Витрати виробництва і прибуток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з предмета: «Політична економія»

на тему:

«ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Сутність витрат виробництва, їх види та структура

РОЗДІЛ 2. Сутність прибутку, його види та функції

РОЗДІЛ 3. Норма прибутку і основні чинники, що її визначають

РОЗДІЛ 4. Розподіл і використання прибутку підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Головний мотив діяльності будь-якої фірми в ринкових умовах - максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва та попитом на продукцію, що випускається. У конкретних випадках (завоювання місця на ринку, конкурентна боротьба і т.п.) фірма може йти на тимчасове зниження прибутку, і навіть збитки. Але тривалий час існувати без прибутку фірма не може, бо вона не вистоїть в конкурентній боротьбі. Оскільки витрати - це основний обмежувач прибутку і одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то ухвалення рішень керівництвом фірми неможливо без аналізу вже наявних витрат виробництва і їхньої величини на перспективу.

У роботі тема витрат виробництва і їхній ефект на масштаби виробництва розглядається як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Для того, щоб підприємство надійно функціонувало в ринкових умовах, необхідно, щоб виробнича діяльність давала виробникові надлишок доходу над його витратами, тобто можливість збагачення. Тому в даний час дуже актуальним є питання витрат та доходів підприємств.

В ході виконання даної роботи будуть розглянуті питання, що стосуються:

Ш Сутності витрат виробництва, їх видів та структури;

Ш Сутності прибутку, його видів та функцій;

Ш Норми прибутку і основних чинників, що її визначають;

Ш Розподілу і використання прибутку підприємства.

Мета і завдання курсової роботи. Метою і завданням даної курсової роботи є дослідження складу та структури витрат підприємства, а також його доходів та ефективності функціонування, яка характеризується його рентабельністю. Постає завдання набути практичних навичок економічних розрахунків, закріпити теоретичні знання з мікроекономіки.

Об'єкт і предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є витрати виробництва, ціноутворення на підприємствах, прибуток, його розподіл і використання. Об'єктом дослідження є теоретичні основи економіки.

Методи дослідження. В роботі використані такі методи наукового дослідження, як: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація моделювання.

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Слід зазначити, що в історії економічних вчень вже почала приділятися значна увага питанням про зменшення витрат виробництва та максимізації прибутку ще на ранніх етапах розвитку цієї галузі економіки. Так ще в 1776 році набув популярності Адам Сміт своєю працею «Дослідження про природу і причини багатства народів», в якій у деталях описує наслідки економічної волі, обговорює концепції поділу праці, функцій ринку, міжнародне значення вільної економіки. Особливого розповсюдження набула його теорія розподілу доходів, а також багато інших праць. Один із наступників Сміта - Карл Маркс, сформулював закон про зменшення ставки прибутку.

Жан Батіст Сей був першим економістом за межами Англії, який сприйняв, збагатив і розвинув теоретичні постулати А. Сміта. У своїй головній праці "Трактат політичної економії" (1803) він запропонував класифікацію політичної економії, згідно з якою вона поділялася на три самостійні частини: виробництво, розподіл та споживання.

Також у своїх працях подібні аспекти розглядали такі визначні економісти: Давід Рікардо (1772-1823), Сімон де Сісмонді (1773-1842), Нассау Вільям Сеніор (1790-1864), великий німецький філософ-економіст Карл Маркс (1818-1883) та ін.

РОЗДІЛ 1. Сутність витрат виробництва, їх види та структура

У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати - це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок - підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції. Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси, на виробництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці - бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств. У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія мікроекономіки.

При з'ясуванні сутності витрат слід пам'ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, - це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Для кращого розуміння цього положення слід звернути увагу на проблему виробничих можливостей. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

Економічні витрати - це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.

Припустимо, що за рік роботи підприємство одержало загальний виторг на суму 240 000 грн. Розглянемо підсумовування рахунків з точки зору бухгалтерії.

Таблиця 1.

Сума загального виторгу (грн.)	240 000
Амортизація	20 000
Витрати на матеріали	60 000
Витрати на оплату найманої праці	40 000
Комунальні послуги	10 000
Загальні (явні) витрати	130 000
Бухгалтерський прибуток	110 000

За цим підрахунком бухгалтерські витрати становлять 130 000 грн., а бухгалтерський прибуток - 110 000 грн. Однак цей бухгалтерський прибуток не точно відображає економічні результати підприємницької діяльності, бо в ньому не враховано неявні витрати. А вони становлять вагому частку загальної кількості використаних на підприємстві ресурсів. Використовуючи власні ресурси (основний і оборотний капітал, землю, власну працю та підприємницький хист), підприємець несе неявні витрати, тобто відмовляється від процента (ренти) на капітал, ренти від земельної ділянки, заробітної плати.

У зв'язку з цим розглянемо складові бухгалтерського прибутку.

Таблиця 2. (цифри довільні).

Бухгалтерський прибуток (грн.)	> 110 000
Втрачений процент	< 10 000
Втрачена земельна рента	< 2 000
Втрачена заробітна плата	< 40 000
Втрачений дохід за підприємницький хист (нормальний прибуток)	< 10 000
Загальні неявні витрати	> 31 000
Економічні витрати	> 192 000
Економічний прибуток	> 48 000

Чому нормальний прибуток є складовою економічних витрат? Тому що підприємцю потрібна мінімальна плата (у нашому прикладі 10 000 грн.) для утримання його підприємницької діяльності в межах цього підприємства.

Ця мінімальна плата називається нормальним прибутком, який підприємець одержує понад свою умовну заробітну плату, яку він одержував би на іншому підприємстві як найманий працівник. Нормальна винагорода за виконання підприємницьких функцій є неявними витратами поруч із неявним процентом, рентою і зарплатою.

Економісти вважають витратами всі платежі - явні та неявні, - які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

Виплати фірми, пов'язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності.

Використання будь-якого ресурсу пов'язано з певними витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям альтернативності використання ресурсів.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

Приклад: Припустимо, що перукар, який надає відповідні послуги населенню, є власником приміщення і відповідного устаткування. Хоча на підприємстві відсутні зовнішні витрати, внутрішні є. Адже перукар, використовуючи власне приміщення, недоодержує щомісячний дохід, котрий він міг би одержати, здаючи це приміщення в оренду. Так само буде і з оплатою праці самого перукаря, яку він отримав би, виконуючи відповідні функції на підприємстві, що належить іншому власникові.

Крім того, як зазначалося, до економічних витрат належить нормальний прибуток - мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання заробітної плати.

Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати - це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди.

Ми визначаємо миттєвий період - як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період - означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.

Довгостроковий період - це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) - це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є постійними? Такі як орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (ЗВ) - це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.

Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ). За означенням завжди: ВВ = ПВ + ЗВ. Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність.

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа - граничні витрати.

Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції. Щоб проілюструвати обчислення граничних витрат, використаємо дані табл. 3

Таблиця 3. «Розрахунок граничних витрат»

Обсяг продукції	Валові витрати, грн	Граничні витрати
1	2	3
0	110	-
1	170	60
2	220	50
3	260	40
4	320	60
5	420	100

Цифри стовпця 3 отримуємо відніманням ВВ на певний обсяг продукції зі стовпця 2 від ВВ на попередній її обсяг. Оскільки змінні витрати завжди зростають, як і валові витрати, то єдина відмінність полягає в тому, що змінні витрати за визначенням повинні починатися з нуля, а не зі сталої суми постійних витрат.

Граничні витрати виробництва - це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:



Дослідження західних учених показують, що криві граничних витрат мають U-подібну форму. Ця U-подібна крива спадає на початковій стадії, досягаючи мінімальної точки, і потім починає підніматися. Криву граничних витрат показано на рис. 1. Для її обчислення використовують дані табл.3.

Рис.1. Граничні витрати

витрата граничний прибуток

Закон спадної віддачі. Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології - кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв'язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

Середні витрати - це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних.

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо залежать від середніх постійних і середніх змінних.

Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні первинної ланки (підприємства, фірми) виражається за допомогою широковживаної у вітчизняній науці і господарській практиці такої економічної категорії, як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі.

Собівартість - це грошове вираження витрат господарського суб'єкта на виробництво продукції, що відбиває витрати засобів виробництва і заробітної плати на його створення. З цього питання К. Маркс писав так:

“З точки зору капіталіста витрати виробництва складаються тільки лише з тих грошей, які він авансував або тільки з тієї частини витрат виробництва товару, які він оплатив” (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - 2-е вид. - Т. 26. - Ч. 3. - С. 265).

Фактично собівартість - це інша назва бухгалтерських витрат. Кожна країна законодавчо регулює структурні елементи собівартості, у тому числі норми та методи амортизації, ставки відрахувань на соціальні та інші потреби тощо. Собівартість несе важливу інформацію про умови і стан виробництва на підприємстві і є одним з основних оперативних показників його господарської діяльності. Товаровиробник завжди прагне до найбільш раціонального використання ресурсів з метою зменшення собівартості, збільшення обсягів виробництва і підвищення на цій основі прибутковості.

В умовах формування ринкових відносин виробник намагається скоротити витрати виробництва, бо це забезпечує зростання доходів підприємця, підвищує ефективність роботи підприємства. Для визначення шляхів зниження витрат виробництва потрібно знати і детально аналізувати їх структуру, яка у різних галузях різна. Виходячи з цього аналізу, потрібно визначати шляхи зниження.

Основними факторами зниження витрат виробництва, які залежать від підприємства, є такі:

1) скорочення затрат на сировину, матеріали, паливо, електроенергію;

2) зниження амортизаційних відрахувань шляхом інтенсивнішого використання техніки та підвищення коефіцієнта змінності;

3) поліпшення якості машин, обладнання, зменшення пасивної частини основних фондів;

4) запровадження у виробництво дешевих видів ресурсів, скорочення відходів виробництва;

5) поліпшення організації виробництва і підвищення продуктивності праці;

6) скорочення затрат на управління.

РОЗДІЛ 2. Сутність прибутку, його види та функції

Прибуток являє собою загальну економічну категорію розвинутого товарного виробництва. Він є частиною вартості товару, яка відображається у вигляді надлишку над витратами його виробництва.

Прибуток як економічна категорія має своє якісне і кількісне визначення, тобто має речовий зміст та суспільну форму. Саме в їх діалектичній єдності розкривається сутність прибутку, його економічний зміст.

Прибуток - система економічних відносин між підприємцями (роботодавцями-власниками засобів виробництва) і найманими працівниками щодо виробництва, розподілу та привласнення створеної додаткової вартості, яка відособлюється у вигляді надлишку над витратами вкладеного капіталу.

Економісти використовують поняття «прибуток» для вираження різниці між доходом підприємства і його витрат. Прибуток виступає як перевищення доходів від продажу товарів (послуг) над зробленими витратами (капіталом).

На перший погляд, сутність категорії прибутку зрозуміла кожному працюючому на підприємстві менеджеру чи робітникові. Проте це далеко не так. Саме тому існують десятки визначень прибутку, що свідчить про різне значення і тлумачення слова «прибуток» різними вченими. І це не дивно, тому що уявлення про прибуток пов'язано з поняттями витрат виробництва, процента тощо та факторами, що їх формують.

Найчастіше прибуток визначається просто як валова виручка мінус валові витрати. Після того як фірма сплатила всі витрати, залишився прибуток або чиста виручка. Ще простіше кількісно можна визначити прибуток як різницю між сумою, що отримана з продажу, і собівартістю продукції. Але перед тим як погодитися з таким обчисленням розміру прибутку, треба з'ясувати, що слід вважати витратами. Не випадково, що бухгалтери та економісти по-різному підходять до розуміння прибутку. Прибуток є одним з узагальнюючих оціночних показників діяльності підприємств (фірм).

Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності - персонал.

Прибуток виконує дві найважливіші функції:

характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень;

є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства (податок на прибуток - найважливіший елемент доходів державного бюджету).

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми) складається в прагненні до максимізації прибутку. З цієї причини прибуток виступає основним показником ефективності виробництва.

З розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного розуміння прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток (рис. 2).

