Шляхи зниження витрат виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

1. СУТНІСТЬ ТА ПОНЯТТЯ ВИТРАТ

2. ЗАГАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ

2.1 Зовнішні та внутрішні витрати

2.2 Постійні і змінні витрати

2.3 Загальні, середні і граничні витрати підприємства

3. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

3.1 Поняття витрат та собівартості продукції

3.2 Класифікація витрат виробництва

3.3 Джерела і чинники зниження витрат виробництва

3.4 Альтернативні методи зниження витрат

Додаток

ВСТУП

Метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. На превеликий жаль для всіх, хто займається підприємницькою діяльністю, неможливо отримати прибуток, не витрачаючи ні копійки. З одного боку можна перефразувати відоме прислів'я і сказати: "Скільки затратиш, стільки й отримаєш." Всі розуміють, що витрат уникнути неможливо. Але проблема полягає в тому, що ресурси підприємства обмежені, тому питання полягає в тому, як, понісши найменші витрати, отримати найбільший прибуток. Прості лозунги типу: "реструктурувати виробничий процес, перейти на прогресивні технології" і їм подібні, в переважній більшості випадків так і залишаються лозунгами, бо всі ці перетворення потребують великих капітальних вкладень, яких, як правило нема.

Відхід від централізовано-планової системи господарювання і перехід до ринкової економіки по-новому порушує питання про методи ведення економічної діяльності підприємства. Традиційні структури та форми господарювання змінюються. У цих умовах керівники підприємств, вивчаючи і формуючи те , що називається цивілізованою формою ринкових відносин, стають своєрідними "архітекторами" розвитку нових господарських зв'язків і методів здійснення господарської діяльності.

В таких умовах розвитку економіки, все більше і більше зростає роль витрат підприємства, як невід'ємної складової виробничого процесу, що в свою чергу вимагає повного переосмислення теорії виробництва починаючи від вхідних ресурсів і закінчуючи кінцевим продуктом, готовим для продажу. Визначення витрат - це невід'ємна умова успіху, тому що від їх обсягу безпосередньо залежить розмір прибутку, який одержить підприємець.

- Актуальність теми.

Сучасна економічна ситуація не сприяє оптимальному використанню виробничих ресурсів. У результаті зростає їх споживання, що негативно відбивається на рентабельності виробництва, конкурентоспроможності продукції, нестачі власних коштів, загостренні проблем покриття витрат. У зв'язку з цим дослідження шляхів зниження витрат виробництва на вітчизняних підприємствах набуває особливого значення.

Разом з тим вивчення і аналіз даної проблеми дозволили зробити висновок про те, що питання формування концептуальних і методичних підходів до вирішення завдань зниження витрат виробництва недостатньо розроблені як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах. Це потребує додаткових досліджень, зокрема щодо виявлення відповідних заходів по створенню організаційно-економічних умов зниження витрат виробництва. Таким чином, є об'єктивна необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень і методичних розробок, спрямованих на зниження витрат виробництва в період трансформаційної економіки.

- Предметом дослідження даної роботи є сукупність заходів, щодо зниження витрат виробництва.

- Методи дослідження:

1. Діалектичний метод дослідження - загальнонауковий метод дослідження. Економічні явища та процеси розглядаються у їх взаємозв'язку та взаємозалежності.

2. Аналіз та синтез.

Аналіз. Об'єкт досліджується шляхом розкладання його на окремі частини. Кожна з частин досліджується окремо.

Синтез. При ньому об'єднуються всі складові частини економічного явища або процесу і об'єкт досліджується як єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між окремими частинами.

3. Економічне моделювання (графічні та аналітичні моделі) - формалізований опис та кількісний вираз економічного явища або процесу.

- Автори, що досліджували цю проблематику.

Питанням дослідження різних підходів до проблеми зниження витрат присвячено ряд праць зарубіжних і вітчизняних учених-економістів: Ансоффа І., Беа Ф., Васильєва В., Дікань Л., Дихтла Е., Золотарьова А., Ластовецького В., Малькова В., Морріса Д., Орлова П., Пономаренко В., Сіо К., Ситубандіна С., Сопко В., Стражева В., Української Л., Уткіна Е., Фабричнова А., Хаймана Д., Хея Д., Шеремета А., Шим Джея К., Шмалена Г., Яковлєва А. та ін.

