Характеристика економічного циклу та окремих його фаз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Темою даної індивідуальної роботи є «Характеристика економічного циклу та окремих його фаз».

Завдання роботи: охарактеризувати економічний цикл та окремі його фази.

Метою даної роботи є розкриття сутності поняття «економічний цикл», характеристика окремих видів циклу, розгляд циклічності як форми економічного розвитку, аналіз економічного циклу в Україні на сучасному етапі.

У різний час економісти пропонували різні теорії, що пояснюють коливання ділової активності. Автори деяких концепцій концентрують свою увагу на нововведеннях. Вони стверджують, що головні технічні нововведення, такі як залізниці, автомобілі чи синтетичні волокна, дуже впливають на інвестиції і споживчі витрати, а отже, на виробництво, зайнятість і рівень цін. Але такі великі нововведення з'являються нерегулярно і тим самим сприяють нестабільності економічної активності. Інші вчені пояснюють економічні цикли політичними і випадковими подіями.

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність, що проявляється в циклічному чергуванні піднесень і спадів у економіці.

Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господарського механізму, відбувається пошук можливостей пом'якшити циклічні коливання і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрунтувати шляхи виходу з кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку іншої утворює цикл.

Економічний цикл проникає усюди, він відчувається практично у всіх затишних куточках економіки.

Функціонування ринкової економіки, як будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Розділ 1. Сутність та характеристика економічного циклу

1.1 Загальна характеристика економічних циклів

Функціонування ринкової економіки, як будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність -- це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2--3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 -- 60 років).

Оскільки характерна риса циклічності -- рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промисловими. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.

Загальна економічна рівновага -- це певною мірою абстракція, ідеал економіки. В реальній дійсності відбуваються її порушення, тому розвиток економіки має циклічний характер. Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні, навіть у країні з розвиненою ринковою економікою.

Економіка будь-якої держави розвивається нерівномірно, проте за певною закономірністю. Стрімке піднесення економіки змінюється спадом, після якого знову розпочинається пожвавлення. Така послідовність називається економічним циклом.

Економічний цикл - це сукупність регулярно повторюваних періодів збільшення і зменшення обсягів виробництва у національній економіці. Економічний розвиток має хвилеподібний вигляд.

Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня ринкової активності протягом кількох років. Економічні цикли можуть відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю, але всі вони мають одні й ті самі фази.

Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господарського механізму, відбувається пошук можливостей пом'якшити циклічні коливання і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрунтувати шляхи виходу з кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку іншої утворює цикл. Так, за період з 1825 р. до кінця 90-х років ХХ ст. відбулося 23 цикли, кожен з яких унікальний. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку світового господарства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по-різному.

Причинами циклічності є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; оновлення основних капітальних благ і т.д. У макроекономіці відсутня інтегральна теорія економічного циклу, і економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Однак більшість економістів вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. При цьому чинники сезонних коливань ділової активності в деяких галузях (у сільському господарстві, будівництві і т.д.) виключаються.

Коливання в русі суспільного виробництва, що регулярно повторюються протягом певного періоду часу означають циклічний характер його розвитку. Тривалість циклу визначають від однієї кризи до наступної або від одного піку підйому до наступного.

1.2 Види та передумови економічних циклів

Економічний цикл - постійно повторювані коливання економічної активності. Зростання суспільного виробництва здійснюється нелінійно і супроводжується періодичним падінням. Можливі фази циклу економічного: криза, депресія (стагнація), пожвавлення, підйом. Точка максимуму кожного наступного підйому виявляється вище попередньої.

Економічні цикли поділяються:

- на функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри, не виходячи на іншу траєкторію розвитку);

- цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію розвитку).

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза -- це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через “омертвіння” капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит -- ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія -- це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення -- це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит -- спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) -- це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.

Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризовий стан.

Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У.С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М.Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х рр. XX ст. опублікував низку аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Англії, Франції та США за період 100--150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами в 50--60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, у структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв відокремив два етапи, або дві фази розвитку -- висхідну і низхідну.

Висхідна фаза довгого циклу -- це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової кон'юнктури.

Низхідна (спадна) фаза довгого циклу -- це період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20--25 років. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню. Таким чином, теорія довгих циклів робить акцент на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, у тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на низхідному етапі довгих циклів не виключає піднесення в період середніх циклів.

Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення. За сучасних умов довгі хвилі не можуть не здійснювати істотного впливу на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухає в період низхідної хвилі великого циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як і висхідна хвиля великого циклу може позитивно вплинути на більш динамічний вихід із кризового стану.

Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу -- розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду -- це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл -- результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це -- так звані інтернальні теорії.

Ті ж теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами, наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду, війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів, після Другої світової війни є: по-перше, скорочення їх тривалості, що об'єктивно пов'язано з посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР; по-друге, необов'язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення без піднесення наступає нова криза; по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів на відміну від циклів середньої тривалості (які відбивають спосіб функціонування основного капіталу) матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства.

Розділ 2. Циклічність як форма економічного розвитку

2.1 Природа та причини циклічності в економіці

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність, що проявляється в циклічному чергуванні піднесень і спадів у економіці. В підтвердження цього - світова економічна криза, яку світ відчуває сьогодні.

Всі макроекономічні показники, що характеризують різні фази ділового циклу поділяються на такі: що випереджають, тобто змінюються до настання фази; запізнілі, тобто змінюються після фази; збіжні, тобто зміна відбувається відповідно до фази; проциклічні, тобто ті, що збільшуються при піднесенні і знижуються при спаді: обсяг виробництва; рівень цін; швидкість обертання грошей; антициклічні, тобто ті, які збільшуються при спаді і знижуються при піднесенні: рівень безробіття, товарно-матеріальні запаси; ациклічні, що не залежать від підйомів і спадів, - обсяг експорту.

До початку XX сторіччя ринкова економіка переживала, в основному, кризи надвиробництва, що виникали при порушенні рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Циклічність розвитку економіки виступала як механізм саморегуляції ринку. При перенасиченні ринку виникав спад виробництва, що продовжувався доти, поки товарні запаси, що накопичилися, не виснажувалися. Далі виникало піднесення виробництва до передкризового стану і вище, поки економіка не "перегрівалася". Важливим наслідком криз надвиробництва було відновлення основного капіталу.

Науково-технічна революція сильно вплинула на цикли, породивши структурні кризи і наукомісткі галузі, що менш чутливі до циклічності. Прискорення зміни основного капіталу зменшило тривалість циклів до 5-6 років, наслідком чого стало збільшення частоти криз. Сучасній економічній теорії відомі такі концепції економічних циклів: теорія нагромадження капіталу М.І. Туган-Барановського. Причина циклічних коливань знаходиться в динаміці нагромадження основного капіталу; теорія диспропорційності між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу основних фондів А. Афталіона; теорія И. Шумпетера. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу. Це явище він пов'язав з науково-технічним прогресом; теорія циклу Дж. Кейнса. Цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання й інвестицій; монетарна теорія циклу М. Фрідмена. Вона виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої "закладає" економічна політика самої держави.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином: цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок-шістдесят років. їхня головна рушійна сила - радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова; цикли Кузнєца - їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва; цикли Джаглера з періодичністю сім-одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів; цикли Китчина з тривалістю три-п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах; приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до двох років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Водночас, не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Існують й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний "бум" перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт та ін.).

Слід зазначити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською системою (тобто розширенням або скороченням інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

Істотний вплив держави на циклічність розвитку економіки. Одна з цілей економічної політики держави - стабілізація економічного росту.