Загальний доход =	Економічний прибуток	Бухгалтерський прибуток
	+	+
	Економічні витрати = явні + неявні витрати, включаючи нормальний прибуток	Бухгалтерські витрати = Явні витрати

Рис. 2. Економічний, бухгалтерський і нормальний прибутки

Бухгалтерський прибуток - різниця між загальним доходом і явними витратами. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи інакше госпрозрахунковим), тому що вона враховує при розрахунку тільки явні (грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства.

BP = TR - EC,

де ВР - бухгалтерський прибуток;

TR - загальний доход;

ЕС - явні витрати.

Економічний прибуток - різниця між загальним доходом і загальними витратами фірми, явними і неявними.

EP = TR - TC,

де ЕР - економічний прибуток;

ТС = ЕС + IC;

IC - неявні витрати.

Нормальний прибуток - це той мінімальний прибуток, що повинний заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це - плата за виконання підприємницьких функцій.

Поняття «нормальний прибуток» часто використовують для позначення альтернативних (неявних) витрат капіталу фірми. Нормальний прибуток - це прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої власні ресурси у своїй фірмі, але яку він міг би одержати, вкладаючи свої ресурси в іншу справу.

Економісти включають нормальний прибуток у неявні платежі (витрати), щоб одержати ресурси підприємства в даній галузі. Нормальний прибуток повинний бути досить високої, щоб існуючі підприємства залишалися в даній галузі, і досить низьким, щоб нові підприємства не входили в цю галузь. Вона відбиває неявний фактор витрат, що виробник визначає собі за можливість керувати. Цей фактор відображає власну вартість виконання управлінської праці в даній галузі.

Отже, NP - економічні витрати і частина загальних економічних витрат фірми. NP - це плата менеджеру за те, щоб не допустити відтоку його капіталу з даної галузі в іншу. Нормальний прибуток є неявним чинником витрат, призначених для оплати на управлінську працю.

Економічний прибуток не входить у витрати, тому що це доход, отриманий понад нормальний прибуток. Приклад, приведений нижче, ілюструє поняття економічного, бухгалтерського і нормального прибутку.

Загальний доход: 50000 грн.

За мінусом явних витрат:

Зарплата 20000 грн.

Вартість сировини і мінералів 10000 грн.

Бухгалтерський прибуток 20000 грн.

За мінусом неявних витрат:

Загублена зарплата 10000 грн.

Альтернативні витрати капіталу

(нормальний прибуток) 2000 грн.

Економічний прибуток: 8000 грн.

У конкретних галузях підприємства можуть діставати прибуток тільки визначений час. Прибуток працює як сигнал. Якби всі галузі були конкурентними, то підприємства могли б постійно вступати в нову для себе галузь, чи залишати її у відповідь на зміну прибутковості. У тривалий період часу жодна фірма в жодній галузі не змогла б одержувати більше, ніж нормальний прибуток. Економічний прибуток неминуче зменшиться до нуля, як тільки нові виробники вступлять у дану галузь. Це називається парадоксом прибутку: економічний прибуток породжує міжгалузеву конкуренцію, що зводить її до нуля.

Аналогічно збитки є також тимчасовими. Якщо підприємство працює зі збитком у конкретній галузі, то зрештою воно неї залишить. Тому що підприємство залишить галузь, то ціни виростуть, і збитки в галузі в кінцевому рахунку зникнуть. У довгостроковому періоді часу жодна фірма не може сподіватися на прибуток більшу, ніж нормальна.

На кожнім підприємстві формуються чотири показники прибутку, які істотно розрізняються по величині, економічному змісту і функціональному призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток - основний фінансовий показник виробничо-господарської діяльності підприємства. Для цілей оподатковування розраховується спеціальний показник - податковий прибуток, а на його основі - прибуток, що оподаткується, та прибуток, що не оподаткується. Частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення податків і інших платежів у бюджет, називається чистим прибутком. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Валовий (балансовий) прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях:

Пв = Прп + Прф + Ппз,

де Пв - валовий прибуток;

Прп - прибуток від реалізації продукції;

Прф - прибуток від реалізації основних фондів, іншого майна підприємства;

Ппз - прибуток від позареалізаційних операцій.

