Правовий аналіз стану безробіття у Сумській області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1.Загальні положення безробіття населення

1.1 Поняття та види безробіття

1.2 Методика визначення рівня безробіття в Україні

Розділ 2.Соціальні гарантії при безробітті

2.1 Державне страхування на випадок безробіття

2.2 Організація працевлаштування безробітних

Розділ 3.Правовий аналіз стану безробіття у Сумській області

Висновки

Додаток

Використані джерела

Вступ

Актуальність теми. Становлення ринкових відносин в Україні та інших країнах з перехідною економікою супроводжувалось низкою негативних явищ на ринку праці, одним з яких було виникнення та поширення безробіття.

Вимушена перерва в роботі протягом тривалого часу породжує професійну декваліфікацію та знецінення людського капіталу, послаблення мотивації до праці, часткове відсторонення від ринку праці, ерозію трудової етики, зниження продуктивності праці незайнятих осіб, що негативно позначається на якості робочої сили.

Незважаючи на тривале існування руйнівної проблеми довготривалого безробіття у пореформеній Україні, це явище не дістало необхідного висвітлення у спеціальній літературі.

Хоча теоретичні проблеми формування ринку праці, регулювання зайнятості та безробіття в Україні знайшли відображення у працях відомих українських вчених, зокрема С.І. Бандура, В.В. Близнюк, Д.П. Богині, І.К. Бондар, В.І. Герасимчука, О.А. Грішнової, М.І. Долішнього, Т.А. Заяць, С.М. Злупка, А.М. Колота, Г.І. Крутня,Г.І. Купалової, Е.М. Лібанової, Л.С. Лісогор, Ю.М. Маршавіна, В.В. Онікієнка,І.Л. Петрової, М.В. Туленкова та багатьох інших, довготривале безробіття не було предметом самостійного дослідження в Україні.

Тому існує нагальна необхідність дослідження соціально-економічної сутності безробіття та конкретизації понятійного апарату, систематизації показників безробіття та комплексної оцінки тенденцій його формування, аналізу факторів тривалості безробіття та визначення так званих груп ризику за допомогою сучасних економіко-математичних методів.

Це, у свою чергу, дозволить розробити стратегічні напрями державного регулювання безробіття на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України.

Відповідно до визначеної мети в роботі поставлено і вирішено такі завдання: розкрити соціально-економічну сутність безробіття, закономірності його формування, потенційні причини та наслідки;

поглибити методологічні і методичні засади оцінки масштабів довготривалого безробіття, виявити основні недоліки існуючої статистичної інформації щодо безробіття та його тривалості;

розробити методику визначення головних факторів тривалості безробіття; дослідити специфіку виникнення та поширення довготривалого безробіття в перехідній економіці України у різні періоди її становлення;

Об'єктом дослідження є безробіття в Україні.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні проблеми оцінки та регулювання довготривалого безробіття в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою курсової роботи є фундаментальні положення класичних і сучасних теорій ринкової економіки і зайнятості, наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених.

Розв'язання поставлених у роботі завдань здійснювалося із застосуванням таких наукових методів і прийомів: методів системного аналізу, абстракції, логічного узагальнення та аналогії - для дослідження соціально-економічної сутності безробіття

Розділ 1.Загальні положення безробіття населення

У 2009 р. за даними Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України рівень безробіття в Україні (визначений за методологією МОП) становив 6,8 % економічно активного населення проти

7,2 % за 2008 р.

Рівень зареєстрованого безробіття у 2009 р. становив 2,8 % (у 2007 р. -- 3,2 %), на 1 травня 2008 р. -- 2,6 %.

Протягом 2008 р. у службі зайнятості було зареєстровано 2,3 млн вакансій від 270 тис. роботодавців. На вільні та новостворені місця було працевлаштовано 1070,8 тис. осіб, що на 21 тис. більше, ніж у 2007 р[16.c.224].

Проте працевлаштування стримується низьким рівнем заробітної плати. У кожній другій вакансії рівень запропонованої зарплати був нижчим за прожитковий мінімум. Крім того, залишаються гострими структурні проблеми ринку праці: на початок 2007 р. на одне робоче місце в середньому претендувало 5 осіб, зокрема службовців -- 5, працівників найпростіших професій -- 9, працівників сільського господарства -- 30 осіб².

Згідно з Законом України "Про зайнятість населення" право на працю серед іншого гарантується безплатним сприянням у доборі підходящої роботи і працевлаштуванням відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку[7.c.74].

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні.

Особам, які звернулися за працевлаштуванням і зареєстровані службою зайнятості, протягом семи днів підшукується підходяща робота. У разі відсутності підходящої роботи, за загальним правилом, громадянинові надається статус безробітного.

Щоправда, поняття безробітного принаймні тричі змінювалося.

Згідно з чинним законодавством безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу[2.c.240].

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8-го дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.

1.1 Поняття та види безробіття

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності) в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України;

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу.

Реєстрація громадян проводиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби -- військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий доход), підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника в тій о/се місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття[3.c.102].

1.2 Методика визначення рівня безробіття в Україні.

Проблеми забезпечення зайнятості є надзвичайно важливими для будь-якої держави, в тому числі й для України. Передусім це пояснюється тим, що ринкові відносини супроводжуються таким негативним явищем, як безробіття, неповна зайнятість.

Держави з соціальною ринковою економікою докладають значні зусилля для розв'язання проблем зайнятості, створення нових робочих місць, запобігання колективним звільненням, соціального захисту безробітних.

Щодо рівня безробіття в Україні слід зазначити, що за радянських часів такого суспільного явища офіційно не визнавалося. Лише Законом України "Про зайнятість населення" було легально введено поняття безробітного, створено Державну службу зайнятості для пошуку безробітним підходящої роботи, з 1 січня 2001 р. уведено в дію систему загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, розроблено й інші заходи соціального захисту окремих категорій безробітних.

У перші роки незалежності та переходу до ринкової економіки в Україні, як і в інших державах колишнього СРСР, був дуже високий рівень безробіття.

За даними Світового банку реальне безробіття Україні станом на початок 1999 р. сягнуло 30 %, а в деяких регіонах Західної України -- у Криму -- 50 %. У 2008 р. за даними Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України рівень безробіття (визначений за методологією МОП) становив 6,8 % економічно активного населення проти 7,2 % за 2007 р. Рівень зареєстрованого безробіття у 2009 р. становив 2,8 % (у 2008 р. -- 3,2 %), на 1 травня 2007 р. -- 2,6 %[16.c.444].

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2009 р. № 922 затверджені Основні напрями ведення державної політики зайнятості на період до 2012 р.

У цьому документі аналізується стан ринку праці у 2005--2008 pp. та визначаються напрями державного регулювання у сфері зайнятості на період до 2009 р.

Суттєвою державною гарантією соціального захисту громадян на випадок безробіття є створення в Україні з 1 січня 2001 р. спеціальної системи соціального страхування.

Ці відносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р.

Саме на підставі цього Закону здійснюється в цей час виплата різних видів соціальних допомог застрахованим та деяким іншим категоріям громадян на випадок безробіття.

Для фінансування таких виплат утворено спеціальний орган Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Законом також передбачено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх заміняє, можуть, як виняток, бути прийняті на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам -- 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості . У межах цієї квоти здійснюється і працевлаштування молоді.

Щодо нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, законодавством у 2005 та 2006 pp. встановлено новий порядок.

Ці питання регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991р. (зі змінами) та під законними актами. Згідно зі ст. 19 цього Закону (в редакції від 6 жовтня 2005 p. № 2960-IV) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -- у кількості одного робочого місця.

Виконанням зазначеного нормативу вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Діяльність державної служби зайнятості є реальною гарантією права громадян на працевлаштування. Обов'язки державної служби зайнятості детально регламентовані Законом України "Про зайнятість населення" аналізування і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування громадян про наявність вільних робочих місць; організування за необхідності професійної підготовки і перепідготовки громадян, надання послуг з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам тощо.

Крім державної служби зайнятості посередницьку діяльність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприємницької діяльності.

Нині згідно із Законом "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" від 1 червня 2000 р. посередницька діяльність із працевлаштування в Україні не вимагає ліцензування.

Водночас посередницька діяльність з працевлаштування за кордоном вимагає ліцензії (Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотриманням, затверджений наказом Ліцензійної палати України, Державного центру зайнятості від 22 лютого 1999 р. № 19 / 15 (зі змін, і доп.)).

На 24 лютого 2009 р. в Україні зареєстровано 515 субєктів господарської діяльності, які мають ліцензію Міністерства праці та соціальної політики України на посередництво в працевлаштуванні за кордоном.

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час[2.c.260].

Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні. У разі відсутності підходящої роботи, за загальним правилом, громадянинові надається статус безробітного.

Законом України "Про зайнятість населення" у 1991 р. уперше було визначено правовий статус безробітного. Згідно з чинною редакцією ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи[3.c.104].

безробіття страхування працевлаштування роботодавець

Розділ 2.Соціальні гарантії при безробітті

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачає такі види соціальних допомог по соціальному страхуванню на випадок безробіття: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Безробітним також надаються такі соціальні послуги: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

2.1 Державне страхування на випадок безробіття

Реформування системи соціального страхування України протягом останнього десятиліття відбувається з врахуванням багатьох чинників та закономірностей. В усвідомленні сучасного стану та окресленні його перспектив не останню роль повинні відігравати наукові розробки, у тому числі ті, що мають історичний аспект дослідження.

Безробіття як масове явище виникає у XV ст. у Англії і поширюється протягом наступних століть у інших країнах Західної Європи. Із становленням капіталістичного способу виробництва воно стає однією з причин дестабілізації політичної системи, що спричинило пошук шляхів його зменшення[19.c.38].

У науковій літературі ще на початку XX ст. робилися спроби систематизувати заходи, які застосовувалися для подолання наслідків безробіття. Так, Г.Адлер вирізняв три їх групи: самодопомога; піклування про бідних; соціальна реформа.

Перша полягає у наданні грошової допомоги безробітним за рахунок коштів, які збирають робітничі спілки. При цьому безробітний має самостійно і активно шукати роботу. Фактично -- це прообраз соціального страхування (самострахування), але без участі у ньому держави, лише за рахунок власних коштів. Піклування про бідних здійснюється державою, але рівень цієї допомоги дуже низький.

Соціальна реформа є організацією громадських робіт, а також створенням системи інформування про вакансії. Надана безробітному робота має бути тимчасовою, аби він міг повернутися до попереднього заняття. При ньому важливо, щоб кожному безробітному надавати підходящу роботу.

Але головним завданням держави у справі подолання безробіття все ж визнавалось створення обов'язкового страхування промислових робітників право отримати громадянство України за спрощеною процедурою.

Проблеми забезпечення повної зайнятості в державі і боротьби з безробіттям належать до найбільш складних і таких, що важко розв'язуються.

Ці проблеми мають місце у всіх державах світу, у тому числі й тих, які належать до розвинутих країн із ринковою економікою.

Економісти виділяють природне безробіття (безробіття як природний продукт економічного розвитку), фрикційне (короткочасні пошуки та очікування роботи) та структурне (не збігання попиту і пропозиції на робочу силу внаслідок змін у структурі споживчого попиту) безробіття.

Розрізняють також офіційне безробіття, яке враховує тих осіб, які зареєстровані державною службою зайнятості, і приховане (реальне) безробіття[6.c.73].

Безробіття на теренах СРСР існувало легально до 1930 p., а потім це явище було ліквідовано за допомогою обов'язкового залучення всього працездатного населення до праці.

І хоча реально певне число безробітних існувало завжди, все ж безробіття як соціальне явище є характерним саме для країн із ринковою економікою і з переходом України до формування ринкових відносин ця проблема постала перед державою у всій своїй складності.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян (ст. 46 Конституції України).

Юридичний механізм здійснення цього права в Україні будується відповідно до міжнародних стандартів, і хоча їх ще не повністю дотримано, все не законодавство у цій сфері спрямоване на додержання загальновизнаних принципів. У питаннях соціального захисту безробітних прийнято низку конвенцій і рекомендацій МОП.

До них належать: Конвенція № 122 про політику в галузі зайнятості 1964 р., ратифікована СРСР 29 травня 1968 p., Конвенція МОП № 2 про безробіття 1919 р., ратифікована Україною 4 лютого 1994 р. Водночас МОП прийняла ще низку конвенцій і рекомендацій у цій сфері, які не ратифіковані Україною. До таких належать: Конвенція № 44 про допомогу особам, які є безробітними з незалежних від них обставин 1934 p., № 88 про організацію служби зайнятості 1948 p., № 96 про платні бюро з найму 1949 p., № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття 1988 p., № 181 про приватні агентства зайнятості 1997 р[5.c.77].

Питанням зайнятості та працевлаштування присвячено низку статей Європейської соціальної хартії (переглянутої) (Рада Європи, 1996 p.), ратифікованої Україною.

Головна вимога Хартії: забезпечити реальне здійснення права людини на працю і вважати основним завданням держави досягнення й підтримання високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості.

До обов'язків держави у справі забезпечення права громадян на зайнятість і працевлаштування належать: обов'язок створити спеціальні служби для працевлаштування і підтримувати цю діяльність на належному рівні; забезпечити необхідну професійну орієнтацію, навчання і перенавчання працівників; надавати послуги у цій сфері безкоштовно; забезпечувати рівність можливостей і заборону дискримінації; особливу увагу приділяти працевлаштуванню соціально незахищених верств населення, зокрема інвалідів, тривало безробітних, підлітків, жінок та ін[10.c.29].

Соціальний захист на випадок безробіття за світовою практикою переважно здійснюється через систему соціального страхування. В Україні така система була введена з січня 2001 р. Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Згідно з законом соціальне страхування на випадок безробіття -- це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування на випадок безробіття здійснюється на таких принципах: надання державних гарантій для реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю; цільового використання коштів страхування на випадок безробіття; солідарності та субсидування; паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців та ін.

Суб'єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застраховані особи -- наймані працівники, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.

Не підлягають страхуванню працюючі особи, які отримують пенсію або мають право на призначення її за віком, у тому числі на пільгових умовах, за вислугу років, а також особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку. Міністерство праці та соціальної політики України своїм листом від 11 червня 2004 р. № ДЦ-09-2598 роз'яснило це правило статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуванням на випадок безробіття" у такий спосіб.

Слід враховувати, що працюючі пенсіонери та інваліди (як особи, які отримують пенсію) не сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у розмірі, встановленому відповідним законом.

Проте роботодавці нараховують страхові внески на суму фактичних витрат на оплату праці працівників зазначеної категорії у встановленому розмірі.

Не підлягають соціальному страхуванню іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За загальним правилом право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Разом з тим Закон також надає право на забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття й незастрахованим особам -- військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, Державної спеціальної служби транспорту, органів внутрішніх справ України, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та особам, які вперше шукають роботу.

Інші незастраховані особи мають право на забезпечення за соціальним страхуванням у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за цим Законом за умови сплати страховику страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами мають право на забезпечення за умови сплати страховику страхових внесків.

Особа набуває статусу застрахованої з дня укладення трудового договору. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.

Страхувальниками є роботодавці та самі застраховані особи, які відповідно до законодавства сплачують страхові внески[14.c.66].

Роботодавець -- юридична особа набуває статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з дня взяття на облік у виконавчій дирекції Фонду за місцем свого знаходження як платника страхових внесків, а роботодавець -- фізична особа -- з дня укладення трудового договору з найманим працівником.

Роботодавець також зобов'язаний своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески; надавати виконавчій дирекції Фонду відомості в установленому порядку про: прийняття на роботу працівників; заробітну плату працівників, використання робочого часу тощо; сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами; ліквідацію чи реорганізацію підприємства, установи, організації, зміну юридичної адреси.

Страховиком є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Об'єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок -- подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Закон встановлює, що слід розуміти під "втратою роботи з незалежних від особи обставин". До таких обставин належить припинення трудового договору за пунктами 1, 2, 3 статті 36; статтею 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору чи трудового договору); статтею 39; статтею 40 (пункти 1, 2, 5, 6) КЗпП України.

Окрім того, страховим випадком також вважається обставина, за якою застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття. Під таким безробіттям розуміється втрата працівниками частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скорочення її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

Часткове безробіття може виникати внаслідок простою на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тимчасовий характер і який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця; простій протягом місяця, що охопив не менше 30 % чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Перелік причин тимчасового припинення виробництва встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади -- Міністерством праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду[15.c.13].

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, здійснюється виплата допомоги по безробіттю, в тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності за умови їх реєстрації в установленому порядку в державній службі зайнятості протягом місяця з дня взяття на облік у військовому комісаріаті. Строк проходження військової служби прирівнюється до страхового стажу.

Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації виплачується у розмірі допомоги по безробіттю і не підлягає зменшенню. Тривалість виплати цієї матеріальної допомоги зараховується до загальної тривалості виплати допомоги по безробіттю та не може її перевищувати.

Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується на загальних умовах і в розмірах, передбачених статтями 28 і 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Іншим незастрахованим особам, у тому числі особам, які шукають роботу вперше, а також військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, які порушили строк реєстрації в державній службі зайнятості, -- визнаним у встановленому порядку безробітними, допомога по безробіттю призначається, але її розмір визначається не у відсотках до середнього заробітку безробітного, а в розмірі, встановленому законодавством[19.c.38].

Крім того, зменшено й тривалість виплати допомоги. Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Тривалість виплати допомоги по безробіттю не перевищує 180 календарних днів.

Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації незастрахованим особам, зареєстрованим у встановленому порядку в державній службі зайнятості, виплачується в розмірі допомоги по безробіттю.

Тривалість виплати цієї матеріальної допомоги зараховується до загальної тривалості виплати допомоги по безробіттю і не може її перевищувати.

Виплата допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється, відкладається або її тривалість скорочується.

Сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем (ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Згідно з Порядком надання допомоги по безробіттю, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 р. № 307 зі змінами до страхового стажу включаються:

період роботи за трудовим договором (контрактом) на умовах повного або неповного робочого дня (тижня), у тому числі час проходження альтернативної (невійськової) служби;

період участі безробітного в оплачуваних громадських роботах;

період, протягом якого застрахована особа була звільнена від сплати страхових внесків за Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а саме: період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком; період отримання допомоги по частковому безробіттю (ст. 18);

періоди, коли застрахована особа отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування: відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" -- страхові виплати втраченого заробітку у зв'язку з втратою працездатності; відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" -- допомогу по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомогу по вагітності та пологах; відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" -- пенсію по інвалідності;

періоди, за які сплачено страхові внески до Фонду на добровільний засадах під час роботи за межами України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; коли особи забезпечували себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок); періоди заняття фізичних осіб підприємницькою діяльністю; періоди виконання робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими угодами.

Має місце також, як вид соціального захисту, страховий стаж.

До страхового стажу прирівнюється:

трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";

строк проходження військової служби, крім строкової, у Збройних Силах України, Прикордонних військах України, внутрішніх військах, військах цивільної оборони та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Службі безпеки України, Державній спеціальній службі транспорту, органах внутрішніх справ України (особам, які звільнені з військової служби без права на пенсію у зв'язку зі скороченням чисельності або штату, за станом здоров'я);

період проходження державної служби у підрозділах міліції (особам, які звільнені зі служби без права на пенсію у зв'язку зі скороченням чисельності або штату, за станом здоров'я);

періоди заняття підприємницькою діяльністю та виконання робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими угодами зі сплатою збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а також після 1 січня 2001 р. -- зі сплатою єдиного податку та в разі придбання спеціального торгового патенту до їх скасування або виключення з їх складу збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

трудовий стаж до 1 січня 2001 p., набутий у країнах, з якими укладено міжнародні договори, що передбачають взаємне визнання трудового стажу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

трудовий стаж після 1 січня 2001 p., набутий у країнах, де відсутнє соціальне страхування на випадок безробіття та з якими укладено після цієї дати міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що передбачають визнання трудового, прирівняного до страхового, стажу[10.c.29].

До страхового стажу та трудового стажу, що прирівнюється до страхового та набутого до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", не включаються періоди:

навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

строкової військової служби;

періоди одержання допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Страховий стаж обчислюється в роках шляхом підсумовування повністю відпрацьованих місяців, за які сплачено страхові внески в установленому розмірі, та періодів, які включаються або прирівнюються до страхового стажу, і ділення цієї суми на 12.

Неповністю відпрацьовані місяці перераховуються на повні шляхом підсумовування відпрацьованих календарних днів та ділення цієї суми на 30. Якщо обчислений стаж знаходиться на межі стажевих груп, то враховується залишок відпрацьованих календарних днів, які не ввійшли до повного місяця.

Страховий та прирівняний до страхового стаж обчислюється центром зайнятості.

2.2 Організація працевлаштування безробітних

Проблеми забезпечення зайнятості є надзвичайно важливими для будь-якої держави, в тому числі й для України. Передусім це пояснюється тим, що ринкові відносини супроводжуються таким негативним явищем, як безробіття, неповна зайнятість.

Держави з соціальною ринковою економікою докладають значні зусилля для розв'язання проблем зайнятості, створення нових робочих місць, запобігання колективним звільненням, соціального захисту безробітних.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, як прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України[9.c.32].

Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.

У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду зайнятості населення.

Порядок і умови реалізації права на працевлаштування визначаються законодавством України про працю.

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної організації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів[1.c.10].

Правове регулювання зайнятості та працевлаштування населення України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з:

Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України;

центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості;

центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення;

інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи і організації, підпорядковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.

У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями[6.c.73].

Державна служба зайнятості:

аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, як звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

здійснює у порядку, встановленому законодавством, збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення;

подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим органам у підборі необхідних працівників;

організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання; надає послуги по працевлаштуванню та професійній підготовці орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі і грошову;

бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття. Державна служба зайнятості має право компенсувати до 50 процентів затрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування[7.c.73].

Розміри витрат та джерела їх фінансування у випадках, передбачених цим пунктом, визначаються відповідно до законодавства України рішеннями місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється для фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо:

* професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їх працевлаштуванні, виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю;

надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;

створенню і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості;

організації додаткових робочих місць в галузях народного господарства;

утримання працівників служби та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю;

відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом працівників на пенсію;

Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок:

-існування державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

-зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; коштів служби зайнятості отриманих від надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.

Розпорядком коштів державного фонду сприяння зайнятості є державна служба зайнятості. Розподіл коштів державного фонду сприяння зайнятості населення на поточний рік і звіт про використання їх за минулий рік затверджується Кабінетом Міністрів України разом з державною програмою зайнятості населення[4.c.28].

Положення про державний фонд сприяння зайнятості населення затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 14 жовтня 1994 року № 204/94 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи[1.c.9].

Підприємства (об'єднання), установи та організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством .

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 23 лютого 2006 року № 3483-IV розширив спектр гарантій та компенсацій для інвалідів.

Зокрема інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнані безробітними; введені додаткові заохочення для роботодавців, які надають робочі місця інвалідам; до випадків необхідності підбору підходящої роботи віднесено підбір роботи інваліду, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, відповідно до рекомендацій МСЕК, наявної кваліфікації та з рахуванням його побажань і т. ін.

Розділ 3.Правовий аналіз стану безробіття у Сумській області.

Економічне зростання закономірно віддзеркалилося у зменшенні масштабів безробіття, але поки що не супроводжується відповідним скороченням його тривалості.

Зниження безробіття у відповідь на економічне зростання вдвічі перевищує теоретичні очікування. За 2008-2009 pp. при зростанні реального ВВП на 32,9% осяги безробіття скоротилися на 23,5%. Рівень безробіття . визначений за методологією МОП зменшився з 11,7% у 2008 р. до 9,1% за 9 місяців 2009 р. Найвищим він був у Рівненській (14,3% економічно активного населення віком 15-70 років) та Сумській (13,6%) областях(див.Додаток 1); найнижчий - в Одеській області та м. Києві (по 5,1%).

Підприємства, збільшуючи обсяги виробництва, поступово зменшують кількість працюючих в умовах вимушеної неповної зайнятості. Скорочення часткового безробіття, яке розпочалося у 2008 p., набуло значних темпів у 2009 р. і збереглося у 2009-20010 pp[16.c.448].

Поліпшення ситуації відчули представники всіх без винятку вікових груп, але найбільше скоротилося безробіття серед молоді.

Характерною ознакою українського безробіття є безумовна відсутність будь-яких виявів тендерної дискримінації.

Понад половина безробітних в Україні не мають роботи більше 1 року. Такий високий рівень, характерний для більшості країн з перехідною економікою, є наслідком недостатньо динамічного розвитку економіки, невисокої мобільності робочої сили та загальної негнучкості ринку праці.

Цілком імовірно, що дається взнаки також поширення незареєстрованої зайнятості.

Основними причинами втрати роботи залишаються звільнення за власним бажанням, з економічних причин (у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій), неможливість знайти роботу після закінчення навчального закладу.

Зневірені. Активне вжиття заходів щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в країні обумовило залучення до складу економічно активного населення осіб, які раніше не пропонували свою робочу силу на ринку праці через відсутність надії знайти роботу.

Після 2008 р. спостерігається помітне зменшення чисельності осіб, які припинили пошук роботи у зв'язку з втратою надії на працевлаштування, як у містах, так і в селах України.

Стандарти тривалості надання допомоги по безробіттю в Україні цілком відповідають загальноєвропейським, зафіксованим Конвенцією Міжнародної організації праці № 102 "Мінімальні норми соціального забезпечення", але рівень цієї допомоги є невиправдано низьким.

Такий рівень не компенсує у прийнятних межах втраченого доходу, а отже не забезпечує необхідного соціального захисту безробітних і є однією з причин того, що більшість з них не реєструється у центрах зайнятості.

На позитивну оцінку заслуговує істотне збільшення частки виплат допомоги по безробіттю, що надається авансом для відкриття власної справи.

Всього за 2009 р. таку допомогу отримали 39,2 тис. осіб, які завдяки цьому зайнялися (на умовах самозайнятості чи підприємництва) фермерством, птахівництвом, тепличним господарством, торгівлею, пошиттям одягу, автосервісом, транспортними послугами тощо.

Поряд з безумовними позитивними зрушеннями останніх 3 років у сфері безробіття існують серйозні проблеми: високий рівень і значна частка у складі безробітних осіб, які не мають роботи понад 1 рік; низький рівень соціального захисту безробітних.

Висновок

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.