Соціально-економічні наслідки безробіття та політика зайнятості

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Курсова робота з

макроекономіки

Соціально-економічні наслідки безробіття та політика зайнятості

студента групи 2-ЕК-71

Ткаченко Г.В.

Науковий керівник - канд. екон. наук

доц. Горбач Н.С.

Дніпропетровськ УДХТУ 2009

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Безробіття як макроекономічна проблема

§ 1. Сутність, причини та види безробіття

§ 2. Соціально-економічні наслідки безробіття і напрямки політики зайнятості

Розділ II. Проблеми безробіття в постсоціалістичний період і в умовах сучасної світової кризи

§ 1. Особливості і динаміка безробіття в Україні

§ 2. Шляхи подолання безробіття в Україні

Закінчення

Список використаної літератури

Вступ

Безробіття - явище не тільки економічне, хоча виникає воно у сфері економіки. Це дуже важливий соціальний, психологічний та моральний феномен. Він безпосередньо пов'язаний з політикою держави, а в умовах глобалізації з політикою міжнародних організацій.

Явище безробіття постійно турбує суспільство і вимагає глибокого вивчення причин, що його породжують, потребує ґрунтовного аналізу економічної науки та постійної уваги з боку урядових структур усіх рівнів.

В Українi безробiтгя з'явилося з процесом переходу до ринкової економiчної системи, причому домiнуючою є прихована його форма. Iснують помiтнi розбiжностi мiж зареєстрованим безробiттям i визначеним за методологiєю МОП. Це стосується i масштабiв, i структури безробiття. Вкрай негативною ознакою є постiйне зростання тривалостi безробiття i збiльшення у складi безробiтних осiб, що не мають роботи тривалий перiод.

Безробіття в ринкових умовах не можна вважати випадковим або тимчасовим явищем. Воно зумовлене дією дуже жорстоких економічних законів. Будь-яке підприємство, якщо воно малорентабельне або зовсім нерентабельне, не може розраховувати на дотації з боку держави. Воно неминуче стає банкротом, якщо триматиме зайву робочу силу без економічної потреби для виробництва. Конкурентна боротьба змушує весь час шукати способи скорочення витрат не тільки уречевленої, а й живої праці.

Особливо гостро питання безробіття постає в умова сучасної світової кризи. Упродовж січня 2009 р. чисельність громадян, які мали статус безробітних, збільшилась на 6,6% і склала на 1 лютого 2009 р. [1]

В умовах ринкової економіки держава не має можливості зберігати певну кількість робочих місць і визначений рівень заробітної плати незалежно від ставлення людини до праці.

За допомогою вивчення змісту безробіття ми можемо зрозуміти, чим

спричиняється це явище у різноманітних формах свого вияву, яку небезпеку воно таїть і який сенс його існування, чи повинне і чи може суспільство управляти цим явищем.

Паралельно з проблемами безробіття потрібно досліджувати і зайнятість. Зайнятiсть -- це надзвичайно важливе явище соціально-економiчного життя суспiльства, яке далеко не вичерпується проблемами безробiття, а включає також такi аспекти, як рацiональне використання працi; забезпечення гiдного рiвня життя працюючого населення; задоволення потреб економiки у робочiй силi iз врахуванням її кiлькостi та якостi; задоволення професiйних потреб працiвникiв, включаючи потреби у професiйнiй освiтi та пiдтриманнi кваліфікації; соцiальну пiдтримку у разi втрати роботи тощо.

Розділ І. Безробіття як макроекономічна проблема

§ 1. Сутність, причини та види безробіття

безробіття зайнятість

Безробiття -- макроекономiчна проблема, яка безпосередньо і гостро впливає на кожну людину. Втрата роботи для бiльшостi людей означає зниження життєвого рiвня і серйозну психологiчну травму. Тому не дивно, що проблема безробiття нерiдко є предметом полiтичних дискусiй.

Безробiттям називається соцiально-економiчна ситуацiя в суспiльствi, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатнi виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції працi над попитом на неї. Хоча й iснує думка, що безробiття є стимулятором трудової дисциплiнованостi i активностi працюючого населения, однак соцiально-економічні втрати вiд безробiття настiльки значнi, що в усьому свiтi докладається багато зусиль для його мiнiмiзацiї, i все ж жоднiй країнi не вдається лiквiдувати його повнiстю.

Безробітні, у визначеннi МОП, -- це особи у вiцi 15--70 рокiв (як зареєстрованi, так i незареєстрованi в державнiй службi эайнятостi), якi одночасно задовольняють трьом умовам:

- не мають роботи (прибуткового заняття);

- шукають роботу або намагаються органiзувати власну справу;

- готовi приступити до роботи протягом на ступних 2 тижнiв.

До цiєї категорії належать також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятостi, знайшли роботу і чекають вiдповiдi або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

За українським законодавством безробiтними визнаються громадяни працездатного вiку, що не мають підходящої роботи i заробiтку з незалежних від них причин, зареєстрованi в органах служби зайнятостi, шукають роботу i готовi до неї приступити. [2] Як бачимо, офiцiйна система облiку безробiття в Українi занижує реальнi показники, оскiльки велика частка безробiтних такими не вважаються, тому що вони з рiзних причин не реєструються в службi зайнятостi.

Безробiття -- складна і багатоаспектна економiчна категорiя, що вiдображає дуже важливi соцiально-економiчнi вiдносини.

Економiсти нинi вважають, що в розвинутiй ринковiй економiцi безробття зумовлене трьома основними причинами:

1) пошуком роботи;

2) негнучкiстю заробiтног плати;

З) недостатнім сукупним попитом.

