Державне регулювання цін і ціноутворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний Технологічний університет

Кафедра

Політичної економії та міжнародної економіки

Контрольна робота

Предмет: Державне регулювання економіки

Тема: "Державне регулювання цін і ціноутворення"

Виконав:

студент групи ОАЗ-56

Яненко О.М.

Перевірив: викладач

Мословська Г.Ю.

Житомир 2011

План

1. Методи цінового регулювання

2. Основні цілі державного регулювання ціноутворення

3. Ціни і державне регулювання цін

4. Тести

Література

1. Методи цінового регулювання

Ціна є одним з найважливіших інструментів регулювання економіки. її регулювальний вплив на економіку охоплює багато напрямів. За допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень НТП, підвищення якості товарів тощо.

Регулювальні функції ціна найефективніше може виконувати лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових факторів. Але як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності і цілей соціально-економічного розвитку країни.

Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного впливу на процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни.

В Україні державне цінове регулювання регламентується Законами України "Про ціни і ціноутворення", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підриємницькій діяльності", постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів) тощо. Закони у сфері ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за порушення його, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання закони доповнюються та конкретизуються рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, до другої -- управління з питань цінової політики Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні, аналіз і прогнозування динаміки цін і тарифів, розроблення відповідних пропозицій щодо регулювання цін і отримання інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Повноваження Міністерства економіки щодо регулювання цін постійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на транспортування його територією України та роздрібних цін на газ для населення.

Управління з питань ціноутворення місцевих державних адміністрацій мають право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально профілактичні державні та комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару, тощо.

Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, установлюючи ціни, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом,

Національним банком України). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів і пасажирів залізничним транспортом, Міністерство зв'язку -- тарифи на основні послуги зв'язку, Національна комісія з питань регулювання енергетики -- тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають державному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про відповідне держрегулювання цієї сфери економіки.

Вплив держави на ціни і ціноутворення.

· Спостереження за цінами:

Виявлення зростання вартості життя для визначення індексу щорічного мінімального підвищення заробітної плати, впливу зростання цін на витрати виробництва та конкурентоздатність.

· Опосередкований (непрямий вплив на ціну):

Здійснюється завдяки введенню або відміні обмежень у зовнішній торгівлі, зміні облікової ставки, податків, розміру емісії грошей тощо.

· Державне втручання в процес ціноутворення:

Санкціонування урядовими органами завищення витрат виробництва: у собівартість включається завищені амортизаційні списання, відрахування у різні фонди.

· Прямий державний вплив на ціни:

Передбачає надання субсидій, встановлення податку на додану вартість, встановлення цін на підакцизні товари.

· Встановлення державою фіксованих цін і тарифів:

Пільгові ціни на продукцію державних підприємств (наприклад, на мінеральну сировину, електроенергію з державних електростанцій, залізничні, поштово-телеграфні тарифи тощо).

· Лідерство в цінах.

Має місце у тих сферах виробництва, де значна частка держави або держава виступає великим покупцем чи замовником (будівництво, продукція ВПК тощо).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання конкретних методів цінового регулювання залежить від стану економіки країни, породжене певними умовами.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класифікацію форм і методів державного регулювання цін.

Размещено на http://www.allbest.ru/

2. Основні цілі державного регулювання ціноутворення

Державне регулювання цін -- це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити декілька найтиповіших цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення:

Запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться, коли в економіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит основних товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов вдаються переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів і послуг установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.

Стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручування спіралі "зарплата -- ціни" і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов найбільшого поширення набули такі методи: тимчасове "заморожування" (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів підвищення їх, використання граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соціально важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Ці методи державного регулювання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати.

3. Забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно невисокої ефективності суспільного виробництва, коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується через низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється дотуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад, акцизного збору). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових надходжень до бюджету, спричинені низькими цінами на товари першої необхідності.

Захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигідним імпортування іноземних товарів. І навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує механізм дотування національних виробників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їхні ціни до необхідного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни, держава через механізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до необхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних методів (квотування, ліцензування).

Стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Регулювання цін монополістів здійснюється або через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін. Зазначені методи мають як недоліки, так і переваги і різною мірою використовуються урядами економічно розвинених країн.

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Головними завданнями інспекцій є: здійснення державного контролю за дотриманням установленого порядку затвердження й застосування цін; захист законних інтересів громадян; викорінення фактів зловживань суб'єктами підприємництва з метою одержання незаконних доходів за рахунок підвищення цін; експертиза економічного обґрунтування цін і тарифів; установлених підприємствами незалежно від форм власності і господарювання.

Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають й інші державні та недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів.

Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють підприємницьку діяльність.

Важливим індикатором здоров'я економіки є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін і зниженням купівельної спроможності грошей. Вона виникає не стихійно, а під впливом двох факторів: грошових -- емісія паперових грошей, швидкість обертання їх, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют; виробничих (негрошових) -- монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратний характер економіки.

Грошові фактори формують інфляцію попиту, яка виявляється у перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту в її класичному вигляді.

Виробничі фактори викликають інфляцію витрат (пропозиції). Причиною цієї інфляції також є гроші, але тут вони відіграють пасивну роль. Головним її імпульсом стає збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування тощо. Інфляція витрат завжди загрожує скороченням товарного забезпечення і, зрештою, породжує спад виробництва і скорочення робочих місць.

Інфляція є постійним фактором економічного життя, повна її ліквідація практично неможлива. Помірна, порівняно стабільна та передбачувана інфляція ще не створює великих проблем в економіці. Вона навіть може стимулювати певне пожвавлення виробництва та підвищення зайнятості. Але неконтрольоване зростання її сприяє розвитку негативних процесів в економіці, уражаючи виробництво, розподіл і споживання.

Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем ДРЕ, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків держава здійснює антиінфляційну політику.



Утілення в життя такої політики потребує від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи реалізації її, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Завдання боротьби з інфляцією та обмеження масштабів інфляційних наслідків -- різні й потребують різних методів регулювання.

Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат тощо.

У сучасній практиці мають місце такі напрями антиінфляційної політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів (регулювання витрат).

Сутність дефляційної політики полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою обмеження його та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як що до товарів, так і щодо грошей. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, структурно-інвестиційної і бюджетної політики.

Сутність політики доходів полягає в прямому обмеженні зростання цін і доходів і передовсім заробітної плати. Політика доходів справляє подвійний вплив на інфляцію. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів; в ціну яких входять ці величини. Це гальмує саморозвиток інфляційних процесів. Водночас стримування зростання заробітної плати спричиняє обмеження платоспроможного попиту, що негативно впливає на економіку. Тому політика доходів часто використовується в поєднанні із заходами дефляційної політики. Особливістю політики доходів є можливість проведення її не тільки щодо економіки країни в цілому, а й у межах окремих секторів економіки, зокрема в державному. Регулювання цін і заробітної плати в державному секторі справляє подвійний вплив на інфляційні процеси, стримуючи підвищення загального рівня цін і стабілізуючи державний бюджет.

З-поміж заходів антиінфляційної політики помітне місце посідають заходи, спрямовані не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. З таких можна назвати адаптаційну політику, яка реалізується за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче призводить до зниження реальних доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв'язку з цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і заощаджень населення з урахуванням зростання цін. Така індексація не усуває інфляції, а лише пом'якшує її негативний вплив, хоч вона й сама може перетворитися на потужний інфляційний фактор, якщо здійснюється за умов бюджетного дефіциту, котрий фінансується за рахунок грошової емісії.

Отже, здійснення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією.

3. Ціни і державне регулювання цін

ринковий ціноутворення економічний політика

Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутворення як основний елемент підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Однак ідеальної загальної та повної свободи ціноутворення ніколи не було. Проблема полягає у визначенні ступеня та форм обмеження вільного ціноутворення.

Як свідчить історія розвитку країн з ринковою економікою, ще в минулому столітті деякі держави намагалися регулювати ціни. За останні 150 років вдавалися до таких заходів з метою регулювання цін: встановлювали тарифи на послуги залізничного транспорту, пошти, телеграфу, а також державні монопольні ціни на "акцизні" товари; продавали продовольчі товари з державних запасів у неврожайні роки; запроваджували сприятливу митну політику та непряме оподаткування, що істотно впливало на рівень внутрішніх цін.

Заходи впливу на ціноутворення стали невід'ємними складовими системи державного регулювання економіки. Державне регулювання цін, як свідчить досвід розвинених країн, може мати законодавчий, адміністративний та економічний характер. Ухвалені парламентами закони утворюють правову основу відносин між суб'єктами господарювання, а також між ними і державою у сфері ціноутворення. Сукупність цих законів являє собою цінове право, що входить до складу цивільного права.

Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає насамперед спостереження за рівнем цін. Цим займаються центральні статистичні управління, а також соціальні партнери (науково-дослідні центри профспілок, спеціальні комісії за завданням партійних керівників, міжнародні організації).

Основна мета такого спостереження -- визначити рівень збільшення вартості життя для розрахунку індексу щорічного номінального підвищення заробітної плати і пенсій, а також для з'ясування впливу підвищення цін на витрати виробництва та національну конкурентоспроможність.

Процес ціноутворення -- явище досить складне. Він ґрунтується на тому, що ціни продукту щодо його вартості коливаються під впливом багатьох чинників. В умовах ринку на рівень цін впливають собівартість, конкуренція, попит, транспортні витрати, екологічний фактор, надбавки та знижки посередникові, мито та інші збори (при експортно-імпортних операціях), реклама та інші елементи стимулювання збуту.

У перехідний до ринку період, з огляду на кризовий стан економіки України, цінове регулювання має здійснюватись у кількох напрямках. Одним із них с державне регулювання цін лише з урахуванням природних (енергетика, транспорт, житлово-комунальні послуги) та деяких штучних монополій, які диктують цінові вимоги, використовуючи своє виняткове становище на ринку країни. Отже, йдеться" про необхідність суттєвого обмеження сфери цінового регулювання з боку держави.

Новою проблемою для України є забезпечення державного контролю за ціноутворенням щодо співвідношення внутрішніх і світових цін. Це пов'язано з об'єктивною необхідністю адаптації українського ринку до умов зовнішнього.

У країні спостерігається ситуація, коли ціни на деякі види промислової та сільськогосподарської продукції перевищують світові, тоді як середня заробітна плата набагато нижча; сировина та матеріали за цінами також поступаються рівню зовнішнього ринку. Важливе значення має систематичний контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей (гірничорудної, металургійної, хімічної). Контроль має здійснюватись виходячи з аналізу статистичних даних, результатів перевірок контрольними органами підвищення цін, а також декларування зміни цін підприємствами-виробниками. Особливу увагу слід приділяти контролю за цінами на продукцію, що реалізується посередницько-торговельними підприємствами.

Щоб запобігти неконтрольованому підвищенню цін, держава повинна їх регулювати переважно через економічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну і митну політику, а також встановленням цін на продукцію підприємств-монополістів.

Політика цінового регулювання може здійснюватися шляхом встановлення відповідної системи ціноутворення з урахуванням динаміки інфляції, рівня конкуренції та монополізації виробництва, соціальної політики.

Ступінь і методи втручання держави у процеси ціноутворення в різних країнах неоднакові. Держава може втручатись у ціноутворення, прямо чи опосередковано регулюючи ціни.

Так, у США держава контролює відсоткові ставки за кредит, що впливають на витрати виробництва. Норма прибутку, яка вважається достатньою, не перевищує 12 % на вкладений капітал. Значна увага в розвинених країнах приділяється регулюванню і контролю за цінами на продукцію сільського господарства.

У системі контролю цін і аналізу їх динаміки Міністерством сільського господарства США ведеться щомісячний і щорічний облік фермерських цін і цін на засоби виробництва для сільського господарства, а також їх співвідношення. У такий спосіб підтримується паритетне співвідношення цін.

У практиці ціноутворення недостатньо повно враховується екологічний фактор. Через це ціни не стимулюють ресурсозбереження та виробництво екологічно чистої продукції. Тому важливим напрямком удосконалення процесу ціноутворення у промисловості є якнайповніше відображення в цінах суспільно необхідних витрат на виробництво і реалізацію продукції. Активізація процесу децентралізації й орієнтація на ціни світового ринку дають змогу об'єктивніше оцінювати споживчу вартість природних ресурсів конкретних регіонів.

Урахування екологічного фактора в цінах пов'язане зі складною та клопіткою роботою, що передбачає формування державних кадастрів природних ресурсів України. Без розв'язання цих проблем у ціноутворенні можливі перекоси, а тому ціни як основний інструмент економічного механізму не стануть вагомим чинником підвищення ефективності охорони довкілля та раціонального використання природоресурсного потенціалу країни.

Державне регулювання цін і тарифів

Ціноутворення - це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня та співвідношення.

Ціна - це грошове вираження вартості товарів, послуг та ресурсів.

Функції ціни:

- облікова - забезпечує облік результатів господарювання

- стимулююча - сприяє раціональному використанню ресурсів

- розподільча - впливає на розподіл ресурсів, доходів і фінансів

- регулююча - через неї здійснюється збалансування між попитом та пропозицією.

Перехід від централізованої планової економіки до ринкової обумовив необхідність перебудови методології і методики ціноутворення. В умовах планової економіки ціна затверджувалася на відповідному рівні управління і була негнучкою, що призводило до постійного дефіциту або надлишку тих чи інших груп товарів (робіт, послуг).

В умовах ринку ціна є гнучкою, формується в основному шляхом взаємодії попиту та пропозиції і встановлюється споживачем. Перехід від централізованої планової економіки до ринкової не відбувається швидко, він займає певний період часу, впродовж якого поряд з ринковими (вільними цінами) існують й інші види цін.

Нині у вітчизняній економіці діють три основні, з точки зору регулювання, види цін: державні фіксовані, регульовані і вільні (ринкові).

Фіксовані ціни встановлені на енергію, паливо, послуги зв'язку, комунально-побутові послуги, послуги пасажирського транспорту. Ці ціни встановлюються на різних рівнях управління (республіканському, обласному) і не можуть збільшуватися понад встановлені граничні значення. Перелік продукції (робіт, послуг), на яку встановлені фіксовані ціни, дуже незначний і при переході до ринку в умовах збалансування попиту і пропозиції зменшуватиметься.

Регульовані ціни визначають верхню межу на товар, нижче від якої ціна регулюється договором між виробником і гуртовим покупцем. Регулювання цін здійснюється шляхом встановлення:

- індивідуальних цін на продукцію підприємства-виготовлювача;

-збутових надбавок і націнок;

- граничних нормативів рентабельності до собівартості продукції або до власних витрат обігу.

Державне регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення" та внесених до нього змін.

Вільні ціни займають дедалі більшу частку в загальній кількості цін. В Україні відбувається широка лібералізація цін, тобто виведення їх з-під державного контролю.

У ціноутворенні діє принцип економічної рівноваги. Ринки існують там, де взаємодіють між собою вільні покупці і продавці товарів. Ринковою вважається ціна, яка формується шляхом взаємодії попиту й пропозиції і прийнята за базову, від якої відхиляються ціни товарів, виготовлених певними підприємствами. Якщо при даній ціні товару потрібно більше, ніж можуть поставити виробники, то ціна збільшуватиметься. Якщо існує надлишкова пропозиція, то ціни починають падати.

Заходи впливу на ціноутворення стали невід'ємними складовими системи державного регулювання економіки багатьох країн світу з ринковою економікою. З цією метою вони:

- встановлювали тарифи на послуги залізничного транспорту, пошти, телеграфу, а також державні монопольні ціни на "акцизні" товари;

- продавали продовольчі товари з державних запасів у неврожайні роки;

- запроваджували сприятливу митну політику та непряме оподаткування, що істотно впливало на рівень внутрішніх цін.

Отже, світовий досвід свідчить, що повної свободи ціноутворення ніколи не було. Питання лише у визначенні рівня та форм обмеження вільного ціноутворення.

Державне регулювання цін може мати законодавчий, адміністративний та економічний характер.

Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає, насамперед, спостереження за рівнем цін. Цим займаються центральні статистичні управління, а також соціальні партнери.

Основна мета такого спостереження - визначити рівень збільшення вартості життя для:

- розрахунку індексу щорічного номінального підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій;

- з'ясування впливу підвищення цін на витрати виробництва та національну конкурентоспроможність.

Процес ціноутворення - явище досить складне. В умовах ринку на формування ціни продукту щодо його вартості впливає чимало факторів.

Фактори, що впливають на рівень цін:

Собівартість товару

Транспортні витрати

Екологічний фактор

Мито та інші збори

Надбавки та знижки посередникові

Зовнішні обмеження

Ступінь індивідуалізації продукту

Залежність учасників ринку

Кількість продавців і покупців

Реклама та інші елементи стимулювання збуту

Напрямки державного регулювання цін:

- регулювання цін лише з урахуванням природних монополій (енергетика, транспорт, житлово-комунальні послуги) та деяких штучних монопольних компаній, які диктують цінові вимоги;

- забезпечення державного контролю за ціноутворенням що до співвідношення внутрішніх і світових цін;

- здійснення систематичного державного контролю за рівнем цін на продукцію базових галузей (гірничорудної, металургійної, хімічної);

- контроль з боку держави за цінами на продукцію, що реалізується посередницько-торговельними підприємствами.

Політика цінового регулювання може здійснюватися державою шляхом встановлення відповідної системи ціноутворення з урахуванням динаміки інфляції, рівня конкуренції, монополізації виробництва, соціальної політики.

Запобігти неконтрольованому підвищенню цін держава може через економічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну і митну політику, а також через встановлення цін на продукцію підприємств-монополістів.

На формуванні ціни позначаються такі фактори: кількість продавців і покупців, залежність учасників ринку від впливу держави, ступінь індивідуалізації продукції, зовнішні обмеження.

4. Тести

1. В Україні державне цінове регулювання регламентується:

· Законами попиту та пропозиції.

· Законами України та постановою Кабінету Міністрів України та органами виконавчої влади.

· Податковим навантаженням.

· Тарифною політикою державних органів.

Відповідь: Законами України та постановою Кабінету Міністрів України та органами виконавчої влади.

2. Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої

3. влади, установлюючи ціни, погоджують свої рішення з:

· міністерством економіки

· парламентам

· кабінетом міністрів

· головним управлінням податкової інспекції

Відповідь: міністерством економіки

4. Метою цінового регулювання є:

· Недопущення інфляції

· Підтримка прожиткового мінімуму

· Сприяння нормальній конкуренції

· Всі перераховані відповіді

Відповідь: Всі перераховані відповіді.

5. До політики прямого регулювання цін вдаюься коли:

· в економіці порушено природні господарські зв'язки

· необхідно зупинити розкручування спіралі "зарплата -- ціни"

· невисока ефективність суспільного виробництва

· є перевищення внутрішніх цін проти світових

Відповідь: в економіці порушено природні господарські зв'язки.

6. Тимчасове "заморожування" (блокування) цін, застосування граничних цін використовують:

· щоб захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції.

· щоб забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення.

· коли ставиться завдання зупинити розкручування спіралі "зарплата -- ціни"

· в економіці порушено природні господарські зв'язки

Відповідь: коли ставиться завдання зупинити розкручування спіралі "зарплата -- ціни".

7. Політика низьких цін на товари першої необхідності використовується:

· щоб знизити інфляцію до нормального рівня

· коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення.

· коли в економіці порушено природні господарські зв'язки

· щоб захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції.

Відповідь: коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення.

8. Захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції відбувається через:

· граничних нормативів рентабельності,

· відповідним регулюванням заробітної плати.

· через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін

· дотування національних виробників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари.

Відповідь: дотування національних виробників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари .

9. Регулювання цін монополістів здійснюється:

· через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін,

· граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок),

· граничних нормативів рентабельності,

· всі перераховані відповіді.

Відповідь: всі перераховані відповіді.

10. Головним імпульсом інфляції витрат є:

· дотування національних виробників

· збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування тощо.

· зменшення витрат виробництва

· перевищення внутрішніх цін проти світових

Відповідь: збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування тощо.

11. В умовах ринку:

· відсутні цінові межі

· кількість фіксованих цін зростає.

· ціна затверджується на відповідному рівні.

· ціна встановлюється шляхом взаємодії попиту та пропозиції і встановлюється споживачем.

Відповідь: ціна встановлюється шляхом взаємодії попиту та пропозиції і встановлюється споживачем.

Література

1. Л. І. Дідківська, Л. С. Головко "Державне регулювання економіки". Навчальний посібник "Знання-Прес" Київ 2002 р.

2. Михасюк І. Р, Швайка Л. А. "Державне регулювання економіки" підручник Львів "Магнолія 2006".

3. І. Михасюк, А. Мельник , М. Крупка, З. Залога "Державне регулювання економіки" Київ 2000, видавництво "Атіка".

4. Д. М. Стеченко "Державне регулювання економіки". Навчальний посібник. Київ "Знання" 2007 р.

5. С. М. Чистов "Державне регулювання економіки". Навчально-методичний посібник. Видавництво КНЕУ. Київ 2002 р.

Размещено на Allbest.ru