Основи мікроекономіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Основи мікроекономіки"

Проблеми регулювання виробництва і споживання суспільних благ

Суспільні блага - це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.).

Суспільні блага мають дві характерні ознаки:

1. Неможливість виключення будь якого об'єкта із споживання (не винятковість). Благо невиняткове, якщо не можуть бути виключені із сфери його споживання. Національна оборона є яскравим прикладом цього. Якщо нація забезпечила систему оборони, всі громадяни користуються її плодами. Маяк також є прикладом невиняткових товарів.

2. Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Блага неконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад, використання маяка. Коли він вже збудований і введений в дію, додаткове судно нічого не додає до його експлуатаційних витрат. Більшість благ конкурентні в споживанні.

Невиняткові товари не обов'язково загальнонаціональні за характером. Якщо облдержадміністрація проводить програму боротьби із с/г шкідниками, виграють всі фермери і споживачі. А якщо агент продає новий автомобіль одному споживачеві, то він виключає можливість для інших осіб купити саме цей автомобіль - отже, автомобіль є винятковим благом (як і конкурентним).

Деякі блага є винятковими, але неконкурентними. Наприклад, в період незначного руху переїзд через міст неконкурентний, оскільки поява додаткової машини не вплине на швидкість інших автомобілів. Але проїзд на мосту винятковий, оскільки власники моста можуть заборонити ним користуватись.

Низка благ є невинятковою, але конкурентною. Повітря невиняткове, але може бути конкурентним, якщо забруднення атмосфери однією фірмою шкідливо впливають на якість повітря і на здатність інших людей повною мірою користуватися ним.

Суспільні блага, що неконкурентні і невиняткові, дають вигоду людям за нульових граничних витрат - жодна людина не виключається з їх споживання. Класичним прикладом є національна оборона. Система оборони невиняткова, як вже розглядалося, однак вона ще й неконкурентна, оскільки граничні витрати на забезпечення оборони одній додатковій людині дорівнюють нулю.

Суспільні благає є і конкурентні, і виняткові. Національний парк - частина громадськості може бути виключена з користування парком підвищенням плати за вхід і за право розбивати намети. Користування парком також конкурентне (оскільки він може бути переповненим численними відвідувачами), і в'їзд в парк додаткової машини може зменшити вигоди, які отримують інші споживачі.

Таким чином, суспільні блага - це блага, яким властиві такі ознаки:

· неконкурентність;

· неаддитивність (неділимість у споживанні);

· невизначеність кінцевого споживача;

· невизначеність прав власності. [9; 7]

Виробництво суспільних благ потребує значних витрат, адже неможливо знайти жодного стимулу, який спонукав би кожного громадянина купити свою частку, наприклад, оборонного потенціалу країни, гарантувавши надання даного суспільного блага. Отже, необхідне державне вирішення проблеми забезпечення суспільними благами громадян країни. [4; 391]

Слід зауважити, що окрім суспільних благ, існують ще й так звані суспільні "антиблага" - суспільні блага, які рівномірно накладають витрати на групу людей. Це небажані побічні продукти виробництва або споживання: "парниковий" ефект, при якому згорання корисних копалин загрожує глобальною зміною клімату; забруднення повітря, води і ґрунту відходами хімічної промисловості, виробництвом енергії або використанням автомобілів; кислотні дощі; радіоактивні викиди через випробування ядерної зброї; зменшення озонового шару. [1; 166]

Суспільні блага поділяються на "чисті" і "недосконалі". Саме "чисті" блага характеризуються не винятковістю, тобто неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом, і неконкурентністю, що означає неможливість перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього. Використання "чистого" блага додатковим споживачем пов'язано з незначними або нульовими граничними витратами. Прикладами таких "чистих" суспільних благ є маяки на узбережжі, світлофори на дорогах.

До "чистих" суспільних благ відносять також фундаментальні наукові дослідження. Вони генерують нові знання для всього людства, тому видатки на отримання наукової інформації також повинні оплачуватись державою. Але нові технології, науково-технічні винаходи, які можна запатентувати, не належать до "чистих" суспільних благ. Вони купуються окремими фірмами, а винахідник має можливість одержувати чималі доходи від продажу своєї розробки. Вчені-теоретики - математики, фізики, економісти, які відкривають нові теореми і закони природи та суспільства, не отримують такої матеріальної винагороди. Одержані нові фундаментальні наукові знання згодом використовуються в багатьох сферах, але точно визначити вигоду суспільства від їх застосування неможливо, як неможливо встановити, яка саме з численних програм наукових досліджень в перспективі може дати максимальну віддачу і для реалізації якої потрібна державна підтримка в першу чергу.

"Недосконалі" блага характеризуються обмеженими можливостями використання. Це зумовлено тим, що можливість користування ними обмежена географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Наприклад, можливість користування послугами пожежної охорони залежить від того, наскільки близько від неї розташована будівля. А можливість користування автотрасою залежить від наявності у людини автомобіля. Крім того, у користуванні "недосконалими" суспільними благами після досягнення певної межі їх можливостей виникають елементи суперництва. Наприклад, число учнів у класі може бути різним, але якщо воно перевищує оптимальне, то якість занять значно знижується.

