Сутність та види міжнародної підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Реферат з курсу

«Економічна теорія»

на тему:

«Сутність та види міжнародної підприємницької діяльності »

Київ-2011



План

Вступ

1. Сутність, передумови, риси міжнародної підприємницької діяльності.

2. Види міжнародної підприємницької діяльності та їх розвиток у сучасних умовах.

3. Стратегічні пріоритети державної політики розвитку міжнародного підприємництва в Україні.

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Втягнення економіки України у світові інтеграційні процеси сприяло виникненню нових форм відносин, однією з яких є міжнародний бізнес (підприємницька діяльність).

На сучасному етапі розвитку світового господарства, на якому воно характеризується процесами інтеграції та глобалізації, міжнародна підприємницька діяльність набуває все більшого і більшого розмаху. Тому проблема розвитку та регулювання міжнародної підприємницької діяльності набула зараз крайньої актуальності.

Особливо гостро ця проблема стоїть перед постсоціалістичними країнами з перехідною економікою, в тому числі і перед Україною.

Ефективна участь цих країн в світових економічних процесах безпосередньо пов'язана з нормальним розвитком їхньої зовнішньоекономічної діяльності.

Тож головною метою моєї курсової роботи є осягнення суті і видів міжнародної підприємницької діяльності, а також визначити стратегічні пріоритети державної політики розвитку міжнародного підприємництва в Україні. розвиток міжнародний підприємництво Україна

В сучасних умовах міжнародне підприємництво охоплює науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю фірм, підприємств, корпорацій та інших господарюючих суб'єктів двох або більше країн.

Для більш активного розвитку міжнародного бізнесу в Україні необхідні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.



1. Сутність, передумови, риси міжнародної підприємницької діяльності

Як відомо, національне підприємництво є економічною діяльністю, спрямованою на одержання прибутку в межах національної економіки. Міжнародна підприємницька діяльність (міжнародний бізнес, міжнародне підприємництво) стала в останній час об'єктом багатьох досліджень. С.Ф. Покропивний визначає її як діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів)[3]. В іншому джерелі міжнародна підприємницька діяльність визначається як сфера виробничо-господарської діяльності, пов'язаної з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією, з експортом та імпортом товарів та послуг[13]. Ще в іншому джерелі міжнародна підприємницька діяльність вважається науково-технічним, виробничим, торговельним, сервісним та іншим співробітництвом господарських суб'єктів двох або більше країн, що в сучасних умовах пов'язано з міжнародною торгівлею товарами і послугами та міжнародним рухом і використанням факторів виробництва.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:[10].

- фізичні особи- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні

суб'єкти цієї діяльності, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так іза її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. [3].

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, доручення та інших), здійснюються без обмежень.

Міжнародне підприємництво передбачає існування певних передумов:

- поглиблення міжнародного поділу праці та створенням світового ринку, що сприяє інтернаціоналізації національного підприємництва. У ньому починають брати участь всі підприємці, так чи інакше причетні до міжнародної торгівлі. Адже формування експорту та імпорту сприяє забезпеченню національних підприємств необхідними ресурсами, спонукає їх до удосконалення виробництва, підвищення його технічного рівня тощо;

- розвиток міжнародного кредиту гарантує залучення у місцеве виробництво іноземних інвестицій, поширення науково-технічного співробітництва між країнами;

- розвиток транснаціональних компанії (ТНК), що діють на теренах різних країн, що сприяють вивозу капіталу та технологій із індустріально розвинутих країн у менш розвинуті.

- однак, перелічені чинники роблять національне підприємництво міжнародним потенціально. Вони лише створюють фінансово-ресурсну базу перетворення національного підприємництва на міжнародне.

- власне міжнародне підприємництво є таким, у якому безпосередньо беруть участь економічні суб'єкти інших країн. Зрозуміло, що така участь передбачає значні зміни економічних і правових механізмів підприємництва. Хоча його основна мета (одержання прибутку) залишається незмінною, проте тепер воно об'єднує цілі і завдання підприємців кількох країн.

Варто підкреслити, що на механізм міжнародного підприємництва вирішальний вплив здійснює та країна, на території якої воно відбувається.[4].

Рисами міжнародного підприємництва є:

- участь у ньому економічних суб'єктів кількох країн;

- спільне ведення цими суб'єктами підприємницької діяльності, спільне формування ресурсів і участь у розподілі та привласненні доходів;

- відображення в економіко-правовому режимі такого підприємництва інтересів усіх його учасників і одержання ними пільг у підприємницькій діяльності.

Головною рушійною силою розвитку міжнародного бізнесу є економічні інтереси суб'єктів міжнародних відносин, які можна об'єднати у такі три групи:

- економічні інтереси окремих держав та їх підприємств;

- економічні інтереси міжнародних економічних організацій;

- економічні інтереси інтеграційних об'єднань.