- Структура роботи

Перша частина роботи розкриває основні поняття та сутність витрат. Дає загальне уявлення про витрати виробництва, описує витрати з боку економіста та бухгалтера. Далі представлена загальна класифікація витрат. Розкриваються такі категорії як: зовнішні та внутрішні витрати, постійні та змінні витрати, загальні, середні та граничні витрати підприємства. Адже, щоб досліджувати проблематику зниження витрат виробництва необхідно добре оперувати загальними поняттями та категоріями.

У другій частині роботи детально розкривається проблематика, досліджуються деякі методи зниження витрат виробництва. Розкривається поняття собівартості продукції. Досліджуються джерела і чинники зниження витрат виробництва.

У висновку я висловлюю свою думку, щодо поданої теми, підводжу підсумки дослідження та роблю пропозиції щодо вирішення проблеми поданої у роботі.

1. СУТНІСТЬ ТА ПОНЯТТЯ ВИТРАТ

Взагалі, витрати - це зменшення обсягу матеріальних цінностей, коштів, які відбуваються в процесі свідомої людської діяльності.

Витрати виробництва - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншим призначенням. Наприклад, деревина, використовувана в будівельній справі, не може бути застосована, скажімо, у виробництві меблів, сірників і інших товарів. Вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва альтернативного товару. Економічні витрати будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, рівні його цінності при найкращому з усіх можливих варіантів використання.

З позицій бухгалтерського підходу до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути: заробітна плата робітників; плата за оренду будинків, споруджень, верстатів, устаткування; оплата транспортних витрат; оплата послуг банків, страхових компаній і т.д.

З позицій економічного підходу до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, а саме витрати, пов'язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїх ресурсів.

І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів). Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони включають прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу. Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.

В переважній більшості випадків альтернативне використання коштів є прихованим. Тому досить важливо вміти визначити, в якому напрямку використовувати наявні грошові фонди підприємства для прийняття правильних економічних рішень. Безповоротні витрати - це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути назад, вони не повинні чинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішень.

Загалом витрати для підприємства можуть виражатися як сума постійного і змінного капіталу:

К = С + V

К - витрати виробництва;

С - постійний капітал;

V - змінний капітал.

2. ЗАГАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ

Економічна наука і практика господарювання використовують показник собівартості продукції. Якщо собівартість виразити у грошовій формі, це й будуть витрати виробництва. Вона показує, скільки коштує підприємству таке виробництво. Обчислюючи свої витрати з цих позицій, підприємство визначає їх загальну суму (собівартість товарної продукції) і калькулює собівартість одиниці продукції. Залежно від функціонального призначення показника обчислюється розрахункова, фактична, виробнича і комерційна собівартість продукції.

Розрахункова собівартість відображає очікувані витрати, обчислені у період підготовки до виробництва того або іншого товару (послуги). При визначенні такої собівартості виходять з існуючого на час розрахунку рівня витрат. Фактична собівартість відображає справжній рівень витрат, що склався за підсумковий період, і включає всі витрати, в тому числі штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо. Виробнича собівартість складається з витрат на виготовлення товару та оплати праці управлінського і допоміжного персоналу. До комерційної собівартості належать виробнича собівартість і витрати, пов'язані з реалізацією товару (послуги).

- Економічний підхід до підрахунку витрат.

Економічна теорія розглядає витрати з точки зору втрачених можливостей або втрачених благ, які можна було б отримати у разі використання тих самих ресурсів, але іншим альтернативним шляхом. Такі витрати для підприємства є неявними (альтернативними). Вони виявляються кожного разу, коли потрібно зробити вибір з будь-якого набору обмежених ресурсів, віддаючи перевагу одному над іншим, оскільки втрачається можливість скористатися вигодою ресурсу, який не вибрано.

Опанувати знання з аналізу витрат з позицій альтернативної вартості (ціни вибору) є важливим завданням сучасної економічної науки. Альтернативний підхід допомагає підприємству знаходити факторам виробництва ефективніше застосування, дає змогу підрахувати можливі вигоду або втрати від вибору підприємством певного напряму своєї діяльності. Альтернативний підхід до підрахунку витрат забезпечить підприємству довгострокову перспективу розвитку і стабільність доходів. Потрібно зазначити, що альтернативні витрати є не абсолютними або суспільними, а лише індивідуальними, вони можуть співпадати або не співпадати з бухгалтерськими.

2.1 Зовнішні та внутрішні витрати

З точки зору альтернативності витрати поділяють на зовнішні і внутрішні. Мета такого поділу -- виявити найефективніший спосіб використання ресурсів, що перебувають у власності фірми (підприємства), і ресурсів, придбаних у постачальників.

Зовнішні витрати - це витрати підприємства, пов'язані з придбанням необхідних для його функціонування ресурсів. При цьому альтернативні витрати дорівнюють вигоді, яку могло б отримати підприємство, якби такі самі кошти використало для придбання іншого (альтернативного) ресурсу.

Внутрішні витрати - це витрати ресурсів, які є власністю підприємства (грошовий капітал, обладнання, підприємницькі здібності тощо). При цьому альтернативні витрати дорівнюють вигоді, яку може одержати підприємство у разі альтернативного використання власних ресурсів. Так, дохід від використання власного грошового капіталу у виробництві можна порівнювати з процентним доходом на такий капітал у банку, дохід від використання власного обладнання -- з доходом від здавання його в оренду і т. ін. Вибір підприємством найефективнішого варіанта поведінки є завданням стратегічним. Подальша його діяльність пов'язана з кон'юнктурою ринку, зміна якої потребує відповідної реакції підприємства, насамперед це пов'язано із зміною обсягу випуску продукції.

2.2 Постійні і змінні витрати

З точки зору впливу на обсяги виробництва витрати підприємства поділяють на постійні і змінні.

Постійні витрати -- це витрати, що не впливають на зміну обсягів виробництва у короткостроковому періоді діяльності підприємства. До них належать витрати на утримання виробничих будівель, споруд, обладнання, адміністрації, управлінського персоналу, орендна плата, певні види податків, страхування, проценти за кредит та ін.

Поділ витрат на постійні і змінні для підприємства умовний і пов'язаний передусім із визначенням стратегії його поведінки в певному часовому періоді. В економічній теорії розрізняють миттєвий, короткостроковий і довгостроковий періоди діяльності фірми.

За короткостроковий період часу підприємство не може здійснити повну реконструкцію, змінити виробничі потужності, перепрофілювати виробництво на випуск іншої продукції. Але в цей період можна змінити інтенсивність використання змінних витрат. Отже, змінні витрати впливають на обсяги виробництва лише в межах існуючих потужностей. Основною закономірністю такого періоду є закон спадної віддачі змінного ресурсу, суть якого полягає в тому, що починаючи з певного моменту послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до постійного (наприклад, капіталу) дає спадний додатковий ефект у розрахунку на одиницю змінного ресурсу. Тобто в ситуації, коли виробничі потужності підприємства використовуються з максимальним навантаженням, збільшення змінних витрат не приведе до зростання обсягів виробництва. В такому разі постає, наприклад, необхідність купівлі додаткового обладнання, тобто зміни постійних витрат.

У межах довгострокового періоду часу підприємство може впливати на обсяги виробництва, змінюючи розміри не лише змінних, а й постійних витрат. Тому, на відміну від короткострокового, у довгостроковому періоді для підприємства всі витрати є змінними. В окремих ситуаціях відмінність періодів діяльності підприємства розглядається більш концептуально, а не тільки за тривалістю. Підприємство реально завжди функціонує в нинішньому часі, тобто в короткостроковому періоді, але планує свою діяльність і розвиток на майбутнє, тобто в довгостроковому періоді. Основним економічним законом діяльності підприємства в довгостроковому періоді є закон віддачі від масштабу, або ефект масштабу.

За постійної віддачі довгострокові середні витрати залишаються незмінними у разі збільшення обсягів випуску продукції. Зростаюча віддача від масштабу виробництва характеризується зменшенням довгострокових середніх витрат у разі збільшення обсягу випуску продукції. Спадна віддача має місце тоді, коли довгострокові середні витрати зростають із зростанням обсягу випуску продукції, що пов'язано з проблемами координації дій та управління складними виробничими комплексами.

Якщо на осі абсцис відкласти обсяг продукції (Q), а осі ординат -- витрати (C), то постійні витрати графічно можна зобразити як пряму лінію (FC), паралельну осі абсцис.

Рис.1. Постійні (FC), змінні (VC) і валові (TC) витрати підприємства.

