Безробіття і його соціально-економічні наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

38

ВСТУП

Хоч як бездоганно не працювали б ринкові механізми, вони не можуть забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків. У Законі України „Про зайнятість” зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи, найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм хотілося б працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

Незважаючи на велику кількість досліджень дана проблема лишається актуальною. Актуальність теми визначається неминучістю безробіття у сучасній ринковій економіці та необхідністю вживання заходів щодо усунення та згладження негативних наслідків безробіття. З одного боку, безробіття вважається стимулятором активності працюючого населення, з іншого боку - великою суспільною проблемою. Усі країни докладають чимало зусиль для подолання безробіття, але ще жодній з них не вдавалося ліквідувати його повністю.

Предмет дослідження - соціально-економічні проблеми та наслідки безробіття.

Об'єкт дослідження - безробіття, як економічне явище.

Питання наслідків безробіття та проблем державного регулювання ринку праці досліджували такі науковці, як А.Сен, Л.Вальнева, С.Йолкін, Н.Запухляк, В.Лоскутов, В.Близнюк, Д.Богиня, О.Грішнова, Е.Лібанової, Н.Нижник, В.Князєва, І.Розпутенко, В.Бакуменко, Т.Степура, А.Чухно. С. І Бандур, Д. П. Богиня, І. К. Бондар, В. С. Васильченко, Є. М. Лібанова, І. С. Маслова, В. М. Петюх, В. В. Онокієнко, В. Г Швець так і зарубіжні вчені: А.Пігу, А.Фрідман, Д.Філіпс, О.Хеффе, Г.Теренс;

Методи дослідження: використані загальнонаукові методи пізнання: індукція, дедукція, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування - для поширення економічного змісту категорії безробіття, виявлення умов, причин, факторів, нових форм безробіття; системно-структурний підхід - для визначення характеристик та тенденцій безробіття, структурними перетвореннями, зовнішнім фактором; угрупування - для виявлення типів безробіття; створення схем взаємозв'язку економічних явищ.

Мета даної роботи - розкрити, що таке безробіття, причини його виникнення, які його види, форми та соціально-економічні наслідки.

Завдання роботи полягає в систематизації умов і причин виникнення і поширення безробіття, виявленні особливостей, форм, тенденцій безробіття і його соціальних наслідків, визначенні напрямків державної політики регулювання зайнятості і скорочення безробіття в сучасних умовах економіки.



1. Теоретичні аспекти безробіття

1.1 Поняття безробіття

Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас це економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Згідно з законом України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи та зареєстровані у державній службі зайнятості. Тобто це особи, які справді шукають підходящу роботу та здатні приступити до неї.

Підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, спеціальності, кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він мешкає. Заробітна плата й інші умови праці повинні відповідати середньому рівню за даною професією. У разі неможливості надати таку роботу безробітному служба зайнятості може запропонувати йому пройти професійну перепідготовку або підвищити кваліфікацію з урахуванням його здібностей , колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків. Існує багато проблем щодо статистики безробіття:

· Особи, що втратили надію на працю.

· Часткова інформація.

· Неправдива інформація.

Таким чином, суспільство умовно можна поділити на зайнятих, безробітних, а також тих, хто не входить до складу робочої сили. (Рис.1.1) [8,ст.50]

Рис.1.1 Поділ суспільства на категорії щодо економічної активності.

Якщо розглядати безробіття в контексті об'єктно-суб'єктних відносин, то на відміну від більшості політекономічних категорій, у яких відносини між певними суб'єктами виникають з приводу привласнення різноманітних об'єктів власності, безробіття означає, передусім, відносини між класом капіталістів і державою й класом найманих працівників з приводу відчуження частини останніх від виробничої діяльності, з одного боку, та забезпечення їх необхідним мінімумом задля існування з другого боку, а отже, звуженого відтворення. Якщо синтезувати обидва визначення, то безробіття означає виробничі відносини між протилежними класами та державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власності робочої сили та її відтворення на звуженій основі.

1.2 Теорії пояснення безробіття та його причини

У процесі розвитку теоретичних підходів щодо вивчення, аналізу безробіття західні економічні школи дотримувалися різних поглядів щодо причин безробіття.

Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, відповідно до якого розмноження відбувається швидше, ніж збільшується кількість засобів існування. Позбутися безробіття, на думку Т. Мальтуса і неомальтузіанців, можна тільки завдяки війнам, епідеміям, свідомому обмеженню народжуваності та ін. На мою думку, це можливо і дасть деякі зрушення в цьому питанні, але тільки тимчасово. Однак все одно всі ці «засоби» потягнуть за собою низку інших негативних наслідків.

Недолік цієї теорії полягає в тому, що вона не може пояснити виникнення безробіття у високорозвинених країнах з низькою народжуваністю.[12].

Марксистська теорія трактує безробіття як закономірність розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, що змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати технологічну базу виробництва. А це призводить до збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу. Таким чином, збільшується органічна будова капіталу і зростає безробіття. Це явище також пов'язане з циклічним розвитком економіки, з процесом нагромадження капіталу. Воно отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження. Ця теорія найбільш вірно пояснює безробіття. Маркс органічно поєднує пояснення його причин як з боку технологічного способу виробництва, так і суспільної форми (тобто відносин економічної власності).

У першому випадку - це прогрес техніки, який зумовлює більш швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. З боку суспільної форми безробіття необхідне, оскільки в умовах конкурентної боротьби і особливості капіталістичного нагромадження настає період піднесення й виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття.

Проте закон капіталістичного нагромадження не слід вважати всезагальним, оскільки він діє не у всіх суспільно-економічних формаціях і до того ж безробіття зумовлене й іншим комплексом причин - таких як структурні зміни в економіці, нерівномірність розвитку продуктивних сил у народному господарстві окремих регіонів, НТР.

Технологічна теорія безробіття виникла у середині 50-х рр. ХХ ст. Згідно з нею причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Прихильники цієї теорії переконані, що боротися з безробіттям слід шляхом обмеження, сповільненням технологічного прогресу. Я вважаю, ще це не є виходом із ситуації, оскільки так припиниться розвиток суспільства в технічних можливостях, і взагалі тоді значно погіршиться конкурентоспроможний рівень багатьох країн.

Кейнсіанська теорія безробіття є зараз найпоширенішою. Причиною безробіття вважається недостатній попит на товари. Це зумовлено схильністю людей до заощадження і недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття, на думку кейнсіанців, можна стимулюючи попит та інвестиції з боку держави. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати. Крім того, держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити сукупний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття. Кейнс та його послідовники визнають, що безробіття є закономірним явищем для капіталізму епохи вільної конкуренції.

Інша теорія - класичний аналіз - не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може.

Послідовник цієї теорії, видатний англійський економіст А. Пігу в роботі “Теорія безробіття” (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє неідеальна конкуренція. Монополія профспілок, захист ними своїх доходів призводять до завищення ціни праці висококваліфікованих робітників відповідної галузі.

З'являється надлишок попиту на ринку праці. Таке безробіття є визначною мірою добровільним. У своїй книзі Пігу детально і всебічно обґрунтовував думку, що загальне скорочення грошової заробітної плати може стимулювати зайнятість. Але все-таки ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття. Та й статистика не підтверджує положення про те, що армія безробітних завжди поповнюється за рахунок працівників з порівняно низьким рівнем заробітної плати. [12]

Виходячи з усього вищезазначеного можна виділити комплексний характер причин безробіття. Воно зумовлено низкою таких причин:

структурними змінами в економіці;

нерівномірністю розвитку продуктивних сил в народному господарстві загалом і в окремих його регіонах;

постійним прогресом техніки, особливо розгортанням НТР;

пошуком працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи;

обмеженістю попиту на товари і послуги;

демографічними змінами в чисельності та складі робочої сили; сезонними коливаннями в рівнях виробництва окремих галузей економіки.



2. Безробіття в Україні та його види і соціально економічні наслідки

2.1 Безробіття в Україні

Намагаючись прогнозувати ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і наявність тіньової економіки, які в разі зняття адміністративних пут зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати і пов'язане з цим обмеження попиту на працю.

До складу робочої сили включають усіх працюючих і безробітних, які активно шукають роботу (без дітей до 16 років, учнів, студентів, інвалідів, пенсіонерів, домогосподарок, ув'язнених, недієздатних тощо). Слід підкреслити, що до складу робочої сили не включають тих безробітних, які втратили надію знайти роботу, а тому перестали її шукати, чи тих, хто взагалі не бажає працювати. Це відповідно значно занижує офіційний рівень безробіття.

Важливе значення має обчислення природного рівня безробіття:

Природний рівень безробіття =

Цей рівень обчислюється для визначення обсягу втраченого для суспільства внутрішнього продукту у зв'язку з безробіттям. Економісти визначають цей втрачений продукт як відставання обсягу ВВП, яке показує на скільки фактичний обсяг ВВП(ВНП) менший від потенційного ВВП (ВНП).[3]

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, на 1 березня 2011р. становила 635,6 тис. осіб. За допомогою в працевлаштуванні до цієї установи впродовж лютого 2011р. звернулося 112,4 тис. незайнятих громадян проти 121,8 тис. у січні (у лютому 2010р. - 92,6 тис.). Кількість зареєстрованих безробітних на 1 березня 2011р. становила 616,7 тис. осіб, або третину всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Допомогу по безробіттю отримували 75,6% осіб, які мали статус безробітного. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій - посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки.

Основні тенденції щодо зареєстрованого безробіття наведено в таблиці

	Кількість зареєстрованих безробітних
	на 1 березня 2011р.,тис. осіб	у % до
		1 лютого 2011р.	1 січня 2011р.	1 березня 2010р.
Всього безробітних	616,7	105,3	113,2	116,3
Жінки	324,9	104,7	109,8	116,8
молодь у віці до 35 років	259,3	106,1	112,2	125,6
особи, які потребують особливого соціального захисту	122,7	104,1	106,4	123,0
вивільнені з економічних причин	34,5	101,2	100,4	61,3
особи, які проживають у сільській місцевості	274,4	104,9	116,2	125,1

Таблиця 2.1 Основні тенденції щодо зареєстрованого безробіття.

Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні за лютий 2011р. зріс на 0,1 в.п. і на 1 березня 2011р. становив 2,2% населення працездатного віку. У сільській місцевості цей показник збільшився на 0,2 в.п. та становив 3,4% населення працездатного віку, у міських поселеннях він не змінився (1,7%). Зростання обсягів зареєстрованого безробіття у лютому 2011р. зафіксовано в усіх регіонах країни, крім Хмельницької області, про що свідчать дані, наведені в таблиці:

	Кількість зареєстрованих безробітних на 1 березня 2011р., тис. осіб	У % до	Кількість безробітних працездатного віку у середньому за 9 місяців 2010р.
		1 лютого 2011р.	1 січня 2011р.	населення працездатного віку	тис. осіб	у % до економічно активного населення працездатного віку
Україна	616,7	105,3	1013,2	2,2	1772,3	8,7
Автономна республіка Крим	22,7	107,8	117,2	1,9	59,1	6,7
Вінницька	35,3	106,5	122,4	3,7	76,4	11,0
Волинська	15,0	105,7	1109	2,4	40,1	9,1
Дніпропетровська	36,4	104,2	108,9	1,8	116,6	7,5
Донецька	34,3	104,3	107,1	1,3	188,5	9,3
Житомирська	24,6	103,9	110,3	3,3	60,8	10,9
Закарпатська	15,6	107,0	112,0	2,1	52,5	9,5
Запорізька	28,1	105,2	111,4	2,6	64,7	7,9
Івано-Франківська	18,0	105,9	110,1	2,2	48,4	8,7
Київська	18,9	105,3	114,5	1,8	59,2	7,9
Кіровоградська	21,4	105,4	113,7	3,6	43,5	10,0
Луганська	21,5	105,2	110,1	1,5	78,0	7,7
Львівська	29,8	105,2	110,6	1,9	92,2	8,3
Миколаївська	22,8	107,0	115,7	3,1	48,4	9,0
Одеська	24,3	107,6	117,8	1,7	65,0	6,3
Полтавська	38,4	104,6	113,4	4,3	68,6	10,3
Рівненська	22,7	105,6	112,7	3,3	60,5	12,4
Сумська	23,5	105,6	113,2	3,3	58,2	11,5
Тернопільська	20,3	106,0	119,5	3,1	50,8	11,3
Харківська	36,9	105,3	111,7	2,2	96,4	7,6
Херсонська	13,9	110,3	122,9	2,1	47,5	9,6
Хмельницька	23,2	98,8	113,0	3,0	54,1	9,4
Черкаська	28,3	104,6	114,2	3,8	62,9	10,8
Чернівецька	11,9	105,8	113,0	2,2	35,2	9,9
Чернігівська	20,8	104,7	112,3	3,3	54,5	11,6
м. Київ	6,6	105,7	111,6	0,4	80,1	6,0
м. Севастополь	1,5	105,5	106,1	0,6	11,1	6,3

Таблиця 2.2 Рівень зареєстрованого безробіття на 1 лютого 2011р.

Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених підприємствами, установами й організаціями до служби зайнятості, у лютомут2011р. збільшилася на 4,4 тис., або на 6,5%, і на кінець місяця становила 72,9 тис. (у лютому 2010р. - 65,9 тис.). Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакантних посад) 46,5% передбачалося для робітників, 39,7% - для службовців, решта - для осіб, які не мають професії. Завдяки зростанню потреби у працівниках навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць (вакантних посад), яке перебувало на обліку державної служби зайнятості, упродовж лютого п.р. зменшилось на 2 особи і на кінець місяця становило 87 осіб. У регіональному розрізі зберігається значна диференціація зазначеного показника: від 3 осіб у м. Києві до 555 осіб у Черкаській області.



	Кількість громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, тис. осіб	Потреба підприємств у працівниках для заміщення вільних робочих місць, тис. осіб	Навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць, осіб
	2011р.	2010р.	2011р.	2010р.	2011р.	2010р.
Україна	635,6	547,0	72,9	65,9	87	83
Автономна республіка Крим	23,6	18,0	3,1	2,7	77	66
Вінницька	36,1	29,4	1,1	0,8	333	372
Волинська	15,5	14,1	1,2	1,1	131	125
Дніпропетровська	37,7	34,3	8,2	6,4	46	54
Донецька	35,9	37,5	3,6	3,6	99	105
Житомирська	25,3	22,8	2,6	1,8	97	127
Закарпатська	16,2	13,3	1,2	0,8	134	160
Запорізька	28,9	26,5	1,9	1,4	155	184
Івано-Франківська	18,6	16,7	0,5	0,3	387	536
Київська	19,5	18,1	3,5	2,3	55	78
Кіровоградська	21,9	18,5	0,9	0,7	252	287
Луганська	22,6	18,7	2,8	2,3	81	80
Львівська	30,8	25,7	2,9	1,6	106	167
Миколаївська	23,3	18,6	1,1	1,2	205	161
Одеська	25,0	17,9	2,7	2,5	91	70
Полтавська	29,4	32,5	2,1	2,7	191	119
Рівненська	23,3	19,8	1,2	1,0	195	210
Сумська	24,1	20,0	0,8	0,8	303	241
Тернопільська	20,8	16,3	1,4	1,1	147	149
Харківська	38,0	32,1	,9	2,6	97	125
Херсонська	14,4	11,3	1,6	1,7	90	65
Хмельницька	23,5	21,8	0,5	0,3	521	743
Черкаська	29,1	26,5	0,5	0,6	555	468
Чернівецька	12,2	10,9	0,8	0,4	161	249
Чернігівська	21,2	17,5	1,2	1,3	180	137
м. Київ	7,1	6,5	20,6	22,9	3	3
м. Севастополь	1,6	1,7	1,0	1,0	15	16

Таблиця 2.3 Кількість вільних робочих місць, заявлених підприємствами, установами й організаціями до служби зайнятості.