Якби в ринковiй економiцi кожен працiвник мiг однаково добре виконунати будь-яку роботу, то втрата роботи практично не спричиняла би безробiття. Звiльненi працiвники одразу знаходили б нове робоче мiсце. Проте в дiйсностi ситуацiя значно складнiша. Пошук вiдповiдного робочого мiсця потребує певного часу i певних зусиль, що знижує коефiцiєнт працевлаштування. Кожне робоче мiсце висуває свої професiйнi вимоги до працiвника, а рiзнi люди мають неоднаковi здiбностi. Вiльнi робочi мiсця можуть iснувати в iнших регiонах, але перемiщення туди працівникiв не вiдбувається миттєво. Iнформацiя про претендентiв на робочi мiсця i вакансiї не є повною. Отже, пошук нового мiсця працi потребує певного часу, впродовж якого люди не мають роботи. Структура робочої сили i структура робочих мiсць, як уже зазначалося, з багатьох причин не вiдповiдають одна однiй. Наприклад, винахiд персонального комп'ютера зменшив попит на друкарськi машинки, що своєю чергою зменшило попит на тi види працi, якi брали участь у їх виробництвi. Водночас зрiс попит на рiзнi види складної працi, якi застосовують в електроннiй промисловостi. Змiни в структурi попиту i, вiдповiдно, виробництва вiдбуваються безперервно. Це означає, що працiвники втрачають свої робочi мiсця.

Нарештi, люди стають безробiтними внаслiдок банкрутства фiрми, в якiй вони працювали, або через незадовiльну оцiнку їхньої роботи. Працiвники можуть звiльнятися за власним бажанням у разi змiни професiйних iнтересiв або переїзду в iншi регiони країни. Внаслiдок перелiчених обставин у нацiональнiй економiцi завжди iснує певний вiдсоток осiб, якi не мають роботи.

Другою причиною безробiття є негнучкість заробiтної плати. Інакше кажучи, зарплата не реагує на змiни у спiввiдношеннi попиту i пропозицiї на ринку працi, внаслiдок чого вони часто не врiвноваженi.

За гнучкої зарплати, встановленої на конкурентному ринку, фiрми наймають усiх, хто хоче працювати за даного рiвня заробiтної плати. На Рис.1 кiлькiсть тих, кого фiрми хочуть найняти за рiвня зарплати Wе, вiдповiдає кiлькостi тих, хто погоджується працювати за цього рiвня зарплати, тобто попит на працю дорiвнює її пропозицiї.

Рис.1. Зв'язок рівня заробітної плати та безробіття. [3]

Частина працiвникiв працювала б за вищу заробітну плату, а за даного рівня працювати не хоче. Добровільно не зайняті працівники віддають перевагу дозвiллю. Тобто на гнучкому ринку працi немає вимушеного безробiття.

Отож вимушене безробiття породжується негнучкою заробiтною платою. За надто високої зарплати iснує більше квалiфiкованих працiвникiв, нiж робочих мiсць. Фiрми можутъ найняти менше працiвникiв, нiж є бажаючих працювати за цю заробiтну плату. За рiвня заробiтної плати W1 (вищого за рiвноважний) кiлькiсть тих, кого фiрми хочуть найняти, визначається вiдрiзком W1А, а тих, хоче працювати за такого рiвня платнi, - W1В. Як наслiдок, виникає безробiття. В економiцi з фiксованою зарплатою може трапитися й протилежна ситуацiя. У разi надто низької платнi (W2) фiрми не зможуть заповнити всiх вакансiй.

Отже, працiвники є безробiтними не тому, що вони хочуть знайти роботу, яка вiдповiдає їхнiй квалiфiкації, а внаслiдок того, що за даного рiвня зарплати пропозицiя працi перевищує попит на неї.

Коли зарплата бiльша за її рiвноважний рiвень, а пропозицiя робочої сили переважає попит на неї, то фiрми, здавалось би, можуть знизити зарплату, яку вони виплачують. Однак, незважаючи на надлишок пропозицiї на ринку працi, вони практично не можугь це зробити. У розвинутiй економiцi є двi основнi причини негнучкостi зарплати: дiя законiв про мiнiмальну зарплату i діяльнiсть трудових спiлок.

Закони про мiнiмалъну заробiтну плату встановлюють ту мiнiмальну ставку оплати, нижче якої фiрми не можуть платити своїм працiвникам. Бiльшiсть працiвникiв отримує вищу платню, i для них цi закони не мають значения. Проте чимало економiстiв вважає, що для неквалiфiкованих працiвникiв установлена мiнiмальна зарплата перевищує рiвноважний рiвень їхньої платнi. Це зменшує попит на цi види працi.

Iншою причиною негнучкостi зарплати є монопольна влада трудових спiлок. У багатьох розвинутих країнах частка найманих працiвникiв, що є членами таких спілок, досить висока. Наприклад, у Швеції вона становить 84%, Данiї -- 75%, Iталiї -- 47%, Нiмеччинi -- 32%. Щоправда, у США лише 16% найманих працiвникiв є членами трудових спiлок. [4]

Зарплату членiв трудової спiлки визначає не рiвновага попиту й пропозицiї на ринку працi, а трудова угода мiж лiдерами трудової спiлки та адмiнiстрацiєю, досягнута в ходi переговорiв мiж ними. У такiй угодi рiвень погодженої зарплати нерiдко перевищує рiвноважний, а фiрми самостiйно визначають потрiбну їм кiлькiсть працiвникiв. У результатi кiлькiстъ зайнятих зменшується, а коефiцiєнт працевлаштування знижується.

Третьою причиною безробiття є недостатнiй сукутий попит, який виникає в ходi економiчного циклу, коли нацiональна економiка перебуває у фазi спаду. Недостатнiй сукупний попит веде до того, що процес продажу утруднюється i зростають запаси непроданих товарiв. Фiрми скорочують виробництво й звiльняютъ частину працiвникiв. Тому масштаби i рiвень безробіття зростають.

Розрiзняють безробiття офiцiйне (зареєстроване державною службою зайнятостi) i реальне (виявлене в результатi обстежень економiчної активностi населення). За характером вияву розрiзняють безробiття вiдкрите i приховане. За поширенiстю розрiзняюгь безробiття загальне (що охопило всю країну), галузеве (що виявляється у певнiй галузi), регiональне (поширене в певному регiонi). Часто класифiкують безробiття i за соцiально-професiйним складом безробiтних. За такого пiдходу розрiзняють безробiття професiйне (за певною професiєю, наприклад безробiття серед шахтарiв), етнiчне (серед представникiв певної етнiчної групи), молодiжне (серед громадян вiком 15--28 рокiв), жiноче, серед соцiально вразливих груп населення (iнвалiдiв, громадян передпенсiйного вiку, з великою перервою у трудовому стажi, багатодiтних батькiв і т. iн.).

