Особливості сучасного економічного циклу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Херсонський національний технічний університет

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни „Політична економія”

на тему: ”ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ЦИКЛУ”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЦИКЛІЧНІСТЬ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Сутність і причини циклічності в економіці

1.2 Стан рівноваги

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЦИКЛІВ

2.1 Малі цикли

2.2 Базисний цикл і його фаза

2.3 Довгі хвилі

РОЗДІЛ 3. ЦИКЛІЧНІСТЬ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3.1 Причини і особливості циклічного розвитку в Україні

3.2 Перспективи устойчивого росту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

ВСТУП

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, швидке збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються інфляцією (зростанням цін), спадом виробництва і низьким рівнем зайнятості (безробіттям).

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні та іншими факторами. Тобто, циклічного характеру ринкова економіка набула з початку ХІХ ст., коли вона досягла високої зрілості. До цього циклічність не проявлялась достатньо рельєфно, що дало підставу класичній політичній економії говорити про без кризовий рівномірний економічний розвиток, що забезпечувалось, на думку її представників, доцільним і ефективним механізмом попиту та пропозиції. Проте з 1825 р., коли відбулась перша світова економічна криза, ринкова економіка з певною періодичністю переживає спади виробництва. Період від однієї кризи (спаду) до іншої назвали економічним циклом.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, що повторюються. Це означає, що кожна з його фаз повинна мати здатність до відтворення наступної. У підсумку цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклує накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при зародженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення, піднесення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Процвітання змінюється спадом або крахом.

Це явище давно було помічене вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи Спочатку вони охопили окремі найрозвинутіші країни, а згодом набули характеру світових криз. Економічні коливання негативно впливають на прибутки фірм та доходи населення. Тому циклічний розвиток економіки став предметом дослідження багатьох учених-економістів, які вже давно намагаються передбачати траєкторію економічного циклу. У минулому вони прогнозували економічний розвиток насамперед за такими економічними показниками, як виробництво сталі, обсяг перевезень, норма процента та деякі інші. Проте ці прогнози часто були далекими від дійсності. Нині економічна наука вступила в еру комп'ютерів і макроекономічних моделей. Моделювання дає змогу передбачити майбутню поведінку величезної кількості змінних. Прогнозування сьогодні стало значно точнішим, але не абсолютно точним. Ще неможливо враховувати всю сукупність економічних чинників, до того ж багато з них дуже мінливі. Загалом полеміка з приводу причин економічних коливань ще далека від завершення.

РОЗДІЛ 1. ЦИКЛІЧНІСТЬ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Сутність і причини циклічності в економіці

Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Тому важливою рисою економіки є її нестабільність. Процвітання змінюється крахом або панікою. Національний доход, зайнятість і виробництво падають. Ціни і прибуток знижується, а робітників викидають на вулицю (зростає безробіття). Врешті-решт досягається критична точка і починається пожвавлення. Відновлення може бути повільним або швидким. Воно може бути неповним і ,навпаки, настільки сильним, що призведе до нового буму. Нова смуга процвітання може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, велику кількість вільних робочих місць, підвищення цін і життєвого рівня. Або вона може означати швидке інфляційне роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова важка криза.

Така загалом картина "економічного циклу", який характеризує народне господарство індустріально розвинутих країн світу протягом останніх півтора століть по крайній мірі з того часу, коли розвинута грошова економіка, що характеризується тісним взаємозв'язком її ланок, прийшла на зміну суспільству з відносно натуральним господарством.

Хоча жоден цикл не подібний до іншого, всі вони мають багато спільного. Вони не подібні між собою, як близнюки, але в них можна виявити риси приналежності до однієї сім'ї. За своїм бурхливим і неврівноваженим проявом економічні цикли нагадують хвилі епідемічних захворювань, мінливості погоди.

Це попереднє зауваження повинно показати, що економічний цикл - це лише один з аспектів проблеми досягнення і підтримки високого рівня зайнятості та виробництва, а також прогресуючої економіки.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час розширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази - відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази.

Економічні цикли охоплюють не лише сферу безпосереднього виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Тому їх ще називають циклами відтворення. Матеріальна основа циклічного виробництва - масове фізичне оновлення капіталу і, насамперед, засобів праці.

