Основи економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття ринку

Ринок - синтетична категорія, за допомогою якої визначаються різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово "ринок" характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. Як правило, це була торгова площа в центрі міста або спеціально обладнане приміщення, де зустрічалися продавці (власники товару) і покупці (власники грошей). Тут у результаті досягнутої домовленості встановлювалися ціни на товар, який в обмін на гроші переходив у руки покупця.

Cьогодні економісти під терміном "ринок" розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. Ринок - це інститут або механізм, що зводить докупи покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг

Це - вузьке тлумачення категорії "ринок". У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб'єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Ринок є організаційною формою існування товарного виробництва.

Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб'єктів ринкових відносин, то ми побачимо, що спочатку це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім, у міру його розвитку й відокремлення в самостійні галузі торгівлі та грошового обігу, активними учасниками ринкових відносин стають торговельні й фінансові посередники: комерційні агенти, комівояжери, консигнатори, брокери, ділери та ін.

Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу та ін.

Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству -легальний (офіційний) і тіньовий ринки.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.

2. Ринок праці: суть, зміст, структура

Ринок праці - це багатогранне поняття. Ринок праці - це система економічних відносин, пов'язаних з формуванням і реалізацією попиту і пропозиції робочої сили; це - економічний простір, сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; це - механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Ринок праці - це сукупність соціально - трудових відносин між покупцями і продавцями з приводу умов найму і використання робочої сили.

Історично ринок праці виникає тоді, коли виробник відділився від засобів виробництва і став юридично незалежним. Він був вимушеним продавати свою здібність до праці, або робочу силу, так появився новий товар, який дав назву новому ринку.

Ринок праці також як інші типи ринку має ресурсний і товарний характер, але має і особливості: по-перше, він породжує багато економічних і соціальних проблем (бідність, безробіття, інфляція, мітинги, страйки тощо), але справитися з ними не в змозі, тому він примушує суспільство і державу створювати відповідну системі, яка б організувала розв'язання цих проблем. По-друге, відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу купівлі - продажу товару „праця" безперервні, аж до звільнення найманого працівника. По-третє, особливим є товар „праця", тому що носієм його є людина з усіма своїми правами, обов'язками, які охороняє закон і роботодавець повинен їх враховувати. „Працю" не можна зберігати, так як вона є джерелом існування. Корисність товару „праця" після початку його використання зростає. „Праця" - товар виробничого призначення, але він несе ще й особисте навантаження і тому є вирішальним. В-четверте, ринок праці охоплює не лише сферу обміну, а й сферу розподілу та виробництва робочої сили.

Принциповим є питання, що продається і купується на ринку праці: "робоча сила" чи "праця". Прихильники марксистської теорії ринкових відносин стверджують, що на ринку праці продається робоча сила, як здібність до праці, яку і експлуатує роботодавець. Сучасна економічна теорія доказує, що на ринку праці продається і купується праця, а заробітна плата - плата за працю. Прибічники третьої точки зору вважають ринок праці ресурсним ринком.

На ринку праці основними суб'єктами купівлі - продажу виступають роботодавець - покупець праці і найманий робітник - продавець ресурсу праці. Останній являється носієм і власником своєї робочої сили, тобто сукупності розумових і фізичних здібностей до праці. Праця - це ресурс особого роду, який не можна відділити від його власника. Об'єктом ринкової угоди є право використання одиниці ресурсу праці певної якості при певних умовах у певний відрізок часу. Ціною одиниці ресурсу виступає рівновісна заробітна плата, яка установлюється на ринку праці на основі співвідношення попиту і пропозиції. Цю точку зору поділяють і автори роботи.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), яка охоплює усю найману робочу силу і сукупний попит (По), як загальна потреба економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці. (мал. 1).

Таким чином, та частина ринку праці, яка утворюється на перехрещенні сукупного попиту і сукупної пропозиції має назву задоволений попит на працю (ЗПо). Неперехрещені частки відповідають поточному ринку:

ПР = СР - ЗПо,

де СР - сукупний ринок праці;

ПР - поточний ринок праці.

Поточний ринок праці утворюється за рахунок природного і механічного руху робочої сили і робочих міст. Він складається з відкритого і закритого ринків праці. Відкритий ринок праці - це економічно активне населення, яке шукає роботу і має потребу у підготовці, перепідготовці, а також усі вакантні робочі місця у всіх секторах економіки. Закритий ринок праці - це особи, які формально зайняті в економіці, але у той же час у зв'язку зі скороченням виробництва або зі зміною його структури можуть бути звільнені.

Виходячи з визначення і характеристики ринку праці можна установити основні його елементи:

1) Сторони ринкових відносин, або суб'єкти ринку праці: роботодавці (і їх об'єднання), найняті працівники (і їх союзи) і держава;

2) Правові акти, які регламентують сторони ринкових відносин (КЗоТ, закон "Про зайнятість населення" та інші).

3) Кон'юктура ринку - співвідношення попиту і пропозиції праці, яка визначає ставку заробітної плати на конкретні види праці і рівень зайнятості населення. Існують три типи кон'юктури ринку праці:

трудозбитковий, коли пропозиція праці перевищує попит на нього;

трудодефіцитний, коли попит на працю нижче, ніж його пропозиція;

рівновісний, коли попит на працю дорівнює його пропозиції.

4) Служби зайнятості населення (центри, біржі, бюро тощо).

5) Інфраструктура ринку праці - це державні установи, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств та фірм, суспільні організації і фонди, які забезпечують ефективну взаємодію між попитом і пропозицією на ринку праці.

6) Система соціальних виплат і гарантії для громадян, яких з виробництва перевели на нове місце роботи, та безробітних.

7) Альтернативні форми забезпечення зайнятості: суспільні роботи, надомна праця, сезонні роботи та інші.

Для функціювання ринку праці необхідне існування і взаємодія усіх його елементів.



3. Умови виникнення і ефективного функціонування ринку праці

Ринок праці виникає у певних умовах. Першою умовою є юридична свобода і здатність власника робочої сили за своїм россудом розпоряджатись своїми здібностями до праці. Але цієї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку праці є відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування. Проте за сучасних умов мова вже не йде про абсолютну відсутність будь-яких інших засобів чи умов існування. Адже деяка частина найманих працівників є власниками цінних паперів, нерухомості і т.п., з яких одержує доход, але все-таки змушена продавати свою робочу силу. Необхідність в продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли доход з інших джерел є недостатнім для одержання всіх необхідних для життя засобів. За цієї умови людина мусить економічно продавати свою робочу силу. Але, як відомо, поява на ринку продавця ще не гарантує його продаж - для цього потрібен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньому покупця-підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Ефективне функціонування ринку праці можливе за наявності ряду умов, до яких відносяться: по-перше, повна самостійність та незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їх економічною відповідальністю; по-друге, відносини агентів на ринку праці - це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами; по-третє, функціонування ринку праці тим більш ефективне, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили; по-четверте, повинен існувати баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати; по-п'яте, наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об'єднуватись в спілки. (Проте в одній спілці вони перебувати не можуть.); по-шосте, продавець прагне продати свій товар найдорожче, а покупець купити найдешевше; по-сьме, повинна існувати єдність ринку робочої сили з ринком товарів та послуг, ринком капіталів та іншими типами ринків (наприклад, ринок робочої сили не може ефективно функціонувати без ринку житла).

4. Функції та сегментація ринку праці

Під функціями розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції.

Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами;

Інформаційну. Ринок дає іІнформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, пропозиції робочих місць та робочої сили, якості робочої сили тощо.

---Посередницьку. Ринок праці встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок для задоволення взаємних інтересів і потреб.

---Ціноутворюючу. Це основна функція ринку праці, який встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару "труд" і визначається його вартість.

---Стимулюючу. Ринок праці завдяки конкуренції стимулює роботодавців краще використовувати трудові ресурси з метою підвищення прибутковості виробництва, а найманих працівників стимулює підвищувати професійно-кваліфікаційний рівень.

---Оздоровлюючу. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу у конкурентній боротьбі більш якісній робочій силі і стимулює постійно підвищувати цю якість.

---Регулюючу. Певною мірою ринок впливає і на формування пропозиції суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, господарств в інші, які пріоритетно розвиваються, і високорентабельні. Він регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а також ефективне використання. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів в народному господарстві, спонукаючи підприємців утримувати саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, які забезпечують його прибутковість.

Сегментація ринку праці - це процес розподілу роботодавців і продавців праці на групи за ознаками, які їх об'єднують. Сегментарний ринок праці - це ринок з чітко визначеними частинами - сегментами, на яких концентруються певні категорії робітників (останні не є конкурентами іншим робітникам в інших частинах ринку праці), які конкурують поміж себе. Такі сегменти утворюються, наприклад, на ринках жіночої праці, праці інвалідів, літніх трудящих та ін.

Сегментація виконується за різними критеріями та в залежності від різних ознак. Ними можуть бути: територіальний, соціальний, професійний підходи; ланки суспільного виробництва; кількісне співвідношення покупців та продавців товару "робоча сила"; умови конкуренції тощо.

З точки зору територіального підходу бувають ринки праці:

внутрішній - місцевий, регіональний, національний;

зовнішній - транснаціональний та світовий.

В залежності від соціального підходу виділяють ринки:

робочих кадрів (працівників переважно фізичної праці);

спеціалістів та менеджерів (працівників переважно нефізичної праці).

Залежно від професій розрізняють ринок, наприклад, токарів, гірників, лікарів, економістів тощо.

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

внутріфірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми, установи, організації тощо;

галузевий;

національний. Даний тип ринку праці співпадає з однойменним типом ринку за територіальною ознакою.

Залежно від кількісного співвілношення покупців та продавців товару „робоча сила" ринок праці, подібно до товарного, може бути монополією, монопсонією, олігополією, поліполією.

З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки праці:

необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

Особливе значення має виділення сегментів, в яких зконцентровані групи осіб з ньзькою конкурентоспроможністю: молодь, жінки з дітьми, інваліди 3-ї групи тощо. Вони потребують соціальної підтримки з боку держави.

Сегментація ринку праці має велике значення для аналізу ринку; вивчення його структури та ємності; виявлення контингенту, який утворює пропозицію праці і попит на нього; визначення перспектив ринку праці.

5. Суб'єкти ринку праці та їх функції

Проблема зайнятості населення в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є актуальною. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій, для допомоги безробітним громадянам у пошуках роботи та працевлаштуванні на всій території України створюються біржі праці або служби чи центри зайнятості.

Що стосується біржі праці, то це установа, яка здійснює посередництво між найманими працівниками і підприємцями при укладенні угоди купівлі-продажу робочої сили. Біржа праці виконує посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають змінити місце роботи, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні на ринку праці. Біржа праці веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю. Для цього узагальнюється інформація про наявність робочих місць, організовується підготовка спеціалістів тощо. Діяльність інститутів ринку праці здійснюється в межах державної політики про зайнятість населення і гарантує громадянам країни реалізувати своє право на працю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Цей Закон визначає правові економічні й організаційні основи зайнятості населення України, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Реалізують цю програму і контролюють хід виконання цього законодавства служби зайнятості, створені в їх складі інспекції та комерційні центри, що мають відповідний дозвіл.



Державна служба зайнятості виконує такі функції:

* аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

* консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до неї, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії тощо;

* веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

* організовує, за потребою, професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх для навчання, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні курсів навчання та підвищення кваліфікації (Закон України "Про зайнятість населення", ст.19).

Фінансування заходів з реалізації державної програми зайнятості здійснюється через Державний фонд сприяння зайнятості населення, який є самостійною фінансовою системою, утворюється на державному та місцевому рівнях і формується за рахунок:

* асигнувань у розмірі не менше 3 % від обсягів державного і місцевого бюджетів;

* обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій (які займаються комерційною діяльністю), кооператорів;

* добровільних внесків громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;

* коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та організаціям.

Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є Державна служба зайнятості.

Контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється державними адміністраціями, інспекціями служби зайнятості та професійними спілками.

З метою поліпшення державної політики зайнятості, суб'єкти ринку праці повинні займатися вирішенням проблем, пов'язаних з прогнозуванням сукупної робочої сили залежно від попиту і під впливом зміни відносин власності, цін, політики доходів, а також заходів державного регулювання розвитку виробничих галузей та сфери, що обслуговує населення, особливо охорони здоров'я, освіти, науки і наукового обслуговування. Все це разом взяте дозволить інститутам ринку праці оцінити очікувані зміни, спрогнозувати демографічну і міграційну поведінку, економічну активність населення, і тим самим впливати на рівень безробітних.

6. Поняття та функції ціни. Політика ціноутворення

Основу ціни як економічної категорії становить вартість товару, величина якої визначається суспільне необхідними затратами праці. Як зазначав відомий український економіст М. І. Туган-Барановський, "ціна вільно виробленого товару визначається тими видатками на його виробництво, які дають змогу виробити товару стільки, скільки його потребує ринок". Разом з тим ціна є вираженням узгодженого продавцем і покупцем грошового або іншого майнового еквівалента, який покупець згоден заплатити за переданий йому товар (роботи, послуги).

Суб'єктивістські та волюнтаристські уявлення щодо ціноутворення, які мали місце в нашій країні, коли ігнорувалися вимоги об'єктивних економічних законів (передусім закону вартості та закону розподілу за працею), зумовили те, що ціни лише фіксували рівень витрат того чи іншого виробництва, який склався. У багатьох випадках цей рівень був досить далеким від суспільне необхідних витрат. Відірвані від об'єктивної вартісної бази ціни, таким чином, перестали відповідати суспільне необхідним затратам праці і по суті перетворилися на планово-обліковий вимірювач. Цілком зрозуміло, що така система цін не могла застосовуватися в умовах реформування економіки, фундаментальним моментом якого у сфері ціноутворення є найповніше відображення у нових цінах суспільне необхідних затрат праці.

За такої умови ціна щонайкраще виконує властиві їй функції у період побудови ринкових відносин, а саме:

1) функцію обліку і виміру затрат суспільної праці. Виконуючи її, ціна виступає одним з найважливіших показників народногосподарського виробництва, є орієнтиром для прийняття господарських рішень;

2) функцію пропорційності та рівноваги в господарстві. Саме через ціну здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. В умовах пропорційного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам;

3) стимулюючу функцію. У народному господарстві ціни можуть сприяти або перешкоджати збільшенню виробництва і споживання тих або інших товарів. Так, занижені ціни, які не забезпечують нормальну рентабельність або завдають збитків, не заінтересовують підприємства нарощувати обсяги виробництва. Разом з тим завищені ціни, які дають змогу отримати надмірний прибуток, створюють для підприємства незаслужені економічні привілеї і водночас можуть спричинити розширення виробництва, що не відповідає суспільним потребам;

4) розподільчу функцію, пов'язану з можливістю відхилення ціни від вартості. Так, встановлення високих цін на певну продукцію (товар) дає змогу державі перерозподіляти кошти, встановлюючи дотації на інші товари (послуги).

Ринкові перетворення в економіці спрямовані на кардинальну перебудову не лише існуючої системи цін і методології їх встановлення, а й організації самого процесу ціноутворення. Підвищення відповідальності господарюючих суб'єктів за результати своєї господарської діяльності, з одного боку, і необхідність реорганізації в діяльності органів ціноутворення та контролю за цінами, - з іншого визначили лінію на демократизацію політики ціноутворення.

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

-рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів держави;

-збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів та послуг;

-об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську ---продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

-розширення сфери застосування вільних цін;

-підвищення якості продукції;

-соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку зі зростанням цін і тарифів;

-створення необхідних економічних гарантій для виробників;

-орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про економічну самостійність Української РСР" політика ціноутворення на території України належить до її компетенції і визначається її законодавством. Головну роль у цьому законодавстві відіграє Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 р., який визначає основні принципи встановлення та застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх додержанням на території України. Закон поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва.

7. Попит та пропозиція

ринок ціноутворення попит пропозиція

Попит і пропозиція -- економічні категорії товарного виробництва, що виникають і функціонують на ринку, у сфері товарного обміну. У ринковій економіці ці категорії налажать до фундаментальних. При цьому попит -- представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція -- товар, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Одним з економічних законів товарного виробництва є закон попиту і пропозиції, який полягає в єдності попиту і пропозиції і їх об'єктивному прагненні до відповідності.

Попит -- це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах "доступного" діапазону.

Разом з цими узагальненими визначеннями попит характеризується рядом властивостей і кількісних параметрів, з яких перш за все слід виділити об'єм або величину попиту. З позицій кількісного виміру попит на товар, розуміється як об'єм попиту, означає кількість даного товару, яку покупці (споживачі) бажають, готові і мають грошову можливість придбати за деякий період за певними цінами. Іншими словами -- попит як об'ємний показник характеризує кількість продукту, яку покупці здатні, мають намір, будуть, купувати по різних можливих цінах.

Нецінові характеристики товару

Але окрім ціни на величину попиту впливає і ряд інших чинників, які іноді називаю неціновими. Це перш за все споживчі смаки, мода, величина доходів (купівельна спроможність), величина цін на інші товари, можливість заміщення даного товару іншими.

Закон попиту

Закон попиту -- величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x).

Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший -- товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію -- згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

Еластичність попиту

Еластичність попиту -- це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1.

Якщо показники падіння цін і збільшення попиту виражені у відсотках, рівні, тобто зростання об'єму попиту лише компенсує зниження рівня цін, то еластичність попиту рівна одиниці: Ed=1.

У разі, коли ступінь пониження цін перевищує показник попиту на товари і послуги, попит нееластичний: Ed<1. Отже, еластичність попиту - показник ступеня чутливості (реакції) споживачів до змін ціни товару.

Еластичність попиту може бути пов'язана не тільки із зміною ціни на товар, але і зі зміною доходу споживачів. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та еластичність попиту по доходах. Є і попит з одиничною еластичністю. Це ситуація, за якої і дохід, і величина попиту змінюються на однаковий відсоток, отже загальний дохід залишається постійним у міру зміни ціни.

Реакція споживачів на зміну ціни товару може бути сильною, слабкою, нейтральною. Кожен з них породжує відповідний попит: еластичний, нееластичний, одиничний. Можливі варіанти, коли попит виявляється абсолютно еластичним або абсолютно нееластичним.

Еластичність попиту вимірюється кількісно через коефіцієнт еластичності за формулою:

Ko -- коефіцієнт еластичності попиту

Q -- відсоток зміни кількості продажів

P -- відсоток зміни ціни

Як правило, існують товари з різною еластичністю за ціною. Зокрема, хліб та сіль є прикладами нееластичного попиту. Підвищення або зниження на них цін в цілому не впливає на кількість їх споживання.

Знання ступеня еластичності попиту на товар має велике практичне значення. Так, наприклад, продавці товару з високою еластичністю попиту можуть піти на зниження ціни з метою різко збільшити об'єм продажів і отримати прибуток більший, ніж якби ціна товару була вища.

Для товарів з низькою еластичністю попиту подібна цінова практика неприйнятна -- при зниженні ціни об'єм продажів зміниться слабо і не компенсує упущену вигоду.

За наявності великої кількості продавців попит на будь-який товар буде еластичним, бо навіть незначне підвищення ціни одним з конкурентів примусить споживачів звертатись за покупкою до інших продавців, що пропонують цей же товар дешевше.

Крива попиту

Р -- це ціна, Q -- це кількість.

Графік попиту (Крива попиту) -- відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї.

Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час по цінах даного рівня. Що еластичніший попит, то вища ціна може бути встановлена на товар. Еластичність попиту -- це реакція ринку на відсутність товару, можливість його заміни, ціну конкурентів, пониження цін, небажання покупців міняти свої споживчі звички і шукати дешевші товари, підвищення якості товарів, природне зростання інфляції і на інші чинники.

Вплив ринку

Всіх виробників (продавців) на ринку об'єднує пропозиція: при низькій ціні продавець запропонує менше товару або може його притримати; при високій -- запропонувати більше товару; при дуже високій -- спробує максимально збільшити виробництво. Так утворюється ціна пропозиції -- гранично мінімальна ціна, за якої продавці готові реалізовувати свої товари.

Пропозиція

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації її на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об'ємом. Об'єм, величина пропозиції -- це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний у відповідності з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Як і об'єм попиту, величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників, включаючи виробничі можливості, стан технології, ресурсне забезпечення, рівень цін на інші товари, інфляційні очікування.

Закон пропозиції

Закон пропозиції -- при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.

Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах, витрати виробництва одиниці товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніше за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.

Еластичність пропозиції

Еластичність пропозиції -- показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці -- E>1). Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці -- E<1). Таким чином, еластичність пропозиції характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їх цін.

Еластичність пропозиції обчислюється через коефіцієнт еластичності пропозиції за формулою:

Km- коефіцієнт еластичності пропозиції

G -- відсоток зміни кількості пропонованого товару

F -- відсоток зміни ціни

Еластичність пропозиції залежить від таких чинників, як особливість виробничого процесу, час виготовлення продукту і особливість його до тривалого зберігання.

Особливості виробничого процесу дозволяють виробникові розширити виробництво товару при підвищенні ціни, а при пониженні його ціни переходить на випуск іншої продукції. Пропозиція такого товару є еластичною.

Еластичність пропозиції залежить і від часового чинника, коли виробник не в змозі швидко реагувати на зміни ціни, оскільки для додаткового виробництва товару необхідний значний час. Наприклад, збільшити виробництво автомобілів за тиждень практично неможливо, хоча ціна на них може зрости в багато разів. У таких випадках пропозиція є нееластичною. Для товару, який не може зберігається тривалий час (наприклад, продукти, що швидко псуються), еластичність пропозиції буде низькою.

Багато економістів виділяють такі фактори, що змінюють пропозицію:

-Зміни в собівартості виробництва за рахунок цін на ресурси, зміни податків і дотацій, досягнень науки і техніки, нових технологій.

-Зниження собівартості дозволяє виробникові доставити на ринок більше товарів.

-Зростання собівартості призводить до протилежного результату -- пропозиція знижується.

-Зміни цін на інші товари, зокрема на товари субститути.

-Індивідуальні смаки споживачів.

-Перспективні очікування виробників.

При прогнозах щодо зростання цін в майбутньому виробники можуть скоротити пропозицію, щоб незабаром продати товар за вищою ціною, і навпаки, очікування падіння цін змушує виробників позбавитись товару якнайскоріше, щоб не зазнати збитків в майбутньому.

Кількість товаровиробників безпосередньо впливає на пропозицію, оскільки чим більше постачальників товарів, тим вище пропозиція і навпаки, при зменшенні числа виробників різко скорочується пропозиція.

Крива пропозиції

Р -- це ціна, Q -- кількість пропозиції.

Графік пропозиції (крива пропозиції) показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції -- це витрати виробництва. Як відомо товари, виготовляються фірмами заради прибутку. Наприклад, фірми вирощують пшеницю. Вони вирощують пшениці більше, тому що на даний момент пшеницю вигідно продати, ніж іншу культуру. І навпаки.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції -- це технічний прогрес. Новий посівний матеріал, більш ефективніший трактор, краща комп'ютерна програма сівозміни -- все це дозволяє фермерові понизити витрати виробництва і змінити пропозицію свого товару. Виробничі витрати -- ключовий елемент довготривалої дії на "криву пропозиції".

Рівноважна ціна

Такі ситуації типові для ринків країн з перехідною економікою, або відчутною ринковою владою, що дозволяє проводити дискримінацію покупця. Збіг цін і об'ємів попиту і пропозиції, що досягається при цьому, навряд чи можна назвати стійким, оскільки принаймні в однієї з сторін операції тут в наявності стимул змінити положення, що утворилося. Такий стан ринку можливий коли його кон'юнктура характеризується на графіці точкою Е (рівновага), що лежить на перетині кривих попиту і пропозиції. Тоді при даній кількості товару Q* максимальна ціна, за якої можуть собі дозволити придбати його покупці (ціна попиту PD), співпаде з ціною, мінімально прийнятною для продавців (ціна пропозиції PS), що і означатиме встановлення на даному ринку єдиної стійкої рівноважної ціни P*, за якої і продаватиметься й купуватиметься рівноважна кількість товару Q*.

У аналітичному вигляді, використовуючи зворотні функції попиту і пропозиції, це можна записати так:

Важливо відзначити, що при цьому ні у тієї, ні у іншої сторони не буде бажання змінити дану ситуацію: спад цін нижче рівноважної стане невигідно не тільки продавцям, але і покупцям, оскільки скоротить кількість пропонованого товару, а зростання ціни вище за рівноважний рівень не влаштує ні покупців, ні продавців, оскільки зменшить об'єм товару, що є об'єктом купівлі. Виходить, що при вказаних відхиленнях ціни від рівноважного значення в самій ринковій системі виникнуть сили, що повертатимуть її до первинного стану.

Література

1. Адамчук В.В. и др. Экономика труда: Учебник / В.В.Адамчук, Ю.П.Яковлев, Ю.П.Кокин, Р.Я.Яковлев. Под ред. В.В.Адамчука. М.: ЗАО "Финстаинформ",1999.

2. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М. Е. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 407 с.

3. Батяев А. А. Идеальный персонал - профессиональная подготовка, переподготовка, повышение квалификации. Изд.: Альфа-Пресс, 2007 - 176c.

4. Новиков Е. В., Колбачева Т. А., Новик Е. В., Колбачев Е.Б. И др., Организация, нормирование и оплата труда на предприятиях. Издательство: ФЕНИКС, ТОРГОВЫЙ ДОМ, 2004. - 224c.

5. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни.- К.: КНЕУ, 2000. - 256 с.

6. Рофе А. И., Лавров А. С., Галаева Е. В., Стрейко В. Т. ЭКОНОМИКА ТРУДА учебник для вузов,высш. Уч. Издательство: МИК, 2008 - 304c.

7. Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда: Учеб. пособие. - М.: изд-во МИК, 1997,-160 с.

8. Слезингер Г.Э. Труд в условиях рыночной экономики. Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 1996, - 336 с.

9.Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципи, проблеми: В 2 т. М., 1992. - Т. 1. - С. 81).

Размещено на Allbest.ru