Розрахунок робочого часу працівника та виробничої потужності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФППК

Кафедра економіки та підприємництва

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:

„ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА”

Херсон 2010

Зміст

І. Теоретична частина

1.1 Основні розділи та показники плану підприємств

1.2 Баланс робочого часу середньоспискового працівника

1.3 Поняття і методика розрахунку виробничої потужності підприємства

1.4 Стандартизація та сертифікація продукції

1.5 Суть, передумови, форми і показники рівня комбінування

ІІ. Практична частина

Список літератури

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Основні розділи та показники плану підприємств

Показники, що застосовуються в плануванні, підрозділяються на кількісні і якісні, об'ємні і питомі, натуральні, трудові і вартісні.

Кількісні показники плану виражаються абсолютними величинами. До них відносяться: обсяг товарної, валової продукції, обсяг реалізації, чисельність працюючих, фонд заробітної плати, сума прибутку, розмір витрат різних виробничих ресурсів.

Якісні показники є величинами відносними. Вони виражають економічну ефективність виробництва, його окремих факторів. Це ріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції й ін. До цих показників також відносяться ті, котрі виражають співвідношення кількісних показників між собою (рентабельність виробництва, фондовіддача, якість продукції).

Потрібні системи, сполучення кількісних і якісних показників, що направили би працівників не тільки на збільшення обсягу випуску продукції, але і на виготовлення цієї продукції в необхідній населенню номенклатурі, необхідної якості з одержанням визначеного ефекту у виді прибутку.

Об'ємні показники встановлюють абсолютні величини виробництва в цілому, окремих процесів і факторів, що беруть участь у ньому (обсяг виробництва, обсяг зборки, обсяг трудових втрат, матеріальних ресурсів).

Питомі показники установлюють відношення двох чи декількох взаємозалежних показників (витрати металу на одиницю продукції, капітальні вкладення на одиницю виробничої потужності).

Натуральні вимірники використовуються при плануванні обсягу виробництва, матеріальних ресурсів.

Умовно-натуральний вимірник використовується, коли за умовну одиницю приймають один з однорідних виробів, а всі інші прирівнюють до нього по одній з ознак.

Трудовий вимірник виражається в годинах. У сполученні з натуральними вимірниками використовується для обчислення продуктивності праці, розміру оплати праці, визначення норм виробітку.

У вартісних вимірниках планується обсяг реалізації продукції, товарна і валова продукція. Визначають динаміку розвитку підприємства, темпи і пропорції, взаємопов'язують усі розділи плану.

План - це система взаємозалежних, об'єднаних загальною метою завдань, що забезпечують реалізацію цілей виробничої системи.

Планування - це процес визначення цілей і завдань підприємства на певну перспективу, та вибір оптимального шляху їх досягнення й ресурсного забезпечення.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам односпрямованості й скоординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління.

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).

За умов централізованого планового управління економікою було уніфіковано склад поточного плану промислового підприємства. Згідно з Типовою методикою розробки техпромфінплану виробничого об'єднання (комбінату), підприємства основними розділами поточного плану були:

1. Виробництво та реалізація продукції.

2. Технічний розвиток і організація виробництва.

3. Показники підвищення економічної ефективності виробництва.

4. Норми і нормативи.

5. Капітальні вкладення і капітальне будівництво.

6. Матеріально-технічне забезпечення.

7. Праця і кадри.

8. Собівартість, прибуток та рентабельність підприємства.

9. Фонди економічного стимулювання.

10. Фінансовий план.

11. Соціальний розвиток колективу.

12. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць).

Склад розділів та показників плану залежить від специфіки і галузевої приналежності підприємства, методів управління, традицій, економіки тощо.

У розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:

1. Економічна ефективність виробництва.

2. Норми і нормативи.

3. Планування виробництва і збуту продукції.

4. Матеріально-технічне забезпечення підприємства.

5. Персонал і оплата праці.

6. Планування витрат виробництва.

7. Фінансовий план.

8. Інновації.

9. Інвестиції і капітальне будівництво.

10. Соціальний розвиток колективу.

11. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

На підприємстві, де я працюю, ТОВ «ДМТ «Південь» застосовується такий план:

1. Маркетингова діяльність.

2. Норми і нормативи..

3. Праця, персонал, соціальний розвиток колективу.

4. Матеріально-технічне забезпечення.

5. Організація реалізації, праці та управління.

6. Інвестиційна діяльність.

7. Фінансова діяльність.