"Недосконалі" суспільні блага можуть надаватися колективно певним групам споживачів, які мають спільні інтереси. Наприклад, знищення шкідників у сільськогосподарському виробництві може обійтися дешевше, якщо одночасно опилювати з літака ділянки багатьох фермерів.

Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси. Вони також характеризуються не винятковістю, але викликають суперництво --використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей. Основна проблема використання спільних ресурсів полягає у тому, що окремі індивіди занадто інтенсивно використовують доступні їм ресурси, що веде до їх виснаження. Прикладом можуть бути підземні родовища нафти, які знаходяться у приватній власності. Власник може добувати будь-яку кількість нафти, але тоді запаси нафти для власників сусідніх свердловин зменшаться. Якщо власники нафтоносної землі будуть одноосібно приймати рішення щодо обсягів видобутку, то кожен з них отримає прибуток, але для суспільства швидке виснаження нафтових родовищ може мати негативні наслідки. Зрозуміло, що видобуток нафти потрібно регулювати. Тут можуть бути кілька варіантів. Якщо власників небагато, то вони можуть домовитись між собою про спільну діяльність. Але якщо їх дуже багато, і досягти спільного приватного рішення про обсяги видобутку неможливо, то регулювання обсягу видобутку повинен забезпечити безпосередньо уряд.

До спільних ресурсів також відноситься тваринний світ (дикі лісові тварини, риби в океанах і морях та ін.). Тваринний світ кожної країни перебуває під охороною законів держави. Уряд встановлює плату за риболовлю та мисливство, обмежує тривалість риболовного і мисливського сезонів. Але велика кількість браконьєрів ускладнює проблему охорони. Найменш регульованим спільним ресурсом є океан. Регулювання використання його ресурсів вимагає міжнародного співробітництва, оскільки багато країн світу мають вихід до океану. Крім того, величезні простори океану роблять практично неможливим контроль за виконанням навіть вже досягнутих угод.

Держава, як правило, бере на себе забезпечення громадян "чистими" благами. Ринок не може забезпечити споживачів цими благами, оскільки неможливо визначити обсяг попиту на них. Споживачі "чистих" благ користуються ними безоплатно, тому їх потреби не проявляються на поверхні ринкової економіки у вигляді попиту. Для кожного конкретного індивіда проблеми попиту в даному випадку не існує як такої. З іншого боку, виробництво таких благ вимагає значних витрат ресурсів.

Тому уряд, який бере на себе виробництво суспільних благ, стикається з двома проблемами:

* як визначити оптимальну кількість суспільного блага;

* як оцінити вигоди і витрати від реалізації того чи іншого проекту виробництва суспільних благ. [4; 392]

Економісти пропонують визначати оптимальний для суспільства обсяг виробництва суспільного блага за допомогою так званих "фантомних" кривих попиту (псевдокривих). Принцип побудови цих кривих діаметрально протилежний побудові кривих ринкового попиту для товарів індивідуального споживання. Щоб визначити обсяг сукупного ринкового попиту на товар індивідуального споживання треба, як відомо, скласти обсяги індивідуального попиту кожного покупця за кожної можливої ціни (горизонтальна сума). Щоб отримати гіпотетичну криву попиту на суспільне благо, потрібно визначити вертикальну суму, - скласти ціни, які всі споживачі готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього.

При цьому використовуємо закон спадної граничної корисності, тобто припускаємо, що кожна додаткова одиниця суспільного блага приносить менше корисності, ніж попередня.

Покажемо побудову кривої попиту на суспільне благо на прикладі. Для спрощення припустимо, що попит пред'являється з боку лише двох громадян А і Б (табл.1).

Таблиця 1.

Кількість товару для А	Кількість товару для В	Ціна товару, грн
1	0	5
2	1	4
3	2	3
4	3	2
5	4	1

Хоча вони можуть користуватись цим благом безоплатно і не можуть перешкодити один одному споживати його у будь-якій кількості, кожен зі споживачів має власну оцінку граничної цінності кожної одиниці блага, згідно з якою визначає, скільки він міг би заплати за неї.

Громадянин А згоден за першу одиницю блага заплатити 5 грн., а громадянин Б - лише 4 грн. Отже, колективна ціна першої одиниці становить 9 грн. Так само визначаємо, що колективна ціна другої одиниці блага становить: 4 (А) +3 (Б) =7 грн. Третьої, відповідно, - 5 грн., і т.д.

Тепер за цими даними можемо побудувати криву колективного попиту.

