завжди пов'язане з витратами, оскільки це - процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті. Останній, як відомо, характеризується споживчою вартістю і трудомісткістю, тобто певною кількістю затрат уречевленої та живої праці. У підсумку вони і становлять вартість товару чи послуги. Частина їх вартості, яка втілює вартість уречевленої праці, існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на виготовлений товар у вигляді вартості матеріальних витрат.
• Питанням дослідження різних підходів до проблеми витрат виробництва присвячено ряд праць зарубіжних і вітчизняних учених-економістів: Ансоффа І., Беа Ф., Васильєва В., Дікань Л., Дихтла Е., Золотарьова А., Ластовецького В., Малькова В., Морріса Д., Орлова П., Пономаренко В., Сіо К., Ситубандіна С., Сопко В., Стражева В., Української Л., Уткіна Е., Фабричнова А., Хаймана Д., Хея Д., Шеремета А., Шим Джея К., Шмалена Г., Яковлєва А. та ін.
• Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що сучасна кризова економічна ситуація в Україні не сприяє оптимальному використанню виробничих ресурсів. У результаті зростає їх споживання, що негативно відбивається на рентабельності виробництва, конкурентоспроможності української продукції, нестачі власних коштів, загостренні проблем покриття витрат. У зв'язку з цим дослідження сутності та шляхів зниження витрат виробництва набуває особливого значення.
• Метою курсової роботи теоретичне обґрунтування економічної суті та видів витрат виробництва, вивчення процеси їх формування та фактори зниження.
• Мета курсової роботи визначила вирішення наступних задач:

- визначити сутність поняття «витрати виробництва»;

- надати характеристику видам витрат;

- розглянути особливості витрат виробництва в короткостроковому довгостроковому періодах, ефекту масштабу;

- проаналізувати основні фактори зниження витрат.

Об'єктом дослідження є виробничі витрати.

Предметом курсової роботи є сукупність економічних факторів, що впливають на формування виробничих витрат.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених та фахівців у сфері мікроекономіки та виробничої діяльності.

У процесі написання курсової роботи застосовувалися різні методи, зокрема: методи теоретичного узагальнення та порівняння, визначення особливостей економічних умов зниження витрат виробництва, комплексний підхід - для визначення складових механізму покриття витрат виробництва.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. У першому розділі «Суть та види витрат виробництва» ми розглядаємо теоретичні положення та визначення щодо сутності витрат виробництва, надаємо характеристику їх видам. У другому розділі «Витрати виробництва в короткостроковому довгостроковому періодах. Ефект масштабу» ми вивчаємо сукупність економічних процесів та факторів, що формують витрати на виробництві відносно часового періоду, досліджуємо сутність ефекту масштабу. У третьому розділі «Основні фактори зниження витрат виробництва» ми аналізуємо загальноекономічні фактори зниження виробничих витрат.



1. СУТЬ ТА ВИДИ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

Витрати виробництва є однією з найважливіших категорій ринкової економіки. За умов досконалої конкуренції витрати виробництва виявляють вирішальний вплив не лише на розмір прибутку підприємства і можливості розширення виробництва, але й на те, чи залишиться фірма на даному ринку взагалі, чи буде змушена покинути його.

В економічній теорії існують різні підходи до визначення витрат виробництва. Так, прихильники теорії трудової вартості (А.Сміт, Д.РІкардо, К.Маркс) вважали, що втілена у товарі праця складає зміст витрат виробництва [10, с. 112].

Австрійський теоретик Р.Візер розробив суб'єктивну теорію витрат альтернативних можливостей, відповідно згідно з якою дійсні витрати виробництва даного товару дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство змогло б отримати, якщо б по-іншому використало затрачені виробничі ресурси.

Інституціоналістська теорія витрат представлена в роботах Дж. К. Кларка, який ретельно досліджував різні типи витрат: індивідуальні і суспільні, абсолютні, додаткові, фінансові, виробничі, довгострокові і короткострокові.

Неокласичні концепції витрат виробництва розглядають їх як суму витрат (постійних і змінних) на придбання факторів виробництва.

У країнах, де існувала командно-адміністративна система, в основі теорії витрат виробництва лежали постулати трудової теорії вартості. При цьому розрізнялись витрати окремого товаровиробника, які одержали назву «собівартість» (затрати використаних для виготовлення товару засобів виробництва та зарплата зайнятих при цьому робітників), та суспільні витрати, які були кількісно більші на величину додаткового продукту, що складав матеріальну основу прибутку виробника [10, с. 118].