Рівень безробіття населення за статтю, віковими групами та місцем проживання за 2010 р. наведенні у наступній таблиці:

	Всього	У тому числі за віковими групами, років	Працездатного віку
		15-24	25-29	30-39	40-49	50-59	60-70
Все населення	8,1	17,4	9,9	7,8	6,8	5,3	0,0	8,8
жінки	6,8	16,7	8,1	6,8	6,0	3,9	-	7,8
чоловіки	9,3	17,8	11,2	8,7	7,6	6,8	0,1	9,7
міське населення	8,6	20,2	10,3	7,6	6,9	5,6	0,1	9,1
сільське населення	7,1	12,6	8,4	8,3	6,5	4,8	-	8,1

Таблиця 2.4 Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2010 році.

Зміна рівня безробіття за причинами незайнятості у 2000-2010рр. показана у наступній таблиці:

	Безробітне населення у віці 15-70 років, усього, тис. осіб	за причинами незайнятості, відсотків
		вивільнені з економічних причин	звільнені за власним бажанням	демобілізовані з військової строкової служби	не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації	звільнені за станом здоров'я, через оформлення пенсії за віком, інвалідністю	звільнені у зв'язку з закінченням строку контракту	інші причини безробіття
2000	2 655,8	40,2	29,8	2,3	18,3	1,1	5,1	3,2
2001	2 455,0	37,1	33,8	2,3	17,5	1,2	4,8	3,3
2002	2 140,7	33,6	37,5	2,2	16,8	0,9	5,6	3,4
2003	2 008,0	33,2	38,9	1,7	15,6	1,1	5,9	3,6
2004	1 906,7	32,9	37,8	1,7	18,0	1,3	3,6	4,7
2005	1 600,8	31,3	35,1	1,5	16,3	1,7	7,7	6,4
2006	1 515,0	30,0	37,4	1,1	17,0	1,2	10,3	3,0
2007	1 417,6	28,9	38,2	1,2	17,4	0,8	10,3	3,2
2008	1 425,1	28,1	38,6	1,2	18,3	0,7	10,9	2,2
2009	1 958,8	45,5	27,0	0,8	14,1	0,7	9,0	2,9
2010	1 785,6	39,0	29,1	1,3	16,2	0,9	10,4	3,1

Таблиця 2.5 Безробітне населення (за методологією МОП) за причинами незайнятості у 2000-2010 рр.

Із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у лютому 2011р. на допомогу по безробіттю було витрачено 367,7 млн.грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 445,1 тис. осіб. Розмір допомоги по безробіттю в середньому на одного безробітного становив 826 грн., що на 12,2% менше законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати (941 грн.).[15]

2.2 Види безробіття

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн.чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Економісти відрізняють головним чином три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття породжується постійним переміщенням населення із одного регіону (міста, селища) в другий, зміною професії, етапів життя (навчання, робота, народження дитини і догляд за нею, тощо). Безробіття, яке виникає при таких причинах, розглядається як добровільне, оскільки люди за власним бажанням змінюють місце проживання, роботу, професію, приймають рішення навчатися або мати дитину. Фрикційне безробіття існує завжди, воно неминуче. Головна її ознака - низька тривалість. Істотною рисою такого безробіття є також те, що люди, які шукають роботу, володіють необхідною кваліфікацією, професійною підготовкою і навичками. На їх здатності існує попит з боку фірм.

Добровільна відмова від роботи не вичерпується лише фрикційним безробіттям. Добровільне безробіття виникає коли людина не хоче працювати за низьку заробітну плату. Крім того, в будь-якому суспільстві є певний відсоток людей, які взагалі не хочуть працювати (в західних країнах їх доля доходить до 15%). В цю категорію входять достатньо багаті люди, які можуть дозволити собі не працювати, оскільки не потребують прибутків від праці. Частина людей одержують прибуток із інших джерел (знаходяться на утриманні дружини або чоловіка, держави) і вважають, що той заробіток, який вони одержують, не компенсує їм втрати дозвілля або неринкову діяльність, включаючи роботу по дому і вихованню дітей. Зрештою, в категорію добровільних безробітних нерідко попадають люди з низькою кваліфікацією, які не можуть розраховувати на високі заробітки, а також робітники тих країн, де податки настільки високі, що трудові доходи не приносять відчутного чистого прибутку.

Структурне безробіття виникає в результаті не співпадання попиту на робочу силу і пропозиції праці, яка пов'язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Під впливом технологічних змін попит на деякі види професій закінчується і роботодавці шукають спеціалістів з новими професіями. Крім того, відбуваються зміни територіального розподілу робочої сили, в результаті чого в окремих регіонах може нагромаджуватися незайняте населення. В 90-ті роки в Росії та інших країнах СНД безробіття зростало в значній мірі за рахунок структурного компонента, тому що, з одного боку, попит на велику кількість спеціальностей став різко падати (інженери, проектувальники, науково-дослідні працівники, тощо), а з іншого - з'явилася потреба в нових професіях (банківські службовці, бухгалтери, комерсанти, менеджери, охоронці та ін.).

Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов'язано з тим, що технічний прогрес завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (до них, наприклад, відноситься виробництво персональних комп'ютерів, лазерних дисків). В результаті дуже змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними професіями виявляються збоку, доповнюючи ряди безробітних.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного ще й тим, що має більш тривалий характер. Фрикційні безробітні, як правило, мають можливість отримати роботу без додаткової перепідготовки, тому що на ринку праці попит на їх професії зберігається. Навпаки, структурним безробітним потрібно іноді не тільки перепідготовка, але й зміна місця проживання.

Фрикційне і структурне безробіття також називається природним безробіттям. Поняття було введено в економічну науку М. Фрідменом в 1968 р. І незалежно від нього розроблено іншим американським вченим - Е. Фелпсом.

Природне безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможної достатньо швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від потреб виробництва. Природне безробіття - це частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП.

Поняття повної зайнятості не означає, що всі люди працездатного віку зайняті в суспільному виробництві, оскільки фрикційне і структурне безробіття неминуче. Рівень безробіття при повній зайнятості визначається цілим рядом факторів, і насамперед мінімальною заробітною платою. Її низький рівень сприяє тому, що збільшуються терміни пошуку роботи молоддю, яка вперше шукає роботу, а також тими безробітними, які шукають більш високооплачувану роботу.

Безробіття на природному рівні необхідне, тому що стримує інфляцію. В економіці з повною зайнятістю будь-який сплеск сукупного попиту AD обертається зростанням рівня цін, оскільки виробництво не може адекватно відреагувати на попит, який виріс, через нехватку ресурсів (рис. 2.1).

Структурне безробіття, при всій своїй хворобливості, також може не хвилювати країну, але лише в тому випадку, коли загальна кількість вільних місць не поступається кількості людей, які шукають роботу, хоча і мають інші спеціальності. Якщо робочих місць взагалі менше, ніж безробітних, тоді це погано. Це означає, що в країні виникла третя, сама неприємна форма безробіття - циклічне.

Циклічне безробіття виникає головним чином в тих країнах, які переживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Складності переживає велика кількість фірм країни, а масові звільнення починаються майже одночасно і скрізь. В підсумку загальна кількість вільних робочих місць в країні виявляється менше кількості безробітних.

Рівень циклічного безробіття uц визначається як різниця між фактичним u і природним u* рівнями безробіття:

uц = u - u* (2.2)

Циклічне безробіття свідчить про неповне використання виробничих ресурсів. В цьому випадку фактичний об'єм національного виробництва Yf нижче потенційного Y*. Якщо ж фактичний рівень ВВП дорівнює потенційному Yf = Y*, то природний рівень безробіття дорівнює фактичному u = u*. В цьому випадку циклічного безробіття немає.

Отже, чим нижче фактичний ВНП порівняно з потенційним, тим більше циклічне безробіття:

Yf < Y* > u >u* (2.3) [2, ст.63-68]

Тривалість безробіття - час, протягом якого працездатна, що бажає людина працювати, залишається безробітною. Якщо загальний час безробіття поділити на кількість зайнятих, можна одержати показник середньої тривалості безробіття у розрахунку на одного працюючого за рік. Наприклад, якщо рівень безробіття 5%, то протягом року кожний працівник пересічно є безробітним 5% робочого часу, що складає близько 2,5 тижня на рік. В реальній же дійсності одні працівники постійно зайняті, інші втрачають роботу на недовгий час, а деякі отримують її час від часу.

Вивчення економічної сутності незайнятості населення, зокрема в системі використання робочої сили дає змогу класифікувати її за тривалістю безробіття:

- від 1 до 3 місяців -- короткострокове безробіття;

- від 3 до 6 місяців -- середньострокове безробіття;

- від 6 місяців до 1 року -- довгострокове безробіття;

- понад 1 рік -- хронічне (застійне) безробіття [14, ст.10].



2.3 Соціально-економічні наслідки безробіття

Безробіття - це дещо більше, ніж економічна проблема. Воно завдає також великих соціально-психологічних збитків. Соціально-економічні наслідки безробіття розглядаються наряду з проблемами бідності та соціальної нестабільності як одні з найбільш гострих проблем.

Питання наслідків безробіття та проблем державного регулювання ринку праці досліджували такі науковці, як А.Сен, Л.Вальнева, С.Йолкін, Н.Запухляк, В.Лоскутов, В.Близнюк, О.Грішнова, Е.Лібанової, Н.Нижник, В.Князєва, І.Розпутенко, В.Бакуменко, Т.Степура, А.Чухно [11, ст.114].

Хочеться наголосити на тому, що значний час відсутності роботи, зневіра знайти роботу призводять до того, що деякі люди по суті втрачають кваліфікацію і навіть бажання регулярно працювати. У результаті резервування робочої сили формується певний рівень безробіття, зростання якого лише на 1% призводить, за оцінкою вчених, до зростання смертності населення на 2%, збільшення числа самогубств на 4,1 %, убивств - на 5,7 [13]. Деяка частина представників застійного безробіття поповнює кримінальні верстви населення і осіб без певного місця проживання. Нарешті, високе безробіття, як показує історичний досвід, може породжувати серйозні політичні катаклізми. Так, в період Великої депресії в кількох західноєвропейських країнах (Німеччина, Італія, Іспанія), а також в Японії демократичні сили потерпіли нищівний програш на парламентських виборах і до влади прийшли диктаторські, націонал-соціалістичні і фашистські режими, які розв'язали потім другу світову війну.

Тобто мова йде про найгірші економічні та соціальні наслідки безробіття. А тому нагально необхідним є впровадження заходів із боку держави, спрямованих на подолання прояву застійного безробіття [12,9]

Будь-яке суспільство прагне оптимально використовувати ресурси, що знаходяться в його розпорядженні, з метою реалізації виробничого потенціалу. Наявність безробіття у суспільстві свідчить про недовикористання трудових ресурсів. У цілому вплив безробіття на економічне та соціальне життя суспільства суперечливий.

У той же час безробіття породжує найтяжкі негативні соціально-економічні наслідки:

1. Незайнята робоча сила свідчить про недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, тим самим спрацьовує на користь вимог союзів підприємців.

3. При тривалому безробітті працівник втрачає кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для нього болісно.

4. Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менше заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний і інвестиційний попити, скорочує обсяги заощаджень у населення.

5. Безробіття наносить людині важку психологічну травму .[11]

На мікрорівні безробіття є однією з головних причин зниження продуктивності праці та виробництва в цілому, тобто погіршення якості продукції, що випускається, зниження її конкурентоспроможності. Це пов'язано з тим, що окремі й достатньо значимі групи населення змушені погоджуватися на нецікаву для них роботу. Звідси низькоефективна, неякісна праця, висока плинність кадрів. Крім того, за таких обставин неможливо сформувати стабільні виробничі колективи.

Соціально-економічні наслідки безробіття можна сформулювати таким чином: відбувається знецінення, недовикористання людського потенціалу суспільства, погіршується якість життя безробітних і їх членів родини, підсилюється тиск на розмір заробітної плати зайнятих на ринку праці, збільшуються витрати суспільства й індивіда на відновлення чи зміну професійного статусу й рівня продуктивної праці, формуються категорії осіб із девіантною поведінкою, схильних до вчинків, що суперечать прийнятим соціальним нормам і цінностям.

Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчування себе зайвою для суспільства людиною. Зниження кваліфікації, втрата самоповаги, бездіяльність, почуття самотності та непотрібності призводять до занепаду моральних основ особистості, суспільства, до розпаду сім'ї, суспільно-політичних потрясінь, погіршення психологічного та фізичного стану людини.[7]

Безробіття, як соціальне явище, приводить населення до бідності. Цей процес може стати стійким та перерости в хронічну бідність або, у випадку захисних соціальних заходів з боку держави, бути зупиненим.

Можна запропонувати розгорнуту класифікацію найважливіших наслідків безробіття, які розглядаються з точки зору негативного та позитивного впливу на систему:

Негативні	Позитивні
Загострення криміногенної ситуації	Підвищення соціальної цінності робочого місця
Посилення соціальної напруженості	Збільшення власного вільного часу
Ріст кількості фізичних та душевних захворювань	Зростання свободи вибору місця роботи
Збільшення соціальної диференціації	Збільшення соціальної важливості та цінності праці
Зниження трудової активності

Таблиця 2.6 Наслідки безробіття

Безробіття спричиняє значні матеріальні втрати, адже зменшується вироблюваний національний продукт. Ці втрати пов'язані передусім із циклічним безробіттям і нерідко є досить значними. Для вимірювання втрат від циклічного безробіття використовують закон Оукена. Наявність циклічного безробіття означає, що фактичний ВВП є меншим від природного.

За цим законом, якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то реальний ВВП відстає від потенційно можливого на 2,5%. Цей закон був виведений А. Оукеном для американської економіки, але для інших країн також властива кореляція між обсягом ВВП і фактичним рівнем безробіття.



3. Шляхи подолання безробіття

3.1 Особливості державної політики зайнятості та методи боротьби з безробіттям

Зайнятість населення забезпечується державою за допомогою здійснення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, а також стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством. Примусове залучення до праці у будь-якій формі неприпустиме. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Законом Україні “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ (із змін. і доп.) (ст. 1) передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; громадяни, які проходять строкову військову службу або альтернативну (невійськову) службу; громадяни, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учні загальноосвітніх шкіл і студенти вищих закладів освіти; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово проживають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.[9]

Має місце тенденція до збільшення серед шукачів роботи найбільш висококваліфікованих працівників: інженерів, спеціалістів високотехнологічних процесів і конверсійних галузей, науковців, які вивільнились внаслідок перепрофілювання або реорганізації виробництва. Але за браком належної роботи з їх числа працевлаштовується лише третина [5, ст.72].

Державне регулювання ринку праці здійснюється за чотирма напрямами:

* працевлаштування незайнятого населення і допомога в профорієнтації, підготовці та перепідготовці кадрів;

* сприяння створенню і розвитку гнучкого ринку праці та нестандартним формам зайнятості;

* правове забезпечення трудових відносин;

* соціальний захист населення, яке має статус безробітних (матеріальна допомога, виплата допомоги у зв'язку з безробіттям, страхування від безробіття). безробіття політика зайнятості

Слід зазначити, що перші два напрями є активним типом державного регулювання ринку праці, а останній належить до пасивного. Крім того існують прямі та непрямі методи державного забезпечення зайнятості. До прямих методів належить законодавче регулювання умов наймання і використання робочої сили, при цьому особливого значення набувають колективні договори і трудове законодавство. До непрямих методів державного забезпечення зайнятості належать заходи державної фінансової політики (асигнування й субсидії), монетарної політики (регулювання грошового обігу), фіскальної політики (зміна податкових ставок).

Сформульовані в працях провідних вчених і спеціалістів у сфері підвищення ефективності використання трудових ресурсів наукові концепції, положення, висновки і рекомендації посідають важливе місце в сучасній теорії зайнятості і дозволяють найповніше усвідомити складність процесу формування соціальної ринкової економіки, тобто такої системи господарювання, за якої взаємодоповнюються дії економічних законів з державним регулюванням. Разом з тим, сучасний етап реорганізації економіки особливо гостро потребує подальшого дослідження проблем регулювання зайнятості працездатного населення України. Ускладнення соціально-економічних відносин у результаті переходу до ринку, формування багатоукладної економіки вимагають впровадження адекватної концепції зайнятості.

Нинішні методи в економічній політиці України вичерпали себе і не здатні забезпечити нормального функціонування ринку праці, його соціальної інфраструктури та ціннісних орієнтирів, а процесові державного макроекономічного регулювання зайнятістю притаманні невідповідність у цілому фінансової, законодавчої, нормативної бази ринковим формам господарювання, відірваність від соціально-економічних процесів, які відбуваються на мікрорівні. Ці недоліки, в свою чергу, призводять до суттєвого розладу ринку праці, до поляризації суспільства, послаблюють економічні стимули саме тоді, коли вони мали б змінити адміністративні методи регулювання зайнятості, створюють передумови для некерованості у реальній економіці та соціальній сфері.

Стан та розвиток ринку праці тієї чи іншої країни, а також ступінь та методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм характером і ступенем впливу чинниками: сучасним рівнем та історичними особливостями соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями у сфері зайнятості. В Україні, на жаль, спостерігається тенденція запозичення окремих елементів світового досвіду регулювання ринку праці без врахування відмінностей соціально-економічного середовища суспільств. На думку фахівців, найбільш прийнятною для умов України є шведська модель регулювання ринку праці, де роль держави в керуванні процесами, як і всією соціальною сферою, порівняно велика і політиці у сфері зайнятості приділяється велика увага. На заходи, пов'язані з її проведенням витрачається майже 3% ВВП і 7% бюджету. Головною особливістю зазначеної моделі є те, що більша частина коштів (70%) витрачається на проведення активної політики. Більшість європейських країн витрачає на активні та пасивні заходи в сфері зайнятості від 3 до 6% ВВП. В Україні політика зайнятості носить здебільшого пасивний характер, зводячись здебільшого до реєстрації безробітних та виплати їм допомоги.

Стратегічним напрямом регулювання зайнятості має стати посилення її соціального спрямування, яке реалізовується через:

- сприяння повній, продуктивній та вільно обраній зайнятості;

- підвищення рівня грошових доходів за допомогою докорінного реформування організації оплати праці та пенсійного забезпечення;

- створення сприятливих умов для соціального захисту від безробіття за допомогою таких заходів активної політики, як профорієнтація, професійне

- навчання та перенавчання тимчасово незайнятого населення, послуги з працевлаштування (як центрами зайнятості, так і приватними агентствами з працевлаштування), організація оплачуваних громадських робіт, а також пасивної політики зайнятості;

- стабілізацію кількості економічно доцільних і створення нових робочих місць для запобігання масовим звільненням; використання гнучких форм роботи і режимів робочого часу, що дозволить розширити можливості для зайнятості без збільшення кількості робочих місць;

- вивчення ВНЗ потреб регіональних ринків праці для визначення напрямків підготовки спеціалістів;

- розробку системи кредитного стимулювання і пільгового оподаткування для нових ефективних робочих місць (але слід зважати на те, що такі заходи не повинні стати перепоною для раціональної зайнятості);

- оптимізацію параметрів заробітної плати через поєднання ринкового саморегулювання, державного та договірного регулювання і їхнє узгодження.

Політика зайнятості має гарантувати соціальний захист населення шляхом забезпечення належних умов життя, регулювання заробітної плати, стимулювання нових місць і виплати допомоги безробітним тощо. [4, ст. 2-3].

Державна політика зайнятості повинна акцентувати увагу на створенні нових робочих місць, яка в Україні є однією з найменш ефективних. Основною сполучною ланкою між досягненням економічного зростання і створенням можливостей для розвитку людини є забезпечення зайнятості та можливість займатися продуктивною працею. Основною метою розвитку суспільства, вважається стале зростання якості життя. За минулі 30 років темпи економічного зростання недостатньо відповідали поліпшенню таких найважливіших показників розвитку, як політична та соціальна стабільність, освіта, тривалість життя, дитяча смертність, тендерна рівність тощо. Людський розвиток має за мету забезпечення гідного життя для всіх людей, сприяє подоланню бідності, а отже, становленню і розвитку демократії, подоланню нерівності, збереженню соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

Скороченню структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного перенавчання і перекваліфікації. Такого роду програми повинні привести до того, щоб робоча сила найкращим чином відповідала наявним робочим місцям. Ця задача досягається програмою професійної підготовки, інформацією про робочі місця. Програми професійної підготовки забезпечують як підготовку на робочих місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а також для робочих старших віків, чия професія виявилася застарілою.

Найважче боротися з циклічним безробіттям, для вирішення такої задачі найбільш ефективними є наступні заходи:

1) створення умов для росту попиту на товари. Оскільки попит на ринку праці - похідний і залежить від ситуації на ринках товарів і послуг, то зайнятість зросте, а безробіття впаде в тому випадку, якщо товарні ринки пред'являть більший попит і для його задоволення треба буде найняти додаткових працівників;

2) створення умов для скорочення пропозиції праці. Очевидно, що чим менше людей претендують на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть при тому ж числі вільних робочих місць;

3) створення умов для росту самої зайнятості. Зміст такого роду програм полягає в тому, що людям допомагають відкрити власну справу, щоб вони могли прокормити себе і свою родину, навіть якщо їм не вдається знайти роботу по найму;

4) реалізація програм підтримки молодих працівників.

Враховуючи досвід інших країн світу, можна виділити такі заходи боротьби із безробіттям в Україні:

1. Перерозподіл наявного попиту на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочий день, неповний робочий тиждень тощо. Такі підприємства повинні одержати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових працівників.

2. Бюджетне субсидування додаткової (стосовно фактичного рівня) робочої сили на діючих підприємствах. Воно може мати вид кредитування державою зарплати додатково найнятих робітників. Підприємства, що розширюють зайнятість стосовно її рівня торік, можуть одержати пільговий кредит, розмірний зарплаті, що сплачено додатково зайнятим на виробництві.

3. Зниження фактичної пропозиції робочої сили за рахунок зниження встановленого законом пенсійного віку. Такий же ефект може обумовити розвиток служб перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.

4. Надання робочих місць, неорієнтованих на одержання прибутку, а пов'язаних з роботою в інтересах суспільства, наприклад: робота в сфері охорони навколишнього середовища і т.д.

5. Перехід до створення системи соціального партнерства, у тому числі створення механізму вироблення тристоронніх угод (роботодавці - профспілки - держава) з метою обмежити ріст заробітної плати. З роботодавців варто стягувати податок на засоби, додатково витрачені на заробітну плату, і направляти його на субсидування зайнятості.

6. Розширення зайнятості в майбутньому залежить і від іноземних інвестицій. У цілому інвестиції в реконструкцію і технологічне переобладнання підприємств будуть мати працезберігаючий ефект. [2].

3.2 Врегулювання безробіття

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами, зокрема:

1. Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення.(Забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України.)

2.Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

¦ Розширення зв'язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці.

¦ Створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуванням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктивність виконуваних робіт.

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення.

¦ Забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць, підвищення ефективності використання робочої сили та скорочення обсягів "прихованого безробіття", розвиток гнучких форм зайнятості на допоміжних роботах та у сфері послуг.

¦ Сприяння стабільній діяльності провідних промислових підприємств, створення в економіці нових робочих місць.

¦ Вдосконалення податкової політики з метою зниження податкового тиску на роботодавців і стимулювання створення робочих місць .

4. Розв'язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості.

¦ Підтримка суб'єктів господарювання, що створюють нові робочі місця в сільській місцевості, регіонах України з високим рівнем безробіття, через надання пільг за рахунок місцевих бюджетів.

¦ Створення додаткових робочих місць у сільській місцевості шляхом розвитку, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства.

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

¦ Створення робочих місць для окремих соціально демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців тощо) шляхом надання роботодавцям дотацій за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

¦ Забезпечення соціального захисту громадян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально-трудових відносин.

¦ Розробка і впровадження механізму надання першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів.

¦ Залучення коштів місцевих бюджетів і роботодавців для реалізації заходів зі сприяння зайнятості працівників, які підлягають вивільненню.

¦ Розробка механізмів взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів при вирішенні проблем незайнятості населення.

¦ Регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.

¦ Вдосконалення професійної освіти безробітних громадян з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці.

¦ Розвиток тимчасових, сезонних та оплачуваних громадських робіт шляхом поширення їх видів та напрямів.

¦ Надання матеріальної допомоги безробітним та членам їх сімей, поступове наближення мінімальних розмірів соціальних виплат загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до прожиткового мінімуму.

3.3 Допомога при безробітті

Якщо людина втрачає роботу, їй необхідно протягом 7 днів із дня звільнення звернутись до Державної служби зайнятості в тому районі, де людина проживає, і зареєструватись як такою, що шукає роботу. Це слід зробити обов'язково, інакше буде втрачено право на призначення допомоги по безробіттю. Протягом семи днів із дня реєстрації служба зайнятості повинна запропонувати підходящу роботу.