Балансовий прибуток включає три основних елементи:

Ш прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

Ш прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття, реалізації іншого майна підприємства;

Ш фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємства, що може здійснюватися в будь-яких видах, зафіксованих у його статуті і не заборонених законом. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без податку на додаткову вартість і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції:

Прп = Вд - ПДВ - А - В,

де Вд - валовий доход від реалізації продукції (робіт, послуг);

ПДВ - податок на додаткову вартість;

А - акцизи;

В - витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

При визначенні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства для цілей оподатковування враховується різниця (перевищення) між продажною ціною і первісної (чи залишкової) вартістю цих фондів і майна (збільшеної на індекс інфляції). При цьому залишкова вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів, нематеріальним активам і швидкозношувальним предметам. Прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства складає:

Ін.ф.м. = Вр.ф.м. - Сф.і. * Jінф.,

де Вр.ф.м - виторг від реалізації основних фондів і майна;

Сф.і. * Jінф. - вартість основних фондів, скоректована на індекс інфляції.

По реалізації продукції, що має натурально-речовинну форму, розрахунок прибутку ведеться виходячи з виторгу і повної собівартості продукції, обумовленими на обсяг реалізованої продукції в натуральному вираженні:

Прибуток від Реалізації продукції	=	Прибуток у нереалізованих залишках річної продукції на початок року	+	Прибуток від випуску товарної продукції звітного періоду	+	Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець періоду

Прибуток від виконання чи робіт чи надання послуг розраховується аналогічно прибутку від реалізації продукції.

Прибуток (збиток) від реалізації основних засобів і іншого майна підприємства являє собою фінансовий результат, не зв'язаний з основними видами діяльності підприємства. Він відбиває прибуток (збиток) від іншої реалізації, до якого відноситься продаж на сторону різних видів майна, що числиться на балансі підприємства.

До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включаються:

доходи, одержувані від пайової участі в діяльності інших підприємств;

від здачі майна в оренду;

доходи (дивіденди, відсотки) по акціях, облігаціям і іншим цінним паперам;

а також інші доходи (витрати) від операцій, безпосередньо не зв'язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг) і її реалізацією, включаючи суми, отримані і сплачені у виді санкцій і відшкодування збитків.

Прибуток від позареалізаційних операцій складає:

Пви = Дв - Впз,

де Дв - доходи від позареалізаційних операцій;

Впз - витрати на позареалізаційні операції.

Фінансові результати від позареалізаційних операцій - це прибуток (збиток) по операціях різного характеру, що не відноситься до основної діяльності підприємства і не зв'язаним з реалізацією продукції, основних засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг. До складу позареалізаційних прибутків (збитків) включається сальдо отриманих і сплачених штрафів, пені, неустойок і інших видів санкцій, а також інші доходи:

прибуток минулих років, виявлених у звітному році;

доходи від дооцінки товарів;

надходження сум у рахунок погашення дебіторської заборгованості, списаної в минулі роки;

позитивні курсові різниці по валютних рахунках і операціям в іноземній валюті;

відсотки, отримані по коштах, що числиться на рахунках підприємства.

До них також відноситься доход від пайової участі в статутному капіталі інших підприємств, що представляють собою частина чистого прибутку, що надходить засновникам у заздалегідь обговореному чи розмірі у вигляді дивідендів по акціях, якими володіє засновник. Доходами від цінних паперів є відсотки по облігаціях і короткострокових казначейських зобов'язаннях. Підприємство має право на одержання доходу по цінних паперах акціонерних товариств, якщо вони придбані не пізніше, ніж за 30 днів до офіційно оголошеної дати їхньої виплати. По державних цінних паперах право і порядок одержання доходів визначаються умовами їхнього випуску і розміщення.

По засобах, наданим у борг, підприємство одержує доходи за умовами договору між кредитором і позичальником.