Графік а) ілюструє попит громадянина А , графік б) - попит споживача Б, а графік в) - суспільний попит. Якщо на цьому останньому графіку побудуємо криву пропонування суспільного блага S C, то перетин кривих D C, і S C, визначить рівноважний обсяг його виробництва: Q=3. Цей обсяг є оптимальним, оскільки для нього гранична вигода громадян дорівнює граничним витратам суспільства на виробництво даного блага.

Крива попиту на суспільне благо є типовою спадною, що пояснюється законом спадної граничної корисності. Крива пропонування S C відображає граничні витрати виробництва у короткостроковому періоді, де діє закон спадної віддачі, тому має висхідний характер. Поза точкою рівноваги граничні витрати не співпадають з граничними вигодами громадян, які проявляються в колективній оцінці блага.

Оптимізація виробництва суспільних благ здійснюється за тим же правилом, що і вибір обсягу випуску для окремої фірми: MR = МС . А для визначення видатків, необхідних для максимізації прибутку, використовується правило MRP = МЕ , тобто порівнюються гранична доходність ресурсу і граничні видатки, необхідні для залучення його у виробництво.

Аналіз витрат і вигод, пов'язаних з виробництвом суспільних благ, ускладнюється тим, що залучення додаткових ресурсів для реалізації певного державного проекту приносить додаткове задоволення потреб громадян у суспільних благах, але в той же час зменшує обсяги ресурсів для виробництва товарів індивідуального споживання, що вважається втратами для громадян. Зважаючи на це, можна визначити, до якої межі слід розширювати державну програму надання суспільних благ. Якщо вигоди від додаткового виробництва суспільних благ перевищують втрати від скорочення виробництва товарів індивідуального споживання, то програму варто реалізовувати, і навпаки.

Деякі програми суспільних благ приносять пряму вигоду, яку можна визначити як зменшення шкоди (будівництво дамб проти повені, очисних споруд, шосейних доріг). Але у багатьох випадках загальні вигоди підрахувати досить важко. Наприклад, будівництво нової дороги може принести вигоду у вигляді розширення ринків, посилення конкуренції, поглиблення спеціалізації для даного району і підвищення ефективності економіки в цілому. Крім того, створюються нові робочі місця, що дає можливість підвищити рівень зайнятості та рівень життя. Але з іншого боку, відчуження землі від сільськогосподарського виробництва, додаткове забруднення довкілля через посилення інтенсивності транспортного руху викликають значні побічні витрати, які додаються до прямих витрат на спорудження дороги і купівлю землі.

Автомобільні дороги можуть бути як суспільним благом, так і приватним. У будь-якому випадку проблемою стає перевантаженість доріг. Тоді користування цим благом викликає негативний зовнішній ефект. Уряд може застосувати кілька методів вирішення цієї проблеми. По-перше, ввести плату за проїзд, можливо, диференційовану по годинах, щоб зняти особливу напругу в години "пік". По-друге, можна підвищити податок на продаж бензину, але це недосконале рішення, тому що спочатку зменшиться загальна кількість поїздок, а згодом споживачі переключать попит на більш економні малолітражні автомобілі. Прикладом вдалого вирішення проблеми перевантаження магістральних шляхів служить Сінгапур, де була введена плата за проїзд центральними вулицями міста, диференційована за годинами дня і рівнем забруднення. Запроваджені спеціальні картки, які визначають інтенсивність використання автомобіля: дорожчі картки дозволяють їздити у будь-який час, дешевші -- тільки у вихідний день. Сінгапур -- єдине на землі місто, де не існує проблеми перевантаженості доріг і забруднення, пов'язаного з автомобілями. А встановлення плати за проїзд автомагістралями дозволило знизити інші міські податки [4; 392].

Теоретично зменшення державних витрат не завжди може означати економію ресурсів. Для визначення реального результату потрібен аналіз вигод і витрат альтернативних програм. Здебільшого економія на державних видатках означає перерозподіл ресурсів між державним і приватним секторами економіки доти, доки не можна буде одержати додаткову вигоду від подальшого перерозподілу. Суспільні блага не обов'язково виробляються лише у державному секторі. Держава може визначити обсяг потрібних благ і передати замовлення на їх виробництво приватним фірмам-підрядникам. Основна проблема - знайти кошти для забезпечення такого виробництва.

Оцінка функцій попиту та еластичності, ринкові експерименти та опитування; проблема ідентифікації

Попит -- це залежність кількості блага, яку хоче купити споживач, від ціни блага [математично це записується у вигляді функції попиту: Q d = f(Р)].

Обсяг попиту відповідає конкретній кількості, яку споживач має намір купити за певної ціни (математично це число).

Закон попиту -- при зниженні ціни певного блага обсяги споживання його зростають.

Графічно попит може бути представлений у вигляді кривої, побудованої в системі координат, де по горизонталі відображається кількість блага, а по вертикалі -- його ціна.

Графічне зображення обсягу попиту -- точка на графіку

Крива опускається вниз зліва направо. Ця її важлива властивість є ілюстрацією дії закону попиту.