1.2 Баланс робочого часу середньоспискового працівника

баланс робочий стандартизація працівник

Середньосписковий працівник - це затрати праці середньоспискового працівника за певний період.

Ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві характеризується обсягами робочого часу. Річний фонд робочого часу визначається на основі балансу робочого часу.

Баланс робочого часу характеризує використання робочого часу на протязі року i складається у розрахунку на одного робітника .

Для визначення робочого часу в днях необхідно знати: календарний фонд робочого часу; неробочі дні на протязі року та невиходи на роботу. Баланс робочого часу передбачає розрахунок номінального та корисного фонду робочого часу. Номінальний фонд робочого часу визначається як різниця між календарним фондом робочого часу (365) та вихідними і святковими днями.

Корисний фонд робочого часу визначається як різниця між номінальним фондом робочого часу i невиходами на роботу за причин: чергові відпустки, по хворобі, в зв'язку з відпустками на навчання, декретні відпустки, виконання державних обов'язків, перепідготовку, прогули тощо.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення дійсного (корисного) фонду часу роботи одного середньоспискового робітника.

Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньоспискового робітника.

В цьому балансі явочне число днів виходу визначається шляхом віднімання від номінального фонду робочого часу в днях (календарний фонд мінус кількість вихідних і святкових днів) кількості цілоденних невиходів. Фактичну тривалість робочої зміни визначають відніманням від номінальної тривалості робочої зміни в годинах кількості годин скорочення робочої зміни. Добуток явочного числа днів виходу на фактичну тривалість робочої зміни дає дійсний річний фонд робочого часу середньоспискового робітника в годинах.

Для розрахунку річного фонду робочого часу одного працюючого використовують наступний вираз:

де - коефіцієнт витрат робочого часу по поважних причинах (хвороба, з дозволу адміністрації); =0,95 ... 0,97.

Основною одиницею виміру робочого часу є людино-день і людино-година.

На підприємстві «ДМТ «Південь» він складає:

= 1963,28 (людино-година)

1.3 Поняття і методика розрахунку виробничої потужності підприємства

Найважливішою характеристикою потенційних можливостей і ступеню використання основних виробничих фондів є виробнича потужність цеху, підприємства.

Виробнича потужність - максимально можливий річний (добовий) обсяг випуску продукції при заданих номенклатурі й асортименті з урахуванням найкращого використання всіх ресурсів, наявних на підприємстві.

Виробнича потужність підприємства визначається, як правило, у розрахунку на рік по потужності основних (ведучих) цехів, ділянок чи агрегатів, тобто тих з них, що виконують основні технологічні операції по виготовленню продукції.

На плановий період виробнича потужність розраховується виходячи з номенклатури й асортименту, встановлених у плані. Наявна (фактична) потужність за звітний період розраховується в номенклатурі й асортименті, що відповідають фактичному випуску продукції.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється. Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Виробнича потужність може бути класифікована по декількох ознаках, основними з який є наступні:

1. За рівнем розрахунку:

* виробнича потужність конкретного устаткування чи укрупненої групи;

* виробнича потужність визначеного підрозділу підприємства;

* виробнича потужність підприємства в цілому.

2. По видах:

* проектна потужність;

* поточна потужність;

* резервна потужність.

Проектна потужність являє собою максимально можливий обсяг виробництва продукції, запланований на етапі його проектування. Вихід на проектну потужність може бути здійснений у період нормативного терміну її освоєння. Поточна потужність може відрізнятися від проектної і дорівнює досягнутої потужності. Резервна потужність являє собою різницю між проектною і поточною потужністю.

Виробнича потужність підприємства залежить від наступних факторів:

* кількості і якості діючого устаткування;

* максимально можливої продуктивності кожної одиниці устаткування і пропускної здатності площ в одиницю часу;

* прийнятого режиму (змінність, тривалість однієї зміни, перериване, безупинне виробництво і т.п.);

* номенклатури й асортименту продукції, трудомісткості виробленої продукції;

* пропорційності (спряженості) виробничих площ окремих цехів, ділянок, агрегатів, груп устаткування;

* рівня внутрішньозаводської і міжзаводської спеціалізації і кооперації;

* рівня організації праці і виробництва.

Основним чинником, що впливає на величину виробничої потужності, є попит на продукцію, що випускається. Якщо попит надалі зростатиме, то підприємець спробує повніше використати виробничу потужність підприємства. Він прагнутиме довести випуск продукції до максимально можливого і навіть більшого, ніж величина виробничої потужності, за рахунок введення додаткових капітальних вкладень, тобто розширення виробничої потужності екстенсивним шляхом.

Сьогодні не існує загальноприйнятої методики для визначення виробничої потужності підприємства. У різних галузях економіки застосовуються різні методи, за якими визначається виробнича потужність підприємств. Основні з них такі:

Метод ключового обладнання - застосовується в тих галузях, у переліку засобів праці яких є ключове обладнання. Ключове обладнання - це такий вид обладнання, який становить обов'язкову частину машинного комплексу певного виробництва і на якому ґрунтуються потужності робочих машин на попередніх та наступних етапах виробництва.

Метод основних виробничих фондів. За цим методом виробнича потужність визначається на підставі даних максимальної потужності устаткування з максимальним терміном його роботи.

Техніко-математичні методи. Застосування цих методів дає можливість виявити резерви використання засобів виробництва і визначити виробничу потужність у тих вигадках, коли застосування інших методів неможливе з тих чи інших причин.

Метод моделювання, суть якого полягає у визначенні з допомогою багатофакторного регресивного аналізу формули для розрахунку величини виробничої потужності підприємства чи виробництва.

У загальному виді виробнича потужність (ВП) підприємства, провідного цеху може бути визначена по формулі:

ВП = П_уст·Ф_е·n,

Ф_е = Ф_р·,

де Ф_е - ефективний фонд часу роботи підприємства; П_уст - продуктивність устаткування у відповідних одиницях випуску продукції за годину; б- відсоток утрат часу на ремонт, переналагоджування устаткування; Ф_р - річний нормативний фонд часу роботи устаткування.

Виробнича потужність цеху, дільниці, оснащеного однотипним технологічним устаткуванням:

ВП_{цех у} =

де t - трудомісткість виготовлення одиниці продукції; Ф_e - максимально можливий (ефективний) річний фонд часу однієї машини (агрегату, верстата), годин; n - кількість однотипного устаткування; t - норма часу на обробку (виготовлення) одиниці продукції на даному устаткуванні, годин; К_в.н. - коефіцієнт виконання норм.

Виробнича потужність агрегату залежить від ефективного фонду асу роботи протягом року і його продуктивності в одиницю часу;

ВП_а = Ф_е· П_т,

це П_т - продуктивність в одиницю часу.

Виробнича потужність цеху (ділянки), оснащеного різнорідним устаткуванням, визначається так само, як і потужність підприємства, виходячи з продуктивності парку ведучих груп устаткування, що характеризують профіль даного підрозділу.

Виробнича потужність ливарного, формувального, складального і подібних їм цехів (ділянок) залежить, як правило, від пропускної здатності наявних виробничих площ цих цехів (ділянок) і рівня їхнього використання.

ВП_д = ,

де S - корисна площа цеху, м²; Ф_е - ефективний фонд часу використання виробничої площі цеху, годин; мч - кількість квадратних метро-годин, необхідних для виготовлення (зборки, формування і т.д.) одиниці продукції.

Таким чином, розрахунок виробничої потужності підприємств різних галузей мас свої особливості, що повинні враховуватися в кожнім конкретному випадку.

Для встановлення ступеня відповідності потужностей різних цехів (ділянок, агрегатів) визначається коефіцієнт спряженості ведучої ланки підприємства Й інших виробничих ланок.

Коефіцієнт спряженості визначається відношенням потужності ведучого цеху (ділянки, агрегату) до потужності інших цехів (ділянок, агрегатів) у тому числі до пропускної здатності допоміжних і обслуговуючих виробництв. Цей коефіцієнт дозволяє виявити "вузькі" місця і розробити заходи для їхнього усунення.

Для обґрунтування виробничої програми виробничими потужностями, спеціалізації і кооперування виробництва, а також визначення необхідної величини реальних інвестицій для нарощування виробничої потужності на кожнім підприємстві щорічно повинен розроблятися баланс виробничої потужності.

Баланс виробничої потужності включає:

1. Потужність підприємства на початок планованого періоду (ВП_п).

2. Величину приросту виробничої потужності за рахунок різних факторів (модернізації, реконструкції, технічного переозброєння й ін.) (ВП_пр).

3. Розміри зменшення виробничої потужності в результаті вибуття, передачі і продажі основних виробничих фондів, зміни номенклатури, зміни режиму роботи підприємства й ін. (ВП_вб).

4. Величину вихідної виробничої потужності, тобто потужності на кінець планованого періоду (ВП_вих).

ВП_вих. = ВП_п + ВП_пр - ВП_вб

5. Середньорічну виробничу потужності підприємства (ВП_ср).

ВП_ср = ВП_п +

де n_пр - кількість місяців використання додатково введених потужностей у році, міс.; n_вб - кількість місяців з моменту вибуття виробничих потужностей і до кінця року.

6. Для розрахунків виробничої потужності підприємства слід брати максимально можливий річний фонд часу роботи устаткування.

7. Резервну виробничу потужність розраховують на основі необхідної кількості резервних агрегатів та обґрунтованих обсягів експериментально-дослідних виробництв.

Для стабільної роботи підприємства, а також для можливості поліпшення якості і оновлення продукції, що випускається, і інших цілей воно повинно мати оптимальний резерв виробничої потужності. Величина цього резерву визначається специфікою підприємства і коливається від 10 до 20 %.

Під ефективністю використання виробничої потужності діючих підприємств розуміють повноту її використання, за якого максимально використовуються резерви потужності при дотриманні оптимальної структури витрат на виконання робіт.

Узагальнюючими показниками, що відбивають ефективність використання виробничих потужностей підприємства є:

1. Коефіцієнт використання виробничої потужності (К_вп):

К_вп = ,

де В - плановий чи фактичний обсяг випуску продукції або виконаних робіт; ВП_ср - середньорічна виробнича потужність.

Якщо К_вп < 1, то це значить, що виробнича програма підприємства забезпечена виробничими потужностями.

2. Коефіцієнт завантаження устаткування (К_з), це відношення трудомісткості виробничої програми (Т) до планового фонду часу роботи всього устаткування (Ф_пл·n).

К_з =

3. Коефіцієнт змінності (К_зм), це відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу на підприємстві (МЗ) до загальної кількості устаткування (Уn).

К_зм =

4. Інтегральний показник використання виробничих потужностей (К_інтегр), як добуток коефіцієнтів використання устаткування за часом і по потужності.

К_інтегр = К_вп · К_з

5. Коефіцієнт пропорційності потужностей, що розраховується як відношення виробничої потужності цеху до виробничої потужності підприємства (потужності цеху і ділянки).

Підприємство «ДМТ «Південь» не виробляє продукцію, а тільки реалізує її.

1.4 Стандартизація та сертифікація продукції

Економічний механізм управління якістю продукції поєднує способи і методи, що спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості. Складовими елементами цього механізму є планування і прогнозування виробництва високоякісної продукції, стимулювання і контроль над виробництвом, стандартизація і сертифікація продукції.

Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, що охоплює комплекс норм, правил і вимог до якості продукції.

Відповідно до Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.01 р. № 2408-111 стандартизація - це встановлення стандарту (еталона, зразка), тобто нормативно-технічного документа, що фіксує комплекс норм, правил, вимог, обов'язкових для застосування у визначеній сфері діяльності.

Стандартизація продукції охоплює установлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; системи показників якості продукції, методів її контролю, іспитів, єдиних термінів і позначень, створення єдиних систем класифікації і кодування продукції і т.п.

Стандарт - це затверджений компетентним органом нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс норм, правил, що стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі.

Існує цілий ряд стандартів, що можуть бути об'єднані по їх рівню:

* міжнародні стандарти;

* державні стандарти України;

* галузеві стандарти;

* стандарти підприємств.

Міжнародні - стандарти, прийняті міжнародним органом стандартизації. Міжнародний стандарт запроваджується як національний за умови його прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Світовий досвід управління якістю був сконцентрований у пакеті міжнародних стандартів ISO 9000, прийнятих Міжнародною організацією по стандартизації (ISO) в березні 1987 року.

З березня 1997 року стандарти ISO почала визнавати і Україна. Стандарти ISO серії 9000 мають універсальний характер і можуть використовуватись у широкому спектрі діяльності.

Міжнародні стандарти ISO серії 9000 - це стандарти на управління якістю продукції, а не на саму продукцію; присвоюється не якому-небудь конкретному виду продукції, а цілому підприємству, яке її виробляє. Вони передбачають контроль і забезпечення якості виробництва на різних технологічних стадіях - від обробки замовлення до відвантаження товару.

До серії ISO 9000 включаються декілька стандартів - 9000, 9001, 9002, 9003, 9004. Як інтернаціональні, стандарти ISO серії 9000 є індикатором швидкого визнання підприємства та його продукції, а також контрольованої якості продукції.

В Україні стандарти розробляються Державним комітетом зі стандартизації і сертифікації (Держстандартом). Держстандарт України при розробці і зміні діючих стандартів прагне до гармонізації їх з міжнародними.

Державні стандарти встановлюються на вироби загально машинобудівного застосування, продукцію міжгалузевого призначення, продукцію для населення і народного господарства, організаційно-методичні та загально технічні об'єкти, елементи народногосподарських об'єктів державного значення, методи випробувань.

За час незалежності в Україні було впроваджено біля 2000 стандартів. Зараз розробляються перші 1600 українських стандартів, адаптованих до міжнародних вимог. Найближчим часом перші 500 з цих стандартів будуть впроваджені як вітчизняні. Проте відповідно до програми інтеграції України до ЄС, розрахованої на 5 років, повинні бути впроваджені як національні 7500 міжнародних стандартів.

Сертифікація продукції - один з важливих елементів системи управління якістю, що означає оцінку відповідності продукції конкретним вимогам і видачу відповідного документа сертифіката.

Сертифікація - це система мір і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов і інших нормативних документів, що діють на світовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг.

Сертифікат - це документ, що підтверджує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000.

З метою контролю за якістю вироблених товарів і продукції в Україні створена Державна система сертифікації України (УкрСЕПРО). Сьогодні в УкрСЕПРО функціонує 134 органа по сертифікації і 565 дослідних лабораторій. Об'єктом державного спостереження є продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, харчова продукція, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва. Головною задачею Державної системи сертифікації є попередження можливої реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я, майна громадян і навколишнього середовища.

За порушення вимог стандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі істотних штрафів, суми яких розподіляються в такий спосіб: 60 % - у державний бюджет, 30 % - у позабюджетні фонди місцевих органів влади, 10% - у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної бази.

В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація.

Обов'язкова сертифікація здійснюється в рамках державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку й іспит продукції, державний нагляд за сертифікованими товарами.

Добровільна сертифікація може проводитися відповідно до вимог, що є не обов'язковими, з ініціативи суб'єктів господарювання на договірній основі.

Наказами Держстандарту встановлюється перелік товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації. На товари, що пройшли сертифікацію, видається сертифікат якості. Всі імпортні товари, ввезені в Україну, повинні супроводжуватися сертифікатом, що підтверджує їхню відповідність вимогам і стандартам, визнаним в Україні. Документом, що дає право на ввіз товару, є сертифікат відповідності, виданий за результатами сертифікації товару, чи свідчення про визнання іноземного сертифіката якості.

Держстандартом України затверджений також український знак якості. Його офіційна назва: Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги і правила застосування затверджені ДСТ 2296-96. Ставиться цей знак на товарах чи упаковці товарів, що пройшли обов'язкову державну сертифікацію.

Підприємство «ДМТ «Південь» застосовує систему управління якістю по стандартах ISO серії 9000. Товари підприємства, як товари медичного призначення, проходять обов'язкову сертифікацію. Вони мають сертифікат якості з санітарно-епідеміологічним висновком, а також свідоцтво щодо реєстрації як вироби медичного призначення.

1.5 Суть, передумови, форми і показники рівня комбінування

Комбінування виробництва представляє процес випуску різнорідної продукції на підприємстві та рахунок послідовності виконання технологічних стадій обробки сировини, комплексного використання сировини і відходів виробництва.

Розрізняють три основні форми комбінування, засновані:

1. Вертикальне - на послідовному виконанні технологічних стадій обробки сировини (металургійний комбінат, на якому здійснюються такі технологічні стадії обробки, як "залізна руда - чавун - сталь - прокат").

2. Змішане - на використанні відходів виробництва, (сполучення кольорової металургії з хімічною промисловістю шляхом використання відходів, що виникають при переробці руди (сірчистого ангідриду) для виробництва сірки).

3. Горизонтальне - на комплексному використанні сировини, матеріалів, енергії і відходів. Прикладом цієї форми комбінування можуть служити нафтохімічні комбінати, у яких здійснюється комплексна хімічна переробки нафти і попутних газів, нафтовидобуток і нафтопереробка для виробництва синтетичних матеріалів.

Розвиток комбінування на окремих підприємствах залежить у першу чергу від їхньої специфіки.

Для визначення рівня розвитку комбінування на підприємстві можуть бути використані наступів показники

1. Частка продукції, отриманої в результаті комбінування виробництва, у загальному обсязі продукції, що випускається, по підприємству.

