Главная
Коллекция "Otherreferats"
Экономика и экономическая теория
Ефективність суспільного виробництва та шляхи її підвищення
Ефективність суспільного виробництва та шляхи її підвищення
Шляхи підвищення ефективності виробництва як суспільного процесу в Україні. Виробнича функція, соціальна та економічна ефективність та її показники. Закони економії часу та зростання продуктивності праці. Ефективність за Парето та соціальний оптимум.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.06.2011 |
| Размер файла | 394,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство внутрішніх справ України
Харківський національний університет внутрішніх справ
Сумська філія
Кафедра соціально-економічних дисциплін
Курсова (контрольна) робота з дисципліни
„Основи економічної теорії”
на тему: „Ефективність суспільного виробництва та шляхи її підвищення”
Студента 1-го курсу, групи
Смірнов Владислав Ігорович
Науковий керівник: канд. екон. наук, доцент
Пушкаренко П.І.
Суми-2009
Зміст
- Вступ
- 1. Шляхи підвищення ефективності виробництва
- 1.1 Сутність ефективності суспільного виробництва
- 1.2 Виробнича функція
- 1.3 Соціальна та економічна ефективність, та її показники
- 1.4 Економікс і ефективність
- 2. Закони економії часу та зростання продуктивності праці
- 2.1 Закон економії часу
- 2.2 Закон зростання продуктивності праці
- 2.3 Ефективність за Парето та соціальний оптимум
- 3. Стан і шляхи підвищення ефективності виробництва в Україні
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ. Слово "виробництво" наводить нас на думку про підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини та інше. Щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. Процес виробництва матеріальних і духовних благ становить трудову діяльність людей. Але без взаємодії з природою виробництво неможливе. Був час, коли людська діяльність зводилася до користування готовими матеріалами і силами природи. Сутність виробництва полягала в тому, що людина своєю працею користувалася дарами природи (ліс, вугілля) і її силами, змінювала їхню форму, пристосовувала до своїх потреб.
Виробництво матеріальних благ має тривалу історію розвитку - від примітивних кам'яних знарядь добування їжі до сучасного виробництва, яке увібрало в себе новітні досягнення науки, техніки і технології. Розвиток матеріального виробництва супроводжував процес суспільного поділу праці та обміну результатами праці. Історії відомі три великих суспільних поділи праці.
Перший суспільний поділ праці відбувся 5-7 тисячоліть тому, коли землеробські племена відокремилися від тваринницьких.
Другий суспільний поділ праці пов'язаний з відокремленням ремесла від землеробства, що стало початком розмежування міських і сільських поселень.
Третій суспільний поділ праці характеризується відокремленням торгівлі від виробництва і формуванням прошарку людей, зайнятих у сфері обміну.
Суспільний поділ праці означає відокремлення і співіснування різних видів трудової діяльності.
Розрізняють такі основні форми суспільного поділу праці:
загальний, який виникає в результаті поділу суспільного виробництва на окремі великі сфери (промисловість, сільське господарство, сфера послуг тощо);
частковий, що є результатом поділу сфер виробництва на галузі (наприклад, промисловість - видобувну, енергетичну, машинобудування, харчову, тощо; сільського господарства - на рослинництво і тваринництво, транспорт - на залізничний, автомобільний, морський, повітряний);
одиничний - форма поділу праці, яка характеризує цей процес всередині окремого підприємства (між цехами, бригадами, працівниками різних спеціальностей).
Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:
власне виробництво;
розподіл;
обмін;
споживання.
Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості.
Насамперед тісний зв'язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте. [2, с.46-47]
1. Шляхи підвищення ефективності виробництва
1.1 Сутність ефективності суспільного виробництва
Ефективність суспільного виробництва - це якісна характеристика, яка відображає рівень розвитку продуктивних сил і ступінь забезпечення потреб суспільства. Її визначають і оцінюють шляхом зіставлення результатів виробництва та витрат. Підвищення ефективності виробництва знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення. [3]
Суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери. Матеріальне виробництво - сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага і надають матеріальні послуги. Нематеріальне виробництво - сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні і соціальні потреби людей.
У сучасних умовах значення сфери нематеріального виробництва і послуг значно підвищується, його зростання стає закономірністю соціально-економічного розвитку всіх країн, особливо розвинутих цивілізованих держав. Сьогодні у сфері нематеріального виробництва та послуг розвинутих країн зайнято понад 55% працездатного населення й виробляється від 60 до 75 % валового національного продукту. Це свідчення високого рівня життя людей та зміни пріоритетів у задоволенні їхніх потреб. В Україні ці показники значно нижчі, тому найважливішим стратегічним завданням для нашої економіки повинно бути прискорення розвитку галузі, що задовольняють духовні і соціальні потреби людей.
Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови - фактори виробництва, - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.
На кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно зароджуються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого великого розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва.
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.
Праця, як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг [4., с 108-113]
В економічній науці протягом останього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освідченого та кваліфікованого працівника розглядається, як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.
Людський капітал сформований у результаті інвестицій і накопичених людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стану здоров'я, які доцільно і ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва. [5., с 208-213]
Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країн двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов'язані одне з одним, проте не тотожні.
Економічне зростання - це розвиток національної економіки протягом певного періоду часу, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).
Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання. [5., с 116-117]
1.2 Виробнича функція
Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, це ще й відтворенння життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.
Виробництво завжди є процесом суспільним. Суспільне виробництво в цілому - це складна і комплексна система, в якій можна виділити 3 рівні:
- Працю індивідуального працівника;
- Виробництво в межах підприємства, фірми (мікрорівень);
- Виробництво на рівні суспільства, держави (макрорівень).
Під час аналізу всіх рівнів виробництва слід враховувати обмежену виробничу можливість окремого працівника, фірми, суспільства в цілому (абсолютна обмеженість - недостатність ресурсів для задоволення всіх потреб, відносна обмеженість - недостатньо ресурсів для вирішення окремого завдання).
Первинними факторами виробництва були - земля і праця.
Отже, під факторами виробництва слід розуміти блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ - готової продукції; основні види факторів - капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницький хист. Основними факторами слід вважати - працю, капітал, матеріальні ресурси.
2. Виробнича функція - співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції. [6] Незалежно від класифікаційного визначення всі фактори виробництва використовують для виготовлення економічних благ. Припустимо, що за дуже спрощеного виробничого процесу один фактор використовують для виготовлення якогось одного матеріального блага. Це можна зобразити у вигляді формули:
Q=F (A)
де Q - економічне благо; А - фактор виробництва; F - функція.
У даному разі економічне благо є результатом одного фактора. У реальній дійсності процес виробництва відбувається значно складніше і в ньому використовують, як правило, не один, а багато факторів.
Якщо процес виробництва перебуває на лінії АА, фактор виробництва використовується оптимально і постійно відтворюється; якщо нижче цієї лінії, фактор виробництва використовується частково; якщо вище лінії АА, цей фактор використовується надмірно. У двох останніх випадках порушується рівновага виробничого процесу, що призведе або до дефіциту фактора, або до потреби в його додатковій кількості. Таким чином, найефективніше використання фактора виробництва є умовою подальшого збільшення масштабів виробництва, умовою розширеного виробництва того чи іншого продукту.
Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію. Річ у тім, що теорія факторів виробництва спирається певною мірою на використання математичного, модельного апарату, яким виступають факторні моделі у вигляді математичної залежності, пов'язуючи величину одержаного результату виробництва з використанням виробничих факторів, що обумовили цей результат.
Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.
На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства.
Як правило, виробнича функція має теоретичне значення, але не позбавлена й практичного застосування. її широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба - Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів - капіталу і праці.
Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба - Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції, у подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.
Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріальність технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв'язку зі значними технічними й технологічними змінами у виробничому процесі.
Е. Денісон дослідив показник нематеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки неінвестоваиих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.
Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.
Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.
Властивості виробничої функції:
1. Існує границя для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнуто шляхом збільшення витрат одного ресурсу і незмінності інших.
2. Існує певна компліментарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взаємозв'язаність цих факторів.
3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні у довгостроковому періоді. [1, с.40-43]
Виробнича функція займає важливе місце в економічній теорії як модель, її безпосередньо належить не до процесу обміну, а до процесу виробництва. Але, як всі інші моделі, використовувані в мікроекономіці, модель виробничої функції базується на позитивістській методології, що передбачає обмеження аналізу зовнішнім кількісними співвідношеннями без постановки питання про сутнісний, якісний зміст
Переосмислення виробничої функції з позицій політичної економії дозволяє порушити цілий ряд актуальних питань, дуже значущих для сучасної економіки. До них належить, зокрема, міра відповідності частки власників факторів виробництва в су купному доході тому вкладові, який кожний даний фактор вносить до цього доходу Тим самим на строго науковий грунт виходить проблема економічної справедливості в розподілі доходів. [16., с.40]
1.3 Соціальна та економічна ефективність, та її показники
Соціальна та економічна ефективність Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність виражає ступінь вдоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним.
Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату, її визначають за такою формулою:
Е=П/З
де П - вартість продукту, З - матеріально-грошові затрати.
В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.
Між соціальною та економічною ефективністю існує взаємозв'язок. З одного боку, поліпшення задоволення особистих потреб усіх членів суспільства об'єктивно вимагає зростання економічної ефективності. Так, не можна підвищити добробут народу, не забезпечивши істотне зростання продуктивності суспільної праці. Економічна ефективність виступає могутньою підоймою вирішення соціальних проблем. З іншого боку, підвищення соціальної ефективності виступає вирішальним фактором раціонального та економного ведення господарства в інтересах суспільства та окремих його членів.
Проте на практиці подібний взаємозв'язок не завжди існує, що проявляється в нераціональному використанні матеріальних ресурсів, забрудненні навколишнього середовища тощо. Якщо втрачається зв'язок між соціальною та економічною ефективністю, то це фактично означає, що виробництво здійснюється заради виробництва, тобто воно набуває безглуздого характеру. Об'єктивною закономірністю має бути зростання ефективності виробництва такої продукції і такої якості, яка дійсно потрібна суспільству для задоволення його потреб. У цьому суть взаємозв'язку економічної і соціальної ефективності господарської діяльності.
Продуктивність праці - це синтетичний показник ефективності виробництва. В ній у концентрованому вигляді відбиваються всі сторони господарської діяльності: технічний прогрес, організація виробництва, використання трудових і матеріальних ресурсів. Тому не випадково, що саме рівень продуктивності праці нерідко розглядається як найважливіший показник прогресивності суспільної форми виробництва. Продуктивність праці - це показник використання робочої сили. Ефективність же матеріально-речових факторів виражається такими показниками, як матеріаловіддача і фондовіддача. [7]
Матеріаловіддача - це відношення вартості продукту до матеріальних затрат. Вона показує, скільки виробляється продукції на одиницю затрат праці, втіленої в предметах праці. Наприклад: вироблено 100 пар взуття - на суму 10 000 крб., витрачено сировини, матеріалів, палива - на 4 000 крб., матеріаловіддача = 10000/4000= 2,5крб. Це означає, що на карбованець матеріальних затрат припадає 2,5 крб. готового продукту.
Зворотний показник являє собою матеріалоємність. У наведеному прикладі він становить 0,4 крб. Матеріалоємність валового продукту України становила: в 1985 р. - 0,54 крб., в 1991 р. - 0,51 крб. і в 1994 р. - 0,56 крб. Матеріаловіддача за вказані періоди відповідно була 2, 1,9 і 1,8 крб. Зниження матеріальних затрат лише на 1 коп. на кожний карбованець суспільного продукту в цілому по республіці дало б змогу отримати додатково 3,8 млрд. крб. національного доходу.
Фондовіддача - це відношення вартості продукту до основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів. Наприклад, на підприємстві використовується щорічно основних виробничих фондів на суму 1 млн. грн., а продукції випускається за рік на 1,2 млн. грн. Тоді фондовіддача становитиме: 1,2 млн. грн. /1 млн. крб. = 1,2 грн. Це - важливий показник інтенсивності використання фондів. Якщо обладнання не простоює, а використовується в дві-три зміни, то відповідно виробляється і більше продукції, а отже, і вища фондовіддача. Це - також важливий показник технічного стану фондів. Якщо досконаліше й продуктивніше застосовується обладнання, то відповідно має бути вищою і фондовіддача. [2, с.61-62]
Завдання полягає в тому, щоб забезпечити інтенсивне використання найновішого обладнання, відмовившись від збиткового застарілого устаткування. При цьому продуктивність впроваджуваного нового обладнання має зростати швидше, ніж його вартість. Однак недотримання цих вимог технічного прогресу зумовило істотне зниження фондовіддачі. Так, у матеріальному виробництві України вона щорічно падала: в 1981-1985 і в 1986-1990 рр. - в середньому на 2,0%. За 1991-1994 рр. валовий суспільний продукт в Україні зменшився на 43%, а виробничі основні фонди зросли на 10%. В результаті фондовіддача в 1990 р. становила 0,91 крб., а в 1994р. - 0,47 крб.
Для характеристики повної фондовіддачі нерідко її розраховують як відношення валового продукту до всіх виробничих фондів. Для цього визначають середньорічну вартість основних і оборотних виробничих фондів (їхню загальну вартість на початок і кінець року ділять на 2, або їхню вартість по місяцях ділять на 12). [7]
Зазначені основні показники ефективності виробництва тісно між собою пов'язані. Насамперед слід підкреслити прямий зв'язок між підвищенням продуктивності праці і відповідним зростанням фондовіддачі. Водночас динаміка цих показників може не збігатися. Це може бути зумовлене: а) об'єктивними причинами, головним чином первинним етапом індустріалізації виробництва (наприклад, для збирання врожаю зернових в оптимальні строки необхідно істотно збільшити кількість комбайнів, хоч урожайність при цьому зростає незначно); б) суб'єктивними причинами (скажімо, коли залучається до виробництва малопродуктивна техніка, яка до того ж і використовується не досить інтенсивно). Незважаючи на це, все ж загальним закономірним процесом має бути такий, коли науково-технічний прогрес позитивно позначається на всіх результатах господарської діяльності.
Названі основні показники ефективності суспільного виробництва виражають (поряд з іншими) лише окремі результати господарської діяльності. Щоб мати уявлення про ефективність виробництва в цілому, необхідно проаналізувати всю систему факторів, які впливають на кінцевий результат. Цей інтегральний показник ефективності виробництва можна виразити такою формулою:
E=П/ (З+М+уФ)
де Е - ефективність виробництва; П - продукт чи доход; 3 - затрати живої праці; М - матеріальні затрати; Ф - одноразові вкладення в основні виробничі фонди; у - коефіцієнт переведення затрат одноразових вкладень в основні фонди. [2, с.61-62]
1.4 Економікс і ефективність
Покликання економічної науки полягає в тому, щоб забезпечити найкраще, найефективніше використання виробничих ресурсів з метою задоволення багатоманітних матеріальних потреб суспільства, що швидко зростають, усіх його індивідів та інституцій.
Саме тому предметом науки економікс, як її прийнято називати на Заході, є ефективне застосування того, що має у своєму розпорядженні суспільство, найраціональніше використання ресурсів. "Економікс - пишуть автори відомого підручника, - це дослідження поведінки людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів. Економікс досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини". Економічна ефективність вимірюється співвідношенням використаних ресурсів та ефективним результатом, тобто співвідношенням "витрати - випуск". Чим більше одержано продукції на одиницю ресурсів, тим вища ефективність економіки. Проте ця залежність не така вже й проста. Обмеженість ресурсів неминуче зумовлює за інших однакових умов обмеженість випуску продукції. Однак людина, наприклад, може посіяти ті культури і там, де для них кращі умови, і домогтися набагато кращих результатів. Вона може застосувати більш ефективні сучасні технології, що також забезпечить зростання кінцевого результату, ефективності виробництва.
Важливим показником ефективного використання людських ресурсів є забезпечення повної зайнятості працездатного населення. У колишньому Радянському Союзі при формальній повній зайнятості населення у виробництві фактично існувало приховане безробіття, коли люди рахувались на роботі, але потенціал їхньої праці використовувався далеко не повно, що знаходило вираження у значно нижчій продуктивності праці порівняно з розвиненими країнами світу.
Або такий факт. Україна виробляє мало енергоресурсів, особливо нафти й газу, і змушена закуповувати їх в інших країнах, передусім у Росії. Закуплені за високими світовими цінами енергоресурси до того ж неефективно використовуються. Наприклад, Франція споживає 30 млрд. м3 газу, тобто втричі менше, ніж Україна, але при цьому виробляє продукції у 5 разів більше. Сьогодні весь світ широко використовує енергозберігаючі технології, послідовно проводить режим ефективного використання газу, чого в Україні немає. Ефективне використання ресурсів - це дійовий чинник не тільки зменшення витрат валюти на закупівлю енергоресурсів, зовнішньоекономічної незалежності країни, а й виходу її на передові позиції сучасної енергозберігаючої технології.
Усе це засвідчує, що економікс - суспільна наука, наука про ефективність використання рідкісних та обмежених ресурсів в інтересах найповнішого, максимального задоволення безмежних потреб суспільства.
Такий підхід до визначення предмета економічної теорії є обґрунтований та істотний, оскільки забезпечує розв'язання докорінних проблем життєдіяльності суспільства. Однак він реалістичний і дійовий для суспільства, яке вже сформувалось і розвивається на прогресивних економічних та політичних засадах. Як ми вже зауважували, проблема ефективного використання ресурсів безпосередньо стосується і України, яка йде шляхом глибоких реформацій до утвердження ринкової економіки.
Водночас не можна не бачити, що для здійснення соціально-економічних перетворень слід чітко уявляти, які сторони суспільства і в яких напрямах мають перебудовуватися. Тут потрібне набагато повніше розуміння структури економіки країни і суспільства в цілому. З цього погляду вкрай важливо розкрити сутність і основні риси методологічного підходу до визначення предмета економічної теорії.
соціальний оптимум продуктивність праця
Класична методологія виходить з того, що суспільство і його економіка мають складну структуру. Вона включає продуктивні сили, виробничі відносини і надбудову. Ці елементи глибоко взаємозалежні та взаємодіють. Розкривши складові елементи суспільства та його економіки, можна визначити предмет економічної теорії.
Особисті та матеріально-речові чинники виробництва у своїй сукупності та взаємодії становлять продуктивні сили суспільства. Це означає, що "кістково-мускульна система" (виробниче устаткування), "судинна система" (транспорт, трубопроводи), енергетична й інформаційна системи, виробнича і соціальна інфраструктура, нарешті, багатомільйонна та багатогранна за своєю спеціалізацією та кваліфікацією робоча сила в сукупності становлять продуктивні сили суспільства. Зміст продуктивних сил не можна спрощувати. їхній розвиток характеризує ступінь оволодіння людиною силами і явищами природи. Рівень розвитку продуктивних сил знаходить вираження у продуктивності суспільної праці, яка означає збільшення маси одержаного продукту порівняно з витратами праці на його виготовлення. Ось чому рівень розвитку продуктивних сил, продуктивності суспільної праці є важливим критерієм і показником суспільного прогресу.
Розвиток продуктивних сил - це єдиний процес історичного розвитку людства. Кожний новий ступінь суспільного прогресу, спираючись на досягнення попереднього етапу, підносить продуктивні сили на новий більш високий рівень розвитку. Саме продуктивні сили втілюють у собі загальнолюдські цінності, які характеризують наступність, спадкоємність у суспільному розвитку.
Продуктивні сили, відбиваючи ставлення людини, суспільства до природи, характеризують важливий, але лише один бік суспільного виробництва. Адже продуктивні сили, ставлення людини до природи опосередковуються відносинами між людьми.
А це означає, що продуктивні сили завжди мають певну суспільну форму, яку утворюють відносини між людьми в процесі виробництва, тобто виробничі відносини. Люди виробляють життєві блага не ізольовано, не поодинці, а співпрацюючи у процесі виробництва. Тому виробничі відносини - це друга органічна складова суспільного виробництва. [8]
2. Закони економії часу та зростання продуктивності праці
2.1 Закон економії часу
Сутність цього закону полягає у подоланні суперечності між необхідністю збільшення вільного часу і зайнятим часом.
Розвиток суспільного виробництва на певному етапі зумовлює об'єктивну потребу збільшення вільного часу. Це пояснюється тим, що опанування знань і набуття працівниками майстерності відбувається не тільки під час самого процесу праці, а й за його межами, коли вони підвищують свій професійний і культурний рівень. Потреба у вільному часі для всебічного розвитку членів суспільства, відпочинку і виховання дітей ще більше зростає в умовах науково-технічного прогресу.
У недалекому майбутньому мірилом багатства буде вільний час, а рівень інтелекту людей стане головним чинником економічного прогресу.
Однак збільшенню вільного часу перешкоджає зайнятий час, який включає робочий і неробочий зайнятий час. Фонд часу обмежений певним обсягом, його не можна збільшити, можна лише змінити його структуру. Засобом розв'язання цієї суперечності с економія зайнятого часу.
Економія зайнятого часу і збільшення вільного часу є складовими суспільного прогресу. Сьогодні країни світу, які мають високі результати науково-технічного прогресу, високий рівень культури населення, передову освіту головним чином досягають цього завдяки збільшенню вільного часу за рахунок економії зайнятого часу.
Практика багатьох розвинених країн свідчить, що формами вияву закону економії часу є скорочення робочого часу, зайнятого неробочого часу, зменшення розмірів робочого дня. Формулу кількісного виразу економії часу зображено на рис.
На жаль, один із показників цієї формули - норма вільного часу - ще не дістав відповідного визнання як один із важливих соціально-економічних критеріїв розвитку суспільства і не став звичайною статистичною величиною.
Економія часу сприятиме збільшенню норми вільного часу. Вона відображає можливості суспільства для інтелектуального розвитку особистості, рівень його прогресивності. [3]
2.2 Закон зростання продуктивності праці
Цей закон відображує існування суперечності між зростанням потреб і обмеженими можливостями екстенсивного розвитку економіки. Розв'язання суперечності здійснюється на основі підвищення продуктивності праці, що знаходить конкретне вираження в економії робочого часу.
Форми вияву закону зростання продуктивності праці і кількісне вираження цього закону зображено на рис.
Підвищення продуктивності праці свідчить про випереджальне зростання обсягу продукту порівняно зі зростанням витрат праці. Протилежний процес спричиняє появу негативних форм вияву закону зростання продуктивності праці: нестачу робочої сили, зниження трудової активності. [10]
2.3 Ефективність за Парето та соціальний оптимум
Концепція ефективності конкурентної ринкової системи базується на понятті „ефективності за Парето”. Ефективність за Парето (Парето-оптимум) означає, що ресурси розподілені оптимально, якщо ніхто не може покращити свого становища, не погіршуючи становища іншого.
Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Парето-оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.
Межа можливих корисностей - модель економіки з двома економічними суб'єктами, які розподіляють між собою обмежений обсяг благ - ілюструє множину комбінацій рівнів корисностей, які можуть бути досягнуті учасниками обміну. Всі точки відповідають Парето-ефективним розподілам. Проте різні варіанти розподілу добробуту суттєво відрізняються з точки зору справедливості.
Парето-оптимальний розподіл ресурсів може не давати соціального оптимуму, допускаючи крайню нерівномірність розподілу наявних благ у суспільстві. Неефективний розподіл ресурсів іноді може бути більш справедливим, ніж ефективний.
З множини варіантів суспільство може реально реалізувати лише один конкретний вибір пов'язаний з конкретним поглядом на проблему справедливості, який і визначає функцію суспільного добробуту.
Принцип перерозподілу доходів ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність: для заможних членів суспільства корисність одиниці вилученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростає корисність одиниці додаткового доходу для незаможних. У результаті суспільна корисність максимізується, Парето-ефективність досягається за більш рівномірного розподілу доходів.
Суспільно-оптимальними і справедливими вважаються виключно Парето-ефективні варіанти розподілу. Ефективність функціонування конкурентної ринкової системи оцінюється за двома рівнями - часткової та загальної рівноваги.
Часткова конкурентна ринкова рівновага - рівновага на ізольованому ринку певного товару - є ефективною, оскільки у точці рівноваги економічна цінність продукту для споживача і граничні витрати його виробництва співпадають. Рівноважна ціна дорівнює граничним витратам і граничній цінності продукту. За будь-яких відхилень від рівноваги ці величини не співпадають, розподіл ресурсів не є Парето-ефективним. Ринок досконалої конкуренції автоматично забезпечує їх перерозподіл через зміну ціни. За відновлення рівноваги на рівні не існує жодної можливості покращити стан покупців чи продавців, економіка стає ефективною за Парето. У стані рівноваги споживчий і виробничий надлишки досягають максимальної величини. Сукупний надлишок споживачів і виробників показує виграш всього суспільства.
Але економіка не складається з окремих ізольованих ринків. Навпаки, існує система тісно переплетених між собою ринкових цін, зміна яких на одному ринку викликає численні і значні зміни на інших споріднених ринках. Коли всі ринки факторів виробництва і кінцевої продукції досягають часткової рівноваги, встановлюється загальна рівновага економічної системи.
Загальна рівновага - це стан рівноваги, за якого у всій економічній системі, на всіх ринках встановлюються ціни рівноваги. Цінами загальної рівноваги називаються ціни, за якими загальний обсяг споживання кожного блага не перевищує обсягу його виробництва. Загальна рівновага відображає ефекти зворотного зв'язку. Ефектом зворотного зв'язку називається зміна цін і кількості товарів на певному ринку як реакція на зміни, що виникають на споріднених ринках.
Модель загальної економічної рівноваги Вальраса відображає взаємозв'язок ринків готової продукції і ринків факторів виробництва в умовах досконалої конкуренції, яка дозволяє забезпечити одночасну рівновагу множини ринків. Закон Вальраса визначає залежність між окремими ринками за умов досконалої конкуренції: сума надлишкового попиту на всіх ринках повинна дорівнювати нулю.
Аналіз загальної рівноваги розширює можливості оцінки ефективності функціонування ринкової економіки. [11., с176-189]
3. Стан і шляхи підвищення ефективності виробництва в Україні
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. [12, с 6]
Метою державної фінансової політики є забезпечення істотного підвищення рівня життя громадян нашої країни. Його показники слід орієнтувати на рівень добробуту населення, досягнутий у розвинутих країнах. Розв'язання такого завдання передбачає прийняття відповідних програм на довгострокову перспективу, конкретизованих на кожний визначений період. При цьому слід усвідомлювати: таких результатів можна досягти лише за умов, що Україна за рівнем економічного розвитку досягне потенціалу розвинутих держав.
Прийняття виваженої програми, спрямованої на досягнення значного підвищення добробуту українських громадян, слід віднести до важливих чинників розвитку нашої країни. її виконання має забезпечити консолідацію суспільства, інтеграцію інтересів громадян і владних структур, посилення їхньої співпраці, активізацію розвитку творчої активності населення. Важливо й те, що розв'язання окреслених завдань сприятиме підвищенню відповідальності уряду. Необхідно активізувати діяльність не тільки з розробки, а й із забезпечення фінансування та виконання прийнятих програм.
Засобом досягнення поставлених цілей є передусім забезпечення поступального розвитку економіки. Гострі соціальні проблеми, що мають місце в нашій країні, повинні розв'язуватися шляхом прискорення структурної перебудови економіки, нарощування виробничого потенціалу, оновлення технічної бази господарського комплексу, підвищення конкурентоспроможності та ефективності національного бізнесу, активізації участі громадян у виробничих процесах та ін.
Не менш важливим є раціональне використання досягнутих результатів. Збільшення доходів, як наслідок забезпечення високого приросту ВВП, має спрямовуватись на зміцнення фінансового потенціалу вітчизняного бізнесу, підвищення його конкурентоспроможності та ефективності, забезпечення зростання оплати праці зайнятих. Причому такі результати повинні сприяти нарощуванню доходів державного та місцевих бюджетів, що дасть змогу забезпечити соціальні виплати з боку органів державного управління в розширених обсягах.
Абстрагуючись від показників розвитку економіки, за основу пропонується взяти дані, що відбивають реальний рівень життя громадян. До них відносять тривалість життя, рівень народжуваності, співвідношення мінімальної заробітної плати та споживчого кошика, вартість купівлі одного метра житла та ін.
Поліпшення перелічених показників - найважливіше завдання будь-якої урядової команди. Але досягнення такого поліпшення можливе лише за умови забезпечення поступального економічного зростання протягом тривалого періоду. Адже коли скорочуються темпи зростання ВВП, втрачається підґрунтя для покращання життєвого рівня народу: накопичений фінансовий і виробничий потенціал витрачається на забезпечення поточного споживання. І це визнано науковцями та практиками не лише нашої, а й зарубіжних країн. А стосовно нашої держави забезпечення приросту економіки за нераціональної структури господарського комплексу, відсутності адекватної ринковим умовам інфраструктури, низької конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу перетворюється на найважливіший чинник розв'язання проблем як економічного, так і соціального розвитку. Причому досягнення економічного та соціального рівня розвинутих країн не можливе без забезпечення економічного зростання темпами, набагато вищими, ніж у цих країнах.
До найгостріших проблем слід віднести занижений рівень вартості робочої сили, а отже й оплати праці, що зумовило її невисоку продуктивність. Як наслідок - результати економічного зростання не спрямовуються на підвищення рівня життя та поступальний розвиток економіки. Крім того, підвищення рівня життя громадян унаслідок економічного зростання стримує досить розвинутий тіньовий сектор економіки, зокрема свідома, цілеспрямована орієнтація частини підприємницьких структур на застосування схем незаконної мінімізації оподаткування, практика виведення капіталів за кордон та ін. [13., с.3-12]
Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України (254к/96-ВР), утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами. [14]
Низький рівень оплати праці, особливо в еквіваленті до іншої валюти, значне безробіття перетворюють трудову міграцію на основний засіб забезпечення прийнятного рівня життя значної частини населення країни. Трудові міграційні поїздки до країн СНД, Західної і Центральної Європи стали поширеним явищем: їх обсяги, за найбільш вірогідними оцінками, становлять близько 2 млн осіб у середньорічному обчисленні, при цьому за сприяння офіційних посередників за кордоном працевлаштовано близько 40 тис. осіб. Тривалість перебування на роботі за кордоном становить, як правило, від двох тижнів до кількох років, у середньому - близько 6 місяців. Таким чином, пропозиція робочої сили громадянами України за межами держави становить 5 відсотків загальної її кількості.
Міграційні процеси піддаються регулюванню більшою мірою, ніж складові природного руху. За умови збереження існуючих тенденцій у соціально-економічному розвитку сальдо міграції залишиться на рівні, близькому до сучасного. У разі стійкого підвищення рівня та якості життя обсяг вибуття населення з України поступово зменшуватиметься в результаті пом'якшення дії факторів, що стимулюють від'їзд, та завдяки розширенню можливостей здійснення зворотної трудової міграції без зміни місця проживання. Сальдо міграції може стати додатним уже через кілька років, згодом воно постійно зростатиме і досягне до 2015 року 50 тис. осіб на рік. [15]
Висновок
Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.
Життя суспільства потребує задоволення його матеріальних потреб, тобто товарів і послуг. Серед них виділяють предмети першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло) і предмети розкоші (дорогоцінні прикраси, власні засоби пересування). Закономірно, що з розвитком економіки те, що колись було предметом розкоші, стає необхідністю. Саме таку метаморфозу здійснили радіоприймачі, телевізори, відеомагнітофони, комп'ютери та багато інших товарів.
Важливою закономірністю є те, що з розвитком суспільства роль послуг у задоволенні потреб людей випереджає споживання матеріальних благ. І це зрозуміло, адже споживання, наприклад, продуктів харчування має певні межі. Людина не може з'їсти більше, ніж дозволяє її шлунок. Певні межі має й споживання одягу, забезпечення житлом. А ось потреби людини в освіті весь час зростають. Те саме можна сказати про культурні запити (телебачення, кіно, книги, журнали, газети), потреби в охороні здоров'я та багатьох інших послугах. Саме це й визначає більш швидкий розвиток сфери послуг порівняно з матеріальним виробництвом. [17., c.526-527]
Нарешті, важливо підкреслити, що потреби суспільства безмежні, а отже, повністю задовольнити потреби і суспільства в цілому, і окремих індивідів чи інституцій неможливо. Справа в тому, що потреби зростають і примножуються, задоволення однієї з них породжує іншу.
Для створення матеріальних благ і послуг необхідні певні економічні ресурси. Економічні ресурси - це природні багатства, що є сировиною для виробництва товарів і послуг, та люди, які за допомогою різних засобів праці переробляють сировину, виготовляють продукцію. Економічні ресурси мають таку структуру. Передусім це матеріальні ресурси - земля або сировинні матеріали і капітал, тобто те, за допомогою чого переробляється сировина чи обробляється земля і виробляються товари. Це означає, що крім споживчих товарів існують інвестиційні, тобто такі, які забезпечують розвиток виробництва (засоби виробництва). Окремою важливою частиною ресурсів є людські ресурси, тобто праця людей та їхні підприємницькі здібності.
Праця - це фізичні та розумові здібності людини, за допомогою яких вона приводить у дію засоби виробництва. Підприємницькі здібності займають особливе місце у понятті "людські ресурси". Адже саме підприємець поєднує матеріальні ресурси з працею людей, організує виробництво товарів і послуг. До того ж саме він приймає рішення щодо організації та вдосконалення виробництва, виявляє новаторство, впроваджуючи нові техніку і технологію, організацію виробництва. Приймаючи рішення, підприємець неминуче ризикує, прагнучи одержати більший прибуток.
Усі економічні ресурси, тобто чинники виробництва, мають одну головну властивість - вони рідкісні й існують в обмеженій кількості. Орні землі, корисні копалини, устаткування, робоча сила завжди певною мірою обмежені або рідкісні. Звідси реальна суперечність економіки: у той час як потреби суспільства безмежні, економічні ресурси, за допомогою яких виробляються товари і послуги для задоволення потреб, обмежені й рідкісні.
Список використаної літератури
1. Основи економічної теорії: Підручник // О.О. Мамалуй, О.А. Грищенко, Л.В. Грищенко, Г.Ю. Дарнопих та ін.; За загальною редакцією О.О. Мамалуя. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 480с.
2. Основи економічної теорії: Навч. посібник // За загальною редакцією П.В. КеушаА, В.І. Депутат, С.О. Тульчинської. - К.: Каравела, 2007. - 448с.
3. http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,93/id,111
4. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За редакцією В.Д. Базидевича. - К.: Знання - Прес, 2001. - 581 с
5. Маршалл А. Принципы экономической науки: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1993. - Т.1. - 416 с
6. http://www.br.com.ua/referats/Microeconomic/7901. htm
7. http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/Oet01-05/5204. htm
8. http://library. if.ua/book/61/4306.html
9. http://library. if.ua/book/64/4608.html
10. http://library. if.ua/book/64/4607.html
11. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2 т. - М.: Республика, 1992 часть
12. Конституція України. - Київ: Преса України, 1996. - Ст.
13. Фінанси України 2007
14. http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=436-15
15. http://www.gdo. kiev.ua/files/db. php? god=2004&st=2719
16. Павлишенко М. Соціальна економыка в концепції еволюції // Економіка України. - 2008. - № 12. - С.64-72
17. Економічна енциклопедія: У трьох томах. - К.: Видавничий центр "Академія", 2000-2002. - Т.2
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття ефективності сільськогосподарського виробництва. Місце рослинництва в економіці господарства. Продуктивність праці при виробництві продукції рослинництва. Економічна ефективність виробництва і реалізації; рентабельність виробництва продукції.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 05.04.2017Система показників ефективності сільськогосподарського виробництва. Шляхи підвищення продуктивності праці при виробництві продукції рослинництва. Кореляційний аналіз залежності рентабельності продукції рослинництва від енерго- та фондозабезпеченості.
курсовая работа [128,2 K], добавлен 24.05.2016Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Показники ефективності виробництва цукрових буряків і методика їх визначення, рівень виробництва та економічне обґрунтування. Організація та оплата праці в галузі, форми та системи.
курсовая работа [54,6 K], добавлен 26.04.2014Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, методика та головні етапи її визначення при вирощування картоплі. Динаміка посівних площ, урожайності та валових зборів. Шляхи підвищення ефективності виробництва даних коренеплодів.
курсовая работа [261,2 K], добавлен 05.12.2015Комплексна механізація та вдосконалення технології виробництва сої на сільськогосподарському підприємстві "Надія" с. Перехрестівка Сумської області. Дослідження методів інтенсифікації виробництва сої, аналіз і шляхи підвищення її економічної ефективності.
курсовая работа [185,3 K], добавлен 24.04.2014Фактори, що визначають продуктивність і ефективність праці на підприємстві, основні чинники, що впливають на їх зростання. Наслідки підвищення або зниження продуктивності праці. Основні напрямки підвищення продуктивності і ефективності праці, їх оцінка.
реферат [26,0 K], добавлен 15.08.2009Показники економічної ефективності виробництва молока та методика їх визначення. Динаміка поголів’я корів, їх продуктивності. Розвиток агропромислової інтеграції в молочному підкомплексі. Визначення рівня беззбитковості виробництва молока в господарстві.
курсовая работа [616,8 K], добавлен 02.08.2015Часткова та загальна рівновага. Концепція ефективності конкурентної ринкової системи. Межа можливих корисностей. Соціальний оптимум. Функція суспільного добробуту: Бентама, Роулза (мінімаксна), Бергсона–Семюелсона. Криві байдужості.
реферат [70,4 K], добавлен 07.08.2007Економічна ефективність та її визначення у зерновому господарстві. Основи аналізу ефективності виробництва та формування ринку зерна. Виробництво, динаміка виконання плану та урожайності зернових та зернобобових культур у господарстві "Асканійське".
курсовая работа [66,8 K], добавлен 16.03.2008Поняття "трудові ресурси", їх структура. Фактори, що впливають на ефективність їх використання. Організаційно-економічна характеристика СТОВ "Ранок". Аналіз динаміки його трудового потенціалу. Шляхи вдосконалення продуктивності праці на підприємстві.
курсовая работа [65,2 K], добавлен 03.12.2011
