Міжнародне економічне середовище

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТЬ І СТРУКТУРА МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДСИСТЕМИ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Природно-географічне середовище

2.2 Політико-правове середовище

2.3 Економічне середовище

2.4 Соціально-культурне середовище

2.5 Інформаційно-технічне середовище

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

міжнародне економічне середовище

Однією з відмінних рис світового господарства, починаючи з другої половини XX століття й до теперішнього часу, є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин (МЕВ). Відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, економічними групуваннями, окремими фірмами й організаціями. Вдосконалюється і перебудовується механізм реалізації МЕВ. Ці процеси виявляються в поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації фінансово-економічних зв'язків, глобалізації світового господарства, збільшенню відкритості національних економік, їх взаємодоповненні і зближенні, розвитку і зміцненні регіональних міжнародних структур.

Характерно, що всі ці процеси взаємодії, зближення, співробітництва носять суперечливий, діалектичний характер. Діалектика міжнародних економічних відносин полягає в тому, що прагнення до економічної незалежності, зміцненню національних господарств окремих країн призводить в підсумку до все більшої інтернаціоналізації світового господарства, відкритості національних економік, поглибленню міжнародного поділу праці.

Сучасні процеси розвитку МЕВ тісно взаємопов'язані з тим середовищем, в якому відбувається їх розвиток та потребує їх дослідження з точки зору системного підходу. Відомий дослідник С. Хоффман у статті "Теорія міжнародних відносин" ще у 1961 pоці з цього приводу писав: "Ідея систем безумовно має найґрунтовніше концептуальну основу. Вона дозволяє здійснити чітке розмежування між теорією міжнародних відносин і теорією зовнішньої політики, а також сприяє успішному розвитку як однієї, так і іншої" [12, с.156].

Кожна система, в тому числі й політична система та система міжнародних відносин, пов'язана - тим, що впливає на систему і з чим вона взаємодіє.

З огляду на це, дослідження міжнародного економічного середовища є одним з найважливіших та першочергових досліджень всієї сукупності зовнішньоекономічних відносин та потребує більш детально зупинитися на самому визначені даного поняття, що й визначає актуальність та важливість даного дослідження та визначає його мету. Тобто, для кращого розуміння і сприйняття данної теми потрібно поглиблено розглянути підсистеми міжнародного економічного середовища. Його природно-географічне середовище, політико-правове, економічне, соціально-культурне, інформаційно-технічне середовище.

Мета роботи - дослідити сутність та зміст міжнародного економічного середовища.

Завдання роботи:

- розкрити суть і структуру міжнародного економічного середовища;

- дати характеристику підсистем міжнародного економічного середовища;

- визначити роль України у міжнародному економічному середовищі.

Предметом дослідження служить міжнародне економічне середовище.

РОЗДІЛ 1. СУТЬ І СТРУКТУРА МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

За своєю сутністю середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв'язків. При цьому розрізняють два види середовища: зовнішнє середовище (оточення системи) і внутрішнє середовище (контекст системи).

Внутрішнє середовище МЕВ--це внутрішня будова системи МЕВ разом з її внутрішніми законами існування, функціонування і розвитку.(ЗЕД, управління, суб'єкти, форми і види, внутрішні закони) [2, с.144].

Зовнішнє середовище МЕВ--це зовнішні по відношенню до суб'єктів МЕВ умови реалізації форм і видів різних видів МЕВ, що поділяються:

1.За сферами впливу на: природно-географічне, політико-правове, економічне, соціально-культурне середовище.

2.За безпосередністю впливу, дії:

а) умови і фактори прямої(безпосередньої) дії - міжнародні організації, міжнародні правові норми, торговельні представництва, комунікаційні мережі. Також це все становить інфраструктуру МЕВ.

б) умови і фактори непрямої(посередньої) дії [7, с.64].

Згідно системного аналізу політичного життя Д. Істона, політична система розглядається в динаміці - як цілісний організм, що знаходиться у постійній взаємодії з оточуючим середовищем і постійно "звіряє" свої "відповіді" з станом і реакцією своїх елементів (у формі політичних дій, урядових актів та інших заходів тощо). У свою чергу, ця зворотня реакція системи є початком нового циклу її взаємовідносин з середовищем, сприяє певним змінам в оточуючому середовищі, а потім продиктовує нові "вимоги" та "підтримки", які потребують нових "відповідей" [19, с.98].