Процес відтворення в дійсності далеко не завжди являє собою рівномірний, поступальний рух економічного зростання. У суспільному виробництві роки швидкого підйому змінюються періодами уповільненого руху, економічного спаду (кризи) та застою.

Коливання в русі суспільного виробництва, що регулярно повторюються протягом певного періоду часу означають циклічний характер його розвитку. Тривалість циклу визначають від однієї кризи до наступної або від одного піку підйому до наступного.

Причини циклічних коливань економічного розвитку економісти різних часів пояснювали з різних позицій. У XIX ст. Ж.Б.Сей, Д.Рікардо та ін. вважали, що загальні кризи неможливі, часткові кризи надвиробництва пояснювали порушенням пропорційності між різними галузями виробництва. Вони вважали, що рух ринкової економіки сам відновлює цю пропорційність. Протягом XX ст. економічні кризи неодноразово потрясали світ (таблиця №1). Вчені підходили до розгляду цього явища з різних позицій. Зокрема, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен пояснювали кризи не достатньою схильністю людей до споживання. На їх думку, доходи населення зростають швидше, ніж обсяги споживання. Вихід з кризи, відповідно до цієї позиції, полягає у стимулюванні сукупного споживання. Монетаристи на чолі з М.Фрідменом причини криз вбачають у недоліках кредитно-грошової політики.

Отже, в сучасній економічній теорії немає єдиного підходу щодо причин економічних криз та способів виходу з них. Досить часто сучасні економісти обмежуються загальними зауваженнями про те, що причини циклічного руху полягають у складному і суперечливому характері різноманітних сил і факторів, що впливають на рух і розвиток ринкової економіки.

Сучасна держава, як правило, має у своєму розпорядженні широкий спектр економічних інструментів для пом'якшення впливу циклічних коливань. Зокрема, з такою метою використовується гнучка система податків: підвищення або зниження податку на прибуток (на додану вартість), стимулює або, навпаки, стримує ділову активність у певних сферах діяльності. Державна кредитна політика (підвищення чи зниження процентної ставки) може підвищувати чи гальмувати інтерес до додаткових капіталовкладень. Ще одним інструментом державного впливу на економічний розвиток виступає бюджетна політика.

Одним з найвідоміших дослідників економічних циклів був учень М.І.Тугана-Барановського М.І.Кондратьєв. Вже його попередники (Х.Кларк, К.Виксель, В.Парето та ін.) зазначили наявність в економіці економічних циклів різної тривалості та глибини. Кондратьєв зробив спробу проаналізувати взаємовплив економічних циклів різної тривалості. Тож в економіці розрізняють такі види економічних циклів:

ѕ річні або сезонні коливання ділової активності. Вони в основному пов'язані з сільськогосподарським виробничим циклом, але, безумовно, не обмежуються лише сферою сільського господарства, оскільки попит на сільськогосподарську техніку, збут сировини для промисловості, зрештою, і споживацький попит мають досить виражений сезонний характер;

ѕ короткострокові економічні цикли - 3-3,5 роки (3-4 роки). Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються в сфері грошових відносин. Існує два різновиди грошових криз - загальні та специфічні. Загальні грошові кризи пов'язані з середньостроковим відтворювальним циклом і є складовою частиною загальних економічних криз. Специфічні грошові кризи розвиваються на основі суперечностей, притаманних грошово-кредитній системі;

ѕ торгово-промислові цикли - 7-11 років. Історія цих циклів починається з кризи надвиробництва 1825 р., що охопила Англію. Через 12 років у 1836 р. подібне явище охопило економіки Англії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою і відтоді цикли цього типу повторюються з періодичністю в 7-11 років;

ѕ великі економічні цикли або "довгі хвилі", тривалість яких становить 40-60 років Заставний Ф. Українська діаспора. Розселення українців у зарубіжних країнах. - Львів, 2004..

Фази середньострокового економічного циклу

У перебігу економічного циклу розрізняють чотири фази (рис. №1), що послідовно змінюють одна одну - "криза", "депресія", "пожвавлення" та "піднесення". Криза - це порушення рівноваги в економіці, результатом чого є зниження або зупинка виробництва. Під час найбільш глибоких криз відбувається руйнування продуктивних сил суспільства. Розрізняють два види криз - "криза надвиробництва" та "криза недовиробництва". Для розвинутої ринкової економіки найбільш характерною є криза надвиробництва. Його характерні риси:

Товарів виготовлено більше, ніж потребує платоспроможний попит на них; ускладнюється і унеможливлюється збут.