При побудові кривої попиту використовують обернену функцію попиту: Р = f(Q). Крива попиту по суті ілюструє максимальну ціну, яку готовий заплатити споживач за певну кількість блага.

Рис. 1. Крива попиту

Фундаментальну основу попиту становлять індивідуальні потреби і смаки. Проте при аналізі ціни та кількості товарів певного ринку, беруть до уваги ринковий попит, який є сумою всіх індивідуальних попитів.

До зміни обсягу попиту призводить зміна ціни при незмінних можливостях і бажанні споживача, а до зміни попиту приводить зміна нецінових факторів попиту, тобто зміна можливостей або бажання споживачів (нецінових детермінант попиту).

Серед основних нецінових детермінант попиту виділяють:

* доход споживачів;

* ціни на суміжні (взаємопов'язані) блага;

* смаки й уподобання;

* кількість споживачів на ринку;

* інфляційні очікування споживачі;

* особливі фактори.

Аналіз пропозиції проводять за аналогічною схемою.

Пропозиція -- намір підприємця виробляти та продавати благо за існуючих фінансових і технологічних можливостей. Обсяг пропозиції відповідає конкретній кількості товару, яку підприємець реалізує за певною ціною.

Графічне зображення пропозиції називають кривою пропозиції. Рівнянням кривої пропозиції є обернена функція пропозиції: Р = f(Q S ). Крива пропозиції фактично зображує мінімальну ціну, за якої підприємець готовий виробляти та продавати благо на ринку

Рис. 2. крива пропозиції

Закон пропозиції: обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни, і навпаки, обсяг пропозиції спадає при зменшенні ціни.

Обсяги як попиту, так і пропозиції змінюються із зміною ціни.

Причому напрями цих змін протилежними. Існує лише одне значення ціни, за якою обсяг попиту дорівнюватиме обсягу пропозиції. Це значення ціни називають ціною рівноваги.

Обсяг рівноваги -- це обсяг попиту або пропозиції за ціною рівноваги.

Еластичність -- це економічна категорія, яка означає міру чутливості однієї змінної щодо іншої. Для характеристики еластичності використовують показник, який називають коефіцієнтом еластичності.

Коефіцієнт еластичності -- це показник, який дорівнює відсотковій зміні однієї величини в разі зміни на 1 % іншої величини.

Аналізуючи зміни попиту, економісти бажають знати, наскільки величина попиту реагує на зміну цінових та нецінових чинників попиту. На зміну кількості благ, які споживач хоче купити на ринку, впливає як ціна блага, так і нецінові детермінанти, які характеризують зміну можливостей та бажань споживача.

Функція попиту часто зустрічається в економічних підручниках, але при цьому звичайно не розповідається, як вона отримана. Тим часом оцінити її за емпіричним даними не так важко. Ми часто з'ясовуємо очікуваний попит за допомогою наступного простого прийому - запитуємо потенційних споживачів: "Яку максимальну ціну Ви заплатили б за такий-те товар?" Нехай для визначеності мова йде про дану навчальну допомогу з менеджменту. В одному з експериментів 20 опитаних назвали наступні максимально припустимі для них ціни (у гривнях): 40, 25, 30, 50, 35, 20, 50, 32, 15, 40, 20, 40, 45, 30, 50, 25, 35, 20, 35, 40.

Першою справою названі величини треба впорядкувати в порядку зростання. Результати представлені в табл.1. У першому стовпці - номера різних чисельних значень (у порядку зростання), названих споживачами. У другому стовпці наведені самі значення ціни, названі ними. У третьому стовпці зазначено, скільки разів назване те або інше значення.

Табл.1. Емпірична оцінка функції попиту і її використання

№ п/п (i)	Ціна pi	ni	Попит D (pi)	Прибуток (p-10) D (р)	Прибуток (p-15) D (р)	Прибуток (p-25) D (р)
1	15	1	20	100	0	-
2	20	3	19	190	95	-
3	25	2	16	240	160	0
4	30	2	14	280	210	70
5	32	1	12	264	204	84
6	35	3	11	275	220	110
7	40	4	8	240	200	120
8	45	1	4	140	120	80
9	50	3	3	120	105	75

Таким чином, 20 споживачів назвали 9 конкретних значень ціни (максимально прийнятних для них значень), кожне зі значень назване від 1 до 4 разів. Тепер легко побудувати функцію попиту залежно від ціни. Вона представлена в 4 стовпці, що заповнимо знизу нагору. Якщо ми будемо пропонувати товар за ціною понад 50 грн., то його не купить ніхто з опитаних. При ціні 50 грн. з'являються 3 покупця. Записуємо 3 у четвертий стовпець дев'ятого рядка. А якщо ціну понизити до 45? Тоді товар куплять четверо - той, для кого максимально можлива ціна - 45, і ті, хто був згодний на більшу ціну. Таким чином, легко заповнити стовпець 4, діючи за правилом: значення в клітці четвертого стовпця дорівнює сумі значень у клітці, що перебуває ліворуч, третього стовпця й у лежачій знизу клітці четвертого стовпця. Наприклад, за 30 грн. куплять товар 14 чоловік, а за 20 грн. - 19.

