Особливості становлення ринкового механізму реалізації людського потенціалу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь

на тему:

“ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ”

Зміст

Вступ

1. Історичні умови становлення ринкового механізму реалізації людського потенціалу

2. Моделі ринкового механізму зайнятості економічного циклу

3. Сучасний механізм розвитку людського потенціалу

Список використаної літератури

Вступ

Досліджено теоретичні засади і особливості становлення ринкового механізму регулювання національного ринку праці, виокремлено та охарактеризовано основні етапи його розвитку.

Забезпечення швидкого розвитку індустріальної економіки на основі передової технології в органічному поєднанні з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, властивих постіндустріальному суспільству, ставить важливі завдання щодо формування ринкового механізму реалізації людського потенціалу в Україні.

Проблеми формування ринкового механізму у вітчизняній економіці досліджувались у наукових працях В. Гальчинського, В. Гейця, С. Злупка, Б. Кваснюка, Е. Лібанової, А. Мельник, С. Панчишина, В. Петюха, Р. Михайлишина та інших вчених-економістів.

В опублікованих працях недостатньо досліджено зміст, особливості та етапи становлення ринкового механізму реалізації людського потенціалу України впродовж 1990-2009 рр.

Мета доповіді - дослідити теоретичні засади і особливості становлення ринкового механізму регулювання національного ринку праці, виокремити етапи його розвитку.

1. Історичні умови становлення ринкового механізму реалізації

людського потенціалу

З точки зору інституціональної теорії, фундаментом економічної трансформації є заміна одного механізму координації на інший. В таких умовах ефективність ринків залежить від інститутів, які створюють і підтримують формальні та неформальні правила “ринкової гри”. Трансформація пострадянської планової економіки в ринкову потребувала, як засвідчує досвід, безпрецедентних і комплексних інституціональних реформ, стандартної схеми яких не існує досі.

Ринковий механізм є невід'ємною підсистемою механізму макроекономічного регулювання у змішаній системі, поряд з державним регулюванням та регулюванням, яке провадять фірми. Він координує і пов'язує рішення суб'єктів ринку праці через систему цін та конкуренцію. Його функціонування узгоджується з вимогами законів попиту і пропозиції. Водночас ринку праці властиві певні особливості:

- він належить до ресурсних ринків, тому продавцями послуг праці є домогосподарства, економічно активне населення, а покупцями виступають підприємства та урядові і неурядові інституції;

- важливу роль на ринку праці відіграють профспілки, асоціації виробників, а також - держава;

- робоча сила є особливим товаром;

- заробітна платня виступає основним видом доходу більшості працівників, родин. Її рівень визначає також майбутню якість робочої сили.

Перелічені особливості ринку праці виявляються через попит і пропозицію праці, а отже і в ціні - заробітній платні, конкуренції.

Формування власного ефективного ринкового механізму регулювання національного ринку праці потребує, з одного боку, запозичення на критичних засадах набутого досвіду зарубіжних країн, а з іншого - врахування особливостей специфічних суперечностей транзитивної економіки України.

Сучасна зарубіжна економічна наука представлена кількома моделями ринку праці, які пояснюють його структуру, механізм функціонування.

Класична (неокласична) теорія “цінової рівноваги” (А. Маршалл, А. Пігу та ін.) виходять з того, що основним регулятором ринку праці є реальна заробітна платня (ціна праці). В умовах досконалої конкуренції вона гнучко змінюється і прагне рівноваги. У класичній моделі ринку праці неможливі ні вимушене безробіття, ні тривалий дефіцит праці. Вони усуваються конкуренцією.

Оскільки ринкова економіка при капіталізмі ніколи не була системою досконалої конкуренції, то, на думку Дж. М. Кейнса, взагалі не існує ринкового механізму, який гарантував би повну зайнятість і економічну стабільність. За Кейнсом, обсяг зайнятості визначається обсягом ефективного попиту, який складається зі споживчого та інвестиційного. Головна причина безробіття є у недостатньому обсягові ефективного попиту і пов'язана насамперед зі спадом як фазою економічного циклу. Недостатність споживчого попиту пояснюється основним психологічним законом споживання, згідно з яким люди схильні збільшувати своє споживання при зростанні доходів, але не в тій мірі, в якій зростає дохід [1, 159]. Частину доходів люди зберігають за мотивами підприємництва. Тому важливим методом підтримання збільшення зайнятості стає зростання інвестиційного попиту за рахунок державних витрат.

В концепції зайнятості Дж. М. Кейнс використовує принцип мультиплікатора, формулює „мультиплікатор зайнятості” як співвідношення між загальним і первинним збільшенням зайнятості [2, 265-266].

Прихильники кейнсіанської теорії пропонують інші практичні заходи:

- державна підтримка бізнесу;

- зменшення норми проценту;

- проведення політики контрольованої інфляції.

Таким чином, основним регулятором ринку праці, за Кейнсом, є держава, яка впливає на сукупний попит на блага, а отже, - і на сукупний попит на працю. При цьому регулюючий ефект заробітної плати розглядається тільки на рівні підприємства.

Альтернативною концепцією по відношенню до кейнсіанської, виступає монетаризм.

Монетаристи і їх прихильники (М. Фрідмен, Ф. Махлуп, Дж. Роббінс та ін.) спираючись на класичну економічну теорію, відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності і довгострокової рівноваги лише за умов конкурентних ринків - з гнучкими цінами і заробітною платнею, без втручання держави, монополій чи профспілок. Основним поняттям монетаристської теорії є “природний рівень безробіття”, який досягається за умов відсутності циклічного безробіття; і завжди більший за нуль, оскільки безробіття постійно існує як фрикційне або структурне і є змінною величиною.

Гайєк вважає, що реалізація кейнсіанських методів державного регулювання сукупного попиту і зайнятості штучно зменшує безробіття нижче природного рівня. Проте це стимулює лише тимчасовий попит на працю та інші фактори виробництва, який існує допоки грошова маса зростає випереджаючими чи високими темпами, але через певний час починає підтримуватись лише за рахунок інфляції, яка сама стає причиною безробіття. Головне завдання держави, на думку Гайєка - створити і підтримувати вільний ринковий механізм. Її втручання допускається лише у підготовку і працевлаштування людей, тобто у вирішення питань структурного безробіття [3, 66]. ринковий праця

Однак запровадження системи, подібної до моделі нерегульованого ринку, в багатьох країнах, в тому числі США, Великобританії, різко посилило нерівність, безробіття (майже 15% економічно активного населення стали безробітними), зростає його тривалість (понад 12 місяців) [4, 33].

На розв'язання проблем вільного ринку праці була направлена концепція «гнучкого ринку праці», яка передбачає мобільність праці, дистанційну гнучкість, гнучку зайнятість, функціональну гнучкість, гнучкі системи оплати праці [5, c. 139].

На макрорівні досягнення рівноваги на гнучкому ринку праці означає зміну ставок заробітної платні залежно від динаміки економічних показників розвитку країни (ВВП, продуктивність праці тощо). На мікрорівні гнучкість оплати праці передбачає пряму залежність заробітку від попиту на даний вид праці, індивідуальних характеристик працівників (індивідуалізація зарплатні), а також - від результатів діяльності підприємства.

2. Моделі ринкового механізму зайнятості економічного циклу

Розглянувши суть ринкового механізму і еволюцію основних моделей ринку праці, необхідно відзначити, що жодна з цих моделей не відповідає повністю сучасним соціально-економічним реаліям України на ринку праці. Класична модель, де головними аспектами виступає гнучкість заробітної плати і вільний рух робочої сили, не функціонує, бо ситуація в Україні не відповідає ринковому середовищу (розвиток неформальної і тіньової економіки, приховане безробіття). “Класична” поведінка характерна лише для тих працівників, послуги яких в умовах ринкової економіки, користуються підвищеним попитом відповідно оплачуються. Однак зберігається фіксованість заробітної платні, зміцнення позицій окремих профспілок та об'єднань підприємців, що посилює монопсоністичні тенденції на ринку праці. У той же час рух робочої сили суттєво обмежується відсутністю інформації про стан ринку робочих місць, нерозвиненістю ринку житла тощо.

Кейнсіанська модель, яка прив'язує механізм зайнятості до економічного циклу, обмежена у використанні, оскільки в Україні є системна криза, а не циклічна. Кейнсіанська модель передбачає активне використання заходів експансіоністської і рестриктивної фінансово-кредитної політики, а тому можливості застосування її в Україні обмежені.

Монетаристська концепція теж не спрацьовує в українській системі управління зайнятістю, бо структурні зміни в економіці стимулюють збільшення фрикційного безробіття, а значить - підвищення природного рівня безробіття, а з іншого - скорочення реальних доходів спонукає економічно активне населення до пошуку додаткових джерел доходів, який зумовлює зниження природної норми безробіття.

Як передбачала Шевченко Л., “реальною для України буде нерівноважна модель ринку праці, яка допускатиме можливість відхилення фактичної заробітної платні від рівноважної за умов регулювання попиту і пропозиції праці, при активній участі державних органів” [6, 34].

На наш погляд, дану модель необхідно доповнити, враховуючи структурну перебудову вітчизняної економіки, що зумовлює скорочення частки зайнятих у сфері виробництва і зростання питомої ваги зайнятих у сфері послуг (в тому числі і високотехнологічних), використанням концепції глобального (гнучкого) ринку праці. Це особливо є актуальним для молодіжного сегменту ринку праці постіндустріальної економіки, який формується в Україні.

Досліджуючи дію ринкового механізму регулювання економіки України в трансформаційному періоді, В. Геєць стверджував, що для адміністративної економіки України можна виділити наступні етапи:

1. до середини 80-их рр. ХХ ст.: асиметричний тип рівноваги;

2. з середини 80-их рр. ХХ ст.: порушення стійкої рівноваги;

3. на початку 90-их рр. ХХ ст.: графіки сукупних попиту та пропозиції зайняли абсолютно нееластичне положення, що означало настання кризи [7, 58].

Оскільки національний ринок праці є особливим (неоднаковим) і розпадається на локальні ринки однорідної праці за видами діяльності, галузями, професіями, кваліфікацією працівників, специфікою розташування, нас цікавитимуть відмінності реалізації людського потенціалу в умовах нерівноважного ринку праці, а також - функціювання окремого його сегменту ринку праці - фахівців.

Модель нерівноважного ринку праці виходить з того, що рівень зайнятості визначається “короткою стороною ринку”, або попитом на працю, або пропозицією праці, залежно від того, що з них менше при даній QL = min( DL , S L ) . На рис. 1 видно, що при ставці заробітної платні P (вище заробітній платні P > P0 ) працедавці не захочуть відповідно до кривої попиту на працю DL рівноважної заробітної платні, QL1 , тобто кількість праці визначено попитом на працю, незважаючи на те, найняти більше працівників, ніж що пропозиція праці є більшою.

Отже, нерівноважна модель передбачає, що комбінацій заробітної платні і зайнятості може бути багато і вони визначаються лінією АЕВ.

Динаміка заробітної плати в нерівноважній моделі описується рівнянням Pt = Pt ?1 + k ( DL ? S L ), k > 0 . (1)

Швидкість з якою заробітна плата наближається до рівноважної, визначається параметром k . Якщо k високий, тоді ринок праці швидко направляється до рівноваги, якщо k низький, тоді нерівноважна ситуація на ринку праці зберігається впродовж тривалого часу. Напрямок руху заробітної платні служить в даному випадку точним показником того, що виступає стримуючим чинником - попит чи пропозиція. У випадку, коли заробітна платня зростає, то зайнятість визначається пропозицією праці, якщо знижується - попитом на працю.

Заробітна платня теж стає важливим елементом становлення і розвитку вітчизняного ринку праці, хоча їй притаманна дія двох суперечливих тенденцій:

по-перше, зростає роль зарплатні як регулятора попиту і пропозиції на ринку праці, бо слабшає патерналістична функція держави;

по-друге, має місце тенденція до зниження частки зарплатні в грошових доходах населення із 70,9% у 1998 році до 42,3% у 2003 році [14, 401]. Послаблення регулюючої ролі зарплатні пов'язане із функціонуванням значного сектора тіньової економіки в Україні.

Ринковий механізм координує рішення суб'єктів ринку праці не лише через систему цін, але й - конкуренцію. Особливо доречним виступає необхідність врахування специфіки функціонування ринків з монопсонічною конкуренцією, оліго- і монополією з метою обмеження влади над ринком з боку покупців.

Розглянемо випадок монопсонії, тобто покупця з монопсоністичною силою наймати працівників. Для монопсонії характерні такі риси:

- кількість зайнятих на підприємстві становить основний відсоток всіх зайнятих певним конкретним видом праці;

- цей вид праці є відносно територіально немобільним;

- підриємство “запроваджує заробітну платню”.

В окремих випадках монопсоністична влада працедавців, наприклад в трансформаційній економіці України, по суті, є повною у тому розумінні, що наявний лише один великий наймач на ринку праці (особливо це стосується економіки великих міст та містечок).

В інших випадках переважає олігопсонія, тобто три або чотири підприємства займають значну частину запропонованої робочої сили на конкретному ринку. Функціонування української олігополії підтверджує висновок, що в економіці простежується тенденція олігопсоністів діяти спільно при найманні праці, тобто практично діяти як монопсоністи.

За інших рівних умов монопсоніст максимізує свій прибуток шляхом наймання меншої кількості працівників і при цьому виплачує ставку заробітної платні меншу, ніж в умовах конкуренції.

Крім того, чистий монопсоніст часто вдається в умовах функціонування значного сектора тіньової економіки до цінової дискримінації на ринку праці, виплачуючи різним працівникам за однакову роботу різні ставки заробітної платні, що погіршує моральний клімат серед працівників, а також дестабілізує виробничий процес.

В Україні має місце ситуація, коли нагальні потреби працівників незадоволені і тому навіть низька оплата праці краща, ніж її повна відсутність, і тому пропозиція праці не зменшується при низьких ставках оплати праці, хоча в окремих випадках має місце також зниження пропозиції через низьку оплату праці.

На ціну послуг праці поряд з покупцями і продавцями впливає уряд через встановлення мінімальної заробітної платні, метою якої, як зазначається в Рекомендації МОП No135, є надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної платні. В Україні мінімальна заробітна платня зросла з 15 грн. на місяць (1996 р.) до 310 грн. (2005 р.), тобто в 20,6 разів, але становить 60% від прожиткового мінімуму [14, 421].

Встановлення мінімальної заробітної платні нижче рівноважної заробітної платні для даного ринку праці при інших рівних умовах зумовлює зростання рівня зайнятості (первинної, вторинної, третинної тощо) і особливо у неформальному секторі.

Значної уваги в час зародження і розвитку постіндустріальних тенденцій в українській економіці заслуговує розгляд дії механізму функціонування окремого сегменту ринку - ринку праці фахівців.

Ринок праці фахівців характеризується часовим лагом в припасуванні пропозиції праці у відповідь на зміну в попиті на працю. Цей лаг зумовлений тривалістю освітніх програм (наприклад, 4-6 років). Внаслідок цього в короткостроковому періоді пропозиція праці є нееластична і підлаштування ринку праці при шоках в попиті на працю відбувається за принципом павутиноподібної моделі (рис. 2).

В початковому періоді шок попиту знаходить вираз у зростанні зарплатні, і ринок праці переходить з точки А в точку В, у відповідь на це пропозиція в довгостроковому періоді зростає (переходить від т. В до т. С ), але вона є надлишковою при даній зарплатні, і зарплатня падає (ринок переходить з т. С в т. Е, що викликає тепер в довгостроковому періоді зниження пропозиції (перехід в т. F). Після того, як попит знову перевищує пропозицію, відбувається повторення циклу підлаштування, допоки коливання ринку не приводять до довгострокової рівноваги із зарплатнею.

Дане підлаштування розтягнуте у часі і може бути перерване черговими шоками попиту на працю фахівців.

Необхідною умовою дії павутиноподібної моделі є те, що абсолютне значення еластичності попиту на працю повинне бути більше , ніж абсолютне значення еластичності довгострокової пропозиції праці, |еD|>|еS|, бо інакше павутина розгортається і рівновага не досягається.

Важливий вплив на функціювання ринку праці справляють як ендогенні, так і екзогенні фактори.

Наприклад, зі середини 90-их рр. XX ст. в Україні дія факторів попиту, що зумовлювали кризу, в значній мірі зменшилася, тобто наступила фаза депресії [7, 50]. Депресія настала внаслідок дії факторів стабілізації, які формувалися, в основному, з боку попиту. Процес макроекономічної стабілізації охопив два етапи, які відповідали фазам депресії і пожвавлення (чинники попиту і пропозиції).

Економічне зростання означало нарощування чистих інвестицій, яке відбувалося у фазі піднесення як через зростання прибутковості діючих фірм, так виходу з ринку хронічно нерентабельних малоефективних структур. Стосовно економіки України, то її структура відмінна від класичної ринкової, оскільки нееластичне положення графіка сукупного попиту та пропозиції тут є не просто відображенням депресивної ситуації, але також консервативної неринкової економіки, що характеризується асиметричністю [7, 49].

Це означає, що має місце тиск політики на економіку і пояснює глибину сучасної кризи в Україні дією інституційних чинників, зокрема несформованістю демократичних інститутів. Цю точку зору поділяють також І. Крючкова, Р. Пустовійт , К. Сіденко, С. Трубич, які наголошують на незавершеності ринково направлених інституційних перетворень, високим рівнем довільного втручання державних органів і посадових осіб в господарську діяльність, корумпованістю, нерозвинутістю ринкової інфраструктури [8, 3; 9, 37]. Економічна ситуація в сучасній Україні, вважає В. Геєць, оцінювалася як криза пропозиції внаслідок депресивного типу макроекономічної рівноваги. Макроекономічна стабілізація ринкового типу в національній економіці вимагала в основному реалізації заходів, пов'язаних з активізацією пропозиції [7, 61-62]. Сюди належить зниження процентних та податкових ставок з одночасним проведенням інституційних змін (реформування власності, формування ринкової інфраструктури, сприяння конкуренції тощо).

3. Етапи формування ринкового механізму реалізації людського

потенціалу

Своєрідність розвитку вітчизняної ринкової економіки зумовлює необхідність виокремлення у формуванні ринкового механізму реалізації людського потенціалу трьох етапів.

I етап (1990-1993 рр.): ринковий механізм реалізації людського потенціалу лише зароджується, ефективні структурні зрушення через так зване “створююче руйнування” в цей період не відбуваються, стара структура економіки погіршується, бо домінують галузі сировинного та енергетичного спрямування, що привело до становлення рентної моделі економіки [7, 75].

Особливість трансформаційної економіки знаходить вираз в тому, що проблема безробіття на першому етапі економічних перетворень (1990-1993 рр.) була лише очікуваною, бо директивна економіка функціонувала за умов штучно створеної повної зайнятості. Офіційний рівень безробіття був незначним і становив 0,1% (1991 р.) - 0,3% (1993 р.) [13, 65-66]. Не спрацювала тут гіпотеза неоліберальних економістів щодо раціональних очікувань, яка дозволяє вже навіть у короткостроковому періоді адаптуватися до нових умов. І не стільки, як вважають кейнсіанці, їм невідома інформація про зміни в економіці або вони не можуть ефективно її використати. За таких умов працівники не можуть ані захистити себе, тим більше поліпшити своє становище за рахунок адаптації, особливо в короткостроковому періоді. Зовнішні чинники також деструктивно впливають на структуру економіки, яка погіршувалась, оскільки існував обмежений попит на продукцію кінцевого споживання і надмірний - на корисні копалини та продукцію збагачувальних виробництв. Все це було основною умовою того, що ефективні структурні зрушення через “створююче руйнування” в цей період не відбулися, а значить - і переходу від кризи до зростання. В цей період, як засвічують результати опитувань, до 70 -80% працездатного населення пов'язували своє майбутнє з наслідками перетворень з боку держави, а не з особистою ініціативою [7, 45-46].

II етап (1994-1999 рр.) відбувається формування ринкового механізму ефективного використання і міжсекторного перерозподілу економічно активного населення, безробіття стає реальним. Так, чисельність безробітних у 1995 р., обчислена за методологією МОП, становила 1437 тис. осіб, хоча максимальна його величина досягла у 2000 р. 2707,6 тис. осіб, тобто зросла в 1,9 рази. Поряд з цим від 21,2% (1994 р.) до 37,4% (1999 р.) і 33,5 % (2000 р.) від загальної кількості працівників перебували в адміністративних відпустках, працювали в режимі неповного робочого дня від 6,4% (1994 р.) до 21,8% (2000 р.), тобто мала місце значна вимушена неповна зайнятість [12, 371, 374].

Водночас потреба в працюючих у 2000 р. становила 96,9 тис. осіб, навантаження на одне вільне робоче місце склало 24 особи. З 1994 року спостерігалася вже криза пропозиції, яка відповідає фазі депресії, бо почалося падіння рентабельності більшості галузей, мав місце розлад мотиваційної основи інвестиційного процесу, ліквідація власних фінансових ресурсів підприємств [7, 70].

Досягнення стабілізації ринкового типу в перехідній економіці України означало необхідність впливу на фактори пропозиції (передусім зниження процентних і податкових ставок). Крім того, треба було активізувати економічну політику з боку попиту, перш за все - залучення заощаджень населення, які воно зберігає поза банківською системою. Вчені вважають, що грошові запаси населення можуть збільшити сукупний попит на 25-30%, інвестуючи пріоритетні напрямки розвитку національної економіки [7, 79].

Перебуваючи в стані нестійкої рівноваги, економіка України, з метою створення умов для економічного зростання, потребувала різноманітних механізмів стимулювання. Стабілізаційна політика держави якраз була спрямована на досягнення стабільного рівня цін, повної зайнятості, а також забезпечення сприятливих умов для економічного зростання. Однак, одночасно неможливо вирішити всі проблеми, оскільки вони мають певні суперечності.

Оскільки, процесу економічного зростання властива нестабільність, яка характеризується зміною співвідношень попиту і пропозиції та цін, з одного боку, з іншого - очікуваннями спаду (підйому), які можуть провокувати як безробіття, так і інфляцію, а також невідповідністю між запланованими інвестиціями та заощадженнями та ін., тому В. Геєць вважає, що рух цін має дискретний характер, що є єдиною можливістю для підтримки економічної діяльності за умови укладення договору на певний період і завдяки цьому здійснення адаптації до нових умов [7]. І оскільки кейнсіанський підхід означає, що у визначенні причин нестабільності в економіці і методів їх стабілізації існують умови для постійного відновлення кризових явищ в економіці, тобто нестабільність іманентна властивість економіки - по-перше. По-друге, монетаристи вважають, що нестабільність періодично відтворюється. Тому, коли в суспільстві є зміна домінуючих умов стабільності - на домінуючі нестабільні, завдання полягає в поєднанні нестабільності з економічним зростанням, а це означає, що впливаючи на економіку з боку попиту, чи з боку пропозиції можна змінювати ситуацію щодо рівня її збалансованості.

Прискорена лібералізація економіки в Україні, як засвідчує практика, надала суттєвого поштовху інституціональним перетворенням - децентралізації управління, приватизаційним процесам, формуванню інституту ринку. Таку думку поділяють інші вчені, стверджуючи, що рівень вирішення цих структурних проблем дозволив вітчизняній економіці набути ознак ринкової. Необхідно зазначити, що головним результатом посилення державного впливу на трансформаційні процеси економіки стала позитивна тенденція зростання ВВП. У 2001 р. вже тільки 43,1% зайнятих працювало на державних підприємствах, а 33,0% - у секторі колективної власності, 23,8% - на приватних підприємствах, тобто 56,9% було зайнято у недержавному секторі [12, 365].

4. Сучасний механізм розвитку людського потенціалу

На сучасному етапі структурна трансформація економіки України переходить в іншу площину, де основну роль відіграють не стільки форми власності, скільки пропорції реального сектора економіки. Це означає не просто перехід до ринкових відносин, а одночасне формування економіки незалежної держави і забезпечення ефективного використання сприятливих національних можливостей для свого розвитку, підвищення конкурентоздатності та інтеграції у світове економічне співтовариство на правах рівноправного суб'єкта. Воно зумовлює перш за все ліквідацію небезпеки структурної деградації індустріального комплексу України, сировинно-напівфабрикатна складова якого зростає.

Порівнюючи структури випуску продукції промисловості України, Угорщини, Польщі теж спостерігається дана тенденція: якщо частка діяльності галузей паливно-сировинної та первинної обробки в Угорщині становила 22,1% (1993 р.), Польщі - 28,1% (1995 р.), Україні - 42,3% (1991 р.), то в 1998 р. в Угорщині вона вже була 18,5%, тобто знизилась на 3,6 відсоткових пункти, в Польщі - 24,6% (2000 р.), зниження становило 3,5 відсоткових пункти, а в Україні - 47,9% (2000 р.), мало місце зростання на 5,6 відсоткових пункти [10, 49-50].

Таким чином, в умовах тривалої стагнації вітчизняного виробництва не було вирішено головних завдань щодо реформування економіки: технологічного оновлення виробничого апарату та підвищення якісних характеристик людського потенціалу. Це зумовлено було невиваженою підтримкою напівфабрикатних галузей економіки: в паливно-сировинних галузях доходи зростали, натомість у обробних галузях промисловості мала місце нестача фінансових ресурсів та інвестицій.

Цей процес наочно простежується в динаміці двох провідних галузей промисловості - чорній металургії і машинобудуванні. Якщо частка першої у структурі промислового виробництва за 1991-2000 рр. зросла у 2,5 рази (1990 р. -11%, 2000 р. - 27,4%), то машинобудування знизилась у 2,3 рази (1990 р. - 30,5%, 2000 р. - 13,4%) незважаючи на високу частку обробної промисловості (71%), в її складі переважають галузі і виробництва з низьким рівнем технологічної переробки (виробництво деревини, целюлозно-паперова, хімічна і нафтохімічна промисловість та ін.), частка машинобудування, ремонту та монтажу машин і устаткування у I півріччі 2001 року становила лише 11,8% [10, 35].

Така структура реального сектору не сприяла підвищенню ефективності економіки через відносно низький рівень валової доданої вартості на одиницю витрат, крім того зумовлювала високу енергоємність національного продукту. Ефективність вітчизняної економіки може зростати лише із збільшенням частки галузей, що виробляють продукцію з високим ступенем технологічної переробки і наукомісткості.

У післякризовий період (2000-2004 рр.) у структурі промисловості у фактичних цінах мало місце незначне зниження частки паливно-сировинних галузей та первинної обробки (з 50,2 до 49,1%) при відповідному ж зростанні частки машинобудування (на 1,2%) [10, 57].

Експерти наголошують, що внаслідок збереження цінових перекосів, а саме: більш високих темпів зростання цін у паливно-енергетичному та металургійному комплексах у порівнянні з іншими видами економічної діяльності мають місце структурні диспропорції у промисловому виробництві.

Ми поділяємо точку зору вчених, які вважають, що структурні перетворення в економіці Україні впродовж 1991-2002 рр. в частині відсутності необхідних змін прогресивного характеру були зумовлені в значній мірі пасивною роллю держави [10, 58]. Це зумовило формування екзогеннозалежної моделі стратегії розвитку економіки України.

Загальна стратегія трансформаційних процесів має реалізуватись за такими напрямами:

- розширення попиту і пропозиції вітчизняних промислових товарів на внутрішньому ринку шляхом підвищення збалансованості виробництва, створення замкнутих технологічних циклів із виробництва кінцевої продукції;

- диверсифікація товарної структури виробництва з поступовим нарощуванням у ньому продукції поглибленої переробки з порівняно високим рівнем доданої вартості;

- збільшення частки технологічно новітніх промислових виробництв. Останній напрям відіграє важливу роль у впровадженні інноваційної моделі розвитку економіки.

В Україні створено систему конкурентного законодавства, побудовану на поєднанні базових конкурентних законів загального характеру і антимонопольних норм у законодавчих актах, що регулюють окремі сфери господарської діяльності (Закон України “Про захист економічної конкуренції”, „Про природні монополії” та ін.).

Однак актуальними залишаються проблеми створення конкурентного середовища у галузях електроенергетики, нафтогазовій, залізничного і авіаційного транспорту тощо.

Глобальні процеси доводять, що економіка XXI століття базується на знаннях. Найціннішим ресурсом країни стає інтелектуальний потенціал, основою якого є розвиток науки і технологій. Світовий досвід засвідчує, що можливі різні шляхи національного розвитку - японський, південноазіайський та ін., але усі успішні приклади мають спільну рису - інноваційну спрямованість структурної перебудови економіки.

Стратегія структурних змін ґрунтується на прискореному розвитку інвестиційно-інноваційного потенціалу як внутрішнього джерела якісного розвитку за умов визначення доцільного рівня відкритості економіки, при якому досягається переміщення внутрішніх ресурсів у конкурентоспроможні види діяльності, вважає В. Геєць. Поряд з цим базовим критерієм державної підтримки розвитку та структурних змін виступає інноваційна спрямованість виробничого потенціалу об'єкта, його відповідність сучасним вимогам науково-технологічного прогресу та постіндустріального розвитку, а також можливості зниження ресурсомісткості виробництва [11, 18-19].

Однак, внаслідок поглиблення деформацій структури реального сектора економіки відбулися негативні зрушення у складових ВВП. Його структура не має ознак інвестиційної спрямованості. Високою залишається частка кінцевих споживчих витрат (1995 р. - 76,4%, 2000 р. - 75,2, 2002 р. - 76,7, 2003 р. - 77,1%), тоді як рівень валового нагромадження основного капіталу має тенденцію до незначного зростання (1995 р. - 23,3%; 2000 р. - 19,7%, 2002 р. - 19,2, 2003 р. - 19,8%) [12, 37]. В країнах Південно-Східної Азії, які зростають швидкими темпами, валові нагромадження основного капіталу становлять 30% і навіть 35% [11, 18].

Зменшує творчу активність суспільства повільне і нерівномірне зростання частки оплати праці найманих працівників у структурі ВВП за категоріями доходу (1995 р. - 43,5%; 2000 р. - 42,3; 2002 р. - 45,7; 2003 р. - 45,3%) [12, 38].

Існують також диспропорції у розподілі вартості товарів і послуг за структурними компонентами ВВП.

Так, зростання у структурі виробництва частки експорту промислової продукції, а в структурі споживання ресурсів - частки імпорту означає неефективний шлях інтеграції української економіки у світо господарську систему. Оскільки для нарощування експорту, з одного боку, збільшуються витрати на виробництво, то з другого - навмисне збільшується залежність від імпортних ресурсів, передусім енергетичних. Збереження таких тенденцій зумовить нестабільність економічного зростання через збільшення навантаження на економіку України зі сторони зовнішнього чинника. Ми поділяємо думку вчених, що макроаналіз української економіки засвідчує порівняно низьку ефективність, що й зумовлює необхідність реалізації інноваційної моделі її розвитку.

Отже, вищезазначені чинники зміни макросередовища, а саме - структурна перебудова економіки - визначатиме особливості функціювання ринкового механізму реалізації людського потенціалу на третьому етапі, який розпочався з 2000 року.

Як бачимо, протягом I етапу до 1994 року існує рівновага на ринку праці, II етап характеризує праценадлишкова кон'юнктура національного ринку праці; III етапу властиве зменшення соціальної напруги на ринку праці, повільна тенденція зростання попиту на робочу силу, який у 2001 р. становив 113% від 1995 р., має місце застійне безробіття понад 9 місяців, хоча обсяг його значно зменшився на 12% по відношенню до 2000 року [12, 348]. Дана тенденція прослідковується і до 2005 року.

Дослідження суті та етапів становлення ринкового механізму реалізації людського потенціалу (ЛП) дозволяє зробити наступні висновки:

- формування власного ефективного ринкового механізму реалізації ЛП передбачає використання нерівноважної моделі ринку праці;

- на нашу думку, ринковий механізм реалізації ЛП в Україні проходить три етапи розвитку:

I. 1990 - 1993 рр. - зародження;

II. 1994 - 1999 рр. - становлення;

III. з 2000 р. - удосконалення, які позначені певними особливостями. Сама по собі трансформаційна криза виступала інструментом розвитку, засобом радикального інноваційного оновлення економічної системи.

Список використаної літератури:

1. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978.

2. Пезенти А. Очерки политической экономии капитализма. - М.: Прогресс, 1976. - Т. II.

3. Хайек Ф. Безработица и денежная политика. Правительство как генератор “делового цикла” // Экономические науки. - 1991. - No 11-12.

4. Стендинг Г. От “нерегулируемого рынка” труда - к активной политике занятости //Социалистический труд. - 1991. - No 2.

5. Данишеская Г. Гибкая рабочая сила в Великобритании // Мировая экономика и международные отношения. - 1991. - No 5.

6. Шевченко Л. Ринок праці: аналіз економічних концепцій // Економіка України. - 1995. - No 4.

7. Геєць В. Нестабільність та економічне зростання. - К., 2000.

8. Сіденко В., Крючкова І. Макроекономічні зрушення в українській економіці в контексті інтеграційних процесів // Дзеркало тижня. - 2003. - 28 червня.

9. Трубич С., Демуш О. Трансформаційні процеси в українській економіці: інституціональний підхід //Матеріали міжнародної науково-практичної конкуренції. - Львів, 2004.

10. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. Гейця. - К.: Ін-т екон. прогнозув., Фенікс, 2003.

11. Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку на сучасному етапі // Економіка України. - 2004. - No 4.

12. Статистичний щорічник України за 2001 рік. - К.: Техніка, 2002.

13. Статистичний щорічник України за 2003 рік. - К.: Консультант, 2004.

Размещено на Allbest.ru