Економіка аграрних підприємств

Біологічні показники характеризують придатність сільськогосподарської продукції до споживання в їжу. Вони залежать від біологічних і фізіологічних особливостей рослин і тварин, у процесі вирощування і догляду яких одержують цю продукцію. Серед даних показників найважливіше значення мають вміст у продукції макро- і мікроелементів, білка, вітамінів, цукру, крохмалю, жиру тощо. Для ряду видів продукції важливе значення має і її зовнішній вигляд.

Показники технологічності характеризують такі властивості сільськогосподарської продукції, які є необхідними і водночас дуже важливими для її ефективної промислової переробки або для виробничого використання в наступних циклах сільськогосподарського виробництва. За цими показниками оцінюють якість проміжної продукції і сільськогосподарських сировинних ресурсів.

Показники транспортабельності важливі для всіх трьох типів сільськогосподарської продукції -- кінцевого споживання, проміжної, сировини, оскільки характеризують ступінь ії придатності до перевезення і до вантажно-розвантажувальних робіт відповідними засобами і способами. Найважливішими показниками транспортабельності є клас і габарити вантажу (продукції), витрати часу і коштів для підготовки продукції до перевезення, вартість тари і пакування, витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, вартість перевезення.

Показники надійності важливі на всіх етапах руху продукції до споживання -- особистого чи виробничого. Вони свідчать про придатність продукції до збереження біологічних і ряду технологічних показників якості при її зберіганні і транспортуванні. Кількісно показники надійності вимірюються строком зберігання продукції при різних методах його здійснення і відстанню її перевезень на дорогах різного класу.

Показники екологічності дають змогу судити про екологічну чистоту продукції та її придатність до споживання в їжу людьми або для годівлі тварин з точки зору нешкідливості їх впливу на стан живого організму. До цих показників відносять вміст у продукції радіонуклідів, нітратів, нітритів, залишків пестицидів та інших небезпечних для життя людей елементів і речовин, що повинні особливо ретельно контролюватися з метою недопущення перевищення їх концентрішії понад гранично допустимі норми.

Показники безпеки представлені тими особливостями або властивостями сільськогосподарської сировини, що характеризують ступінь безпеки працівників у процесі її виробництва і виробничого використання. Ці показники, як і показники екологічності, повинні жорстко контролюватися з метою здійснення відповідних застережних заходів.

Економічні показники характеризують ступінь економічної вигоди виробництва сільськогосподарським товаровиробником продукції (товару) відповідною якістю. Найважливішими такими показниками є : ціна за одиницю продукції; прибуток на одиницю продукції; цінова конкурентоспроможність продукції: частка продукції, на яку одержано сертифікат якості; частка експортованої продукції в загальному її обсязі реалізації.

Естетичні показники мають особливе значення для кінцевої продукції, що споживається у свіжому вигляді і для товарів широкого вжитку для населення. Вони характеризують товарний вигляд продукції (наявність тургору, розмір, колір, а для товарів широкого вжитку ще й цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції, раціональність форми тощо).

Патентно-правові показники притаманні тим видам продукції, які захищені патентом. Вони описують якість нових винаходів, утілених у товар, їх вагомість.

50. Суть агропромислової інтеграції, її організаційні форми і соціальнo-економічне значення

В широкому смислі слова під інтеграцією розуміють посилення економічних і виробничих зв'язків між різними країнами (прикладом таких зв'язків є створення ЕС і СНД), окремими сферами і суміжними галузями, а також між різними підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами ринку.У власному розумінні цього слова інтеграція означає організаційне поєднання технологічно пов'язаних між собою різнорідних видів діяльності з притаманними їм функціями з метою виробництва кінцевого продукту і доведення його до споживача, а також досягнення на цій основі вищих економічних результатів. Агропромислова інтеграція у власному смислі слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і технологічно пов'язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції з сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальній зацікавленості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання. Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені агропромисловими асоціаціями, а господарські -- агропромисловими підприємствами, агрофірмами. У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, і насамперед у господарських, досягається не формальне, а реальне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва. Одержуючи більше доходів порівняно із звичайними аграрними підприємствами, агропромислові формування краще вирішують соціально-економічні питання, забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціальне орієнтованої ринкової економіки.

51. Концентрація виробництва та її вплив на економіку підприємств

Концентрація сільськогосподарського виробництва це зосередження землі. засобів виробництва робочої сили і обсягу виробництва продукції на одних і тих підприємствах, що призводить до збільшення їх розмірів. Отже, показники розміру аграрних підприємств водночас розглядаються як показники концентрації сільськогосподарського виробництва. Такими основними показниками є: площа сільськогосподарських угідь підприємства, включаючи і орендовану землю; авансований капітал підприємства, взятий разом з орендованим майном; середньооблікова чисельність працівників в еквіваленті повної зайнятості; обсяг виробництва і продажу сільськогосподарської продукції. Абсолютний рівень концентрації характеризується середнім розміром аграрних підприємств за певним показником і його доцільно визначати в розрізі окремих типів таких підприємств (селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю, приватних аграрних підприємств, виробничих сільськогосподарських кооперативів як в цілому по країні, так і по окремих адміністративних регіонах. Відносний рівень концентрації виробництва визначається часткою великих підприємств за відповідним показником розміру в загальній кількості аграрних підприємств певного юридично-правового статусу. Концентрація виробництва справляє істотний вплив на його ефективність. З її підвищенням зростають важливіші економічні показники господарської діяльності підприємств за рахунок фактору масштабів виробництва. Проте підвищення рівня концентрації виробництва справляє позитивний вплив на економіку лише до певної межі, перехід за яку призводить до зниження ефективності.

52. Диверсифікація аграрних підприємств, її форми і види

Диверсифікація, як і спеціалізація та концентрація, є однією із суспільних форм організації виробництва. Як економічний термін диверсифікація означає проникнення фірм в нові для них сфери діяльності, завдяки чому вони перетворюються в багатогалузеві комплекси. Акцент при цьому робиться на створенні таких видів діяльності, які не пов'язані з основним виробництвом. В економічній літературі виділяють такі напрями диверсифікації: концентрична - створення нових видів продукції за існуючої технології і на основі тих же матеріалів, сировини, що раніше використовувалися на підприємстві; вертикальна - організація виробництва продукції, яку раніше підприємство отримувало від партнерів-постачальників; горизонтальна - випуск продукції, для виробництва якої потрібні зміни існуючої технології або розробка нової; корпоративна - створення і виробництво принципово нової продукці. за критерієм сфери здійснення три форми диверсифікації: виробничу, фінансову і маркетингову.

Виробнича диверсифікація - це урізноманітнення на підприємстві видів виробництв, що забезпечують одержання різної продукції і/або розширення її асортименту. Фінансова диверсифікація - це урізноманітнення фінансової діяльності, яка досягається через здійснення підприємством різних видів коротко - і довгострокових фінансових вкладень. Маркетингова диверсифікація пов'язана із створенням підприємством власної торговельної мережі, розширенням каналів збуту продукції, задіянням більшої кількості маркетингових важелів просування товару на ринок, організацією (за необхідності) післяпродажного обслуговування проданих товарів. Можна виокремити два види виробничої диверсифікації: галузеву і продуктову (асортиментну). Галузева диверсифікація - це збільшення сукупності функціонуючих на підприємстві галузей, які на стадії виробництва усіх видів сільськогосподарської продукції - кінцевого споживання, проміжної (насіння, корми) і сировини для промислової переробки - технологічно не пов'язані між собою. В тому разі, коли аграрне підприємство починає розвивати нові для себе сільськогосподарські галузі, то таку галузеву диверсифікацію можна назвати горизонтальною (вузькоспекторною). Горизонтально інтегрована це така диверсифікація, за якої сільськогосподарська продукція однією галузі може бути використана на виробниче споживання в інших сільськогосподарських галузях. Горизонтально не інтегрована диверсифікація має місце тоді, коли сільськогосподарські галузі по відношенню одна до одної діють автономно. Аграрні підприємства, крім галузевої диверсифікації, можуть здійснювати і продуктово-асортиментну диверсифікацію, під якою розуміють розширення на підприємстві асортименту продукції, яка виробляється за єдиною базовою технологією, одними і тими ж засобами виробництва, а також тим самим складом працівників, для яких не вимагається, при здійсненні такого розширення, набуття нових професійних навичок чи кардинального підвищення кваліфікації.

53. Поняття і необхідність державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва

Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвело до вкрай важкого її стану впродовж майже 10 років, який характеризувався спадом виробництва за низької його ефективності, посиленням безробіття, особливо прихованого, розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошове-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, ростом внутрішнього боргу держави, зниженням життєвого рівня населення. Проте з усіх галузей народного господарства найбільш радикального і дійового державного регулювання та підтримки для нормального розвитку вимагає сільське господарство. Це зумовлено тим, що по-перше, ця галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обгрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової і довгострокової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.

В умовах ринку сільське господарство піддається негативному впливу різних факторів нестабільності: природних, економічних, соціальних. В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки повинне здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб'єктів господарської діяльності, а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких перевірених світовою практикою економічних і правових важелів, як ціни і тарифи, проценти, податки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, державне замовлення і контракт, резерви, субсидії, субвенції, державне мито. У процесі державного регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічна підтримка доходів аграрних підприємств з тим, щоб вони за нормального господарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон'юнктури, а також були матеріально зацікавленими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.

54. Транспортні засоби аграрних підприємств і ефективність їх використання

Великі обсяги і широкий ареал виробництва сільськогосподарської продукції, високий рівень ї товарності, необхідність завезення значної маси ресурсів промислового походження для здійснення в сільському господарстві відтворювального процесу, здійснення аграрними підприємствами будівельно-монтажних робіт зумовлюють високий рівень транспортоємкості цієї галузі. Цей показник визначається діленням обсягу транспортних робіт у тоннах перевезеного вантажу і окремо в тоннокілометрах на площу ріллі. Знайдений обсяг вантажів множать на коефіцієнт повторності їх перевезень і в такий спосіб одержують обсяг транспортних робіт (вантажоперевезень) у тоннах. Коефіцієнти повторності розраховують по кожному виду вантажів діленням загального обсягу перевезень певного виду продукції (виду вантажу) на обсяг її виробництва. Обсяг транспортних робіт у тонно-кілометрах, або вантажооборот визначають множенням обсягу вантажоперевезень у тоннах на середню зважену відстань перевезень, яку визначають на основі звітних даних. Вибір транспортного засобу повинен здійснюватися і з орієнтацією на досягнення якісних показників транспортного обслуговування, головними з яких є: перевезення вантажів в строк, без втрат і повнота виконання замовлень на транспортні перевезення. Усі показники використання автотранспорту поділяються на три групи: інтенсивності, продуктивності і економічності. До показників інтенсивності відносять: коефіцієнт використання автопарку, який визначають діленням автомобіле-днів перебування в господарстві на автомобіле-дні в роботі; коефіцієнт технічної готовності, який розраховують діленням різниці між автомобіле-днями перебування в господарстві і автомобіле-днями в ремонті на автомобіле-дні перебування в господарстві; середню технічну швидкість, яку визначають діленням загального пробігу автомобілів на час перебування в русі; середню експлуатаційну швидкість, яка є часткою від ділення загального пробігу на час перебування автомобілів у наряді; середню відстань перевезень І т вантажу, яку розраховують діленням вантажообороту в ткм на загальну кількість перевезеного вантажу в т; середньодобовий пробіг автомобіля в км, який визначають діленням загального пробігу автомобілів на авгомобіле-дні в роботі; коефіцієнт використання пробігу, що дорівнює відношенню пробігу автомобілів з вантажем до загального пробігу; коефіцієнт використання вантажопідйомності, який розраховують за формулою

де - коефіцієнт використання вантажопідйомності; - загальний вантажооборот,т км; - вантажооборот причепів, ткм; - пробіг з вантажем, км; - вантажопідйомність середньооблікового автомобіля, т.

Показники продуктивності автотранспорту:

виробіток автомобілів на одну середньооблікову автомобіле-тонну

де де - виробіток автомобілів на одну середньооблікову автомобіле-тону; - кількість перевезених вантажів, т; - автомобіле-тонно-дні.кількість тонно-кілометрів на одну середньооблікову автомобіле-тонну, , що розраховується з виразу

Показники економічності автотранспорту:

собівартість тонно-кілометра (десяти або ста тонно-кілометрів), яка визначається діленням прямих експлуатаційних витрат на роботу автотранспорту на вантажооборот; прямі експлуатаційні витрати на 100 км пробігу і окремо на 1 т перевезеного вантажу, грн..;

витрати пального на 100 км пробігу і окремо на 100 ткм.;

витрати пального на 1 т перевезеного вантажу.

55. Тракторний парк і ефективність його використання

Значення тракторного парку в господарській діяльності аграрних підприємств важко переоцінити: адже за допомогою тракторів виконуються майже всі мобільні сільськогосподарські роботи, що пов'язані з вирощуванням сільськогосподарських культур. Умовно-еталонні гектари визначають множенням кількості виконаних нормозмін відповідною маркою трактора на його змінний еталонний виробіток. 1. Показники інтенсивності використання тракторного парку: Коефіцієнт використання тракторного парку, визначається діленням тракторо-днів у роботі на тракторо-дні перебування в господарстві. Відпрацювання одним трактором машино-днів, розраховується діленням всього обсягу відпрацьованих тракторним парком машино-днів на середньорічну кількість тракторів. Відпрацювання одним трактором машинно-змін, визначається діленням усього обсягу відпрацьованих машинно-змін на середньорічну кількість тракторів. Відпрацювання одним трактором нормозмін визначається аналогічно, лише в чисельнику беруться виконані тракторним парком нормозміни. Коефіцієнт змінності визначається як відношення відпрацьованих машинно-змін до відпрацьованих машино-днів.

2. Показники продуктивності використання тракторного парку

Річний виробіток умовно-еталонних гектарів одним трактором. Визначається діленням загального обсягу виконаних тракторним парком робіт, включаючи стаціонарні, земляні і транспортні в умовно-еталонному визначенні, на середньорічну кількість тракторів. Змінний виробіток одним тракторам, розраховується діленням загального обсягу виконаних тракторним парком робіт на кількість відпрацьованих ним машинно-змін. Денний виробіток одним тракторам. Визначається аналогічно попередньому показнику, лише в знаменнику беруться відпрацьовані машино-дні. Коефіцієнт виконання тракторним парком норм виробітку. Розраховується діленням виконаних нормо-змін на відпрацьовані машино-зміни.3. Показники економічності використання тракторного парку

Собівартість одного умовно-еталонного гектара. Визначається діленням усіх витрат на експлуатацію тракторів, сільськогосподарських машин і знарядь на загальний обсяг робіт в умовно-еталонних гектарах, виконаних тракторним парком. Витрати палива на один умовно-еталонний гектар.

Для визначення економічної ефективності використання всього машинно- тракторного парку, включаючи не лише силові (трактори), а й робочі машини, розраховують показник виходу валової продукції рослинництва на 1грн. вартості цих машин.

60. Методика визначення економічної ефективності окремих нововведень у рослинництві і тваринництві

Економічна оцінка прогресивної поверхневої технології обробітку грунту як важливого заходу боротьби з його водною і вітровою ерозією здійснюється в розрізі окремих культур, в нашому прикладі -- за озимою пшеницею, посіяною по непарових попередниках. Особливість цього нововведення полягає в тому, що при його запровадженні досягається подвійний ефект: підвищується врожайність сільськогосподарських культур і знижуються виробничі витрати не лише на 1 ц продукції, а й нерідко на 1 га посіву. Економічна оцінка різних технологій заготівлі сіна і вибір найбільш ефективної в умовах підприємства. Заготівля сіна на аграрних підприємствах може здійснюватися трьома способами : 1) традиційним -- природним сушінням сіна на полі; 2) досушкою сіна активним вентилюванням; 3) пресуванням сіна в тюки Для кожної технології необхідний відповідний набір робочих машин і знарядь, а також неоднаковий обсяг затрат живої праці. Крім того, зазначені технології забезпечують неоднакове біологічне збереження врожаю, що є одним з визначальних факторів у диференціації рівня економічної ефективності їх застосування на виробництві. Технологію заготівлі сіна можна економічно оцінити за такими показниками:1) фактичне збирання кормових одиниць з 1 га посіву трав, ц; 2) сукупні витрати на 1 га з урахуванням вартості втрат кормів; 3) вартість кормів з 1 га; 4) прибуток на 1 га зібраної кормової площі; 5) строк окупності додаткових капітальних вкладень. Економічна оцінка заходів з племінної справи. Необхідною умовою зростання продуктивності тварин і підвищення якості продукції є поліпшення їх породних властивостей. В аграрних підприємствах воно може відбуватися за кількома напрямами. Проте загальний економічний підхід до оцінки різних заходів з племінної справи і визначення економічної ефективності від їх запровадження приблизно однаковий. Зрештою він зводиться до розрахунку сумарного і річного економічного ефекту за відповідним виробничим об'єктом, а також рівня рентабельності додаткових витрат. Специфічні особливості методики найбільш рельєфно проявляються лише при підготовці вихідної і проміжної інформації для визначення даного ефекту. Методика визначення загального економічного ефекту від запровадження нових порід тварин. Фактичний економічний ефект розраховувався за формулою

,

де Ем - вартість додатково одержаного молока; Ц - ціна реалізації молока; Сп - середня продуктивність ровесниць вихідної породи (симентали), кг; Пс - середнє перевищення в надої на одну корову нової породи, %; Л - постійний коефіцієнт, пов"язаний з додатковими витратами на продукцію і дорівнює 0,7; Пк - поголів"я лактуючих корів нової породи.

Размещено на Allbest.ru