Спонукальними мотивами міжнародної підприємницької діяльності є:

- поглиблення поділу праці, що потребує об'єднання зусиль підприємців різних країн;

- розвиток потреб і ускладнення механізму їхнього задоволення;

- бажання окремих країн краще використати їхні економічні, природно-географічні, демографічні переваги;

- наявність певних національних інтересів (прискорити розвиток окремих територій, галузей чи економіки в цілому, одержати доступ до певних ринків та ін.)

2. Види міжнародної підприємницької діяльності та їх розвиток у сучасних умовах

Виходячи з механізму мотивації та особливостей здійснення міжнародної підприємницької діяльності, можна виокремлювати певні її тип і види. 

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні типи і види міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу) 

Існують два основні типи бізнесу -- приватний і державний міжнародний (за ознакою форм власності). В даний час у країнах з перехідною економікою домінує тенденція до поступового збільшення частки приватного міжнародного бізнесу.

За галузево-технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, Промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий.

Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Першою і найнижчою за рівнем інтернаціоналізації формою підприємницької діяльності є виконання окремих зовнішньоекономічних операцій -- експортно-імпортних, лізингу, різних посередницьких, консультаційних і маркетингових послуг.

Другу форму підприємницької діяльності репрезентує різноманітна промислова кооперація -- науково-технічна (в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських, випробувальних робіт), виробнича, збутова, сервісна (після продажного технічного обслуговування і ремонту).

Широкомасштабною формою міжнародного бізнесу з відносно високим рівнем інтернаціоналізації є спільне підприємництво, яке охоплює створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування, управління за контрактом.

Четвертою формою підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекс територіально-виробничих і багатосторонніх зв'язків. Серед таких господарських зв'язків можна назвати прикордонну і прибережну торгівлю, формування консорціумів, реалізацію концесійних договорів тощо. Найбільш поширеною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції: імпорт (імпортні операції) та експорт (експортні операції).[23].

Міжнародне підприємництво існує також у таких двох основних формах:

- спільне підприємництво;

- вільні економічні зони.

Спільне підприємництво - це діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності даної країни та іноземними суб'єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми та рівні інтернаціоналізації МП

У міжнародній практиці відомі чотири головні типи СП, які пов'язані з переміщенням інвестиційного капіталу ними є:

- акціонерне товариство (підприємство, капітал якого складається з внесків акціонерів; засновники такого товариства емітують акції);

- товариство з обмеженою відповідальністю (об'єднання осіб, які беруть участь у діяльності фірми, причому відповідальність кожного з учасників за зобов'язаннями цієї фірми обмежуються його внеском до статутного фонду підприємства в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску);

- командитне товариство (різновид господарської організації у сфері виробництва та торгівлі, учасники якої поділяються на таких, що беруть на себе ризик щодо діяльності підприємства усім своїм майном та командитистів або вкладників, які відповідають за зобов'язаннями тільки внесеним ними капіталом та отримують відповідну частку прибутку.;

- холдинг (акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних організацій з метою здійснення контролю над їхніми операціями).

У даний час, як показала практика, жодна держава у світі не може успішно розвиватися без інтеграції у світову економіку. Причому зовнішньоекономічні зв'язки є важливим екзогенним чинником, що значно впливає на динаміку й усталеність розвитку національної економіки, формування її структури, ефективність функціонування.

За таких умов об'єктивні інтеграційні процеси обумовлюють розвиток різноманітних видів і форм спільного підприємництва. Серед них особливої уваги заслуговує спільне підприємство (СП). За масштабами, динамікою та ефективністю впливу на структури світової та національної економік у міжнародній економічній практиці ця форма організації бізнесу домінує.

Залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України- одна з актуальніших проблем економічного розвитку. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є створення спільних підприємств. Це дає можливість не тільки залучати прямі іноземні інвестиції, впроваджувати новітні технології, а й вийти на міжнародні ринки.

Перш ніж розглянути процес створення спільних підприємств в Україні в контексті руху світового капіталу, розглянемо загальне становище створення спільних підприємств та надходження іноземних інвестицій в Україну.

Система регулювання діяльності СП формується на законодавчому полі України як через загальні законодавчі нормативні акти (закони "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про валютне регулювання"), так і через спеціальні законодавчі акти стосовно іноземних інвестицій. Зазначимо, що з 1992 р. діяв Закон України "Про іноземні інвестиції"", з 1993 р.- Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування, а з 1996 р.- Закон України "Про режим іноземного інвестування", з 2000 р.- Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності", з 2002 р. -Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)".

Спільні підприємства на території України створюються шляхом утворення спільного статутного фонду за участю капіталу однієї або кількох зарубіжних країн. Розмір капіталу кожної сторони, форми внеску в нього та їх оцінка погоджуються між партнерами по СП у процесі підготовки до його створення. Як правило, контрольний пакет капіталу має належати українській стороні.[21, c.39]

Перші СП, як відомо, з'явилися ще у 80-х роках, коли з роками "перебудови" настали часи економічної лібералізації. Біля витоків створення тих чи інших підприємств були люди, капітали і фінансові технології, пов'язані з владними структурами. Іноземними партнерами, як правило, виступали бізнесмени, що вже мали тісні ділові контакти з представниками із СРСР, які знали особливості діяльності в радянському економічному просторі.

Після розпаду СРСР і економічного союзу Східної Європи частка СП у загальній кількості підприємств спочатку зменшилась, а після прийняття Закону України "Про інвестиційну діяльність" у 1992 р., збільшилась. Справа в тому, що закон передбачав значні пільги в оподаткуванні СП, завдяки чому їх кількість досягла 4-5 тис. за перші роки незалежності України.

Найпотужніші спільні підприємства створено у паливній промисловості, де випускається найбільше продукції із розрахунку на одного штатного працівника.

Саме через спільні підприємства "ЛУКОЙЛ", Тюменська нафтова компанія і "Татнафта" (які володіють, відповідно, Одеським, Лисичанським і Кременчуцьким НПЗ) зараз продають свої нафтопродукти в Україні.

На початку 90-х років транснаціональні тютюнові компанії створили спільні підприємства із шістьма з одинадцяти тютюнових фабрик, шо працювали в Україні. У 1994 р. спільні підприємства зробили 79 % загального обсягу виробництва в Україні. У 2000-2001 рр. частка спільних підприємств у виробництві збільшилася до 95%.

У формі СП також створено українсько-корейське підприємство "АвтоЗАЗ-DАЕWОО".

Загалом, протягом 2002 р. левова частка СП діяли в обробній промисловості (машинобудуванні та металообробці), у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях. Іноземні інвестори найбільше зацікавлені в розвитку СП у сфері торгівлі та громадського харчування. Найменше іноземних коштів витрачається на розвиток сільського господарства, а також таких галузей економіки України, як транспорт, житлово-комунальне господарство, наука та наукове обслуговування. (Графік1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хоча порівняно з іншими галузями економіки у зв'язок вкладаються не такі значні кошти, проте ця галузь (поряд із наукою) є однією з найперспективніших. Необхідно відзначити, що Укртелеком є співзасновником низки спільних підприємств: Інфоком, Утел, Український мобільний зв'язок, Елсаком-Україна, Телесистеми України, Телекомінвест, які функціонують на телекомунікаційному ринку України і успішно надають послуги Інтернету, міжнародного телефонного і стільникового зв'язку.

У сфері науки і наукового обслуговування 30 % підприємств виробляють продукцію, яка у своїй основі містить новітні технологічні ідеї та розробки. Прикладом може бути діяльність спільних підприємств Національної академії наук України. На базі її науково-дослідних організацій засновано 30 спільних з іноземними фірмами підприємств. СП створені на базі Інституту проблем матеріалознавства, Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона, Інституту імпульсних процесів і технологій НАН України, Фізико-хімічного інституту НАН України, Інституту молекулярної біології і генетики, Інституту проблем міцності, Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України, Спеціального конструкторського бюро математичних машин і систем.

Від самого початку діяльність усіх підприємств, створених за участю академічних інститутів, мала одну особливість. На відміну від більшості інших спільних підприємств в Україні, які спрямовують свої зусилля на виробництво товарів широкого вжитку та на виконання транспортних, будівельних, торговельних, туристичних, побутових, поліграфічних послуг, вони мали на меті створення і реалізацію нових технологій, матеріалів, програмних продуктів, приладів, устаткування, методик тощо, тобто продукції наукового та науково-технічного характеру.

Протягом останніх років відбулася структуризація основних напрямів діяльності СП за участю установ НАН України. Науково-технічною діяльністю і розробкою технологій та проектно-конструкторської документації займаються 24 СП (65 %), а виробництвом готової продукції- 13 (35 %). Причому деякі підприємства одночасно працюють в обох напрямах, які у науково-дослідних установах та на їх виробничих базах тісно пов'язані між собою.

Поряд з цим, необхідно відзначити, що багато СП, користуючись пільгами в оподаткуванні, створювалися лише з метою ухилення від податків. Ці пільги було затверджено у 1992 р. і доповнено у 1993 р., причому закон гарантував їхнє збереження протягом 10 років. Іноземні інвестори отримували переваги при ліцензуванні та сертифікації, а також отримували право на відшкодування ПДВ з товарів, що ввозяться для власних потреб. Особливо значні кошти держава втратила від діяльності підприємств пов'язаних з реалізацією горілчаних, тютюнових та паливно-мастильних матеріалів, видобутком корисних копалин. Наприклад, із 17 підприємств недержавної форми власності (СП), які отримали право вести розвідування й видобуток вуглеводню в Україні, сьогодні працюють тільки 11. Усі ці СП не виконують у повному обсязі програм початкового періоду, передбачених ліцензійними угодами. Експерти стверджують, що бюджет щорічно втрачав від діяльності таких підприємств від 1 до 5 млрд. грн

СП відіграють відповідну роль у соціально-економічному розвиткові держави. Проте однією з важливих умов реалізації завдань економічного та соціального аспектів її розвитку є істотне збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій.

Не дивлячись на тенденцію пожвавлення надходження міжнародного капіталу в Україну, потрібно відзначити, що ці показники порівняно більшістю країн регіону є низькими,не говорячи про рівень отримання інвестицій високо розвинутими країнами. Розглянемо деякі аспекти переміщення міжнародних капіталів у вигляді створення підприємств за участю іноземного капіталу в Україні.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 01.01.2003 р. становив 5339 млн. дол. США (Графік 2).

Тільки у І півріччі 2003 р. прямі іноземні інвестиції в економіку України збільшилися на 4,7%, а приріст іноземного капіталу склав 252,8 млн. дол. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій на 01.04.2003 р. становив 5604,6 млн. дол. У той же час, за експертними оцінками, вітчизняна економіка потребує щорічно 40 млрд. дол. США іноземних інвестицій. [19, с. 40].

Функціонування СП та підприємств із 100%-ми іноземними інвестиціями є одним із способів стимулювання інвестиційної активності, який надає можливість залучення додаткових вкладень, у тому числі у розвиток економіки і в першу чергу -- її виробничої сфери.

В Україну інвестиції надійшли із 114 країн світу і вкладені у 8690 підприємств. Основними формами залучення капіталу були грошові внески та у вигляді рухомого та нерухомого майна. Більшу частину інвестицій вкладено в економіку України нерезидентами, млн. дол.: США 982,4, Кіпру 541,6, Сполученого Королівства Британії 533,3, Нідерландів 401,1, Російської Федерації 334,8, Віргінських островів (Британія) 359,3, Німеччини 414,2, Швейцарії 283,5, Австрії 226,1. На ці країни у 2006р. припадало 72,8% загальних інвестицій, вкладених в економіку України (Графік 3) 

Слід зазначити, що більше половини обсягу інвестицій (понад З млн дол. США) отримали промислові підприємства.[2, c.43].

Серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій продовжують утримувати, млн дол. США: Київ 1627,6, Київська область 416,6, Донецька 368,1, Запорізька 314,3, Дніпропетровська 305,7, Одеська 263,2, Львівська 197,8, Харківська 161,7 та Автономна Республіка Крим 183,8. На них припадає 80,9% прямих іноземних інвестицій. [20].

Водночас, незважаючи на високі темпи росту інвестиційних надходжень, кількість СП за останні п'ять років зменшилася більш як на третину. Скоротилася чисельність підприємств з 100%-ми іноземними інвестиціями (таблиця 1).

Кі кількість	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Спільні підприємства	9901	8738	7852	7193	6798	6403
Підприємства зі 100 % інвестиціями	1171	2326	2570	2669	2446	2392

Потрібно зауважити, що за останні 10-15 років засоби створення інвестиційних умов мають тенденцію змінюватися, від залучення інвестицій за допомогою надання певних пільгових умов конкретним підприємствам чи організаційним формам підприємств до створення цілих територій, на яких діють пільгові умови, таких як вільні економічні зони, а також помітну роль у становленні та розвитку спільного підприємництва починають відігравати офшорні підприємства, які переважно створюються за участю різнонаціонального капіталу.

За останні кілька десятиліть розвиток вільних економічних зон (ВЕЗ) стало одним з помітних нових явищ у світовій економіці. У світовій практиці вони з'явилися наприкінці 50-х - початку 60-х років і одержали широке поширення в багатьох країнах. Досить сказати, що на початку 90-х років за різними оцінками у світі нараховувалося понад тисячу таких зон.

У самій загальній формі можна затверджувати, що вільна економічна зона - це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав , де здійснюється вибіркове скорочення державного втручання в економічні процеси, тобто складає відособлену частину національного економічного простору, на якій застосовується визначена система пільг, не використовувана на інших територіях даної держави.