2.2 Циклічний розвиток ринкової економіки

Циклічність економічного розвитку - це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням. ЇЇ характеризують підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду років. Такі коливання відбуваються відносно столітнього, або довгострокового тренда (умовної лінії, яка характеризує загальну спрямованість змін економічних показників).

Економісти вперше звернули увагу на циклічний характер макроекономічних процесів, зіткнувшись із періодичними кризами перевиробництва в Англії у 20-х роках ХІХ століття. Виявилось, що хід і тривалість економічних циклів підкоряються певним закономірностям.

В економічній літературі виділяються такі цикли: за одне століття, за декілька десятиліть, нормальні економічні цикли, малі цикли, специфічні коливання всередині окремих галузей економіки ( наприклад, сільського господарства) і т.д.

Цикли різної тривалості отримали назви за іменами їх дослідників: Миколи Дмитровича Кондратьєва (1892-1938), російського економіста; Клемента Жугляра (1819-1908), французького фізика й економіста, Джозефа Китчина (1861-1932), англійського економіста, статистика; Саймона Кузнеца (1901-1985), американського економіста, статистика. Так, цикли тривалістю 45-60 років (довгі або великі) отримали назву цикли Кондратьєва; 15-20 - річні - цикли Кузнеца; 7-12 - річні (середні цикли) - цикли Жугляра; 3-4 роки, короткі або малі - цикли Китчина.

Представники різних напрямів і шкіл політичної економії наводять різні об'єктивні і суб'єктивні причини циклічності економічного розвитку, які можна згрупувати як зовнішні і внутрішні, виходячи з їхнього впливу на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.

Серед зовнішніх причин можна виділити:

- війни, революції та інші політичні потрясіння;

- відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів;

- освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі;

- потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва.

Серед внутрішніх причин виділяють:

- особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості;

- інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;

- економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання.

У перебігу економічного циклу розрізняють чотири фази, що послідовно змінюють одна одну - "криза", "депресія", "пожвавлення" та "піднесення".

Ринкова економіка стикається і з відносними кризами недовиробництва. Зокрема, сировинна та продовольча кризи середини 70-х років призвели до різкого зростання світових цін на нафту, сировину, сільськогосподарські продукти і суттєво порушили пропорції відтворення в економічно розвинутих країнах. На кризи недовиробництва, окрім з економічних причин, суттєвого впливу завдають фактори природного та соціального характеру: посухи, неврожаї, гострі міждержавні та внутрішні конфлікти.

Значно більшою мірою кризи недовиробництва властиві адміністративно-командній економіці. Хронічні дефіцити багатьох видів товарів є не лише свідченням затамованої інфляції, недосконалості планування, але й адміністративного, вольового втручання в економіку без усвідомлення і врахування економічних законів і процесів.

Отже, циклічний характер розвитку економіки зумовлений конфліктом між умовами виробництва й умовами реалізації, протиріччям між виробництвом, яке прагне до розширення, та зростанням платоспроможного попиту, який не встигає за ним. Економічна криза не тільки порушує пропорції суспільного відтворення, але й дає поштовх до рівноваги і збалансованості економіки. Механізмом циклічного руху виступає падіння цін (відповідно, знецінення основного капіталу і зниження заробітної плати).

Сучасна ринкова економіка (змішана) знаходиться під значним впливом держави, що здатна суттєво змінювати хід економічного циклу, характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. За активного впливу держави видозмінюється самий механізм циклічного руху. Завдяки державному регулюванню пом'якшуються циклічні коливання.

Важливішими важелями, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, є кредитно-грошові і бюджетно-податкові інструменти. Під час кризи державою використовуються заходи, які спрямовані на стимулювання виробництва, і, навпаки, в час піднесення - на його стримання. Так, з метою послаблення “перегріву” економіки у фазі піднесення держава стимулює подорожчання кредиту, запроваджує нові податки і підвищує ставки існуючих, відміняє прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах же кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.