Залежність попиту від ціни - це залежність четвертого стовпця від другого. Табл.1 дає нам дев'ять крапок такої залежності. Якщо абцисса - це попит, а ордината - ціна, то дев'ять крапок на кривій попиту, перераховані в порядку зростання абцисси, мають вигляд: (3; 50), (4; 45), (8; 40), (11; 35), (12; 32), (14; 30), (16; 25), (19; 20), (20; 15).

Ці дев'ять крапок можна використати для побудови кривої попиту яким-небудь графічним або розрахунковим способом. Крива попиту, як і мабуть, убуває, маючи напрямку від лівого верхнього кута креслення до правого. Однак помітні відхилення, зв'язані, зокрема, із пристрастю споживачів до круглих чисел. Всі, крім одного, назвали числа, кратні 5 грн.

Дані табл.1 можуть бути використані для вибору ціни продавцем-монополістом (або діючому на ринку монополістичної конкуренції). Нехай витрати на виготовлення одиниці товару рівні 10 грн. (наприклад, оптова ціна книги - 10 грн.). За якою ціною її продавати на тім ринку, функцію попиту для якого ми тільки що знайшли? Для відповіді на це питання обчислимо сумарний прибуток, тобто добуток прибутку на одному екземплярі (p-10) на число проданих (точніше, запитаних) екземплярів D (p). Результати наведені в п'ятому стовпці табл.1. Максимальний прибуток, рівна 280 грн., досягається при ціні 30 грн. за екземпляр. При цьому з 20 потенційних покупців виявляться в стані заплатити за книгу 14, тобто 70%.

Якщо ж витрати виробництва (або оптова ціна) підвищаться до 15 грн., то дані стовпця 6 табл.1 показують, що максимальний прибуток, рівна 220 грн. (вона, зрозуміло, менше, ніж у попередньому випадку), досягається при більше високій ціні - 35 грн., доступним 11 потенційним покупцям, тобто 55%. При подальшому росту витрат, скажемо, до 25 грн., як випливає з даних стовпця 7 табл.1, максимальний прибуток, рівна 120 грн., досягається при ціні 40 грн. за одиницю товару, що доступно 8, тобто 40% покупців. Відзначте, що при підвищенні оптової ціни на 10 грн. виявилося вигідним збільшити роздрібну лише на 5, оскільки більше різке підвищення привело б до такого скорочення попиту, що перекрило б ефект від підвищення питомого прибутку (тобто прибутку, що доводиться на одну продану книгу.

Подальше ясно - якщо оптова ціна буде підвищуватися, то й роздрібній ціні, що дає максимальний прибуток, також буде підвищуватися, і всі менша частка покупців зможе придбати товар. Крайня крапка - оптова ціна, рівна 45 грн. Тоді тільки троє (15%) куплять товар за 50 грн., а прибуток продавця складе тільки 15 грн. Наочно видно, що підвищення витрат виробництва приводить до орієнтації виробника на найбільш багаті верстви населення, але й підвищення цін (до оптимального рівня) не приводить до підвищення прибутку, навпроти, вона знижується, і при цьому більшість потенційних споживачів не в змозі купити товар. Таке вплив інфляції витрат на економічне життя.

Ринкові експерименти та опитування споживачів фірми використовують для отримання інформації про те, як реагує обсяг попиту на зміни цін та інших факторів. Недолік опитування в тому, що дійсні результати можуть не збігатися з відповідями на запитання. Є труднощі в отриманні представницької вибірки. У протилежному випадку результати будуть малозначущі.

Обґрунтуйте найтиповіші помилки про поведінку фірми-монополіста

Інколи на побутовому рівні розуміння економічних проблем складається помилкове враження про цінову політику монополіста. Найпоширенішими є такі помилки:

1. Монополіст намагається установити найвищу ціну. Ця помилка ґрунтується на неусвідомлені того факту, що збільшення ціни для монополіста обертається зменшенням обсягів продаж. Насправді ж монополіст не задається метою максимізації ціни, а шукає такий її рівень, що забезпечив би йому максимальних прибуток.

2. Чим більша різниця між ціною реалізації продукції та середніми витратами на виробництво одиниці продукції, тим більший прибуток отримує монополіст. Це твердження справедливе лише по відношенню до дохідності з одиниці продукції. Монополіст же ставить за мету максимізувати загальний прибуток. Його максимізація далеко не завжди співпадає з максимізацією продукту з одиниці продукції. Порівняймо, що доцільніше для монополіста, продати по 10 грн. 40 шт. продукції при витратах на виробництво одиниці продукції 5 грн., чи по 9 грн. 100 шт. продукції при витратах 6 грн. на одиницю? У першому випадку монополіст отримає 100% прибутку з кожної одиниці продукції, а у другому - тільки 50%. Однак загальний прибуток монополіста у другому випадку становитиме 300 грн. проти 200 грн. у першому випадку.

Тому для монополіста буде привабливішим той варіант, який максимізує його загальний прибуток, хоча при цьому може і не досягатися максимальний прибуток з одиниці продукції.

3. Монопольне положення на ринку завжди гарантує беззбиткову роботу. Для монополіста існуватиме варіант беззбиткової роботи у тому випадку, коли крива попиту перетинатиме криву середніх витрат. Так найчастіше буває, оскільки, як правило, крива попиту на продукцію монополіста має досить еластичну дільницю з великим кутом нахилу. Однак неважко уявити ситуацію, коли крива попиту проходить взагалі нижче кривої середніх витрат, не маючи з нею жодних спільних точок

Рис. Варіант збитковості чистого монополіста

Така ситуація складається у тому випадку, коли монополіст продовжує випускати продукції, попит на яку різко впав. Навіть якщо якесь підприємство було б сьогодні абсолютним монополістом по виробництву рахівниць чи примусів, це не надало б йому гарантій беззбиткової роботи.

Міжгалузева ефективність та її ілюстрація в діаграмі Еджворта

Встановлення загальної рівноваги у конкурентній ринковій економіці означає наявність повної системної ефективності в усіх сферах економічної діяльності - споживанні, обміні та виробництві за відповідності структури виробництва структурі суспільних потреб.

У конкурентній „економіці обміну " кожен споживач, розподіляючи оптимально свій доход, прирівнює відношення граничних корисностей благ до відношення їхніх цін і максимізує корисність.

На конкурентному ринку всі споживачі купують товари за одними й тими ж рівноважними цінами, тому гранична норма заміни благ для всіх споживачів в економіці буде однаковою.

Взаємовигідний обмін триває доти, доки всі для всіх споживачів не зрівняються:

За умови рівності граничних норм заміни для всіх учасників обміну досягається оптимальний розподіл благ між індивідами у споживанні, має місце рівновага, ефективна за Парето. Будь-які можливості поліпшення розподілу ресурсів споживання вичерпані. Не існує вигідних обмінів і жодної можливості підвищення добробуту як всіх споживачів у цілому, так і будь-якого з них за рахунок іншого.

Оптимізацію рішень щодо ефективного розподілу благ у процесі обміну на досконало конкурентному ринку за ординалістською версією ілюструє графічна модель „скринька Еджворта". Вона представляє всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома споживачами .

Рівновага встановлюється у точках дотику кривих байдужості кожного зі споживачів до лінії відносних цін (бюджетного обмеження) . Якщо на конкурентному ринку попит не відповідає пропонуванню, ціни будуть змінюватись доти, доки криві байдужості обох споживачів знов стануть дотичними до лінії цін. У точці рівноваги граничні норми заміни благ кожного учасника ринку дорівнюють співвідношенням цін товарів:

Якщо кожен учасник обміну максимізує свою корисність і при цьому відбувається взаємовигідна торгівля, то в результаті на ринку споживчих товарів встановлюється рівновага, за якої розподіл благ є Парето-ефективним за споживанням та обміном.

Крива контрактів у продуктовій скриньці Еджворта єднає всі точки ефективного розподілу обмежених благ між двома індивідами . Кожна точка на кривій контрактів відповідає точці ринкової рівноваги і ефективна за Парето, оскільки у цих точках жоден зі споживачів не може поліпшити свого стану, не погіршуючи при цьому стану іншого. На основі кривої контрактів будується межа можливих корисностей .

Ефективність у сфері виробництва включає внутрігалузеву ефективність - використання і розподіл ресурсів всередині галузі та міжгалузеву ефективність - оптимальний розподіл ресурсів між галузями, трансформацію структури виробництва.

Оптимальне розміщення ресурсів у галузі між окремими фірмами досягається, коли галузь випускає максимально можливий обсяг продукції і неможливо перерозподілити ресурси так, щоб збільшити випуск і знизити витрати.

Кожна фірма галузі купує ресурси, керуючись правилом оптимального використання ресурсів: , яке включає в себе і правило мінімізації витрат на заданий обсяг продукції:

, або

Оскільки всі фірми галузі купують ресурси на конкурентному ринку ресурсів за єдиною рівноважною ціною, то для кожної з фірм галузі. Якщо всі фірми мінімізують свої витрати, гранична норма технологічної заміни стає однаковою для всіх фірм: .

За умови рівності у жодної з фірм не буде стимулу купувати додаткові ресурси, щоб покращити їх співвідношення з метою мінімізації витрат. Це означає, що у галузі ресурси розміщені і використовуються ефективно за Парето.

Правило оптимального співвідношення ресурсів включає в себе також правило граничного випуску, за яким конкурентні фірми визначають оптимальний обсяг виробництва для максимізації прибутку: . Якщо запишемо правило мінімізації витрат ресурсів як обернену величину, то отримаємо граничні витрати на виробництво даного продукту. Для галузі, яка виробляє товар :

,

звідси

А оскільки , то кожна фірма буде мати граничні витрати, рівні ринковій ціні даного товару .

Коли всі фірми галузі вироблятимуть товарз однаковими граничними витратами, не знайдеться способу перерозподілити загальний обсяг його виробництва поміж фірмами так, щоб зменшити витрати галузі в цілому. При цьому у довгостроковому періоді всі фірми вироблятимуть продукцію з мінімальними витратами: .

Міжгалузева ефективність розподілу ресурсів встановлюється, коли всі фірми в усіх галузях досягають ефективності у виробництві: ; і т. д. Оскільки всі виробники, незалежно від того, в якій галузі вони здійснюють виробництво, на конкурентному ринку ресурсів купують ресурси за одними й тими ж рівноважними конкурентними цінами, то граничні норми технологічної заміни повинні бути рівними для всіх фірм всіх галузей. Оскільки

і

, то

За цієї умови ресурси в усіх галузях використовуються у повному обсязі і розподілені ефективно за Парето. Перерозподіл ресурсів між галузями, який дозволив би збільшити виробництво одного блага, не зменшуючи обсягів виробництва іншого, неможливий, не існує розтрати ресурсів. Оптимізацію розміщення виробничих ресурсів між галузями ілюструє ресурсна скринька Еджворта.

Графічно ефективний розподіл ресурсів забезпечується у точках дотику ізоквант для двох товарів до ізокости, нахил якої дорівнює співвідношенню цін ресурсів: . Виробники знаходяться у рівновазі, мінімізуючи витрати і одночасно максимізуючи прибуток. У точках рівноваги кути нахилу ізоквант та ізокости однакові, отже, підтверджується висновок, що граничні норми технологічної заміни ресурсів у виробництві обох товарів однакові: , тобто, забезпечується ефективний розподіл ресурсів між галузями.

Крива виробничих контрактів з'єднує множину точок Парето-ефективного міжгалузевого розподілу ресурсів . Якщо ресурси розподілені між галузями неефективно, їх перерозподіл дасть приріст обсягу випуску в одній або кількох галузях. Ресурси через ринок ресурсів переміщуються в ті галузі, де вони використовуються в оптимальному співвідношенні, яке мінімізує витрати до рівня і покращує стан споживачів даної продукції. Відбувається трансформація структури виробництва в економіці. Крива виробничих контрактів може бути трансформована у межу виробничих можливостей.

Межа виробничих можливостей або крива трансформації - це модель, яка ілюструє всі ефективні поєднання обсягів виробництва двох продуктів за обмежених ресурсів праці і капіталу. Всі точки кривої трансформації відповідають технологічно ефективним поєднанням ресурсів у виробництві двох благ. Межа виробничих можливостей спадна і має від'ємний нахил: ефективне виробництво означає, що збільшення обсягу виробництва одного товару вимагає переміщення ресурсів з виробництва іншого і відповідного зменшення обсягів випуску останнього. Вона опукла від початку координат, що означає збільшення її нахилу зі зростанням виробництва блага .

Кут нахилу межі виробничих можливостей визначає граничну норму трансформації в - . Гранична норма трансформації визначає альтернативну вартість - кількість одного товару, від якої потрібно відмовитись, щоб одержати додаткову одиницю іншого.

У кожній точці межі виробничих можливостей для одержання одиниці треба затратити ресурсів, а для виробництва одиниці - ресурсів. Для одержання додаткової одиниці треба відмовитись від одиниць , звідси :

Оскільки ефективне виробництво товару здійснюється до точки, де для кожного товару, то

Для ефективного функціонування всієї досконало конкурентної ринкової системи ресурси повинні бути розподілені між різними видами виробництва благ так, щоб структура виробництва відповідала структурі суспільних потреб. Споживачі повинні бути готові заміщувати блага у споживчому кошику в тій самій пропорції, в якій економіка може трансформувати одне благо в інше. У цьому випадку досягається повна ефективність розподілу ресурсів економіки.

Пропозиція змінюється за формулою: Qs = -2 + Р. Зобразити графічно і визначити

а) ціна обмежена величиною 6 дол.;

б) попит знизився в 2 рази. Як змінився обсяг виручки?

в) попит збільшився на 50%. Як змінився обсяг виручки?

г) як змінить своє розташування графік пропозиції?

Розв'язання

За рівнянням пропозиції Qs = -2 + 1Р будуємо графік:

При Qs =0, Р=2

При Р =0, Qs=-2

1. Запишемо умову ринкової рівноваги: Q_D=Q_S

Згідно з даними задачі матимемо: Q = 6 = -2 + 1Р; Р=8.

Перетин графіків функції попиту і пропозиції дасть нам точку ринкової рівноваги. Q*=2,6; Р*=3,4.

Виручка = 2,6*3,4 = 8,84 дол.

2. Якщо попит знизився в 2 рази, то крива попиту зміститься вліво.

Обсяг попиту складає: Q_D=1,3 од.

Ціна даного товару становить Р= 3,1 дол.

Виручка становить = 1,3*3,1 = 4,03 дол.

3. Якщо попит збільшився на 50%, то попит на товар перевищуватиме його пропозицію.

Обсяг попиту складає: Q_D=3,9 од.

Крива попиту зміститься вправо.

Ціна даного товару становить Р= 5,4 дол.

Виручка становить = 3,9*5,4 = 21,06 дол.

На роботу в кафе потрібні робітники. Попит на працю описується рівнянням: L = 10 - 0.2 W, де L - число найнятих, W - годинна зарплата. На оголошення про найом відгукнулося 7 чоловік. Двоє з них готові працювати при оплаті не менше 40 руб/год, двоє - не менше 25 руб/год, двоє - не менше 20 руб/год, один - від 15 руб/год. Визначити:

а) скільки робітників буде найнято і при якому рівні оплати?

б) держава законодавче встановила мінімум зарплати за годину - 40 руб. Скільки робітників найме кафе в цьому випадку?

Розв'язання:

За рівнянням попиту на працю складемо таблицю:

L, чол..	W, руб/год.	Готові працювати
7	15	1
6	20	2
5	25	2
2	40	2

За результатами таблиці бачимо, що буде найнято 5 чоловік.

Якщо держава законодавче встановила мінімум зарплати за годину - 40 руб, то кафе в цьому випадку найме 2 робітників.

Уявіть, що ви є власником промтоварного магазину, який торгує готовим одягом для дорослих, для дітей, спецодягом, а також дорослим та дитячим взуттям. В Україні в 2005 році відбулося суттєве зростання зарплати у бюджетній сфері. Вас, як власника, держава зобов'язує підняти мінімальну зарплату продавцям. Яку цінову стратегію ви оберете на 2006 рік, враховуючи, що податки будуть незмінними? Це ж саме, враховуючи що податки зростуть? Знизяться?

Розв'язання:

Держава впливає на ринкову рівновагу за допомогою податків, що являють собою надбавки до цін на товари.

Їхніми платниками звичайно виступають продавці. Введення податку призведе до зростання ціни, що сплачується покупцем, і зниженню ціни, одержуваної продавцем. При цьому податковий тягар розподіляється між продавцем і покупцем. Кількісне вираження цих дій залежить від цінової еластичності попиту та пропозиції товарів (готовий одяг для дорослих, для дітей, спецодяг, а також доросле та дитяче взуття), що обкладаються податком.

За даними американських джерел, еластичність попиту за доходом в короткостроковому періоді на одяг та взуття становить, відповідно, 0,95 і 0,90. суспільний благо попит еластичність

Можна припустити, що дитячий одяг та дитяче взуття будуть мати меншу цінову еластичність попиту, а еластичність попиту на спецодяг буде іще меншою в зв'язку з відносно незначним терміном користування.

Тому, підсумовуючи вищесказане, якщо мене, як власника, держава зобов'язує підняти мінімальну зарплату продавцям, то при незмінному податку, для компенсації витрат, необхідно підняти ціни на всі вказані категорії товарів.

При цьому рівень підняття цін на дитячий одяг та дитяче взуття буде вищий, ніж на аналогічні товари для дорослих, а рівень підняття цін на спецодяг буде іще вищий.

Відповідно, враховуючи що податки зростуть або знизяться, відбудеться пропорційне підняття або зниження цін на вказані товари.

Список використаної літератури

1. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Микроэкономика. - 8-е изд., изм. - СПб.: Издательство "Питер", 2010. - 209 с.

2. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика : В 2-х т. / Общая редакция В. М. Гальперина. - СПб. : Экономическая школа. 2006. - Т.1. - 352 с.

3. Дзюбик, С. Д. Основи економічної теорії: посібник / С. Дзюбик, О.Ривак. - К.: Основа, 1994. - 335 с.

4. Косік А.Ф. Мікроекономіка: Навч. посібник для вузів/ А. Ф. Косік, Г. Е. Гронтковська. -2-ге вид., доп. і дороб.. -К.: Центр учбової літератури, 2008.-438 c.

5. Мочерний С.В. Економічна теорія. Посібник для студентів вузів. - К.: Академія, 2002. - 653 с.

6. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: учебник для вузов. - 2-е изд., изм. - М.: Издательство НОРМА, 2002. - 272 с.

7. Олсон Мансур. Логика коллективных действий. Общественные блага и теория групп. Пер. с англ. - М.: ФЭИ, 1995 - 174 с.

8. Семюельсон П.А., Нордгауз В.Д. Мікроекономіка. Пер. з англ. - К.: Основи, 1998. - 676 с.

9. Убогонова М.В. Общественные блага в системе экономических объектов современной рыночной экономики. // Известия Санкт-Петербургского университета экономики и финансов. - 2007. - №2 (50).

Размещено на Allbest.ru