Обігові кошти підприємства

28

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

з теми: «Обігові кошти підприємства»

Донецьк - 2009

ЗМІСТ

Вступ

І. Склад, структура та джерела формування обігових коштів підприємства

1.1 Складова частина обігових коштів

1.2 Структурний розподіл обігових коштів

1.3 Джерела утворення оборотних засобів

ІІ. Кругообіг обігових коштів підприємства

ІІІ. Нормування обігових коштів підприємства

3.1 Поняття та структура

3.2 Норматив обігових коштів у виробничих запасах

3.3 Норматив обігових коштів у незавершеному виробництві

3.4 Норматив обігових коштів у інших нормованих елементах

ІV. Ефективність використання обігових коштів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На підприємствах мають місце поточні витрати фінансових коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг. Обігові кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання обігових коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання обігових коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи

Отже, ефективність використання обігових коштів підприємства є важливим завданням для підвищення продуктивності праці.

Метою дослідження є теоретичне та емпіричне вивчення ефективного використання обігових коштів підприємства та шляхів її покращення.

Об'єктом дослідження виступає проблема вивчення ефективного використання обігових коштів підприємства та шляхів її покращення.

Предметом дослідження є особливості вивчення ефективного використання обігових коштів підприємства та шляхів її покращення.

Головними завданнями дослідження є висвітлення основних положень щодо нормування обігових коштів підприємства, розкриття поняття оборотних коштів підприємства, дослідження проблеми ефективності використання обігових коштів підприємства та шляхів її покращення.

І. СКЛАД, СТРУКТУРА ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Складові частина обігових коштів

Обігові кошти підприємства - це частина виробничих фондів підприємства, які беруть участь в одному виробничому циклі, змінюючи свою натурально-речову форму, повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції, і відновлюються після кожного виробничого циклу, я у натуральній формі, так і вартісній.

До обліку оборотних фондів включають:

- виробничі запаси;

- незавершене виробництво;

- напівфабрикати власного виготовлення;

- витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси - запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

Незавершене виробництво - це предмети праці обробку яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Напівфабрикати власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено у даному виробничому підрозділі підприємства, або які потребують дальшої обробки в інших підрозділах.

Витрати майбутніх періодів - це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну структуру. Структура оборотних фондів формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення. Умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань.

обігові кошти кругообіг номування

1.2 Структурний розподіл обігових коштів

Оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства.

Структура оборотних засобів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів, яке виражається у відсотках. Ця структура може бути досить різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних засобів - це оборотні фонди, а 1/3 - фонди обігу.

Джерелом формування оборотних засобів підприємства є власні і залучені засоби. До власних належать виділені підприємству при його утворенні кошти (якщо підприємства державні), статутні фонди недержавних підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення може відбуватись за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів (заборгованості по заробітній платі, внесків на соціальне страхування, резервів майбутніх платежів).

Залученими оборотними засобами є кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних засобів.

Значна частка в оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежать показники використання оборотних засобів взагалі.

Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основним з них є матеріаломісткість.

Розрізняють абсолютну, питому (відносну) та загальну матеріаломісткість.

Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.

Питома матеріаломісткість - це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломісткість (Мм) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції, її можна обчислити:

або

де: - загальна сума матеріальних затрат, грн.;

Q, N - обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному вимірниках відповідно.

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача ():

. [2, с. 98]

Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.

Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками:

а) за призначенням - норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива, тощо;

б) масштабом дії - групові (на однакові види продукції) та індивідуальні;

в) періодом дії - річні (для поточного планування) й перспективні;

г) ступенем деталізації об'єктів нормування - для деталі (вузла) й виробу в цілому;

д) ступенем деталізації нормованих ресурсів - специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою).

Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів.

Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.

Норма витрат того чи іншого виду матеріальних ресурсів це гранично допустима величина витрат на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку.

Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється.

Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання тощо).

1.3 Джерела утворення оборотних засобів

Джерела утворення - це фінансові ресурси ,за рахунок яких вони формуються.

1. Власні засоби:

- оборотний капітал (засобу власників підприємства);

- прибуток - основне джерело;

- стійкі пасиви (засобу, прирівняні до власного):

- заборгованість по з/пл;

- заборгованість бюджету;

- заборгованість за тару;

- передоплата.

2. Притягнуті засоби:

- позикові (короткострокові кредити банку);

- державний кредит;

- інші (залишки фондів, резервів, невикористовуваних по прямому призначенню)

3. Кошти, прирівняні до власних стійких пасивів.

У закордонних джерелах оборотні кошти трактуються по іншому.

Кожне підприємство, яке створює, формує свої оборотні засоби за рахунок коштів засновників. У процесі виробничої діяльності додаткова потреба в оборотних засобах покривається як правило, за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства , основним з яких є прибуток.

Велику роль у джерелах, формуючих оборотні засоби підприємства, відіграють порівняні до власних фінансові кошти, до яких належать стійкі пасиви.

Стійки пасиви - це оборотні засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно використовуються ним у господарському обігу.

До них входять:

1. Мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, що являє собою витрати які належать до витрат виробництва, але як не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції.

2. Стійка перехідна заборгованість постачальникам за акцентованими розрахунковими документами.

3. Мінімальна заборгованість із зарплати та відрахування на соціальне страхування.

4. Залишки амортизаційних відрахувань та запаси матеріалів для капітального ремонту, виконаного господарським способом.

5. Кошти підприємства, що формуються з кредитів банку та авансів замовників.

6. Тимчасово вільні кошти спеціальних фондів та інше.

Раціональне використання власних та позичених коштів дає змогу підприємствам успішно долати тимчасові труднощі й ефективніше використовувати оборотні засоби підприємства. [18, с. 156]

- ІІ. КРУГООБІГ ОБІГОВИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВА

Кругообіг оборотних коштів - це безперервний процес обігу коштів у процесі виробництва. Він виникає з єдності та різноплановості оборотних фондів обігу, коли перші(фонди обігу) стають джерелом формування других (оборотних фондів), а ті, в свою чергу стають обов'язковою умовою існування перших.

Класична формула кругообігу оборотних засобів визначена в "Капіталі" К. Маркса:

«Гроші - Товар - Виробництво - Новий товар - Нові гроші»

К. Маркс зазначав, що для існування підприємства насамперед необхідно мати певний капітал, тобто гроші. Вони будуть використані на закупівлю матеріалів, сировини, конструкцій деталей: на формування трудових ресурсів та придбання основних виробничих фондів підприємства, тобто на створення (купівлю) товару. Придбані за гроші товари братимуть участь у виробничому процесі. Результатом виробничої діяльності буде виготовлення якої-небудь продукції, тобто нового товару. Потім продукція має бути реалізована, у результаті підприємство отримає нові гроші. Ці нові гроші частково будуть витрачені на відшкодування виробничих витрат, тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів, частково на накопичення і розширення виробництва. І все починається з початку.

Період, який починається з авансування капіталу на придбання виробничих запасів і завершується поверненням цього капіталу, називається виробничим циклом.

Повний кругообіг оборотні засоби проходять за три стадії.

На перша стадія (ГТ) кругообігу коштів являється підготовчою. Вона протікає в сфері обігу. Тут відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.

Друга стадія (ТВнТ') являє собою безпосередній процес виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не повністю, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату і зв'язані з нею витрати, а також перенесена вартість основних фондів. Виробнича стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.

На третій стадії (Т'Г') кругообігу продовжує авансуватися продукт праці (готова продукція) у тім же розмірі, що і на другій стадії. Лише після того, як товарна форма вартості зробленої продукції перетвориться в грошову, авансовані кошти відновлюються за рахунок частини виторгу, що надійшов, від реалізації продукції. Інша її сума складає грошові нагромадження, що використовуються відповідно до плану їхнього розподілу. Частина нагромаджень (прибутку), призначена на розширення оборотних коштів, приєднуються до них і здійснює разом з ними наступні цикли обороту. Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їхнього кругообігу, одночасно є і початковою стадією обороту коштів. [4, 168-175]

Рис. 1 - Кругообіг оборотних коштів

ІІІ. НОРМУВАННЯ оборотних коштів

3.1 Поняття та структура

На підприємствах мають місце поточні витрати фінансових (грошових) коштів, котрі, як вже було сказано раніше, у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії). На кожній стадії в процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток.

Оборотні кошти - це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це виокремлюють оборотні кошти у сферах виробництва та обігу, а також розподіляють їх на нормовані й ненормовані (рис. 2).

Рис. 2. Елементний склад оборотних коштів підприємства (фірми) [16, с. 124]

Певне практичне значення мають з'ясування та оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) використовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу - лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів підприємства не бере безпосередньої участі у створенні вартості продукції, що виготовляється. За розрахунками багаторічних середніх величин, зокрема на промислових підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72% (у тім числі на виробничі запаси та незавершене виробництво припадає відповідно 48 і 20%), а у сфері обігу - 28% (з них близько 17% - вартість готової продукції, а 6% - грошові кошти).

Необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції, найліпше визначати їхнім нормуванням (розрахунком нормативів).

Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку. Аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку - це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витратам майбутніх періодів, залишкам готової продукції). У практиці господарювання він є основним, інші методи розрахунків використовуються здебільшого як допоміжні.

3.2 Норматив обігових коштів у виробничих запасах

За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на елементи, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо), і ті, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети). Методика визначення нормативу оборотних коштів у названих двох видах виробничих запасів неоднакова.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях. [13, с. 240]

Точність розрахунку залежить від правильного визначення запасів матеріальних ресурсів. На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, резервний (страховий).

У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборотних фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, якщо умовами договору між постачальником і споживачем передбачене надходження матеріалів один раз на місяць, то їхній поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи). Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків поставки від передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача.

Методика нормування оборотних коштів у елементах виробничих запасів, що тяжіють до основних фондів, але за чинною системою обліку відносяться до оборотних фондів, істотно відрізняється від викладеної. Зокрема, основою розрахунку оборотних коштів у запасних частинах для ремонту служать норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідних видів машин та устаткування. Загальними принципами нормування оборотних коштів у малоцінних і швидкозношуваних предметах є такі: [13, с. 241]

- нарізне визначення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства й тих, що використовуються у виробництві;

- грошова оцінка складських запасів за повною заготівельною їхньою вартістю (собівартістю), а предметів, що використовуються, - у розмірі 50% первісної їхньої вартості;

- відмова від нормування у днях споживання предметів, які експлуатуються, і розрахунок норм для окремих їхніх груп на підставі коефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чисельності персоналу, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування тощо.

3.3 Норматив обігових коштів у незавершеному виробництві

Величина цього нормативу залежить від обсягу продукції, що виробляється, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. При цьому має бути враховане також співвідношення середньої собівартості незавершеного виробництва і собівартості готової продукції, яке заведено називати коефіцієнтом наростання витрат.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві () можна визначити, користуючись формулою

деVд - середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю;

Тц - середня тривалість виробничого циклу у днях;

Кнв - коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

Визначення середніх показників добового випуску продукції за її собівартістю й тривалістю виробничого циклу не спричиняє труднощів. Перший із них обчислюється діленням запланованого (очікуваного) випуску продукції на кількість днів розрахункового періоду, а другий - як середньозважена величина за питомою вагою окремих виробів (їхніх груп) у собівартості товарної продукції.

Коефіцієнт наростання витрат потребує спеціальних попередніх розрахунків. Найточніше його можна визначити через розподіл витрат за днями виробничого циклу. З цією метою за даними кошторису витрат на виробництво всі витрати розподіляють на одноразові (вартість сировини та основних матеріалів, що включаються в процес виробництва із самого його початку) і такі, що поступово зростають (решта витрат). Якщо витрати на заробітну плату та обслуговування виробництва важко розрахувати в розрізі днів виробничого циклу, то їх умовно розподіляють однаковими частинами на кожний день циклу.

3.4 Норматив обігових коштів у інших нормованих елементах

Окрім виробничих запасів і незавершеного виробництва, до нормованих елементів оборотних коштів належать також витрати майбутніх періодів і залишки готової продукції на підприємстві, яке її виготовляє.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з відрахунком величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції. [13, с. 247]

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається як добуток вартості одноденного випуску готових виробів на норму їхнього запасу на складі у днях. У свою чергу, норма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу), тобто її комплектування, пакування та відвантажування споживачам, а також виписування і здавання в банк платіжних документів.

Зрозуміло, що сукупний норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції).

ІV. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи (рис. 3).

Рис. 3. Показники та способи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується діленням вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта оборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу - 90 днів, року - 360 днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв'язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом.

Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується ступенем його (її) прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його (її) керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його (її) конкурентів, але вже в іншому аспекті - негативному.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (організації) необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс - підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організації) та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). [13, с. 240]

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів - звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників.

Одним із показників ефективності використання оборотних активів є оборотність активів (па) - це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

па = В / Ка.

де В - виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період;

К - середня величина активів за той самий період. За цих умов середня тривалість одного обороту (tа) становитиме:

tа = Дк / па

де Дк - кількість календарних днів у періоді.

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської та кредиторської заборгованості.

Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (tодз ) обчислюється за формулою

tодз = (Зд Ч Дк) / Vпр

де Зд - дебіторська заборгованість (заборгованість покупців);

Дк - кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік - 360, квартал - 90);

Vпр - обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

За період tодз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а продовження (проти встановленого терміну або проти минулого року) - небажаним і потребує з'ясування причин. [2, с. 141]

Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (tокз) визначається співвідношенням:

tокз = (Зк Ч Дк) / М

де Зк - величина кредиторської заборгованості постачальникам;

М - обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.

Скорочення за інших однакових умов не визнається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (kа) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:

kа = Кв / Кб

де Кв - власний капітал підприємства; Кб - підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

Якщо kа < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпечення боргів (kзб) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто

kзб = Кв / Кз

де Кз - боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал).

На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності. [2, с. 142]

За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля, який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.

Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення Кз / Кв) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем підвищення ефективності діяльності підприємства.

Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності - загальної, термінової та абсолютної.

Коефіцієнт загальної ліквідності kзл - це відношення оборотних активів до короткострокових пасивів:

kзл = Коа / Кзк

де Коа - оборотні активи підприємства; Кзк - короткострокова заборгованість підприємства.

Якщо kзл < 2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (kзл > 3-4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину kзл помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов'язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгованості (kзл < 2), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.

Коефіцієнт термінової ліквідності (kлт) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто

kлт = Ктл / Кзк

де Ктл - оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат

Така величина kлт >1 це нормально і свідчить про можливість своєчасної оплати боргів. Коли kлт < 1, то платоспроможність підприємства невисока.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kла) - це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:

kла = Кал / Кзк

де Кал - абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).

Нормальною можна вважати ситуацію, коли kла > 0,5. Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.

ВИСНОВКИ

Для нормального функціонування кожного підприємства необхідні оборотні кошти, що представляють собою грошові кошти, використовувані підприємством для придбання оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні фонди, тобто матеріальні ресурси на відміну від основних фондів використовуються в одному виробничому циклі, і їх вартість переноситься на продукт відразу і повністю.

Раціональне й ощадливе використання оборотних фондів - першочергова задача підприємств, тому що матеріальні витрати складають 3/4 собівартості промислової продукції. Зниження матеріалоємності виробу досягається різними шляхами, серед яких головними є впровадження нової техніки, технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

Головною метою управління активами підприємства, у тому числі й оборотними коштами, є максимізація прибутку на вкладений капітал при забезпеченні стійкої і достатньої платоспроможності підприємства. Причому, ці задачі у певній мірі протистоять один одному. Так, для підвищення рентабельності грошові кошти повинні бути вкладені в різні оборотні і необоротні активи, із свідомо більш низкою, ніж гроші, ліквідністю. А для забезпечення стійкої платоспроможності в підприємства постійно повинна знаходитися на рахунку деяка сума коштів фактично вилучених з обігу для поточних платежів.

Важливою задачею в керуванні оборотними коштами є забезпечення оптимального співвідношення між платоспроможністю і рентабельністю шляхом підтримки відповідних розмірів і структури оборотних активів.

Слід також зазначити, що підприємство повинне підтримувати оптимальне співвідношення власних і позикових оборотних коштів, тому що від цього прямо залежить його фінансова стабільність і незалежність, можливість одержання нових кредитів.

У сучасних умовах украй важливо правильно визначати потреба в оборотних коштах. Оборотні кошти підприємства повинні бути розподілені по всіх стадіях кругообігу у відповідній формі й у мінімальному, але достатньому обсязі. Наднормативні запаси відволікають з обігу грошові кошти, свідчать про недоліки матеріально-технічного забезпечення, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Усе це приводить до омертвіння ресурсів, їхньому неефективному використанню.

Як відомо, критерієм ефективності керування оборотними коштами служить фактор часу. Чим довше оборотні кошти перебувають в одній і тій же формі (грошовій або товарній), тим за інших рівних умов нижче ефективність їхнього використання, і навпаки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ареф'єва О.В., Сахаєв В.Г. та ін. - Економіка підприємства: Навч. посіб. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003.

2. Володькіна М.В. - Економіка промислового підприємства. Навч. посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2004.

3. Гаєвська Л.М., Фурманюк О.Л, Цимбалюк С.Я., Булгакова Г.А. - Економіка підприємства: Навч.-метод, посібник для виконання практичних занять та самост. роботи - Ірпінь, 2001.

4. Горфинкель В.Я. - Экономика предприятия - М.: ЮНИТИ, 2004.

5. Грузинов В.П., Грибов В.Д. - «Экономика предприятия» - М.:«ЮНИТИ», 2002г.

6. Зубовський В.М. - Економіка підприємства: Опорний курс лекцій. - К.: Вид-во ЄУФІМБ, 2000.

7. Кондратьев О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники. - Фінанси України, № 11, 2003.

8. Кравчук Н. Організація оборотних коштів промисловості на сучасному етапі // Вісник ТАНГ. - 2004. - № 4. - С. 62-69.

9. Кубай Н.Є. Теорія життєвого циклу фірми: стиль і стратегія управління. // Анатомія малого бізнесу / Під ред. С.К. Реверчука. - анал.-інформ. посібник. - Львів: "Діалог", 1999.

10. Мец В.О. - Економічний аналіз фінансових результатів підприємства. Навч. посібник - К.: Вища школа, 2003.

11. Петрович І.М., Будіщева О.І., Устінова І.Т. - Економіка виробничого підприємства. - Львів: Оксарт, 1996.

12. Потійко Ю.А. Формування оптимального регулювання оборотних активів суб'єктів господарювання // Фінанси України. - 2001. - № 7. - С 80-88.

13. Примак Т.О. - Економіка підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Вікар, 2002.

14. Радіонова І. Ф.- Загальна економіка: Підручник; К.: Знання, 1995.

15. Рижиков В.С, Панков В.А., Ровенська В.В., Підгора Є.О. - Економіка підприємства. Практикум. - К.: Видавничий дім "Слово", 2004.

16. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. - Економіка підприємства: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2003.

17. Тарасенко Н.В. - Економічний аналіз промислового підприємства. - К.: Алерта, 2003.

18. Шегда А.В., Литвиненко Т.М., Нахаба М.П. та ін. - Економіка підприємства: Навч. посіб.; 2-ге вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2002.

Размещено на Allbest.ru