Розділ 3. Аналіз економічного циклу в Україні на сучасному етапі

ринкова економіка цикл

Україна як незалежна держава переживає вже не першу фінансово-економічну кризу. Це є закономірним "побічним ефектом" ринкової економіки, курс на побудову якої задекларувала і дотримується, хоча і з певними зауваженнями, українська влада.

Нинішня криза для України матиме досить багатогранні негативні наслідки, які проявляться в зниженні об'єму ВВП, погіршенні фінансових результатів підприємств, падінні реальних доходів населення та охолодженні інвестиційної активності.

Проте, сьогоднішня криза для України є необхідною і обов'язковою передумовою наступного економічного піднесення, як і криза 1998 року дала імпульс для десятилітньої фази зростання вітчизняної економіки.

Фінансово-економічні кризи створюють "ресурс зростання" для української економіки. Саме завдяки їм Україна отримує імпульс, з якого починається довгострокове, проте скінченне економічне пожвавлення.

Даний принцип лежить в основі протікання економічного циклу по-українськи. При цьому, він ґрунтується не на абстрактній тезі про конструктивний початок кризи як такої, а на конкретній специфіці її прояву в Україні.

Ні економічна криза першої половини 90-х років минулого століття, ні фінансова криза 1998 року не сприяли поліпшенню галузевої конфігурації господарського комплексу України. Якщо 1991 року на сировинні та низькотехнологічні галузі промисловості припадало 25,6% обсягів промислового виробництва, то 2000 року їх частка зросла до 59,0%.

В той же час, питома вага машинобудування з 1990 року до 2000 року зменшилася з 30,5% до 13,2%, легкої промисловості - з 10,8% до 1,6%. В першій половині 2008 року - у вищій точці економічного піднесення, структура національної економіки була ще більш деформованою в бік сировинних і низько-технологічних галузей.

За нашими оцінками, в першій половині 2008 року - передкризовий період, на сировинні та низькотехнологічні галузі промисловості припадало близько 65% загальних обсягів виробництва. Для порівняння: частка машинобудування склала 13,9%, легкої промисловості - 0,7%.

Безумовно, за період 1991-2008 років відбулися значні економічні зрушення, такі як підвищення в структурі ВВП сфери послуг та підвищення ролі фінансової системи. В той же час, основою господарського комплексу України продовжує залишатися промисловий сектор, і ситуація в наступні 10-15 років навряд чи зміниться.

Проте саме вітчизняна промисловість характеризується найповільнішою динамікою якісних перетворень. Підприємства базових галузей не зуміли вчасно провести модернізації основних фондів, та оптимізувати технологічні процеси.

Натомість, спекулюючи на статусі бюджето- та містоформуючих, вони зуміли пролобіювати численні податкові пільги, "доходи" від яких, в більшості випадків, спрямовувалися на поповнення обігових коштів, а не на інвестиційні цілі.

Названі кризи лише зміцнили і кристалізували багатоукладне розбалансування національної економіки. Аналогічний ефект має місце і в умовах нинішнього спаду.

Теперішня криза в дуже малій мірі сприяє очищенню та зміцненню національної економіки, натомість вона продовжує "розгойдувати" її структуру, руйнуючи високотехнологічні галузі й консервуючи домінантний статус низько-технологічних та сировинних галузей.

Нижче наведена порівняльна характеристика галузевої структури промислового виробництва в Україні в кризовий і передкризовий рік.



Як помітно з графіку, питома вага машинобудування в січні поточного року знизилася до 8% з 14,1%, які були зафіксовані в період економічного піднесення, натомість вага виробництва та розподілення електроенергії, газу та води зросла в 1,5 разу - до 30,8%. Загалом частка продукції сировинних та низькотехнологічних галузей промисловості в січні 2009 року збільшилася до 70% загальних обсягів виробництва.