Крім витрат, пов'язаних із виготовленням товару, виділялися також витрати, необхідні для реалізації товару, що визначались як витрати обігу.

В останнє десятиріччя широко відомою стала теорія трансакційних витрат, яка розроблена представниками неоінституціоналізму. Сюди відносять головним чином витрати обігу, тобто витрати на реалізацію товару (реклама, обслуговування ринків та ін). Поняття трансакційних витрат запровадив американський економіст Р.Коуз. Неоінституціоналісти вважають, що функція ринку полягає в економії трансакційних витрат, а головною його перевагою виступає тенденція до мінімізації витрат кожного учасника обміну на отримання інформації.

У сучасній західній економічній теорії лежать постулати неокласичної та трансакційної теорії витрат виробництва, при цьому відправними є два моменти. По-перше, витрати виробництва в їх інтерпретації є оплату придбаних факторів виробництва. Витрати виробництва розглядаються тут під кутом зору господарника, підприємця, що намагається обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і досягти цілі отримання рівного доходу на кожну грошову одиницю, затрачену на купівлю факторів виробництва.

По-друге, у центрі класифікації витрат виробництва - взаємозв'язок між обсягами виробництва і витратами. Відповідно, витрати поділяються на ті, які залежать, і ті, які не залежать від обсягу виробленої продукції [10, с. 119].

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1.Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2.Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3.Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати - це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Класифікація витрат [7, с. 156]



Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій [14, с. 309].. Звідси:

Економічні витрати - Імпліцитнг = Бухгалтерські витрати

Різниця між виручкою від продажу продукції й економічними витратами складає економічний прибуток фірми, а різниця між виручкою і бухгалтерськими витратами - бухгалтерський прибуток. Бухгалтерський прибуток перевищує економічний на величину, рівну внутрішнім витратам.

Взаємозв'язок витрат і прибутків наведено в таблиці 1.1

Таблиця 1.1 Взаємозв'язок бухгалтерських, економічних витрат та прибутку [7, с. 157]

Валова виручка підприємства TR = P*Q
Економічні витрати	Економічний прибуток
Явні витрати: Сировина Матеріали Покупні напівфабрикати Електроенергія Заробітна плата найманих робітників Амортизація Орендна плата Інші явні витрати	Неявні витрати: Відсоток на власний капітал «нормальний» прибуток підприємства Рента Заробітна плата
Бухгалтерські витрати	Бухгалтерський прибуток

Поняття «економічні витрати» є загальноприйнятим, бухгалтерські - обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг).

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення.

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) - це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата). Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо) [18, с. 189].

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витрати поділяють на основні та накладні: основні витрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників. З допомогою накладних витрат створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати - це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними [18, с. 190].

Змінні витрати - це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо [18, с. 190-191].

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми. Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді, одноразові - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць. Майбутні витрати - це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.) [2, с. 232].

Такий вид класифікації дає змогу забезпечити економічно обґрунтований рівномірний у часі розподіл витрат на виробництво продукції.

Таким чином, економічні витрати - це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.

У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Тому витрати - це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.

Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

На рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці - бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.

При з'ясуванні сутності витрат слід пам'ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг.

Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, - це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування.

2. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА В КОРОТКОСТРОКОВОМУ ТА ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДАХ. ЕФЕКТ МАСШТАБУ

Витрати, які фірма здійснює при виробництві заданого обсягу продукції, пов'язані з можливістю зміни обсягу всіх ресурсів, що використовуються. Одна частина таких ресурсів, а саме більша частина видів живої праці, сировини, палива, енергії тощо, може бути змінена відносно швидко і легко. Інші ресурси вимагають значно більшого часу для їх зміни. Так, потужність обробного підприємства, тобто його площі, кількість машин і обладнання може бути змінена впродовж тривалого терміну. Саме за цими критеріями розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий.

Короткостроковий період - це період часу, коли потужності фірми залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини, палива, енергії. Тому у короткостроковому періоді одні види ресурсів змінні, а інші - фіксовані.

Довгостроковий період - це період часу, достатньо тривалий для того, щоб змінити кількість всіх зайнятих ресурсів, в тому числі і виробничі потужності [21, с. 119].

Відповідно, визначення періодів діяльності фірми у короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють на змінні та постійні.

Змінними витратами (УС - variable cost) називають витрати, величина яких залежить від зміни обсягу виробництва (це витрати на сировину, допоміжні матеріали, комплектуючі вироби, паливо, електроенергію, транспортні послуги, зарплата більшості працюючих). Тут існує залежність: чим більше продукції випускається, тим більший обсяг даних витрат (2.1).

Рис. 2.1 Залежність від зміни обсягу виробництва [8, с. 340]

Динаміка змінних витрат нерівномірна: із збільшенням виробництва вони спочатку швидко зростають, потім виникає фактор економії на масовому виробництві (ефект масштабу виробництва) - це на рис. 2.2 відрізок кривої між точками А і В. Потім знову вони ростуть швидше.

Рис. 2.2 Графік змінних та постійних витрат [8, с. 341]

Отже, при збільшенні виробництва змінні витрати ростуть:

а) спочатку пропорційно до зміни обсягу виробництва (до точки А);

б) з точки А до точки В діє ефект масштабу виробництва і швидкість росту їх зменшується;

в) з точки В (вправо) змінні витрати зростають у результаті порушення оптимальних розмірів підприємства (це можливо при збільшенні транспортних затрат на зростаючі масштаби сировини, обсягів готової продукції та ін.) [8, с. 341].

Постійними витратами (РС - fixed cost) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва (витрати на утримання заводських будівель, машин і обладнання, страхові внески і рентні платежі, оплата праці управлінців). На рис. 2.2 видно, що лінія РС горизонтальна, тому що певна їх кількість притаманна будь-якому обсягу виробництва (точка С1).

Сума постійних (РС) і змінних (УС) витрат виробництва - це валові (сукупні) витрати виробництва (ТС - total cost), як сума грошових витрат на виробництво певного обсягу продукції [8, с. 342].

Якщо накласти графіки один на другий, то отримаємо графік, валових витрат як суми змінних і постійних витрат (рис.2.3).

Рис. 2.3 Графік загальних витрат [8, с. 342]

Щоб більш чітко визначити можливі обсяги виробництва, при яких фірма гарантує себе від надмірного росту витрат виробництва, досліджується динаміка середніх витрат. Аналіз їх динаміки і структури необхідний для визначення оптимального вибору обсягу виробництва, можливих меж руху витрат, при яких виробництво зберігає прибутковість.

Середні витрати - це витрати в розрахунку на одиницю випуску продукції (average cost).

Якщо валові витрати (ТQ) віднести до кількості продукції, яка випускається, то отримаємо середні витрати:

Графік середніх витрат (рис. 2.4) має U-образну форму. Це викликано такими обставинами:

Рис 2.4 Графік середніх витрат [8, с. 343]

1. Спочатку, при русі зліва направо, спостерігається зниження середніх витрат до точки М. Це виникає тому, що досягається ефект масового виробництва, коли постійні і змінні витрати розподіляються на більший обсяг продукції.

2. Потім, при русі вправо від точки М, починають зростати труднощі з управлінням, зростають транспортні витрати, змінні витрати ростуть, тому зростають середні витрати. Якщо середні витрати нижчі від ринкової ціни, то фірма може працювати рентабельно у межах обсягу виробництва Q1 - Q2 (рис. 2.5). Якщо середні виерати вищі за ринкову ціну, фірма повинна покинути виробництво [13, с. 295].

У практиці господарювання визначаються також середні валові витрати як відношення загальної суми витрат до кількості виробленої продукції:



(2.1)

Середні змінні витрати визначають, поділивши суму змінних витрат на відповідну кількість виробленої продукції:

(2.2)

Рис 2.5 Графік середніх витрат [8, с. 344]

Середні постійні витрати - це валові постійні витрати поділені на об'єм випуску продукції:

(2.3)

Для визначення стратегії фірми дуже важливе значення має ще один вид витрат - граничні витрати.