2. Ступінь виходу корисних компонентів з вихідної сировини.

3. Ступінь використання відходів виробництва на підприємстві, що визначається відношенням кількості використовуваних відходів до їхньої загальної кількості.

4. Кількість найменувань побічної продукції, виробленої на підприємстві за рахунок комбінування виробництва.

Комбінування з економічних позицій представляє одну із самих прогресивних, форм концентрації й організації промислового виробництва, тому що дозволяє найбільш повно використовувати всі ресурси підприємства. З економічних позицій комбінування виробництва дозволяє:

* розширити сировинну базу промисловості;

* знизити матеріалоємність продукції за рахунок комплексного використання сировини, відходів виробництв і здійснення безперервності технологічного процесу;

* знизити транспортні втрати;

* більш ефективно використовувати основні виробничі фонди і виробничі потужності підприємства;

* скоротити тривалість виробничого циклу;

* скоротити інвестиції на розвиток видобувних галузей промисловості;

* зменшити виробничі відходи і тим самим впливати благотворно на природне середовище;

* розвивати концентрацію виробництва й одержувати вигоди від ефекту масштабу й ін.

Підприємство «ДМТ «Південь» застосовує комбінування в реалізації товарів. Спочатку підприємство продавало лише тонометри, а зараз додало до своєї продукції термометри, бинти еластичні і бандажі. Збільшивши асортимент продукції, підприємство розширило клієнтуру і збільшила прибуток.

ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Задача 1

Вартість основних Фондів на початок року 120 тис. грн., з 1 березня було додатково введено основних фондів на суму 6 тис. грн., з 1 липня вибуло устаткування вартістю 2 тис. грн. 1 листопада вибуло устаткування вартістю 2 тис. грн. Норма амортизаційних відрахувань за рік 15%.

Визначити річну суму амортизаційних відрахувань.

Дано: А =

ОФ_п.р. - 120 тис. грн. ОФ_ср.р. = ОФ_п.р. + ОФ_в.в.· - ОФ_виб..·

ОФ_в.в. - 6 тис. грн. ОФ_ср.р. = 120 + 6 · - ( 2· + 2· )

ОФ_виб.1 - 2 тис. грн. ОФ_ср.р. = 120 + 5 - ( 1 + 0,33)

ОФ_виб.2 - 2 тис. грн. ОФ_ср.р. = 123,67 (тис. грн.)

Н_а - 15% (за рік) А = = 18,6 (тис. грн.)

n₁ - 10 міс.

n₂ - 6 міс.

n₂ґ - 2 міс.

А - ?

Відповідь: сума амортизаційних відрахувань дорівнює 18,6 тис. грн.

Задача 2

Визначити оптимальний варіант розміру підприємства за наведеними в таблиці 1 даними, якщо Е_н = 0,15.

Таблиця 1

Показник	Варіант
	1	2	3
Річний випуск, тис. шт./рік	100	200	300
Капітальні вкладення, млн. грн.	20,5	35	45
Собівартість виробу, грн./шт.	140	120	100
Транспортні витрати, тис. грн./рік	50	500	2000

Дано: Вибір оптимального варіанту розміру підприємства на основі

Е_н = 0,15 приведених витрат:

В_п - ? В_п = В_пі + С_і + Т_і + Е_н · Кґ_і

1 варіант

В_п1 = 100 + 140 + 50 + 0,15 · 20,5 = 293,075 (млн. грн.)

2 варіант

В_п2 = 200 + 120 + 500 + 0,15 · 35 = 825,25 (млн. грн.)

3 варіант

В_п3 = 300 + 100 + 2000 + 0,15 · 45 = 2406,75 (млн. грн.)

Відповідь: варіант 1, так як приведені витрати найменші - 293,075 млн. грн.

ЛІТЕРАТУРА

1. Економіка підприємств: підручник./За заг. Ред.. С.Ф. По кропивного. - Вид. 2-е, перероб. та доп. - К.: «КНЕУ», 2000, - 528 с.

2. Семерніков І.О., Мешкова-Кравченко Н.В. Економіка підприємств: Навчальний посібник. - Х.: ОЛДІ-плюс, 2003. - 312 с.

3. Бойчик І.М. і др.. Економіка підприємств. - Л: В-во «Сполом» - 1998. - 212с.

4. Зайцев Н.Л. Экономика промышленного предприятия: Учебное пособие. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru