Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень курсова робота з економіки підприємства

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. НТР та її роль в економічному прогресі

Розділ 2. Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрями

2.1 Сутнісно-змістова характеристика НТП і НТР

2.2 Загальні та пріоритетні напрями НТП

Розділ 3. Інноваційні процеси

3.1 Поняття та класифікація

3.2 Вплив на виробництво

Розділ 4. Організаційний прогрес

Розділ 5. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Висновок

Література

Вступ

Актуальність дослідження. Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

Отже, актуальність дослідження даної курсової роботи полягає у необхідності вивчення проблеми науково-технічного розвитку суспільства як необхідної умови його прогресу.

Об'єкт дослідження.

Об'єктом даної курсової роботи виступає проблема використання досягнень науково-технічного прогресу в умовах реального підприємства.

Предмет дослідження.

Предметом дослідження даної курсової роботи є особливості використання досягнень науково-технічного прогресу в умовах реального підприємства.

Мета дослідження.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми використання досягнень науково-технічного прогресу в умовах реального підприємства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Розкрити поняття науково-технічного прогресу та науково-технічної революції.

Висвітлити основні проблеми і шляхи використання досягнень науково-технічного прогресу та науково-технічної революції в умовах діючого підприємства.

Дослідити ефективність використання досягнень науково-технічного прогресу та науково-технічної революції в умовах діючого підприємства.

Розділ 1. НТР та її роль в економічному прогресі

В історії розвитку техніки виділяють три основні етапи. Перший почався з виникненням первісного ладу, появою найелементарніших знарядь праці і тривав до кінця XVIII - початку XIX ст., тобто до виникнення машинного виробництва. Цей етап охоплює багато тисяч років існування людського суспільства, а притаманний йому технологічний спосіб виробництва ґрунтується на ручній праці. Другий етап тривав до початку розгортання НТР і ґрунтувався на машинній праці. На першому етапі техніка розвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей. Головними віхами її розвитку в цей період було виготовлення знарядь праці з каменю, бронзи, а пізніше із заліза, що дало відповідну назву вікам: кам'яний, бронзовий та залізний. В умовах цього технологічного способу виробництва існували первісний, рабовласницький, феодальний і більша частина нижчої стадії розвитку капіталістичного ладу (з початку XVI до кінця XVIII ст.). Розвиток науки і техніки в докапіталістичних формаціях здійснювався відокремлено. І лише в XVI-XVIII ст. почався процес поступового зближення наукового й технічного прогресу.

Науково-технічний прогрес має еволюційну та революційну форми розвитку. Як загальноісторична закономірність він виник лише в період промислової революції кінця XVIII - початку XIX ст. Еволюційна форма розвитку характеризується поступовими кількісними (переважно) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техніки, вдосконаленням традиційних видів техніки, виробництва. Революційна форма розвитку НТП означає появу принципово нових видів техніки, предметів праці, фундаментальних наукових відкриттів, їх практичне застосування та ін., тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва.

В історії НТП виділяють дві промислові революції (перша - наприкінці XVIII - на початку XIX ст.; друга - в останній третині XIX - на початку XX ст., її ще називають електротехнічною революцією) і науково-технічну революцію, що почалася в середині 50-х pp. XX ст. і триває у наш час. У ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці, інструментів в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово готує основу для появи спеціалізованих машин, переходу до другого етапу в розвитку техніки крупного машинного виробництва, до виникнення істотно нового технологічного способу виробництва.

Спочатку машина складалася з тих же знарядь праці та інструментів, які використовувалися в мануфактурному виробництві. Але якщо раніше вони були в руках людини, то тепер стають органами машини. Це розв'язує техніко-економічну суперечність між людиною і знаряддям праці, оскільки машина може одночасно використати набагато більше знарядь значно більших розмірів, потужності. Внаслідок цього виникла потреба в нових джерелах енергії, що привело до появи парової машини.

Машина складається з: робочої машини, яка приводить у дію знаряддя праці; двигуна, що забезпечує машину енергією, та передавального механізму (або приводу), який служить для передачі енергії від двигуна до робочої машини. У промисловій революції XVIII - початку XIX ст. вихідним пунктом було винайдення робочої машини, що згодом зумовило докорінні зміни в інших частинах машини.

Основною формою підприємства на цій стадії розвитку капіталізму в промисловості є фабрика, а технологічний спосіб виробництва вперше ґрунтується не на ручній праці, а на праці машин. Дальший розвиток системи машин, перехід до комплексної механізації виробництва потребував значної кількості кваліфікованих робітників, верстатників, наладчиків, спеціалістів з виготовлення нової техніки тощо. Внаслідок цього зростає загальноосвітній рівень робітників. Тіснішим стає взаємозв'язок наукового і технічного прогресу. Наприкінці XIX ст. з'являється перша наукова лабораторія в американській корпорації "Дженерал електрик". З часом такі лабораторії на гігантських монополістичних підприємствах стають типовими. Все це поступово створює матеріальні (об'єктивні) і духовні (суб'єктивні) передумови для такої революційної форми науково-технічного прогресу, якою є НТР, що розгорнулася в середині 50-х pp. У розгортанні НТР промисловість, а водночас і розкриття людських сутнісних сил досягають найвищого за всю історію людського суспільства розвитку.

Термін "науково-технічна революція" уперше ввів у науковий обіг Дж. Бернал у книзі "Світ без війни", що вийшла в колишньому СРСР 1960 p. З того часу з'явилося близько 150 визначень сутності НТР у працях вітчизняних науковців [7, 328].

Сутність НТР вони найчастіше розглядають як передачу функцій людини машині, як революцію в технологічному способі виробництва, як процес інтенсивного зближення науки, техніки й виробництва, як зміни в основній продуктивній силі. У працях західних науковців НТР розглядається як явище продуктивних сил.

Визначальними суперечностями в межах технологічного способу виробництва є, по-перше, суперечність між людиною і природою, відношення людини до природи. Їх взаємодія, як уже зазначалося, становить зміст системи продуктивних сил. Тому суперечність між людиною і природою є визначальною рушійною силою розвитку цієї системи. Технологія, як відомо, розкриває активне відношення людини до природи і безпосередній процес виробництва Її життя, а весь історичний процес розвитку техніки можна зобразити як заміну людської сили силами природи.

Основною суперечністю технологічного способу виробництва є також суперечність між продуктивними силами та їх речовою формою, тобто відносинами спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрацією тощо. Виходячи з цього, глибинну сутність НТР коротко можна визначити як революційні зміни у взаємодії людини і природи, а також в системі продуктивних сил та їх речової форми. Оскільки система продуктивних сил включає засоби і предмети праці, науку, робочу силу, використовувані людьми сили природи, а в сучасних умовах все більшою мірою інформацію, то НТР зумовлює істотні зміни в кожному з цих елементів. Через те, що кожний з елементів системи продуктивних сил перебуває в певних кількісно-якісних взаємозалежностях з іншими елементами, їх взаємодія (кожного з іншим окремим елементом і системою продуктивних сил у цілому) також має характер суперечливої єдності. Хоча суперечність між людиною і природою становить глибинну сутність техніко-економічної категорії "науково-технічна революція" і внаслідок цього належить до неантагоністичних суперечностей, проте за недотримання людиною законів природи вона може набувати конфліктних, антагоністичних форм розвитку. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то в цьому разі відбувається деформація людської особистості, її деградація, поглиблюються суперечності всього суспільного способу виробництва, у тому числі суперечності в системі відносин власності.

Глибинна сутність НТР виявляється в її основних рисах (рис. 1). В них вона розгортається в цілісну систему, охоплює головні структурні елементи технологічного способу виробництва.

З середини 70-х років почався новий етап розвитку НТР, пов'язаний передусім з електронною автоматизацією матеріального виробництва й обігу, науково-технічної творчості. Його вихідним пунктом є поява і розвиток мікропроцесорів на великих інтегральних схемах - мікропроцесорна революція (рис. 1). Так, кристал площею 1 кв. см може за допомогою магнітних хвиль нагромаджувати до 5 млн. біт інформації. Така мініатюризація основних блоків ЕОМ, у тому числі пристроїв пам'яті (або блоків пам'яті), дала змогу підключати їх до будь-якої машини і механізму як керуючу частину. І як результат - поява досконалих комп'ютерів, електронних блоків управління в побутовій техніці і т. ін.



Рис. 1. Особливості сучасного етапу НТР [11, 478]

Розгортання мікропроцесорної революції, у свою чергу, послужило матеріальною основою для появи промислових роботів третього покоління, або "інтелектуальних" роботів, які за допомогою сенсорної системи сприймають інформацію про навколишні події, обробляють її за допомогою найновіших ЕОМ і передають у свій виконавчий механізм. Це створює реальну передумову для комплексної автоматизації виробництва, формування "безлюдних виробництв", або заводів-автоматів. Це найвищий ступінь автоматизації, який передбачає виготовлення машин самими машинами. Завдяки цьому створюється можливість неперервної роботи, величезного зростання продуктивності суспільної праці, швидкого освоєння нової продукції, системного контролю за якістю продукції, що виробляється. Все ширшого розвитку набувають ресурсо- і працезаошаджуючі напрями науково-технічного прогресу.

Новий етап НТР, що розгорнувся, характеризується також інтенсивним розвитком біотехнології, зокрема генної та клітинної інженерії. На основі біотехнології з'являються нові галузі промисловості, знижується енергомісткість і матеріаломісткість у сільському господарстві, нафтовій, хімічній галузях, революціонізується медицина, виробництво продуктів харчування та ін.

Розвиток біотехнології готує ґрунт для розгортання "біологічної", "біотехнологічної" революції. Йдеться насамперед про ve, що за допомогою генної інженерії створюватимуться нові організми з наперед заданими властивостями, змінюватимуться спадкові якості сільськогосподарських рослин і тварин. Зокрема, докорінний переворот у сільському господарстві очікується від вироблення у сільськогосподарських рослин здатності засвоювати азот безпосередньо з повітря, збільшення у них кількості та якості білків, цукрів, вітамінів. Згідно з прогнозами, через 50 років більшість сільськогосподарських продуктів вироблятимуться за допомогою біосинтезу [11, 203].

Отже, науково-технічний прогрес - це неперервний процес одержання і нагромадження наукових знань, їх матеріалізація в елементи техніки, впровадження останньої у виробництво і всі сфери життя.

Науково-технічна революція - це стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства, їх перехід у якісно новий стан на основі докорінних змін в системі наукових знань.

Розділ 2. Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрями

2.1 Сутнісно-змістова характеристика НТП і НТР

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні - це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему "наука - техніка - виробництво", що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.

НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а до революційних - зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових наукова технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);

новий етап суспільного поділу праці, зв'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);

прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;

інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва - засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості) [8, 195].

2.2 Загальні та пріоритетні напрями НТП

Науково-технічний прогрес, що завжди здійснюється у взаємозв'язаних еволюційних і революційних його формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них - пріоритети принаймні на найближчу перспективу (рис. 2).

За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій - способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Якщо раніше її вважали забезпечуючою підсистемою виробництва, то зараз вона набула самостійного значення, перетворившись на авангардний напрям НТІІ.



Рис. 2. Загальні та пріоритетні напрями НТП [11, 480]

Сучасним технологіям властиві певні тенденції розвитку й застосування. Головними з них є: по-перше, перехід до малостадійних процесів через поєднання в одному технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо; по-друге, забезпечення в нових технологічних системах мало- або безвідходності виробництва; по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на засаді застосування систем машин і технологічних ліній; по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дає змогу одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягати більш динамічної гнучкості виробництва.

НТП у галузі знарядь праці довів, що технічний рівень та якість сучасних машин (устаткування) безпосередньо залежать від прогресивності характеристик застосовуваних для їхнього виробництва конструкційних та інших допоміжних матеріалів. Звідси випливає величезна роль створення й широкого використання нових матеріалів, що характеризує один з важливих напрямків НТП.

У галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП: 1) істотне поліпшення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їхнього споживання; 2) інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких, міцних й корозійностійких кольорових металів (сплавів), що став можливим унаслідок появи принципово нових технологій, які значно зменшили вартість їхнього виробництва; 3) істотне розширення номенклатури і форсоване нарощування обсягів продукування штучних матеріалів із наперед заданими та унікальними властивостями.

Перша тенденція виявляється в значному збільшенні випуску низьколегованої сталі, листового і термообробленого прокату, поширенні порошкової металургії, беззливкового прокату кольорових металів, що забезпечують підвищення надійності й зниження металомісткості різних технічних конструкцій; друга тенденція - у всезростаючому використанні як конструкційних матеріалів алюмінію, титану, магнію та їхніх сплавів, що уможливлює кількаразове (2-10 разів) зменшення маси машин (устаткування), транспортних засобів тощо; третя тенденція, найперспективніша за своєю прогресивністю та економічною ефективністю, - у випереджаючому розвитку виробництва полімерних, композиційних (полімерних із наповнювачем) і керамічних матеріалів, що порівняно з традиційними мають більш високу термічну, абразивну та ерозійну стійкість, меншу питому щільність, є інертними до агресивних середовищ, а нерідко мають цілком унікальні властивості, завдяки чому стають незамінними конструкційними матеріалами для багатьох найновіших типів сучасної техніки [2, 94].

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості й продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їхньої механізації та автоматизації - інтегрованого та завершального напрямку НТП. Механізація й автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машинною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно переходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.

За умов інтенсифікації виробництва, гострої необхідності багаторазового зростання продуктивності праці та радикального поліпшення її соціологізації, докорінного підвищення якості продукованих виробів автоматизація виробничих процесів стає стратегічним напрямком НТП для підприємств більшості галузей народного господарства. Пріоритетне завдання полягає в забезпеченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окремих автоматичних машин та агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту, через значний залишок ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв'язано зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований розвиток таких виробництв, передовсім у машинобудуванні та деяких інших галузях, зумовлено об'єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання дорогого автоматичного устаткування і достатню мобільність виробництва з частим оновленням номенклатури продукції.

Розділ 3. Інноваційні процеси

3.1 Поняття та класифікація

Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи - традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, інноваційні - розвиток останніх на якісно новому рівні. Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів - персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього. Первісними імпульсами запровадження новин (нововведень) на підприємствах служать не тільки суспільні потреби й результати фундаментальних наукових досліджень, а й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання. За своїм характером інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види (рис. 3).

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Рис. 3. Джерела, класифікація і взаємозв'язок інноваційних процесів (новин, нововведень) [11, 485]

Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо):

економічні - методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

соціальні - різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля; створення комфортних умов життя тощо);

юридичні - нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи - локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні). Якщо локальні новини (нововведення) ведуть переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють якогось істотного впливу на ефективність функціонування та розвитку цих підприємств, то глобальні, що здебільшого є революційними (принципово новими), кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, а завдяки цьому забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує відносно тісний взаємозв'язок. Технічні новини зумовлюють передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств. Зокрема створення й розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричиняють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування та оперативного регулювання, а також забезпечують перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами [3, 256].

Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання - промислового сервісу й відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно ведуть до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а постійна актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює розв'язання таких за допомогою нових економічних рішень. Зрештою, усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовано на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти - інакше вони не справлятимуть належного впливу на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств та організацій.

Тому треба позитивно оцінювати активізацію законотворчих процесів в Україні, які сприяють скорішому переходу до соціальне орієнтованих ринкових відносин між суб'єктами господарювання; розробку і схвалення пакета законів і механізмів їхньої практичної реалізації, що визначають і регулюють діяльність підприємств та 206 організацій усіх галузей народного господарства.

3.2 Вплив на виробництво

Будь-які локальні і глобальні нововведення різного спрямування можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо підприємства використовують їх постійно, комплексно й гармонічно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових організаційно-технічних рішень). Про силу впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує їхні істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома вага оплати праці зменшується на 25-30%, накладні витрати - більше ніж на 80%, виробничі площі зменшуються на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5-6 разів. З-поміж глобальних технічних нововведень за силою впливу на економіку підприємства варто назвати роторні та роторно-конвеєрні лінії, які забезпечують проти традиційних знарядь праці: підвищення продуктивності праці - у 4-10 разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі - у 2-2,5 рази; скорочення тривалості циклу виготовлення - у 15-20, а обсягу транспортування виробів - у 25-30 разів.

Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, а й на соціальні процеси. Це потребує пильної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності та екологічності. Особливо нагальним є завдання екологізації виробництва. Спеціальними науковими дослідженнями встановлено, наприклад, що збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора рази і що врожайність пшениці в зонах дії підприємств кольорової металургії на 40-60% менша, ніж за межами цих зон. Водночас сучасні прогресивні технології у багатьох випадках уможливлюють не тільки зменшення кількості шкідливих відходів, а й перетворення їх на додаткові чинники зростання обсягів продукції і прибутку.

Проте ефективність окремих глобальних і локальних заходів є важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововведень організаційно-технічного характеру на результативність діяльності підприємств. Ось чому необхідно знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємств за той чи інший проміжок часу.

У зв'язку з цим можна використовувати загальний методичний підхід, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами (формулами) основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї чи тієї сукупності запроваджених протягом року (кількох років) нових технічних та організаційних нововведень (ТОН). Зокрема варто обчислювати такі техніко-економічні показники [11, 483].

* Приріст обсягу виробленої продукції:

де LВп - кількість вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, осіб;

- продуктивність праці в розрахунковому році (періоді), грн./осіб;

VВп - обсяг виробленої продукції, тис. грн.

* Приріст продуктивності праці:

де - загальне зростання продуктивності праці в розрахунковому році (періоді), %;

L1 - фактична чисельність персоналу, осіб;

- продуктивність праці у базовому році (періоді).

* Приріст фондоозброєності праці:

де - темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді), %;

Фocн - вартість основних виробничих фондів, тис. грн.;

f ° - фондоозброєність праці у базовому році (періоді), грн/осіб.

* Приріст фондовіддачі:

де ІF - темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

F0 - фондовіддача у базовому році (періоді), грн.

* Частка економії (%) від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

де D1 - середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді);

P1 - загальна сума прибутку самому тому ж році (періоді).

* Приріст рентабельності виробництва:

науковий технічний прогрес організаційне нововведення

де R1 - рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

ФВир - загальна вартість виробничих фондів.

Зроблені за таким методичним підходом розрахунки середніх показників свідчать про істотний вплив технічних та організаційних нововведень на ефективність виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства України.

За загальної помітної тенденції постійного зниження фондовіддачі техніко-організаційні нововведення забезпечують значне підвищення цього показника (приблизно на 18%).

Проти загальної позитивної динаміки показників витрат на виробництво (собівартості продукції) і рентабельності виробництва, темпи їх відповідно зниження і збільшення цих показників, зумовлені організаційно-технічними чинниками, були майже у 1,5-2 рази вищими.

Розділ 4. Організаційний прогрес

Різні напрями НТП породжують конкретні економічні й соціальні наслідки, глибина та ефективність яких багато в чому залежать від міри досконалості організації виробництва і праці, усієї системи господарювання. З огляду на це високий рівень організації діяльності людей, що для досягнення своїх цілей спираються передовсім на потужний науково-технічний потенціал, набуває за сучасних умов особливо важливого значення.

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва Його суть полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від науково-технічного прогресу.

По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів.

По-друге, створення і впровадження нової техніки й технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів приводять до зниження трудомісткості їхнього виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.

По-третє, практичну реалізацію окремих напрямків НТП постійно зв'язано з великими затратами суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення ж заходів організаційного характеру в багатьох випадках не потребує нових витрат (у крайньому разі - незначних додаткових ресурсів).

З-поміж організаційних чинників розвитку економіки галузей народного господарства ключову роль відіграє організація виробництва - певним чином упорядкована й скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого процесу, тобто людей (працівників), знарядь і предметів праці; вона охоплює всі ланки виробництва (від робочого місця на окремому підприємстві до групи підприємств однієї або різних галузей виробничої сфери). У зв'язку з цим необхідно розрізняти локальні (ізольовані) та суспільні форми організації виробництва. Перші було покликано до життя одиничним поділом праці і вони включають: поділ та інтеграцію виробничих процесів усередині підприємства; кооперування окремих виробничих ланок - дільниць, цехів; раціональне поєднання всіх елементів процесу виробництва в межах дільниці, цеху. підприємства в цілому. Суспільні форми організації виробництва виникають і розвиваються внаслідок загального та часткового поділу праці. До них належать: концентрація, деконцентрація, оптимізація розмірів виробництва в межах галузі; спеціалізація й кооперування підприємств однієї або різних галузей народного господарства, конверсія виробництва; комбінування різно-галузевого виробництва, диверсифікація підприємств; розміщення (територіальна організація) підприємств.

Складовою частиною організації виробництва служить організація праці, що визначає технологію інтегрування окремих працівників у комбіновану робочу силу, сукупну живу працю, спроможну продукувати матеріальні блага й духовні цінності. Під організацією праці заведено розуміти певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації виробництва. Поєднання учасників трудового процесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці. Просторове поєднання працівників на виробництві знаходить втілення в різних формах побудови бригад та інших виробничих ланок підприємства, у варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями тощо.

До організаційного прогресу треба відносити вдосконалення не лише безпосередньо процесів виробництва і праці, а й функціонування окремих, чи всієї сукупності елементів господарського механізму - системи управління, планування (програмування), фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-технічного забезпечення, науково-технічного обслуговування тощо. Постійна раціоналізація системи господарювання є важливою передумовою поліпшення організації трудової діяльності персоналу, засобом поєднання науково-технічного та організаційного прогресу, що, у свою чергу, забезпечує підвищення ефективності виробництва через його всебічну інтенсифікацію.

Залежно від місця прийняття і реалізації організаційних рішень, масштабності їхнього впливу на проміжні та кінцеві результати діяльності людей можна виокремити два напрямки організаційного прогресу - загальносистемний і внутрішньовиробничий, кожен з яких охоплює ті самі об'єкти (рис. 4). Здійснюваний у суспільному масштабі, проте в різних межах (об'єднань підприємств, комбінатів, галузей, регіонів, національної економіки в цілому), загальносистемний організаційний прогрес є визначальним. Саме він окреслює орієнтири для розробки і прийняття численних високоефективних організаційних рішень внутрішньовиробничого характеру. У свою чергу, локальний організаційний прогрес на підприємствах сприяє підвищенню організаційного рівня діяльності більших і складніших виробничо-господарських систем.



Рис. 4. Напрямки та об'єкти організаційного прогресу в навколишньому середовищі й на підприємстві [11, 486]

Під впливом НТП, за умови усвідомленої необхідності розв'язання великомасштабних завдань - щодо переведення економіки на ринкові відносини та інтенсивний шлях розвитку, мають місце істотні (нерідко радикальні) організаційні перетворення не лише безпосередньо у сфері виробництва, а й в усій системі його обслуговування та управління. Для забезпечення ефективного управління організаційним прогресом важливо своєчасно виявляти і правильно оцінювати його тенденції, прогресивні й небажані зміни у формах організації виробництва та праці, функціонуванні окремих чи всієї сукупності елементів господарського механізму.

Основні сучасні тенденції організаційного прогресу можна звести до такого:

прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємозв'язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних роторних ліній, робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється;

розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

раціоналізація організації потоку й використання засобів виробництва та кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їхнього використання, утилізації відходів виробництва;

формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації та раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими конрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам дальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом, забезпечення належної організованості й виконавської дисципліни [9, 92].

Розвиток і поглиблення названих тенденцій у галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного прогресу. При цьому пріоритетними мають бути заходи щодо раціоналізації організаційно-господарського управління і дальшого взаємоузгодженого розвитку суспільних форм організації виробництва. Тільки комплекс заходів такого спрямування може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення й підвищення ефективності організаційного прогресу.

Розділ 5. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

До груп технічних новин і нововведень, стосовно і яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм - народногосподарській (загальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни [5, 109].

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука-виробництво-експлуатація (споживання)", дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга - у процесі реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Незважаючи на відмінності між двома формами виразу економічного ефекту (народногосподарського - індекс нг, внутрішньогосподарського - індекс вг), способи їхнього обчислення є ідентичними; вони визначаються як різниця між результатами (продукцією, роботою, послугами у вартісній оцінці) і витратами на досягнення таких за певний розрахунковий період Т, тобто

Алгоритм обчислення народногосподарської економічної ефективності технічних нововведень зображено на рис. 5.



Рис. 5. Алгоритм обчислення народногосподарської ефективності технічних нововведень [11, 487]

Оскільки розрахунковий період має значну тривалість, то результати й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу - розрахункового року за допомогою спеціального коефіцієнта приведення бt що обчислюється за формулою [11, 486]:

де Ен - норматив приведення різночасних витрат і результатів (Ен = 0,1);

tp - розрахунковий рік;

t - рік, за який витрати і результати приводяться до розрахункового року.

Абсолютні значення розрахованих за цією формулою коефіцієнтів бt наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Абсолютні значення коефіцієнтів приведення б для відповідних років t розрахункового періоду [11, 486]

Кількість років, що передують розрахунковому	бt	Кількість років, що йдуть за розрахунковим	б
10	2,5937	1	0,9091
9	2,3579	2	0,8264
8	2,1436	3	0,7513
7	1,9487	4	0,6830
6	1,7716	5	0,6209
5	1,6105	6	0,5645
4	1,4641	7	0,5132
3	1,3310	8	0,4665
2	1,2100	9	0,4241
1	1,1000	10	0,3855
0	1,0000	15	0,2394

З урахуванням чинника часу народногосподарський економічний ефект від технічних нововведень дорівнює:

де Рt - Вt - вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду;

t - відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

Початковий рік розрахункового періоду - це рік початку фінансування розробки технічних новин, включаючи проведення наукових досліджень. Кінцевим роком розрахункового періоду заведено вважати момент завершення всього життєвого циклу технічного нововведення, що охоплює розробку, освоєння виробництвом і використання в народному господарстві. Він може визначатись нормативними (очікуваними) строками оновлення продукції або засобів праці з урахуванням їхнього техніко-економічного старіння.

Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних() і супровідних () результатів:

Основні результати обчислюються за формулами:

* для засобів тривалого користування -

* для нових предметів праці -

де Цt - ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році t;

Vt - обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році t;

W - продуктивність засобів праці в році t;

Dt - витрата предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у році t.

До супровідних результатів належать додаткові економічні результати в різних сферах народного господарства (наприклад, запровадження нових видів транспортних засобів може зумовити додаткову економію на складах та перевалочних базах завдяки скороченню запасів вантажів, а використання нових засобів автоматизації - зменшення обсягу незавершеного виробництва тощо), а також економічна оцінка соціальних і екологічних наслідків реалізації технічних нововведень. Вартісну оцінку останніх можна знайти, користуючись формулою

де - вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів використання технічних нововведень у році t;

Rjt - величина окремого результату (в натуральних вимірниках) з урахуванням масштабу його впровадження в році t;

бjt - вартісна оцінка одиниці окремого результату в році t;

п - кількість показників, що враховуються за визначення впливу технічного нововведення на соціальну сферу й навколишнє середовище.

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції, тобто

При цьому витрати як на виробництво, так і на використання продукції (без урахування витрат на придбання самої продукції), обчислюються однаково:

де Сt - поточні витрати на виробництво (використання) продукції в році t без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію;

Кt - одночасні витрати на виробництво (використання) продукції у році t;

Лt - залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів, що вибувають у році t.

До складу поточних включаються витрати, що враховуються згідно з чинним на підприємствах порядком калькулювання собівартості продукції, а до одночасних - капітальні вкладення та інші витрати одномоментного характеру. Зокрема, до них відносять витрати на: науково-дослідні, конструкторсько-технологічні і проектні роботи; освоєння виробництва і доробку дослідних зразків продукції; придбання устаткування, його транспортування, монтаж і налагодження; спорудження нових або реконструкцію діючих будівель та інших елементів нерухомих основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури; поповнення оборотних коштів, котре зв'язане з реалізацією технічного нововведення; кошти, потрібні для запобігання негативним соціальним, екологічним та іншим наслідкам.

Наявність народногосподарського економічного ефекту від того чи того технічного нововведення не завжди свідчить про доцільність його використання. Таке може трапитись у разі, коли економічно вигідне для народного господарства в цілому нове технічне рішення призводить до погіршання певних економічних показників діяльності окремих наукових організацій або підприємств, причетних до відтворювального циклу "наука-виробництво-експлуатація (споживання)".

Тому необхідно завжди визначати не лише загальну величину економічного ефекту, а й ту його частку, яку має одержати кожний з учасників процесу створення й реалізації технічного нововведення, тобто обчислювати внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект [10, 339].

За умов функціонування ринкових економічних відносин між контрагентами виробництва для оцінки внутрішньогосподарського (комерційного) економічного ефекту від створюваних технічних новин і використовуваних технічних нововведень можна застосовувати показник прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації); його обчислюють за формулою

де Пt - прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації) у році t;

Рt - виручка від реалізації продукції науково-технічного або виробничо-технічного (споживчого) призначення в році t за ринковими (іншими застосовуваними) цінами;

Сt - собівартість продукції в році t;

Вt - загальна сума виплат з балансового прибутку підприємства (наукової організації) та податків у році t.

З метою більш глибокого економічного аналізу ефективності технічних новин (нововведень) варто обчислювати й оцінювати також інші похідні вимірники - коефіцієнт ефективності одночасних витрат (внутрішню норму ефективності), строк їхньої окупності тощо.

За сучасних умов розбудови соціальне орієнтованої економіки стає можливим і необхідним принципово новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його суть полягає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних новин і нововведень щодо критерію економічної ефективності. Процедурний механізм порівнювання й вибору найліпшого з можливих варіантів технічних новин (нововведень) здійснюється у певній послідовності.