Граничні витрати - це приріст витрат у результаті виробництва кожної додаткової одиниці продукції. Якщо приріст витрат позначити ТС1-TC2, а виробництво однієї додаткової одиниці продукції - Q1-Q2, то граничні витрати (МС - marginal cost) визначається за формулою: [13, с. 345]



(2.4)

Оскільки постійні витрати не міняються зі зміною обсягу випуску продукції підприємства, то граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції, тобто:

(2.5)

Динаміку витрат фірми, що пов'язана з певним рівнем виробництва, характеризує так званий закон спадаючої віддачі. Суть закону: послідовне зростання змінних витрат, починаючи з певного моменту, приводить до зменшення доданої вартості, одержаної в розрахунку на кожну додаткову одиницю витрат. Це означає, що якщо кількість працівників, що обслуговують дане виробниче обладнання, буде зростати, то наступить межа, за якою зростання виробництва буде все меншим при залученні кожного додаткового працівника [13, с. 346].

Закон спадаючої віддачі справедливий у всіх випадках і до усіх змінних ресурсів, коли хоча б один виробничий фактор залишається незмінним. Графічний вираз цього закону зображено на рис.2.6, де виділено межу зростаючої віддачі (В), за якою обсяг виробництва почне зменшуватись.

Рис. 2.6 Закон спадаючої віддачі [8, с. 343]



На основі нового графіка (рис. 2.7) можна охарактеризувати динаміку витрат фірми у короткостроковому періоді:

Рис.2.7. Витрати виробництва у короткостроковому періоді [8, с. 344]

Оскільки при прийнятті рішень фірмою найбільш важливими є характеристики в розрахунку на одиницю продукції, то розглянемо дані по середніх величинах різних витрат. Постійні витрати на одиницю продукції, тобто середні постійні витрати (АFС) в міру наношування випуску продукції падають, оскільки їх абсолютна личина незмінна. На практиці їх величина може зазнавати невеликих змін. Так, з ростом виробництва можуть збільшуватися затрати на охорону у зв'язку зі зростанням ризику крадіжок. Більш складна залежність змінних витрат у функції росту виробництва. На першому етапі крива АУС показує зменшення середніх змінних витрат: проявляється ефект масштабу, збільшення обсягу виробництва. Та потім середні змінні витрати починають зростати: над ефектом масштабу бере верх дія закону спадаючої віддачі. Так, на машинобудівному заводі робота в три повних зміни може привести до зниження віддачі обладнання, бо випуск продукції у третю зміну виключає можливість профілактики робіт, що неминуче призведе до простою машин і обладнання [15, с. 87].

Період, протягом якого фірма може змінити кількість не тільки змінних, але й постійних факторів, називається довгостроковим періодом ії діяльності. Якщо у межах короткострокового періоду зміни у виробничому апараті фірми не можуть бути проведені, то у довгостроковому періоді змінюються виробничі потужності й адекватно цьому - кількість робітників. Можна зробити висновок, що всі витрати в умовах довгострокового періоду як змінні. Звідси у довгостроковому періоді середніх постійних витрат АFС не існує. Середні змінні витрати АVС дорівнюють середнім загальним витратам, тобто АVС = АТС. Тому у довгостроковому періоді використовується єдине поняття - середні витрати АТС [15, с. 87-88].

При розширенні фірми відбувається зміна валових витрат. Як і в короткостроковому періоді, вони спочатку будуть скорочуватися за рахунок ефекту масштабу, але після досягнення мінімуму почнуть збільшуватися. На графіку (рис. 2.8) координати А1 В1; А2 Е2 і наступні виражають величини валових витрат при зростанні виробничих потужностей фірми. Можна бачити, що вони мінімальні у 3-му варіанті, а потім починають зростати.

Рис. 2.8. Витрати виробництва у довгостроковому періоді [8, с. 345]

економічний прибуток витрата довгостроковий

Реальна динаміка валових витрат при збільшенні виробничих потужностей буде виражена кривою В1 В2 В3 В4 В5, яка відображає ламану криву, кожний із елементів якої відповідає певному етапу зростання потужностей фірми. Разом із тим, дана крива - крива вибору фірми. Змінилася ситуація на ринку - необхідно приймати нове рішення: збільшувати чи скорочувати потужності.

У реальному житті для більшості видів виробництва можливості вибору розмірів підприємства значно ширші, ніж це відображено на рис.2.8. Фактично, в багатьох галузях кількість можливих розмірів підприємства зовсім не обмежена. А це означає, що найменші зміни обсягу випущеної продукції (обсягу продажу) з часом підштовхують до відповідних змін розмірів підприємства.

За нових технологій, які з'явилися в останній третині ХХ ст. у нових і більшості старих галузей, ефективне виробництво з низькими витратами можливе тільки в тому разі, якщо підприємства є досить великими як в абсолютному вираженні, так і стосовно самого ринку. Якщо позитивний ефект масштабу значний, то крива середніх довгострокових витрат великого підприємства спадатиме в широкому діапазоні [18, с. 175].

На графіку рис. 2.9 показано позитивний ефект масштабу, тобто зниження середніх валових витрат у певних межах обсягу виробництва.

Рис. 2.9 Економія, зумовлена збільшенням масштабу виробництва [8, с. 346]

Унаслідок цього ефекту будь-який обсяг продукції можна виробити з найнижчими витратами за наявності єдиного виробника - монополії. Припустимо, що підприємство може виробити 5, 10 і 20 штук великих верстатів. За виробництва 5 одиниць витрати становитимуть 2 млн. грн. за одиницю, за виробництва 10 верстатів - 1,5 млн. грн., а за виробництва 20 верстатів - 1,0 млн. грн. Висновок: для виробництва будь-якого обсягу продукції з мінімальними валовими витратами і за найменшої кількості ресурсів галузь повинна бути чистою монополією.

Об'єктивно монополія складається тоді, коли економія, зумовлена збільшенням масштабів виробництва, настільки значна, що певний товар чи послугу одне велике підприємство виробляє з нижчими середніми витратами, ніж якби цей товар чи послугу виробляла б більша кількість підприємств.

Це правило-закон економічно зацікавлює підприємців розширювати масштаби виробництва, оскільки дозволяє знизити витрати, збільшити прибутки і посилити як позицію в конкуренції з іншими підприємствами, так і владу на ринку.

З цього аналізу також випливає, що нижчі витрати виробництва на одиницю продукції дозволяють монополії виробляти більший обсяг продукції і призначати нижчу продажну ціну.

Проте в більшості галузей ефект масштабу спрацьовує лише до певної межі: це причина існування в одних галузях декількох великих підприємств, в інших - ряду великих, середніх і дрібних підприємств, у таких як сільське господарство - мільйони невеликих фермерських господарств. Це економічна основа для державної правової політики боротьби з монополізацією виробництва і захисту конкуренції [18, с. 177].

За умови зростаючого ефекту масштабу фірмі варто збільшувати обсяг випуску продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабі не вичерпані. У точці глобального мінімуму фірма оптимізує свою діяльність у довгостроковому періоді. Спроби подальшого одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження середніх загальних витрат будуть безуспішними.



3. ОСНОВНІ ФАКТОРИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються по двох напрямках: по джерелах і по чинниках.

Джерела - це витрати за рахунок економії яких можуть бути знижені витрати виробництва. Чинники - це техніко-економічні умови, під впливом яких змінюються витрати.

Основними джерелами зниження витрат виробництва і реалізації продукції є:

- зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;

- зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції;

- зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції;

- скорочення адміністративно-управлінських витрат;

- ліквідація непродуктивних витрат і втрат [17, с. 439].

На економію ресурсів дуже впливає число техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- удосконалювання організації виробництва і праці;

- зміна обсягу виробництва.

Підвищення технічного рівня виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці призводить до зниження витрат сировини, матеріалів і заробітної плати.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їх використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні - зменшуються. Відсоток зниження розміру витрат за рахунок зменшення матеріальних витрат і зміни цін на сировину та матеріали може бути розрахований по формулі:

ЗВ_м = (1 - j_м x j_ц)Ум х 100, (3.1) де

J - індекс зміни норм використання сировини і матеріалів на одиницю продукції;

j_ц - індекс зміни цін на сировину і матеріали;

У_м - питома вага вартості матеріальних витрат у витратах підприємства (у відсотках) [17, с. 440].

Зниження витрат підприємства забезпечується за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції і темпів зростання його продуктивності стосовно темпів зростання середньої заробітної плати. Розмір зниження витрат (у відсотках) за рахунок росту продуктивності праці можна визначити за формулою:

ЗВ_зп = (1 - j_зп / j_пп) У_зп х 100, (3.2) де

j_зп - індекс росту середньої заробітної плати;

j_пп - індекс росту продуктивності праці;

У_зп - питома вага заробітної плати у витратах підприємства, (у відсотках) [17, с. 440].

Існує ще один вид визначення динаміки собівартості. Він здійснюється на основі розрахунку індивідуального індексу собівартості:

is = Z 1 / Z 0, де

Z 1 і Z 0 - базова і звітна собівартості одиниці продукції.

Коли на підприємстві випускається декілька видів продукції, то динаміку собівартості усього виробництва визначають на основі розрахунку загального індексу собівартості в якому фактично випущена в звітному періоді товарна продукція оцінюється по фактичній собівартості звітного періоду, а потім також продукція оцінюється по плановій собівартості або по фактичній собівартості базисного періоду:

I 2 = е Z 1 Q 1 / е Z 0 Q 0 (3.3)

Z 0 - собівартість одиниці продукції в базовому періоді або за планом.

Q 1, Q 0 - кількість продукції в звітному періоді.

Z 1 - собівартість одиниці продукції в звітному періоді.

Для окремої продукції використовують показник собівартості продукції виражений у витратах на у.о. товарної продукції. Цей показник одержують шляхом ділення повної собівартості усієї товарної продукції на вартість цієї товарної продукції в оптових цінах підприємства. Він визначається в чотирьох варіантах [17, с. 442].

1 Витрати на у.о. товарної продукції по затвердженому плані:

е Z пл Q пл / е P пл Q пл (3.4)

1 Витрати на у.о. фактично випущеної товарної продукції.

а) за планом перерахованому на фактичний обсяг випуску і асортимент продукції;

Z пл Q пл / P пл Q пл (3.5)

б) фактично, у цінах, що діяли в звітному році;



Z 1 Q 1 / P 1 Q 1 (3.6)

в) фактично, у цінах, прийнятих у плані;

Z 1 Q 1 / P пл Q 1, де (3.7)

Z пл - планова собівартість одиниці продукції;

Z 1 - фактична собівартість продукції;

P пл - планова оптова ціна одиниці продукції;

P 1 - фактична оптова ціна одиниці продукції;

Q пл - кількість одиниць за планом;

Q 1 - фактична кількість одиниць продукції.

Методи оцінки впливу техніко-економічних чинників на зниження витрат підприємства, що наведені вище, можуть використовуватися як при аналізі, так і при плануванні собівартості продукції на майбутній період.

Зниження витрат виробництва в даний час забезпечується в основному за рахунок внутрішньовиробничих чинників [20, с. 197].

Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом служить розроблена в Японії і отримавши широке застосування в усьому світі система організації виробництва «just in time». Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає [11].

Система «just in time» сприяє зниженню витрат на двох напрямках:

Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів, і в споживача, і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.

Застосування системи неможливе без забезпечення бездефектного виготовлення продукції в постачальника. Японські підприємства в цих цілях навчають усіх співробітників методам контролю якості і т.д., підвищують відповідальність виробничих робітників за якість, використовують автоматичні пристрої для контролю якості. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов'язані з повторним опрацюванням бракованих виробів, витратами сировини і заробітної плати.

У рамках системи «just in time» розроблені і використовуються підсистеми, гуртки якості і т.д., що забезпечують економію витрат під час руху комплектуючих деталей по цеху в результаті підвищення відповідальності за якість продукції в робітників і спеціалістів, полегшення керування виробничим процесом [11].

Таким чином, велику увагу економісти приділяють таким резервам зниження витрат, як зміна класифікації, вирахування і калькулювання витрат. Наприклад, розмежування витрат на виробництво продукції вищої якості і на виробництво нестандартної продукції; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу виробів; посилення ролі калькулювання; більш чітке виділення витрат на управління, підготовку виробництва, реалізацію досягнень науково-технічного прогресу, у тому числі підвищення якості продукції.



ВИСНОВКИ

Підприємство - незалежно від її правової форми працює для того, щоб отримати прибуток. Для виготовлення кінцевої продукції, яку продадуть на ринку, вона купує різні фактори виробництва, або ресурси. Витрати виробництва є вартістю ресурсів, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. В економічній науці розрізняють економічні та бухгалтерські витрати. Першим видом витрат більше оперують економісти-теоретики, другим - бухгалтери.

Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси обмежені та можуть використовуватися за різним призначенням. Застосування певних ресурсів для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для виробництва іншого блага. Іншими словами, витрати передбачають відмову від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу у виробництві певного блага є вартістю його найкращого альтернативного застосування.

Явні витрати називають ще бухгалтерськими, або розрахунковими, витратами. Це - платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє цими ресурсами. До них належать платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Це все прямі грошові виплати фірми власникам ресурсів. Тому явні витрати нерідко називають грошовими витратами.

Бухгалтерські витрати групують за економічними елементами і калькуляційними статтями. Групування витрат за економічними елементами використовують для складання кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат - це плановий розрахунок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді ресурсів. Співвідношення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяють на матеріаломісткі, дЬондомісткі, трудомісткі.

Капіталомісткі - це галузі, у структурі витрат яких висока питома вага амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).

Для визначення витрат використовують їх класифікацію за калькуляційними статтями. Така класифікація відображає склад витрат залежно від місця їх виникнення і виробничого призначення. Аналіз калькуляційних статей дає змогу виявити, за рахунок яких джерел можна реально скоротити витрати на одиницю продукції.

Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто витрати, що здійснюються відповідно в короткостроковий та довгостроковий періоди.

Короткостроковий період - це проміжок часу, надто короткий для заміни виробничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наявного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні. Проте обсяг продукції, який виробляють, можна змінити, використовуючи більші або менші кількості праці, металів та інших ресурсів. Виробничі потужності у короткостроковому періоді можна також застосувати менш або більш інтенсивно.

Довгостроковий період - це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб фірма могла замінити обсяг усіх використовуваних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей.

Короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного концептуально, а не за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна виробничих потужностей може відбутися і за одну добу. Малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за кілька днів. Проте у важкій промисловості для цього потрібні роки.

До основних джерел зниження витрат виробництва і реалізації продукції підприємства - суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності можна віднести:

- зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;

- зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції;

- зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції ;

- скорочення адміністративних витрат та накладних витрат при експорті та імпорті товарів;

- ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

На економію ресурсів значно впливає кількість техніко-економічних чинників. Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторного використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій.

На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні - зменшуються.

Зниження витрат підприємства забезпечується і за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції та темпів зростання його продуктивності відносно темпів зростання середньої заробітної плати.

Значне зниження витрат можна досягти також в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва.

В підсумку відзначимо, що лише комплексний підхід до управління витратами дозволить знизити їх розмір, підвищити ефективність господарської діяльності підприємства в цілому.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Базілевич В.Д. Мікроекономіка. Підручник 2-ге вид. - К.: Знання, 2008. - 679 с.

2. Базілінська О.Я. Мікроекономіка. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2009. - 352 с.

3. Бєляєв О.О. Політична економія. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 328 с.

4. Ватаманюк З.Г. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. - Львів: Просвіта, 1999. - 554 с.

5. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1994. - 128 с.

6. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ. / Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича. - СПб.: Экон. шк., 1994. - 448 с.

7. Економічна теорія: Підручник. / За ред. В.М. Тарасевича. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 784 с.

8. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2006. - 631 с.

9. Єщенко П., Палкін Ю. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 2005. - 325 с.

10. Комарницький І.Ф. Економічна теорія. - Чернівці: Рута, 2006. - 334 с.

11. Контроль витрат і резерви їхнього зниження [Електронний ресурс] // режим доступу: http://www.pribaltiyskaya.net/kontrol.php

12. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблеми і політика. Ч. 2. Мікроекономіка / Пер. з англ. 13-го вид. С. Панчишина, О. Ватаманюка, З. Ватаманюка; Керівник проекту З. Ватаманюк. - Львів: Просвіта, 1999. - 649 с.

13. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. 11-го изд. - К.: Хагар-Демос, 1993. - 785 с.

14. Мєнкью Н.Г. Принципы микроэкономики: Учебник для вузов. - 4-е изд. - Спб: Питер, 2009. - 592 с.

15. Наливайко А. П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроекономіка. - К.: КНЕУ, 1999. - 208 с.

16. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін. -- К.: Вища школа, 2001. -- 606 с.

17. Панчишин С.М. Аналітична економія: Макроекономіка і мікроекономіка: Підручник: У 2-х кн. Книга 1. - К.: Знання, 2009. - 723 с.

18. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Л. Мікроекономіка / Пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського. - К.: Основи, 1996. - 646 с.

19. Слухай С. В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. - К.: Лібра, 1998. - 256 с.

20. Экономическая теория: политэкономия: Учебник / Под ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2008. - 870 с.

21. Фандель Г. Теория производства и издержек / Пер. с нем.; Науч. ред. М. Г. Грещака. - К.: Таксон, 1998. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru