Організаційно-правові форми підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Вибір правової форми організації бізнесу

1.1 Організація підприємства

1.2 Класифікація організаційно-правових форм ведення бізнесу

Розділ 2. Характеристика основних форм ведення бізнесу

2.1 Приватні підприємства

2.2 Колективні підприємства

2.3 Комунальні підприємства

2.4 Державні підприємства

2.5 Суб'єкти господарювання з іноземними інвестиціями

Висновок

Список літератури

Вступ

форма організаційна правова бізнес

Різноманітність форм власності зумовила різноманітність форм ведення господарства, тобто кожній формі власності відповідає певна організаційна форма господарства. Організаційно-правові форми (види) підприємницьких структур закріплено у Законі України „Про підприємства в Україні".

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю теоретичного осмислення організаційно-правових форм підприємництва.

Ринкові перетворення та проведена в їх руслі приватизація в Україні породили нові категорії власників та суб'єктів підприємницької діяльності. З розвитком останньої і пов'язується очікуваний економічний та соціальний розквіт України. Така діяльність проводиться в певних організаційно-правових формах, що мають притаманний їм інструментарій здійснення їх прав та виконання юридичних обов'язків.

Особа, що бажає займатися підприємницькою діяльністю, повинна вирішити для себе декілька питань: яким саме бізнесом займатись, яку організаційно-правову форму обрати, якою податковою системою користуватися, та багато інших. Одним з найважливіших питань є вибір організаційно-правової форми, правові аспекти якого ми розглянемо нижче.

Підприємницька діяльність може здійснюватись фізичною особою -підприємцем або юридичною особою (у формах приватного підприємства, повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства, тощо).

Від правильного вибору організаційно-правової форми залежить організація та ведення бізнесу тому до цього питання треба підходити з особливою увагою. Розглянемо більш детально зазначені вище види товариств.

форма організаційна правова бізнес

Розділ 1. Вибір правової форми організації бізнесу

1.1 Організація підприємства

У літературі підприємство часто розуміють як мікроструктурну одиницю, мікросистему, форму господарювання, засновану на ініціативі, самостійності і добровільності в зусиллях знайти досконаліші способи праці та поліпшення її результатів.

Досягнуті результати подаються в прямій залежності до існуючого рівня господарства і життєвого рівня населення. Розвиток окремих форм підприємництва при цьому є основою для створення нових робочих місць і в зв'язку з цим для вирішення важливих соціально-економічних проблем. За останні приблизно 10-12 років у США, наприклад, більш ніж 80% нових робочих місць створено підприємницькими структурами, особливо групою малих і середніх підприємств.

Екскурс в історію розвитку підприємства як виду виробничо-господарської діяльності та її впливу на розвиток суспільства вимагає врахувати внесок до цього питання австрійської школи кінця XIX ст. Підприємницьку діяльність тут розуміють як об'єктивне соціально-економічне явище. Реагуючи на зміни ринку, вона заповнює вузькі місця в існуючих виробничих технологіях, в асортименті продукції і наданні послуг, і працює в різних географічних сегментах.

Важливо зазначити, що в процесі розвитку та кристалізації ринкових зв'язків, технології та інтенсифікації використання науки і техніки, в центрі уваги є сфера інтелектуальної діяльності. Перед цим домінувала сфера ринку виробництва і послуг. Наприклад, Шумпетер в роботі "Капіталізм, соціалізм і демократія" звертає увагу на:

підприємство як діяльність, що об'єднана з різними ступенями розвитку суспільства;

підприємство як чинник реформи суспільного виробництва,що здійснюється за допомогою нових ідей, використання нових джерел енергії, сировини, ринків та форм реалізації продукції.

За Шумпетером, основним є втілення нової комбінації факторів виробництва і обігу, а також різних змінних процесів, що спрямовані на досягнення найкращих результатів виробничо-господарської діяльності.

Наступний автор, Ф.А. фон Гайек, в підприємницькій діяльності підкреслює два основні фактори: організаційно-господарський аспект суспільного виробництва та економічну підприємницьку свободу, що є умовою успіху підприємницької діяльності (особиста незалежність та автономія людини в суспільстві уможливлюють, на думку Ф. фон Гайека, найдоцільніше використання власного економічного потенціалу).

У багатьох працях різних авторів у зв'язку з аналізом суті підприємства, підприємницької діяльності і основної характеристики підприємців підкреслено власне такі реальності:

Підприємництво як форма господарювання постійно змінюється під впливом різних соціально-економічних факторів і потреб суспільства. Принципові зміни в розвиткові виробничого потенціалу, системі управління тощо вплинули на розвиток підприємства і, навпаки, підприємництво як органічна складова ринкової економіки змінюється в залежності від попиту та потреб ринку.

Характер діяльності підприємства, етапи його розвитку і вплив на розвиток НГ залежать від об'єктивних умов, які створює дана суспільна система, котра визначає, структуру управління та загальні умови здійснення діяльності підприємства.

Основна увага економістів, менеджерів, соціологів, психологів та інших факторів, що цікавляться підприємництвом, спрямована на роль підприємницької діяльності врозвитку суспільства. У центрі уваги власне такі питання, як зниження ринку підприємництва, дослідження проблем мотивації підприємництва, розробка рекомендацій для ефективних результатів у підприємництві, особливу увагу присвячено підприємствам, які тільки розпочинають діяльність.

Підприємницька здатність (спроможність) вважається четвертим фактором виробництва (після землі, праці, капіталу). Наприклад, в американській літературі вона характеризується як здатність людини раціонально використовувати джерела з метою виробництва виробів, здатність приймати логічні рішення для досягнення накреслених цілей, створення нових технологій, можливостей для роботи та інших інновацій. У залежності від цього виділено чотири економічні функції підприємця (наприклад, Мк.Конелла, Брена):

Ініціатива у залученні ресурсів (землі, праці, капіталу) до єдиного процесу виробництва продукції або надання послуг. Підприємець виконує роль "запаленої свічки", тобто каталізатора у цьому процесі, він є ініціатором і посередником між наведеними джерелами.

Відповідальність за управління підприємницькою діяльністю як головна риса дієвого підприємництва.

Інноваційна функція підприємця, запровадження нестандартних рішень, виробництво нової продукції, надання нових видів послуг і т. д.

Функція ризику, яка випливає з перших трьох. Складовою частиною цього є також створення власного імені, легенди у зв'язку з контактами з громадськістю, особливо із засобами масової інформації.

Через те значне місце відводиться факторам успішності в підприємництві, питанням якості роботи підприємства. Наприклад, Б. Карлофф (Швеція) запроваджує такі фактори успішності підприємництва:

Здатність до структурного аналізу та вдосконалення структури підприємства.

Здатність виявити незадоволені ніким потреби ринку, тобто потреби, які можна задовольнити іншим, вигіднішим способом.

У процесі управління підприємством уміння максимізувати власні вигоди і інтереси підприємства, з також його прибутки.

Поєднання мети і організаційної роботи у фірмі, для чого використовуються стимули і форми мотивації працівників з метою збільшення кількості і підвищення якості продукції.

Предметом уваги є також така риса підприємництва, як його успішність для розвитку суспільства. Всупереч існуванню законів, розпоряджень, повідомлень та інших правничих актів сучасній цивілізації ще не вдалося повністю навести порядок з тіньовими та кримінальними структурами в економіці. Навпаки, останні супроводжують економічні рухи. У різних країнах існували та існують різні прояви тіньової економіки. Такі законні застережні заходи, як "сухий закон" у США, частково у Швеції, колишньому СРСР, спричинили зростання тіньової економіки в галузі виробництва алкогольних напоїв з неприємним зіткненням з державним бюджетом. Досвід вказує, що тіньова економіка отримує простір для своєї експансії в екстремальних ситуаціях, коли державний сектор чи економічне законодавство ослаблені або недосконалі і не відповідають економічній ситуації в країні. Фактором розвитку цих структур є адекватно високі податки з прибутку, в результаті чого підприємства не мають достатньо засобів для свого утримання, тобто розвитку власного потенціалу. Ці умови викликають потребу шукати обхідні дороги, які ведуть до зниження надходжень до державного бюджету. Така діяльність веде лише до заспокоєння амбіцій її організаторів, а не суспільства.

1.2 Класифікація організаційно-правових форм ведення бізнесу

Різноманітність видів та форм підприємств, яка на сьогодні існує в Україні, зумовлена законодавчим закріпленням багатоманітності форм власності, способів заснування (утворення) підприємств, правових режимів майна, яке передано підприємству його засновниками. Така багатоманітність знайшла відображення у статті 63 Господарського кодексу України, що визначає види та організаційні форми підприємств.

Приймаючи рішення щодо створення нового суб'єкта господарювання чи реорганізації існуючого перед власниками і менеджментом постає питання щодо вибору найприйнятнішої з погляду оптимізації фінансової та інвестиційної діяльності організаційно-правової форми ведення бізнесу. Класифікація суб'єктів господарювання за правом власності та організаційно-правовою формою ведення бізнесу в Україні наведена в табл. 2.1.

За правом власності в Україні можуть діяти суб'єкти господарювання, що належать до державної та комунальної, колективної та приватної форм власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створенням юридичної особи в результаті об'єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватні, засновані на власності фізичної особи;

колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи;

комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади;

державні, засновані на державній власності, в т. ч. казенні;

суб'єкти господарювання з іноземними інвестиціями.

Розділ 2. Характеристика основних форм ведення бізнесу

2.1 Приватні підприємства

Приватним підприємством згідно зі статтею 113 Господарського Кодексу визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи.

Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до ЦК та ГК України.

Приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.

Приватні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).

В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити приватне підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю підприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут приватного підприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Найменування приватного підприємства має містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто містити слова “приватне підприємство“.

Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу “достатності для здійснення господарської діяльності“.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Зазначене підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю приватного підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Припинення діяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Приватне підприємство визнається таким, що припинилось, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

Наведене вище, дає можливість окреслити такі основні ознаки приватного підприємства, як відсутність законодавчо встановленого обмеження, пов'язаного з формуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності з використанням найманої праці чи без її використання. Саме самостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємства зумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.

2.2 Колективні підприємства

Згідно із законом, підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Право-суб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє,- це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»:

-колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);

-акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст.ст.25,26 Закону «Про власність»);

-виробничий кооператив (ст.24 Закону «Про власність»);

-підприємство громадської організації (наприклад, профспілкове - ст.28 Закону «Про власність»);

-підприємство релігійної організації (ст.29 Закону «Про власність»);

-підприємство, створене господарським об'єднанням (ст.27 Закону «Про власність»).

Специфічним видом колективного підприємства с також орендне підприємство (ст.22 Закону «Про власність»).

2.3 Комунальні підприємства

Комунальні підприємства виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги на визначеній території з метою забезпечення потреб інших суб'єктів господарювання та мешканців, що проживають на цій території. Це - організація будівництва, реконструкції, капітальних ремонтів житлового фонду; здійснення житлово-комунальними конторами постійного контролю за утриманням в належному стані житлових помешкань державного фонду та, на договірній основі, таких, що перебувають у приватній власності. На комунальній власності засновано чимало підприємств із обслуговування місцевих енергетичних систем, транспорту та зв'язку, шляхового господарства, а також закладів соціального спрямування, побутового обслуговування, просвітництва, культури і охорони здоров'я.

Комунальна власність, уособлена в комунальних підприємствах, є майновою основою господарської самостійності території і за умови ефективного використання може значно примножуватися і тим самим реально забезпечувати комплексний розвиток регіону. Акумулювання місцевих коштів в комунальних підприємствах і надання їм свободи господарювання сприяє їх більш ощадливому використанню. Водночас позбавлені колишньої залежності від центральних органів влади, комунальні підприємства відтепер мають власні ресурси для стимулювання ініціативи зайнятих працівників щодо пошуку нових резервів. Зазвичай це відбувається через співпрацю з підприємствами інших форм власності для реалізації великих програм розвитку території і практичного сприяння поліпшенню умов життя громадян.

Правовий статус комунальних підприємств визначається ст. 78 ГК України, а також законами, що регулюють діяльність місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування - закони України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", від 15 січня 1999 р. № 401-ХІУ "Про столицю України - місто-герой Київ", від 9 квітня 1999 р. № 586-ХІУ "Про місцеві державні адміністрації" тощо; особливості передачі об'єктів, зокрема підприємств, з державної у комунальну власність і навпаки визначаються Законом України від 3 березня 1998 р. № 147/98-ВР "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

Згідно зі ст. 78 ГК України комунальним унітарним підприємством є підприємство, що утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Характеристика комунального підприємства

1. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування і належить до сфери його управління.

За змістом ст. ст. 140, 143 Конституції України (ст. 327 ЦК України) мешканці, які проживають в межах того чи іншого адміністративно-територіального утворення (територіальна громада), безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ради) управляють майном, що є у комунальній власності. Як передбачено ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі і щодо утворення суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств).

Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради - вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (п. 31 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Зокрема, до відання виконавчих органів цих рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності. Тобто місцеві ради вправі делегувати повноваження зі створення комунальних підприємств своїм виконавчим органам (виконавчим комітетам, управлінням, службам тощо) або місцевим державним адміністраціям.

Що ж до районних і обласних рад, то їх повноваження на розпорядження комунальним майном (в тому числі створення комунальних підприємств) має похідний від повноважень представницьких органів місцевого самоврядування характер, оскільки у вирішенні відповідних питань названі ради діють за дорученням сільських, селищних, міських рад (п. 19 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених законодавством.

2. Комунальне унітарне підприємство утворюється на базі відокремленої частини комунальної власності.

Основою діяльності комунального підприємства є комунальне майно, до складу якого за ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" входить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси тощо. Згідно з підпунктом 2.5.2 п. 2.5 ст. 2 Класифікації форм власності ДК 001:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97, об'єктами права комунальної власності є майно:

- комунальних підприємств, організацій, установ, закладів, що діють на основі комунальної власності територіальної громади (ст. 78 ГК України);

- акції (частки, паї) територіальної громади у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (ст. 24 ГК України);

- комунальних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (ст. 120 ГК України).

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Воно не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

3. Комунальне унітарне підприємство утворюється в розпорядчому порядку.

Створенню комунального підприємства, так само як і державного, передує видання компетентним органом відповідного акта.

2.4 Державні підприємства

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Таке право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном «на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства». Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляють, затверджують і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

а) державні підприємства, засновані на державній власності;

б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності;

в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

2.5 Суб'єкти господарювання з іноземними інвестиціями

Згідно із законом, підприємство, створене відповідно до вимог законодавства, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.

Зокрема, іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів в разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. При цьому іноземному інвестору гарантується адекватна і ефективна компенсація. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій , бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов`язків щодо іноземного інвестора.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

-часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

-створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

-придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

-придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

-придбання інших майнових прав;

-господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

-в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Висновок

З даної роботи зробимо наступні висновки. Усі фірми функціонують в певних організаційно-правових формах, які передбачені законодавством ринкових країн. Якоїсь однозначно найкращої або однозначно найгіршої форми підприємства - не існує. З погляду ведення господарської діяльності, режимів оподатковування будь-які форми підприємств по законодавству України - абсолютно рівноправні (якщо не враховувати деякі специфічні види діяльності - ломбардні операції, комерційна діяльність із цінними паперами, банківська діяльність і т.п.- для яких законодавством обмежене коло форм юридичних осіб, які можуть здійснювати відповідну діяльність).

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організація бізнесу за своєю природою має процесуальний характер. Це відпрацювання, насамперед, правил формування підприємницьких структур, обов'язкових для всіх суб'єктів бізнесу. Ці правила (принципи) регулюються законодавчими актами відповідно до норм, прийнятих у суспільстві.

Джерелом законодавчих актів є відносини, які склалися у суспільстві, передусім - економічні. Юридичні акти закріплюють ці відносини, даючи простір для розвитку або гальмуючи їх.

Економічні відносини не існують поза формами їх прояву. Форми ж економічних відносин різноманітні, рухомі, мінливі. Вони не завжди знаходять відображення у законодавчих актах, які постійно відстають від економічного розвитку і тим самим стримують здійснення реформ, гальмуючи перехід до ринку.

Відносини бізнесу - одна з форм прояву економічних відносин, які почали розвиватися у нашій економіці.

Список літератури

1) Економіка підприємства : практикум : навч. посіб. / О.В. Березін, Н.В. Бутенко. -- К. : Знання, 2009. -- 254 с.

2) Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 554 с.

3) Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. -- К.: МАУП, 2003. -- 304 с

4) Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, - 1999. - с.

5) Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. -- 2-ге вид., переробл. і допов. -- К.: МАУП, 2004. -- 328 с.

6) http://www.agroua.net

7) http://wsc.euromb.com

8) http://zakon1.rada.gov.ua

9) http://www.yur-gazeta.com

Размещено на Allbest