Змінні витрати перебувають в прямій залежності від обсягу виробництва -- це затрати на купівлю предметів праці і робочої сили тощо.

Їх динаміка нерівномірна. На початковому етапі вони зростають швидко, а в міру збільшення обсягів виробництва починає діяти фактор економії на масовому виробництві.

Сума постійних і змінних витрат на кожному конкретному рівні виробництва становить валові (загальні) витрати (ТС) (див. рис. 1) Як видно з графіка, підсумок ліній VC і FC означає переміщення нагору лінії VC на величину OF по осі ординат.

Нерівномірна зміна валових витрат призводить до того, що в міру зростання обсягу виробництва змінюються і витрати на одиницю продукції, або середні витрати. Середні витрати дорівнюють відношенню валових витрат до кількості виготовленої продукції:

Саме ці витрати й поділяють на середні постійні та середні змінні.

2.3 Загальні, середні і граничні витрати підприємства

Сума постійних і змінних витрат підприємства визначає величину загальних або сукупних витрат, які відображають зусилля підприємства з вирішення завдання мінімізації витрат.

Середні витрати -- це частка від ділення суми загальних витрат на обсяг випуску продукції. Для детального аналізу середніх витрат і визначення впливу окремих їх елементів на ціну виокремлюють середні змінні, або короткострокові середні, і середні постійні, або довгострокові середні, витрати. Довгострокові середні витрати характеризують витрати в розрахунку на одиницю продукції за умови, що всі виробничі ресурси є змінними. Короткострокові середні витрати характеризують витрати в розрахунку на одиницю продукції, якщо частина ресурсів, що використовуються, є змінними, а частина -- постійними. По мірі зростання обсягів виробництва середні витрати зменшуються через постійну величину загальних витрат. Така тенденція зберігається певний час, поки всі можливості збільшення обсягів виробництва за допомогою простого кількісного збільшення змінних витрат не буде вичерпано.

Граничні витрати -- це витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції. Вони не можуть перевищувати альтернативну вартість продукції або її ціну. У разі, якщо граничні витрати дорівнюють альтернативній вартості, подальше виробництво певного товару за тих самих умов стає нераціональним. Необхідно шукати шляхи зменшення витрат або альтернативні варіанти діяльності. Нижню межу витрат визначатиме мінімальний прибуток підприємства при виробництві певного товару. Граничні витрати визначаються як зміна загальних витрат за невеликої зміни випуску продукції або зміни випуску продукції на одиницю. Продукт, вироблений у разі використання додаткового змінного ресурсу, називають граничним продуктом, а дохід від його реалізації -- граничним доходом. Порівнюючи граничні витрати і граничні доходи, підприємство може реально визначити оптимальний для нього обсяг випуску продукції. Якщо величина граничних витрат дорівнюватиме величині граничного доходу, подальше нарощування виробництва недоцільне.

3. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

3.1 Поняття витрат та собівартості продукції

Основним напрямком діяльності кожної комерційної організації є отримання максимального прибутку. Припустимо, що підприємство-виробник закуповує усі фактори виробництва (сировину, устаткування, робочу силу, і т.д.) і перетворює їх у кінцевий продукт призначений для продажу. Кількість товару, що буде продаватися на ринку залежить від рівня витрат, які фірма здійснила протягом усього виробничого циклу, і реального попиту на готову продукцію (ціна, за якою товар буде продаватися). З цього можна зробити висновок, що розмір витрат виробництва є однією з умов успіху на ринку, оскільки, чим менші витрати виробництва, тим більший прибуток отримує підприємство з врахуванням рівня ринкових цін.

Витрати виробництва знаходять своє вираження в показниках собівартості продукції , що в грошовому виразі характеризує всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, необхідні для виробництва і реалізації продукції.

Проте до складу витрат підприємства входять не тільки ті, що пов'язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут та просування продукції на ринок. Сюди відносяться витрати пов'язані з транспортуванням виробів споживачу, на проведення маркетингових досліджень та організацію реклами тощо. Виражені в грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

Крім того підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в різноманітні цільові і позабюджетні фонди, що також відносять на собівартість продукції. Сума витрат виробництва і реалізації, податків, зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повну собівартість продукції.

У собівартість продукції включаються:

* витрати на освоєння виробництва;

* витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції та обумовлені технологічними й організаційними чинниками виробництва;

* витрати на оплату праці;

* витрати, пов'язані з використанням природної сировини;

* витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконалюванням технологій і організацією виробництва, а також з покращенням якості продукції;

* витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями;

* витрати на обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонти);

* витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;

* витрати, що пов'язані з кадровою політикою підприємства;

* поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

* витрати, пов'язані з процесом управління виробництвом;

* витрати по транспортуванню робітників до місця роботи;

* виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток, компенсацій і т.д.);

* відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення та у фонд зайнятості;

* відрахування на обов'язкове медичне страхування;

* платежі на страхування майна підприємств;

* витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків, оплата банківських послуг;

* витрати на гарантійне обслуговування продукції;

* витрати, пов'язані зі збутом продукції;

* витрати на амортизацію;

* втрати від простоїв за внутрішньовиробничими причинами.

Розмір цих витрат залежить від цін на ресурси необхідних для виробництва товару, а також від технологій їхнього використання. Вона визначається взаємодією попиту і пропозиції на ці ресурси. Отже, для підприємця є дуже важливим технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість ресурсів, що залучаються, та якість їхнього використання - з іншого. Причому, підприємство повинно використовувати такі методи виробництва, що були б ефективні , як з технологічного , так і з економічного погляду. Тобто кожне підприємство намагається вибрати такий технічно ефективний процес виробництва , що забезпечував би найменші витрати виробництва. У рішенні цієї проблеми використовується виробнича функція Кобба-Дугласа, що задає випуск продукції як функцію витрат капіталу і праці.

Загальний вигляд функції:

Де Q - об'єм виробництва;

L - затрати праці;

К - капітал;

А - технологічний коефіцієнт;

б - коефіцієнт еластичності за працею;

в - коефіцієнт еластичності за капіталом.

Якщо сума показників степені дорівнює одиниці, то функція Кобба-Дугласа є лінійно однорідною, тобто вона демонструє постійну віддачу при зміні масштабів виробництва.

Але якщо сума показників степені більше одиниці, то функція відображає зростаючу віддачу, а у випадку, якщо вона менше одиниці - спадну.



Рис.2. Зовнішній вигляд ізокванти функції Кобба-Дугласа.

В залежності від розміру витрат, які несе фірма в процесі виробничої діяльності, існують різні методи їх розрахунку. Але з огляду на те, що виробництво будь-якого виду товару або послуги пов'язано з використанням різноманітних видів ресурсів, то необхідною є класифікація витрат.

3.2 Класифікація витрат виробництва

За змістом і призначенням витрати класифікуються згідно економічних елементів і калькуляційних статей. Групування витрат згідно економічних елементів -- це розподіл витрат за економічним змістом незалежно від форми використання у виробництві того чи іншого виду продукції та місця здійснення цих витрат. Ця класифікація застосовується при упорядкуванні кошторису витрат виробництва всієї продукції, що випускається. Для підприємств усіх галузей встановлена така обов'язкова номенклатура витрат виробництва продукції за економічними елементами:

* матеріальні витрати;

* витрати на оплату праці;

* відрахування на соціальні потреби;

* амортизація основних фондів;

* відрахування в державні спеціальні фонди;

* податки, що включаються у витрати підприємства;

* інші.

Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість знати структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник - собівартість однієї одиниці продукції.

Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за статтями витрат (калькуляційними статтями). На відміну від попередньої класифікації, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом конкретного виробу. У ці витрати входять, як матеріальні витрати, так і витрати на налагодження, обслуговування і управління виробництва цього виду виробу. Калькуляція складається за аналогічними статтями витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємству в цілому, але в разі потреби, в окремих галузях виникає необхідність виділення окремих статей витрат . Так у консервній , плодоовочевій промисловості виділяється така стаття витрат, як " тара і тарні матеріали ", що у свою чергу калькулюються на бочки, банки, ящики тощо.

Для забезпечення наскрізного розрахунку і планування в якості калькуляційних одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці виміру конкретних видів продукції, прийняті у виробничій програмі підприємства (штуки, тонни, метри, кВт-год. тощо. ).

На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Перші розробляються на плановий період по плановим витратам. Другі - відображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції. Порівняння планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах і визначити спосіб їх зниження.

В залежності від зв'язку витрат із процесом виробництва розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова собівартість включає суму витрат, пов'язаних із виробництвом продукції в цехах.

Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати, пов'язані з управління, організацією й обслуговуванням підприємства в цілому.

Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати, пов'язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не відносяться до виробництва продукції.

- Альтернативні витрати

При розробці теорії витрат виробництва представники західної економічної науки виходять з двох концептуальних посилань:

1) відносної обмеженості застосовуваних ресурсів;

2) можливості їх альтернативного використання.

Концепція альтернативних витрат виробництва, або витрат "втрачених можливостей", спирається на погляди відомої теорії маржиналізму, згідно з якою вартість товару вимірюється кількістю отриманої від нього граничної корисності. Під альтернативним використанням ресурсів розуміється, наприклад, можливість виробництва з деревини будівельних матеріалів або меблів, паперу тощо. Тому, коли підприємство вирішує виготовляти меблі, то воно тим самим відмовляється від виробництва інших видів товарів з деревини.

Таким чином, вибір певних ресурсів для виробництва визначеного товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару з цих ресурсів. З цього випливає висновок, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного товару, як би витрачені виробничі ресурси використовувались по-іншому. Найбільш поширене визначення сутності альтернативних витрат таке: вартість (корисність) отриманої якої-небудь речі повинна вимірюватись тим, від чого ми відмовляємось, щоб мати дану річ.

Проблема вибору та альтернативного використання ресурсів досить тісно пов'язана з питаннями взаємозамінності та мобільності факторів виробництва. Економічна взаємозамінність цих факторів проявляється в першу чергу в тому, що можливий випуск однакової за обсягом однорідної продукції, але при різному їх (факторів) поєднанні.

Прихильники концепції альтернативних витрат вважають, що фактори виробництва мають універсальну взаємозамінність та необмежену мобільність (І. Фішер, Ф. Найт та ін.). Якісну однорідність цим факторам надає те, що вони є джерелами доходів. Останні трактуються як "заробітки" (earnings) відповідних факторів виробництва.

Розробники концепції альтернативних витрат (наприклад, П.Самуельсон) виокремлюють у понятті "витрати втрачених можливостей" фактичні (fасtual cost) та наявні витрати (imputed cost). Як правило, основну частку витрат підприємства становлять фактичні або наявні витрати -- грошові виплати постачальникам факторів виробництва. Їх ще називають зовнішніми витратами. Разом з тим часто підприємства використовують ресурси, які належать їм самим (власний грошовий капітал, власні виробничі приміщення, обладнання, професійні навички власника підприємства і т. п.). У такому разі підприємство не несе безпосередніх грошових витрат на оплату цих ресурсів. Але, використовуючи власні ресурси, підприємець зіставляє ці витрати з альтернативними можливостями: грошовий капітал -- з відстками на нього в банку; використання виробничих приміщень, обладнання -- з доходом від їх оренди; особисте управління підприємством -- з наймом на інше підприємство і т. п. Витрати підприємця на виробництво певного обсягу товарів залежать від терміну, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються.

3.3 Джерела і чинники зниження витрат виробництва

Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються по двох напрямках: за джерелами і за чинниками.

Джерела - це витрати, за рахунок економії яких, можуть бути знижені витрати виробництва.

Чинники - це техніко-економічні умови, під впливом яких змінюються витрати.

Основними джерелами зниження витрат виробництва і реалізації продукції є :

* зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;

* зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції ;

* зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції ;

* скорочення адміністративно-управлінських витрат ;

* ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

На економію ресурсів дуже впливає число техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників :

* підвищення технічного рівня виробництва ;

* удосконалювання організації виробництва і праці ;

* зміна обсягу виробництва.

Підвищення технічного рівня виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці призводить до зниження витрат сировини, матеріалів і заробітної плати.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні - зменшуються. Відсоток зниження розміру витрат за рахунок зменшення матеріальних витрат і зміни цін на сировину та матеріали може бути розрахований по формулі:

ЗВ_м = ( 1 - j_м x j_ц )У_м * 100

j - індекс зміни норм використання сировини і матеріалів на одиницю продукції;

j_ц - індекс зміни цін на сировину і матеріали;

У_м - питома вага вартості матеріальних витрат у витратах підприємства (у %).

Зниження витрат підприємства забезпечується за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції і темпів зростання його продуктивності стосовно темпів зростання середньої заробітної плати. Розмір зниження витрат (у відсотках) за рахунок росту продуктивності праці можна визначити за формулою:

ЗВ_зп = ( 1 - j_зп : j_пп )У_зп * 100

j_зп - індекс росту середньої заробітної плати;

j_пп - індекс росту продуктивності праці;

У_зп - питома вага заробітної плати у витратах підприємства (у відсотках).

Існує ще один вид визначення динаміки собівартості. Він здійснюється на основі розрахунку індивідуального індексу собівартості:

i_s = Z₁ / Z₀

Z₁ і Z₀ - базова і звітна собівартості одиниці продукції.

Коли на підприємстві випускається декілька видів продукції, то динаміку собівартості усього виробництва визначають на основі розрахунку загального індексу собівартості, в якому фактично випущена в звітному періоді товарна продукція оцінюється по фактичній собівартості звітного періоду, а потім також продукція оцінюється по плановій собівартості або по фактичній собівартості базисного періоду:

I₂ = е Z₁ Q₁ / е Z₀ Q₀

Z₀ - собівартість одиниці продукції в базовому періоді або за планом.

Q₁, Q₀ - кількість продукції в звітному періоді.

Z₁ - собівартість одиниці продукції в звітному періоді.

Для окремої продукції використовують показник собівартості продукції виражений у витратах на у.о. товарної продукції. Цей показник одержують шляхом ділення повної собівартості усієї товарної продукції на вартість цієї товарної продукції в оптових цінах підприємства. Він визначається в чотирьох варіантах.

Витрати на у.о. товарної продукції по затвердженому плані:

е Z_пл Q_пл / е P_пл Q_пл

Витрати на у.о. фактично випущеної товарної продукції:

а) за планом перерахованому на фактичний обсяг випуску і асортимент продукції;

Z_пл Q_пл / P_пл Q_пл

б) фактично, у цінах, що діяли в звітному році ;

Z₁ Q₁ / P₁ Q₁

в) фактично, у цінах, прийнятих у плані ;

Z₁ Q₁ / P_пл Q₁

Z_пл - планова собівартість одиниці продукції;

Z₁ - фактична собівартість продукції;

P_пл - планова оптова ціна одиниці продукції;

P₁ - фактична оптова ціна одиниці продукції;

Q_пл - кількість одиниць за планом;

Q₁ - фактична кількість одиниць продукції.

Методи оцінки впливу техніко-економічних чинників на зниження витрат підприємства, що наведені вище, можуть використовуватися як при аналізі, так і при плануванні собівартості продукції на майбутній період.

3.4 Альтернативні методи зниження витрат

Зниження витрат виробництва в даний час забезпечується в основному за рахунок внутрішньовиробничих чинників.

Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом служить розроблена в Японії система організації виробництва "just in time", що отримала широке застосування в усьому світі. Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється , тому що запасів на робочому місці немає.

Система "just in time " сприяє зниженню витрат на двох напрямках:

- Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів і у споживача , і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.

- Застосування системи неможливе без забезпечення бездефектного виготовлення продукції в постачальника. Японські підприємства в цих цілях навчають усіх співробітників методам контролю якості і т.д. , підвищують відповідальність виробничих робітників за якість, використовують автоматичні пристрої для контролю якості. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов'язані з повторним опрацюванням бракованих виробів, витратами сировини і заробітної плати.

У рамках системи "just in time" розроблені і використовуються підсистеми, гуртки якості і т.д., що забезпечують економію витрат під час руху комплектуючих деталей по цеху в результаті підвищення відповідальності за якість продукції в робітників і спеціалістів, полегшення керування виробничим процесом.

Велику увагу економісти приділяють таким резервам зниження витрат, як зміна класифікації, вирахування і калькулювання витрат. Наприклад, розмежування витрат на виробництво продукції вищої якості і на виробництво нестандартної продукції; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу виробів; посилення ролі калькулювання; більш чітке виділення витрат на управління, підготовку виробництва, реалізацію досягнень науково-технічного прогресу, у тому числі підвищення якості продукції і т.д.

Додаток

витрата актив капітал собівартість

Організаційно-економічні умови зниження витрат виробництва (таблиця).

Дослідження і виявлення особливостей впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на процес виробництва дозволили узагальнити організаційно-економічні умови зниження витрат на нього.

Размещено на Allbest.ru