В чому ж тоді полягає конструктивний ефект кризи для національної економіки, та передусім промисловості? З точки зору нашої концепції економіки, яка розвивається лише через фінансово-економічні кризи, останні формують ресурс цінової конкурентоспроможності національної продукції. Даний ефект досягається через:

- девальвацію національної валюти;

- зниження реальних доходів та зайнятості населення, що дозволяє знизити реальні витрати на фінансування фондів заробітної плати;

- зниження реальних витрат на послуги та товари суміжних та інфраструктурних галузей в України, динаміка цін яких мало залежить від курсу національної валюти.

Названі фактори з досить коротким часовим лагом дають можливість українським експортерам певний простір для цінового маневру, завдяки чому вони укріплюють позиції на світовому ринку.

Те, що ціновий фактор є визначальним чинником конкурентоспроможності більшості статей вітчизняного експорту, доводить співвідношення цін національної продукції та товарів конкурентів.

Наприклад, вартість вітчизняної металопродукції, з урахуванням транспортного плеча, на світових ринках в більшості випадків на 8-15 % нижча чим турецької, китайської та російської.

Пожвавлення в експортно-орієнтованих галузей стимулює розвиток суміжних, обслуговуючих та інфраструктурних сегментів економіки. Це пояснює, чому після криз в Україні традиційно першими відновлюються хімія, металургія і АПК, тоді як галузі, орієнтовані на внутрішній ринок, «підводяться» значно пізніше.

Тепер повернімося до початкової стадії економічного піднесення в Україні в 2000-2008 років. Хоча вперше зростання ВВП було зафіксовано саме в 2000 році, піднесення базових галузей економіки, передусім чорної металургії, розпочалося в 1998-1999 роках.

Пояснювати цей процес лише сприятливою кон'юнктурою буде не досить коректним, цінова динаміка на експортних ринках залишалася стабільною до 2002 року, а ринок розширювався значно повільніше, ніж зростала вітчизняна металургія.

Успіх українських металургів не можна пояснити і інвестиційними факторами, на кшталт китайського варіанту. Нагадаємо, що приблизно в цей саме час свої позиції почали зміцнювати китайські компанії, проте цей процес був обумовлений значними інвестиціями в новітні технології виплавки сталі, енергозбереження та управляння виробничим процесом.

Натомість в Україні в 1999 році інвестиції в чорну металургію складали 5,7 долраів за тону сталі, що в чотири рази менше порівняно з радянськими показниками і в 10 разів менше в порівнянні з економічно розвинутими країнами.

В 1990-1998 роках вітчизняні металургійні підприємства в кращому випадку обмежувалися капітальним ремонтом окремих агрегатів, а основна маса інвестицій направлялася на фінансування поточних ремонтних робіт. Економічний експеримент, тобто послаблення податкового тиску, почав діяти лише з другої половини 1999 року, а його ефективність почала проявлятися ще пізніше.

В даному контексті закономірно постає питання про ключові фактори піднесення чорної металургії та національної економіки загалом, яке, в принципі, має єдину природу. Очевидним є те, що значну, якщо не визначальну, роль в цьому зіграло підвищення ресурсу цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світових ринках.

Це стало результатом не оптимізації затрат через раціоналізацію споживання матеріалів та енергії й технологічне оновлення, а різкої девальвації гривні в 1998 році, що, в свою чергу, стало одним із наслідків фінансової кризи.

На цінову конкурентоспроможність, окрім виробничих затрат, які через високу матеріало- і енергоємність виробництва залишаються на досить високому рівні, значний вплив здійснюють два параметри: динаміка курсу національної валюти по відношенню до грошової одиниці її торговельних партнерів та рівень інфляції.

Девальвація національної валюти робить позитивний внесок в ресурс конкурентоспроможності продукції вітчизняних експортерів, тоді як зростання цін, навпаки, його погіршує. Це обумовлено тим, що інфляція, за незмінного номінального курсу, здійснює ревальваційний вплив на реальний ефективний обмінний курс національної валюти (РЕОК).



Розраховано Інститутом економіки і прогнозування НАНУ

Після різкої девальвації гривні в 1998 році українські експортери отримали додатковий ресурс конкурентоспроможності, сформувати який завдяки оптимізації виробничих затрат в короткостроковому періоді було на той час неможливо.

Як бачимо, в наступні роки, з 1998 по 2004, державна влада, жертвуючи курсовою стабільністю національної валюти, підтримувала на позитивному рівні резерв цінової конкурентоспроможності експортерів з базових галузей, завдяки чому в країні спостерігалося стабільне зростання експортно-орієнтованого сектору економіки.

Дані галузі здійснювали значний позитивний вплив на фінансовий, виробничий та інвестиційний стан українського господарського комплексу.

По-перше, вони формують значну частину внутрішнього попиту, як на інвестиційні товари машинобудування, так і на продукцію сировинних, інфраструктурних, обслуговуючих галузей.

По-друге, саме в них сформувався потужний національний капітал, який частково реінвестується в інші сфери української економіки. Врешті-решт, саме експортно-орієнтовані галузі є значним джерелом припливу валюти, бюджетних надходжень та робочих місць.

Проте, в 2005 році експортно-орієнтований сектор економіки втратив підтримку держави. Помаранчева влада для абсорбції надлишкової грошової маси, яка була виплеснута в економіку у вигляді широкомасштабних соціальних видатків бюджету, почала стимулювати імпорт.

Серед інструментів такої політики була і ревальвація гривні. Укріплення національної валюти не становило б значної небезпеки для експортерів, якби уряд зумів втримати інфляцію. Проте, починаючи з 2005 року, показник інфляції вийшов з під контролю і став додатковим ударом по ціновій конкурентоспроможності.

При стабільному номінальному обмінному курс, реальний ефективний обмінний курс гривні за останні 5 років зміцнився майже на 30%.

Це значно ослабило позиції українських експортерів на світовому ринку. Лише через небачений ажіотаж на світових ринках сировини в 2006- першій половині 2008 років, вони продовжували триматися.

Скоріш за все, за менш сприятливої кон'юнктури, економічні проблеми України почали проявлятися набагато раніше. Українські виробники вичерпали ціновий ресурс конкурентоспроможності, що проявилося в умовах "приземлення" глобальних сировинних ринків.

Першими хто був витіснений з них в серпні-листопаді минулого року, були саме вітчизняні компанії. Лише чергове зниження вартості національної валюти в жовтні-грудні 2008 року стало поштовхом для певного відновлення позицій експортерів на глобальних ринках.

Зокрема, починаючи з грудня минулого року вітчизняна металургія демонструє повільну, але сталу динаміку приросту продукції, хоча до досягнення докризових об'ємів виробництва ще далеко. З певним часовим лагом, поступово почнуть "підніматися" і суміжні з нею галузі економіки.

Таким чином, в "сухому підсумку" вимальовується така модель економічного циклу української економіки:

1. фінансова криза, яка девальвує національну валюти, збільшуючи цінову конкурентоспроможність української продукції;

2. піднесення експортно-орієнтованих галузей економіки (металургія, хімія, АПК);

3. поширення позитивних імпульсів на суміжні, обслуговуючі та інфраструктурні сегменти економіки;

4. вичерпання потенціалу цінового ресурсу конкурентоспроможності експортно-орієнтованих галузей.

5. стагнація в очікуванні чергової фінансової кризи.

Подібний економічний цикл в принципі є кращим сценарієм розвитку економіки, ніж пробуксовування на місці. Він створює ілюзію прогресивного економічного розвитку, яка дає віру громадянам у тому, що держава рухається в правильному напрямку.

В свою чергу, політичні лідери на хвилі загального оптимізму мають можливість пролонгувати своє перебування у владі. Проте насправді ситуація виглядає іншим чином. На відміну від економічних циклів розвинутих країн, цикл в українській економіці має зовсім інший характер. В країнах ЄС та США, незважаючи на наявність таких драматичних періодів, як Велика депресія, все ж чітко простежується висхідний вектор.

Натомість економіка України розвивається в рамках однієї моделі, за одними принципами, і без суттєвих якісних перетворень, які б свідчили про перехід від індустріальної до постіндустріальної моделі.

Нинішня криза знову створить додатковий ресурс конкурентоспроможності вітчизняних виробників, проте, якщо вона не буде супроводжуватися активною структурною політикою держави, спрямованої на підтримку високотехнологічних галузей, то економіка України продовжить рухатись не по спіралі, а по замкненому колу.

Висновок

Проблема циклів в економічній теорії лишається доволі дискусійною. Сьогодні вже важко погодитися з думкою Дж. Кларка, що "в сучасному світі на економічні цикли дивляться приблизно саме так, як стародавні єгиптяни - на розлиття Нилу. Це явище повторюється через певні проміжки часу, має дуже важливе значення для всіх, але його дійсні причини приховані від зору". Але зберігається розбіжність думок навколо причин циклічності. Особливу цікавість проблематика викликає у зв'язку з тривалим спадом української економіки.

У макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу, й економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Річ у тім, що в економіці, яка орієнтована на ринок, сектор фірм виробляє товари й надає послуги лише тоді, коли на них пред'явлено достатній сукупний попит.

Особливої актуальності проблеми циклічності набувають у зв'язку з пошуком шляхів здолання трансформаційного спаду, якого зазнали постсоціалістичні країни взагалі й Україна зокрема. У своїх пошуках вітчизняні дослідники звертаються до західної економічної науки, що напрацювала безліч способів і методів здолання економічних криз, згладжування економічного розвитку в межах промислового циклу.

Для успішної боротьби з кризовими явищами необхідно, насамперед, виявити їх причини. Слід зауважити, що багато вчених у різні періоди намагалися їх з'ясувати і виробити рекомендації для запобіганням кризам. Серед них видатний український економіст М.І. Туган-Барановський головною причиною криз вважав нерівномірність розвитку різних галузей економіки, Дж. Кейнс головну причину криз вбачав у тому, що люди надмірно заощаджують свої доходи. У результаті споживання товарів та послуг є значно меншим від їх виробництва, різко зростає кількість нереалізованої продукції. Така ситуація є початком кризи.

Економічні кризи дуже негативно впливають на економіку країни, на суспільно-політичну ситуацію. Тому держава повинна всіма доступними методами якщо не відвернути їх, то значно зменшити дестабілізуючий вплив. Регулювання економіки спрямовують таким, щоб стимулювати економіку в періоди спадів і стримувати в періоди піднесення.

Список використаних джерел:

1) Політична економія: Навч. посіб. / Г.А. Оганян, В.О. Паламарчук, А.П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г.А. Оганяна. -- К.: МАУП, 2003. -- 520 с.

2) Політична економія: Навч. посібник / Кривенко К.Т., Савчук В.С., Бєляєв О.О. та ін. За ред. Кривенка. К. Т. - К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.

3) Економіка (навчальний посібник) / В.В. Кириленко, - Тернопіль: Економічна думка, - 2002. - 193с.

4) Сучасна економіка Єщенко И.С, Палкім Ю.І. Сучасна економіка: Навч. иосіб. -- К.. Вища шк., 2005. -- 327 с

5) Політична економія: Навч. посібн. для студ. вищих навчальних закладів / За ред. Рибалкіна В.О., Бодрова В.Г. - К.:Академвидав, 2004. - 642 с.

6) Економічна теорія політекономія. Підручник / Під ред. Базилевича В.Д. - К.: Знання-прес, 2001. - 538 с.

7) Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. - К.: Вікар, 2003. - 386 с.

8) Небава М.І. Теорія макроекономіки: Навч. посібник/ М.І. Небава. - К.: Слово, -2003. - 535с.

Размещено на Allbest.ru