У вивченнi явища i проблем безробiття велика увага придiляється аналiзу його видiв. Критерiями вирiзнення видiв безробiття є причини його виникнення та тривалiсть, а основними видами безробiття вважаються фрикцiйне, структурне, циклiчне та інституціональне безробiття.

Оскiльки одним iз принципiв соцiально орiєнтованої ринкової економiки є свобода вибору працiвниками роду дiяльностi й мiсця роботи, то в кожний певний момент частина працiвникiв знаходяться в станi змiни роботи: вони або добровiльно мiняють роботу на таку, яка краще їм пiдходить, або вперше обирають роботу, зважуючи це важливе рiшення, або пiдшукують роботу в зв'язку з закiнченням термiну контракту на попереднiй роботi тощо. Частина з них працевлаштовується, в цей час iншi тимчасово залишають роботу, але в цiлому цей вид безробiття залишається. Вiн називаеться фрикцiйним, тому що вiдображає «неповороткість» ринку працi у зведеннi вакантних робочих мiсць i здобувачiв роботи. Оскiльки iнiцiатива звiльнення в цьому випадку iде вiд працiвникiв, фрикцiйне безробiття вважається неминучим i певною мiрою бажаним, оскiльки бiльшiсть працiвникiв шукають i знаходять вище оплачувану i продуктивнiшу роботу, що і пiдвищує їхній добробут, i збiльшує користь для суспiльства.

Попит на працю є похiдним вiд попиту на товари та послуги, якi створюються цiєю працею. Оскiльки з часом структура споживчого попиту змiнюється, вiдповiдно змiнюється i попит на працiвникiв. Певнi професiї і навiть види робiт застарівають і не знаходять попиту на ринку працi. Представники цих професiй часто поповнюють лави безробiтних. Це вiдбувається тому, що люди, як правило, не так швидко, як робочi мiсця, реагують на технологiчнi змiни (хоча б тому, що оновлення робочих мiсць вiдбувається швидко, а для пiдготовки спецiалiста потрiбно декiлька рокiв). В результатi структура пропозицiї працi не вiдповiдає структурi попиту. Безробiття, що виникає внаслiдок такої невiдповiдностi, називається структурним. До цього виду належить також безробiття, пов'язане з територiальною вiдiрванiстю робочого мiсця i працiвника, що мiг би на ньому працювати. Структурне безробiття є неминучим, як неминучi змiни в економiцi. Шляхи вирiшення проблем структурного безробiття полягають у розвитку системи перепiдготовки працiвникiв, у орiєнтацiї професiйної пiдготовки на майбутнi потреби ринку працi, у сприяннi професiйнiй та територiальнiй мобiльностi працiвникiв. Слiд зазначити, що вiд ефективностi вирiшення зазначених проблем залежатимуть термiни перебування працiвникiв у станi структурного безробiття, але сам цей вид безробiття буде у динамiчнiй економiцi завжди.

Рiвень структурного i фрикцiйного безробiття разом, за визнанням бiльшостi економiстiв, складає природний рівень безробіття. Фрикцiйне безробiття є результатом динамiчностi ринку працi, структурне виникає з причин територiальної або професiйної невiдповiдностi попиту та пропозицiї на ринку працi. Таким чином, природний рiвень безробiття -- це той мiнiмальний рiвень в цьому суспiльствi, який неможливо зменшити i який вiдповiдає поняттю повної зайнятостi. Його рiвень постiйно зростає в розвинених країнах, оскiльки загальний високий рiвень життя дає працiвникам бiльше економiчної свободи, включаючи i можливiсть довше перенавчатися або мiняти роботу. На сьогоднi цей рiвень коливається в рiзних країнах вiд 3 до 7 %. [5]

В умовах економiчного спаду, а особливо в час кризи, коли сукупний попит на товари i послуги зменшується, виробництво згортається, похiдний вiд сукупного попиту на працю рiзко скорочується. В таких умовах швидко зростає безробiття, зумовлене кiлькiсною нестачею робочих мiсць для всіх, бажаючих працювати. Цей вид безробiття називається кон'юнктурним, або циклiчним, оскiльки вiн викликаний зміною економiчної кон'юнктури, кризовою фазою економiчного циклу. Якщо першi два види безробiття викликанi невiдповiднiстю i «незнайденістю» робочих мiсць i працiвникiв, то циклiчне безробiття набагато складніше тому, що воно викликане фактичною вiдсутнiстю вільних робочих мiсць при значній кiлькостi безробiтних. Для зменшення негативних наслiдкiв циклiчного безробiття необхiдне прийняття i виконання спецiальних програм забезпечення зайнятостi населення, якi фiнансуються державою.

Iнституцiональне безробiття - це вид безробіття, пов'язаний з функціонуванням самих інститутів ринку робочої сили та факторами, які впливають на попит та пропозицію на ньому, безпосередньо пов'язане з державною полiтикою на ринку працi, пiдтримкою зайнятостi, диференцiацiєю рiвня заробiтної плати, розмiрами i тривалiстю надання допомоги з безробiття та спiввiдношеннями останньої з заробiтною платою.[6]

Ще один вид безробiття -- сезонне -- викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робiт, функцiонування підприємств та галузей. Передусiм це сiльсъкогосподарськi роботи, рибальство, будiвництво, цукрове виробництво та iн. На цих роботах інтенсивне навантаження в “сезон” змiнюється простоями в інший час. Вiдповiдно працiвники то масово набираються, то масово звільняються . Це безробiття простiше тим, що воно легко прогнозується, працiвники до нього готовi, i в принципi можливо вирiшити цi проблеми, створюючи паралельно “мiжсезоннi” робочi мiсця.

Важливою проблемою зайнятостi в Українi (як i в iнших постсоцiалiстичних країнах) є приховане безробiття. Основна причина цього явища -- спад виробництва i неадекватне йому скорочення зайнятостi. Кiлькiсно приховане безробiття означає чисельність працівникiв, якi стали непотрiбними у зв'язку iз спадом виробництва або структурними змiнами в ньому, але продовжують формально вважатися зайнятими, i якi або при покращаннi економiчної кон'юнктури будуть (готовi) працювати ефективно, або повинні бути вивiльненi. Економiчна можливiсть значного поширення прихованого безробiття спричинена контрольованим падiнням реальної заробiтної плати працiвникiв.

Приховане безробiття iснує в таких формах:

- надлишкова чисельнiсть працiвникiв, якi одержують повну заробiтну плату. Фактично цi люди не почувають себе безробiтними, але вiд звiльнення їх робота пiдприємства не погiршиться, а от утримання їх є важким тягарем для економiки пiдприємства, веде до подорожчання продукцiї, в кiнцевому пiдсумку до розкручування iнфляцiйної спiралi;

- утримання на пiдприємствi осiб, що працюють на умовах неповного робочого часу, отримують вiдповiдну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливостi. Зазначимо, що ця форма прихованого безробiття називається частковим безробiттям, якщо працiвник бажає працювати на умовах повної зайнятостi. Якщо ж працiвника влаштовує така форма роботи, то це є не безробiттям, а добровiльною неповною зайнятiстю, що є рiвноправною формою задоволення трудових потреб громадян;

- оформлення певнiй частинi працiвникiв вiдпусток без збережения або з частковим збереженням заробiтної плати. Ця форма прихованого безробiття найчастiше спричиняє вторинну зайнятiсть працiвникiв, оскiльки вони на невизначений час залишаються з мiнiмальною або i без заробiтно плати;

- наявнiсть цiлоденних i внутрiшньозмiнних простоїв з органiзацiйно-технiчних причин (порушення договiрних зв'язкiв, вiдсутнiсть електроенергiї тощо).

§ 2. Соціально-економічні наслідки безробіття і напрямки політики зайнятості

Надмiрне безробiття призводить до значних економiчних та соцiальних втрат. Головною економiчною цiною безробiття є невипущена продукцiя. В умовах, коли держава не в змозi створити достатню кiлькiсть робочих мiсць для всiх, хто хоче i може працювати, потенцiйне виробництво втрачається безповоротно. Ця втрачена продукцiя визначається в макроекономiцi як розрив ВВП -- показником, що характеризує коливання фактичного обсягу ВВП навколо потенцiйного.

[7]

де Y - фактичний обсяг виробництва,

Y *-- потенцiйний ВВП.

Коли Y< Y* , то це свiдчить про відставання ВВП - це обсяг продукції, який екокомiка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу.

Чим бiльший рiвень безробiття, тим значнiшим буде вiдставання ВВП.

Зв'язок мiж рiвнем циклiчного безробiття i зменшенням фактичного обсягу продукту в порiвняннi з обсягом продукту при повнiй зайнятостi показує закон Оукена: якщо фактичний рiвень безробiття перевищує його природний рiвень на 1%, то економiка недотримує реального ВВП на 2,5%. [8] Вiдомi двi формули зазначеного взаємозв'язку:

1. Коли потрiбно з'ясувати, як впливає змiна рiвня циклiчного безробiття на вiдхилення фактичного рiвня ВВП вiд потенцiйно можливого, користуються формулою:

[9]

де Y -- фактичний обсяг виробництва; Y* - потенцiйний ВВП;

U -- фактичний рiвень безробiття; U * - природний рiвень безробiття;

(U -- U *) - циклiчне безробiття; в - коефiцiєнт чутливостi ВВП до динаміки циклiчкого безробіття (він показує, що коли фактичний рівень безробiття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на в%).

Коефiцiснт в найчастiше має значения в межах вiд 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висковок: якщо циклiчне безробiття в економiцi становить 1%, то вiдставання фактичного обсягу виробництва вiд потенційно можливого дорiвнiоватиме 2--2,5%.

2. Можна визначати також вплив динамiки фактичного рiвня безробiття на динамiку реального ВВП за два перiоди, якi порiвнюються мiж собою. Тодi варто скористатися iншою формулою:

[10]

де Y1 -- фактичний обсяг виробництва в поточному роцi;

Y0 -- фактичний обсяг виробництва у попередньому роцi;

u0 -- фактичний рiвень безробiття в поточному роцi;

u1 -- фактичний рiвень безробiття у попередньому роцi.

Проте циклiчне безробiття розглядається не лише як економiчне лихо, це також i соцiальна катастрофа. Депресiя призводить до бездiяльностi, а бездiяльнiсть -- до втрати квалiфiкацiї, самоповаги, занепаду моральних принципiв а також до громадського i полiтичного безладдя.

Сучаснi дослiдження показали, що безробiття призводить до погiршення i фiзичного, i психологічного стану -- пiдвищується рiвень серцевих захворювань, алкоголiзму та самогубств.

Розрізняють активну і пасивну політику зайнятості.

Активна полiтика зайнятостi -- це заходи, спрямованi на пiдвищення конкурентоспроможностi робочої сили, забезпечення якiсної вiдповiдностi у просторi i часi робочої сили та робочих мiсць, збiльшення попиту на робочу силу як з боку приватного, так i з боку державного секторiв економiки; це комплекс методів і заходів щодо сприяння якнайшвидшому поверненню безробітних до активної праці. Такi заходи спрямованi на:

- створення додаткових сфер зайнятостi (реструктуризацiя економiки, створення додаткових робочих мiсць на державних пiдприємствах, субсидії на створення робочих мiсць тощо);

- пiдготовка, перепiдготовка та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв;

- посилення iх територiальної та професiйної мобiльностi;

- субсидії пiдприємствам на заробiтну плату, перепiдготовку кадрiв, застосування гнучких форм зайнятостi;

- надання допомоги при працевлаштуваннi;

- стимулювання попиту на робочу силу через лiквiдацiю юридичних обмежень зростання зайнятостi;

- вiдшкодування витрат, пов'язаних з пошуком i наймом працiвникiв;

- економiчне стимулювання залучення до працi iнвалiдiв, молодi тощо. [11]

Активна полiтика зайнятостi фiнансується головним чином за рахунок цiльових асигнувань державного i мiсцевих бюджетiв.

Пасивна полiтика зайнятостi полягає у: вiдшкодуваннi безробiтним втрат у доходах; реєстрації осiб, котрi шукають роботу; визначеннi розмiру допомоги з безробiття; органiзації системи допомоги з безробiття; впровадженнi негрошових форм пiдтримки безробiтних. [12]

Державним органом, який забезпечує додержання наданих державою громадянам гарантiй зайнятостi та соцiального захисту вiд беззробiття, є державна служба зайнятості. Основними завданнями державної служби зайнятості є :

* надання громадянам, якi до неї звертаються, соцiальних послуг та здiйснення матерiального забезпечення ;

* здiйснення контролю за додержанням законодавства про зайнятiсть населення та про загальнообов'язкове державне соцiальне страхування на випадок безробiття;

* iнформування населення та органiв виконавчої влади про послуги, що надаються державною службою зайнятостi, та результати її дiяльностi;

* створення банку даних про вiльнi робочi мiсця та вакантнi посади на пiдставi iнформацiї роботодавцiв;

* забезпечення громадянам вiльного доступу до iнформацїї про вiльнi робочi мiсця, вакантнi посади, умови працi та її оплату, юридичну адресу роботодавцiв;

* надання громадянам, iнформацiйних і консультацiйних послуг з питань сприяння у працевлаштуваннi або започаткуваннi власної справи;

* облiк громадян, якi звертаються до служби зайнятостi, реєстрацiя їх у встановленому порядку як безробiтних, облiк наданих послуг;

* пiдбiр пiдходящої роботи та сприяння зареєстрованим безробiтним у працевлаштуваннi або започаткуваннi власної справи, в тому числi шляхом професiйної освiти;

* систематизацiя одержаної в установленому законодавством порядку вiд роботодавцiв iнформацїї про наявнiсть вiльних робочих мiсць, чисельнiсть вивiльнюваних, прийнятих та звiльнених працiвникiв, чисельнiсть працiвникiв, якi працюють неповний робочий день (тиждень), або якi не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних вiд них причин, про передбачуванi змiни в органiзації виробництва i працi, iншi заходи, що можуть призвести до вивiльнення працiвникiв;

* здiйснення у порядку, встановленому законодавством, збирання та опрацювання адмiнiстративних даних, ведення та опрацювання статистичної iнформацiї, яка вiдображає стан ринку праці та становище у сферi зайнятостi населення;

* участь у розробленнi та виконанні державної i територіальних програм зайнятостi населення та iнших програм соціального i економічного спрямування в межах своїх повноважень.

Послуги, що надаються державною службою зайнятості вiдповiдно до покладених на неї завдань, є безкоштовними.

Розділ II. Проблеми безробіття в постсоціалістичний період і в умовах сучасної світової кризи

§ 1. Особливості і динаміка безробіття в Україні

Перехiд до ринкової економiки передбачає формування ринку працi як частини економiчної системи, в межах якої вiдбувається залучення працi як економiчного ресурсу до сфери нацiонального виробництва.

Ринок працi охоплює сукупнiсть механiзмiв, що забезпечують узгодження та координацiю попиту i пропозиції працi, купiвлю-продаж робочої сили та визначення її цiни, органiзацiю оплати працi й соцiальний захист найманих працiвникiв через систему соцiального страхування.

Важливим елементом ринку працi є її пропозицiя. Динамiку пропозицiї характеризуютъ змiни коефiцiєнта участi в робочiй силi. Упродовж 1990-х рокiв значення цього показника лише з урахуванням офiцiйно зареєстрованих безробiтних коливалося в межах 0,75--0,85. Iнакше кажучи, 75--85% працездатного населення у працездатному вiцi були зайнятими або шукали роботу. Такий високий рiвень трудової активностi є, очевидно, наслiдком зниження реальних доходiв населення України, зокрема доходiв вiд оплати працi.

Унаслідок зазначених вище причин рівень безробіття у вітчизняній економіці зростає. Якщо в 1995 р. він становив 0,5%, то в середині 1999 р. - уже 4,5%. Однак показник рівня безробіття ще не дає повного уявлення про стан справ у сфері зайнятості. Для точнішої оцінки необхідно враховувати не лише відсоток людей, що не мають роботи, а й те, який час вони перебувають у такому становищі. Аналіз засвідчує, що у вітчизняній економіці формується довготривалий тип безробіття. Середня його тривалість зросла з 3,4 місяця у 1993 р. до 11 місяців у 1999 р. (див. табл. 1) [13]

Така динаміка вкрай небезпечна, оскільки існує загроза втрати безробітними професійних знань та кваліфікації.

Таблиця 1

Динаміка основних показників ринку праці України

Показник	Роки
	1991	1993	1995	1997	1999
Працездатне населення у працездатному віці (млн. осіб)		28,0	27,6	27,2	26,9
Всього зайнято (млн. осіб)	25	23,9	23,7	22,6	22,1
Офіційно зареєстровані безробітні (тис. осіб)	7	83,9	126,9	637,1	1069,2
Середня тривалість безробіття (міс.)		3,4	5,0	7,9	11,0
Офіційний рівень безробіття (% від працездатного населення працездатного віку)	0,1	0,3	0,5	2,27	4,5

Тривалiсть безробiття громадян, якi перебували на облiку в службi зайнятостi України, у середньому становила 12 мiсяцiв у 2000 р. та 8 мiсяцiв у 2004 р. Ураховуючи певне зниження термiну перебування на облiку в службi зайнятостi, слiд визнати, що така тривалiсть безробiття (8 мiсяцiв) також є неприпустимо великою, а це свiдчить про те, що безробiття за нинiшнiх умов набуває хронiчного характеру, результатом чого психологiчнi наслiдки в життi окремої безробiтної людини, її родини та негативнi соцiально-економiчнi для суспiльства в цiлому. Показник довготривалого безробiття у 2001 р. дорiвнював 1 392 866 осiб, 2002 р. -- 1 306 586 осiб, 2003 р. -- 1 317 819 осiб, 2004 р. 1 253 300 осiб. [14] Обсяги вражаючi.

Слід відмітити, що головною тенденцією ринку праці України з 2000 по 2006 роки являється стабільне зниження рівня безробіття. Рівень безробіття населення у віці 15-70 років зменшився з 11,6% економічно активного населення в 2000 році до 6,8% в 2006 році, про що свідчать дані таблиці 2. [ 15]

Таблиця 2

Динаміка безробіття в Україні за 2000-2006 рр. і І квартал 2007 р.

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	І квартал 2007 г.
							І квартал	год
Безробітне населення (тис. осіб):
- у віці 15-70 лет	2655,8	2455,0	2140,7	2008,0	1906,7	1600,8	1744,5	1515,0	1633,8
- в працездатному віці	2630,0	2440,3	2128,6	1994,0	1888,2	1595,2	1743,6	1513,7	1632,7
в т.ч. зареєстровані в державній службі зайнятості	1178,7	1063,2	1028,1	1024,2	975,5	891,9	907,1	784,5	791,2
Рівень безробіття (У % до економічно активного населення):
- у віці 15-70 лет	11,6	10,9	9,6	9,1	8,6	7,2	7,9	6,8	7,4
- в працездатному віці	12,4	11,7	10,3	9,7	9,2	7,8	8,5	7,4	8,0
Рівень зареєстрованого безробіття населення працездатного віку, у %	5,6	5,1	5,0	5,0	4,7	4,4	4,4	3,8	3,9
							9,0	7,9

В І кварталі 2007 року кількість безробітних у віці 15-70 років по визначенню МОП ( зареєстровані та самостійно шукають роботу) в порівнянні з відповідним періодом 2006 року зменшилась на 110,7 тис. і налічувало 1,6 млн. осіб. При цьому вказаний рівень безробіття серед населення у віці 15-70 років зменшився з 7,9% до 7,4%, а серед осіб працездатного віку з 8,5% до 8,0%. Із загальної чисельності безробітних працездатного віку по методології МОП (1,6 млн.) в І кварталі 2007 року на обліку в державній службі зайнятості знаходилося в середньому 0,8 млн. осіб (тобто кожний другий шукав роботу).

Кількість зареєстрованих безробітних порівняно з 1 січня 2007р. скоротилася на 15,4% і на 1 січня 2008р. становила 642,3 тис. осіб, або 46,4% усіх безробітних працездатного віку (за методологією МОП), проте порівняно з попереднім місяцем вона зросла на 9,4%.

Унаслідок зростання обсягів безробіття та скорочення попиту на робочу силу в грудні 2007р. збільшилось навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, і на 1 січня 2008р. становило 4 особи на 1 вільне робоче місце (вакансію) проти 3 осіб на 1 грудня 2007р.

Середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15-70 років за результатами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності в середньому за 9 місяців 2008р. становила 22,6 млн. осіб, з яких 21,3 млн. були зайняті економічною діяльністю, а решта (1,4 млн.) - безробітні, тобто особи, які не мали роботи, але активно її шукали як самостійно, так і за допомогою державної служби зайнятості. Рівень зайнятості населення становив: у віці 15-70 років - 60,1%, а в працездатному віці - 68,1%. Рівень безробіття (за методологією МОП) серед економічно активного населення віком 15-70 років становив 6,0%, а працездатного віку - 6,5% та був нижчим порівняно з відповідним періодом 2007р. (6,2% та 6,7% відповідно).

За даними державної служби зайнятості, у 2008р. її послугами скористалися 2,5 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян проти 2,4 млн. у 2007р.

В останні 2 місяці 2008р. спостерігалось погіршення ситуації на ринку праці. Водночас набуває поширення застосування адміністрацією підприємств вимушених адміністративних відпусток та скороченого робочого часу.

Така ситуація спричинила стрімке зростання чисельності незайнятих осіб, які зверталися до державної служби зайнятості. Якщо впродовж січня-жовтня 2008р. щомісячно реєструвалося 131,1 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, то у листопаді-грудні - удвічі більше, або 264,7 тис. осіб. У цілому за 2 останні місяці 2008р. зареєстровано 529,3 тис. незайнятих осіб проти 317,6 тис. осіб у відповідному періоді 2007р.

Чисельність осіб, які шукали роботу за сприяння державної служби зайнятості, на 1 січня 2009р. досягла 876,2 тис. незайнятих громадян (на 1 січня 2008р. - 660,3 тис. осіб).

Офіційного статусу безробітних на зазначену дату набули 96,4% незайнятих громадян, з них 77,2% отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних кожний другий раніше займав місце робітника, майже кожний третій - посаду службовця, а майже кожний четвертий - місце, що не потребувало професійної підготовки.

Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні порівняно з 1 грудня 2008р. зріс на 0,7 відсоткового пункта і на 1 січня 2009р. становив 3,0% населення працездатного віку.

Відбувається зниження попиту на робочу силу. У другому півріччі 2008р. намітилась тенденція до скорочення кількості вільних робочих місць, вакантних посад, при цьому найбільш стрімко - у листопаді-грудні. Якщо на кінець жовтня зазначений показник становив 177,5 тис., то у листопаді та грудні - відповідно 136,8 тис. та 91,1 тис. Близько половини вільних робочих місць (вакансій) призначалось для робітників, більше третини - для службовців і кожне сьоме вільне робоче місце - для осіб, які не мають професії.

За даними державної служби зайнятості, у січні 2009р. її послугами скористалися 1033,8 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян проти 981,6 тис. у грудні 2008р. Із зазначеної кількості незайнятих громадян у цьому місяці зареєстровано 157,5 тис. осіб, що майже наполовину менше, ніж за останній місяць 2008р. (54,9%).

Офіційного статусу безробітних на зазначену дату набули 96,8% незайнятих громадян, з них 74,5% отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних кожний другий раніше займав місце робітника, кожний четвертий - посаду службовця, а кожний п'ятий не мав професійної підготовки.Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні порівняно з 1 січня 2009р. зріс на 0,2 відсоткового пункта і на 1 лютого 2009р. становив 3,2% населення працездатного віку.

За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж січня 2009р. зменшилася на 4,6 тис., або на 5,1%, і на кінець місяця становила 86,5 тис.

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є чинником, що обмежує можливості працевлаштування безробітних та задоволення потреб роботодавців у працівниках.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні 2009р. порівняно з груднем 2008р. скоротився на 1,5 відсоткового пункта і становив 3,8%.

§ 2. Шляхи подолання безробіття в Україні

Важливою умовою зростання економiки України є пiдвищення рiвня зайнятостi населення, оскiльки завдяки трудовiй дiяльностi людини створюється національне багатство та добробут країни.

Статистичнi данi свiдчать про те, що рiвень зайнятостi молодi до 24 рокiв досить низький (35,1% загальної кiлькостi населения вiдповiдної вікової групи). Також знижується рiвень зайнятостi осiб у вiцi 50--59 рокiв (60,4% у 2006 р. проти 61,6% у 2005 р.). [16]

У системi механiзмiв регулювання регiональних ринкiв працi проблема активного пошуку роботи безробiтними має суттеве значення. Мотивацiя безробiтних до ефективної зайнятостi, до активного пошуку роботи є важливою передумовою їх працевлаштування.

Слiд зазначити, що зайнятiсть населення має регулюватися на трьох рiвнях: на державному, регiональному та на рiвнi пiдприємства (рис. 1).



Рис. 1.Схема регулювання процесів зайнятості населення [17]

Подальше вдосконалення використання робочої сили, працевлаштування i зайнятостi населення регулюється законоданчими актами. Зокрема, Законами Украни «Про зайнятiсть населення», «Про охорону працi», «Про порядок реєстрацi громадян як безробiтних, виплати допомоги членам їх родин», «Про сприяння соцiальному становленню i розвитку молодi в Українi». Чинне законодавство щодо зайнятостi вiдiграє позитивну роль у механiзмi регулювання ринку працi.

В умовах ринкових вiдносин iстотно змiнюється механiзм державного регулювання зайнятостi населення (рис. 2).

Основними важелями державного механiзму регулювання зайнятостi є законодавчо-нормативнi, економiчнi, органiзацiйнi, соцiальнi, мотивацiйнi.

Законодавчо-нормативнi важелi передбачають правове забезпечення зайнятостi населення.

Економiчнi -- проведення полiтики макроекономiчно стабiлiзацiї, вплив на розмiщення трудового потенцiалу; дiяльнiсть державних органiв у сферi розподiлу доходiв, розробки i реалiзації полiтики створення нових робочих мiсць.

Рис. 2. Схема державного механізму регулювання зайнятості населення. [18]

Органiзацiйнi -- здiйснення адмiнiстративно-органiзацiйних заходiв щодо забезпечення ефективноiї зайнятостi.

Соцiальнi -- створення цiлiсної системи соцiального забезпечення населення України як працюючого, так i непрацюючого.

У питаннях сприяння зайнятостi населення важливу роль вiдiграють Державнi програми зайнятостi на перспективу. Вiдповiдно до Державної програми зайнятостi до 2010 р. визначено такi головнi завдання:

- пiдтримка створення нових робочих мiсць i продуктивної зайнятостi;

- формування ефективної структурної та регiональної полiтики зайнятостi;

- диференцiйований пiдхiд до скорочення обсягiв виробництва та забезпечення допомоги звiльненим працiвникам;

- удосконалення схеми суспiльних робiт з метою забезпечення їх прийнятностi i доступностi для безробiтних;

- сприяння самозайнятостi i полiпшенню системи надання грошової допомоги безробiтним;

- легалiзацiя тiньової зайнятостi;

- впровадження нестандартних режимiв робочого часу як тимчасового заходу призупинення зростання безробiття;

- в умовах вступу в СОТ доцiльно впровадити на державному та регiональному рiвнях механiзми захисту вiтчизняних товаровиробникiв i товарiв;

- стимулювання державних i приватних роботодавцiв до створення нових робочих мiсць iз мiнiмальними витратами.

Зауважимо, що програми зайнятостi недостатньо використовують активнi методи регулювання зайнятостi (розширення сфери докладання працi, професiйна орiєнтацiя та пiдготовка незайнятого населення i безробiтних, надання фiнансової допомоги на переселення сiмей до сiльської мiсцевостi), а також надання iнформацiйних, профорiєнтацiйних послуг, створення банку вакансiй i пошук пiдходящої роботи, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочi мiсця, сприяння самозайнятостi i пiдприємницькiй дiяльностi, пiдвищення конкурентоспроможностi незайнятих громадян шляхом органiзацiї професiйного навчання, органiзацiї тимчасових громадських робiт тощо. Необхiдно вiдзначити, що посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятостi є найвагомiшим фактором детiнiзацiї вiдносин у сферi зайнятостi населення. Для цього передбачається здiйснення заходiв щодо запровадження державного соцiального стандарту погодинної оплати працi та органiзацiї контролю за його застосуванням; забезпечення захисту прав працівникiв на своєчасне та у повному обсязi отримання заробiтної плати; впровадження економiчного механiзму стимулювання роботодавців до збiльшення витрат на працiвникiв, у тому числi до підвищення рiвня оплати їх працi; дотримання мiжпосадових i мiжгалузевих спiввiдношень в оплатi працi працiвникiв бюджетної сфери; усунення диспропорції мiж розмiром оплати працi та рiвнем отриманих доходiв вiд соцiальної допомоги i трансфертiв. Детiнiзацiя вiдносин на ринку працi здiйснюватиметься шляхом: активiзації державного контролю за дотриманням законодавства у сферi зайнятостi населення та легалiзацiєю господарської дiяльностi; посилення вiдповiдальностi роботодавцiв за використання працi найманих працiвникiв; легалiзацiї статусу зайнятостi осiб, якi провадять господарську дiяльнiсть на земельних дiлянках, що перебувають у приватнiй власностi або користуваннi; посилення вiдповiдальностi суб'єктiв господарювання за якiсть послуг iз посередництва у працевлаштуваннi шляхом включення такого виду господарської дiяльностi, як добiр кадрiв для пiдприємств, до перелiку видiв господарської дiяльностi, що пiдлягають лiцензуванню. [19]

Розширення сфери застосування працi здiйснюватиметься шляхом: реструктуризації державних пiдприємств iз залученням iнвестицiй для розвитку пiдприємництва у виробничiй сферi на основi модернiзації застарiлих i створення нових робочих мiсць; встановлення сприятливого інвестиційного режиму для пiдприємств, на яких створюються новi робочi мiсця; запровадження системи державного замовлення на створення нових робочих мiсць та забезпечення зайнятостi населення на оплачуваних громадських роботах; надання державної пiдтримки депресивним регiонам; пiдтримки самостiйної зайнятостi населення та розвитку пiдприємництва; використання потенцiалу вакансiй i незайнятих робочих мiсць; економiчного стимулювання пiдприємств до створення робочих мiсць для безробiтних i пiдтримки пiдприємницької iнiцiативи безробiтних, зокрема шляхом зменшення вiдсоткiв за кредитами для суб'єктiв господарювання, що створюють новi робочi мiсця в регiонах iз критичною ситуацiєю на ринку працi; гарантованого надання робочого мiсця спецiалiстам, пiдготовленим за державним замовленням; стимулювання фахiвцiв дефiцитних професiй для працевлаштування у сiльськiй мiсцевостi.

Першочерговими заходами державної полiтики зайнятостi є: запровадження системи довгострокових прогнозiв попиту на робочу силу за професiями та формування за результатами прогнозування державного замовлення на пiдготовку квалiфiкованих кадрiв; розвиток спiвпрацi мiж навчальними закладами i пiдприємствами (роботодавцями) з метою формування, вiдтворення та збереження кадрового потенцiалу, пiдвищення його квалiфiкації; запровадження системи пiдготовки квалiфiкованих, робочих кадрiв на пiдприємствах; гарантування надання першого робочого мiсця випускникам навчальних закладiв рiзних ступенiв акредитації, пiдготовлених за державним замовленням.

Всi цi державнi першочерговi заходи пов'язані з такими поточними проблемами на ринку працi в Українi: iстотне скорочення природного приросту населення в цiлому по країнi; посилення нерiвномiрностi забезпечення регiонiв країни робочою силою; подальшi структурнi змiни в економiцi. Тому визначальними чинниками економiчного зростання України мають стати якiснi характеристики людського капiталу: рiвень освiти, квалiфiкацiї, прагнення до отримання нових знань протягом трудового життя. Особливу увагу слiд придiлити пiдвищенню якостi людського капiталу зайнятого населення, вдосконаленню методiв пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв.

Закінчення

З наведених вище показників ми бачимо, що процес становлення та розвитку української держави супроводжувався і продовжує супроводжуватись безробіттям - неминучим супутником ринкової економічної системи, яке навiть в умовах iдеального управлiння не може бути лiквiдоване.

Провівши аналіз динаміки безробіття в Українї, я зробила висновок, що для різних часових періодів характерна неоднакова тенденція розвитку ринку праці. Наприклад, в період з 1991 р.по 1999 р. прослідковується невпинне зростання офіційно зареєстрованих непрацюючих осіб, тоді як період з 2000 р. по 2006 р. характеризується стабільним зниженням рівня безробіття.

В умовах сучасної світової кризи спостерігається погіршення ситуації на ринку праці, тому чисельність незайнятих осіб, які звертаються до державної служби зайнятості, стрімко зростає. Статистичні дані свідчать про те, що за січень 2009 р. офіційного статусу безробітних набули 96,5% незайнятих громадян, 74,5% яких отримали допомогу по безробіттю. Поряд з цим зменшується кількість робочих місць на підприємствах. Упродовж січня 2009 р. цей показник знизився на 5,1% і на кінець місяця становив 86,5 тис.

Отже, ситуація, що склалася на ринку праці України потребує активного державного втручання.

Основнi напрями вдосконалення полiтики зайнятостi населення в ринкових умовах мають бути спрямованi на:

- збереження ефективних i створення нових робочих мiсць на пiдприємствах, в установах та органiзацiях усiх форм власностi;

- сприяння самостiйнiй зайнятостi населення, розвитку пiдприємництва;

- пiдготовку робочої сили, професiйний склад i квалiфiкацiйний рівень якої вiдповiдає потребам економiки та ринку працi;

– пiдвищення якостi робочої сили, розвиток системи професiйного навчання кадрiв протягом перiоду трудової дiяльностi з урахуванням потреб ринку працi;

- забезпечення зайнятостi громадян, що потребують соцiального захисту i не спроможнi на рiвних умовах конкурувати на ринку працi;

- сприяння професiйнiй пiдготовцi та зайнятостi осiб iз обмеженими фiзичними та розумовими можливостями;

– повернення зареєстрованих безробiтних до продуктивної зайнятостi.

На мою думку, державна політика зайнятості не є достатньо ефективною на сучасному етапі, адже рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні 2009 р. поріняно з груднем 2008 р. скоротився на 1,5 відсоткового пункта і становив 3,8%.

Список використаної літератури

1. www.me.gov.ua

2. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.:Знання, 2006. - С. 165

3. Степан Панчишин. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.:Либідь. 2001. - С. 312

4. Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - С. 147

5. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.:Знання, 2006. - С. 168

6. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002. - С.278

7. Небава М.І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник. - К.: Видавничий Дім «Слово», 2003. - С.97

8. Круш П.В., Тульчинська С.О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - С.194

9. Мельникова В.І., Клімова Н.І. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - С. 178

10. Матвеева Т.Ю. Введение в макроэкономику: Учебное пособие. - М.: ГУ ВШЭ, 2002. - С. 254

11. Качан Є.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2005. - С.118

12. Шевчук П.І. Соціальна політика: 2-ге вид. - Львів: Світ, 2005. - С.51

13. Степан Панчишин. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.:Либідь. 2001. - С. 320

14. Терниш Т., Власенко О. Сутність та особливості безробіття в Україні// Україна: Аспекти праці. - 2006. - Вид. 3. - С. 10

15. www.ukrstat.gov.ua

16. Ринок праці України у 2006 р.: Аналітично-статистичний збірник/ Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, 2007. - С. 75

17. Гриньова В.М., Самойленко В.В. Ринок праці: теоретично-методичні засади та напрямки розвитку: Монографія. - Х.:ВД «УНЖЕК», 2007. - С.79

18. Гаркавенко Н. Напрямки вдосконалення політики зайнятості населення в ринкових умовах// Україна: Аспекти праці. - 2008. - Вид. 6. - С. 30

19. «Про затвердження Основних напрямків проведення державної політики зайнятості на період до 2009 року»: Постанова Кабінету міністрів України №922 від 5 липня 2006 року// www.portal.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru