Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

тема:

Розроблення цінової політики на підприємствах та її оптимізація



Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти цінової політики на підприємствах в ринкових умовах

1.1 Основні фактори і умови ціноутворення

1.2 Сутність основних методів ціноутворення

1.3 Порядок ціноутворення

2. Вдосконалення цінової політики підприємства ТОВ «Едемо»

2.1 Резерви зниження операційних витрат ТОВ. «Едемо»

2.2 Оптимізація асортименту товару ТОВ «Едемо»

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

У ринкових умовах ціна як один з важливих елементів маркетингового інструментарію суттєво впливає на діяльність підприємства. Зумовлено це її основною функцією, яка спрямована на одержання запланованого рівня прибутку в процесі реалізації продукції. За допомогою ціни реально можуть створюватися на підприємстві умови, що необхідні для досягнення маркетингових цілей у довгостроковій чи короткостроковій перспективах. У наш час ціна залишається інструментом конкуренції, перерозподілу ресурсів, переливу капіталів, одним з основних факторів, що визначають кон'юнктуру ринку.

Ціни і ціноутворення є важливими складовими функціонування ринкового механізму. Перехідний характер сучасної української економіки і відсутність досвіду господарювання в умовах ринкових відносин, що розвиваються, викликають великі труднощі у підприємств і окремих підприємців щодо правильної орієнтації в різноманітті цін. Однією з найбільш важких і хворобливих проблем стало вільне ціноутворення внаслідок лібералізації цін. Тому виникає необхідність проведення власної, ефективної для підприємця, цінової політики.

Ефективне ціноутворення визначається врахуванням комплексу економічних, політичних, соціальних та психологічних факторів, прогнозуванням кон'юнктури ринків окремих товарів і послуг, повним використанням внутрішнього економічного потенціалу підприємств, застосуванням активних форм проведення цінової політики. Побудова і реалізація на підприємстві такого ефективного механізму ціноутворення потребує від виконавців широких теоретичних знань і практичних навичок в цій сфері діяльності.

У межах загальної політики ціноутворення підприємство об'єднує в інтегровану систему окремі рішення: взаємозв'язок цін на товари та послуги, періодичність застосування знижок і змін ціни, відносини з конкурентами, метод встановлення цін на нові товари.

Обрана тема для курсової роботи є досить актуальною для української економіки. Питання формування цінової політики для будь-якого підприємства являється вельми складним і важливим, адже від цін багато в чому залежать досягнуті комерційні результати, а правильна чи помилкова політика цін справляє довгострокову дію на все підприємство та його подальшу діяльність. Разом з тим, як показує досвід, помилки саме у ціновій політиці закінчувалися крахом навіть для великих компаній.

Метою написання даної курсової роботи є вивчення особливостей цінової політики ТОВ «Едемо», її впливу на фінансові показники діяльності, а також обґрунтування напрямів удосконалення цінової політики досліджуваного підприємства. Об'єктом дослідження виступає цінова політика ТОВ «Едемо», предметом - методи ціноутворення на досліджуваному підприємстві та оптимізація цінової політики на даному підприємстві.

Поставлена мета вимагає послідовного вирішення ряду завдань, зокрема:

1) охарактеризувати суть, фактори та етапи ціноутворення на підприємстві;

2) проаналізувати вплив цінової політики на господарську діяльність;

3) розглянути цінові стратегії підприємств в умовах ринкової економіки ;

4) навести класифікацію методів ціноутворення, провести їх аналіз;

Для реалізації вищеназваних задач дипломної роботи використовуються загальнонаукові методи дослідження, методи економічного аналізу та економіко-математичні і статистичні методи, фінансово-економічні розрахунки.

1. Теоретичні аспекти цінової політики підприємства в ринкових умовах

1.1 Основні фактори та умови ціноутворення

Ціна -- найбільш важливий показник для компанії, оскільки її головна функція полягає в забезпеченні доходу від продажу товарів; всі фірми, крім тих, що продають стандартні вироби на ринку чистої конкуренції, змушені приймати рішення по цінах. В ряді галузей (де панують монополії або мають місце такі тенденції) ціноутворення відіграє вирішальну роль в комплексній програмі маркетингу і, крім того, є об'єктом пильної уваги, а нерідко і прямого впливу законодавства і державних служб.

Фактори ціноутворення можна поділити на зовнішні та внутрішні.

Основними ціноутворюючими факторами є величина і динаміка попиту та пропозиції продукції. Ринок та попит встановлюють верхню границю рівня цін, а витрати -- нижній. Кінцеві споживачі та покупці промислових товарів врівноважують ціну на товари та види послуг із врахуванням отриманої вигоди від можливості мати чи користуватися товаром чи послугою. Проте степінь свободи формування продавцем ціни змінюється в залежності від типу ринку.

Економісти виділили чотири типів ринків, кожний із яких вказує на свої вимоги в ціноутворенні. Явище у світі рідкісне, однак цілком реальне, коли монополістом виступає державна організація або компанія з товаром-новинкою, аналога якому поки що немає. Йдеться про чисту монополію. У цій ситуації організація поводить себе по-різному. Може відпускати продукцію за ціною, нижчою за собівартість. Покриває збитки за рахунок дотацій з бюджету, що має місце при продажу деяких контрольованих державою промислових товарів. Допускається варіант, коли держава чи сама фірма встановлює певну мінімальну або так звану справедливу норму прибутку. Це дає змогу забезпечувати нормальну роботу виробничих структур. Зустрічається варіант, коли фірма-монополіст встановлює високу ціну (аби лише сприйняв її ринок), одержуючи прибуток. Трапляється це рідко, адже через податки держава обмежує встановлення високої ціни, та й конкуренти завжди напоготові -- починають пропонувати ідентичні товари за нижчою ціною.

При монополістичній конкуренції ринок містить велику кількість покупців та продавців, при чому останні змінюють окремі характеристики товарів і, відповідно, їх ціну. Продавці можуть розмножити характеристики і якість самого товару, його стилю чи супроводжуючого обслуговування, що призводить до виникнення деякого діапазону цін. Покупці готові платити різні суми, беручи до уваги відмінні якості товару. Продавці намагаються індивідуалізувати пропозицію для різних споживчих сегментів, і за винятком ціни, широко використовують для цього торгові марки, рекламу та персональний продаж. Оскільки на ринку діє багато конкурентів, кожна окрема компанія попадає під менший вплив маркетингових стратегій інших конкурентів, ніж на олігополістичних ринках.

При олігополістичній конкуренції ринок складається із декількох продавців, кожен з яких значно відчуває вплив цінової політики та маркетингової стратегії іншого. Продукція може бути однорідною (сталь, алюміній) чи неоднорідною (автомобілі, комп'ютери). На ринку функціонує незначна кількість продавців, оскільки новим продавцям проникнути на такий ринок нелегко. Кожний продавець постійно слідкує за змінами стратегій та діями конкурентів. Якщо сталеливарна компанія знизить ціну на 10%, покупці швидко переметнуться до цього постачальника. Інші виробники сталі повинні відповісти зниженням своїх цін чи збільшенням рівня обслуговування. Олігополіст ніколи не впевнений в тому, що, знижуючи ціну він отримає постійні переваги. І навпаки, якщо олігополіст збільшує свої ціни, його конкуренти можуть не наслідувати його приклад, і йому прийдеться вибирати: повертатися до попередніх цін чи втратити своїх покупців на користь конкурентів.

При чистій конкуренції ринок складається із великої кількості продавців та покупців однорідних товарів. Жоден покупець чи продавець не має великого впливу на існуючу ринкову ціну. Продавець не може встановити ціну вище існуючої, тому що покупці можуть знайти будь-яку необхідну кількість такого товару по більш низькій ціні. Якщо ціна та прибуток збільшуються, на ринку можуть легко з'явитися нові продавці. На ринку чистої конкуренції роль маркетингових досліджень, розвитку виробництва, ціноутворення, реклами та стимулювання збуту є мінімальною або взагалі прямує до нуля. Таким чином, продавці на цьому ринку не витрачають багато часу на створення маркетингової стратегії.

Отже, виходячи з короткої характеристики різних типів ринку, можна переконатися в тому, що у кожному з них, за винятком ринку чистої конкуренції, фірмі слід передусім зайнятись підготовкою продуманої методики розрахунку цін на вироблену продукцію, чи на ту, яка тільки народжується у дослідних лабораторіях.

Політика ціноутворення -- це комплекс заходів, до якого належить визначення ціни, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку фірми. [16, c.194]

Політика цін традиційно є одним із елементів конкурентних стратегій з кількох причин. По-перше, ціна -- один із основних інструментів у конкурентній боротьбі. По-друге, за низького рівня доходів населення відповідна ціна дає змогу виробникам продати, а покупцям придбати товари чи послуги. По-третє, ціна -- це чітко і просто вимірювана змінна, яка традиційно використовується в економічних розрахунках фірми. По-четверте, в ринковій економіці ціна є надійним зрівнювачем попиту та пропозиції товарів чи послуг.

Цінова політика підприємства в умовах ринкової економіки тісно пов'язана з його цілями у сфері комерційної діяльності. Підприємства можуть мати різні цілі і відповідно впроваджувати різну цінову політику. Чим краще компанія орієнтується в своїх цілях, тим простіше їй встановити ціну на товар.

Найбільш частіше зустрічаються наступні цілі ціноутворення:

q Виживання -- у випадку, коли фірма працює з перевантаженням, в умовах інтенсивної конкуренції, різкого спаду платоспроможного попиту. Ціни знижуються: в даному випадку не до великого прибутку, необхідно хоча би перекрити витрати. Це задача лише на найближче майбутнє, вона не може бути довготерміновою. Але в кризовій ситуації дана стратегія дозволяє залишитися на ринку, зберегти кадровий, виробничий та збутовий потенціал.

q Максимізація поточного прибутку -- політика швидкого одержання найбільш можливого прибутку, готівки, найбільш швидкого обороту капіталу. При цьому фірма, перебільшуючи ціну продажу, концентрує увагу на поточній ситуації, як правило, не на користь довготерміновим перспективам, не звертаючи уваги на конкурентів і навіть на юридичні обмеження. Така політика на практиці в більшості випадків виявляється недоречною. Оскільки, це саме той випадок виявлення недалекоглядності, коли компанія задовольняється поточними фінансовими показниками, не думаючи про довготермінові досягнення і про майбутнє.

q Максимізація поточних доходів-- основана на максимізації доходу від продаж в умовах, коли встановити з точністю витрати (включаючи непрямі) виявляється неможливо. Більшість керівників фірм впевнені, що така стратегія дозволяє забезпечити довготермінову максимізацію прибутку і збільшення ринкової частки.

q Максимізація росту продажів -- стратегія, що допускає найнижчі із можливих ціни в розрахунку на те, що завоювання найбільшої ринкової частки призведе в кінцевому результаті до отримання великого прибутку. Ця так звана проникаюча ринкова ціна допустима, якщо: ринок надто відчутний до цінових змін, так що їх зниження забезпечує ріст ринкової частки; витрати на виробництво та розподіл (збут) продукції можуть суттєво знизитися із вдосконаленням навиків у праці з даним товаром; низькі ціни здатні позбавити від наявних та можливих конкурентів.

q Різновидом цієї цілі є досягнення визначеної частки ринку. Наприклад, компанія намагається збільшити свою ринкову частку з 10% до 15% в рік. У зв'язку з цим вона намагатиметься встановити таку ціну та проводити таку маркетингову програму, щоб досягнути поставленої мети.

q “Знімання вершків”, максимальне ковзання по сегментам ринку -- стратегія, основана на швидкому оновленні продукції, на зміні сегментів ринків. На новий продукт встановлюється максимально можлива ціна; після цього, як продажі знизяться, встановлюється нова ціна -- для наступного (за рівнем доходів) сегменту ринка і т.д. Така стратегія доцільна, якщо: значна кількість покупців створює терміновий попит на товар; витрати на виробництво товару малими партіями не настільки високі, щоб знищити всі його переваги, досягнуті в результаті високої ринкової мобільності; висока ціна не приверне увагу інших конкурентів; висока ціна підтримує думку про те, що даний продукт -- найвищої якості.

q Лідерство за якістю товару -- компанія здатна підтримати високі ціни на свої товари, що обумовлені вищим рівнем якості і значними витратами на розробку питань якості. Вона в змозі собі дозволити досягнення цілі лідерства в якості, при більш низьких цінах, чим у її конкурентів.

А також,

q Створення відповідного уявлення (іміджу) про фірму.

q Проникнення на нові, в тому числі й зовнішні ринки.

q Максимізація прибутку від продажу всієї наявної номенклатури товарів, а не якого-небудь одного з них.

q Підвищення репутації фірми серед оптових фірм, які реалізують її товари.

q Підтримка основних складових комплексу маркетингових засобів.

Ціна може встановлюватися з метою збереження заохочення покупців до появи нового товару, підтримки торгових посередників чи навіть для захисту від втручання держави. Для популяризації товару чи привернення більшої кількості споживачів в роздрібній торгівлі ціни можуть бути тимчасово зниженими. Ціни на одні види товарів можуть встановлюватися таким чином, щоб сприяти збуту інших товарів асортиментної групи. Отже, ціни можуть відігравати вирішальну роль в досягненні поставлених цілей на всіх рівнях товарної політики компанії. Проте вказані цілі цінової політики співвідносяться між собою, далеко не завжди співпадаючи. На різних етапах свого розвитку фірма приділяє пріоритетну увагу різним цілям.

Таким чином, серед головних проблем ціноутворення можна виділити наступні:

- вибір способу ціноутворення,

- адаптація ціни до змін обставин та можливостей;

- сприймання зміни цін споживачами та еластичність попиту;

- цінова політика в умовах конкурентної боротьби.

Розв'язання даного комплексу проблем вирішальним чином залежить від рівня фахової майстерності керівництва організації.

1.2 Сутність основних методів ціноутворення

Вибір ринкової стратегії визначається трьома основними факторами: витратами, попитом і конкуренцією. Відповідно, всі методи ціноутворення також можна поділити на три групи [24, c.196]:

· методи, орієнтовані на витрати:

— метод витрати плюс прибуток (оправданий при встановленні базової ціни на новий товар, на товари, що виготовляються на замовлення; в військово-промисловому комплексі, космічних програмах, масштабному будівництві, урядових замовленнях);

— аналіз беззбитковості та забезпечення цільового прибутку (більш гнучкий інструмент, за допомогою котрого визначається гранична ціна, яка дорівнює змінним витратам; ціна беззбитковості, що відповідає точці беззбитковості; цільова ціна, що забезпечує отримання запланованого прибутку).

· методи, орієнтовані на попит:

— параметричні методи ціноутворення (визначається залежність між ціною або витратами на виробництво і реалізацію продукції та параметрами, що належать до параметричного ряду. Методика доцільна при визначенні ціни на новий товар на стадії проектування): метод питомої ціни; кореляційно-регресивний аналіз; метод структурної аналогії; агрегатний метод; метод визначення ціни на основі коефіцієнта технічного рівня;

— метод встановлення ціни на основі економічної цінності товару для споживача;

— метод визначення цінових порогів;

— сумісний аналіз;

— експеримент;

— метод „кидання стріл”;

· методи, орієнтовані на конкуренцію:

— метод поточних цін (на рівні цін конкурентів при виборі стратегії наслідування лідера; трохи нижче цін конкурентів - для стратегії захоплення сегменту ринку; трохи вище цін конкурентів - для стратегії цінового лідера);

— тендерне ціноутворення (відбувається на основі закритих торгів, де завданням фірми-учасника є призначення найбільшої ціни, котра водночас була б меншою за найнижчу ціну, запропоновану іншими учасниками тендеру).

Найпростіший метод ціноутворення -- прейскурантний, - є простим додаванням до розрахованої собівартості одиниці товару величину, що відповідає заданому відсотку прибутку. Це так звана первинна ціна, регулювання якої і є змістом цінової стратегії маркетингу. Відповідна формула для визначення первинної продажної ціни виглядає наступним чином:

Ц = В: (1- Н_п), (1.1),



де

— Ц - ціна продажу;

— В - витрати виробництва (прямі та непрямі ) та оборот;

— Н_п - планова норма прибутку в процентах від ціни продажу.

Прейскурантний метод ціноутворення надто простий і на перший погляд привертає увагу тим, що дозволяє фірмі створити своїм підлеглим на місцях чіткий алгоритм для рішення окремих задач ціноутворення. Більшість вважає, що такий метод -- найнадійніший і для продавця, і для покупця: при загостренні попиту покупець гарантований від спроб взяти із нього зайве; продавці, у свою чергу, із гарантією повернуть вкладений капітал. Ще одна перевага такого підходу лежить у збереженні суттєвої залежності ціни від величини витрат виробництва. Але він багато в чому нелогічний та неефективний, оскільки не враховує поточний попит і тому не дає можливості встановити оптимальну ціну. Проте ефективність прейскурантного ціноутворення ( визначення ціни в залежності від витрат виробництва ) виявляється при умові напруженої роботи над мінімізацією витрат виробництва, даний підхід доцільний при забезпеченні абсолютного лідерства за витратами і створює можливість для реалізації стратегії “ціна -- кількість”.

Також, ціна може бути орієнтована на прискорення обороту капіталу. При величині інвестицій 1 000 000 грн., запланованому об'ємі продаж в 50 000 од. і потребі 20% обороту капіталу, при собівартості одиниці товару 16 грн.,ціна дорівнюватиме:16+0,20х 1000000: 50000=20грн.

Проте в цьому випадку виробник повинен передбачити, що об'єм продаж може не досягнути запланованого рівня. Тут визначальну роль відіграє інформація про постійні витрати та витрати, що знаходяться в залежності від об'єму виробництва та продаж.

Метод поточної ціни. Такий підхід приваблює компанії, які в своїй роботі бажають йти за лідером, що вже має тверді позиції на ринку. При цьому припускається, що фірма, яка має досвід роботи, знає ціни, прийняті для даного ринку. До такого методу вдаються і в тих випадках, коли рівень витрат важко виміряти. В такому разі припускають, що ціна, яка встановилась на ринку, є результатом оптимального спільного рішення фірм даної галузі промисловості. Така ціна дозволяє досягти прийнятого рівня окупності капіталовкладень. В першу чергу цей метод використовується на ринку однорідних товарів, таких, як харчові продукти, сировинні матеріали. Тут в умовах дуже сильної конкуренції фірмам навіть не доводиться приймати рішень по цінах. Основним їх завданням є контроль власних витрат виробництва.

На олігополістичному ринку рівень цін визначається метою, яку ставить перед собою домінуюча на ринку фірма або негласна угода між всіма учасниками. За цієї ситуації компанія, яка бажає збільшити свою частку на ринку, повинна користуватися іншими, ніж цінова конкуренція, засобами для збільшення попиту на свій товар. Це може бути досягнуто за допомогою реклами, поліпшення сервісного обслуговування, підвищення надійності виробів, внесення інших змін, що впливають на рішення покупця про придбання. Істотним недоліком цього методу є те, що компанія практично відмовляється від проведення самостійної цінової політики, прирікаючи себе на пасивне наслідування інших.

Ціни можуть встановлюватися у розрахунку на максимізацію математичного очікування прибутку. Такий метод часто застосовується, якщо необхідно експериментальним шляхом знайти оптимальну ціну продажу товару, аналоги якого відсутні на ринку. Його суть в наступному. Припустимо, що відносно низька ціна продукту (наприклад,8.5 грн.) дає невеликий прибуток (наприклад, 1 грн.) з високою імовірністю здійснення продажу (наприклад, 0,81 на умовах раніше обумовленого періоду часу); тоді математичне очікування прибутку може бути оцінене величиною 0,81 грн. При ціні одиниці товару в 11 грн. прибуток від його продажу збільшується до 3.5 грн., проте імовірність продажу явно знизиться, наприклад, до величини 0.3; тоді математичне очікування прибутку складе 3.5х0.3=1.05 грн. Із збільшенням ціни до 1.5 грн. прибуток від продажу одиниці товару збільшується до 7.5 грн., проте імовірність укладання договору понизиться (наприклад, до 0.01); в останньому випадку очікування прибутку відповідає сумі 0.075 грн.

Достатньо побудувати дещо більш детальний графік і вияснити ціну, при якій очікування прибутку максимізується , - і задача вирішена.

Якщо ринок стабільний і на ньому немає тих, хто самостійно може вплинути на ціну, тим самим створюються умови для стабільності кінцевих цін продажу та використання методу узгодження претензій партнерів по збуту. Наведемо приклад цього методу.

Так ,наприклад, якщо відома роздрібна ринкова ціна на запропоновану до виробництва та продажу пральну машину в розмірі 150$, то може бути розрахована наступна калькуляція: прибуток роздрібного торговця -- 20%, а його витрати -- ще 10% ціни, внаслідок чого оптова ціна, за якою він отримує товар, повинна бути 150(1-0.2-0.1)= 105$; прибуток оптового торговця -- 20%, а його витрати -- 5%, тому ціна машини, по якій він купує її у фірми-виробника, повинна скласти 105(1-0.2-0.05)=78.75$.

Орієнтуючись на цю ціну, фірма-виробник, якщо вона намагається отримати більш високий, чим в торгівлі, прибуток в розмірі 25%, змушена поставити задачу зведення витрат виробництва до 78,75(1-0.25)= 59.1$. Якщо це неможливо, фірмі приходиться чи знизити особисті претензії на прибуток, чи добитися цього від своїх партнерів, чи загальними зусиллями скоротити витрати просування товарів.

Метод маркетингових оцінок передбачає визначення ціни залежно від ринкової кон'юнктури, стану внутрішнього та зовнішнього середовища. Він має кілька видів:

v метод реакції покупців, коли продавець намагається з'ясувати ціну, за яку покупець з найбільшою ймовірністю придбає товар;

v метод придатної ціни, що орієнтується на цінові фактори підвищення конкурентоспроможності (без урахування власного фінансового стану);

v тендерний метод, коли покупці самі беруть участь у пропонуванні й визначені ціни. Перемагає той споживач, котрий забезпечує власнику товару найбільший прибуток. У країнах з розвинутою ринковою економікою тендерний метод застосовується, як правило, при розміщенні державних замовлень.

У визначенні граничної норми заміщення товарів практичну допомогу працівникам підприємств можуть надати ті методи, що використовувалися і раніше в нашій практиці ціноутворення: нормативно-параметричні методи.

У цих методах присутня відома спрощеність, в деяких випадках вона може приводити до істотних прорахунків. Тим часом, як і завжди в практичній діяльності, потрібна реальна оцінка здатності реалізувати товар з найбільшою вигодою для підприємства. Цьому можуть сприяти при умілому їх використанні нормативно-параметричні методи ціноутворення. До тих нормативно-параметричних методів, що найчастіше застосовується в ціноутворенні як іноземних фірм, так і вітчизняних підприємств, відносяться наступні методи:

· порівняння питомих показників товару;

· метод регресивного аналізу;

· агрегатний метод порівняння і формування ціни;

· баловий спосіб співставлення цін;

· методи експертної оцінки споживчих достоїнств і пропозиції на цій основі рівня його ціни.

Зрозуміло, що в практичній роботі можуть використовуватися і інші методи нормативно-параметричного ціноутворення, які часом отримують назву в залежності від специфіки математичного апарату, що застосовується, методів експертної оцінки, вивчення споживчого ринку та ін.

1.3 Порядок ціноутворення

Як правило, порядок ціноутворення передбачає етапи, представлені на рис.1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1 Методика визначення ціни в залежності від обраної цінової політики

Етап 1. На першому етапі, при визначенні цілей ціноутворення, підприємство обирає з трьох груп цілей, визначених нами в попередньому розділі: орієнтація на прибуток, на збут або на конкуренцію. Другий аспект, який потребує уточнення на цьому етапі ціноутворення, стосується ситуації прийняття рішення щодо цін, а саме:

· фірма виводить на ринок новий товар або виходить з наявним товаром на новий ринок;

· конкуренти змінили ціни на свої товари;

· результати діяльності фірми не відповідають визначеним цілям тощо;

Ціна є невідомою частиною комплексу маркетингу, тому оптимальне рішення щодо цін може бути прийняте лише з урахуванням зв'язку між ціною і іншими складовими маркетингового міксу [29, c.86].

Етап 2. Оцінка попиту на товар передбачає визначення:

· обсягу та динаміки продажу та залежність між попитом і ціною;

· еластичності попиту;

· економічних можливостей покупця (максимально прийнятної ціни);

· відчутної цінності даного товару для споживачів.

Залежність між попитом і ціною може біти проілюстрована кривою попиту, яка має різний вигляд для товарів масового попиту та для престижних товарів (рис.1.2).

З'ясувати реакцію споживачів, тобто зміну попиту на зміну цін, можна аналізуючи значення показника, що називається ціновою еластичністю. Цінова еластичність вимірюється коефіцієнтом цінової еластичності. Розрізняють:

· коефіцієнт точкової еластичності;

· коефіцієнт дугової еластичності;

· коефіцієнт перехресної еластичності;

· коефіцієнт еластичності за доходом.

Коефіцієнт точкової еластичності показує на скільки відсотків зміниться попит за зміни ціни на 1%:

(1.4)

Ц1 - початкова ціна, К1 - попит при початковій ціні, Ц - зміна ціни, К - зміна попиту.

Якщо абсолютна величина точкової еластичності:

· Е>1, то попит еластичний (невеликі зміни ціни призводять до значних змін попиту);

· Е<1, попит нееластичний (невеликі зміни ціни не призводять до суттєвих змін попиту);



Рис.1.2 Крива попиту. А - для товарів масового попиту, Б - для престижних товарів

Коефіцієнт дугової еластичності використовують, щоб уникнути невизначеності щодо того, яку ціну врахувати при визначенні еластичності. Він розраховується за наступною формулою:

(1.5)

На попит може впливати не тільки зміна ціни на нього, а й зміна ціни на інший товар. Ступінь чутливості попиту на один товар до зміни ціни на інший характеризується перехресною еластичністю попиту:

(1.6)



де Ц_Б - початкова ціна товару Б, К_А - початкова кількість товару А, Ц_Б - зміна ціни на тавр Б, К_А - зміна попиту на товар А.

Коефіцієнт перехресної еластичності може набирати позитивних і від'ємних значень, що визначають характер залежності між товарами:

· Е>0 - товари взаємозамінні, тобто задовольняють однакові потреби і в цьому розумінні конкурують один з одним.

· Е<0 - товари взаємодоповнювальні, тобто один доповнює інший, задовольняючи одну потребу.

· Е=0 - товари незалежні.

Попит значною мірою залежить від доходу споживачів. Це пояснює актуальність оцінки попиту через показник еластичності попиту за доходом:

(1.7)

Д1 - початковий доход споживача, Д - зміна доходу, К1 - попит на продукцію при доході Д1, К - зміна попиту.

Ринковий, як і індивідуальний попит, залежить від ціни конкретного товару, ціни на альтернативний та доповнюючі товари, рівня доходів і купівельної спроможності окремих споживачів, характеру особистих потреб залежно від соціальних, національних умов і суспільних ценностей (табл.1.1)

Товари, для яких попит перебуває в прямій залежності від доходу населення, називаються товарами вищої категорії. Для споживачів з низькими доходами попит при зниженні доходу споживачів за товари вищої категорії падає, водночас зростає попит на дешеві товари. При цьому попит і дохід перебувають у зворотній залежності. Ці товари належать до товарів нижчої категорії.



Таблиця 1.1

Фактори зміщення кривих попиту [48, c.142]

Вліво	Вправо
1. Зниження ціни альтернативного товару	1. Зростання ціни альтернативного товару
2. Зростання ціни доповнюючого товару	2. Зниження ціни доповнюючого товару
3. Зменшення доходу споживача (нормальний товар)	3. Зростання доходу споживача (нормальний товар)
4. Зростання доходу споживача (товар нижчої якості)	4. Зниження доходу споживача (товар нижчої якості) ;
5. Сподівання споживача майбутнього зниження ціни	5. Сподівання споживача майбутнього підвищення ціни
6. Зменшення привабливості товару	6. Збільшення привабливості товару

Таким чином, практична цінність показників еластичності полягає в наступному:

· на основі оцінки еластичності можна визначити, в якому напрямі слід впливати на ціни, щоб збільшити виручку;

· зіставлення еластичності для конкуруючих марок дає змогу визначити ті з них, які є менш чутливими до підвищення ціни, тобто мають більшу ринкову силу;

· порівняння еластичності для товарів, що створюють єдину гаму, діє змогу узгодити ціни в межах цієї гами;

· перехресні еластичності дають змогу спрогнозувати зміни попиту з однієї марки на іншу, тощо.

Етап3. Попит визначає верхній рівень ціни, а її мінімальну величину - витрати. Всі витрати підприємства (загальні витрати) поділяються на операційні та інвестиційні.

Операційні витрати - це витрати операційної діяльності підприємства, тобто його основної діяльності, пов'язаної з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), яка забезпечує основну частку його доходу. Операційна діяльність не включає інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Операційні витрати ще називають поточними витратами. Частина з них є циклічними і повторюваними (витрати за сировину і матеріали, заробітну плату та ін.), а інші мають місце постійно і незалежно від виробництва (витрати на утримання приміщень, управлінського персоналу, споруд тощо).

Витрати виробництва представляють у натуральній і вартісній формах. Розрахунок необхідної кількості і облік витрат у натуральній формі має важливе значення для організації самого процесу виробництва на підприємстві.

Вартісна форма оцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничої діяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції, виконаних робіт (послуг).

Вартісною формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартість продукції.

Собівартість комплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона є одним з важливіших показників ефективності виробництва.

Собівартість продукції включає витрати на:

§ вивчення ринку, виявлення величини попиту на продукцію;

§ підготовку та освоєння виробництва нової продукції;

§ сам процес виробництва продукції;

§ обслуговування виробничого процесу та управління ним;

§ збут продукції;

§ дослідження, використання та охорону природних ресурсів;

§ набір і підготовку кадрів;

§ вдосконалення процесу виробництва, підвищення його ефективності.

Для підприємства важливо визначити витрати, які відшкодовуються за рахунок собівартості, а які - за рахунок прибутку.

На практиці не завжди собівартість продукції є повним відображенням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношення до процесу виробництва продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку; інші - включаються в собівартість, але не мають прямого зв'язку з виробництвом.

Етап 5. Вибір методу ціноутворення залежить від обраної стратегії підприємства. Основні методи, що застосовуються в сучасній підприємницькій практиці були нами розглянуті в попередньому розділі.

Етап 6. Після встановлення вихідної ціни фірма коригує її, враховуючи особливості поточного етапу розвитку ринку.

На рис.1.3 у загальному вигляді зображені обмеження, якими користуються при визначенні відпускної ціни.

ЗАНАДТО НИЗЬКА ЦІНА Отримання прибутку при даній ціні неможливе		ЗАНАДТО ВИСОКА ЦІНА Формування попиту при цій ціні неможливе
	МОЖЛИВА ЦІНА Собівартість продукції Ціни конкурентів та товарів-замінювачів Відмінні якості товару

Рис.1.3. Основні обмеження при визначенні остаточної ціни

Мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, максимальна - наявністю якихось індивідуальних якостей в товарі фірми. Ціни товарів конкурентів і товарів-замінників показують середній рівень, якого фірмі і потрібно дотримуватися при визначенні ціни. Фірми вирішують проблему ціноутворення, вибираючи собі методику розрахунку цін, в якій враховується як мінімум однин із цих трьох проміжків. Фірма повинна бути впевнена, що вибраний нею метод дозволить розрахувати конкретну ціну.

Можна виділити ряд тактичних завдань, які має розв'язати фірма, внаслідок чого встановлюється остаточна ціна товару.

Завдання 1. Формування і використання системи знижок і націнок для стимулювання збуту. Назвемо основні з них:

Ю торгівельна знижка, тобто знижка посередникам. Чим більше зобов'язань бере на себе посередник по продажу, тим вища знижка. Сильно диференційована, вона відображає особливий характер договірних відносин;

Ю знижка за кількість товарів, що закуповуються. Приклад типової умови: 1 млн. грн. за 1 шт. при купівлі більше 10 шт.;

Ю знижка за оплату готівкою. Типова умова має такий вигляд: 2/10 нетто 30. Це означає, що оплата повинна бути проведена протягом 30 днів. Якщо покупець проведе оплату за 10 днів, то він може сам знизити ціну на 20%;

Ю сезонні знижки, які надаються виробником в період спаду попиту для підтримки збуту;

Ю товарообмінний залік -- різновид знижки з прейскурантної ціни нового товару при умові здачі старого товару. Це метод проникнення на новий, але уже зайнятий ринок.

Встановлення знижок вимагає врахування не тільки інтересів маркетингової служби для стимулювання збуту, але й фінансових можливостей підприємства. Інший аспект політики знижок -- визначення повноважень різних осіб у використанні системи знижок.

Завдання 2. Система франкування товару, тобто зміна ціни в залежності від місця розміщення клієнта.

Завдання 3. “Страхування” ціни. Передбачає прийняття ряду заходів з метою мінімізації можливих негативних наслідків дії неврахованих факторів ринкового середовища. Укладення і виконання комерційних угод на промисловому ринку на відміну від звичайної купівлі-продажу відбуваються поетапно -- угоди укладають в один період, поставки здійснюються в інший, оплата -- в третій. Таким чином, поставка і оплата товару неодночасно.

Однак за період укладення угод і їх наступного виконання можуть відбутись важливі події:

Ш зміни рівня витрат;

Ш зміни ринкових цін;

Ш зміни законодавства (митного, податкового).

Як врахувати ці та інші можливі зміни при фіксованих цінах поставки? Щоб застрахувати себе від подібних “сюрпризів”, використовують різні запобіжні заходи, включаючи їх в угоди купівлі-продажу або договори про поставки.

1. Запобіжні заходи при можливості підвищення або зниження витрат. Ці заходи вживаються тоді, коли на ціну впливають ряд факторів (передусім інфляційний фактор). В умовах значних цінових стрибків виробник намагається перекласти ризик підвищення цін на споживача. З цією метою використовують таку формулу:

, (1.9)

де Ц -- ціна на день поставки,

Ц₀ -- ціна на день підписання договору,

В -- вартість матеріальних елементів витрат у ціні товару на день поставки,

В₀ -- те ж само на день підписання договору.

2. Запобіжні заходи при коливаннях ринкової ціни. Розрізняють 3 види таких заходів:

a. Застереження про підвищення ціни (hausse) -- будь-яке підвищення ринкової ціни призводить до підвищення ціни, фіксованої в угоді;

b. Застереження про зниження ціни (baisse) - будь-яке зниження ринкової ціни призводить до зниження ціни, зафіксованої в угоді. Жодне підвищення ціни до уваги не береться;

c. Застереження про будь-які коливання -- підвищенні або зниженні ціни (hausse -- baisse) -- залежно від відповідної зміни ринкової ціни.

При застосуванні цих запобіжних засобів враховується поставка понад умови угоди при зниженні ціни і недопоставка при її підвищенні. Облік ведеться за ціною на день поставки. Можливі зміни в законодавстві можна враховувати через умову “форс-мажор”.

Завдання 4. Ініціативна зміна ціни. Може виступати: як реакція на дії конкурентів; з метою врахування психологічних факторів сприйняття ціни покупцями; як результат “виторговування” ціни в процесі комерційних переговорів. Для кожної з таких ситуацій у відділі маркетингу повинні бути розроблені інструкції і рекомендації, які дозволять працівникам відповідних служб приймати своєчасні рішення в межах своїх повноважень.

Останній пункт особливо важливий, тому що більшість угод укладаються в процесі ведення переговорів, і умови ціни навіть на один і той самий товар відрізняються багатогранністю.

Остаточна відпускна ціна, встановлена за допомогою методів ціноутворення, розглянутих вище, з орієнтацією на витрати, попит або конкуренцію може корегуватися в наступних періодах за допомогою:

Ш знижок;

Ш політики неокруглених цін;

Ш цінового стимулювання збуту.

Залежно від реакції споживачів і конкурентів компанії змінюють ціни. Зміна цін може бути ініційована самою фірмою, одномоментно або поетапно.

Можуть бути використані три способи підвищення ціни:

Ш встановлення незв'язаних цін на окремі елементи з набору товарів,

Ш зменшені знижки,

Ш використані рухомі ціни.

Для зниження ціни фірмою можуть використані наступні тактичні заходи:

Ш Встановлення зв'язаних цін;

Ш Вигідніші умови надання знижок;

Ш Зниження ціни на окрему торгову марку.

Наслідувати дії конкурентів і підвищувати ціни слід за таких умов:

Ш метою фірми є максимізація прибутку, а не збільшення частки ринку;

Ш в цілому в галузі спостерігається збільшення витрат або попиту;

Ш споживачі нечутливі до цін

Ш імідж фірми співвідноситься з високою ціною.

Фірма може проігнорувати підвищення конкурентами цін, якщо:

Ш її власні витрати на відміну від конкурентів не збільшилися;

Ш це несумісно з її іміджем як фірми-виробника недорогих товарів;

Ш це несумісно зі стратегічними цілями, пов'язаними із завоюванням більшої частки ринку.

Фірма може проігнорувати зниження конкурентами цін, якщо:

Ш це несумісно з її іміджем як фірми-виробника дорогих товарів;

Ш це несумісно зі стратегічними цілями, орієнтованими на максимізацію прибутку;

Ш витрати фірми зросли з тих або інших причин;

Ш спостерігається дефіцит товару.

Повільне підвищення ціни має свої переваги. Фірма відводить від себе негативну реакцію споживачів, наголошуючи, що цей захід є вимушеним і віддаючи ініціативу цього непопулярного заходу конкуренту. Повільному зниженню цін слід віддавати перевагу перед швидким у тих ситуаціях, коли у фірми є об'єктивні підстави розраховувати на лояльність певної частини покупців своїх товарів, згодних прийняти високі ціни, розраховуючи на довгострокову вигоду.

На завершення розгляду зазначимо, що знання і вміле використання всього арсеналу сучасних підходів до розробки політики ціноутворення є обов'язковим фактором успішної діяльності підприємств в умовах конкурентної ринкової економіки.

ціноутворення політика стратегія оптимізація

2. удосконаленнЯ цінової політики на підприємстві ТОВ «ЕДЕМО»

2.1 Резерви зниження операційних витрат ТОВ «Едемо»

Почнемо аналіз динаміки адміністративних витрат з вивчення темпів росту і абсолютного приросту фактичних показників 2005 р. по відношенню до базових 2004 р, а також по відношенню до плану. Відповідні дані і розрахунки представлені в табл.2.1.

Таблиця 2.1

Динаміка росту адміністративних витрат в 2005 р. по відношенню до планових показників і рівня 2004 р. (базового періоду)

Зростання досліджуваного виду витрат було заплановано в 1,38 разів. Натомість, фактичний рівень перевищив рівень 2004 р. в 2,05 разів.

Перевищення фактичного рівня над плановим показником складає 2038,1 тис. грн., що є в 4,1 разів більше за величину чистого прибутку, отриманого підприємством в поточному році (див. Додаток Б), тобто є значною величиною для ТОВ «Едемо».

Розглянемо структуру адміністративних витрат, понесених підприємством за 2004-2005 рр. (табл.2.2).

Як видно із розрахунків, найбільш помітними змінами у структурі адміністративних витрат стали наступні:

— зростання частки заробітної плати апарату управління на 11,48%;

— зростання частки відрахувань за послуги стороннім організаціям на 12,94%;

— зменшення частки місцевих податків і зборів на 14,73%;

— зменшення частки амортизації загальновиробничих ОЗ і НМА на 9,86%.

Крім того, у 2005 р. були понесені непродуктивні витрати (штрафи) у сумі 31,2 тис. грн., що втім складає невелику частку загальної суми адміністративних витрат - лише 0,50%.

Для дослідження ефективності затрат на управління в 2004-2005 рр. проведемо коефіцієнтний аналіз співвідношень витрат, доходу і прибутку. Відповідні дані і розрахунки зібрані в табл..3.

Як видно з проведених розрахунків зростання масштабів реалізації послуг в 1,54 рази супроводжувалось ростом зарплати апарату управління в 1,77 рази.

Частка адміністративних витрат в операційних витратах зросла на 29,6%. Частка зарплати апарату управління в операційних витратах виросла ще більше - в 1,77 рази. При цьому було допущено зниження рентабельності витрат за операційним прибутком на 2,1% до 7,3%, і рентабельності доходу на 1,7% до рівня 6,8%

Таким чином, значне зростання затрат на управління в 2005 році не було забезпечено відповідними фінансовими результатами. Натомість, розширення масштабів діяльності не може забезпечити безпосередню віддачу у короткостроковому періоді і, як правило, супроводжується певним зниженням показників прибутковості. Ми вважаємо, що основних результатів необхідно очікувати в довгостроковому періоді від 3 до 5 років. Але протягом цього періоду показники ефективності затрат на управління повинні знаходитися під постійним моніторингом.

Таблиця 2.2

Адміністративні витрати ТОВ «Едемо» в 2004-2005 рр.

Таблиця 2.3

Ефективність затрат на управління ТОВ «Едемо в 2004-2005 рр.

В наступному році ми пропонуємо керівництву ТОВ «Едемо» встановити ліміт на адміністративні витрати на рівні 55% від чистого доходу. Дослідимо, яким чином. даний захід може вплинути на ціни продажу послуг підприємства.

Плановий рівень чистого доходу від реалізації послуг - 13200 тис. грн.

Пропонований ліміт адміністративних витрат - 13200 * 55% = 7260 тис. грн.

Плановий обсяг всіх елементів витрат операційної діяльності, крім адміністративних - 2600 тис. грн.

Маємо загальну суму операційних витрат в плановому періоді:



ОВ пл = 7260 + 2600 = 9860 тис. грн.

Фінансовий результат від операційної діяльності:

ПО пл. = 13200 - 9860 = 3340 тис. грн.

Рентабельність операційної діяльності за доходом:

РОД пл. = 3340 / 13200 = 25,3%

Рентабельність операційної діяльності за витратами:

РОВ пл. = 3340 / 9860 = 33,9%

Для порівняння - рентабельність операційної діяльності за витратами в 2005 році склала (Додаток Б):

РОВ 2005 = 654,4 / 8943,7 = 7,3%.

Таким чином, запропонований підхід до лімітування адміністративних витрат на рівні 55% від чистого доходу дозволяє підвищити рентабельність операційної діяльності за витратами на 26,6%, що дозволяє підприємству застосовувати значно гнучкішу цінову політику і отримувати суттєву конкурентну перевагу.

На основі наведених даних засобами MS Excel побудована емпірична залежність та її лінійна апроксимація (рис.2.1).

Залежність частки ринку підприємства від ціни за охорону офісу

Згідно отриманого тренду, зниження ціни на 10 дол. відповідає збільшенню частки ринку на 8,1%.

Враховуючи, що поточна відносна частка ТОВ «Едемо» на ринку даної послуги складає 8%, зниження ціни з 245 грн. до 235 грн. приводить до зростання цієї частки в 2 рази.

Рис. 2.1 Емпірична залежність частки ринку від ціни на послугу та її лінійна апроксимація

З точки зору отримання доходу, дана динаміка відповідає подвоєнню доходів від реалізації послуг з охорони офісів. Частка доходу від цих послуг складає 45% від загального доходу підприємства.

Отже, в кінцевому підсумку, лімітування адміністративних витрат дозволить нам отримати додатковий доход:

ДД = 9567,5 * 45% (2 -1) = 4305,4 тис. грн.

Крім того, ТОВ «Едемо» розширить свою присутність на ринку, що сприятиме позитивним змінам не лише в короткостроковому, а й в довгостроковому періоді.

2.2 Оптимізація асортименту на основі прийнятих цінових рішень

Цінова політика тісно пов'язана з іншими сторонами управлінської діяльності: асортиментною політикою, управлінням запасами, основними фондами, витратами в цілому тощо.

Проілюструємо взаємозв'язок цінових рішень з рішеннями щодо оптимізації асортименту і постачання сировини. Для цього проведемо аналіз оптимального обсягу замовлень на послуги охорони офісів і складів при продажі за плановими цінами (230 і 240 дол.) і забезпеченні ресурсами за одне замовлення. Вихідні дані представлені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Вихідні дані для визначення оптимального асортименту виробництва для прийнятих рішень щодо ціни і наявних ресурсів

Нехай Х1 - кількість заявок на охорону офісів, Х2 - кількість заявок на охорону складів.

Функція оптимуму (обсяг реалізації): F = 230 ·X1 + 240 · X2 > max

Ресурсні обмеження задачі оптимізації:

12 ·X1 + 14 · X2 ? 3000

7 ·X1 + 9 · X2 ? 2000

1,5 ·X1 + 2,8 · X2 ? 500

Оптимальний асортимент відповідає точці А на діаграмі, рис.2.3.

Для точного пошуку оптимального плану необхідно розв'язати систему рівнянь:



Розв'язуючи за методом Крамера, маємо:

Отже, оптимальна структура виробництва: 111 заявок на охорону офісів і 119 - охорону складів, що приносить максимально можливий доход:

F = 230 •111 + 240•119 = 54090 грн.

Рис. 2.3 Графічний розв'язок задачі оптимізації

Витрати ресурсів:

12 111 + 14•119 = 2998 грн.;

7•111 + 9•119 = 1848 грн.

1,5 111 + 2,8•119 = 499,7 грн.

Разом: 5345,7 грн. або 9,9% валового доходу.

Таким чином, запропонована методика дозволяє проводити оптимізацію асортименту наданих послуг і забезпечення ресурсів на основі прийнятих цінових рішень.

В розглянутому прикладі для планових цін 230 грн. за охорону офісів і 240 грн. за охорону складів була знайдена оптимальна структура забезпечення ресурсів «трудові ресурси : матеріальні ресурси : грошові ресурси - 3000 грн. : 1850 грн. : 50 грн. 0» і оптимальний асортимент виробництва «офіси : склади - 111 : 119 заявок». При цьому максимізований валовий доход складає 54090 грн.

В результаті впровадження в життя запропонованих заходів із оптимізації управління витратами, методики ціноутворення і сегментації ринків ТОВ «Едемо» може отримати наступні економічні вигоди.

— лімітування адміністративних витрат на рівні 55% від чистого доходу дозволить отримати додатковий доход: ДД = 4305,4 тис. грн. Крім того, ТОВ «Едемо» розширить свою присутність на ринку, що сприятиме позитивним змінам не лише в короткостроковому, а й в довгостроковому періоді.

— зниження ціни на 10 дол. відповідає збільшенню частки ринку на 8,1%;

— за умови зниження операційних витрат підприємство може застосовувати методику ціноутворення на основі аналізу точки беззбитковості. Зокрема, для ціни 237,8 дол. за послугу отримуються наступні параметри: ця ціна є нижчою за ціну найнебезпечнішого конкурента (на 2,2 дол. . або 0,9%), вона є такою, що забезпечує плановий обсяг продаж на рівні, вищому за точку беззбитковості (220 проти 190 замовлень), при зниженні операційних витрат ця ціна в достатній мірі забезпечує вимогу за показником безпеки продаж, котрий при цьому складатиме 54,3%. Тобто ризиковість продажів суттєво знижується, ризик неприбутковості діяльності стає мінімальним;

— сегментація споживачів-фізичних осіб дозволила віділити два основних сегменти для ТОВ «Едемо»: спеціалізація «А» - сегменти 1 і 2 для споживачів віком 35-55 років з середніми і вище середніх прибутками (40% ринку фірми) і спеціалізація «В» - сегменти 1 і 3 для споживачів віком 25-55 років з середніми і нижче середнього прибутками (35% ринку фірми). Ми пропонуємо обслуговування споживачів сегменту «А» спеціальною командою менеджерів, оскільки вимоги цих споживачів є завищеними і вони можуть невірно оцінити асортимент та імідж фірми і не здійснити замовлення;

— постійний моніторинг ринку споживачів дозволить знизити ризик помилкового сегментування, що відповідає річній економії ДР_{сегмент} = 90 тис. грн. на рік.

Загальний економічний ефект від запропонованих заходів оцінюється в 4873,8 тис. грн. доходу, що є суттєвим на стадії розширення діяльності ТОВ «Едемо». Крім того, підприємство отримує вигоди не лише в короткостроковому, але й в довгостроковому періоді за рахунок розширення сегментів присутності на ринку та вчасного реагування на зміни попиту при впровадженні сучасних методик ціноутворення.

ВИСНОВКИ

Ціни і ціноутворення є важливими складовими функціонування ринкового механізму. Перехідний характер сучасної української економіки і відсутність досвіду господарювання в умовах ринкових відносин, що розвиваються, викликають великі труднощі у підприємств і окремих підприємців правильно орієнтуватися в сучасному різноманітті цін. Рівень цін є динамічним індикатором економічного розвитку країни і фактором активного впливу на результати фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

У ринкових умовах, ціна встановлюється підприємством самостійно, а сам процес ціноутворення може бути відповідним чином зорієнтований на витрати підприємства або на ринкову ситуацію, яка постійно змінюється залежно від дій конкурентів і поведінки споживачів. Існує досить багато методів ціноутворення, які змінюються від простих до складних, але жоден з них не може бути універсальним. На вибір конкретного методу впливає маркетингова ціль підприємства.

При виборі будь-якої стратегії необхідно враховувати можливість появи на ринку нових видів продукції та розширення їх асортименту, що створює умови для більшого заповнення ринку слабо диференційованою продукцією. Необхідно вибирати таку цінову стратегію, яка дозволяє проводити політику правильного позиціонування по ціні при розглянутій ситуації на ринку.

Щоб постійно забезпечувати зростання прибутку, треба шукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання. Під резервом збільшення прибутку розуміють кількісно вимірювані можливості його збільшення шляхом :

* збільшення обсягу реалізованої продукції;

* зниження собівартості;

* поліпшення якості продукції і на цій підставі підвищення цін;

* оптимізації структури продукції;

* пошуку найвигідніших ринків збуту;