Економіка аграрних підприємств

25. Поняття виробничої потужності підприємств, методи її визначення і показники використання

Під виробничою потужністю розуміють максимально можливий випуск продукції (переробки сировини) за рік (добу, зміну) в натуральних показниках за заданого асортименту і якості та раціонального використання землі, техніки, обладнання, виробничої площі. Проте на виробничу потужність ряду підприємств впливають ще й інші фактори. Механізм такого впливу добре проглядається при визначенні виробничої потужності скотовідгодівельного комплексу (спеціалізованого підприємства). Для такого визначення використовують формулу

де - виробнича потужність - обсяг виробництва живої маси великої рогатої худоби, ц; - кількість скотомісць; - коефіцієнт використання потужності комплексу; - середньодобовий приріст живої маси тварин, г; - коефіцієнт для переведення грамів у центнери;То -- період (у роках) вирощування і відгодівлі молодняка до здавальної ваги. Залежить від середньодобового приросту і живої маси молодняка при постановці на дорощування і відгодівлю; Жв -- жива маса молодняка при постановці на дорощування і відгодівлю, ц. виробничу потужність свиновідгодівельного комплексу (головної галузі спеціалізованих свиновідгодівельних підприємств) можна визначити за формулою

Впс == Пп х Кс х Кк х Жвг,

де Пп -- проектна потужність комплексу, голів реалізації в рік; Кс -- коефіцієнт використання станкомісць, визначається діленням фактично заповнених поголів'ям станкомісць на проектні станкомісця; Кк -- коефіцієнт коригування проектної потужності. Визначається відношенням фактичного коефіцієнта обороту поголів'я до проектного; Жвг -- жива маса однієї голови свиней при реалізації, ц. Потужність бройлерної фабрики також формується під впливом ряду факторів. Для її визначення можна скористатися формулою

де - виробнича потужність бройлерної фабрики, тонн живої маси; - потужність за одночасною посадкою курчат на відгодівлю, тис. голів; - період вирощування бройлерів, днів; - тривалість технологічних перерв між черговими посадками курчат, днів; - коефіцієнт збереження поголів'я (визначається як відношення кількості реалізованих бройлерів до всього поголів'я курчат при їх посадці на вирощування і відгодівлю) - жива маса одного бройлера в заліковій вазі при реалізації, кг; - коефіцієнт для переведення кілограмів у тонни. Основним, показником що характеризує ступінь використання виробничої потужності підприємства, є коефіцієнт її використання, що визначається за формулою

,

де - коефіцієнт використання виробничої потужності; - фактичний обсяг виробництва продукції; - нормативний (плановий) обсяг виробництва продукції.

26. Структура оборотного капіталу і оцінка запасів при їх виробничому споживанні

Процентне співвідношення між окремими елементами оборотного капіталу називають його структурою. При вибутті виробничих запасів - виробничому їх споживанні в процесі створення нових споживних вартостей, при продажу, обміні тощо - їх вартісна оцінка може здійснюватися, згідно П (Ф) БО 9 "Запаси", за одним із таких методів:*Ідентифікованою собівартістю відповідного виду запасів. Використовується для оцінки тих запасів, по яких один їх вид не замінить іншого. Це ж стосується запасів, що використовуються для виконання спеціальних проектів і замовлень;*середньозваженою собівартістю. Оцінка за цим методом здійснюється окремо по кожному виду запасів за допомогою формули

CCj=

де СCj - середньозважена собівартість одиниці j -го виду запасів; Свпj - сумарна вартість залишку j-го виду запасів на початок звітного місяця; ВОj - вартість одержаних у звітному місяці запасів j-го виду; СКпj - сумарна кількість запасів j-го виду на початок звітного місяця; ОЗj- одержана у звітному місяці кількість запасів j-го виду;*Оцінка за методом ФІФО. Здійснюється таким чином, що запаси, котрі першими відпускаються у виробництво чи вибувають за іншим каналом оцінюються за собівартістю перших за часом надходження екземплярів запасів відповідного виду;*Оцінка за методом ЛІФО . На відміну від методу ФІФО, який грунтується на припущенні, що запаси використовуються (вибувають) у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, метод ЛІФО будується на протилежному припущенні, тобто вважається, що запаси. які першими відпускаються у виробництво, на продаж тощо оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів;*Оцінка за нормативними витратами. Для практичної реалізації даного методу використовуються норми витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що розроблені підприємством за нормального рівня використання запасів, інших виробничих ресурсів, виробничих потужностей і реального рівня цін.*Оцінка за цінами продажу. Застосовується підприємствами роздрібної торгівлі, коли ціна продажу запасів встановлюється з врахування середньої торговельної націнки.

27. Забезпеченість аграрних підприємств оборотним капіталом та його кругообіг

Оборотний капітал перебуває у постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу. Забезпеченість підприємства оборотним капіталом визначається за такими показниками:-- фондооснащеність виробництва, що визначається діленням середньорічної вартості оборотного капіталу на площу сільськогосподарських угідь підприємства;--ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом, що розраховується як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року на сукупний норматив цих засобів;-- вартісне співвідношення між оборотними і основними фондами, яке визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на середньорічну вартість основних виробничих фондів. Кругообіг оборотного капіталу відбувається в такій послідовності ГК -- грошові кошти, ВЗ -- виробничі запаси, НВ -- незавершене виробництво, ГП -- готова продукція, КР -- кошти в розрахунках. На швидкість кругообігу оборотного капіталу впливає ряд факторів. На виробничій стадії головним фактором є технологія виробництва,природно-кліматичні і біологічні особливості, система розрахунків за с/г продукцію, організаційний фактор.

28. Методика визначення ефективності використання оборотного капіталу і її факторний аналіз

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу , визначення потреби в ньому і обґрунтованого управління процесом прискорення обороту застосовують ряд економічних показників. Серед таких показників одним з найважливіших є коефіцієнт обороту оборотного капіталу. Обернену величину коефіцієнта обороту називають коефіцієнтом завантаженості. В практиці аналітичної роботи аграрних підприємств широко використовується показник тривалості одного обороту оборотного капіталу у днях (Тоб). Він визначається за формулою

Тоб = Тп : Коб,

де Тп -- тривалість періоду, за який розраховується показник;

Коб -- коефіцієнт обороту оборотного капіталу . Для оцінки й аналізу рівня ефективності використання оборотного капіталу визначається показник фондовіддачі діленням валової продукції в порівняних цінах на середньорічну вартість цього ресурсу. Для того щоб оцінити, як використовуються спожиті оборотні фонди, визначають показники матеріаловіддачі (відношення валової продукції до матеріальних витрат виробництва) і матеріаломісткості (обернена величина показника матеріаловіддачі). Матеріаломісткість безпосередньо визначає собівартість грошової одиниці валової продукції в частці, що припадає на спожиті оборотні фонди.

29. Валова продукція сільського господарства

Валова продукція сільського господарства - це первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений усіма виробленими протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва , а у вартісній - оцінений за порівнянними цінами відповідного року. Визначення обсягу валової продукції сільського господарства у натуральній формі необхідне для:-- оцінки розмірів натуральних фондів з погляду їхньої достатності для задоволення потреб населення і переробної промисловості в окремих видах сировини;-- визначення обсягу перевезень і зберігання продукції, потреби в транспортних засобах і складських приміщеннях;-- обґрунтування потреб підприємств у власній сільськогосподарській продукції, що йде на виробничі цілі (корми, насіння тощо) для наступного циклу відтворення;-- планування обсягів виробництва і реалізації продукції, укладання договорів, здійснення експортно-імпортних операцій;-- визначення натуральних показників ефективності виробництва окремих видів продукції (трудомісткості і собівартості одиниці продукції, її енерго-, водомісткості тощо).У вартісній формі валову продукцію сільського господарства розраховують у порівнянних цінах (в даний час у цінах 1996 р.) з метою визначення:-- обсягу її виробництва в цілому по підприємствах, окремих регіонах і на державному рівні;-- ряду вартісних економічних показників, що характеризують рівень річної, денної і годинної продуктивності праці, фондовіддачі основних і оборотних фондів, фондомісткості виробництва, його капіталомісткості та ін.-- темпів зростання валового виробництва продукції, продуктивності праці та інших якісних показників у цілому по сільському господарству, його комплексних галузях (рослинництву і тваринництву), по окремих підприємствах і для досягнення порівнюваності цих показників у часі і просторі.

30. Товарна продукція і методика визначення показників товарності

Продукція, що продана підприємством заготівельним організаціям, переробним підприємствам, на біржах, на експорт, на сільських ринках, безпосередньо своїм працівникам та іншим громадянам, а також використана на обмін за бартерними угодами, називається товарною продукцією.

Отже, товарна продукція це та частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам. Грошові надходження від продажу товарної продукції називаюгь грошовим доходом або грошовою виручкою підприємства. Для аналізу стану економіки підприємства і його окремих галузей визначають відносну і абсолютну товарність виробництва.Відносну товарність характеризують показники рівня товарності, що визначаються по кожній галузі підприємства як процентне відношення товарної продукції до валової, взятих у натуральному виразі. Абсолютна товарність у рослинництві визначається в натуральному виразі діленням обсягу товарної продукції окремої культури на її посівну площу.

В тваринництві абсолютну товарність розраховують за двома показниками:

1) діленням обсягу товарної продукції певного виду на середньорічне поголів'я тварин, від якого одержана ця продукція;

2) відношенням певного виду тваринницької продукції до відповідної земельної площі. У формалізованому вигляді залежність абсолютної товарності (Ат) від названих факторів можна подати як добуток

Ат = ВП х Рт,

де ВП-- обсяг виробництва валової продукції; Рт -- рівень товарності.

31. Чиста продукція аграрних підприємств

Чиста продукція -- це новостворена вартість, найважливіша складова виробленого сукупного продукту (валової продукції) пиіприємствяа що характеризує економічну ефективність виробництва. Якшо вартість валової продукції, що набула товарної форми, виразити в поточних ринкових цінах, а решту її, яка використана на виробничі внутрішньогосподарські потреби і яка представлена приростом незавершеного виробництва та приростом вартості вирощування культурних насаджень, оцінити за собівартістю, то у формалізованому вигляді в цілому по підприємству вартість сукупного продукту можна зобразити виразом

с + v + т,

де с -- спожиті засоби виробництва (оборотні засоби і амортизація основних фондів), v + т -- чиста продукція. Розмір чистої продукції є функцією від таких важливих факторів, як обсяг виробництва валової продукції, рівень товарності, цін реалізації продукції і частки матеріальних витрат (с) в структурі вартості сукупного продукту. Розширене відтворення можна здійснити лише за рахунок чистої продукції , яку поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Співвідношення між цими фондами кожне підприємство встановлює самостійно, враховуючи при цьому абсолютний розмір чистої продукції , ступінь озброєності виробництва, зношеність основних фондів, забезпеченість оборотними засобами, досягнутий рівень оплати праці працівників, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, співвідношення між фондом оплати праці і прибутком . Для оцінки економічного стану підприємства важливо проаналізувати таких два важливих показники, як питома вага чистої продукції у валовому продукті і частка оплати праці разом з відрахуваннями на соціальні заходи у загальній сумі новоствореної вартості.

32. Прибуток і методика його визначення

Прибуток в загальному економічному розумінні - це додаткова вартість, що створюється в процесі виробництва, або іншими словами - це вартість. створена в процесі підприємницької діяльності понад вартість виробничо спожитих ресурсів і робочої сили. Прибуток поділяється на різних стадіях його формування, а саме: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, прибуток від звичайної діяльності після оподаткування і чистий прибуток.

Валовий прибуток - це економічний результат діяльності суб"єктів господарської діяльності, що визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції, робіт. послуг і виробничою собівартістю.

Операційний прибуток. Він являє собою фінансовий результат від операційної діяльності, що визначається відніманням від валового прибутку операційних витрат і додаванням до одержаного результату інших операційних доходів. Прибуток або збиток від звичайної діяльності до оподаткування, який являє собою результат від фінансової діяльності, що визначається додаванням до операційного прибутку доходу від участі в капіталі, фінансових доходів у формі дивідендів, відсотків, отриманих від фінансових інвестицій. Прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподаткування як різницю між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків на прибуток. Чистий прибуток (збиток) як алгебраїчну суму прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку. Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного року в грошовій , матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

33. Суть ефективності як економічної категорії

Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами. Причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю(застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Результати виробництва є не лише різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній.

Технологічна ефективність - це такий результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. . В рослинництві показниками технологічної ефективності є урожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції. В тваринництві технологічними показниками ефективності є продуктивність худоби і птиці, а також основні параметри якості тваринницької продукції.

Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення : 1) ресурси і результати виражені у вартісній формі; 2) ресурси - у вартісній, а результати - у натуральній формі; 3) ресурси - у натуральній, а результати - у вартісній формі.

Соціальна ефективність - поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо).

34. Рентабельність виробництва і методика визначення її показників

Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення. Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норма прибутку і приведена до земельної площі маса прибутку.

Рівень рентабельності Р = ,

де П -- валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); Вв -- витрати виробництва на реалізовану продукцію ( її виробнича собівартість).

Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією

Ктп = ,

де ТП -- вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації, рівень рентабельності можна також визначити з виразу

Р = * 100, або Р = (Ктп - 1) . 100.

Для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку Н= ,де Фос і Фоб -- середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних засобів. для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулой

Рп =

Приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь.

35. Оцінка ринкової позиції підприємства

Оцінка ринкової позиції підприємства включає характеристику таких показників: загальні відомості про підприємство; характеристика технічної та технологічної його бази; номенклатура продукції, що випускається; виробнича потужність підприємства; місце підприємства в галузі, на ринку; характеристика системи управління; статутний фонд підприємства; структура витрат на в-во; обсяг прибутку та напрямки його використання.

При оцінці ринкової позиції п-ва розраховують такі показники: 1) показники оцінки майнового стану п-ва: коефіцієнт зносу основних засобів, оновлення основних фондів, вибуття основних фондів; 2) показники ліквідності п-ва: коефіцієнт покриття, швидкої ліквідності, абсолютної ліквідності, чистий оборотний капітал; 3) показники фінансової стійкості: коефіцієнт автономії, фінансування, забезпеченості власними оборотними засобами, маневреності власного капіталу;показники ділової активності п-ва: коефіцієнт оборотності активів, оборотності кредиторської і дебіторської заборгованості, оборотності матеріальних запасів; 4) показники рентабельності: коефіцієнт рентабельності активів, власного капіталу, в-ва продукції, реалізації продукції.

36. Суть собівартості продукції і характеристика її видів

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. В конкретно економічному розумінні собівартість -- це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції. Її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі її форми, як середньогалузева (розраховується по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість.

Виробничу собівартість формують витрати, що пов'язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції. Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну і очікувану собівартість.Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії і організації дійового контролю за витрачанням коштів. Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

37 .Склад витрат за всіма видами діяльності підприємств

У процесі господарської діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно вказаного стандарту, визнаються або як зменшення активів, або збільшення зобов'язань. що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. За характером виникнення і функціональним призначенням всі витрати можна поділити на такі групи: операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства; фінансові витрати; витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, і які не є операційними та фінансовими витратами; надзвичайні витрати. До складу прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства). До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим на виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути прямо віднесені до конкретного об'єкта витрат.До складу інших прямих витрат відносять всі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. До складу загальновиробничих витрат відносять досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом амортизація основних засобів загальновиробничого призначення, орендна плата за основні засоби та інші необоротні активи зазначеного призначення; витрати на удосконалення технології і організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень і деякі інші витрати. Адміністративні це такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування. Витрати на збут продукції (робіт, послуг). В умовах ринкової економіки ці витрати набувають особливого значення через дію відомого ринкового принципу: головне не виробити товар, а його продати. До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, втрати від операційної курсової різниці, втрати від знецінення запасів; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення. Фінансові витрати. До них, насамперед, відносять витрати на виплату процентів за користування кредитами і процентів за випущені облігації та витрати за фінансовою орендою. До інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх залишковою вартістю та реалізованих майнових комплексів. Надзвичайні витрати виникають в результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікується, що вони повторюватимуться періодично або в кожному наступному періоді.

економіка сільський господарство земельний

38. Групування операційних витрат за економічними елементами та статтями. Поняття валових витрат

Сукупність економічно однорідних витрат називають елементом витрат. Відповідно до стандарту 16 "Витрати" виділяють такі елементи операційних витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. До матеріальних витрат відносять витрати на насіння, корми, паливно-мастильні матеріали, добрива, отрутохімікати, підстилку, запасні частини, придбання інструменту, пристроїв та інших засобів і предметів праці, на забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами . Витрати на оплату праці. Найбільша частка припадає на основну і додаткову заробітну плату (включаючи її індексацію) працівників, обчислену за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами. Відрахування на соціальні заходи. До таких витрат включають відрахування на пенсійне забезпечення і на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства та на інші соціальні заходи. Амортизація. Елемент,який формується за рахунок амортизаційних відрахувань основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних активів. Інші операційні витрати. За своїм економічним змістом вони не можуть бути віднесені до жодного із розглянутих елементів витрат, а тому через свою різнорідність об'єднуються в самостійну групу витрат. Валові витрати виробництва та обігу - будь-які витрати платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються або виготовляються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

39. Графічний та математичний способи визначення точки беззбитковості виробництва

Для кожного підприємства важливо знати його фінансовий стан у майбутньому виходячи з передбачуваних витрат і кон'юнктури ринку на ті види продукції, які воно виробляє і реалізує. Визначення критичного обсягу реалізації, а також аналіз беззбитковості виробництва та прогнозування прибутку ґрунтується на використанні принципу класифікації витрат залежно від їх зв'язку з обсягом виробництва. Знаходження точки беззбитковості можна здійснити на основі універсального рішення

ГВ - ЗВ = ПВ + НП,

де ГВ - грошова виручка від реалізації продукції; ЗВ - змінні витрати; ПВ - постійні витрати; НП - нульовий прибуток.

Грошову виручку і загальну суму змінних витрат можна визначити за такими формулами

ГВ = Ц х G ; ЗВ = Зв0 х G ,

де Ц - ціна реалізації одиниці продукції, G - критичний обсяг реалізації продукції, за якого забезпечується беззбитковість виробництва; Зв0 - змінні витрати на одиницю продукції.

Скориставшись цими формулами, наведене універсальне рівняння можна записати так:

Ц х G - ЗВ0 х G = ПВ + НП,

Оскільки НП дорівнює нулю, то дане рівняння після необхідного перетворення матиме вигляд

G (Ц - ЗВ0)= ПВ, а G=.

Відомо, що різниця між ціною і змінними витратами на одиницю продукції дає маржинальний дохід (Ц- ЗВ0=МR). Звідси формула знаходження критичного обсягу продажу продукції набуває вигляду

G=ПВ : МR.

Для визначення критичного обсягу реалізації у вартісному виразі (КрО) використовується формула

КрО= ПВ : К МR,

де К МR - коефіцієнт маржинального доходу (К МR= МR : Ц). Щоб одержати достовірні результати про беззбитковість виробництва, дуже важливо правильно побудувати на графіку шкалу грошової виручки і витрат на осі ординат. Для цього спочатку по осі абсцис через рівні інтервали відкладається урожайність (в нашому прикладі -- 300 ц/га) і потім довільно, з точки зору зручності добудови всього графіка, наноситься чотирикутник (у нашому прикладі ОМСЛ). Потім проводиться лінія грошової виручки ОС. Тепер є можливість відкласти шкалу грошової виручки і витрат. Для цього з кожного інтервалу урожайності проводиться перпендикуляр на лінію ОС і з одержаної точки Е провадиться лінія на вісь ігреків, паралельна лінії іксів. На графіку описаний механізм показано на прикладі урожайності 50 ц. За ціни 16 грн. за 1 ц грошова виручка становитиме 800 грн.. Ця сума і відкладається на ординаті. Аналогічно відкладаються суми виручки від інших рівнів урожайності. Після побудови шкали відкладається лінія постійних витрат АВ паралельно лінії абсцис (у нашому прикладі висота лінії від нульового рівня становить 900 грн.) Тепер є можливість нанести лінію сукупних витрат (постійні + змінні). Їх сума в нашому прикладі -- 2700 грн. Знаходимо на шкалі названу суму і з цієї точки уявно проводимо лінію, паралельну лінії іксів, на сторону СЛ чотирикутника ОМСЛ. Знайдену точку Б з'єднуємо з точкою А, тобто з ординатою постійних витрат і, таким чином, одержуємо лінію сукупних витрат АБ. З точки перетину ліній АБ і ОС проводиться перпендикуляр КК1 на лінію абсцис, що вказує на критичний рівень урожайності, за якого досягається беззбитковість виробництва.

40. Класифікація витрат. Постійні і змінні виграти

За роллю і значенням у створені продукції витрати поділяються на основні (обов'язкові) та неосновні (необов'язкові). Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом(витрати на насіння, корми, заробітну плату тощо). Неосновні (обов"язкові) витрати це такі, без яких виробництво продукції можливе, але з меншою ефективністю. За способом включення у собівартість продукції всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі -- це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об'єкт планування і обліку (певну культуру, вид тварин тощо). Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об'єкт планування і обліку. Залежно від часу виробничого споживання всі витрати класифікують як витрати поточного року і витрати минулих років. Залежно від матеріально-речової форми понесених підприємством витрат усі вони поділяються на готівкові і безготівкові. Готівкові -- це такі витрати, що формуються і покриваються за рахунок готівки. Постійні -- це такі витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшенні або зменшенні масштабів виробництва в короткостроковому періоді. В рослинництві до постійних витрат відносять : амортизацію техніки і приміщень, орендну плату за землю або інші і ресурси, земельний податок, заробітну плату постійних працівників, страхові платежі за посіви і майно рослинницьких галузей, загальновиробничі витрати в галузі, ремонт приміщень, що використовуються в рослинництві.До постійних витрат у тваринництві відносять амортизацію приміщень і техніки, що використовується в цій сфері виробництва, ремонт цих приміщень, амортизацію робочої і продуктивної худоби, податок на майно, витрати на підтримуючий корм, страхові платежі, оплату праці постійних працівників, рівень якої безпосередньо не пов'язується з обсягом виробленої продукції, загальновиробничі витрати в галузі, орендну плату. Змінними називають такі витрати, величина яких безпосередню залежить від масштабів виробництва продукції.До таких витрат відносять вартість насіння, витрати на мінеральні добрива і отрутохімікати, на органічні добрива, паливно- мастильні матеріали, на техогляд і ремонт техніки, транспортні виграти на перевезення і доробку продукції.

41. Поняття інтенсивності й економічного типу розвитку аграрних підприємств і методика його визначення

Під інтенсивністю слід розуміти концентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на 1 га земельних угідь, що забезпечує випереджаюче збільшення виробництва продукції з цієї площі і підвищення ефективності використання вкладених ресурсів. Економічний тип розвитку - це поняття, що відображає певне динамічне співвідношення між зміною в часі величини авансованого капіталу і обсягу виробництва валової продукції Залежно від ступеня впливу кожного із названих факторів на приріст валової продукції розрізняють такі економічні типи розвитку підприємств: інтенсивний, екстенсивний, зрівноважений, переважно-інтенсивний (інтенсивно-екстенсивний) і переважно екстенсивний (екстенсивно-інтенсивний). Інтенсивний тип розвитку- має місце,коли приріст продукції одержують лише завдяки підвищенню ефективності використання авансованою капіталу. Екстенсивний тип розвитку має місце тоді, коли підприємства отримують приріст продукції лише за рахунок приросту ресурсів. Переважно екстенсивний тип розвитку- має місце коли підприємству необхідно в короткі строки наростити виробничі ресурси, насамперед за рахунок розширення пасивної частини основних виробничих фондів, віддача від яких настає з певним запізненням (лагом). За умови, що приріст продукції досягається однаковою мірою за рахунок приросту авансованого капіталу і підвищення ефективності його використання, виникає зрівноважений тип розвитку. Найменш ефективним типом розвитку є екстенсивний, що має чотири різновиди: перший -- виробництво продукції збільшується пропорційно зростанню авансованих ресурсів при незмінному рівні ефективності його використання; другий -- виробництво продукції зростає меншими темпами, ніж зростання авансованого капіталу, що призводить до зниження ефективності його використання; третій -- зростання авансованого капіталу відбувається при сталому обсязі виробництва продукції, внаслідок чого істотно знижується рівень ефективності використання ресурсів; четвертий, найбільш загрозливий -- збільшення розміру авансованого капіталу супроводжується зменшенням виробництва валової продукції з одиниці земельної площі.

42. Показники інтенсивності та методика їх визначення

Із визначення поняття інтенсивності випливає, що інтенсивність з економічної точки зору включає в себе дві складові: матеріально-речову і результативну. Для кожної з названих складових притаманна своя система показників її вимірювання. сільськогосподарське виробництво має складну структуру тому виникає необхідність кількісно визначати інтенсивність на трьох рівнях його будови: в цілому по підприємству, в цілому по рослинництву і тваринництву і в розрізі окремих галузей. Інтегральний показник інтенсивності використання землі визначається за формулою,

Із= де Кр - коефіцієнт розораності; Км - коефіцієнт меліорованості; Кп - коефіцієнт повторного використання землі. Для оцінки результативної складової інтенсивності використовуються наступні показник: 1) по підприємству: вартість авансованого капіталу на 1га с/г угідь, інтегральний показник інтенсивності використання землі; 2) в рослинництві: витрати в-ва на 1га ріллі, питома вага інтенсивних культур в структурі посівних площ; 3) в тваринництві: витрати в-ва на 1га с/г угідь і на 1 голову худоби, щільність поголів'я худоби; 4) по підприємству: витрати в-ва на 1 га посіву конкретної культури, витрати в-ва на 1 голову певного виду худоби.

43. Основні напрями формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств і забезпечення його екологічності

Процес формування інтенсивного типу розвитку є досить складним і багатогранним, оскільки залежить від багатьох факторів -- зовнішніх, що притаманні мікро- і макросередовищу функціонування аграрних підприємств, і внутрішніх, які діють і регулюються самим підприємством. Інтенсивність характеризує якісний і кількісний стан виробництва.

Інтенсифікація -- це багатогранний процес формування інтенсивного типу розвитку шляхом комплексної механізації і автоматизації виробництва, його хімізації та електрифікації, впровадження енерго-, водо-, і ресурсозберігаючих технологій та біотехнологій, меліорації землі, удосконалення організації праці та матеріального стимулювання, поглиблення спеціалізації виробництва і досягнення раціональної його концентрації. Підприємства, формуючи інтенсивний тип розвитку, повинні забезпечити його екологічність. Основні ознаки такої екологічності: забезпечення розширеного відтворення родючості грунту, яке супроводжується збереженням і підвищенням вмісту в ньому гумусу і забезпеченням оптимального рівня розораності земельних угідь; виробництво екологічно чистої продукції, недопущення перевищення встановлених рівнів її забрудненості; додержання встановлених правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив з тим, щоб не допустити забруднення ними навколишнього природного середовища і продуктів харчування; недопущення порушень екологічної безпеки і забезпечення відтворення повітря й води; максимальне використання природних засобів боротьби з шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур і тварин, а також з бур'янами; недопущення порушень екологічних вимог при проектуванні, розміщенні і будівництві, реконструкції і введені в дію нових будівель і споруд, насамперед тваринницьких комплексів, меліоративних систем. Кардинальне прискорення НТП і запровадження його досягнень у практику розглядається як один з найважливіших напрямів формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств.

44. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності. Джерела інвестицій

В Україні в офіційних документах, зокрема, в Законі України "Про інвестиційну діяльність" (1991 р.) поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції -- це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкт підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Основні напрями інвестицій: вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади; придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, "ноу-хау", інтелектуальні цінності, майнові права тощо), придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірних підприємств , інших господарських одиниць). Відповідно до розглянутих напрямів інвестицій їх класифікують на такі три групи: виробничі інвестиції - вкладення у виробничі ресурси: основні засоби і предмети праці; фінансові інвестиції - вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади, депозити, придбання паїв тощо; інтелектуальні інвестиції - вкладення коштів у об'єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення новин або їх запровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.

Інвестиційну діяльність, що являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій. Розрізняють такі джерела фінансування інвестицій: власні, позичкові, залучені і бюджетні.До власних джерел аграрних підприємство-інвесторів відносять прибуток, амортизацію, грошові надходження від реалізації вибракованої худоби з основного стада, виручку від ліквідації основних засобів, страхові відшкодування за основні засоби, вибулі внаслідок стихійного лиха. Позичкові джерела фінансування представлені облігаційними позиками, банківськими та бюджетними кредитами, а залучені --коштами, що одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян або юридичних осіб. Бюджетні інвестиційні асигнування здійснюються державою частково або повністю для реалізації важливих капіталомістких проектів у розвиток сільського господарства, наприклад у меліорацію. Крім названих джерел фінансування інвестицій підприємства можуть використовувати благодійні внески, пожертвування інших юридичних і фізичних осіб.

45. Методи зіставлення інвестицій в часі

Аналіз ефективності капіталовкладень грунтується на оцінці грошей у часі. Інвестиції пов'язані, з одного боку, з вкладенням коштів на тривалий строк, а з іншого -- з різною віддачею від них у часі. Є два методи зіставлення інвестицій у часі -- метод складних процентів і дисконтування. Перший дає можливість оцінити наявні гроші в майбутньому. Кількісно ця оцінка залежить від двох факторів --процентної ставки і періоду, на який ведеться розрахунок. Безпосередньо визначити майбутню вартість грошей (МВГ) можна за формулою

МВГ = ПВГ(1 +i )n,

де ПВГ --поточна вартість грошей; i--процентна банківська ставка за певний період (місяць, квартал, рік); м --число періодів (місяців, кварталів, років). Метод дисконтування застосовується в тому разі, коли є необхідність знати; яку суму коштів потрібно вкласти в даний час, щоб отримати необхідну суму грошей у майбутньому. Іншими словами, за його допомогою визначається поточна цінність грошей, коли відома їх майбутня цінність:

ПВГ = МВГ: (1 +i )n.

46. Оцінка ефективності інвестицій

Найшвидшого застосування в практиці оцінки інвестиційних проектів набули такі фінансово-економічні показники, як чиста поточна вартість, внутрішня норма окупності, максимальний грошовий відток, строк окупності капіталовкладень, норма прибутку, норма беззбитковості.Зазначені показники умовно можна поділити на дві групи: недисконтовані (прості) й узагальнюючі (інтегральні). Недисконтовані -- це показники, що розраховуються не за весь строк життя інвестицій (період повного обороту активної частини основних виробничих фондів), а дише на один рік на основі недисконтованих на фактор часу даних. До них відносять строк окупності і норму інвестиційного прибутку. Строк окупності -- це такий період (у роках), який необхідний для відшкодування капітальних вкладень інвестиційним прибутком, одержаним завдяки здійсненню цього проекту. Його визначають за формулою

Іп = Пч +А,

де Пч -- чистий прибуток, що визначається як різниця між одержаним прибутком від реалізації продукції (послуг), виробленої завдяки проекту, і податком на прибуток та сплаченими процентами за кредит; А -- амортизаційні відрахування на основні фонди, введені в дію в результаті реалізації проекту. Для оцінки ступеня ризику здійснення інвестиційного Проекту розраховують норму беззбитковості

де - норма беззбитковості; - постійні витрати; - вартість реалізованої продукції; - обсяг змінних витрат.Економічний зміст показника Нб полягає в тому, що він вказує, при якій частці обсягу реалізації продукції досягається беззбитковість виробництва. Аналогічну роль відіграє і такий недисконтований показник, як норма інвестиційного прибутку. Вона може розраховуватися за кожний окремо взятий рік і в середньому за всі роки окупності капіталовкладень. Якщо інвестиційний прибуток за роками стабільний або коливається не істотно (в межах 3--5 %), норму інвестиційного прибутку можна визначати за один рік. В іншому разі, як це характерно для нашого прикладу, коли неможливо вибрати звичайний рік з "нормальною" величиною інвестиційного прибутку, виправдано визначати середньорічну норму цього прибутку як процентне відношення усередненого інвестиційного прибутку, одержуваного за період окупності капіталовкладень, до її величини.

47. Ціна в ринковій економіці і характеристика її видів

Ціна -- це перетворена форма вартості, її грошовий вираз. Ринкова ціна -- це домінуюча на ринку у відповідному часовому відрізку ціна на товар (послуги, роботи), що виплачується за нього в процесі купівлі-продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво і реалізацію. В макроекономічному плані ціна розглядається як найважливіший стратегічний критерій, що характеризує кон'юнктуру ринку, оскільки, з одного боку, вона впливає на її стан, а з іншого -- є результатом її розвитку. У ринковій економіці функціонують кілька видів ринкових цін. Головними з них є оптові й роздрібні ціни, що можуть набувати різної форми від умов їх застосування в процесі купівлі-продажу. Оптові -- це такі ціни, за якими підприємства реалізують свою продукцію великими партіями всім категоріям споживачів, крім населення. Роздрібні --це ціни, за якими населення купує товари в роздрібній торгівлі для задоволення власних потреб. Розрізняють також трансфертні ціни, що обслуговують операції між монополією і її філіалами. На підставі цих цін визначається внутрішньофірменний товарооборот. Конкурентна -- це така ціна, за якою продають свій товар головні товаровиробники-конкуренти. Нині на деякі товари, в тому числі сільськогосподарського походження, встановлюються високі, так звані психологічні ціни, розраховані лише на окремі категорії покупців, які готові купити цей дорогий товар виключно за його унікальні властивості, престижність. У країнах з розвинутою ринковою економікою існують підтримуючі ціни на сільськогосподарську продукцію. Існують також світові ціни на товари, в тому числі й сільськогосподарського походження. Світові ціни - це ціни угод на великі партії товарів, укладених в основних центрах світової торгівлі на умовах платежу у вільноконвертованій валюті.

48. Цінова конкуренція і цінова конкурентоспроможність

В умовах ринкової економіки суб'єкти підприємницької діяльності наділені правом самостійного визначення ціни на продукцію, яку вони виробляють. Наявність цього права зумовлює виникнення цінової конкуренції між виробниками. Кожен з них намагається продати вироблений товар, зберегти, а при можливості і розширити свою нішу в ринку і тим самим зміцнити на ньому своє становище. Це намагання реалізується підприємствами за двома напрямами: 1) раціональним використанням факторів нецінової конкуренції і, насамперед, підвищенням якості продукції; 2) регулюванням рівня цін на товари власного виробництва. Якщо товар виробника не має кращих властивостей порівняно з ідентичним товаром конкурентів, в цьому разі боротьба за ринок збуту зосереджується на ціні. Цінова конкуренція проявляється в намаганні товаровиробників використати ціну як важіль утримання і зміцнення своєї позиції на ринку. знижуючи ціну для завоювання ринку збуту, товаровиробник повинен обов'язково брати до уваги такі обставини. По-перше, зниження ціни не повинне бути надто великим, оскільки це може спричинити зворотну психологічну реакцію покупців -- вони можуть перестати купувати цей товар, боячись, що його низька ціна зумовлена низькою якістю. По-друге, завдяки зниженню ціни товаровиробником досягаються тимчасові переваги над конкурентами, оскільки останні спроможні легко скопіювати цей захід, також знизивши ціну на свої товари. По-третє, в умовах цінової конкуренції зміцнюють своє становище на ринку ті підприємства, які виробляють товари з високою ціновою конкурентоспроможністю, під якою розуміють ступінь можливого зниження товаровиробником ціни на свій товар порівняно з ринковою ціною, за якого забезпечується беззбитковість його виробництва. Цінову конкурентоспроможність визначають за формулою

ЦК = (Ц - ПС) : Ц,

де Ц - ціна продажу 1 ц продукції; ПС - повна собівартість 1 ц продукції (виробнича собівартість плюс витрати на реалізацію продукції). Мінімальна ціна - це індивідуальна ціна, що формується на кожному підприємстві, за якої воно отримує нульовий прибуток. Отже, мінімальна ціна визначається витратами на виробництво одиниці товару, понесеними тим чи іншим товаровиробником.

49. Поняття якості, характеристика її показників і значення для підвищення конкурентоспроможності продукції

Якість продукції --це сукупність її властивостей, що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти погреби споживачів згідно з її цільовим призначенням. У довгостроковий період існує тенденція до послідовного підвищення якості продукції. Сільськогосподарська продукція має різне цільове призначення. Згідно з цим критерієм вона поділяється на три типи: кінцевого споживання, проміжну і сировину. Кожному з цих типів продукції притаманні свої показники якості. Під показником якості розуміють кількісний вираз однієї або кількох однорідних властивостей продукції, що задовольняють певні потреби споживачів стосовно до її цільового призначення і умов використання. Відношенням фактично досягнутого показника якості до його нормативного (базового) значення визначають рівень якості продукції. У вітчизняній економічній літературі й практиці господарської діяльності розрізняють такі показники якості.