ѕ Внаслідок переважання пропозиції над попитом різко спадають ціни.

ѕ Різко скорочується виробництво.

4.Підприємці, які неспроможні оплатити свої боргові зобов'язання,розорюються.

5.Скорочення виробництва призводить до зростання безробіття,падіння життєвого рівня трудящих та відповідно - до подальшого скорочення попиту.

6.Банківські рахунки та цінні папери перестають вважатися надійним розміщенням капіталу. Зростає попит на готівку. Масове вилучення банківських вкладів веде до краху банків.

Масова пропозиція акцій та інших цінних паперів веде до різкого падіння цін на них. Савченко П.А., Пухтаєвич Т.О. "Макроекономіка". - Київ: Основи, 2005.

За кризою наступає депресія або застій. Протягом цього періоду скорочуються товарні запаси (частково реалізуються за низькими цінами, частково псуються). Реалізація товарів відновлюється, падіння цін припиняється. У період депресії обсяг виробництва дещо збільшується порівняно з кризою. Однак маса капіталів, що не знаходить застосування ані у виробництві, ані у торгівлі відтак зосереджується в банках. Пропозиція грошей перевищує попит на них, норма позичкового відсотку спадає до мінімуму.

Фази пожвавлення і піднесення ознаменовуються зростанням виробництва. На фазі пожвавлення відновлюється до кризовий рівень промислового виробництва.

В ході піднесення до кризові показники економічної активності перекриваються, виробництво сягає нового максимуму в межах даного циклу. Цикл завершується, готуючи умови нового надвиробництва і наступної кризи.

Основною фазою промислового циклу є криза, яка служить вихідною позицією наступного циклу. Однак у сучасній економічній теорії існує погляд на "кризу" та "бум" як на поворотні моменти циклу, основними ж його фазами вважається "спад" і "пожвавлення".

Перші ознаки наближення кризи відчувають на собі галузі, що виробляють товари тривалого використання (автомобілі, побутова техніка, меблі тощо). Оскільки вони не є товарами першої необхідності, попит на них скорочується при найменшому передчутті економічних негараздів. Скорочення попиту на них та їх виробництва веде до скорочення попиту на засоби виробництва для цих галузей. Відповідно скорочується кількість зайнятих і сумарний попит.

Загострення конкуренції за гроші покупця веде до зниження ціни, що вимагає зменшення витрат виробництва. Найефективніший спосіб - заміна старого устаткування більш продуктивним. Після кризи починається оновлення основного капіталу, що певною мірою зумовлює матеріальну основу періодичності криз.

За своїм змістом середньострокові цикли є не лише циклами саме надвиробництва, тобто лише відтворювального процесу, а ще й обміну розподілу та споживання. Саме тому циклічність виступає як багатомірний, багаторівневий процес. Основні аспекти, що характеризують циклічні коливання:

ѕ динаміка ВНП і національного доходу;

ѕ динаміка промислового виробництва;

ѕ динаміка зайнятості;

ѕ динаміка використання (завантаження) промислових потужностей;

ѕ динаміка реальних доходів населення;

ѕ динаміка норми прибутку (рентабельності). Самуельсон П.А., Нордгауз В.Д. „Макроекономіка”. - Київ:Основи,1995

Циклічні кризи надвиробництва називають ще "загальними", оскільки вони охоплюють значну, іноді більшу частину виробництва. Існують ще часткові кризи, які охоплюють лише певну сферу економічної діяльності (кризи грошового обігу, кредиту тощо). Можливі ще й галузеві кризи, які охоплюють лише певну галузь економіки. Значно, більш тяжкими для економіки є структурні кризи, які зумовлюються значними диспропорціями в розвитку народного господарства.

Ринкова економіка стикається і з відносними кризами недовиробництва. Зокрема, сировинна та продовольча кризи середини 70-х років призвели до різкого зростання світових цін на нафту, сировину, сільськогосподарські продукти і суттєво порушили пропорції відтворення в економічно розвинутих країнах. На кризи недовиробництва, окрім з економічних причин, суттєвого впливу завдають фактори природного та соціального характеру: посухи, неврожаї, гострі міждержавні та внутрішні конфлікти.

