Ринок капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

6

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КМПУ імені Б.Д. Грінченка Інститут дошкільної, початкової і мистецької освіти

Кафедра економічної теорії та методики навчання економіки

Ринок капіталу

Виконала:

Студентка

Назаренко Анастасія

Київ - 2009

Щоб раціонально використовувати свої ресурси, країна повинна мати механізм напряму капіталу в ефективні виробництва.

Споживання є метою будь-якого виробництва. Проте найчастіше ми можемо збільшувати випуск споживчих товарів, спочатку використовуючи ресурси для виробництва машин, важкого устаткування і будівель, а вже потім застосовуючи цей капітал у виробництві бажаних споживчих товарів. Отже, вкладення засобів в створення і розвиток ресурсів тривалого користування, що дозволяють проводити ще більше в майбутньому, є важливим потенційним джерелом економічного зростання.

Ресурси, що направляються на інвестиції, не можуть бути безпосередньо використані у виробництві споживчих товарів. Отже, інвестування вимагає заощадження відмови від сьогоднішнього споживання. Хтось - або інвестор, або той, хто бажає надати йому свої засоби, - повинен володіти заощадженнями, щоб фінансувати капітальні вкладення.

Не всі інвестиційні проекти є прибутковими. Проект збільшить багатство країни, якщо приріст продукції, отриманий в результаті інвестування, перевищить вартість самих інвестицій, якщо немає - він неефективний. Якщо країна бажає реалізувати свій потенціал, вона повинна мати в своєму розпорядженні механізм, здатний привертати заощадження і направляти їх в інвестиційні проекти, що примножують її багатство. У ринковій економіці цю функцію здійснює ринок капіталу.

Цей багатообразний по своїх формах ринок включає фондовий ринок, ринки нерухомості і позикових засобів. Фінансові інститути, такі як банки, страхові компанії, фонди і інвестиційні компанії грають на цьому ринку важливу роль. Ринок капіталів координує дії власників заощаджень, які надають свої засоби для реалізації, з діями інвесторів, зайнятих пошуками засобів для фінансування різних видів діяльності. Приватні інвестори повинні ретельно оцінювати проекти і шукати серед них найбільш прибуткові. Інвестори - від акціонерів крупних компаній до власників дрібних фірм - відбирають для реалізації вигідні проекти, оскільки такого роду інвестиції збільшують їх особистий добробут. Доходи, що отримуються понад вкладену в справу суму, є свідоцтвом того, що результат інвестування оцінюється суспільством вище, ніж витрачені на нього ресурси. Таким чином, прибуткові вкладення збільшують не тільки багатство інвестора, але і багатство нації в цілому. ринок капіталу процентна ставка

Зрозуміло, приватні інвестори можуть здійснювати і помилкові дії; іноді вони інвестують в проекти, які виявляються неприбутковими. Але якби інвестори відмовлялися йти на такого роду ризик, багато нових ідей так і залишилися б невипробуваними, а вигідні, але дуже сміливі проекти, - виявилися б нездійсненими. Помилкові інвестиції є тією ціною, яку необхідно платити за плідні нововведення у вигляді нових технологій і продуктів. Проте, ті проекти, які себе не виправдали, мають бути своєчасно припинені, гарантією чого якраз і служить ринок капіталу. Приватні інвестори не почнуть витрачати свої засоби на подальшу підтримку збиткових проектів.

Без приватного ринку капіталів практично неможливо привернути вільні засоби і послідовно направляти їх в проекти, що збільшують багатство. Якщо інвестиційні ресурси розподіляються урядом, а не ринком, в гру вступає абсолютно інший набір критеріїв. Політичні міркування замінюють очікуваний прибуток від інвестування як обгрунтування для вкладення засобів. Інвестиційні ресурси в цьому випадку часто прямують політичним партнерам, або в проекти, які приносять вигоду окремим людям і їх політичним об'єднанням.

Коли політика замінює ринок, інвестиційні проекти частіше скорочують багатство, а зовсім не примножують його. Ілюстрацією цього положення служить досвід Східної Європи і колишнього Радянського Союзу. Протягом чотирьох десятиліть (1950 - 1990 рр.) масштаби інвестування в цих країнах були одними з найвищих в світі. Центральні планові органи направляли на інвестування приблизно одну третину національного продукту. Проте навіть такі високі масштаби інвестування принесла трохи користі для справи підвищення життєвого рівня, оскільки саме політичні, а зовсім не економічні міркування визначали, які саме проекти слід було фінансувати. По примсі важливих політичних діячів ресурси часто витрачалися на політичну нісенітницю і показуху.

Іноді уряди фіксують ставку відсотка і тим самим блокують здатність ринку направляти особисті заощадження в проекти, що обіцяють збільшення багатства. Ще гірше, коли стеля процентної ставки поєднується з інфляційною грошовою політикою: у цій ситуації ставу відсотка з поправкою на інфляцію - те, що економісти називають "реальною процентною ставкою" - часто стає негативною! Якщо встановлена урядом процентна ставка нижча за темпи інфляції, реальні заощадження скорочуються.

Чи навряд таке положення справ сприятиме збереженню стимулів до накопичення і розміщення засобів усередині країни. Швидше, це приведе до "витоку капіталу", оскільки свої інвестори прагнутимуть до витягання прибули за межами своєї країни, а чужі - за версту її обходити. Така політика руйнує внутрішній ринок капіталу. В умовах недоліку фінансового капіталу і відсутності механізму, що направляє інвестиції в прибуткові проекти, ефективне інвестування вже не відбувається. Національний дохід перестає рости або, гірше за те, починає падати.

Табл.1 показує, що саме такого курс дотримувалися впродовж 80-х років Аргентина, Замбія, Сомалі, Уганда, Сьєрра-Леоне, Еквадор, Гана і Танзанія. Всі ці країни, зафіксувавши процентні ставки, проводили інфляційну грошову політику. В результаті ставу відсотка, скоректована на темпи інфляції, зокрема, реальний дохід по ощадних депозитах у всіх цих країнах був негативним протягом майже цілого десятиліття! Такими ж були і темпи економічного зростання.

Рынок капіталу, реальні процентні ставки і зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення в країнах, що розвиваються.

Країни з негативною реальною ставкою відсотка. Реальна ставка процента*Середні темпи зростання ВВП на душу населения в 1980 - 1990 рр.

1983 - 19851988 - 1990

Аргентина

-163-1179-1.7

Замбія

-16-77-2.8

Сомалі

-35-69-0.7

Уганда

-74-650.3

Сьєрра-Леоне

-37-41-0.9

Еквадор

-19-21-0.4

Гана

-46-15-0.4

Танзанія

-21-12-0.3

Реальна ставка відсотка дорівнює номінальній річній ставці по депозитах за вирахуванням темпу інфляції.

Джерело: World Bank, World Development Report (annual) і World Tables: 1990 - 1992 edition.

Висновок

Перераховані вище країни проводили політику руйнування механізму в нормальних умовах що надає приватним інвесторам позикові засоби і що направляє ці засоби в проекти, що умножають багатство. У відсутності механізму, що виконує цю життєво важливу функцію, всі ці країни в 80-х роках переживали економічний занепад. Країни, руйнівні свій ринок капіталу, платять високу ціну за свою економічну безрозсудність.

Размещено на Allbest.ru