По своїй загальній меті спеціальні економічні зони, як правило, подібні, але їхні функції досить різноманітні. У науковій літературі виділяються до 30 різновидів ВЕЗ. Велика розмаїтість спеціальних економічних зон визначена безліч факторів впливу на їхнє виникнення і розвиток. Хоча зони проявилися давно, проте, загальноприйнятої типології цього розповсюдженого економічного феномена дотепер немає.

Існує певна зразкова класифікація по ознаці господарської спеціалізації - по профілі діяльності більшості фірм, що хазяюють у зоні.

Однієї з форм спеціальних економічних зон є вільні торгові зони (ВТЗ) чи зони вільної торгівлі (ЗВТ). Це обмежені ділянки території морського порту, чи аеропорту розташовані в безпосередній близькості від них, що виведені за межі національного митного простору. Тут можуть здійснюватися операції по складуванню, збереженню, сортуванню, упакуванню, маркіруванню й ін. У ВТЗ передбачається також можливість демонстрації товарів у виставочних центрах з метою подальшого їхнього продажу. При цьому товари можуть бути реалізовані тільки оптом. Роздрібна торгівля допускається лише для екіпажів і пасажирів морських і повітряних судів, а в інших випадках забороняється. Ці зони не вимагають значних інвестицій і швидко окупають витрачені засоби. [17, c.10].

До числа найпростіших зон вільної торгівлі можна віднести спеціальні магазини «дьюті фрі» у великих міжнародних аеропортах, портах. З погляду режиму, вони розглядаються як знаходяться за межами державних кордонів. До зон вільної торгівлі відносяться також і традиційні вільні гавані (порти) з пільговим торговим режимом.

Другою формою торгових спеціальних економічних зон є вільні митні зони.

Вільна митна зона - це обмежена ділянка митної території країни, де встановлюється особливий режим підприємницької діяльності. Відповідно до митних кодексів різних країн іноземні товари розміщаються і використовуються у вільній митній зоні без стягування митних пошлін, податків, а національні товари розміщаються і використовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно до митного режиму експорту.

ВЕЗ прискорюють розвиток окремих регіонів і економіки країни загалом, підвищують ефективну зайнятість населення, рівня життя, сприяють встановленню тісних економічних зв'язків між країнами тощо. Для інвесторів вигода від ВЕЗ полягає у зменшенні витрат на робочу силу, сировину, енергоносії та їн. Найбільш розвинутим типом ВЕЗ є технополіси.

Тєхнополіс -- найвища форма інтеграції продуктивних сил (зокрема, людини, науки, техніки, інформації)- спільного капіталу, фінансово-кредитних інститутів і держави в процесі виробництва з метою прискореного розвитку відсталих регіонів, поглиблення НТР і створення досконалішого суспільства. Сьогодні у нас діють 11 спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ) і ряд різних за масштабом територій пріоритетного розвитку (ТПР) у 9 регіонах. Право на користування пільгами отримують лише ті суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідають галузевим пріоритетам, пройшли конкурсний відбір, підписали угоду з повноважним органом і прийняли рішення здійснювати погоджений інвестиційний проект.

Нині в Україні діють спеціальні зони зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, туристично-рекреаційного спрямування. Це ВЕЗ "Курортополіс Трускавець", "Яворів" (Львівська область), “Азов" (Донецька область), "Порто-франко", "Рені" (Одеська область), “Закарпаття" (Закарпатська область), "Миколаїв" (Миколаївська область), “Інтерпорт Ковель" (Волинська область), "Порт Крим" (м. Керч,АР Крим), "Славутич" (м. Славутич, Київська область), а також технологічний парк у м. Києві.[22].

Більшість ВЕЗ- це зони зовнішньоторговельного типу, основним призначенням яких є обслуговування товаропотоків. Розташування СЕЗ у прикордонних та економічно розвинутих регіонах, у транспортних вузлах і міжнародних транспортних коридорах цілком обгрунтоване з позицій як світового досвіду, так і пріоритетів соціально-економічного розвитку України.

Наслідуючи досвід промислове розвинутих країн- Сполучених Штатів Америки, Великобританії, Німеччини і розуміючи необхідність цільового стимулювання регіонального економічного розвитку, Україна створила ряд ТПР, запровадила спеціальний режим інвестиційної діяльності в ряді регіонів, у містах та адміністративних районах.

Територія пріоритетного розвитку - це спеціально визначена частина 
території держави, яка найчастіше збігається з межами існуючих адміністративно - територіальних утворень і на якій запроваджується особливий (пільговий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на залучення інвестицій та забезпечення соціально-економічного розвитку регіону.

ТПР створюються для: зміни нераціональної галузевої структури; вирішення проблем зайнятості; збереження і відтворення науково-технічного потенціалу; подолання наслідків техногенних і природних катастроф.

На даний момент в Україні створено території пріоритетного розвитку у Донецькій, Луганській, Закарпатській, Чернігівській, Волинській, 
Житомирській областях, у містах Харкові і Шостці (Сумської області), а 
також в Автономній Республіці Крим; вони охоплюють майже 10% території 
держави.

Важливою формою залучення міжнародних інвестицій є офшорні компанії.

Офшорний бізнес - бізнес компаній в центрах спільного підприємництва за межами країни, в якій він зареєстрований, але не підпадає під дію національного законодавства, отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті. [5, с. 254].

Офшорний бізнес отримав поширення в середині 70-х років. Капітал, який функціонує в цій сфері бізнесу, становить до 500 млрд дол. Можна виділити основні причини його виникнення й поширення. (Малюнок 2).

Найадекватнішою формою підприємств для здійснення офшорного бізнесу є корпорації. Це зумовлено тим, що створення корпорації та надання їй права отримання прибутку дає змогу зменшити величину індивідуального подохідного податку (оскільки податок на прибутки корпорацій нижчий) і розширити способи його законного зниження. Крім того, таке зниження можливе шляхом реєстрації в країнах з пільговим режимом оподаткування.

Більшість країн з офшорними регіонами використовують при реєстрації юридичних осіб британське прецедентне право, згідно з яким корпорація вважається резидентною за місцем її розташування (мається на увазі країна, де корпорація зареєстрована, а її керівництво має постійне місце проживання). Якщо корпорація не має джерел доходів, пов'язаних з резидентами країни реєстрації, то вона звільняється від оподаткування свого прибутку. Більше того, в переважній більшості офшорних регіонів застосовують системи пільгового оподаткування навіть для резидентів корпорацій. У країнах з такими регіонами існують, як правило, розгалужені мережі договорів з багатьма країнами світу про усунення подвійного оподаткування.

Світовий досвід залучення інвестицій та створення СП свідчить про те, що поступово країни, які бажають залучити до своєї економіки інвестиції, готові покращувати інвестиційний клімат не тільки за рахунок зменшення податкового обкладання, а разом з тим і податкових надходжень, а й збільшується доля грошових ресурсів, які держава спроможна запропонувати у вигляді фінансової допомоги перспективним інвестиційним проектам, що говорить про те, що залучення інвестиційного капіталу є потужним фактором в процесі розвитку національної економіки, а іноді навіть і вирішальним, адже в сучасних процесах глобалізації світової економіки, поширення транснаціоналізації підприємств прослідковується тенденція до збільшення об'ємів міжнародних інвестиційних потоків, що пояснюється інтенсифікацією темпів росту світової економіки.

Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету:

1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

4) надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності.

Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади.[10].

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціональному.

Система регулювання міжнародної підприємницької діяльності на національному рівні охоплює такі складові:

1) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо);

2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера (масштаби діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професійна підготовка кадрів);

3) трансферт прибутку іноземного інвестора (обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво);

4) інвестиційні пільги та обмеження (субсидії, пільгові позики, звільнення від податків та їхнє часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

5) гарантії дотримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне правове поле; збереження існуючих пільг протягом інвестиційного циклу; відмова від заходів конфіскаційного характеру).

Зазвичай на міжнародному рівні регулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися після укладання угоди або підписання договору; зазначення тих юридичних осіб, які вважаються національними суб'єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди);

2) умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності; зобов'язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій);

3) переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо безперешкодного переказування коштів у встановлені терміни);

4) розв'язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних -- компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших -- Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок);

5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотримувати іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжного партнера).

На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних утворень регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тім разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація економічної політики країн-учасниць.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія.

Процес інтернаціоналізації підприємств і країн відбувається за участю різних міжнародних організацій. До основних міжнародних організацій, що здійснюють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать: Банк міжнародних, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна фінансова корпорація, Рада 00Н з промислового розвитку ,Європейський банк реконструкції та розвитку.

3. Стратегічні пріоритети державної політики розвитку міжнародного підприємництва в Україні

Уряд розробив певну програму вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності в Україні, яка передбачає:

1. Структурну перебудову економіки має відбуватися з урахуванням геополітичних чинників, диференціації джерел споживання продукції природних монополій, розвитку нових галузей та підтримання таких, що вже сьогодні є конкурентоспроможними (електроніка, аерокосмічна техніка, електротехніка), переходу на наукомісткі технології та інноваційний розвиток.

2. Необхідно сконцентрувати ресурси на сегментах економічної структури, які визначають майбутнє світової економіки та забезпечують можливість випереджального розвитку країни, а саме науково-технічний прогрес, інновації, освіта, інформація.

3.Слід враховувати, що прямі іноземні інвестиції прийдуть у країну переважно не для створення нових виробничих площ, а з метою придбання вже існуючих. Тому виникає необхідність розробки такого ринкового механізму, який створив би належні умови для приватизації підприємств за його реальною вартістю.

4. До чинної стратегії інтеграції України до Європейського Союзу потрібно закласти еволюційний і толерантний підходи, при цьому не слід відмовлятися від економічних зв'язків з країнами інших регіонів.

5.Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності необхідно будувати відповідно до інституціональної, а не монетарної політики.

6.Потрібно поступово наближувати українське законодавство та систему освіти до стандартів системи Європейського Союзу, продовжувати роботу щодо уніфікації системи бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами.

7.Удосконалення методології обліку має відбуватися у фарватері її підпорядкованості основним потребам сучасного бізнесу. Метою поточних і ретроспективних показників фінансової звітності у цьому виді економічної діяльності є визначення ринкової вартості матеріальних і нематеріальних активів.

8.У сучасних умовах доцільно здійснювати гармонізацію. Національних стандартів бухгалтерського обліку із подальшою стандартизацією та уніфікацію їх на рівні облікової політики підприємства. Такий підхід дасть змогу підняти фінансовий облік на найвищий рівень у світі, оскільки порівнянність звітної інформації буде на найвищому рівні. Облікова політики не повинна обмежуватися тільки узгодженістю з внутрішніми вимогами підприємства та вибором методів оцінки активів і зобов'язань із метою бухгалтерського й податкового обліку. Суб'єкт господарювання, з одного боку, має дотримуватися вимог держави щодо формування облікової політики, а з іншого - опікуватися оптимізацією облікових процесів на підприємстві, мінімізацією конфліктних ситуацій з контролюючими органами та максималізацією фінансових результатів.

9.Зарубіжній досвід побудови системи державного фінансового контролю та результати практичної реалізації світових стандартів під час виконання контрольної функції державного управління в Україні, практика вітчизняної контрольної справи підтверджує необхідність становлення ефективного зовнішнього державного фінансового контролю. Його повноваження покладено на Рахункову палату України, а організація і методологія здійснення потребує ретельного опрацювання.

10. При проведення аудиту ефективності діяльності підприємств державного сектора має бути враховано інтерес держави як власника майна, а також роль підприємств у вирішенні певних соціальних завдань. Тому розвиток загальної методики аудиту ефективності в державному секторі слід доповнити основними блоками аудиторських процедур, спрямованими на оцінку ефективності процесу управління державною власністю з урахуванням специфіки реалізації держави своїх прав власника на майно підприємств і суспільної ефективності (соціальної, екологічної, тощо) їх господарювання.[16, c.46].

Також, стратегічними пріоритетами у сфері розвитку підприємництва є:

- впровадження механізмів відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за наслідки їхніх рішень та дій в економічній сфері, невиправдане втручання в діяльність бізнесу та приватних осіб;

- нормативно-правове врегулювання механізму контролю з боку всеукраїнських об'єднань роботодавців і підприємців, об'єднань підприємців та громадських об'єднань над розробкою, прийняттям та виконанням рішень органів державної влади усіх рівнів, обов'язкового систематичного залучення цих об'єднань органами законодавчої та виконавчої влади до вироблення рішень, які знаходяться в рамках їхньої компетенції; прийняття Закону України «Про державно-приватне партнерство»;

- створення в Україні стабільної податкової системи, що забезпечувала б достатній обсяг надходжень платежів до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки країни, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, створення умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство;

- адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС;

- створення якомога повного і внутрішньо узгодженого законодавчого забезпечення підприємництва, пристосованого до вимог Світової організації торгівлі та законодавства Європейського Союзу;

- забезпечення рівних умов діяльності на ринку для всіх представників вітчизняного бізнесу та іноземних компаній, надання рівних можливостей доступу до заохочувальних інструментів державної економічної політики, які відповідатимуть міжнародним економіко-правовим нормам і стандартам, запровадження прямої відповідальності за цільовий характер використання коштів, отриманих згідно цих інструментів;

- системне здійснення активної конкурентної політики, спрямованої на формування конкурентного середовища, сприятливого для розвитку, протидію зловживанням монопольним становищем, атакам на ринок у вигляді цінового, соціального, екологічного та інших видів демпінгу, використанню інших форм недобросовісної конкуренції;

- надання політико-правової підтримки українським підприємствам на зовнішніх ринках, сприяння формуванню позитивного іміджу українських компаній за кордоном, просуванню експорту, пошуку торгових партнерів, заохочення розвитку прикордонних економічних відносин.

- забезпечення захисту внутрішнього ринку від припливу недоброякісної, небезпечної імпортної продукції, використання цінового демпінгу тощо, поєднання поступового зниження рівня тарифного захисту з використанням протягом визначеного обмеженого часу захисних засобів для перспективних, соціально значущих, важливих для національної безпеки галузей;

- формування належного правового середовища для розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності, підвищення мотивації підприємця до високопродуктивної і високоякісної діяльності через вдосконалення системи економічного стимулювання шляхом внесення змін до податкового, митного законодавства, прийняття Закону про корпорації;

- сприяння розвитку високорозвиненого фондового ринку, венчурного підприємництва, загалом інвестиційно-фінансового сектора економіки; забезпечення державної підтримки інноваційного підприємництва через створення венчурних фондів;

- удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності через узгодження вітчизняної нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності з міжнародними стандартами;

- формування інноваційної культури суспільства: підтримка наукових видавництв, наукових та науково-популярних видань, розширення освітніх програм, підвищення рівня навчального і наукового процесу.



Висновки 

Достатньо попрацювавши з різноманітними джерелами і літературою, я маю досить чітке уявлення про міжнародну підприємницьку діяльність. Я можу сказати, що міжнародна підприємницька діяльність становить собою діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів);суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є фізичні особи, фірми, спілки підприємців, представники держав, міжнародні організації, спільні підприємства та транснаціональні компанії.

Та, на жаль, на сьогодення міжнародне підприємництво має багато проблем.

Політико-правові проблеми виникають в результаті недосконалості або відсутності необхідних законодавчих актів, довільного їх тлумачення, збереження потенційних можливостей порушення політичної стабільності як у нашій країні, так і в наших зарубіжних партнерів.

Організаційно-структурні проблеми розвитку міжнародного бізнесу обумовлені, головним чином, такими причинами, як недосконалість і нерозвинутість вітчизняних ринкових інфраструктурних інституцій, повільне входження України у міжнародні політичні та економічні структури, консерватизм у прийнятті рішень тощо.

Економічні проблеми розвитку міжнародного бізнесу спричиняються недостатньою конвертованістю національної валюти, порушенням ринкових принципів ціноутворення, недосконалістю системи реальних економічних стимулів, відсутністю ефективної системи міжнародного маркетингу як умови дійового зв'язку між попитом і пропозицією в міжнародному масштабі.

Соціально-економічні проблеми розвитку міжнародного бізнесу обумовлені консервативністю економічного мислення, відсутністю досвіду професійного менеджменту у значної частини суб'єктів міжнародних економічних відносин, несприйняттям певною частиною суспільства окремих форм міжнародного бізнесу, незнанням іноземних мов тощо.

Проте, незважаючи на існуючі проблеми і негативні тенденції розвитку міжнародного бізнесу, Україна з точки зору довгострокових перспектив, безумовно, цікавить іноземних інвесторів. Цей інтерес визначається як загальними масштабами сфери застосування іноземних інвестицій, так і позитивними зрушеннями щодо ринкових перетворень і стабілізації політичної обстановки.

Досить перспективними є економічні зв'язки України з країнами СНД і Східної Європи. Адже в свій час саме з цими країнами наша держава мала найтісніші економічні взаємозв'язки. Відновити і зміцнити їх сьогодні найлегше, оскільки кожна із сторін відчуває потребу в цьому. З огляду на це, керівництво країни вживає заходів щодо їх відновлення на основі ефективного ринкового механізму економічної взаємодії.

Не менш перспективним напрямом розвитку міжнародного бізнесу є спільне підприємництво з країнами, що розвиваються. Поки що Україна навіть не задекларувала цілі та завдання української зовнішньоекономічної політики щодо цього регіону. І це в той час, коли ринки країн, що розвиваються, практично відкриті для українських підприємств. Розвитку взаємовигідних економічних зв'язків з країнами, що розвиваються, може сприяти і та обставина, що багатьом з них доводиться вирішувати ті ж самі проблеми, що їх вирішує сьогодні Україна.

Зрозуміло, що є певні передумови для поглиблення та розширення підприємницької діяльності країн, що розвиваються. Чимало з них за певних умов могли б стати якщо не великими, то середніми інвесторами в економіку України. Інакше кажучи, нашій державі необхідно якнайшвидше розробити концепцію економічних відносин з країнами, що розвиваються, як в цілому, так і з групами країн та окремими країнами-партнерами.

Якщо говорити про перспективи розвитку міжнародного бізнесу в Україні, найбільш загально, то він буде визначатися, головним чином, загальним рівнем економічного розвитку країни, реальними результатами здійснюваних реформ, істотним оновленням структури суспільного виробництва і розвитком експортного потенціалу.[16].