Платіжний баланс і зовнішній державний борг

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЕКТ

З макроекономіки на тему:

«ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС І ЗОВНІШНІЙ ДЕРЖАВНИЙ БОРГ»

Виконала: студентка групи МЗЕД-13

Комарніцька Юлія

Науковий керівник:

Шиманська О.П.

Тернопіль 2009

План

Вступ

1. Платіжний баланс країни, як інструмент аналізу стану зовнішньоекономічних зв'язків

2. Характеристика та структура державного боргу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

платіжний баланс державний борг

Всі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Як один з основних об'єктів державного регулювання, платіжний баланс характеризує відношення країни з іншим миром. Стан платіжного балансу - індикатор стану всієї економіки, а динаміка зміни стану окремих його статей відображає головні тенденції економічного розвитку суспільства й, як слідство, може служити основним джерелом інформації для прийняття рішень державної політики. Стійкий стан платіжного балансу для економіки відкритого типу повинне розглядатися як пріоритетний напрямок розвитку економіки.

Слід зазначити, що платіжний баланс - це насамперед відбиття зовнішньоекономічних зв'язків країни. Регулювання платіжного балансу не є самоціллю, а виступає як елемент соціально-економічної політики країни, тому що спроба стабілізувати платіжний баланс у відриві від внутрішнього стану національної економіки може привести до протиріч внутрішніх і зовнішніх цілей розвитку економіки й погіршити внутрішню ситуацію в країні. А значить аналізу стану платіжного балансу повинне приділятися значимий вплив.

1. Платіжний баланс країни, як інструмент аналізу стану зовнішньоекономічних зв'язків

Важливим інструментом макроекономічної фінансової статистики є платіжний баланс, в якому відбиваються зміни активів і зобов'язань внаслідок операцій з «Іншим світом». Усі зовнішньоекономічні операції, за якими права власності на товар, послуги чи капітал переходять від резидента однієї країни до резидента іншої, узагальнюються в статтях платіжного балансу.

Методологія складання платіжного балансу визначається міжнародним стандартом - «Керівництвом з платіжного балансу», розробником якого є МВФ. Останнє (п'яте) видання Керівництва опубліковане в 1993 р. Відповідно до світової практики інформаційною базою платіжного балансу слугують:

дані банківської системи про фінансові операції з нерезидентами;

інформація митних установ про рух товарних потоків через кордон;

статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій.

В Україні узагальнення інформації про валютно-фінансові потоки покладається на Національний банк. При складанні платіжного балансу здійснюються додаткові розрахунки, пов'язані з коригуванням вартості імпорту, коригуванням нафто- та газопотоків, врахуванням обсягів неформальної торгівлі, гуманітарної допомоги тощо. Долучається також інформація про іноземні інвестиції, зовнішню і внутрішню заборгованість, динаміку обслуговування державного боргу.

Облік міжнародних операцій у платіжному балансі ведеться за принципом подвійного запису: кожна операція одночасно записується в кредит одного рахунка і в дебет іншого, Скажімо, рух товарів через кордон урівноважується рухом у протилежному напрямі засобів платежу за ці товари. Операції, внаслідок яких валютні кошти надходять у країну, записують в кредит зі знаком «плюс», а операції, внаслідок яких країна витрачає ці кошти, записуються в дебет зі знаком «мінус». Згідно з цим правилом експорт товарів і послуг означає приплив іноземної валюти, а тому реєструється на кредитовому рахунку, а експорт капіталу, навпаки, означає відплив коштів за кордон і реєструється на дебетовому рахунку. Залежно від того, які саме операції переважають (кредитові чи дебетові), сальдо відповідної статті платіжного балансу має знак «плюс» або «мінус». Правила відображення операцій у платіжному балансі схематично подано в табл. 1.

Таблиця 1. Відображення операцій у платіжному балансі

Кредитні операції (+)	Дебетні операції (-)
Експорт товарів та послуг	Імпорт товарів та послуг
Доходи від користування факторами виробництва, локалізованими за межами країни	Виплати за користування іноземними факторами виробництва
Одержання країною нових позик	Надання позик іншим країнам
Зовнішні інвестиційні надходження	Інвестиційна діяльність поза межами країни

Схожі за економічним змістом операції у платіжному балансі, як і в системі національних рахунків, умовно об'єднуються в дві групи: поточні й капітальні. Поточними називаються операції з товарами, послугами, доходами від інвестицій та односторонніми переказами. Операції, пов'язані з кредитно-інвестиційною діяльністю, розглядаються як капітальні. Відповідно у платіжному балансі виокремлюються два рахунки:

• рахунок поточних операцій;

• рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій.

Теоретично, виходячи з принципу подвійного запису операцій, обсяги зустрічних потоків по дебету і кредиту мають збігатися, а сальдо рахунка поточних операцій - компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій. Проте, через статистичні неточності, що виникають при ідентифікації окремих операцій, через вартісні та часові розбіжності в обліку рівновага балансу порушується. Значний вплив на дисбаланс справляють документально неоформлені товарні потоки, контрабанда, надання незаконних послуг, вивіз валюти. Розбіжності між дебетовим і кредитовим оборотами відбиваються у статті «Помилки та пропуски».

Рахунок поточних операцій поділяється на такі складові:

A.Баланс товарів і послуг. Баланс товарів (А 1) - це різниця між товарним експортом та імпортом, баланс послуг (А2) - чисті надходження від експорту та імпорту нефакторних послуг (транспортні перевезення, будівельні, страхові, фінансові, комп'ютерні, комунікаційні, туристичні, інші послуги та платежі за використання інтелектуальної власності).

Б. Чисті доходи від факторних послуг (доходи від інвестицій, інші дивіденди і проценти, оплата праці резидентів, які працюють за кордоном).

B.Сальдо поточних трансфертів: для сектора державного

управління - це гуманітарна допомога, внески державних органів до фондів міжнародних організацій, податки та штрафи; для сектора домашніх господарств - спадок, дарунки, пенсії, грошові перекази тощо.

Отже, баланс поточних операцій (ПО) можна подати як суму:

ПО = (А1+А2)+Б + В.

На баланс товарів припадає переважна частина усіх зовнішніх поточних розрахунків, а тому цю складову рахунка часом виокремлюють, об'єднуючи інші складові в один баланс, тобто:

ПО=А1 +(А2+Б + В).

За такого поділу поточних операцій перша складова балансу є чистим експортом торгівлі товарами (за цінами/об), друга - балансом послуг і некомерційних операцій; ці складові умовно називають балансами «видимої» і «невидимої» торгівлі. Г"" Класифікація статей рахунка капітальних операцій за своїм змістом є переліком міжнародних фінансових потоків. Рахунок відбиває зміни в обсягах активів та зобов'язань і складається з двох субрахунків. На одному з них фіксуються операції з капітальними трансфертами та невиробленими нефінансовими активами, на другому - рух інвестицій, кредитів та офіційних резервів.

Інвестиції за функціональним призначенням поділяються на прямі, портфельні та інші. Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над об'єктом інвестування (за міжнародною статистикою не менше 25% акціонерного капіталу). За формою інвестування це може бути: первинне вкладення інвестором власного капіталу, реінвестування прибутку, кредитування материнською компанією своїх дочірніх або асоційованих компаній. Облік прямих інвестицій здійснюється за спрямованістю: інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку країни.

Портфельні інвестиції - це вкладання капіталу в цінні папери: акції, облігації, інші боргові зобов'язання, які вільно обертаються на фінансовому ринку. На відміну від прямих інвестицій, портфельні не дають права прямого контролю над об'єктом інвестування. Портфельні інвестиції поділяються на фінансові активи (зарубіжні цінні папери) та фінансові зобов'язання (вітчизняні цінні папери).

Стаття «Інші інвестиції» відбиває рух позичкового капіталу. За формою залучення коштів і кредитних ресурсів вирізняють: комерційні кредити, довгострокові й короткострокові позики, готівкові гроші та депозити. Інші інвестиції по аналогії з портфельними поділяються на активи і пасиви.

Важливою статтею рахунка капітальних операцій є резервні активи, тобто офіційні резерви, якими розпоряджаються органи грошово-кредитного регулювання. Складові резервів: монетарне золото, запаси іноземної валюти, активи в МВФ у вигляді резервної квоти та спеціальних прав запозичення (SDR). Роль резервних активів багатогранна. На них покладаються функції фінансування дисбалансу зовнішніх платежів, підтримки курсу національної валюти, страхування ризиків втрат від стихійних лих, неврожаїв тощо.

Оскільки рахунок капітальних операцій є по суті відображенням рахунка поточних операцій, то й баланси цих рахунків взаємопов'язані. Якщо валютні надходження перевищують платежі, активний баланс поточних операцій супроводжується чистим відпливом капіталу. У разі ж коли платежі перевищують надходження, виникає дефіцит балансу поточних операцій, який фінансується, в основному, чистим припливом капіталу.

Для покриття платіжних дисбалансів традиційно використовують позики та ввезення підприємницького капіталу. Остаточною альтернативою зрівноваження платіжного балансу є використання офіційних резервів. Дефіцит валютних надходжень покривається резервними активами, обсяг яких зменшується. Надлишок валютних надходжень спрямовується на збільшення резервних активів. Слід пам'ятати, що зміна резервів - балансувальна стаття, а тому знак сальдо має протилежне значення. Скорочення резервів показує масштаб дефіциту платіжного балансу і позначається «плюсом» (+), а зростання резервів - величину активного сальдо платіжного балансу і позначається «мінусом» (-). Напрям зміни резервів свідчить про зміцнення (послаблення) фінансового стану і платоспроможності країни.

Платіжний баланс відображає рівень пристосування національної економіки до світової, і порушення його рівноваги чинить вплив на всю систему економічних відносин. При оцінюванні рівноваги платіжного балансу здійснюється послідовний аналіз балансів за групами статей: торговельний баланс, баланс поточних операцій, базисний баланс, баланс ліквідності. Результати аналізу записуються традиційним методом «підведення риски».

Торговельний баланс, відбиваючи співвідношення між експортом Е та імпортом І, є одним з компонентів валового внутрішнього продукту Q, а отже, функціонально пов'язаний з іншими його компонентами - внутрішнім споживанням С та інвестуванням Н. Спираючись на основну макроекономічну тотожність відкритої економіки

Є = С + Н + (Е-І),

(Е-І) = б-(С+ Н),

де (С + Н) - валові внутрішні витрати або внутрішнє поглинання.

Баланс поточних операцій. Знак сальдо вказує на міжнародну фінансову позицію країни. Додатне сальдо свідчить про інвестиційні можливості країни, від'ємне, навпаки, про збільшення заборгованості країни іншому світові. Додатне сальдо спостерігається у країн-інвесторів, від'ємне - у країн-боржників. Базисний баланс. Об'єднує баланс рахунка поточних операцій та довгострокового капіталу (прямі й портфельні інвестиції, інший довгостроковий капітал). Наявність сальдо балансу свідчить про порушення довгострокової (3 - 5 років) рівноваги зовнішніх платежів.

Баланс ліквідності. Об'єднує базисний баланс, короткострокові капітали та статтю «Помилки і пропуски». Розглядається як міра короткострокової рівноваги платіжного балансу.

В аналізі рівня розвитку та збалансованості зовнішньої торгівлі використовують низку показників, розрахунки яких ґрунтуються на співвідношенні обсягів експортно-імпортних операцій з валовим внутрішнім продуктом Q, зокрема це: коефіцієнт відкритості економіки, експортна квота, коефіцієнт покриття, коефіцієнт імпортної залежності.

Характеристикою відкритості економіки країни, ступеня участі її у міжнародному поділі праці слугує відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП:

U = (Е+І) : Q.

Експортною квотою К_Е на макрорівні називають відношення обсягу експорту товарів і послуг до ВВП, на рівні галузі - частку експортованої продукції (послуг) у загальному обсязі виробництва:

K_E = E:Q.

Експортна квота залежить від здатності країни конкурувати на світовому ринку та від потреби країни в імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт. Відношення експорту до імпорту розглядається як міра збалансованості зовнішньої торгівлі й називається коефіцієнтом покриття Р:

Р = Е:І.

При активному сальдо торговельного балансу Р>1, при пасивному -Р<1. Різниця (1 - Р) характеризує масштаб дефіциту торговельного балансу. Скажімо, якщо Р = 0,87, то 13% товарного імпорту не забезпечується експортом і для покриття дефіциту балансу необхідно залучати інші ресурси.

Відношення імпорту до ВВП характеризує ступінь імпортної залежності економіки країни:

I При Kj < 15% масштаб імпорту вважається безпечним. Очевидно, що коефіцієнт імпортної залежності функціонально пов'язаний з коефіцієнтом покриття і експортною квотою:

(I:Q)-(E:1) = (E:Q)

2. Характеристика та структура державного боргу

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

1) прямий державний зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

2) умовний державний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник,

який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими.

Державний зовнішній борг разом з приватним негарантованим державою зовнішнім боргом створюють валовий зовнішній борг країни.

Обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни. Вироблення ефективної стратегії управління зовнішнім боргом, зокрема державним зовнішнім боргом, особливо в умовах його швидкого зростання, є багатогранною проблемою. Розв'язання цієї проблеми потребує узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповідають за здійснення процесу управління на всіх його етапах: від вироблення стратегій зовнішнього запозичення, обслуговування накопиченого зовнішнього боргу до моніторингу, аналізу і прогнозування обсягів зовнішнього боргу, спроможності країни забезпечити майбутні платежі з його обслуговування та оцінки механізму впливу зовнішнього запозичення на макроекономічну ситуацію в країні.

Зважаючи на це, під час розгляду питання обслуговування державного зовнішнього боргу необхідно виділити два аспекти:

-- перший будується на бюджетному підході, тобто з погляду забезпечення своєчасності виплат за зовнішніми борговими зобов'язаннями держави. В основі цього підходу лежить облік і контроль усіх державних зовнішніх зобов'язань, як прямих, так і умовних, та операцій щодо обслуговування державного зовнішнього боргу;

-- другий пов'язаний з тим, що державний зовнішній борг розглядається як невід'ємна частина валового зовнішнього боргу країни, управління яким є одним із найважливіших елементів економічної політики держави. Раціональна макроекономічна політика та ефективне управління зовнішнім боргом при цьому розглядаються як взаємозв'язані процеси.

Питання зовнішнього запозичення та зовнішнього боргу, його утворення та обслуговування є предметом законодавчого регулювання.

Як правило, управління та обслуговування державного зовнішнього боргу здійснює міністерство фінансів країни-позичальника або спеціально визначена для цієї мети державна установа в межах покладених на них повноважень і в законодавчо визначеному порядку. Це зумовлено тим, що обслуговування прямого державного зовнішнього боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету і є складовою бюджетного процесу.

Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. У межах покладених на нього повноважень Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання всіх фінансових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держави, так і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, ведеться моніторинг державного зовнішнього боргу, готується детальний графік платежів з його обслуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі.

Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та позабюджетних фондів. Але роль Національного банку України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції платіжного агента уряду України.

Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зокрема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функцій, яку, поряд з основними, виконує центральний банк держави.

З метою задоволення поточних потреб в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань Національний банк

України організовує на території України купівлю-продаж конвертованих валют за гривню. При цьому Національний банк України використовує золотовалютний резерв, здійснюючи валютні інтервенції з метою впливу на курс національної валюти відносно іноземних валют. Це дає можливість резидентам -- позичальникам іноземних кредитів отримувати іноземну валюту, необхідну для виконання платежів з обслуговування зовнішнього боргу. Забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валюти дає змогу резидентам України -- позичальникам іноземних кредитів знизити ризики, пов'язані із коливаннями курсу національної валюти відносно іноземних валют, і з більшою вірогідністю спрогнозувати потреби у національній валюті для забезпечення планових платежів у іноземній валюті в рахунок обслуговування цих кредитів.

Згідно із Законом України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від З червня 1992 р. Україна вступила до Міжнародного валютного фонду через приєднання до Угоди Фонду. На Міністерство фінансів України як фінансового агента уряду України покладається здійснення всіх фінансових операцій відповідно до статей Угоди Фонду. Національний банк України виступає як банк-депозитарій будь-яких сум Фонду, Банку, Корпорації, Асоціації та Агентства на території України.

Членство в МВФ дає можливість країні, що відчуває тимчасові труднощі з платіжним балансом та нестачу коштів у іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань, отримувати позики в іноземній конвертованій валюті для покриття дефіциту платіжного балансу та поповнення валютного резерву.

У зв'язку з тим, що позики Міжнародного валютного фонду є складовою міжнародних пакетів допомоги, МВФ фактично виступає координатором міжнародного співтовариства в питаннях надання цієї допомоги програмам реформування економіки країни-позичаль-ниці. Наявність відповідної домовленості між МВФ та країною-по-зичальницею щодо підтримання з боку МВФ програми економічного реформування розглядається іншими офіційними та приватними кредиторами як міжнародне визнання кредито- та платоспроможності країни. Це відкриває країні-позичальниці доступ до міждержавних кредитів, приватних позик та інвестицій, створює більш сприятливі умови для рефінансування зовнішньої заборгованості.

У межах реалізації Меморандумів економічної політики уряду України у 1994--1997 рр. від Міжнародного валютного фонду одержувалися кошти кредитів «STF» та «Stand-by», а у вересні 1998 р. Україна отримала перший транш кредиту «ЕFF». За умовами МВФ

надані фінансові ресурси використовуються для збільшення валютних резервів Національного банку України з метою підтримання курсу національної грошової одиниці і фінансування дефіциту платіжного балансу України, тобто Національний банк України виступає розпорядником кредитів, отриманих від Міжнародного валютного фонду. Обслуговування державного зовнішнього боргу в частині зобов'язань щодо повернення валютних коштів, отриманих від Міжнародного валютного фонду, здійснюється за рахунок коштів Національного банку України.

У свою чергу, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку пов'язують свою кредитну політику із виконанням Україною програми реформування економіки, що підтримується МВФ. Завдяки цьому кредитні кошти спрямовуються на здійснення всебічного комплексу реформ, в якому належним чином поєднуються заходи щодо макроекономічної стабілізації із заходами, спрямованими на структурну зміну економіки.

З метою забезпечення ефективної взаємодії зі Світовим банком та ЄБРР у процесі впровадження проектів розвитку економіки України Постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. затверджено «Положення про порядок підготовки та реалізації проектів розвитку економіки України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями».

Співробітництво України зі Світовим банком здійснюється передусім з метою підвищення ефективності національної економіки через упровадження пріоритетних проектів розвитку окремих галузей та секторів економіки.

Наприкінці 1994 р. Україна отримала від Світового банку першу позику -- Реабілітаційну позику на суму 500 млн дол. США, кошти якої були спрямовані на виправлення складної економічної ситуації в Україні, зокрема на фінансування критичного імпорту та обслуговування зовнішнього боргу України. Протягом наступних років активність Світового банку в Україні значно зросла. При цьому треба мати на увазі, що Світовий банк не конкурує з іншими джерелами фінансування, оскільки надає кредити на фінансування проектів лише в тому разі, коли неможливо отримати необхідні кошти з інших джерел на прийнятних умовах.

ЄБРР, підтримуючи програми реформування економіки в Україні, забезпечує і фінансову підтримку українських підприємств через інвестиції в акціонерний капітал підприємств або кредитування конкретних життєздатних проектів. Зокрема, Національний банк України виступає безпосереднім позичальником кредиту від Європейського банку реконструкції та розвитку, залученого під державні гарантії для фінансування малого та середнього бізнесу. Згідно з кредитною угодою між Національним банком України та Європейським банком реконструкції та розвитку, укладеною у грудні

1994 р., з метою підтримання ринкових реформ в Україні та розширення діяльності приватного сектора Національний банк України за рахунок коштів цієї кредитної лінії здійснює субкредитування комерційних банків-учасників, які, у свою чергу, надають кредити підприємствам малого та середнього бізнесу.

Підтримка з боку провідних міжнародних кредитно-фінансових організацій політики економічних реформ створює умови для повноцінної участі України в операціях світового ринку позичкових капіталів.

Державна макроекономічна політика і політика в галузі платіжного балансу, її реалізація та прогнозування потребують контролю за всіма зовнішніми довгостроковими зобов'язаннями країни. Відповідальність за складання прогнозу платіжного балансу покладена на Національний банк України.

Інформація стосовно майбутніх платежів з обслуговування зовнішнього боргу країни є необхідною для прогнозування стану платіжного балансу. Крім того, наявність повної інформації про зовнішню заборгованість країни є однією з обов'язкових умов отримання країною кредитів від міжнародних фінансових організацій. Зокрема, Світовий банк з метою оцінки платоспроможності країни й ефективності її макроекономічного курсу вимагає від країн-членів звітність стосовно зовнішнього довгострокового боргу країни. Країна має надавати Світовому банку детальну інформацію про стан зовнішньої заборгованості згідно з вимогами «Системи звітності боржників» Світового банку, яка ґрунтується на міжнародних стандартах звітності про зовнішній борг. Оскільки ця звітність стосується загального зовнішнього боргу країни, тобто вміщує дані як про державний зовнішній борг, так і про приватний негарантований борг, в Україні відповідальність за моніторинг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості країни та за подання звітності щодо цього Світовому банку покладено на Національний банк України як центральний банк держави. Такий самий порядок існує в багатьох країнах світу, оскільки моніторинг недержавного боргу не є складовою процесу державного управління, а банківська система має у своєму розпорядженні багато початкових даних про стан заборгованості за іноземними кредитами. Крім того, у багатьох країнах світу існують обмеження на проведення операцій, пов'язаних з рухом капіталу, внаслідок чого центральний банк та уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями резидентів за іноземними кредитами.

Проте у деяких країнах збір даних стосовно загальної зовнішньої заборгованості виконує Міністерство фінансів або спеціальне агентство з управління національним боргом, якому делегуються функції стосовно здійснення державних запозичень та управління національним боргом, у тому числі зовнішнім.

Національний банк України щоквартально одержує дані про стан заборгованості за іноземними кредитами з трьох джерел:

-- у частині прямого державного боргу за іноземними кредитами, залученими безпосередньо урядом України, -- від Міністерства фінансів України;

-- у частині державного боргу за іноземними кредитами, залученими резидентами України під державні гарантії, -- від Укрексімбанку та кількох уповноважених банків, які виконують функції банків-агентів щодо обслуговування гарантованих державою іноземних кредитів;

-- у частині приватного негарантованого державою боргу за іноземними кредитами, залученими без урядових гарантій, -- від уповноважених банків України, які обслуговують позичальників.

Інформація про кожний довгостроковий іноземний кредит (тобто зі строком погашення більше одного року), що залучається в Україну, відображається у щоквартальній банківській статистичній звітності, яка подається резидентами України -- позичальниками іноземних кредитів уповноваженим банкам України, що їх обслуговують.

Крім цього, на Національний банк покладено функції контролю за дотриманням ліміту державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету Міністрів України має затверджуватися Верховною Радою України.

Мета управління зовнішнім боргом -- за рахунок зовнішніх позик забезпечити економічний розвиток країни й уникнути при цьому макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу у майбутньому. Для країн, що проводять програму радикальних економічних реформ, зовнішня фінансова підтримка необхідна як для фінансування структурних перетворень платіжного балансу країни, так і для прискорення стабілізації економіки, досягнення економічного зростання.

Проте механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну ситуацію неоднозначний і має розглядатися у контексті взаємовпливу інвестицій, економічного зростання і зовнішніх позик, оскільки наслідком нераціональних та зайвих зовнішніх запозичень можуть бути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать свободу проведення економічної політики. Тягар зовнішнього боргу країни може справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування.

Згідно з міжнародними методами регулювання зовнішньої заборгованості оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни здійснюється з погляду економічного розвитку держави в зіставленні з основними макроекономічними показниками.

На сьогодні Україна не належить до категорії країн з надмірним рівнем заборгованості. Проте наведені показники не вичерпують усіх ефективних індикаторів рівня зовнішньої заборгованості країни. Оцінка рівня зовнішньої заборгованості з макроекономічного погляду (з позиції платіжного балансу) не враховує навантаження державного бюджету щодо обслуговування зовнішнього боргу (тобто відношення витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу до доходів бюджету), яке має особливе значення для країн, що мають хронічні проблеми з дефіцитом державного бюджету.

Висновки

На підставі викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки:

ѕ Платіжний баланс - є відбиття зовнішньоекономічних зв'язків країни, ступеня її інтеграції у світове господарство.

ѕ Платіжний баланс має індивідуальні особливості для кожної країни, що є слідством її економічної політики, економічного розвитку й національної самобутності.

ѕ На платіжний баланс впливає міжнародні обставини. Розрядження міжнародної напруженості впливають на платіжні баланси.

ѕ Платіжний баланс - є об'єктом державного регулювання.

ѕ Становлення та розвиток економіки України неможливі без створення ефективної фінансово-грошової системи. Невід'ємною складовою цієї системи є валютно-фінансова підсистема, яка охоплює діяльність на території України резидентів та нерезидентів, пов'язану з рухом валютних цінностей у будь-якій формі.

ѕ Використання валютних цінностей в Україні потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду та Національного банку України.

ѕ Девальвація виявилася недостатньою для забезпечення на валютному ринку необхідної кількості іноземної валюти (як у готівковій, так і в безготівковій формі) для виконання зобов'язань резидентів за імпортними контрактами.

Отже, за роки незалежності нашої держави система валютного регулювання та контролю пройшла звивистий і тернистий шлях формування. Та попереду -- не менш складний і відповідальний шлях її вдосконалення, виведення на сучасний міжнародний рівень

Список використаних джерел

1. Бахрамов Ю.М., Глухов В.В. Организация внешнеэкономической деятельности. Особенности менеджмента: Учебное пособие. - Серия «Учебники для вузов». Специальная литература. - СПб: Издательство «Лань», 2006.

2. Бровкова Е.Г., Продиус И.П. Внешнеэкономическая деятельность: - М.: МТ - Пресс, 2004

3. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: учебник для вузов. Л.Е. Стровский, С.К. Казанцев, Е.А. Паршина и др., Под ред. проф. Л.Е. Стровского. - М., ЮНИТИ, 2003.

4. Гальперин В.Н, Гребенников П.И. и др. Макроэкономика. - С.-Петербург: Университет экономики и финансов, 2004.

5. Гофман Н.Ф., Маховикова Г.А. Основы внешнеэкономической деятельности. - СПб: Питер, 2001.

6. Грачев Ю.Н. Внешнеэкономическая деятельность. Организация и техника внешнеторговых операций. Учебно - практическое пособие. - М.: ЗАО «Бизнес - школа «Интел - Синтез», 2004.

7. Дегтярева О.И., Полянова Т.Н., Саркисов С.В. Внешнеэкономическая деятельность: Учебное пособие. - М.: Дело, 2005. -

8. Кулинина Г.В., Шалашова Н.Т., Юшкова С.Д. Учет, анализ и аудит внешнеэкономической деятельности: Учеб. пособие. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Бухгалтерский учет,

9. Матвеева Т.Ю. Введение в макроэкономику - М.: ГУ-ВШЭ. - 2004.

10. Международные экономические отношения / Под ред. Б.М. Смитиенко. - М.: ИНФРА-М, 2005.

11. Международные экономические отношения: Учебник / Под общей ред. проф. В.Е. Рыбалкина. - М.: Юнити, 2001.

12. Мировая экономика: Учебник / Под ред. д.э.н., проф. А.С. Булатова. - М.: Юристъ, 2002.

13. Михайлин А.Н. Управление внешнеэкономической деятельностью фирмы: Учебное пособие. - М.: МАЭП, ИИК «Калита», 2005.

14. Основы внешнеэкономических знаний. Под ред. И.П. Фаминского. М. Международные отношения, 2004.

15. Покровская В.В. Организация и регулирование внешнеэкономической деятельности. М. Юристъ., 2002.

16. Попов С.Г. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. Учебное пособие. - М.: Издательство «Ось - 89», 2004.

17. Попова Т.Н. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебное пособие. - Владивосток: Изд-во Дальневост.ун-та, 2004.

18. Предприятие на внешних рынках, Внешнеторговое дело. Уч-к под ред. Долгова С.И., Кретова И.И., М, БЕК, 2003.

19. Прокушев Е.В. Внешнеэкономическая деятельность. Учеб. - практ. пособие. М. ИВЦ «Маркетинг», 2002.

20. Міжнародні фінанси О. М. Мозговий, Т. Є. Оболенська, Т. В. Мусієць: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2005.

21. Современная внешнеэкономическая деятельность. Под ред. д.э.н., профессора Б.М. Смитиенко - М.: МГУП, 2005.

22. Международные финансы учебное пособие Н.А. Бударина, 2002.

23. http://www.federalreserve.gov/boarddocs/hh/2007/july/0707mpr_sec2.htm- http://www.rmcenter.ru/standards/reports/detail.php?ID=2396

24. http://ru.wikipedia.org/wiki/#.D0.A0.D0.B5.D0.B7.D0.B5.D1.80.D0.B2.D0.BD.D1.8B.D0.B5_.D1.84.D0.BE.D0.BD.D0.B4.D1.8B_.D0.B2_.D1.80.D0.B0.D0.B7.D0.BD.D1.8B.D1.85_.D1.81.D1.82.D1.80.D0.B0.D0.BD.D0.B0.D1.85

25. http://money.banks-credits.ru/22/329.htm - 1.2.

26. http://readbookz.com/book/108/2757.html

27. http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&task=view&Itemid=99999999&catid=101&id=1673

28. http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/17/9/ - 1.1

29. http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/1558/1579

30. http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&task=view&Itemid=99999999&catid=101&id=1651

31. http://www.iee.org.ua/files/conf/conf_article26.pdf

32. http://www.cbr.ru

Размещено на Allbest.ru