Доходи від здачі майна в оренду формуються з одержуваної орендної плати, що орендар платить орендодавцю. Прибуток від використання орендованого майна є обов'язковою частиною орендної плати і залежить від його вартості, рентабельності підприємства, терміну оренди. У залежності від умов договору орендна плата може включати амортизаційні чи відрахування їхню частину, якщо орендар бере на себе визначені зобов'язання по відновленню основних фондів. Прибуток включається в орендну плату як відсоток вартості майна.

Сутність прибутку як економічної категорії розкривається через функції, які він виконує у господарський діяльності. Основні з них такі: облікова, розподільча, стимулювальна.

Облікова функція прибутку полягає в тому, що він необхідний елемент ціни товару. Отже, як і ціна, прибуток є засобом обліку суспільно необхідних витрат праці, що потрібні для забезпечення розширеного відтворення. Саме такий облік дає змогу визначити оцінку ефективності господарської діяльності підприємства. Тобто, прибуток є економічним показником оцінки господарської діяльності підприємницьких структур. Економічне значення прибутку полягає у тому, що він відображає кінцевий виробничо-фінансовий результат.

Розподільча функція прибутку полягає в тому, що через прибуток здійснюється регулювання розподілу ресурсів і доходів між суб'єктами господарської діяльності та галузями економіки.

Стимулювальна функція прибутку полягає в тому, що прибуток використовується як в інтересах суб'єктів підприємництва, так і в інтересах їхніх працівників. Прибуток одночасно є і кінцевим фінансовим результатом господарської діяльності підприємства, і основним елементом його фінансових ресурсів, які необхідні для забезпечення розширення виробництва, науково-технічного і соціального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо. Саме прибуток спонукає підприємницькі структури впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, які призводять до зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності.

Отже, прибуток в ринковій економіці є головною метою і найважливішим критерієм ефективності господарської діяльності підприємницьких структур. Водночас прибуток є основним джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, формування дохідної бази бюджетних ресурсів різних рівнів, позабюджетних та благодійних фондів.

РОЗДІЛ 3. Норма прибутку і основні чинники, що її визначають

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності суб'єктів господарювання. Проте абсолютний розмір прибутку не показує рівень ефективності, якість роботи суб'єкта підприємництва. Тому для того, щоб точно визначити рівень ефективності господарської діяльності підприємства, використовують відносний показник прибутку, що виражається у відсотках і називається нормою прибутку. Вона обчислюється як виражене у відсотках відношення абсолютної суми прибутку до суми авансового капіталу у виробництво. Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то норма прибутку - це відносний показник інтенсивності виробництва і виражається у відсотках.

В економічній теорії показник норми прибутку визначається за формулою:

де Нп - норма прибутку, %;

П - маса прибутку, г. о.;

АК- сума авансового капіталу, г. о.

Показник норми прибутку дає можливість визначити ефективність використання всього авансового капіталу, ступінь його прибутковості. Чим вища норма прибутку підприємства, тим ефективніше використовується авансований капітал. Тому підприємницькі структури у своїй господарській діяльності прагнуть одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від ряду чинників, а саме:

1) величини маси прибутку. Збільшення маси прибутку при тій самій величині авансованого капіталу показує ступінь вигідності підприємництва;

2) зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції. При незмінному рівні цін економія витрат на засоби виробництва -один із найважливіших чинників зростання маси і норми прибутку в нинішніх умовах;

3) рівня ринкових цін на продукцію, які визначають у кінцевому рахунку величину прибутку, а отже, і норму прибутку;

4) швидкості обігу авансованого капіталу на виробництво капіталу. Збільшення швидкості обігу авансованого капіталу дає можли-вість отримати більшу масу прибутку без відповідного збільшення авансованого у виробництво капіталу, а отже, і зростання річної норми прибутку.

Норма прибутку залежить також від структури авансованого у виробництво капіталу, а саме: від питомої ваги витрат на оплату праці робітників підприємства. За рівних умов прибутку буде створено більше на тому підприємстві, де відносно більше грошових коштів буде витрачено (авансовано) на найм робочої сили, а, отже, вищою буде норма прибутку.

На норму прибутку впливає економічна політика держави. Через свою фіскальну політику держава може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері національної економіки.

Первинними чинниками зростання норми прибутку є впровадження науково-технічних досягнень, інновацій, найпрогресивніших форм і методів організації виробництва і праці.

Практика підприємництва країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що норма прибутку може обчислюватися по-різному. Так, наприклад, норма прибутку може визначатися як відношення маси прибутку до обсягу реалізованої продукції та відношення маси прибутку до акціонерного капіталу, тобто:

Ці показники норми прибутку дають змогу визначити ефективність потточних витрат та використання власного капіталу підприємницькими структурами.

У процесі аналізу підприємницької діяльності при внутрішньо господарських розрахунках прибутковості (збитковості) окремої партії товарів широко використовується показник норми прибутку, обчислюваний як відношення маси прибутку від реалізації продукції до повної собівартості цієї продукції, тобто

Цей показник норми прибутку дає можливість визначити, яка продукція більш прибуткова, тобто вигідніша для виробництва.

Отже, норма прибутку розкриває взаємозв'язок між розміром капіталу, собівартістю продукції, ціною і масою прибутку. З цього взаємозв'язку можна зробити такий висновок: одержання максимуму прибутку залежить як від норми прибутку, так і від авансованого капіталу.

В умовах ринкової економіки не всі суб'єкти підприємницької діяльності можуть забезпечити собі постійну і достатню прибутковість, частина із них банкрутує, тобто стає неплатоспроможними. Водночас банкрутство підприємств означає не тільки збитки для суб'єктів підприємництва, а і зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття.

РОЗДІЛ 4. Розподіл і використання прибутку підприємства

З огляду на економічну природу прибутку його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу валового внутрішнього продукту і чистого продукту. Через розподіл прибутку реалізується одна із його найважливіших функцій - стимулювання діяльності підприємницьких структур. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширеного відтворення основного капіталу, фінансування інноваційних та інвестиційних проектів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні і удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів. Тому головним у системі розподілення прибутку має бути урахування економічних інтересів підприємств, працівників та суспільства.

Схематично структуру розподілу й використання прибутку підприємства відповідно до міжнародних стандартів можна виразити в такий спосіб (рис. 7.5.).

В умовах ринкових відносин механізм розподілу прибутку має велике значення. У ньому відображається ефективність господарської діяльності; від нього залежить дієвість господарської самостійності і самофінансування. Ринок зумовлює докорінну зміну механізму розподілу прибутку. В умовах різноманіття форм власності не існує єдиної схеми розподілу прибутку.

Волюнтаристський розподіл і перерозподіл прибутку підприємства деформували інтереси працівників, породили їхнє утриманське ставлення до результатів виробництва, що стало однією з причин глибокої економічної кризи.

Входження підприємств у ринкові відносини вимагає докорінної зміни механізму розподілу доходів відповідно до нових умов ринкового господарювання. За цих умов виникла потреба ввести єдину систему взаємовідносин підприємств з державним бюджетом, відмовитися від багатоканальної системи платежів і встановити єдиний норматив відрахування від прибутку в держбюджет. Так, до 01.01.1997 згідно із Законом України "Про систему оподаткування" прибуток підприємств у межах граничного рівня рентабельності оподатковувався за ставкою 35%. Ця цифра навіть нижча, ніж у високо розвинутих країнах світу, де аналогічний показник -37,0-53,4%. Нині складність проблеми розподілу та використання прибутку підприємств посилюється тією обставиною, що перехід до ринкової економіки в Україні здійснюється в умовах збереження старих структур управління, які протидіють розвиткові нових економічних відносин.

У розподілі прибутку підприємств виділяють два етапи.

Перший етап - це розподіл балансового прибутку. Учасниками цього розподілу є держава і підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємницькими структурами має дуже важливе значення для забезпечення потреб і держави, і суб'єктів підприємницької діяльності. Від правильного вирішення цієї проблеми залежить розвиток вітчизняної економіки в цілому. Велике значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів підприємницької діяльності, яка реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні ставок оподаткування тощо.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємницьких структур після здійснення платежів до державного бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Згідно з прийнятими положеннями міжнародних стандартів в Україні відбуваються зміни у розподілі й використанні прибутку підприємств. Нині визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Тепер сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку. Новими положеннями не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це відбувалося раніше. Передбачено використання чистого прибутку підприємства на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду та інші напрямки використання. Детально порядок розподілу та використання прибутку визначається статутом суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з Господарським кодексом України, державні комерційні підприємства за рахунок прибутку утворюють спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх господарською діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок визначення нормативів відрахувань до цих фондів, їх розміри, порядок формування і використання встановлюються законом. З розвитком ринкових відносин вплив держави на господарську діяльність підприємницьких структур, розподіл і використання прибутку зменшуватиметься.

ВИСНОВКИ

З вище написаного можна зробити висновок, що питання про витрати виробництва з точки зору, як економічної, так і господарської практики дуже важливі. Перед усім тому, що, як уже підкреслювалося вище, зменшення витрат праці й матеріальних ресурсів на виготовлення одиниці продукції є головним джерелом підвищення ефективності господарювання.

Слід зауважити, що для затвердження реального фінансово-економічного становища підприємства (фірми) потрібно постійно турбуватися про свою конкурентно-спроможність, реально оцінювати своє становище на ринку серед інших товаровиробників, домагатися переваг над конкурентами, в асортименті та якості продукції, рівні затрат виробництва, ціноутворенні тощо.

Проведення цінової реформи на Україні тісно пов'язані з подоланням сучасного кризового стану її економіки. На думку українських спеціалістів, головне завдання ціноутворення - ліквідація диспропорцій між платоспроможним ціноутворенням і пропонуванням товарів і послуг у народному господарстві та вартісними і матеріально-речовими пропорціями, що виникли за останні десятиріччя. Реформа ціноутворення має радикально замінити державну монополію у цій сфері на конкурентоспроможну, яка дає змогу гнучко її оперативно реагувати на зміну кон'юнктури ринку та дію багатьох ціноутворюючих факторів.

У міру демократизації господарського життя й підвищення добробуту населення, частка централізовано регульованих цін буде зменшуватися, а договірних і вільного ринку зростання.

За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею учасників виробництва.

Оскільки кожне підприємство (фірма) заінтересоване в господарських результатах і своїх фінансах для самостійного розвитку, остільки прибуток є важливим джерелом чистого доходу підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические гармонии (Ф. Бастиа). - М.: Дело, 2000.

2. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

3. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. - Вип. 3. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 23 - 29.

4. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П'ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. - К.: Вища шк., 1995.

5. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. - 2000. - № 6.

6. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. - М., 1997.

7. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на основе трудовых соглашений // Экономика Украины. - 1994. - № 4.

8. Буряковський В. В. Національна економіка: навч. посібник / Дніпропетровський національний ун-т. - Д. : Наука і освіта, 2007.

9. Горбонос Ф.В., Черевко Г.В., Павленчик Н.Ф. Економіка підприємств: Підручник - К.: Знання, 2010. - 463 с.

10. Економіка підприємства: Підручник / М.Г. Грещак, В.М. Колот, А.П. Наливайко та ін.; За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 528 с., іл.

11. Матвеєв М. Е., Дідович І.І. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. - К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. - 192 с.

12. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

13. Основи економічних знань: Навч. посіб. / А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Вища шк., 2002. - 543 с.: іл.

14. Основи економічної теорії / за ред. С. В. Мочерного. -Тернопіль: Тарнекс, 2005. -688 с.

15. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / за ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. -К. : Вища школа, 2003. - 559 с.

16. Основы предпринимательской деятельности / под ред. Ю. М. Осипова. -М. : Изд-во МГУ, 1999

17. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ. наук проф. В.Г. Федоренка. - К.: Алерта, 2008. - 487 с.

18. Політична економія: Підручник/ За ред. Ніколенко Ю.В. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 632 с.

19. Фінанси підприємств: Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - 5-тє вид., перероб. та допов. - К.: КНЕУ, 2005. - 546 с.

20. Экономика. Учебник / под ред. А. О. Булатова. -М. : БЕК, 2001. -с. 79-95.

Размещено на Allbest.ru