Заощадження як елемент макроекономічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

38

Зміст

Вступ

Розділ 1. Заощадження: види, чинники, функції

1.1 Поняття заощадження

1.2 Функція заощадження Кейнса

1.3 Вибір заощадником активу та види заощаджень

Розділ 2. Роль заощаджень на ринку благ

Розділ 3. Стан заощаджень в Україні, проблеми та перспективи розвитку

3.1 Заощадження та інвестиції в корпоративному секторі України в контексті макроекономічного розвитку

3.2 Аналіз динаміки та структури національних заощаджень в Україні

Висновки



Вступ

Актуальність теми «Заощадження як елемент макроекономічного розвитку» полягає в застосуванні заощаджень як на рівні національної, так і на рівні окремих домогосподарств та окремої особи.

Завдання дослідження полягає у аналізі заощаджень споживачів країни.

Методи дослідження - статистичні, макроекономічні.

Тему заощадження особливо вивчав англійський вчений Дж. Кейнс. Але до неї у своїх дослідженнях зверталися науковці різних країн. Серед вітчизняних вчених це: Захарін С. Петренко Я. Кваснюк Б.

Заощадження - є важливим елементом ринку благ. Це - залишок доходу, що не був направлений на споживання у поточному періоді та залишився для споживання у майбутніх періодах. Тобто, заощадження є джерелом споживання у майбутньому.

Розмір заощаджень як у цілому по країні, так і у домогосподарства прямо залежить від доходу та рівня с поживання. Чим більший доход і менше споживання, тим більше заощадження і тим гарантованіше та стабільніше споживання у майбутніх періодах.

Заощадження є джерелом і інвестицій. Чим більші інвестиції, тим більший доход принесе об'єкт, в який вони вкладені. Тому якщо заощадження має належний відсоток, є гарантія розвитку економіки.

Отже, від розміру доходів залежить розмір заощаджень, від розміру заощаджень залежить розмір інвестицій, а від розміру інвестицій залежить розмір майбутній прибутків, тобто доходу. Ми бачимо, що виникає коло залежності.

Для оптимізації цього кола необхідно раціонально використовувати потенціал ресурсів та раціонально вести видатки на споживання.

Аналіз заощадження в країні необхідний через те, що він показує розмір майбутніх інвестицій та дозволяє зробити відповідний прогноз щодо розвитку економіки.

Розділ 1. Заощадження: види, чинники, функції

1.1 Поняття заощадження

Після сплати домогосподарствами податків у їхньому розпорядженні залишається використовуваний дохід, котрий, як відомо, йде на споживання та заощадження.

Споживання -- це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей.

Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не витрачається на споживання.

Які ж основні складові споживання? Найважливіші з них -- продукти харчування, одяг, взуття, книги, предмети особистої гігієни тощо. Розрізняють три групи видатків домогосподарств на споживання: на товари тривалого користування, на предмети поточного вжитку та на послуги.

Немає сімей, які б витрачали свій використовуваний дохід однаково. Але статистичні обстеження виявили певні закономірності розподілу доходів сімей між продуктами харчування, одягом та іншими важливими статтями споживання. Незаможні сім'ї витрачають на продукти харчування більшу частину свого використовуваного доходу. Зі зростанням доходу видатки на деякі статті харчування збільшуються.

Зі збільшенням доходів сімей зростають видатки на одяг, відпочинок, автомобілі. Водночас зростання доходів приводить до того, що частина їх не споживається, а заощаджується. Найбідніші сім'ї не спроможні заощаджувати взагалі. Нерідко вони беруть позичку або витрачають свої попередні заощадження, і найбідніші родини стають ще більшими боржниками.

У країнах із розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формується за рахунок домашніх господарств. Населення охоче вкладає свої вільні кошти у різні кредитно-фінансові установи, оскільки вони забезпечують не тільки збереження, а й приріст капіталу. Особливо популярні вкладення у цінні папери. Так, у США лише акціями володіють 51,4 млн. осіб, що становить 21,1 % населення, у Великобританії відповідно -- 9,0 млн. осіб та 15,8 %, у Японії 11,0 млн. (9,0 %), у ФРН -- 4,5 млн. (5,5 %).

Якщо є заощадження, населення в поточному періоді може споживати більше, ніж одержує доходів. Це «ефект заощадження». За стабільної економіки цей ефект незначний, за нестабільної (посилення інфляції тощо) -- населення починає збільшувати поточне споживання за рахунок заощаджень, це збільшує «ефект заощадження».

Економічна і фінансова теорія розрізняє дві основні форми заощаджень домашніх господарств:

* інвестиційний портфель (портфель активних заощаджень);

* портфель неінвестиційних (пасивних) заощаджень.

Обсяг заощаджень населення залежить як від рівня доходів, так і від очікування стабільності чи різного роду змін в економіці. Крім того, залежно від піднесення чи падіння рівня добробуту населення змінюється і структура заощаджень: обсяг активних заощаджень зростає із підвищенням життєвого рівня. Періоди криз пов'язуються із заощадженнями у формі коштовностей, антикваріату, іноді нерухомості або валюти.

Яка частина доходу споживається в період нестабільності, а яка вивільняється з поточного обороту і нагромаджується, чітко сказати важко, особливо з урахуванням тіньової економіки. А саме це потрібно знати для визначення можливостей України провадити реформування економіки.

Заощадження українських громадян в Ощадбанку СРСР на момент набуття державної незалежності досягали 150 млрд. дол. США, до того ж значно більшу суму складали «тіньові» заощадження. Протягом 90-х рр. простежується стрімке зниження рівня заощаджень як в економіці загалом, так: і домогосподарств зокрема. Вкладення населення як частка ВВП знизились на кінець 1995 р. у понад 40 разів проти 1991 р. У період відносної стабілізації 1996--2003 рр. відбулося зростання особистих заощаджень в Україні. Якщо у 2000 р. вклади населення в банках складали 6,6 млрд. грн (4 % у ВВП), то на кінець 2003 р. -- 28,5 млрд грн (11 % у ВВП). Загалом приблизно дві третини грошових заощаджень населення України перебувають поза межами банківської системи. Низька схильність до заощаджень населення України потребує раціонального використання цього фонду фінансових ресурсів.

Крім доходу на величину споживання і заощадження впливають також недоходні фактори.

Недоходні фактори споживання і заощадження:

1. Багатство -- нерухоме майно (будинки, автомобілі, техніка тощо) і фінансові кошти (готівка, заощадження на рахунках, акції, облігації тощо). Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб збільшити багатство. Чим більше накопичено багатства, тим менший стимул до заощадження, тобто збільшення багатства зсуває графік споживання вгору, а графік заощадження вниз.

2. Податки. Зниження податків збільшує споживання і заощадження.

3. Рівень цін. Зростання цін знижує споживання і заощадження і навпаки.

4. Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань веде до зменшення споживання і заощадження.

5. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, дефіциту тощо. Якщо ці очікування негативні, то домашні господарства вимушені робити закупки взапас, це збільшує поточне споживання і зменшує заощадження. Очікування збільшення грошових доходів у майбутньому викликає збільшення поточних витрат.

6. Споживча заборгованість. Якщо у попередній період заборгованість зросла, то у поточному періоді домашні господарства будуть знижувати споживання і заощадження, щоб ліквідувати минулу заборгованість.

7. Відсоткова ставка. Зміна відсоткової ставки впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням. Якщо відсоткова ставка зростає, то поточне споживання знижується, а заощадження зростає, що збільшує майбутнє споживання.

Недоходні фактори зсувають графіки споживання і заощадження.

1.2 Функція заощадження Кейнса

Економічні дослідження показують, що саме використовуваний дохід визначає рівень споживання та заощадження. Для аналізу вплину використовуваного доходу на споживання і заощадження візьмемо гіпотетичні дані, які подано у таблиці 1.1. Перший стовпець показує дев'ять різних рівнів використовуваного доходу, другий -- заощадження за кожного рівня доходу, а третій -- видатки на споживання за кожного рівня доходу.

Таблиця 1.1 Шкала споживання і заощадження.

	Використовуваний доход (ВД), млрд. грн	Заощадження (S), млрд. грн	Споивання (С), млрд. грн
1	190	-2	192
2	200	0	200
3	210	+2	208
4	220	+4	216
5	230	+6	224
6	240	+8	232
7	250	+10	240
8	260	+12	248
9	270	+14	256

Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заощадження, або пороговим доходом. Пороговий дохід надто малий, щоб країна могла заощаджувати. У нашому прикладі його рівень становить 200 млрд. гри. Нижче від точки нульового заощадження, наприклад за доходу в 190 млрд. грн, нація споживає більше, ніж її поточний дохід. Це призводить до від'ємних заощаджень (-2) млрд.. грн. Коли дохід перевищує 200 млрд. грн, нація починає заощаджувати (див. додатні числа у стовпці 2).

Третій стовпець характеризує видатки на споживання для кожного рівня доходу. Оскільки використовуваний дохід іде на споживання і заощадження, то сума другого і третього стовпців має становити дані першого стовпця

Щоб глибше зрозуміти цю функцію, з початку координат проведемо лінію під кутом 45°, тобто бісектрису. В кожній точці цієї лінії споживання і використовуваний дохід рівні між собою. Точка нульового заощадження обов'язково лежить на бісектрисі. Праворуч від точки нульового заощадження функція споживання лежить нижче від лінії 45°. Ця частина функції вказує на те, що країна має чисті додатні заощадження, їхня величина вимірюється вертикальним відрізком між функцією споживання і лінією 45°.

Ділянка функції споживання, що лежить ліворуч від точки нульового заощадження, відображає ситуацію, коли країна витрачає більше за свій поточний дохід. У цьому разі заощадження є від'ємними, величина яких вимірюється вертикальним відрізком між функцією споживання і лінією 45°.

Тепер відкладемо по горизонтальній осі використовуваний дохід, а по вертикальній -- заощадження.

Функція заощадження відображає зв'язок між використовуваним доходом і заощадженнями.

У макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у споживанні, які зумовлені змінами у величині доходу. Величину додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, називають граничною схильністю до споживання (МРС). Термін «граничний» означає додатковий, або приростковий. Отже, MPC - це відношення будь-якої зміни у споживання до тієї зміни у величині доходу, яка спричинила цю зміну у споживанні:

.

Для обчислення граничної схильності до споживання звернімось до стовпців 1 із таблиці 1.1. Якщо використовуваний дохід (ВД) становив 210 млрд. грн (рядок 3) і доходи домогосподарств збільшилися на 10 млрд. грн, то він тепер дорівнює 220млрд грн (рядок 4). Водночас споживання збільшилось із 208 млрд. (рядок 3) до 216 млрд. грн (рядок 4). тобто на 8 млрд. грн. Звідси можна обчислити, що МРС становить 8/10 від приросту доходу.

Поряд із граничною схильністю до споживання Йде її дзеркальне відображення -- гранична схильність до заощадження, або МРS. Гранична схильність до заощадження (МРS) -- це величина додаткового заощадження, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, або це частка кожної додаткової одиниці доходу, що використовується на додаткове заощадження. Можна також сказати, що МРS -- це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни у доході, яка викликала цю зміну в заощадженні:

.

Обчислимо граничну схильність до заощадження на підставі даних таблиці 1.1. Якщо використовуваний дохід зросте з 240 до 250 млрд. грн (стовпець 1), тобто на 10 млрд. грн, то заощадження -- відповідно з 8 до 10 млрд. грн, на 2 млрд. грн. Звідси заощадження становитимуть 2/10, або 1/5 приросту доходу. Інакше кажучи, МРS дорівнює 0,2.

Сума МРС і МРS для будь-якої зміни у використовуваному доході завжди дорівнює одиниці. Річ у тім, що приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження; та частка зміни у величині доходу, яка не споживається, скеровується, за означенням, на заощадження. Отже, спожита частка (МРС) і заощаджена частка MPS мають покривати весь приріст доходу.

MPC+MPS = 1,

де MPC - гранична схильність до споживання;

MPS - гранична схильність до заощадження.

1.3 Вибір заощадником активу та види заощаджень

Домогосподарства заощаджують у тому або іншому виді активів. Активи -- це будь-яка власність домогосподарства. Основними видами активів є фінансові (готівка, гроші на рахунках заощаджень у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки); твори мистецтва; коштовності; сільськогосподарський реманент; виробничі будівлі, устаткування в обробній промисловості і т. д. Заощадження переміщують нагромаджений дохід із поточного періоду в майбутній.

Вибір особою того або іншого активу визначається багатьма чинниками. Основні серед них такі: ліквідність активу; очікуваний дохід на актив; ступінь невизначеності та ризику, пов'язаних з активом та доходом на нього; величина заощадження.

Ліквідність активу - це його здатність швидко і без втрат вартості перетворюватися на готівку. Різним активам притаманний неоднаковий рівень ліквідності. Наприклад, готівка має абсолютну ліквідність, житлові будинки не є високоліквідним активом, а державні цінні папери в більшості країн -- високоліквідний актив. Загалом простежується така закономірність: що вища ліквідність активу щодо альтернативних активів, то цей актив є бажанішим (за інших рівних умов) для заощадників.

Одні з активів, наприклад цінні папери, приносять дохід їхнім власникам, а інші (коштовності, готівка) -- не приносять. У ринковій економіці збільшення очікуваного доходу на актив порівняно з альтернативними активами за Інших рівних умов збільшує попит заощадників на цей актив.

Ступінь ризику та невизначеності, пов'язаних з активом і доходом на нього, також впливає на вибір заощадників. Більшість людей не люблять ризикувати і віддають перевагу надійнішим активам. Якщо ступінь ризику, пов'язаного з активом, зростає, то попит заощадників на цей актив зменшується.

На вибір заощадником активу впливає також величина заощадження. В особи з невеликими заощадженнями значно менша можливість вибору активів, ніж в особи з великою сумою заощаджень.

У кожній країні існує своя ієрархія активів. Зі збільшенням майна попит на одні активи зростає швидше, ніж на інші. Отже, зміна попиту заощадника на різні активи пов'язана з різною його реакцією на зміни у майні. Ступінь цього реагування визначають за допомогою такого показника, як еластичність попиту на активи за майном. Цей показник вимірює, як зміниться величина попиту на актив у відповідь на зміну майна на один відсоток:

Якщо, наприклад, зі зростанням майна на 100 % величина попиту на готівку збільшується лише на 50%, то еластичність попиту на готівку за майном становить 1/2. Якщо майно збільшилося на 100%, а попит на певний вид акцій збільшується на 200 %, то майнова еластичність попиту на цей актив дорівнює 2.

Усі активи поділяють на дві групи: активи вищої цінності та активи нижчої цінності. Якщо еластичність попиту на актив більша за одиницю, тобто попит на актив зростає швидше, ніж майно, то це актив вищої цінності (наприклад, у багатьох країнах це звичайні акції. Якщо еластичність попиту на актив менша за одиницю, тобто попит на певний актив зростає повільніше, ніж майно заощадника, то це актив нижчої цінності (наприклад, готівка).

Економісти приділяють багато уваги рівневі заощаджень, оскільки заощадження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни. Основним заощадником в економіці е домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями.

Відношення особистих заощаджень домогосподарств до валового внутрішнього продукту називають рівнем особистих заощаджень. Цей рівень неоднаковий навіть у розвинутих країнах світу. Якщо, наприклад, цей показник у США у 90-х роках становив менше 5 %, Італії - 18 %, а в Японії -- І4 %. У більшості країн, що розвиваються, рівень особистих заощаджень дуже низький, що зумовлено невеликим використовуваним доходом.

Окрім домогосподарств, заощаджують також ділові підприємства. До заощаджень підприємств належать нерозподілений прибуток та амортизація. Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями. Якщо із цих заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження. Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень.

Заощадником також с держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, то уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, то державні заощадження від'ємні. Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями. Вираховуючи із них амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження. Зрозуміло, що від'ємні державні заощадження зменшують національні заощадження. Відношення валових (чистих) національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) національних заощаджень. У таких країнах, як Японія, Південна Корея, Сінгапур, рівень валових національних заощаджень перевищує 30 %.

І нарешті, заощадником у певній країні є також іноземці, якщо нагромаджені ними кошти надходять у цю країну у вигляді інвестицій.

Отже, в національній економіці є чотири заощадники -- домогосподарства, ділові підприємства, держава та іноземці. Заощадження усіх економічних суб'єктів акумулюються за допомогою, по-перше, фінансових ринків (ринку акцій та ринку облігацій) та, по-друге, пильності фінансових посередників, передовсім комерційних банків. На фінансових ринках заощадники, купуючи цінні папери, прямо взаємодіють з позичальниками-інвесторами, які емітували ці папери. Фінансові посередники акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх інвесторам у позику для здійснення капіталовкладень.

1.4 Неокласичні функції споживання та заощадження

При побудові всіх раніш розглянутих функцій споживання передбачалося, що: 1) доход домашніх господарств є екзогенною величиною; 2) частка споживання в доході визначається на основі звичок, традицій, психологічних схильностей економічних суб'єктів.

Економісти класичної школи і сучасні неокласики використовують принципово інший підхід при побудові функції споживання.

У концепції класичної школи доход є для домашніх господарств ендогенним параметром. Економічний суб'єкт сам визначає, якою буде величина його доходу шляхом розподілу календарного часу на робочий і вільний, виходячи з критерію максимізації корисності.

Функція корисності має вигляд:

U = ,

де F = T - N;

y = w N + П, F, N - відповідно календарний, вільний і робочий час;

w - реальна ставка заробітної плати;

П - реальний доход від майна.

Графічно максимізацію корисності ілюструє рисунок 1.2., на якому функція корисності представлена сімейством кривих байдужостіU₁ - U₃. Криві байдужості мають додатний нахил і випуклі до вісі абсцис, оскільки для зберігання досягнутого рівня корисності кожна додаткова година праці повинна компенсуватися все зростаючим доходом.

Індивід прагне досягти більш високої кривої байдужості, але його можливості обмежені бюджетним рівнянням: у = N w • N+П .

Точка дотику бюджетного обмеження і однієї з кривих байдужості визначає величину доходу індивіда і обсяг пропонованої праці.

Розподіл доходу між поточним споживанням і заощадженням здійснюється суб'єктом на основі врахування, з однієї сторони, ступеню переваги ним поточного споживання перед майбутнім, з іншої сторони -- встановленої ставки відсотку.

В концепції неокласичної школи обсяг споживання домашніх господарств є спадаючою функцією від відсоткової ставки:

C(i) = C_a + y^v - a•i

де С_а -- незалежний від ставки проценту обсяг споживання;

y^v -- доход, яким розпоряджаються;

а -- параметр, який показує, на скільки одиниць скоротиться споживання (зросте заощадження), якщо ставка відсотку збільшиться на один пункт;

i -- ставка відсотку.

Відповідно, неокласична функція заощадження є зростаючою функцією від ставки відсотку:

S(і) = -Са +а-і.

Отже, вище наведену інформацію можна узагальнити так: споживання та інвестиції та заощадження відіграють визначальну роль. Держави, де інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки, а головне джерело інвестицій - це заощадження. Тобто раціональне економне витрачання доходу і спрямування деякої його частини на заощадження дозволяє у майбутньому розвивати свій добробут.



Розділ 2. Роль заощаджень на ринку благ

Економічна діяльність країни представлена наступними даними:

Обсяги споживання, у. г.о.	110	210	310	410
Рівень доходу, у. г.о.	0	200	400	600

Інвестиційний попит підприємців складає 200 у. г. о.;

витрати держави на купівлю благ 180 у. г. о.;

Експорт 55 у. г. о.;

Імпорт 35 у. г. о.

1. Першим завданням є вивести функцію споживання за даними обсягами споживання і рівня доходу. Для цього:

1) записуємо формулу рівняння функції споживання:

C = C₀+MPC•Y_в,

де C₀ - автономне споживання, що не залежить від доходу;

MPC - гранична схильність до споживання;

Y_в - використовуваний доход.

2) знаходимо граничну схильність до споживання:

,

де - зміна обсягів споживання;

- зміна рівня доходу.

= = 0,5;

2) записуємо функцію споживання:



С = С₀+0,5Y_в;

3) для знаходження С₀ у зазначену функцію підставимо будь-яку пару координат споживання та доходу з умов задачі:

210 = С₀+0,5•200

210 = С₀+100

С₀ = 110 у.г.о.

4) запишемо кінцевий варіант функції споживання:

С = 110+0,5Y_в.

2. По-друге, необхідно записати рівняння функції заощаджень:

S = -C₀+MPS•Y_в,

де MPS - гранична схильність до заощадження.

Гранична схильність до споживання MPS розраховується за наступною формулою :

MPS = 1-MPC;

MPS = 1-0,5 = 0,5

Таким чином, функція заощадження має вигляд:

S = -110+0,5Y_в



3. Третім завданням є визначити рівноважний дохід за кейнсіанською моделлю. Рівноважний доход розраховується за формулою:

Y_в = C+I+G+NX,

де I - інвестиційний попит;

G - державні закупки;

NX - чистий експорт.

Чистий експорт визначається як різниця між обсягами експорту та імпорту у визначеному періоді. Формула має такий вигляд:

NX = X-IM,

де X - експорт;

IM - імпорт.

NX = 55-35 = 20 у.г.о.

Отже, розрахуємо сукупний доход:

Y = 110+0,5Y +200+180+20

0,5Y = 510

Y = 1020 у.г.о.

П'ятим завданням э розрахувати простий видатковий мультиплікатор, який визначається за формулою:

м_в =

м_в =



6. Далі визначаємо мультиплікатор автономних витрат, при умові якщо держава вводить ставку прибуткового податку 20%. Мультиплікатор автономних витрат - це відношення між зміною доходу та початковою зміною запланованих автономних витрат:

м^с _в = ,

де А - автономні витрати;

м = ;

7. Тепер необхідно з'ясувати, як зміниться рівноважний обсяг виробництва за умов введення прибуткового податку 20%.

Y_в = Y-Tn,

де Tn - чисті особисті податки;

Tn = T-Tr = t•Y-Tr,

де T - податкові вилучення;

Tr - трансферти.

Можемо розрахувати використовуваний доход за умов введення прибуткового податку та при значенні трансфертів, рівному 0:

1) Знаходимо нове значення рівноважного доходу:

Y_в = Y- t•Y+Tr

Y_{в =} Y-0,2Y

Y_в = 0,8Y



2) Підставляємо отримане значення рівноважного доходу в функцію споживання.

С = 110+0,5•0,8Y

С = 110+0,4Y;

3) Знаходимо значення Y сумуючи споживання C, інвестиції I, державні закупки G та чистий експорт NX:

Y = 110+0,4Y+200+180+20

0,6Y = 510

Y = 850 у.г.о.

При застосуванні податку національний доход зменшується: з 1020 у.г.о. до 850 у.г.о.

8. Восьмим завданням є виявити, як зміниться рівноважний доход якщо державні видатки збільшаться на 40 у.г.о. Застосовуємо наступну формулу:

?Y = ?G•м_в

?Y = 40•2 = 80 у.г.о.

Видно, що при збільшенні державних видатків на 40 у.г.о рівноважний національний доход збільшиться на 80 у.г.о.

9. Розрахуємо, як зміниться рівноважний національний дохід, якщо податки скоротяться на 40 у.г.о. Для цього спочатку необхідно визначити складний податковий мультиплікатор:

м^с_т =

м^с_т = ;



За допомогою наступної формули, визначаємо, як і на скільки змінився рівноважний доход:

?Y = ?T• м^с_т

?Y = 40•0,83 = 33,2 у.г.о

Проробивши розрахунки автор виявив, що підвищення податків на 40 у.г.о. зменшує використовуваний доход на 33,2 у.г.о., а збільшення державних видатків зменшує рівноважний доход на 80 у.г.о., що майже на 60 % більше. Це пояснюється тим, що необґрунтовані витрати та їх невідповідність доходам призводить до зменшення доходів. До таких висновків автор прийшов застосовуючи простий видатковий мультиплікатор, складний видатковий мультиплікатор та складний податковий мультиплікатор.



Розділ 3. Стан заощаджень в Україні, проблеми та перспективи розвитку

3.1 Заощадження та інвестиції в корпоративному секторі України в контексті макроекономічного розвитку

Формування та реалізація сценаріїв сталого розвитку економіки на основі широкого використання інвестицій та інновацій неможливі без задіяння потенціалу корпоративного сектору. Адже саме корпоративні структури, як показує світовий досвід, у короткі строки здатні акумулювати значні обсяги фінансового та інтелектуального капіталу на реалізацію комерційне обґрунтованих інноваційних проектів, забезпечуючи їх необхідним інвестиційним ресурсом. Саме великі корпорації є основними суб'єктами, які визначають не тільки динаміку, а й траєкторію розвитку національних інвестиційно-інноваційних систем. Разом з тим сучасна українська економічна наука не часто проводить системне розвідування з питань утворення та використання національних заощаджень взагалі та корпоративних заощаджень зокрема, а також їхньої трансформації в інвестиції.

У 2005 р. валове заощадження в українській економіці досягло 113362 млн. грн., чисте заощадження - 62817 млн. грн. Протягом 2000-2005 рр. обсяг валових заощаджень і обсяг чистих заощаджень збільшувалися, причому середньорічні темпи зростання чистих заощаджень значно перевищували темпи зростання валового заощадження (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Рахунок використання наявного доходу за 2000-2005 рр., у фактичних цінах

Показники	2000р.	2001	2002	2003	2004	2005	Зростання
Ресурси
Валовий наявний доход, млн. грн	169878	208592	232957	275954	355364	451241	2,66
Всього, млн. грн	169878	208592	232957	275954	355364	451241	2,66
Використання
Кінцеві споживчі витрати	127982	156344	170325	210624	245556	337879	2,64
Валове заощадження	41896	52248	62632	74330	109808	113362	2,71
Всього	169878	208592	232957	275954	355364	451241	2,66
Чисте заощадження	11673	17945	26472	35445	63232	62817	5,38

Так, за період 2000-2005 рр. чисте заощадження (у фактичних цінах) зросло у 5,38 раза, а обсяг валового заощадження - у 2,71 раза. Це свідчить про зменшення впливу споживання основного капіталу в структурі чистого заощадження, а також про збільшення доходності економіки. Темпи зростання валового заощадження в зазначений період, у свою чергу, перевищують темпи зростання кінцевих споживчих витрат, що вказує на посилення схильності до заощадження в українській економіці та випереджаюче формування ресурсу інвестиційної діяльності.

Проаналізуємо динаміку валового заощадження та чистого заощадження в контексті загального економічного розвитку. У 2005 р. валове заощадження зафіксовано на рівні 25,7% від ВВП, чисте заощадження - 14,2% від ВВП,частка чистого заощадження у валовому заощадженні становила 55,4% (див. табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Окремі макроекономічні показники

Показники	2000	2002	2003	2004	2005	Зростання (рази)
ВВП, млрд. грн	170,1	225,8	267,3	345,1	441,5	2,6
Випуск ( в основних цінах), млрд. грн	373,9	504,0	603,7	810,0	995,6	2,66
Валовий наявний доход, млрд. грн	169,9	233,0	276,0	355,4	451,2	2,66
Валове заощадження, млрд. грн	41,9	62,2	74,3	109,8	113,4	2,71
Чисте заощадження, млрд. грн	11,7	26,5	35,4	63,2	62,8	5,38
Валове заощадження, % до ВВП	24,6	27,7	27,8	31,8	25,7	-
Чисте заощадження, % до ВВП	6,9	11,7	13,2	18,3	14,2	-
Частка чистого заощадження у валовому заощадження, %	27,9	42,3	47,6	57,6	55,4	-

Як видно з фактичних і розрахункових даних, у 2000 -- 2005 рр. середньорічний темп зростання валового заощадження (у 2,71 раза) перевищував середньорічний темп зростання ВВП (у 2,6 раза). Цьому сприяли вищі середньорічні темпи зростання валового випуску і валового наявного доходу порівняно із середньорічним темпом зростання ВВП. Це дозволяє зробити висновок про збільшення протягом 2000 - 2005 рр. відтворювальних можливостей української економіки за рахунок зростання продуктивності та доходності. заощадження інвестиція кейнс

Проте неважко помітити, що у 2005 р. намітилися певні негативні тенденції. Незважаючи на збільшення валового заощадження порівняно з 2004 р., обсяг чистого заощадження зменшився до 62,8 млрд. грн. Це вказує на недостатність темпів зростання валових наявних доходів порівняно із споживанням основного капіталу. Далося взнаки і зниження рівня валового споживання у ВВП з 31,8% у 2004 р. до 25,7% у 2005 р., що свідчить про посилення схильності до споживання (у 2006 - 2008 рр. ці тенденції посилювалися). Водночас частка чистого споживання у ВВП впала з 18,3% у 2004 р. до 14,2% у 2005 р., а частка чистого заощадження у валовому заощадженні -- з 57,6 до 55,4% у відповідні роки. Отже, відтворювальні можливості української економіки у 2005 р. зменшилися.

До 2006 р. обсяги внутрішніх заощаджень були досить високими, Україна залишалася країною -- нетто-експортером капіталу. Значна частина внутрішніх фінансових ресурсів не інвестувалася в економіку країни, а вивозилася за її межі. У 2006 р. ситуація змінилась, і Україна стала країною -- нетто-імпортером капіталу (див. табл. 3). Уперше за роки незалежності баланс приватного сектору економіки виявився від'ємним (-2,5% від ВВП). Основною причиною переорієнтації товаровиробників стали виклики, пов'язані з підвищенням ціни на енергоносії, та необхідність швидкого поліпшення власної конкурентоспроможності за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій. Це призвело до суттєвого зменшення частки заощаджень приватного сектору у ВВП і значно збільшило потребу корпоративного сектору у фінансових ресурсах для інвестиційної діяльності. Поряд з від'ємним балансом приватного сектору у 2006 р. зафіксовано і від'ємний баланс зовнішнього сектору на рівні -- 3,1%.

Таблиця 3.3 Баланс заощаджень та інвестицій

Показники	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.
1	2	3	4	5	6	7	8
Баланс приватного сектору	5,8	3,2	3,7	2,8	10,5	2,5	-2,5
Заощадження	23,4	22,6	21,5	21,7	27,4	22,5	17,6
Інвестиції	17,6	19,4	17,8	18,9	16,9	20,0	21,1
Баланс державного сектору	-0,8	-1,5	0,7	-0,2	-2,9	-1,7	-1,6
Заощадження	1,3	0,9	3,1	2,9	1,4	1,0	3,5
Інвестиції	2,1	2,4	2,4	3,1	4,3	2,7	4,1
Внутрішні заощадження	24,7	23,4	24,6	24,6	28,8	23,5	21,1

За оцінками Міністерства економіки України, у І кварталі 2007 р. баланс "заощадження -- інвестиції" приватного сектору був від'ємним (-11,3% від ВВП). Частка приватних інвестицій у ВВП зросла (на 3,2 процентного пункта порівняно з 2006 р.) при одночасному зменшенні частки приватних заощаджень (на 5,9 процентного пункта) через постійне збільшення операційних витрат. Тобто нестачу власних ресурсів для фінансування великих інвестиційних проектів підприємства компенсують за рахунок альтернативних джерел фінансування, а саме -- залучень на внутрішньому та зовнішньому кредитних ринках. Поряд із цим від'ємним був і баланс зовнішнього сектору (-6,4% від ВВП).

Водночас, за даними національних рахунків, протягом 2004 -- 2006 рр. певна частина внутрішніх заощаджень нагромаджувалась у фінансовій системі країни (через значне зростання депозитів населення та збільшення прибутковості банків в економіці відбувся перерозподіл частини доходів на користь сектору фінансових корпорацій). Це забезпечило даному сектору можливість залучити додаткові кредитні ресурси для фінансування інвестиційних проектів (обсяг кредитів у корпоративному секторі у 2006 р. збільшився на 51,8%). Іншим потужним джерелом фінансового забезпечення інвестиційної діяльності корпоративного сектору став міжнародний ринок капіталів.

Перерозподіл національного валового наявного доходу на користь сектору домашніх господарств, який відбувся за рахунок проведення соціальне орієнтованої політики, дозволив у 2006 р. збільшити обсяги не тільки депозитів фізичних осіб у комерційних банках (на 45,8%), а й інвестиційних ресурсів населення. Зокрема, завдяки цьому частка ресурсів населення на будівництво індивідуальних житлових будинків у структурі валових інвестицій досягла 4,1%, збільшившися порівняно з 2005 р. на 0,8 процентного пункта.

Неважко помітити, що аналіз формування валового доходу та його використання на валові заощадження проведено з деяким відставанням, що є певним статистичним недоліком. Проте це практика всіх країн. Навіть у сіла, де організація національної статистичної системи є найліпшою, уточнені показники формування та використання заощаджень з'являються із запізненням у 1,5 року після звітного періоду.

Перейдемо до аналізу загальних макротенденцій інвестиційної активності в Україні. Динаміку інвестиційних процесів у контексті динаміки загального економічного розвитку характеризують дані, наведені в Таблиці 3.4.



Таблиця 3.4 Динаміка ВВП та інвестиції у 1995-2006 роках.

Показники	1995	1998	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
	трлн. карб.	млрд. грн
ВВП, у фактичних цінах	5452	102,6	170,1	204,2	225,8	267,3,	345,1	441,5	537,7
Індекс ВВП, % до попереднього року	87,8	98,1	105,9	109,2	105,2	109,6	112,1	102,7	107,1
Капітальні інвестиції, у фактичних цінах	937,8	13,9	23,6	32,6	37,2	51,0	75,5	93,1	125,3
Обсяг інвестицій до ВВП, %	17,2	13,5	13,9	16,0	16,8	19,4	21,9	21,9	23,3
Індекс інвестицій, % до попереднього року	71,5	106,1	114,4	120,8	108,3	131,1	128,0	101,9	119,0

Дані таблиці 3.4 дають змогу зробити висновок, що починаючи з 2000 р., за винятком 2005 р., індекс інвестицій перевищував індекс ВВП. Однак в умовах поліпшення кількісних показників дуже важливо забезпечити так звану "якість інвестицій", відповідно до якої обмежені інвестиційні ресурси направляються переважно в проекти інноваційної спрямованості, що реалізуються у виробництвах вищих технологічних укладів. Для виконання таких амбітних завдань необхідно вжити невідкладних заходів з гармонізації фінансової та інвестиційної політики, зокрема, із застосуванням інструментів прискореної амортизації та фіскального стимулювання.

В Україні частка ВВП, яка направляється на інвестиційну діяльність,

перебуває на рівні європейських країн. Проте більшість зазначених країн досягли високого рівня розвитку, тому їм не притаманна висока частка інвестицій у ВВП. І навпаки, в тих країнах, економіка яких переживає період випереджаючого зростання, частка інвестицій у ВВП є високою (йдеться про країни із середнім рівнем розвитку - Китай, Угорщину, Туреччину та ін.).

Показник валового нагромадження основного капіталу у ВВП досить помітно корелює з показником економічного зростання. Так, економіка України продемонструвала прискорене зростання у 2001, 2003 і 2005 рр., у ці самі роки підвищувався і відносний рівень нагромадження основного капіталу. І навпаки, у 2002 і 2004 рр. темпи зростання (порівняно з попередніми роками) уповільнились, аналогічну тенденцію продемонстрував і показник валового нагромадження основного капіталу у ВВП. Зазначене дозволяє зробити припущення, що нагромадження основного капіталу є функцією продуктивності економіки.

Інвестиційний компонент (валове нагромадження основного капіталу) відіграє помітну роль у зростанні ВВП в Україні та (за винятком 2005 р.) протягом останніх років забезпечує 3,2 -- 4,3% приросту ВВД.

У чому специфіка організації та реалізації інвестиційного процесу в корпоративному секторі України останнім часом? У 2006 - 2007 рр. інвестиційна активність підтримувалася за рахунок короткострокових чинників. У 2006 р. активізації інвестиційної діяльності сприяло і підвищення фінансування інвестиційних програм з бюджету на 1 процентний пункт (до 13,9% від загального обсягу інвестицій) порівняно з 2005 р., що стало результатом збільшення виробництва інвестиційних товарів та послуг. Іншим чинником підвищення інвестиційної активності стало розширення використання довгострокових кредитних ресурсів (загальний обсяг кредитних вкладень у 2006 р. збільшився порівняно з 2005 р. на 71%). Зафіксовано нарощування імпорту інвестиційного призначення. При цьому слід взяти до уваги, що корпоративний сектор опинився в досить складних і ризикованих умовах (стрімке зростання цін на газ для промислових споживачів, зниження прибутковості через збільшення витратності виробництва та посилення податкового пресу, несприятливі кон'юнктурні умови на традиційних світових ринках, введення тарифних та митних обмежень з боку Росії), що негативно позначилося на тенденції формування фінансових ресурсів розвитку насамперед у капіталомістких сферах господарювання (в тому числі промисловості).

Прискорення динаміки валового нагромадження основного капіталу забезпечило суттєве збільшення його внеску у ВВП (3,2 процентного пункта у 2006 р. проти 0,9 у 2005 р.). Відбулося зростання головної частини валового нагромадження основного капіталу -- інвестицій в основний капітал, які становлять близько 90% загального обсягу інвестицій.

Можна назвати кілька макроекономічних причин підвищення інвестиційної активності корпоративного сектору, що виявилась у збільшенні частки валового нагромадження основного капіталу в структурі ВВП. Спостерігалась активізація процесів злиття та поглинання, а також постійне підвищення вартості газу (це змусило вітчизняних виробників інвестувати кошти, як власні, так і залучені, в оновлення морально та фізично застарілого обладнання). Додаткову мотивацію провадження інвестиційної діяльності спричинили адміністративні чинники (суттєва лібералізація господарської діяльності, поліпшення відшкодування ПДВ тощо).

Отже, подальші дослідження потрібно спрямовувати на розробку сценаріїв практичної реалізації заходів щодо гармонізації інвестиційної та фіскальної політики, зокрема, із застосуванням інструментарію прискореної амортизації та фіскального стимулювання, передусім високотехнологічних виробництв.

3.2 Аналіз динаміки та структури національних заощаджень в Україні

Розвиваючи гіпотезу життєвого циклу споживання і заощадження ми показуємо, що визначає величину граничної схильності а і с у рівнянні, чому величина багатства має впливати на величину споживання і як гіпотеза життєвого циклу пояснює загадку Кузнєца.

Візьмемо приватну особу, яка сподівається прожити NL років, працювати і заробляти доход WL років і не працюватиме за віком (NL-WL) років. Перший рік життя особи приймається за перший рік її роботи. Далі ми не враховуватимемо жодну непевність ні до сподіваної тривалості життя, ні до тривалості трудового періоду. Ми також припускаємо, що на заощадження не сплачують жодні проценти, отож теперішні заощадження дають можливість долар за доларом споживати у майбутньому. За таких припущень ми можемо підійти до прийняття рішення щодо споживання і заощадження. По-перше, які споживчі можливості кожної окремої особи упродовж життя? По-друге, як приватна особа захоче розподілити свої споживчі видатки за життєвий період?

Розглянемо споживчі можливості. Ми не враховуємо дохід від власності (дохід на активи) і зосередимося на трудовому доході YL. Доход YL і споживання с вимірюються реальними величинами. Якщо особа працює WL років, та доход за все життя (трудовий) становить (YL * WL) тобто дохід за один робочий рік помножений на кількість років праці. Видатки на споживання певної особи протягом всього періоду життя не можуть перевищувати дохід за все життя, коли людина не народилася багатою, що ми початково не припускали. Отже, ми вирішили першу частину проблеми споживача щодо визначення ліміту споживання за весь життєвий період.

Ми припускаємо: особа захоче розподілити споживання впродовж свого життя так, аби потоки споживчих видатків були рівномірними. Замість споживати багато в одному періоді і дуже мало в іншому, перевагу віддадуть розподілу, за якого споживають рівномірно за кожен період. Цілком очевидно: таке припущення означає, що споживання орієнтується не на поточний доход (який дорівнює нулю, коли людина не працює за віком), а на дохід за весь період життя. Споживані видатки за весь період життя дорівнюють доходу за цей відрізок часу. Це означає, що заплановані щорічні споживчі видатки, а вони однакові за всі періоди, помножені на кількість років життя, дорівнюють доходу за весь час життя:

С * NL = YL * WL,

де С - споживання;

NL - сподіваний строк життя;

YL - трудовий дохід;

WL - кількість років, коли працює особа.

Поділимо обидві частини рівняння на NL і одержимо величину запланованих споживчих видатків за рік С, що пропорційні величині трудового доходу:

С = WL / NL * YL

де С - споживання;

NL - сподіваний строк життя;

YL - трудовий дохід;

WL - кількість років, коли працює особа.

Коефіцієнт пропорційності у рівнянні є WL / NL - частка, яку становить робочий період життя від усього життя. Рівняння, відповідно, показує: у кожному році робочого періоду споживається частка трудового доходу, яка дорівнює частці робочого періоду життя від усього життя.

Заощадження та їх витрачання.

Заощадження дорівнюють доходу мінус витрати на споживання:

S = YL - C = YL * (NL - WL) / NL

де S - заощадження;

С - споживання;

NL - сподіваний строк життя;

YL - трудовий дохід;

WL - кількість років, коли працює особа.

З рівняння випливає, що заощадження протягом робочого періоду життя людини дорівнюють певній частці трудового доходу, а числове значення такої частки дорівнює числовому значенню частки, яку становить період, коли людина не працює за віком, від усього життя

На рис. 3.1 показано схему споживання, заощадження і витрачання заощаджень за весь період життя. Упродовж усього життя потік споживчих видатків С рівномірний і становить разом С * NL. У період життя, коли людина не працює за віком, такі споживчі видатки фінансуються за рахунок заощаджень, що накопичувалися протягом робочого періоду життя. Отже, заштриховані відрізки (YL - C) * WC і C * (NL - WL) рівні, або можна сказати так і за рахунок заощаджень у роки праці фінансуються витрати в період, коли людина не працює за віком.

З рисунку стає очевидною важлива ідея теорії життєвого циклу споживання. Вона полягає у тому, що плани споживання складаються так, аби досягти однакового або рівномірного рівня споживання шляхом заощадження упродовж періодів високих доходів і витрачання заощаджень у періоди низьких доходів. Отже, це важливий відхід від розгляду споживання лише як такого, що базується на поточному доході. Різниця суттєва, бо в обрахунках споживчих видатків упродовж всього життєвого циклу відраховуються доходи, які будуть одержані за все життя, а не лише поточний дохід. Та перш ніж детальніше розглядати цей аспект проблеми, повернемося до малюнка і подивимося на роль активів.

Теорія життєвого циклу споживання - це, звісно, і теорія життєвого циклу заощадження. У своєму найпростішому вигляді, як показано на рис. 1, вона передбачає, що працюючи, люди заощаджують на період, коли не трудитимуться за віком. Але теорія життєвого циклу містить загальніший теоретичний підхід до заощадження. Тобто, люди прагнуть мати рівномірний рівень споживання впродовж усього життя. Дохід у часі може розподілятися не так рівномірно. Людина може навчатися, виходити на пенсію або рік не працювати з різних причин, хоч їй виповнилося лише сорок років. Теорія життєвого циклу заощадження передбачає що люди багато заощаджують коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають заощаджень, коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя.

Відповідно до теорії постійного доходу, споживчі реагують в основному на постійний дохід. Цей підхід означає, що споживачі не однаково реагують на всі потрясіння в доходах. Якщо зміни в доході постійні (наприклад, гарантована високооплачувана робота), то споживачі, очевидно, збільшать споживання відповідно до змін у доході. З іншого боку, якщо зміни у доході виключно тимчасові (тимчасові преміальні виплати або хороший урожай), то значна частина приросту доходу, можливо, заощаджуватиметься.

Багатство та інші впливи. Наступний важливий визначник величини споживання - це багатство. Порівняємо двох споживачів, що заробляють по 25000 доларів в рік. Один з них має 100 000 доларів заощаджень в банку, тоді як інший зовсім немає заощаджень. Перший може споживати частину багатства, тоді як у другого такої можливості немає. Той факт, що більше багатство веде до вищого споживання, називається ефектом багатства або майна.

Багатство, звичайно не змінюється різко з року в рік. Тому ефект багатства різко спричиняє різкі зміни у споживанні. Проте час од часу трапляються винятки, наприклад, коли після 1929 року стався крах фондової біржі і капіталісти, власники акцій, за одну ніч перетворилися на бідняків, позбулися свого багатства. Багато раніше заможних людей були змушені урізати своє споживання. Так само, коли курси акцій на фондових біржах істотно зросли в середині 80-х років, додавши більш як трильйон доларів до заощаджень людей після 1982 року, споживання, можливо, стимулювалося, бо люди відчували приплив багатства.

Інші фактори також визначаються час від часу як важливі визначники заощадження або споживання. Ряд економістів вважає, що заощадження зменшується в умовах нульової норми доходу на заощадження. Професор Гарварда і голова економічних радників президента Рейгана Мартін Фельдстейн твердив, що розвинута система соціального захисту зменшує особисті заощадження. Оскільки, ми сподіваємося отримувати велику державну пенсію за віком, ми менше заощаджуємо на старість.

Наскільки важливі впливи інших чинників, крім поточного доходу, на споживання? Безсумнівно, що постійний дохід, багатство, соціальні фактори та сподівання впливають на розмір заощадження. Проте з року в рік найважливішим визначником змін у споживанні є фактичний використовуваний дохід.

Як видно з діаграми Рис. 3.2., всі показники мали тенденцію до поступового збільшення. Заощадження населення протягом 2002-2003 рр. майже не зростали, а протягом 2003-2004 рр. - стрімко зросли, що вказує на стабілізацію в цей період економіки держави, правильну грошово-кредитну політику і довіру населення до комерційних банків. Протягом 2005-2006 рр. бачимо вповільнення заощаджень населення, що було віддзеркаленням політичної кризи в державі. В період 2006-2008 рр., до початку світової фінансової і кризи на Україні, економічний і політичний стан в країні стабілізувався і населення знов стало заощаджувати кошти, завдяки правильній монетарній політиці НБУ і стабілізації банківської системи України.

Сума витрат і заощаджень населення України в 2008 році становила 850.2 млрд. грн. і збільшилась порівняно з 2007 роком на 38.3% (у грудні - на 24.4% порівняно з відповідним місяцем попереднього року), що мало вплив на зростання сукупного внутрішнього попиту. Витрати населення протягом 2008 року збільшились на 35.9%, приріст заощаджень становив 41.7%.

Найбільша частина коштів населення була направлена на придбання товарів та послуг (80.6%), зменшившись порівняно з попереднім роком на 1.1 процентного пункту. Упродовж 2008 року спостерігалася тенденція до скорочення в загальній структурі витрат та заощаджень питомої ваги витрат на придбання товарів та послуг (із 82.5 у січні до 80.6% за рік) за рахунок перерозподілу отриманих населенням доходів щодо погашення отриманих раніше позик.

У грудні витрати та заощадження населення зросли на 18.6% до попереднього місяця після скорочення у жовтні та листопаді, що було сезонним явищем. Однак це зростання було нижчим, ніж у грудні 2007 року - 22.1%.

Розглянемо рис. 3.4. На ньому наочно видна динаміка заощаджень населення протягом 2008 року. Як бачимо заощадження населення збільшуються протягом року, але структура, тобто відсоток, має тенденцію зменшення, особливо в кінці року, коли почалась фінансова криза на Україні, і населення зменшило свої заощадження, особливо припинилися вклади в банківські установи в зв'язку з загальним негативним станом країни і особливо банківського сектору.

У структурі витрат та заощаджень населення України в 2008 р. найбільшими залишалися витрати на придбання товарів та послуг (81.6%). Темпи зростання заощаджень населення у жовтні уповільнилися до 32.0% у річному обчисленні проти 47.7% у серпні (коли спостерігалося їх найбільше зростання) через відплив депозитів у жовтні (див. графік рис. 3.5). Поряд з цим негативний вплив мав ефект високої порівняльної бази відповідного періоду попереднього року (темпи зростання заощаджень у жовтні 2007 року на 19.0 процентного пункту перевищували показник серпня).

Підсумовуючи аналіз динаміки та структури національних заощаджень в Україні, можна зробити висновок, що на рівень заощаджень домогосподарств та населення впливають не тільки економічні, але і політичні чинники. На нашу думку, завдання влади як раз і полягає в зведенні до мінімуму вплив на заощадження та споживання факторів, що схильні до невизначеності.

Заощадження є дуже важливим джерелом інвестицій, тому необхідно раціонально використовувати доходи для отримання майбутніх доходів через вкладання їх частини у інвестиції та отримання нових прибутків.



Висновки

Виконавши курсову роботу на тему «Заощадження як елемент макроекономічного розвитку» автор розкрив важливість заощаджень на ринку благ, визначив залежність між розмірами заощаджень та економічним розвитком, показав, чому необхідний аналіз заощадження в країні.

У першому розділі автор розглянув та охарактеризував види заощаджень та чинники, які впливають на їх формування та розміри. Заощадження є важливим джерелом майбутніх доходів і споживання.

У другому розділі біло зроблено аналіз впливу зміни сукупних видатків та зміни у податках на рівноважний ВВП за допомогою необхідних розрахунків. Державна політика, як стимулююча, так і стримуюча впливає на ВВП.

У третьому розділі автор виконав аналіз структури витрат і заощаджень населення та процесу інвестування економіки в країні.

Отже, Динаміка заощаджень, витрат і доходів населення за період 2002-2008 рр. має такий вигляд: Заощадження населення протягом 2002-2003 рр. майже не зростали, а протягом 2003-2004 рр. - стрімко зросли, що вказує на стабілізацію в цей період економіки держави, правильну грошово-кредитну політику і довіру населення до комерційних банків. Протягом 2005-2006 рр. бачимо вповільнення заощаджень населення, що було віддзеркаленням політичної кризи в державі. В період 2006-2008 рр., до початку світової фінансової і кризи на Україні, економічний і політичний стан в країні стабілізувався і населення знов стало заощаджувати кошти, завдяки правильній монетарній політиці НБУ і стабілізації банківської системи України.