Статистика споживання

Размещено на http://www.allbest.ru

Рівень і структура споживання матеріальних благ і різноманітного роду послуг, як матеріального так і не матеріального характеру, є найважливішими характеристиками рівня життя населення. Вихідним моментом споживання є прагнення людини, окремих соціальних груп і суспільства в цілому до задоволення своїх потреб. Фізичні, психологічні, інтелектуальні і соціальні розходження людей зумовлюють суттєву різницю в особистих потребах, для задоволення котрих необхідні блага і послуги, які є різними як за обсягом споживання, так і за якістю.

Всі потреби діляться на соціально-економічні потреби суспільства й особисті потреби населення. Соціально-економічні потреби суспільства зумовлені необхідністю забезпечення умов для його функціонування і розвитку. До них належать виробничі потреби, потреби в управлінні, обороні, охороні навколишнього середовища тощо.

Особисті потреби -- соціально-економічна категорія, що виражає об'єктивну суспільну необхідність у певній сукупності тих чи інших благ і умов життя з метою підтримання життєвого рівня і всебічного розвитку людини. Вони характеризують потенційні прагнення індивідів, окремих соціальних груп і суспільства в цілому до споживання життєвих благ у певних кількостях і відповідної якості.

Особисті потреби визначають сукупність суспільних відносин і створюють спонукальні мотиви до споживання. Вони не лише стимулюють життєву, соціальну і трудову активність людей, а і самі є прямим продуктом життя і діяльності людини. Чим сильніше розвинені особисті потреби, багатша і різноманітніша їх сукупність, тим більш містким стає коло людської діяльності, більш різноманітним, змістовним і насиченим стає життя людини і, відповідно, у разі їх задоволення зростає рівень життя.

Відомий французький філософ Клод Адріан Гельвецій, досліджуючи природу потреб, визначав їх основною рушійною силою в розвитку людини і суспільства. Він відзначав: "Якщо небо подбало б про задоволення всіх потреб людини, то вона, перебуваючи в лінощах, не мала б ніяких спонукальних мотивів". Він вважав також, що потреби людини є продуктом суспільного середовища, і передбачав необхідність визначення меж розумного споживання для окремої людини та суспільства в цілому.

Усі потреби можуть бути класифіковані з використанням різних критеріїв: за цільовим призначенням; за рівнем споживання, засобами і формами задоволення; за термінами існування; за співвідношенням потреб із досягнутим рівнем розвитку економіки.

За цільовим призначенням особисті потреби поділяються на фізіологічні (природні), соціально-економічні та інтелектуальні (духовні).

Фізіологічні (природні) потреби є об'єктивно необхідними потребами. Вони виражають потреби людини як біологічної істоти в повітрі, воді, їжі, одязі, взутті, житлі, відпочинку і т. д., і можуть кількісно визначатися нормативами споживання.

Інтелектуальні і соціально-економічні потреби відносяться до набутих (суб'єктивних) потреб і дуже сильно залежать від рівня розвитку людини і суспільства. матеріальний благо потреба попит споживчий

Соціальні потреби пов'язані з функціонуванням людини в суспільстві -- це потреби в економічній та суспільно-політичній діяльності, у спілкуванні, самовираженні, забезпеченні соціальних свобод, прав і гарантій. Вони зумовлюються бажаннями та прагненням людей мати певні блага й ресурси для забезпечення всебічного розвитку та активного, вільного й безпечного життя.

Інтелектуальні потреби охоплюють потреби в освіті, творчій діяльності, культурному і духовному розвитку, які породжуються внутрішнім станом людини.

Інтелектуальні та соціальні потреби прямого кількісного оцінювання не мають, вони багато в чому залежать від стану культури в суспільстві, загального рівня і якості життя населення. Умови для їх задоволення характеризуються ступенем розвитку соціально-культурної інфраструктури і бюджетом часу населення.

За рівнем споживання потреби поділяються на раціональні (розумні) та ірраціональні. Раціональні потреби відповідають науковим уявленням про споживання благ і послуг, необхідних для підтримки здорового способу життя людини і гармонійного розвитку особистості. Ірраціональні потреби виходять за рамки розумних норм споживання, набирають іноді спотворених форм.

За ступенем розвитку потреб і можливостями їх задоволення розрізняють абсолютні, фактичні, реальні, платоспроможні і нагальні потреби.

Абсолютні потреби -- це максимально можливі у відношенні до конкретних споживчих вартостей потреби, які зумовлюють ідеальні спонукальні мотиви споживання. Це теоретично можливі потреби людей у їжі, в одязі, у житлі, духовному розвитку, в інформації, у засобах пересування, в умовах відпочинку і т. ін. Вони існують протягом всієї історії людства і є потужним стимулом до розвитку суспільного виробництва.

Фактичні, або дійсні, потреби мають відносний характер і відображають об'єктивну, тобто свідомо осмислену потребу людини в конкретних споживчих благах (предметах споживання і послугах), необхідних для розширеного відтворення робочої сили і всебічного розвитку особистості. Вони характеризують загальні потенційні можливості споживачів, що об'єктивно зумовлені розвитком виробництва і культури, і не обмежуються досягнутими матеріальними умовами їхнього забезпечення.

Реальні потреби -- це та сукупність фактичних потреб, які мають бути задоволені в кожний конкретний момент часу наявними можливостями економіки та соціальними умовами життя.

Платоспроможні потреби -- це ті потреби, які в ринкових умовах можуть бути реально задоволені певними обсягами товарів і послуг, при даному рівні платоспроможного попиту населення. Ці потреби мають певні обсяги та структуру, які у кожний конкретний момент часу можуть бути забезпечені потенційними можливостями суспільного виробництва, соціальними умовами життя і реальними доходами населення. Іншими словами, це ті потреби населення, які можуть бути задоволені за рахунок коштів, наявних у його розпорядженні і призначених для вартісного покриття потреб споживання у процесі ринкового обміну.

Нагальні потреби визначаються обсягом засобів існування, які фактично забезпечують фізичне виживання людини.

Рівень життєвих потреб, ступінь їх задоволення у процесі споживання, а також шляхи і засоби, за допомогою яких можна досягти цього задоволення, значною мірою визначають спосіб життя людей, їх поведінку і відповідні вчинки. Чим більш розвинені потреби в населення, тим вищий, за інших однакових умов, і рівень їх життя. Необхідність реалізації тих чи інших потреб спонукає людей до активних дій, виробничої, творчої або підприємницької діяльності.

Потреби, як характеристика внутрішнього стану споживачів (окремих осіб, соціальних груп або суспільства в цілому), практично погано піддаються безпосередньому кількісному вимірюванню. У статистиці їх кількісне оцінювання здійснюється двома непрямими способами.

Перший спосіб полягає у вимірюванні кількості конкретних благ або послуг, необхідних для задоволення даної потреби. Наприклад, фізіологічна потреба людини в продуктах харчування характеризується необхідною кількістю поживних речовин, мінеральних солей, вітамінів і енергії, які повинні одержуватися людиною кожну добу, і вимірюється конкретним набором продуктів харчування. Тобто потреби в харчуванні оцінюються за допомогою нормативних наборів продуктів харчування, які здатні задовольнити цю потребу залежно від віку, умов праці людини і природно-кліматичних умов її життя. Потреби в непродовольчих товарах і в майні оцінюються обсягами їх запасів, тобто накопиченням їх у домогосподарствах у вигляді предметів тривалого користування і нерухомості, а також у суспільстві для спільного використання багатьма членами суспільства (житлово-комунальний фонд, основні фонди сфер обслуговування і соціально-культурного забезпечення).

Другий спосіб кількісної оцінки потреб полягає у вивченні попиту населення на різні товари та послуги. Попит -- це соціально-економічна категорія, яка виражає потреби в певній кількості конкретних товарів і послуг, які населення бажає отримати і має необхідні кошти для їх придбання. Попит населення, з одного боку, є формою прояву конкретних потреб, а з іншого -- визначає споживчі властивості товарів і послуг, тобто їх пріоритетність при задоволенні потреб. Але варто мати на увазі, що попит кількісно характеризує не всі існуючі потреби, а тільки ті з них, які можуть бути тією чи іншою мірою задоволені купівельною спроможністю доходів населення.

Усі існуючі особисті потреби можна згрупувати в споживчі комплекси.

Споживчий комплекс -- це сукупність історично сформованих матеріальних, або соціальних потреб, до забезпечення яких прагне суспільство в цілому, соціальні групи й окремі індивіди.

Всі матеріальні і соціальні потреби можна згрупувати в такі споживчі комплекси:

* Потреби в збереженні і забезпеченні природних умов існування людського організму. Це, насамперед, потреби в повітрі для дихання і воді для життя. Ці потреби завжди повинні бути задоволені цілком. Якість повітря і води може знижуватися внаслідок забруднення, проте необхідний рівень задоволення потреби істотно знизитися не може і має залишатися на рівні, близькому до 100 %. Якщо з якихось причин цей рівень знизиться більш істотно, то незалежно від ступеня задоволення решти потреб існування людини стане можливим. Звідси випливає ступінь важливості підтримки навколишнього середовища у стані, що забезпечує нормальну життєдіяльність людини.

* Потреби у продовольстві. Вони, як і потреби попереднього комплексу, є, насамперед, природними потребами, пов'язаними з забезпеченням функціонування живого організму.

Потреби в тонізуючих засобах. Це негативні для здоров'я людини потреби в спиртних напоях, тютюні і наркотичних засобах. Відсутність їх задоволення не позначається на існуванні людини, але, оскільки вони в реальному житті існують, їх не можна не враховувати при вивченні споживання населенням матеріальних благ.

Потреби в одязі і взутті. Це набуті потреби, які у значній мірі залежні від природно-кліматичних умов і моди, що впливає на їх швидкі зміни.

Потреби в житлі і комунальних послугах. Один із найважливіших комплексів потреб населення, що також сильно залежить від природно-кліматичних умов і ступеня економічного і соціального розвитку суспільства.

Потреби у предметах і послугах для домашнього господарства. Зростання задоволення потреб цього комплексу суттєво впливає на розвиток культурних потреб, оскільки використання сучасних технічних засобів полегшує роботи в домашньому господарстві і збільшує вільний час.

Потреба в охороні здоров'я. Одна з природних основних потреб людини. Для статистики це, мабуть, найскладніша потреба, оскільки вона важко піддається кількісному оцінюванню.

Потреби в засобах пересування та комунікації. Це потреби в індивідуальних транспортних засобах і громадському транспорті, засобах зв'язку та інших засобах комунікації.

Потреби в освіті. Одна з найважливіших потреб людини і суспільства, задоволення якої підвищує інтелектуальний, професійний і культурний рівень людини.

Потреби у відпочинку, зміцненні здоров'я та культурному розвитку. Ці потреби стимулюють розвиток видовищних та ігрових комплексів (театрів, музеїв, клубів, бібліотек та ін.), спортивних і фізкультурних комплексів (стадіонів, басейнів, спортивних залів і площадок), а також місць для відпочинку й оздоровлення (курорти, санаторії, будинки відпочинку і т. ін.)

Споживчі комплекси використовуються під час вивчення структури споживання і витрат на нього, оцінювання ступеня задоволення окремих груп потреб тощо.

НОРМАТИВИ СПОЖИВАННЯ І СПОЖИВЧІ БЮДЖЕТИ

Основними завданнями статистики споживання є вивчення фактичного стану і структури споживання населенням матеріальних благ і послуг, задоволення його потреб; аналіз факторів і оцінювання їх впливу на рівень і структуру споживання; побудова та аналіз моделей споживання, виявлення притаманних їм закономірностей і тенденцій.

До головних чинників, що визначають рівень споживання в суспільстві, належать:

а) рівень соціально-економічного розвитку суспільства, його можливості надавати необхідну кількість благ і послуг для задоволення існуючих у суспільстві потреб;

б) рівень розвитку потреб у суспільстві;

в) рівень доходів населення і їхня здатність забезпечити платоспроможний попит населення на товари і послуги.

Найважливішим інструментом при вивченні споживання є соціально-економічні нормативи споживання, що є орієнтирами для формування бажаної структури умов, рівня і якості життя населення, створення певних пропорцій споживання, що визначаються станом економіки і соціальної політики, що здійснюється в державі.

Розрізняють наступні види соціально-економічних нормативів споживання: цільові, раціональні нормативи і соціальні гарантії.

Цільові нормативи споживання визначаються показниками рівня життя, досягнутого групами населення, в яких споживання матеріальних благ і послуг випереджає споживання в інших групах населення. Такі групи мають найбільш розвинені потреби і можливості їх задоволення. Обсяг і структура їх споживання є тим зразком, особливо в області споживання послуг культури, котрого корисно дотримуватись іншій частині населення. Ці нормативи використовуються як цільові орієнтири економічного розвитку.

Раціональні нормативи споживання формуються з урахуванням наукових уявлень про систему суспільних і особистих потреб і раціональності тих чи інших їх видів, а також рівнів споживання і форм задоволення окремих потреб.

Соціальні гарантії являють собою нормативи на доступність споживання. Вони спрямовані на створення реальних умов, що забезпечують населенню можливість споживати ті чи інші блага і послуги в гарантованому обсязі. Такі нормативи узгоджують рівень розвитку потреб населення з фактичними умовами їх задоволення, які виступають у якості ресурсних обмежень. Соціальні гарантії, виражають, по суті, зобов'язання держави забезпечити своїм громадянам мінімальну заробітну плату, мінімальні трудові і соціальні пенсії для літніх і непрацездатних громадян, мінімальну стипендію учням; право на одержання допомоги із соціального страхування (з тимчасової непрацездатності, з безробіття для працездатних осіб, вагітності і пологах, догляду за малолітньою дитиною і т. ін.), мінімальний набір загальнодоступних і безкоштовних послуг у галузі освіти, охорони здоров'я та культури.

Соціально-економічні нормативи споживання застосовуються як інструмент планування соціальної політики, а також як критерії оцінювання якості життя. Раціональні та цільові нормативи можуть бути взяті за еталони при оцінювання досягнутого рівня життя, а соціальні гарантії -- за базу порівняння в разі поточного оцінювання рівня життя.

Соціально-економічними нормативами споживання населенням товарів і послуг є споживчі бюджети різних рівнів, які являють собою вартісне вираження відповідного споживчого кошика.

Споживчий кошик -- це натурально-речовинний склад споживчого бюджету. Він являє собою певний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, призначених для споживання населенням і окремими його групами і забезпечення їх потреб на відповідному нормативному рівні. Споживчий кошик у цілому складається з продовольчого та непродовольчого кошиків і кошика послуг.

Під час формування споживчого кошика беруться збалансовані набори товарів і послуг за такими основними статтями витрат людини і домашнього господарства: харчування; одяг, білизна, взуття; ліки, предмети гігієни і санітарії; меблі, предмети культурно-побутового і господарчого призначення; житло і комунальні послуги, транспорт і зв'язок; дитячі дошкільні установи. У продовольчий кошик включають хліб і хлібопродукти, м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молокопродукти, яйця, картоплю, овочі, фрукти і ягоди, рибу і рибопродукти, олію рослинну і маргарин, цукор і кондитерські вироби. До складу непродовольчих товарів входять предмети санітарії і гігієни, а також деякі інші предмети нетривалого користування, до складу послуг включено оплату житла, електроенергії, опалення, водопостачання і каналізації, витрати на транспорт і зв'язок, ремонт предметів домашнього побуту, що не можуть бути відремонтовані господарем.

Вартість певного споживчого кошика, яка оцінюється за середніми або мінімальними цінами купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх форм їхньої реалізації, і є величиною відповідного споживчого бюджету.

При вивченні споживання, зокрема процесів диференціації населення за рівнем споживання, залежно від поставлених завдань дослідження, використовуються такі споживчі бюджети: бюджет прожиткового мінімуму, раціональний і фактичний споживчі бюджети.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору товарів і послуг споживчого кошика прожиткового мінімуму, тобто соціально допустимого мінімуму споживання. Бюджет прожиткового мінімуму є, по суті, нижньою межею вартості життя або тим порогом мінімального споживання, нижче за який починається злиденність.

Раціональний споживчий бюджет (РСБ) -- включає вартість товарів і послуг, предметів культурно-побутового і господарчого призначення, відповідно до науково обґрунтованих норм споживання і нормативів задоволення раціональних (розумних) потреб людини.

Склад раціонального споживчого кошика визначається на основі наукових норм і нормативів споживання товарів і послуг, що забезпечують людині нормальне відновлення фізичних та інтелектуальних сил і, відповідно, нормальний рівень життя. Наприклад, відповідно до існуючих нині наукових уявлень про раціональне харчування споживчий кошик раціонального споживчого бюджету має містити таку кількість основних продуктів харчування на одну особу за місяць (табл.1).

Оптимальна структура раціонального бюджету виглядає так: витрати на продукти харчування -- не повинні перевищувати ЗО %; витрати на непродовольчі товари -- 47 %, у тому числі на одяг і взуття -- 20 %, предмети культури і побуту -- 18 %, інші товари -- 9 %; витрати на всі послуги -- 23 %.

В основу розробки раціональних споживчих бюджетів покладено два методологічні принципи: аналогії споживання і рівної доступності товарів і послуг. Принцип аналогії полягає в тому, що раціональні нормативи споживання визначаються за рівнем і структурою споживання товарів і послуг групами населення, які досягли на даному етапі розвитку суспільства кращих показників споживання.

Размещено на Allbest.ru