Різну ступінь складності міжнародної економічної системи відображає поняття "структура", яке має три аспекти:

1) співвідношення елементів міжнародної системи;

2) спосіб організації елементів у дану систему;

3) сукупність примусів і обмежень, які випливають із існування міжнародної системи для її елементів.

Як приклад розглянемо систему, структуру і середовище міжнародних відносин на прикладі Європейського Союзу (ЄС). Структура ЄС є способом організації економічного, дипломатичного, воєнно-політичного, культурного та інших взаємовпливів держав, які входять до його складу. По відношенню до ЄС середовищем буде виступати сукупність інших держав, а також різних міжнародних організацій на різних рівнях (регіональному, політичному, економічному і т.д.). Кожний із елементів цього середовища справляє певний вплив на функціонування і розвиток системи Європейського Союзу. Результатом будуть як зміни в системі, так і реакція ("відповіді") на ці впливи з боку ЄС.

Абсолютна більшість авторів з MЕB відзначають як специфічну особливість соціального середовища глобальної міжнародної системи її, за виразом Д. Істона, "інтрасоцієтальний характер". Тобто, мова йде про "внутрішнє оточення" або "контекст" - сукупність факторів, які справляють вплив на глобальну міжнародну систему, нав'язуючи обмеження і змушуючи її до розвитку. В найзагальнішому вигляді можна сказати, що такою сукупністю факторів є цивілізаційні зміни.

Разом з тим, визначаючи сукупність елементів міжнародного економічного середовища, не можна не відзначити той факт, що відповідно до системного аналізу вплив кожного з факторів системи може справити досить суттєвий вплив на всю систему в цілому. З огляду на це, кожний з елементів потребує ретельного дослідження й аналізу, що потребує відокремлювати дані елементи на окремі підсистеми. Сутність та значення цих підсистем ми й розглянемо в наступному розділі.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДСИСТЕМИ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Природно-географічне середовище існування МЕВ

Найголовніші умови і фактори, що впливають на розвиток МЕВ, пов'язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи відсутності тих чи інших ресурсів у різних країнах. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а відповідно, грає значну роль у розвитку МЕВ. Наприклад: у країнах з теплим кліматом збирають по два урожаї; морські країни встановлюють між собою економічні зв'язки морським транспортом; країни одного материка використовують автомобільний і залізничний транспорт.

Не менш важливу роль грає геополітичне розташування країни - це розташування по відношенню до інших країн на шляху чи на перетині різноманітних інтересів суб'єктів світового господарства. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів, спеціалізуються на наданні посередницьких послуг фінансового, комерційного і транспортного типу [10, с.23].

2.2 Політико-правове середовище

Різні країни відрізняються одна від одної своїм політико-правовим середовищем. Вирішуючи питання про встановлення ділових відносин із тієї або іншою країною, слід враховувати принаймні чотири чинники.

Ставлення до закордонних закупок. Деякі країни ставляться до таких закупок дуже прихильно, інші - різко негативно. Одні країни залучають до себе капіталовкладення, пропонуючи іноземним вкладникам пільги і послуги при виборі місць розміщення підприємств, інші - вимагають від експортерів дотримання імпортних квот, блокують деякі валюти, ставлять за умову введення в керівництво створюваних підприємств великої кількості своїх громадян тощо.

Політична стабільність. Стабільність країни у майбутньому - ще одна проблема. Часта зміна уряду, різка зміна політичного курсу можуть призвести до конфіскації власності іноземної фірми, блокування її валютних резервів, введення імпортних квот чи нового оподаткування. Закордонним фірмам можливо буде вигідно займатися підприємницькою діяльністю навіть у країні з хиткою політичною стабільністю. Проте це неодмінно відіб'ється на характері їх підходу до фінансових і ділових питань.

Валютні обмеження. Іноді уряди блокують власну валюту або забороняють її переведення у будь-яку іншу. Звичайно продавець намагається отримати дохід у валюті, якою він може користуватися. Якщо це неможливо, він прийматиме блоковану валюту за умови, що на неї можна придбати товари, які йому потрібні, або товари, які він зможе продати десь в іншому місці на зручну для нього валюту. У гіршому випадку продавцю, що має справу з блокованою валютою, очевидно, доведеться вивозити свої гроші з країни, де розташована його фірма, у вигляді "неходових" товарів, які він зуміє продати в іншому місці тільки зі збитком для себе. Окрім валютних обмежень, великий ризик для продавця на закордонних ринках пов'язаний і з коливаннями обмінних курсів валют.

Державна машина. Цей чинник визначає ступінь ефективності системи допомоги іноземним компаніям із боку держави, що їх приймає. Йдеться про наявність ефективної митної служби, досить повної ринкової інформації та інших чинників, що сприяють підприємницькій діяльності [12, с.175].

2.3 Економічне середовище

Не менш важливою виступає підсистема економічного середовища МЕВ. Так, плануючи вихід на зовнішні рийки, спеціаліст із міжнародного маркетингу повинен вивчити економіку кожної країни, що його цікавить. При цьому важливо, щоб дослідження різних країн базувалися на аналізі матеріалів, побудованих за заздалегідь продуманим методом. Основне завдання в дослідженні економічного середовища - вивчення характеристик ринків чи їх особливості. Інакше кажучи, класифікація світового ринку за групами країн, схожими за своїм економічним середовищем [19, с.212].

При цьому привабливість країни як експортного ринку визначається двома характеристиками. Перша з них - це структура господарства. Вона визначає потреби країни в товарах і послугах, рівні доходів і зайнятості тощо.

Виділяють чотири типи господарських структур.

Країни з економікою типу натурального господарства. У межах такого типу економіки переважна більшість населення займається найпростішим сільськогосподарським виробництвом. Більшу частину своєї продукції вони споживають самі, а решту обмінюють на прості товари і послуги. У таких умовах експортер має мало можливостей. Цей тип економіки характерний для найменш розвинутих країн, яких сьогодні налічується понад 40 (переважно розташовані в Африці).

Країни-експортери сировини. Такі країни багаті одним або кількома видами природних ресурсів, зате обділені в інших аспектах. Подібні країни є вигідними ринками для збуту видобувного устаткування, інструментів і допоміжних матеріалів, вантажно-розвантажувального устаткування, вантажних автомобілів. Залежно від чисельності іноземців, котрі постійно проживають у країні, та заможних місцевих правителів і землевласників, вона може бути також ринком збуту товарів широкого вжитку і предметів розкоші.

Країни, що промислово розвиваються. У таких країнах обробна промисловість дає уже від 10 до 20 % валового національного продукту. У міру розвитку обробної промисловості ці країни все більше заінтересовані в імпорті текстильної сировини, сталі й виробів важкого машинобудування й усе менше в імпорті готових текстильних виробів, паперових товарів та автомобілів Індустріалізація зумовлює появу нового класу багачів і невеликого але постійно зростаючого середнього класу, яким необхідні товари нових типів, причому частину цих потреб можна задовольнити тільки за рахунок імпорту.

Промислова розвинуті країни. Ця категорія країн є основним експортером промислових товарів. Вони торгують цими товарами між собою, а також вивозять їх у країни з іншими типами господарської структури в обмін на сировину і напівфабрикати. Великий розмах і розмаїття виробничої діяльності роблять промислово розвинуті країни багатими на ринки збуту для будь-яких товарів [16, с.25].

Другий економічний показник - характер розподілу прибутків у країні. На розподіл прибутків впливають не лише особливості господарської структури країни, а й її політична система. За характером розподілу прибутків країни можна класифікувати на такі групи: країни з дуже низьким рівнем сімейних доходів; країни з переважно низьким рівнем сімейних доходів; країни з дуже низьким і дуже високим рівнями сімейних доходів; країни з низьким, середнім і високим рівнями сімейних доходів; країни з переважно середнім рівнем доходів.

2.4 Соціально-культурне середовище

У кожної країни свої звичаї, свої правила, свої заборони, що визначає та впливає на стан зовнішньоекономічних відносин даної країни. При аналізі даної підсистеми необхідно насамперед з'ясувати, як сприймає закордонний споживач ті або інші товари і як він використовує їх. Незнання культурного середовища суттєво знижує встановлення зв'язків між різними країнами та окремими суб'єктами економічної діяльності даних країн. Відрізняються країни одна від одної і прийнятими в них нормами поведінки в діловому світі. Перед проведенням переговорів в іншій країні бізнесмен повинен проконсультуватися стосовно цих особливостей. У кожній країни (і навіть в окремих регіонах усередині країни) свої культурні звичаї, свої переваги, які діяч ринку повинен знати.

В найзагальнішому вигляді можна сказати, що такою сукупністю соціально-культурних факторів є цивілізаційні зміни. Сучасні соціологи, політологи, історики найчастіше під цивілізацією мають на увазі сукупність унікальних економічних, соціальних, політичних, духовних, моральних, психологічних, ціннісних та інших структур, які відрізняють одні історичні спільноти людей від інших. Тобто, поняття "цивілізація" означає в першу чергу рівень соціального прогресу суспільства на певному історичному етапі його розвитку [8, с.41].

Дослідження соціально-культурного середовища приділялася значна увага з боку різних дослідників, що сприяло виникненню різноманітних теорій та визначення ступеня важливості даної підсистеми. Не будемо зупинятися на кожній з них окремо, виділимо лише так званий цивілізаційний підхід:

1) цей підхід орієнтований на пізнання міжнародних відносин з урахуванням специфіки країн і регіонів;

2) орієнтація на врахування специфіки передбачає уявлення про міжнародні відносини як багатолінійний, багатоваріантний процес;

3) цивілізаційний підхід не відкидає, а, навпаки, передбачає цілісність, єдність людської історії. Цивілізації як цілісні системи можна порівнювати одна з одною. У результаті такого підходу політика держави, групи держав, будь-якого міжнародного актора взагалі розглядається не сама по собі, а в порівнянні з політикою інших суб'єктів міжнародних відносин. Це дає можливість глибше зрозуміти міжнародні процеси, зафіксувати їх особливості в тих чи інших регіонах світу;

4) виокремлення певних критеріїв розвитку цивілізації дозволяє соціологам оцінити рівень досягнень тих або інших держав, народів і регіонів. Їх внесок у розвиток світової цивілізації, в тому числі у формування системи міжнародних відносин і створення системи міжнародної безпеки;

5) цивілізаційний підхід відводить належну роль в історичному процесі людському духовно-моральному та інтелектуальному факторам. У такому підході важливе значення для характеристики й оцінки міжнародних відносин і зовнішньої політики мають релігійні, культурні, соціоментальні та соціопсихологічні фактори.

Таким чином, погодимося з проф. П. Циганковим, багатогранні процеси, що пов'язані з властивою сучасному світу дихотомією єдності та плюралізму цивілізацій і культур, складають соціальне середовище (або контекст). Яке справляє суттєвий і зростаючий вплив на еволюцію та характер міжнародних відносин. Водночас не менше значення має позасоціальне середовище (екстрасоціальне), яке накладає свої обмеження і примуси на міжнародну систему [19, с.147].

2.5 Інформаційно-технічне середовище

Ще одним важливим елементом МЕВ є інформаційно-технічне середовище. Його вивчення включає аналіз розвитку економіки та інформаційних зв'язків як на рівні окремих суб'єктів МЕВ так й на рівні регіонів та всієї системи МЕВ в цілому.

З точки зору аналізу учасника МЕВ, таке дослідження полегшує вибір стратегії і тактики конкурентної боротьби в тих сферах економіки, в яких спостерігається або прогнозується відносне насичення ринку окремими видами товарів. Особливо важливим при цьому є конкурентний аналіз для експортних товарів чорних металів і деяких видів хімічної продукції в умовах несприятливої кон'юнктури ринків збуту, оскільки поставки їх на зовнішні ринки пов'язані із загостренням конкурентної боротьби [5, с.224].

Аналіз технологічного середовища передбачає оцінювання очікуваних змін у процесі науково-технічної конкуренції, прогнозування можливості появи принципово нових технічних засобів і технологій або можливості нетрадиційного використання відомих технологій і т.д.

Дослідження технологічного середовища проводиться з урахуванням науково-технічних тенденцій і змін, що відбуваються в науці і належать до даної галузі виробництва. Особлива увага приділяється передбаченню можливостей технологічного прориву, появі товарів із принципово новими характеристиками. Прогнозні оцінки є основою формулювання стратегії підприємства у сфері НДПКР. Вона охоплює вирішення таких питань, як розмір і структура бюджету науково-дослідних робіт, створення власної дослідницької бази, спільна з іншими фірмами наукова розробка проблем вдосконалення виробництва, придбання ліцензій тощо.

Аналіз технологічного середовища дає змогу порівняти суб'єкту МЕВ свої можливості з можливостями конкурентів із забезпечення належного технологічного рівня виробництва і високого науково-технічного рівня продукції, що виготовляється або знаходиться в стадії освоєння. У цілому, аналіз зовнішнього технологічного середовища дає можливість, в кінцевому результаті, визначити спрямованість впливу економічних, політичних, ринкових, соціальних, технологічних, конкурентних і міжнародних чинників на умови функціонування об'єктів управління. Це полегшує пошук відповідей на запитання про те, які зміни в зовнішньому оточенні вплинуть на поточну стратегію, які з них викличуть загрозу для її обґрунтованості, а які полегшать досягнення стратегічних цілей суб'єкта МЕВ [7, с.108].

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

міжнародне економічне середовище

Розглянувши сутність підсистем міжнародного економічного середовища, можна виділити три визначальні передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відкритість економіки. Головним у цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляції до відкритості, перехід від тоталітарно-директивної моделі товариства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається в трьох основних напрямках: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України відіграє створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відкритості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси [1, с.25].

В Україні ухвалено ряд законів, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про спеціальні (вільні) економічні зони" та ін. На початок 2000 р. в Україні діяло більше 8000 спільних підприємств і 2600 підприємств із 100 % іноземних інвестицій; у 2000 р. було залучено 792,2 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій в економіку України. Цей процес розвивається й далі. Є всі підстави стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні та інші передумови для поступового включення її економіки в світові процеси і структури (додаток В).

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Є й інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв'язки з країнами СНД, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу (структуру експорту й імпорту України подано в додатках А, Б).

Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під яким розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на теперішньому етапі, але й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємо-обмін національними валютами), об'єктивно зумовлений і практично безальтернативний.

Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати:

- по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці регіонального і глобального масштабу. Мова йде про такі галузі національного виробництва, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізних верстатів, прилади, побутова техніка і т.д.).

Високим науково-технологічним рівнем характеризується порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, поліамідні і поліпропіленові волокна). Великі потенційні можливості мають також агропромисловий комплекс України і галузі, пов'язані з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг;

- по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів і послуг;

- по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створення сприятливого інвестиційного клімату;

- по-четверте, введення твердої конвертованої національної валюти;

- по-п'яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітало- і працезабезпеченості порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їхніх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі (terms of trade) і призводить до суттєвих збитків [10, с.50].

Нарешті, варто неухильно здійснювати постійну гармонізацію національного зовнішньоекономічного законодавства з нормами ГАТТ/СОТ. Надзвичайно складною є проблема розробки відповідних механізмів включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури. Мова, очевидно, повинна йти не про безконтрольну лібералізацію зовнішньої торгівлі, як це відбувалося в попередні роки, а про поступовий, регульований з боку держави процес відкриття національного ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики стосовно власних товаровиробників і споживачів. Передбачається також досить жорстке валютне регулювання, сертифікація продукції за європейськими і світовими нормами та стандартами.

Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами могла б сконцентруватися в таких головних напрямках:

- відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників;

- забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;

- орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної

політики на світові стандарти і тенденції розвитку;

- гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;

- - підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках.

Механізми та інститути мікрорівня повинні забезпечувати вільний маневр підприємців усіх форм власності у світовому господарстві, свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків при здійсненні господарських операцій, перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємства.

Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та наявних оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи - 10-30 років, економічної системи - від 30 до 60 років [15, с.60].

Як свідчить практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.

Отже, з огляду на передумови, що об'єктивно існують, внутрішні і зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортне орієнтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового чинника економічного зростання. Ця модель знайшла своє практичне втілення не тільки в ряді країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки, але й у США при виході з Великої депресії 1930-х років.

Водночас, як показує досвід інших країн, впровадження експортно орієнтованої моделі супроводжується виникненням ряду проблем і суперечностей - це труднощі з освоєнням власної ніші на ринках розвинених країн; неопрацьованість механізмів повернення валютних коштів; асиметрія в цінах, що може призвести до розвитку так званого злидарського зростання; орієнтація на гіпертрофований експорт окремих видів товарів і послуг, що веде до виникнення "голландської хвороби" деіндустріалізації (теорія Рибчинського); залежність внутрішнього економічного зростання від можливої кон'юнктури світових ринків. Тому паралельно з впровадженням експортно орієнтованої стратегії має здійснюватися обґрунтована імпортозамінна політика (український комбайн, тролейбус, трамвай і т.д.). Необхідно вживати також відповідних протекціоністських заходів стосовно національних виробників за допомогою жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту і встановлення нетарифних бар'єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), які сприяють прискореному зростанню власного виробництва як базової структури включення України в сучасні цивілізаційні процеси [18, с.234].

При цьому необхідно відзначити, що Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес.

Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм ГАТТ/СОТ.

Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.

Важливого значення набуває також необхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів і послуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентні переваги національних економік у міжнародній торгівлі.

Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогосподарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна ґрунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої - максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів і послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

На підставі цього можна сформулювати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка, на наш погляд, має містити:

- створення потужного експортного сектору;

- зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;

- залучення іноземних інвестицій на основі створення спільних підприємств, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом;

- лібералізацію імпорту;

- здійснення закордонної підприємницької діяльності;

- формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг і т.д.);

- гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій;

- поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації;

- кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії.

Серед пріоритетів у розвитку експортного сектору варто назвати, в першу чергу, високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутову техніку), порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія в цих і деяких інших галузях досягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку й освоєння власної ніші на світових товарних ринках [12, с.365].

Другу групу пріоритетних галузей може скласти агропромисловий комплекс, спрямований, у першу чергу, на країни СНД і партнерів із числа країн, що розвиваються. Серйозні соціально-економічні й структурні перетворення на селі спроможні перевести сільське господарство і виробництво продовольства в розряд високоефективних галузей, що будуть визначати, поряд з іншими, експортний профіль країни в системі міжнародного поділу праці.

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть стати третім напрямком при формуванні експортного сектору України. За умови створення належної виробничої, соціальної і зовнішньоекономічної інфраструктури Україна може реально і стабільно підключатися до найбільш динамічних і вигідних позицій світової торгівлі.

Видобувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектору. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються постійним попитом на світових ринках і спроможні при кардинальній реконструкції металургійних заводів, рудників і шахт підсилити експортний потенціал України.

Зокрема, важливим є експортний потенціал чорної металургії. Сьогодні Україна не тільки входить до першої п'ятірки країн - виробників сталі, але й виробляє її більше за всіх на душу населення. Потужна металургійна база, очевидно буде залишатися однією з головних складових експортного сектору України, надаючи можливість реалізувати на світовому ринку наявні переваги кваліфікованої, відносно дешевої робочої сили, власних природних ресурсів, розміщення виробництва, ефект масштабу, ліквідувати технологічний розрив у торгівлі з розвиненими країнами.

Нарешті, п'ятий пріоритетний напрямок пов'язаний із надзвичайно вигідним географічним положенням нашої держави. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу з євроазіатської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканського континенту можуть перетворитися на важливий канал валютних надходжень, що вимагає серйозних структурних перетворень у транспортній сфері, щоб підняти її до рівня світових стандартів.

Серйозною передумовою виходу України на світові ринки є забезпечення внутрішньоекономічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.). Як показує досвід "старих" і "нових" індустріальних держав, в умовах демонетизації золота головною гарантією введення і підтримки валютної конвертованості є товарна конвертованість. Тільки за наявності потужного і всезростаючого потоку на світові ринки конкурентоспроможних товарів і послуг, що користуються постійним попитом, буде і відповідний попит на національну валюту, а значить і її конвертованість у валюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як чинник стабілізації національної валюти і регулювання її поточного курсу.

Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів. Важливе значення має залучення іноземних інвестицій - важливий додатковий чинник економічного відродження України, створення розвинутого експортного сектору. Основні принципи імпорту іноземного капіталу - надання закордонним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності, за винятком стартового періоду (2- 5 років), а також пільг, що надаються в спеціальних економічних зонах або у випадку включення СП у державні програми, що допускають відповідні пільги.

ВИСНОВКИ

Середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв'язків. Таке середовище можна розділити на внутрішнє і зовнішнє середовище.

За сферами впливу середовище МЕВ поділяють на природно-географічне, політико-правове, економічне, соціально-культурне середовище.

Природно-географічне середовище існування МЕВ - це сукупність природних та географічних умов, які впливають на особливості діяльності на рівні регіонів та країн. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а відповідно, грає значну роль у розвитку МЕВ.

Політико-правове середовище впливає на МЕВ не так у плані умов і факторів їхнього існування, як у плані їхнього розвитку.

Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країни - імовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів(страйків) і політичних актів типу тероризму, путчів.

Узагальнено, соціально-культурне середовище МЕВ можна звести до факторів, що випливають з поведінки людини. Переваги тих чи інших чуттєвих особливостей у великих групах людей зумовлюють виникнення певних потреб, що відповідно впливає на їхні запити і в кінцевому випадку відбивається на їхніх зовнішньоекономічних відносинах.

Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень в Україні є тісне співробітництво з індустріально розвиненими державами. По-перше, саме в цих країнах накопичено великий досвід ринкового господарювання, що може бути використаний в Україні, пристосований, адаптований до її специфічних умов і реалій. По-друге, налагодження економічного співробітництва з цими країнами виводить українські товари і послуги на потужні, вимогливі й жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить наших підприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з урахуванням витрат, якості, фактороінтенсивності, дизайну, маркетингу і т.ін. На цих ринках виробництво і зовнішня торгівля України в цілому мають перед собою світові орієнтири, що повинні сприяти прискоренню процесу органічного включення її економіки в господарські процеси і структури. Розширення і поглиблення контактів з індустріально розвиненими державами, їхніми підприємцями і бізнесменами буде стимулювати поглиблення економічних реформ в Україні. По-третє, взаємодія із західними державами створює можливості одержання і прямої (цільової) фінансової підтримки для формування ринкової інфраструктури в Україні (мала приватизація, розвиток придатного підприємництва, підготовка і перепідготовка кадрів і т.ін.) та іноземних інвестицій, технологій, сучасного менеджменту, що вкрай необхідні в умовах ринкової трансформації економіки. Слід зазначити, що всі перераховані форми економічного спілкування тією чи іншою мірою знайшли своє втілення у практиці зовнішньоекономічних зв'язків України з розвиненими державами. Але це тільки перші кроки, і Україна потребує істотного посилення взаємодії з західним світом, помітного кількісного нарощування і якісного вдосконалення економічних взаємовідносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бабанін О. Деякі проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України // Зовнішня торгівля. - 2000. - № 1.

2. Бернштам М.С. Продуктивные деньги: стратегия запуска неинфляционного економического роста в России // ЭКО. - 1995. - № 3.

3. Білорус О.Г., Лук'яненко Д.Г. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія. - К., 2001. Галицькі контракти. - 1997. - № 2.

4. Внешнеторговельные сделки / Составитель И.С. Гринько. - Сумы, 1994.

5. Дениэлс Дж.Д., Радеба Ли X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. - 6-е изд. - М., 1994.

6. Державне регулювання економіки: Підруч. для ВНЗ. - 2-ге вид. / За ред. І.P. Михасюка. - К., 2000.

7. Киреев А.П. Международная экономика в 2-х тт. Т.1.:Международая микроэкономика: движение товаров и факторов производства: Уч. пособие. - М.: Международные отношения, 2001. - 416 с.

8. Кириченко А.А. Внешняя торговля Украины на пороге третьего тысячелетия // Внешняя торговля. - 1999. - № 1-2.

9. Кириченко О.А. Деякі аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України. - 1997. - № 7.

10. Кириченко О.А. Стан, тенденції та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України // Зовнішня торгівля. - 1998. - № 1.

11. Мерль М. Соціологія міжнародних відносин К.: КНЕУ, 2000. - 350 с.

12. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник.-К.: КНЕУ, 2003. - 948 с.

13. Петри А.П. Уроки Східної Азії // Проблеми економічного розвитку. - 2000. - №1.

14. Показники єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: Стат. бюлетень. - К., 1999.

15. Соколенка C.I. Глобалізація і економіка України. - К., 2001.

16. Соколенка С.И. Глобальные рынки XXI столетия. Перспективы Украины. - К., 1998.

17. Тенденції української економіки. Березень 2003 / Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства. - К., 2000.

18. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навчальний посібник: 2-ге вид., випр. і доп./ За заг. ред. А.І. Кредісова. - К.:ВІРА-Р, 2002.-552с.

19. Цыганков П.А. Международные отношения: Учебн. пос. - М., 1996. -640 с.

Размещено на Allbest.ru