Загальна рівновага та економіка добробуту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Ринкова економіка - це система надзвичайно складних зв'язків з великою кількістю діючих осіб. Кожний з цих суб'єктів керується власними інтересами, приймає самостійні рішення, які врівноважуються та узгоджуються автоматично. Врівноваження та узгодження відбуваються завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню. Ринкові ціни коливаються. Їх збільшення чи зменшення дає виробникам і споживачам необхідну інформацію про те, виробництво яких товарів і послуг збільшити, а яких - зменшити, які ресурси використовувати, а які - ні, як розподілити бюджет домашніх господарств на різні споживчі блага, від чого слід відмовитись, а що можна використати у значній кількості.

Кожен із цих ринків, у свою чергу, можна розділити на складові елементи. Так ринок засобів виробництва включає ринок землі, верстатів, кормів, газу і т.д.; ринок інформації - ринки науково-технічних розробок, ноу-хау, патентів і ін.; фінансовий ринок - ринки цінних паперів, банківських позичок і інших кредитних ресурсів.

Окремо взятий конкурентний ринок забезпечує максимізацію споживчого надлишку, виробництво продукції є найбільш ефективним способом та розподілом виробничих ресурсів з максимальною віддачею. Але при цьому не враховувалось, як вплине зміна ціни одного блага на ціни інших благ, тобто ігнорувались зворотні зв'язки, які існують в ринкових умовах між різними ринками не тільки національної, а й світової економіки.

Як невидиме павутиння, ринки факторів виробництва і продуктів пов'язані у систему, яку називають загальною рівновагою. Зовнішні петлі показують потреби і поставки всіх факторів виробництва і вироблених продуктів. Тут мається на увазі не окремий товар або фактор виробництва, а всі різноманітні продукти, для виробництва яких потрібно багато факторів виробництва.

Кожне вироблене благо або фактор виробництва обмінюють на ринку, а рівновага попиту і пропозиції визначає ціну і кількість цього блага. Таке поєднання попиту і пропозиції стається мільйони разів щоденно на всі товари - від рахівниці до тістечок.

Загальна економічна рівновага - це деякою мірою абстракція, ідеал економіки. У реальній дійсності відбуваються її порушення, тому розвиток економіки має циклічний характер.

Таким чином, висвітлене вище зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи "Загальна рівновага і економіка добробуту".

Розробленість теми курсової роботи:

Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії економіки. Різним аспектам цих проблем присвячено праці С. Будаговської, Г.С. Вечканова, А.С. Гальчинського, А.О. Задоя, О.О. Карагадової, А.Ф. Косіка, Г.О. Пухтаєвича, А.С. Селишева та ряду інших авторів.

Мета курсової роботи - вивчення загальної рівноваги та економіки добробуту.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

дослідити суть та особливості загальної та часткової рівноваги;

висвітлити поняття моделей загальної рівноваги;

дослідити засади аналізу загальної рівноваги;

вивчити поняття оптимуму Парето;

охарактеризувати теореми економіки добробуту.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є особливості загальної рівноваги.

Предметом курсової роботи є дослідження поняття економіки добробуту.

Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: аналіз, синтез, абстрагування та узагальнення.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в ній проаналізовані поняття часткової та загальної рівноваги, оптимуму Парето; розглянуто засади аналізу загальної рівноваги, охарактеризовано моделі загальної рівноваги: неокласична (Вальрасівська) та кейнсіанська та теореми економіки добробуту.

Структура роботи курсової роботи: вступ, основна частина, висновок та список використаної літератури.

Основна частина складається з двох розділів. У першому розділі розкриваються поняття часткової та загальної рівноваги, аналізуються моделі загальної рівноваги: неокласична (Вальрасівська) та кейнсіанська.

У другому розділі розглядається поняття оптимуму Парето і характеризуються теореми економіки добробуту.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ЧАСТКОВОЇ ТА ЗАГАЛЬНОЇ РІВНОВАГИ

1.1 Поняття часткової та загальної рівноваги

На ринку відрізняють часткову і загальну рівноваги. Часткова рівновага - це ситуація рівноваги, що виникає на кожному окремому ринку продукту чи ресурсу [32, с. 124]. Вона утворюється через рівноважні ціни й обсяги виробництва на різноманітних специфічних ринках, які є складовими частинами загальної ринкової системи. Аналіз часткової рівноваги (приміром, ринок комп'ютерів) не враховує умови, що діють в інших сферах і галузях економіки, припускає їх незмінними.

Оскільки ж в економіці усі специфічні ринки взаємопов'язані між собою, туго сплетені мережею цін і зміни на одному ринку спричинюють численні і значні зміни на інших ринках, то існує й загальна рівновага. Загальна рівновага - це така ситуація, за якої всі різноманітні ринки одночасно знаходяться у стані рівноваги, тобто ціни і випуски продукції на них не змінюються [32, с. 125]. При аналізі загальної рівноваги економічна система розглядається в цілому і досліджується одночасне визначення цін і кількості всіх товарів і послуг всередині економічної системи.

Часткова рівновага може виникати під впливом багатьох нецінових чинників як з боку попиту, так і пропозиції.

На зміну попиту впливають: зміни в грошових доходах населення; зміни в цінах на товари-замінники (масло і маргарин); сезонні зміни; очікування покупців, зміни в моді, смаках тощо.

На зміну пропозиції впливають: зміни цін на чинники виробництва; зміни витрат виробництва внаслідок технічних нововведень, податкової політики тощо; зміни цін на інші товари, що приводять до переливу ресурсів; збільшення попиту на інші товари; природні, економічні і політичні чинники тощо [14, с. 59].

Для розуміння особливостей формування рівноважної ціни велике значення має чинник часу. І для покупців, і для продавців важливо знати, який характер носить рівновага, що встановилася на ринку. Відповідно до цього розрізняють: миттєву, короткострокову і довгострокову рівноваги.

В умовах миттєвої рівноваги пропозиція товарів фіксована, тобто кількість товару не змінюється. Це зв'язано з неможливістю швидкого, миттєвого реагування виробництва на ринкову ситуацію. Для збільшення виробництва і розширення пропозиції потрібний час, а його немає. В такому випадку, коли пропозиція залишається незмінною, ціна повністю залежить від попиту. Збільшення попиту приводить до зростання ціни, і, навпаки, його зниження веде до падіння ціни.

Короткострокова рівновага зумовлена можливістю збільшення виробництва і пропозиції без нарощування кількості обладнання і розширення виробничих потужностей. Цього можливо досягнути за допомогою використання тимчасово діючих чинників, до яких відносяться: понаднормова праця, робота у вихідні і святкові дні, збільшення чисельності робочих змін. В цій ситуації зростання цін, покликане збільшенням попиту, буде підштовхувати товаровиробників до розширення обсягів виробництва товару і збільшення його пропозиції. Завдяки своєчасній реакції товаровиробників на зростання попиту, на ринку встановлюється нова рівноважна ціна, у відповідності з якою кількість пропонованого товару уже буде відповідати кількості попиту на нього.

Довгострокова рівновага зумовлена використанням чинників довготривалого характеру. Для задоволення зростаючого попиту необхідно здійснювати нові інвестиції, оновлювати і модернізовувати виробництво, позбавлятись від зношеного і застарілого обладнання, створювати нові або додаткові виробничі потужності, робочі місця. В цих умовах може змінитися і кількість самих виробників за рахунок інвестицій інших підприємців, які були зайняті випуском менш рентабельної продукції.

В результаті, поступове насичення ринку даним товаром призведе до зниження ціни і встановлення нової довгочасної рівноваги, що буде відповідати нормальній (новій рівноважній) ціні. Стосовно ж попиту, то він залишиться попереднім і відповідатиме короткостроковій рівновазі.

Нормальна ціна пропозиції як для довгих, так і для коротких періодів визначається діленням сукупних витрат виробництва на кількість товару.

1.2 Засади аналізу загальної рівноваги

На відміну від випадку часткової рівноваги, аналіз загальної рівноваги передбачає вивчення цін та обсягів виробництва і споживання благ на всіх ринках з врахуванням фактору зворотних зв'язків. Ефектом зворотного зв'язку називається зміна цін і кількості товарів на певному ринку як реакція на аналогічні зміни, що виникають при споріднених ринках. Наприклад: На ринку відбувається подорожчання нафти. Це негайно зсуває криву пропозиції ліворуч і піднімає ціну на нафту. Звідси, вища ціна на нафту підвищила б попит (а, відповідно, і ціни) на природний газ. Це, в свою чергу, спричинило б збільшення попиту на нафту (зсув праворуч) і ще більше підвищило б ціну на неї. Ринки газу і нафти продовжували б взаємодіяти до тих пір, доки не настала б рівновага, за якої попит і пропозиція на обох ринках зрівноважилися б.

Стан загальної рівноваги є такою сукупністю обсягів усіх факторів виробництва, товарів, послуг та цін на них, за яких усі ринки факторів і кінцевої продукції перебувають у стані часткової рівноваги. Можна вважати, що стан загальної є композицією всіх станів часткової рівноваги на взаємопов'язаних ринках факторів і продукції.

В аналізі загальної рівноваги основними вважаються три проблеми:

чи існує стан загальної рівноваги взагалі (математично - чи існує додатний розв'язок системи рівнянь, які описують модель загальної рівноваги);

чи буде стан рівноваги, якщо він існує, єдиним (інакше можливе існування кількох станів для однієї економічної системи, які відповідають умовам загальної рівноваги, тобто кількох систем рівноважних цін одночасно);

чи буде система стійкою, тобто чи може економічна система без зовнішнього втручання знову повернутися до стану рівноваги, коли внаслідок якихось збурень умови рівноваги будуть порушені [25, с. 114].

Поняття загальної рівноваги тісно пов'язане з ефективністю розміщення ресурсів в економіці.

Ефективність розміщення (алокативна ефективність) означає, що жоден ресурс не розтрачується. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли хтось може покращити своє становище без погіршення становища будь-кого іншого, - це означає, що при початковому розміщенні ресурсів вони розтрачувались і тому ефективність їх не досягалась.

Для досягнення ефективного розміщення ресурсів необхідне виконання трьох умов:

Ефективності у виробництві: фірма не може зменшити вартість виробництва певного фіксованого обсягу випуску зміною обсягів використання факторів виробництва. Виробнича ефективність потребує досягнення двох умов: технологічної ефективності - фірма досягає максимально можливого випуску продукції при затратах наявних ресурсів та економічної ефективності - фірма використовує таку комбінацію факторів виробництва, що мінімізується вартість виробництва даного обсягу випуску.

Ефективності у споживання: досягається, коли споживачі не можуть покращити своє становище - досягти вищого рівня корисності при заданому бюджеті та цінах - шляхом перерозподілу своїх бюджетних витрат.

Ефективності у обміні: досягається, коли всі ринкові операції на кожному з ринків здійснюються за цінами, що дорівнюють одночасно і граничній вартості виробництва певної одиниці блага, і граничній вигоді від споживання цієї ж одиниці блага [33, с. 95].

Одні й ті ж ресурси можуть бути використані для виробництва різних благ, а ціна фактора виробництва визначається ціною продукції, яка виробляється із даного ресурсу. Це говорить про те, що ціни на різних типах ринків є взаємопов'язаними. Окрім того, від ціни ресурсу залежать доходи їх господарів, а доходи споживача визначають його попит і безпосередньо впливають на ціну блага. Кількісною мірою такого впливу є коефіцієнт еластичності попиту від доходу. На взаємозалежність всіх цін вказує і те, що будь-який товар, за виключенням товарів першої необхідності, є або ж взаємозамінним, або взаємодоповнюючим. Кількісною оцінкою такої залежності є коефіцієнт перехресної еластичності.

Отже, однією із особливостей ринкової економіки є те, що рівновага на окремому ринку залежить від рівноваги на інших ринках. В умовах вільної конкуренції сукупність цін на товари відповідає стану загальної рівноваги (рівноваги на всіх ринках), якщо задовольняються наступні вимоги:

* усі споживачі максимізують свою корисність за даних бюджетних обмежень;

* усі виробники максимізують свій прибуток за даної технології;

* для кожного блага попит дорівнює пропозиції.

На відміну від аналізу часткової рівноваги, аналіз загальної рівноваги здійснюється з передумови, що ціни і кількість благ на всіх ринках визначаються одночасно з урахуванням факторів зворотних зв'язків. Ефектом зворотного зв'язку називають зміну ціни і кількості товару на деякому ринку у відповідь на аналогічні зміни, що виникають на спряжених ринках. Наприклад, зміна ціни на нафту обов'язково позначиться на ринку газу, вугілля, а зміна цін на бензин - на ринку автомобілів і т.д.

Велика кількість факторів, що визначають систему рівноважних цін, робить моделі загальної економічної рівноваги значно складнішими за ті, що розглядались для часткової рівноваги. Існує дві основні моделі загальної економічної рівноваги: неокласична (або Вальраса) та неокейнсіанська. За допомогою моделей загальної економічної рівноваги намагаються відповісти на запитання: за яких умов можливе існування системи цін, яка забезпечує загальну рівновагу на всіх ринках?

Аналіз характеру взаємозв'язку цін благ розглянемо на взаємодії двох ринків за умови, що підвищення ціни на одне із благ підвищує попит на інше, і навпаки. Для виготовлення благ використовують одні й ті ж ресурси, а тому в міру підвищення ціни на одне із них зменшується пропозиція іншого. Функції попиту і пропозиції на обох ринках є лінійними:

; ;

; ,

де а, b, с, k, d, l, т, f, h, п, s, z - додатні коефіцієнти, що відображають характер попиту і пропозиції на ринках.

Вектор рівноважних цін має забезпечити рівновагу одночасно на обох ринках:

(1)

(2)

(3)

Підставивши відповідні значення функції попиту і пропозиції і вирішивши рівняння (2) і (3) відносно Ц1 і Ц2 отримаємо, що:

; (4)

, (5)

де

Рівняння (4) і (5) визначають ціни часткової рівноваги, що забезпечують рівність попиту і пропозиції на одному із ринків за заданої ціни на іншому ринку, рівноваги на якому може і не бути. Із цих рівнянь витікає також, що між цінами існує пряма залежність.

Щоб відшукати систему цін, яка забезпечує одночасну рівновагу на обох ринках, необхідно вирішити систему рівнянь (4) і (5). Графічне вирішення цієї системи показано на рис. 1: лінія 1, рівняння (4) і лінія 2, рівняння (5). Прямі 1 і 2 побудовані із передумови, що коефіцієнти в і г менші за одиницю, а це означає, що попит і пропозиція на кожному із ринків в більшій мірі залежать від ціни цього, а не іншого блага. За таких умов прямі 1 і 2 перетнуться у першому квадранті, а їх спільна точка покаже вектор рівноважних цін , що забезпечує стійку економічну рівновагу господарства, яке складається із двох ринків.

Рис. 1 - Часткова і загальна рівновага

Припустимо, що на першому ринку встановилась рівновага за ціни (рис. 2). Із рівнянь (4) і (5) або за відповідними прямими на графіку можна установити, що на другому ринку за такої умови буде дефіцит. Ціна другого блага буде зростати, що зумовить підвищення попиту на перше благо і зниження його пропозиції. Внаслідок цього ціна першого блага також буде зростати. Тому, коли ціна на другому ринку підвищиться до , на першому вона буде уже вище . Якщо ціна на першому ринку на цей час прийме значення , то знову буде рівновага на першому ринку і дефіцит на другому. Так буде до тих пір, поки не сформується система рівноважних цін і .

Рис. 2 - Стійка загальна рівновага

Аналогічно, якщо ціни будуть вище рівноважного значення. Наближення до рівноважного значення на рис. 2 відмічено стрілками. Отже, маємо стійку загальну економічну рівновагу, подібну до часткової стійкої рівноваги.

Якщо параметри функцій попиту і пропозиції будуть такими, що б > 0, і д > 0, але в > 1 і г > 1, тоді прямі 1 і 2 не будуть перетинатися у першому квадранті, що говорить про те, що не існує системи цін, яка б забезпечила спільну рівновагу на обох ринках.

Якщо в > 1 і г > 1, а б < 0 і д < 0, то це буде вказувати на те, що загальна економічна рівновага двох ринків існує, але вона є нестійкою (рис. 3).

Тут, як і у випадку стійкої рівноваги, ми маємо загальну зміну цін на ринках 1 і 2, але ця зміна буде спрямована у зворотному напрямку (віддалення від рівноваги).

Рис. 3 - Нестійка загальна рівновага

Отже, за лінійних функцій попиту і пропозиції на двох ринках взаємозамінних благ може існувати стійка спільна рівновага тільки за умови, коли попит і пропозиція кожного з благ в більшій мірі реагують на зміну ціни цього, а не іншого блага, тобто коли коефіцієнт прямої цінової еластичності більше за коефіцієнт перехресної цінової еластичності благ.

загальний рівновага оптимум парето

1.3 Моделі загальної рівноваги: неокласична (Вальрасівська) та кейнсіанська

Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарський економіст Леон Вальрас (1834-1910), професор Лозаннського університету. Він був одним із засновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна - це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів ні послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва.

Модель загальної економічної рівноваги, описана у вигляді цілісної системи чітких кількісних залежностей.

Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса у математичній формі відбиває взаємозв'язок ринків товарів, послуг, факторів виробництва за умов вільної конкуренції (рис. 4).

Рис. 4 - Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса

Вона є статичною, схожою на своєрідний одномоментний знімок національного господарства з заданими ресурсами, потребами і технологіями. Водночас аналіз економіки як абстрактної, далекої від реальності системи, в якій діють суверенні раціональні індивіди, зорієнтовані на максимізацію своїх цільових функцій, дав ученому можливість виявити суттєві риси ринкової економіки.

Стан загальної ринкової рівноваги за Л. Вальрасом визначається трьома умовами, дві з яких відображають рівність пропорцій обміну, а третя характеризує рівновагу у сфері виробництва: на ринку виробничих послуг попит і пропозиція рівні, встановлюються постійні та стійкі ціни; на ринку споживчих товарів і послуг попит і пропозиція рівні, реалізація здійснюється на основі постійних і стійких цін; ціни продажу товарів відповідають витратам на їх виробництво, виражених у продуктивних послугах.

Не намагаючись вивести точні математичні умови існування рівноваги, Л. Вальрас продемонстрував можливий механізм її досягнення, довівши:

що рівновага в економіці не зводиться до рівноваги обміну і передбачає взаємозв'язок і взаємозалежність виробництва, споживання і доходів усіх економічних суб'єктів;

рівноважні ціни формуються в результаті взаємодії всіх ринків;

визначення цін на кінцеві товари і виробничі послуги може бути лише одночасним, а не почерговим у тому чи іншому напрямку;

існує взаємозв'язок і взаємозумовленість всіх цін як регулюючих інструментів на всіх ринках;

часткова рівновага (рівновага частини окремих ринків) не гарантує загальної рівноваги для економіки із заданою кількістю ринків;

системна рівновага може бути досягнута як певний "ідеал", до якого 1 прагне конкурентна ринкова економіка;

ринкова економіка є в принципі стійкою і стабільною системою, в якій і діють сили, здатні вирівнювати відхилення, що виникають (рис. 5) [34, с. 350].



Рис. 5 - Сили, що вирівнюють відхилення в ринковій економіці

Основні постулати теорії рівноваги Л. Вальраса:

1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв'язок впливає на встановлення рівноваги.

2. Рівноважна ціна встановлюється в результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чинників.

3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м'яса залежить від наявності кави.

4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів - це рівень економічної рівноваги. В умовах конкуренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що ґрунтується на ціні рівноваги. В умовах монополії диспропорції зберігаються.

5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.

6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).

7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а й від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.

8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки за вартістю дорівнює сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).

9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.

10. Конкуренція - це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.

11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому так звана планова система.

В період панування монополій, які вкрай обмежили конкуренцію, з'явилась кейнсіанська загальна модель ринкової рівноваги.

Насамперед Дж.М. Кейс виявив ті фактори, що визначають умови макроекономічної рівноваги. Цими факторами є сукупний попит і сукупна пропозиція та пов'язані з ними сукупне споживання, сукупне заощадження і сукупне нагромадження (сукупні інвестиції).

Саме сукупний попит є центральною ланкою макроекономічної кейнсіанської моделі (на відміну від класичної, де в центрі уваги була пропозиція). З ефективним попитом Кейнс пов'язував суть своєї теорії.

Ця модель називається також "45-градусна модель", "модель доходи - витрати" або "кейнсіанський хрест".

Сукупний попит (AD) у моделі представлено плановими витратами - сумою, яку домогосподарства, фірми і держава мають намір потратити на купівлю товарів та оплату послуг (позначається літерою Е):

E=C+I+G.

Сукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами, Y.

Фактичні (реальні) витрати відрізняються від планових тоді, коли фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ) в умовах неочікуваних змін у рівні продажів.

Варто підкреслити, що і планові, і фактичні витрати в кейнсіанській моделі рівноваги є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим. Окрім цього, в моделі пропущено амортизаційні витрати та непрямі податки на бізнес, а тому можна вважати, що ВВП=ЧВП=НД.

Функція планових витрат, E=C+I+G, графічно зображується як функція споживання, C=a+b-(Y-T), "зміщена" вгору на величину I+G. Очевидно, що лінія планових витрат перетне лінію фактичних витрат у якійсь точці А, де реальні та планові витрати дорівнюють одне одному (Y=E). Наведений графік отримав назву кейнсіанського хреста (рис. 6).

Рис. 6 - Кейнсіанська модель рівноваги

На лінії завжди дотримується рівність фактичних інвестицій та заощаджень. У точці А, де доход дорівнює плановим витратам, досягається рівність між плановими та фактичними інвестиціями і заощадженнями, тобто встановлюється макроекономічна рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y1 перевищує рівноважний Y, то це означає, що покупці купують товарів менше, ніж фірми виробляють, тобто AD<AS. Нереалізована продукція набирає форми товарно-матеріальних запасів (ТМЗ), які зростають. Таке збільшення запасів примушує фірми скорочувати виробництво і зайнятість, що в результаті зменшує ВВП. Поступово Y1 зменшується до рівнятобто доход і планові витрати вирівнюються. Таким чином, досягається рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією (AD=AS).

Навпаки, якщо фактичний випуск Y2 менший за рівноважний рівень Y, то це означає, що фірми виробляють менше, ніж покупці готові придбати, тобто AD>AS. Підвищений попит задовольняється за рахунок незапланованого скорочення запасів фірм, що створює стимули до збільшення зайнятості і випуску. В результаті ВВП поступово зростає від рівня Y2 до рівня Y, і знову досягається рівновага: AD=AS.

2. ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ ДОБРОБУТУ

2.1 Поняття оптимуму Парето

У своєму «Навчанні політичної економії» В. Парето відмовився від традиційних підходів кількісної характеристики корисності на основі міжособистісних порівнянь корисності, сформулювавши поняття суспільної максимальної корисності, тобто те саме поняття, що в економічній літературі тепер прийнято називати «оптимум Парето».

Це поняття призначене для оцінки таких змін, що або поліпшують добробут усіх, або не погіршують добробуту усіх з поліпшенням добробуту принаймні однієї людини.

Концепція «оптимуму Парето» дозволяє, таким чином, прийняти оптимальне рішення по максимізації прибутку (відповідно і корисності), якщо теоретична аргументація оптимальної комбінації споживання базується на таких передумовах, як: тільки особиста оцінка власного добробуту; визначення суспільного добробуту через добробут окремих людей; непорівнянність добробуту окремих людей.

Рівновага ринку, що досягається завдяки механізмові вільного ціноутворення і конкуренції, як затверджують одні теорії, протиставляється ролі держави в регулюванні економіки, розглянутої як найважливіший елемент стабільності в інших школах економічної думки.

Оптимум по Парето говорить, що добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним, якщо будь-яка зміна цього розподілу погіршує добробут хоча б одного суб'єкта економічної системи. У ситуації, оптимальної по Парето, не можна поліпшити положення будь-якого учасника економічного процесу, одночасно не знижуючи добробуту як мінімум одного з інших. Такий стан ринку називається Парето-оптимальним станом. Відповідно до критерію Парето (критерію росту суспільного добробуту), рух убік оптимуму можливо лише при такому розподілі ресурсів, що збільшує добробут принаймні однієї людини, не наносячи збитку нікому іншому.

Вихідним посиланням теореми Парето стали погляди Бентама й інших ранніх представників утилітаризму з числа економістів про те, що щастя (розглянуте як задоволення або корисність) різних людей порівнянні й адитивні, тобто можуть сумуватися в якесь загальне щастя і усіх. І, по Парето, критерієм оптимальності є не загальна максимізація корисності, а її максимізація для кожного окремого індивіда в межах володіння визначеним вихідним запасом благ.

Виходячи з посилання про раціональне поводження індивіда, можна припустити, що фірма при виробництві продукції використовує такий набір виробничих можливостей, що забезпечить їй максимальну розбіжність між валовою виручкою і витратами. Споживач, у свою чергу, здобуває такий набір товарів, що забезпечить йому максимізацію корисності. Рівноважний стан системи припускає оптимізацію цільових функцій (у споживача - максимізація корисності, у підприємця - максимізація прибутку).

Це і є Парето-оптимальний стан ринку. Він означає, що, коли всі учасники ринку, прагнучи кожний до своєї вигоди, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарне задоволення (загальна функція корисності) досягає свого максимуму. І це майже те, про що говорив А. Сміт у своєму знаменитому пасажі про "невидиму руку" (правда, не в термінах корисності, а в термінах багатства).

Згодом дійсно була доведена теорема про те, що загальна ринкова рівновага і є Парето-оптимальний стан ринку.

Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Парето-оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.



Рис. 7 - Межа можливих корисностей

Межа можливих корисностей - модель економіки з двома економічними суб'єктами, які розподіляють між собою обмежений обсяг благ (рис. 7), - ілюструє множину комбінацій рівнів корисностей, які можуть бути досягнуті учасниками обміну. Всі точки відповідають Парето-ефективним розподілам. Проте різні варіанти розподілу добробуту суттєво відрізняються з точки зору справедливості. 

Парето-оптимальний розподіл ресурсів може не давати соціального оптимуму, допускаючи крайню нерівномірність розподілу наявних благ у суспільстві. Неефективний розподіл ресурсів іноді може бути більш справедливим, ніж ефективний.

З множини варіантів суспільство може реально реалізувати лише один. Конкретний вибір пов'язаний з конкретним поглядом на проблему справедливості, який і визначає функцію суспільного добробуту.

Функція суспільного добробуту ранжирує індивідуальні розподіли залежно від індивідуальних уподобань, а рівень суспільного добробуту виступає деякою функцією від індивідуальних функцій корисності і зростаючою функцією корисності кожного індивіда. 

Існують численні різновиди функції суспільного добробуту, найбільш відомими з яких є:

- функція суспільного добробуту Бентама (класична утилітаристська функція) - представляє рівень суспільного добробуту як суму індивідуальних функцій корисності членів суспільства; 

- функція добробуту як сума зважених корисностей (різновид функції Бентама): де є вагами, за допомогою яких суспільство зважує корисності окремих індивідів з огляду на їх важливість для суспільного добробуту;

- функція добробуту Роулза (мінімаксна) - показує, що зростання суспільного добробуту залежить від зростання добробуту індивіда з найнижчим його рівнем; 

- функція суспільного добробуту Бергсона - Семюелсона (індивідуалістична) [12, с. 311].

Всі функції, крім функції Бергсона - Семюелсона, виходять з кількісної (кардиналістської) концепції корисності, представляють уподобання індивідів відносно деяких станів суспільного розподілу благ. Індивідуалістична функція ґрунтується на ординалістській теорії, вона відображає індивідуальні уподобання і відповідні рівні корисності окремих індивідів відносно певних наборів споживчих благ.

Рис. 8 - Максимізація суспільного добробуту

Максимізація функції суспільного добробуту у відповідній графічній моделі (рис. 8) передбачає суміщення кривих рівного добробуту або суспільних кривих байдужості з межею можливих корисностей, що дозволяє визначити точку рівноваги. Будь-який інший стан на межі можливих корисностей неоптимальний щодо суспільного добробуту, хоча є Парето-оптимальним. У точці рівноваги забезпечується максимальний рівень добробуту економічних суб'єктів, проте такий розподіл - лише один з можливих варіантів справедливого розподілу. 

В цілому розрізняють чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості: егалітарний, утилітарний, роулзівський і ліберальний.

Егалітарний підхід вимагає рівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами. Проте такий розподіл, як правило, не є Парето-ефективним.

Утилітарний підхід розглядає суспільний добробут як суму добробуту всіх членів суспільства. Принцип перерозподілу доходів ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність: для заможних членів суспільства корисність одиниці вилученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростає корисність одиниці додаткового доходу для незаможних. У результаті суспільна корисність максимізується, Парето-ефективність досягається за більш рівномірного розподілу доходів. 

Роулзівський (концепція Дж. Роулза) підхід допускає існування нерівності, щоб не позбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці, але передбачає перерозподіл частини доходів більш продуктивних економічних суб'єктів на користь найбідніших членів суспільства. 

Ліберальний підхід полягає у тому, що результати конкурентних ринкових процесів вважаються справедливими, оскільки винагороджують тих, хто більш здібний і працьовитий, навіть якщо при цьому має місце крайня нерівність; не передбачає перерозподілу благ. Суспільно-оптимальними і справедливими вважаються виключно Парето-ефективні варіанти розподілу.

Егалітарний, утилітарний і роулзівський підходи передбачають державне втручання з метою коригування результатів ринкових процесів і досягнення більш справедливого розподілу, ліберальний підхід заперечує необхідність такого втручання. Сучасна держава прагне досягнення компромісу між критеріями оптимальності та справедливості.

Отже, суть поглядів Парето може бути зведена до двох тверджень:

- будь-яка конкурентна рівновага є оптимальною (пряма теорема),

- оптимум може досягнуть конкурентною рівновагою, що означає, що обраний виходячи з деяких критеріїв оптимум найкращим способом досягається через ринковий механізм (зворотна теорема).

Іншими словами, стан оптимуму цільових функцій і забезпечує збалансованість на всіх ринках. Оптимізація цільових функцій, по Парето, означає вибір найкращої альтернативи з усіх можливих всіма учасниками економічного процесу. Однак необхідно відзначити, що вибір кожного індивіда залежить від цін і початкового обсягу благ, яким він розташовує, і варіюючи початковий розподіл благ ми змінюємо і рівноважний розподіл, і ціни.

Звідси випливає, що ринкова рівновага - це найкраще положення в рамках, де уже сформувалася системи розподілу і модель Парето припускає несприйнятливість суспільства до нерівності. Такий підхід стане більш зрозумілий, якщо взяти до уваги "закон Парето", або закон розподілу доходів. На основі вивчення статистики ряду країн у різні історичні епохи Парето установив, що розподіл доходів вище визначеної величини зберігає значну стійкість, і це свідчить, на його думку, про нерівномірний розподіл природних людських здібностей, а не про недосконалість соціальних умов.

Звідси випливало вкрай скептичне відношення Парето до питань соціальної перебудови суспільства. Однак важко заперечувати положення, що оптимальне, по Парето, дуже часто є соціально неприйнятним. Тому навіть у руслі неокласичного напрямку політичної економії формуються інші теорії добробуту.

2.2 Теореми економіки добробуту

Теорія економіки добробуту є поняттям, що торкається нормативного аналізу економічних систем. Спрощуючи, можна сказати, що економіку добробуту становить механізм дослідження “правильного“ і ”неправильного”, або бажаного і небажаного у функціонуванні економіки. Предметом економіки добробуту є вивчення найкращого способу організації економічної діяльності, включаючи розподіл доходу і організацію податкової системи.

Одним з основних питань теорії добробуту є ефективність досконалої конкурентної економіки. Варто нагадати передбачення Адама Сміта щодо невидимої руки, діяльність якої таким чином впливає на економіку, що ті, хто дбає про свої власні інтереси, будуть найефективніше забезпечувати добробут суспільства. Усвідомлення правдивості інтуїції Сміта прийшло до економістів лише майже через два століття і відоме сьогодні як перша теорема економіки добробуту [12, c. 101].

Досконало конкурентна загальнорівноважна ринкова система буде виявляти розподільну ефективність. У такій системі всі ціни на товари дорівнюють граничним витратам, ціни факторів виробництва дорівнюють величинам їхніх граничних продуктів, що не має шкідливих зовнішніх впливів. За таких умов, коли кожний виробник максимізує прибутки і кожний споживач максимізує корисність, економіка в цілому є ефективною, ви не можете зробити щось краще для однієї особи, не завдавши шкоди іншій.

Однією з найбільш популярних моделей в останні роки стала модель Френсіса Еджуорт.

Встановлення загальної рівноваги у конкурентній ринковій економіці означає наявність повної системної ефективності, досягнення Парето-оптимального стану в усіх сферах економічної діяльності - споживанні, обміні та виробництві за відповідності структури виробництва структурі суспільних потреб. 

У конкурентній „економіці обміну” кожен споживач, розподіляючи оптимально свій доход, прирівнює відношення граничних корисностей благ до відношення їхніх цін.

На конкурентному ринку всі споживачі купують товари за одними й тими ж рівноважними цінами, тому гранична норма заміни благ для всіх споживачів в економіці буде однаковою. Взаємовигідний обмін триває доти, доки всі для всіх споживачів не зрівняються. 

За умови рівності граничних норм заміни для всіх учасників обміну досягається оптимальний розподіл благ між індивідами у споживанні, має місце рівновага, ефективна за Парето. Будь-які можливості поліпшення розподілу ресурсів споживання вичерпані. Не існує вигідних обмінів і жодної можливості підвищення добробуту як всіх споживачів у цілому, так і будь-якого з них за рахунок іншого.

Рис. 9 - Ефективність обміну в діаграмі Еджворта

Оптимізацію рішень щодо ефективного розподілу благ у процесі обміну на досконало конкурентному ринку за ординалістською версією ілюструє графічна модель „скринька Еджворта” (рис. 9). Вона представляє всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома споживачами. Рівновага встановлюється у точках дотику кривих байдужості кожного зі споживачів до лінії відносних цін (бюджетного обмеження). Якщо на конкурентному ринку попит не відповідає пропонуванню, ціни будуть змінюватись доти, доки криві байдужості обох споживачів знов стануть дотичними до лінії цін. У точці рівноваги граничні норми заміни благ кожного учасника ринку дорівнюють співвідношенням цін товарів. 

Якщо кожен учасник обміну максимізує свою корисність і при цьому відбувається взаємовигідна торгівля, то в результаті на ринку споживчих товарів встановлюється рівновага, за якої розподіл благ є Парето-ефективним за споживанням та обміном.

Крива контрактів у продуктовій скриньці Еджворта з'єднує всі точки ефективного розподілу обмежених благ між двома індивідами. Кожна точка на кривій контрактів відповідає точці ринкової рівноваги і ефективна за Парето, оскільки у цих точках жоден зі споживачів не може поліпшити свого стану, не погіршуючи при цьому стану іншого. На основі кривої контрактів будується межа можливих корисностей.

Стан економіки називається Парето - кращим по відношенню до іншого її стану, якщо в першому випадку добробут хоча б одного суб'єкта вище, а всіх інших не нижче, ніж у другому.

Парето - оптимальним (Парето - ефективним) називається такий стан економіки, при якому неможливо змінити виробництво та розподілення таким чином, щоб добробут одного або декількох суб'єктів збільшилася б без зменшення добробуту інших.

У будь-якій коробці Еджуорт існує необмежену кількість точок дотику від правого верхнього кута до лівого нижнього. Ця лінія називається контрактній кривій.

Контрактна крива: безліч точок у коробці Еджуорт, в яких стосуються криві байдужості. Кожна точка на контрактній кривій є ефективною, тому що ніхто не може поліпшити свого стану без погіршення стану іншого.

Точка загальної рівноваги обміну завжди розташована на контрактній кривій. Її точне розміщення залежить від: 1) первинних запасів і 2) відносної купівельної спроможності обох індивідів.

Парето-Поняття ефективність можна розчленувати на три складових:

1) ефективність в обміні;

2) ефективність у виробництві;

3) ефективність у структурі випуску продукції.

Стихійне функціонування ринкового механізму не просто встановлює рівновагу між попитом і пропозицією на всіх ринках і між цінами всіх товарів, послуг і факторів виробництва, а й забезпечує оптимальне функціонування економічної системи загалом.

Існують непереборні труднощі при побудові функції суспільного добробуту, пов'язані з нерозв'язністю проблеми справедливого розподілу. Тому виникла ідея вибрати такий критерій оцінки суспільного добробуту, який би не зачіпав розподілу добробуту між членами суспільства. Такий критерій був запропонований В.Парето.

Відповідно до цього критерію деяка подія покращує стан економіки, якщо внаслідок цього підвищується добробут хоча б одного індивіда без погіршення добробуту інших. Якщо за деякого стану економіки жодні зміни у виробництві й розподілі не можуть підвищити добробут хоча б одного суб'єкта, не знижуючи добробуту інших, то такий стан, за Парето, називають ефективним (оптимальним). При цьому справедливі наступні дві теореми (основні теореми теорії добробуту).

Теорема 1. Стан конкурентної рівноваги є Парето-ефективним.

Теорема 2. Парето-оптимальний стан може бути поданий як ринкова рівновага.

Концепція оптимального за Парето розподілу ресурсів базується на трьох передумовах, які беззаперечно є ціннісними судженнями:

1) кожна людина краще від усіх здатна оцінити свій власний добробут;

2) суспільний добробут визначається тільки в одиницях добробуту окремих людей;

3) добробут окремих людей непорівнюваний.

Існують граничні умови максимального добробуту. Ці граничні передумови - не більше ніж система рівнянь, яка повинна бути розв'язана для визначення невідомих цін і кількостей усіх товарів і послуг, розподілених між індивідами й видами споживання. Якщо відомі запаси ресурсів, що належать окремим особам, технічні коефіцієнти витрат, а також функція суспільного добробуту, яка є системою суспільних кривих байдужості (останні ранжують різні комбінації індивідуальних корисностей у відповідності до системи ціннісних суджень про розподіл доходу), то теоретично можливо розв'язати систему рівнянь відносно невідомих цін і кількостей.

Умовами оптимуму суспільного добробуту є такі.

1. Умова оптимального обміну. Відношення граничних корисностей, чи гранична норма заміщення для кожної пари споживчих товарів, повинно бути однаковим для всіх домогосподарств, які споживають обидва товари; іншими словами, усі домогосподарства в результаті повинні виявитися десь на контрактній кривій обміну (крива споживчих можливостей) у діаграмі Еджуорта, оскільки кожна її точка показує максимально можливий рівень задоволення потреб одного споживача при даному рівні задоволення потреб іншого.

2. Умова оптимального виробництва. У межах технічних обмежень співвідношення граничних прибутків (у натуральному вираженні), чи гранична норма заміщення для кожної пари факторів виробництва, повинно бути однаковим для всіх фірм у галузі, яка виробляє однорідний продукт. Якщо виробничі фактори відкладені по осях «ящика Еджуорта», ізокванти для будь-якої пари фірм повинні бути дотичними одна до одної; усі фірми у підсумку повинні бути на контрактній кривій виробництва. Крім того, гранична норма заміщення між виробництвом будь-яких двох товарів повинна бути однаковою для будь-яких двох фірм, що виробляють обидва товари.

3. Умова оптимальної структури продукції. Якщо задовольняються перша і друга умови, граничний продукт кожного фактора буде мати однакову цінність у кожній галузі, і ціни, що відповідають цій ситуації, будуть дорівнювати граничним нормам заміщення між благами, що споживаються (граничні норми заміщення при цьому загальні для всіх домогосподарств). Підсумовуючи, отримаємо, що гранична норма заміщення між будь-якою парою продуктів для будь-якого домогосподарства, що споживає обидва товари, повинна бути такою ж, як гранична норма заміщення між ними у виробництві.

4. Умова оптимальної інтенсивності використання факторів. Гранична норма заміщення між роботою й дозвіллям повинна дорівнювати граничній нормі технічного заміщення між годинами роботи і продуктом, що отримується в результаті; іншими словами, повинно бути неможливим збільшення сумарної цінності продукції, що випускається, при зміні оплати працівника у залежності, наприклад, від кількості робочого часу.

5. Умова оптимального моменту часу. Якщо враховувати розподіл вкладень ресурсів і випуску продукції в часі, перші чотири умови оптимуму можуть бути застосовані для того, щоб отримати оптимальні умови цього розподілу. Гранична норма заміщення в часі між кожним фактором виробництва і продуктом, також як і гранична норма заміщення в часі між факторами й між продуктами, повинна дорівнювати ставці відсотка по безризикових цінних паперах. Таким чином, ставка відсотка повинна вирівнювати граничні переваги на даний момент для всіх людей з нормою доходу відносно витрат. Якщо деякі активи є неліквідними, а їхній дохід ненадійним, то граничні ставки заміщення між кожною парою активів різних ступенів ліквідності й надійності повинні бути рівними для всіх домашніх господарств [28, с. 360].

Усі ці умови можуть бути підсумовані в одному основному критерії: суб'єктивні й об'єктивні граничні норми заміщення між будь-якими двома благами (продуктами і факторами) повинні бути рівними для всіх домогосподарств і всіх виробничих одиниць відповідно, і ці суб'єктивні й об'єктивні співвідношення повинні дорівнювати один одному.

Ці п'ять умов, разом узяті, складають необхідний базис для досягнення максимального добробуту. Однак, оскільки вони являються граничними умовами, або умовами першого порядку, їх недостатньо для того, щоб гарантувати максимум добробуту. На додачу їм необхідні ще умови другого порядку, спадної віддачі для того, щоб усі криві байдужості були випуклі й усі криві виробничої трансформації були ввігнуті донизу поблизу точки максимуму добробуту. Для того щоб добробут був максимальним, повинна виконуватися також сумарна умова: не може бути збільшена сума надлишків у виробників і споживачів шляхом запуску у виробництво нового продукту або вилучення старого. Економічний добробут буде максимальним при одночасному виконанні граничних умов, умов другого порядку і сумарних умов.

Існування держави, яка втручається в процеси встановлення досконалої конкуренції, фактично гарантує проблему квазіоптимуму (second best). Так, загальну рівновагу викривляють податки, оскільки сприяють відхиленню цін від рівноважних. Це впливає, з одного боку, на виробників (знижуються стимули виробництва), а, з іншого боку, - на вибір споживачів. Останні, прагнучи зменшити податковий тягар, вибирають товари-замінники. Зростаючі ефекти взаємозамінності призводять до викривлення сукупного попиту і, в кінцевому підсумку, до втрат ефективності. Загальна рівновага досягається на новому рівні, на рівні квазіоптимуму.

Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи групі галузей) викривлення не можуть бути ліквідовані, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі (чи групі галузей) з тим, щоб збалансувати економіку в цілому.

Такий підхід дає змогу по-новому поглянути на проблему невдач ринку. Вони існують тоді, коли обмін між покупцями і продавцями на вільному ринку не обумовлює досягнення максимуму ефективності випуску. Це буває там і тоді, де і коли приватні витрати (вигоди) не збігаються із суспільними граничними витратами (вигодами).

Дуже важливо відрізняти критерії добробуту, такі як економічна ефективність, справедливість, стабільність і життєздатність, від технічних (функціональних) показників, показників економічного зростання, індексів розподілу доходів, «розмаху» бідності, рівня інфляції, рівня виснаження матеріальних ресурсів.

Узагалі добробут включає два основних критерії: ефективність і справедливість. Ураховувати ці два критерії дуже важко. Крім того, рішення про ефективність можуть бути об'єктивними, але рішення про справедливість мають суб'єктивні елементи і не являються переконливими. Якщо економіст може встановити норми ефективності взагалі, то ніякий економіст, ніякий учений не може встановити єдині для всіх норми справедливості. Тому економісти схильні відділяти економічний аналіз, що базується на концепції ефективності, від економічного аналізу, що опирається на принципи справедливості. Однак економічний аналіз повинен здійснюватися з урахуванням двох аспектів - ефективності і справедливості, - це очевидно й необхідно. Ізолювання цих критеріїв один від одного призводить до багатьох помилок.

ВИСНОВКИ

До цього часу предметом вивчення була часткова рівновага. Наприклад, якщо фірма максимізує прибуток, використовуючи певні обсяги капіталу, робочої сили та сировини, то припускається, що суспільство спроможне забезпечити потреби фірми у цих ресурсах. Якщо споживач перебуває у рамках бюджету, то передбачається, що економіка надає йому можливість задовольнити свої бажання. Більш-менш зрозуміло, як балансується попит та пропозиція на індивідуальних ринках.

Проте існує величезна кількість ринків (рівно стільки, скільки благ), блага виробляє ще більша кількість виробників, які використовують різноманітні технології, лага споживаються споживачами з різноманітними смаками, більшість споживачів беруть участь у виробничому процесі.

Окрім величезного розмаїття споживчих благ та ресурсів, виробників та споживачів, існують також прямі та зворотні зв'язки між ними у процесі виробництва та споживання. Все це цілком доречно спонукає до ретельнішого вивчення загальної рівноваги. Загальна рівновага вивчає, яким чином балансується система взаємопов'язаних індивідуальних ринків споживчих благ та ресурсів, яким чином задовольняються потреби всієї сукупності споживачів у благах та виробників у ресурсах. Очевидно, що проблематика загальної рівноваги пов'язана з координацією виборів людей, які одночасно споживають і виробляють продукти суспільної економіки. Леон Вальрас вперше поставив проблему загальної рівноваги як математичну.

Індивідуальні ринки досягають часткової рівноваги і на ринках факторів виробництва, і на ринках кінцевих споживчих товарів. Проте економіка повинна досягати загальної рівноваги на всіх цих ринках. Ця загальна рівновага всіх ринків пов'язує їх ціновими зв'язками. Домашні господарства поставляють фактори виробництва і потребують кінцевих товарів; фірми купують фактори виробництва і перетворюють та продають їх як кінцеві товари.

Загальна рівноважна конкурентна цінова система логічно завершена. У ній є достатня кількість взаємозв'язків попиту і пропозиції, щоб визначати всі відносні ціни і всі обсяги вироблюваних товарів.

За деяких умов конкурентна загальна рівновага буде виявляти розподільну ефективність. Розподільна ефективність (інколи її називають "ефективністю Парето") означає, що матеріальне становище жодної особи не може поліпшитися без погіршення становища іншої. У такій ситуації економіка перебуває на обох межах - межі виробничих можливостей та межі можливих корисностей. Основним результатом аналізу загальної рівноваги є те, що ціни вказують на економічну обмеженість ресурсів для виробників і соціальну корисність для споживачів, конкурентний ціновий механізм дає змогу максимізувати обсяг виробництва з деяких ресурсів суспільства та за допомогою його технології.