Значно більшою мірою кризи недовиробництва властиві адміністративно-командній економіці. Хронічні дефіцити багатьох видів товарів є не лише свідченням затамованої інфляції, недосконалості планування, але й адміністративного, вольового втручання в економіку без усвідомлення і врахування економічних законів і процесів.

циклічність економіка попит безробіття

1.2 Стан рівноваги

За своїм змістом поняття "економічна рівновага" досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринковихсистемах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується. За визначенням П. Самуельсона, рівновага - це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв'язки.

Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв'язків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага є конкурентно-ринковою. Формування її відбувається за певних умов: по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів; по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення; по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності; по-четверте, наявність розвинутої ринкової інфраструктури.

В умовах сьогодення в системі економічної рівноваги поряд з ринковими відносинами значне місце має державне регулювання.

Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншій економічній системі, зумовлюють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості економічних зв'язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв'язок між економічною рівновагою і суспільним поділом праці характеризується тим, що досягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспільного виробництва. Об'єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділу праці й процесів, для яких він є матеріальною основою, можливостей досягнення економічної рівноваги можна розглядати як один з найважливіших законів ринкової економіки. За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу. Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги. Епіцентром формування рівноваги в ринковій економіці є потреби людини. Тому вихідною ланкою багато структурного механізму ринкової рівноваги є рівновага між платоспроможним попитом населення і пропозицією. У ринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є природна ціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона формується в точці перетину кривих попиту і пропозиції й визначається як базова ціна, до змін якої змушена пристосовуватися економіка: зростання ціни приводить до розширення пропозиції порівняно з попитом, а падіння до розширення попиту порівняно з пропозицією.

Йдеться про ідеальні умови виробництва і реалізації продукції - наявність конкуренції і економічних зв'язків, за яких автоматично забезпечується рівність попиту і пропозиції. Виробництво породжує доходи, на які обов'язково купуються товари відповідної вартості, і пропозиція товарів сама створює необхідний попит. Ця взаємозалежність попиту і пропозиції була вперше обґрунтована ще в 1803 р. у роботі французького економіста Ж. Б. Сея "Трактат політичної економії". Вона має назву "закон Сея". В економічній літературі, в тому числі і в роботах К. Маркса, "закон Сея" справедливо критикувався за його абсолютизацію формування на цій основі ідеалістичних уявлень про повну гармонію ринкових відносин. Будаговська С, Ківієвич О. "Макро- і мікроекономіка". - Київ: Основи, 2006.

Найбільш загальні умови формування економічної рівноваги простого і розширеного відтворення були обґрунтовані К. Марксом у другому томі "Капіталу". Поділивши всю структуру суспільного виробництва на І та II підрозділи - виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання, К. Маркс визначив три основні умови пропорційної реалізації їхніх складових частин - с, V та т. Головна з них, на якій ґрунтуються дві інші умови, полягає в рівності суми змінного капіталу і додаткової вартості І підрозділу величині використаного у виробничому циклі постійного капіталу II підрозділу, тобто

І(У + ш) = Пс.

Обґрунтовані К. Марксом схеми реалізації сукупного суспільного продукту, які відображають умови його простого та розширеного відтворення, широко застосовують у практиці економічного програмування і планування багатьох країн, у тому числі країн Заходу. На основі схем розширеного відтворення американський економіст В. Леонтьєв розробив метод аналізу міжгалузевих зв'язків за принципом "витрати - випуск", який надав теорії рівноваги нові можливості практичного застосування. Подальший розвиток економічної теорії рівноваги зумовив поглиблення диференціації структури відтворювального циклу і виявлення на цій основі нових напрямів рівноважної взаємодії. Важливим внеском у теорію стало виділення поряд з ринками засобів виробництва і предметів споживання ринку послуг. К. Маркс, аналізуючи умови реалізації в середині XIX ст., абстрагувався від нього, адже на той час ринок послуг ще не був невід'ємною структурною ланкою відтворювального циклу. В сучасних умовах таке абстрагування недоречне: в більшості західних країн у сфері послуг, яка розвивається за своїми специфічними законами, працює 60-70 відсотків зайнятого населення.

Для аналізу умов рівноваги сучасної структури ринкової економіки поряд з третинним сектором виробництва - ринком послуг - особливого значення набуває і принципово нова сфера економіки - сфера інформатики. Відтворювальні процеси в цій сфері мають власну специфіку. За цих умов абсолютизація схем відтворювання, механічне накладання їх на структуру сучасних економічних процесів не відповідають реальній дійсності, обмежують можливості практичного застосування теорії економічної рівноваги.

Сталість економічної рівноваги визначається також широтою ринку: чим ширший ринок, тим менші коливання його цін і тим ближчі вони до вартісних пропорцій. Важливою умовою досягнення економічної рівноваги є розвиток національного ринку до інтернаціональних меж. Формування цілісної системи світового господарства припускає рівновагу не лише міжгалузевої структури товарного обміну, а й взаємну збалансованість економічних ресурсів - основних факторів виробництва.

Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв'язки динамічні, завдяки чому здійснюється вдосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги більш складного порядку.

У теорії циклічності рівновагу розглядають як вихідний стан економічної динаміки. Коли структурні порушення відтворювальних зв'язків досягають критичної величини, відбудова стану рівноваги здійснюється стрибкоподібне - через економічні кризи. В цьому випадку економічні кризи виконують функцію специфічного інструменту насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відбудови порушеної рівноваги. Відновити порушену рівновагу можна не тільки насильницьким, кризовим, а й еволюційним шляхом, оскільки рівноваги можна досягти і на основі застосування засобів анти циклічної політики держави та міждержавних об'єднань. Можливість вирівнювання кривої економічного зростання на інституціональній основі не дає підстав вважати можливим усунення факторів циклічності. Дія останніх є суб'єктивною, і їх слід обов'язково враховувати в економічній політиці. Отже, економічна політика як на мікро-, так і на макрорівні управління повинна містити в собі анти циклічні елементи.

Можливості застосування анти циклічної політики не однозначні в різних економічних системах і конкретних історичних умовах.

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багато структурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються 3-4 роки); середні цикли (строком 7-11 років); великі цикли (періодичність яких становить 40-60 років); вікові циклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства. Проте критерій довготривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвитку, характером впливу на економічні процеси. Крім того, різні цикли накладаються один на одного, що ускладнює їхню диференціацію.

У структурі циклічного економічного розвитку найрельєфніше виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють з малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середні цикли визначаються як базові. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. "Макроекономіка". - Київ: Четверта хвиля, 2006

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЦИКЛІВ

2.1 Малі цикли

Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи перевиробництва 1825 р., що охопила Великобританію.

Цей цикл тривав 12 років і закінчився кризою 1836 р., яка уразила економіку Великобританії та США. Через 11 років нова економічна криза захопила відтворювальні структури Великобританії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою. В неї було втягнуто абсолютну більшість промислових країн. Пізніше більшість криз були світовими. До них належать кризи 1866, 1873, 1882,. 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929- 1933, 1937-1938 рр. Після другої світової війни розгорнулися кризи 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958,1960-1961,1969-1970,1974- 1975, 1980-1982, 1992-1993 рр. Нова фаза спаду почалася на початку 1996 р. Усі названі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за допомогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте можна виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм Куклин В. М, Куклин С. М. Парадокси украинских реформ (мотивьі и собьітия). -Харьков - Львов, 2006.:

Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.

Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, циклічність за інших однакових умов виявляється менше.

Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старіння і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежувати матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структурних елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.

5.Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня,наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, аз другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Звідси випливає висновок про те, що анти циклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване. Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). - К., 2006.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза-рецесія, стискання, падіння. Вона характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням системи взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів; падінням курсу акцій, біржовою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної системи.

Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується після шоковою ситуацією. Основними її ознаками є: стабільність виробництва, але на найнижчому рівні; призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси; зберігається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій. Розпочинається фаза пожвавлення. Серед її основних виявів слід назвати: початок оновлення основного капіталу, модернізації виробництва; відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупного попиту; підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття; зростання позикового відсотка, товарних цін. Застій змінюється економічним зростанням, пожвавлення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер економіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Відновлюється до кризовий стан економіки. Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку, параметри якого значно перевищують попередній. Піднесення характеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибутків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайнятістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, наступного витка соціально-економічного розвитку суспільства.

Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них:

ѕ дія і вплив фази циклу виходять за національні межі; посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів; підвищується роль соціальних аспектів в механізмі анти циклічного регулювання;

ѕ фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;

ѕ науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторюються через 1-2 роки;

ѕ нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);

ѕ темпи піднесення невисокі - 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних; основні економічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;

ѕ суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;

ѕ зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока криза, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;

ѕ переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природно-економічних циклів;

ѕ частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні - ефективні методи регулювання їх;

ѕ кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва, індустрію відпочинку тощо). Іванченко О. Г. Україна в системі міжнародних відносин; історична ретроспектива і сучасний стан. - К., 2006.

Особливості сучасного економічного циклу потребують удосконалення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.

Внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення, І цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої - піднімання.

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток.

К. Маркс розрізняв два види грошових криз: загальні та специфічні. Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.

Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечностей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють власне джерело її саморозвитку. Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них. За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капіталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву й" є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.

Як свідчить економічна практика, кредитно-грошові потрясіння відбувалися через 3-4 роки після кризи середньострокового циклу. Вони часто бували такими інтенсивними, що переривали промисловий цикл і призводили до його роздвоєння. Такою була, наприклад, криза 1907 р., яка сталася лише через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900-1903 рр. Повоєнні кризи 1953-1954 та 1960-1961 рр. розпочалися після промислових криз 1948-1949 та 1957-1959 рр. Отже, Інтервал у 3-4 роки також мав місце. У 80-х роках - період найбільш подовженої за всю повоєнну історію фази економічного піднесення - вплив малих циклів на розвиток господарства І середньострокових циклів зберігся з усіма закономірностями. У західній економічній літературі існує дві точки зору щодо характеру взаємозв'язку середньострокових циклів і економічних криз та малих циклів і грошових криз. їхня диференціація пов'язана з різними підходами до розуміння принципів формування ринкової рівноваги. У кейнсіанській теорії вихідним є положення про те, що порушення у циклі відтворення є наслідком внутрішньої недосконалості ринкових механізмів саморегулювання. З цього кейнсіанці роблять висновок про те, що грошові кризи не самостійні, вони є лише результатом диспропорцій, які виникають безпосередньо у виробничій сфері, зокрема в інвестиційній структурі.

Теорія монетаризму ґрунтується на так званій монетарній теорії циклу. Вона виходить з того, що ринковий механізм спроможний самостійно забезпечувати структурну рівновагу, а фактор, який викликає дестабілізацію системи і зумовлює циклічність розвитку, - це грошова система. Звідси кризи і депресії ринкової економіки - грошове явище. Вони пов'язані насамперед з функціональними порушеннями, що виникають у сфері кредитно-грошових відносин.

Розбіжності в методології кейнсіанського і монетаристського підходів до розуміння економічної природи циклів визначила неоднозначність їхніх рекомендацій щодо здійснення анти циклічної політики.

Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кризи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкладень, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно застарілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-друге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчастіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші. Гарань О. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. - К., 2003.

2.2 Базисний цикл і його фаза

Загальне уявлення про макроекономічну динаміку дає дослідження економічних (ділових) циклів.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або базовий цикл) характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, яке проявляється у формі невідповідності попиту і пропозиції. У загальному виді цикл представляє собою результат коливання різних показників економічної активності (темпів зростання ВНП, загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей та ін.).

Окремі економічні цикли значно відрізняються один від одного по тривалості І інтенсивності. Але всі вони мають одні і ті ж фази, які по-різному іменуються різними дослідниками.

Отже, цикл поділяється на 4 фази:

I- пік або бум;

II- спад (депресія);

- дно або криза (нижня точка спаду);

- піднесення (підйом).

Економічні цикли є нерівномірними піднесеннями і спадами економічної активності.

Почнемо розглядати "пік" циклу, це коли в економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну або майже повну потужність. У цій фазі циклу рівень цін має тенденцію до підвищення, а ріст ділової активності зупиняється.

В наступній після піку фазі - "спаду" - виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни не піддаються тенденції до зниження. Ціни падають тільки у тому випадку, коли спад серйозний і тривалий, тобто коли виникає депресія. Тут доречно буде згадати приказку: "Коли сусід втрачає роботу, то це є спад, а якщо ви втрачаєте роботу, то це депресія!" Нижня точка спаду або депресії - "дно" - характеризується тим, що виробництво і зайнятість, досягнувши самого низького рівня, починають знову "вибиратись" з дна.

Нарешті, в фазі "пожвавлення" рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає, можливо аж до повної зайнятості. По мірі того, як пожвавлення в економіці набирає силу, рівень цін може почати підвищуватись до того часу, доки не виникне повна зайнятість і виробництво не почне робити на повну потужність.

Не дивлячись на спільні для всіх циклів фази, окремі економічні цикли істотно відрізняються один від одного по тривалості і інтенсивності. Тому деякі економісти віддають перевагу говорити про економічні коливання, а не про цикли, тому що цикли на відміну від коливань припускають регулярність.

Слід також доповнити, що спад у діловому циклі називають рецесією, яка визначається як період, в якому реальний ВНП скорочується не менш як протягом шести місяців. Рецесія починається від піку, і закінчується найнижчою точкою спаду - дном.

Хоча ділові цикли досить різні, вони мають багато спільного. Якщо надійний прогнозист у сфері економіки твердить, що насувається рецесія, то чи існують характерні риси, яких необхідно сподіватися під час рецесії?

Фактори, що характеризують рецесію:

ѕ Покупки споживачів часто різко зменшуються, а запаси автомобілів та інших товарів тривалого користування несподівано збільшуються. Фірми реагують на таку ситуацію скороченням виробництва І реальний ВНП падає. Невдовзі Інвестиції фірм у заводи, устаткування також різко скорочуються.

ѕ Попит на працю звужується, спочатку має місце скорочення середньої тривалості робочого тижня, а далі - звільнення з роботи І зростання безробіття.

ѕ Оскільки обсяг виробництва зменшується, то попит і поставки сировини також зменшуються, а ціни на сировину падають. Зарплата і ціни на промислові товари коливаються менше, ніж на сировину, але ці ціни зростають повільніше у роки падіння ділової активності.

ѕ Прибутки фірм різко падають у роки рецесії. Сподіваючись цього падіння, курси акцій, звичайно, повзуть униз, бо інвестори відчувають запах спаду. Оскільки попит на кредитні ресурси звужується, процентні ставки, звичайно, також зменшуються під час рецесії.

Ми говорили про спад. Піднесення є дзеркальним відображенням спаду і кожний з розглянутих факторів діє у протилежному напрямку.

Що спричиняє ділові цикли? Хоча у даному випадку немає однозначної відповіді, ділові цикли, звичайно, є результатом змін у сукупному попиті. Типовий цикл пояснюється на Рис. 3, де зображено, як звуження сукупного попиту зменшує обсяг виробництва.

Нехай економіка перебуває у короткостроковій рівновазі у точці В. Далі внаслідок змін у споживчих видатках, видатках держави або фірм крива сукупного попиту перемістилася ліворуч у положення АD. Якщо немає змін у сукупній пропозиції, то економіка досягає нової рівноваги у точці С. Зауважте, що обсяг виробництва зменшується з Q до Q і ціни падають (або, що нині реальніше, зменшується темп інфляції).

Зменшення сукупного попиту призводить до зниження економічної активності.

Переміщення униз кривої АD щодо відносно горизонтальної І незмінної кривої АS призводить до зменшення обсягу національного виробництва або до зниження цін чи темпів Інфляції.

Зауважте, що внаслідок переміщення кривої АВ ліворуч розрив між фактичним і потенційним ВНП під час рецесії стає більшим.

У разі піднесення ситуація протилежна. Крива АО переміщується праворуч, обсяг виробництва наближається до потенційного ВНП або навіть виходить за його межу, а ціни (темп інфляції) зростають.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження.

З цього погляду всі економічні цикли поділяються:

- цикли Кондратьєва (довгохвильові: 40-60 років); рушійною силою тут є: радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

- цикл Кузнєцова (20 років); рушійна сила - зрушення у відтворювальній структурі виробництва;

цикл Джаглера (7-11 років); рушійна сила - підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

цикли Китчина (3-5 років) - обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємстві;

приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1 до 12 років; існують у зв'язку з коливанням інвестиційної активності.

Основними індикаторами фаз циклу служать: рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг випуску продукції, оскільки динаміка рівнів інфляції і процентної ставки може бути різною в залежності від факторів, які спричинили спад.

2.3 Довгі хвилі

Теорія довгих хвиль виходить з того, що економічна система постійно знаходиться в стані відхилення від макроекономічної рівноваги. По-перше, це відхилення попиту від пропозиції та навпаки на довгих відрізках часу. По-друге, це відхилення, пов'язане зі зміною попиту на устаткування, будови, будівельні матеріали і т.п. Ці відхилення долаються в межах виробничих циклів середньої довготи. По-третє, це довге відхилення від рівноваги, тривалість яких складає 40-60 років. Вони мають місце на ринках виробничих будівель, будівель інфраструктури та робочої сили. Відзначимо, що перший та другий типи відхилень мають місце при одному і тому ж технологічному засобі виробництва, в межах якого проходить зміна ряду поколінь техніки та технології. Після того, як можливості підвищення ефективності в межах науково-технічних принципів, що використовуються, вичерпані, відбувається перехід до використання нових науково-технічних принципів, перехід до нового технологічного засобу виробництва. Наступає епоха науково технічної революції. Цей перехід займає значний час та дає початок новій довгій хвилі, що й трапляється сьогодні в усіх індустріально розвинених країнах, історія свідчить, що адміністративно-командна економічна система не в змозі забезпечити такий перехід. Доказ тому -відставання НТП в СРСР у зрівнянні з провідними країнами заходу в 70-90 рр.

Можна стверджувати, що ринкова система в цьому відношенні має властивість постійно стимулювати науково-технічний прогрес, так що в цьому зацікавлено само суспільство, засноване на змішаній ринковій системі.

Отже, велика заслуга Кондратьєва в тому, що висказуючи ще в 1922 році думку про існування великих циклів кон'юнктури, він математичними розрахунками довів, що перехід від висхідної до низхідної фази великого циклу буде мати місце на границі 20-30-х років, попереджуючи тим самим Велику світову депресію 1929-1933 рр., що поразила економіку США, країн Західної Європи та Північної Америки. Постраждали від неї усі країни. Про це пишуть й економісти світу. Так, американський економіст Ш. Майталь фіксує, що «в 1920 р. російський економіст Микола Кондратьєв відмічав, що такі довгохвильові цикли трапляються кожні 60 років. Він звернув увагу на попередні депресії, які починались в 1814 р. (в кінці наполеонівських війн) і в 1873 р. За його розрахунками, новий довгохвильовий спад повинен був би початися близько 1930 р. Так і трапилось, про що сповістив крах Уолл-стріту у 1929 р." Алексеєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох. (Державотворчий процес 1985-1999 рр.). - К., 2000.

Великою заслугою Кондратьєва явилось й те, що він вперше створив комплексну економічну схему, що відображає хвильоподібні коливання економічної динаміки трьох видів: короткі цикли, середні та великі з зображенням вікового тренду (тенденції') розвитку економіки.

«Серед технічних винаходів, - писав Н.Д. Кондратьєв, - можна вказати як найголовніші: динамо машину постійного струму Грамма (1870 р.),вакуум-насос Шпренгеля (1875 р.), установку для видобутку аміаку (1875 р.),свердловий верстат (1875 р.), газовий мотор (1876 р.), електропередачу з постійним струмом (1877 р.), електричний телефон (1877 р), Томасів метод виплавки сталі (1878 р.), повітряні гальма Вестінгауза (1879 р.), електричний локомотив Сіменса (1878 р.), електричну залізну дорогу (1880 р.), електричну зварку й ковку (1881-1889 рр.), електричний трамвай (1881 р.), електро трансформатори (1882 р.), бездимний порох (1884 р.), перший вдалий дирижабль Ренара та Кредса (1884 р.), бензинові двигуни (1885 р.),електропідйомник (1887 р.), електропередачу змінного струму (1891 р.), електроплавку (1892 р.), без дротний телеграф (1892 р.), мотор Дизеля (1893р.), аероплани (1895 р.) та Ін." Усі вищезазначені наукові відкриття та технічні винаходи знайшли швидке застосування в промисловості,створюючи глибокий технічний, економічний та організаційно-структурний переворот в області виробничих сил суспільства в цілому. Все це придало відчутний імпульс темпам господарської діяльності країн не тільки Західної Європи та США, але й інших країн світу.

Помітний І той факт, що початок підвищувальної хвилі третього великого циклу співпав не тільки з новими успіхами науки та техніки, але також і з трьома крупними явищами в світовій економіці: